Неблагополучна сім’я, як об’єкт соціально-педагогічної діяльності

Зміст

Вступ

Розділ І. Неблагополучна сім'я, як об'єкт соціально-педагогічної діяльності

1.1 Теоретичні проблеми соціально-педагогічної роботи з неблагополучною сім'єю

1.2 Загальні концепції роботи соціального педагога з неблагополучною сім'єю

1.3 Види соціально-педагогічної роботи з неблагополучною сім'єю

1.4 Вплив неблагополучної родини на соціалізацію дитини

Висновок до І розділу

Розділ II. Технології роботи з сім'ями хворих на алкоголізм і наркоманію

Висновок до II розділу

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Сім'я - це мала соціальна група, яка складається з чоловіка та жінки, котрі перебувають у шлюбі, дітей (власних і прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв'язками з подружжям, кровних родичів і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей.

Сучасна сім'я зберегла і виконує такі функції: репродуктивну, виховну, економічну, рекреативну, господарсько-побутову, комунікативну, регулятивну. Сім'я складається з трьох основних підсистем: чоловік-дружина; батьки-діти; дитина-дитина, у яких визначається тип спілкування. За стилем спілкування визначають тоталітарні, ліберальні та партнерські типи сімей.

Відсутність батьківської любові, ласки, уваги, турботи породжує явище сімейної депривації, коли дитина не може тривалий час задовольнити достатньою мірою людські емоційні потреби. Депривація загострює негативні риси характеру дитини, спричиняє ураження центральної нервової системи, інші патології.

Якщо відбувається перекручення або невиконання сімейних функцій, порушується якість сімейних стосунків, тоді відбувається криза сучасної сім'ї, або сім'я із статусу благополучної переходить у статус неблагополучної. Такі сім'ї належать до «групи ризику», їх називають проблемними.

Неблагополучні сім'ї - це сім'ї, які в силу тих чи інших обставин повністю, або частково втратили свої виховні можливості, якісні стосунки внаслідок чого складаються несприятливі умови для виховання дитини.

До неблагополучних сімей належать:

• сім'ї, де батьки зловживають спиртними напоями, ведуть аморальний спосіб життя, вступають у конфлікт з морально-правовими вимогами суспільства;
• сім'ї з низьким аморально-культурним рівнем батьків;
• сім'ї зі стійкими конфліктами у взаєминах між батьками, батьками та дітьми;
• неповні сім'ї;
• сім'ї, зовні благополучні, які допускають серйозні помилки, прорахунки в системі сімейного виховання внаслідок невміння будувати взаємини між членами сім'ї, низької педагогічної культури та неосвіченості.

Проблеми у виховання дітей створюються унаслідок допущення помилок в системі виховання. Помилки мають стійкий характер і полягають:

• у відсутності вимог до дитини;
• безконтрольності з боку батьків за поведінкою та успішністю дитини;
• надмірної батьківської любові (запещені діти);
• надмірній суворості виховання;
• відсутності врахування вікових та індивідуальних особливостей дитини;
• споживацьке ставлення до життя, негативне ставлення до праці;
• невідповідальність морально-естетичних принципів сім'ї загальноприйнятим суспільним нормам;
• невміння раціонально вирішувати сімейний конфлікт;
• відсутність життєвих позицій.

Соціальний педагог повинен зосереджуватися на роботі з такими категоріями дітей: - діти, з сім'ї, яка складається з різних поколінь; - одна дитина в сім'ї; дитина, з молодої сім'ї, сім'ї студентів; - дитина, з неповної сім'ї; - позашлюбна дитина; - дитина, з сім'ї в повторному шлюбі; - дитина, з сім'ї «маленької мами»; - дитина, з сім'ї біженців, військових, емігрантів, віруючих; - дитина-сирота, дитина-інвалід; - дитина, з сім'ї наркоманів, алкоголіків, матері-повії; - дитина, з багатодітної сім'ї; - усиновлена дитина; - хвора дитина.

Кожна неблагополучна сім'я має свою специфіку, свій характер сімейного неблагополуччя, а відтак соціально-педагогічна робота з сім'єю носить індивідуальний характер.

Об'єкт дослідження: особливості соціалізації дитини з неблагополучної родини.

Предмет дослідження: організація процесу позитивної соціалізації дитини з неблагополучної родини.

Мета дослідження: обґрунтування комплексу заходів, спрямованих на успішну соціалізацію дитини з неблагополучної родини.

Завдання дослідження:

1. Провести аналіз сучасного стану проблеми неблагополуччя в сім'ї.
2. Узагальнити наукову літературу з проблеми впливу неблагополучної сім'ї на процес соціалізації дитини.
3. Вивчити особливості соціалізації дітей з неблагополучних сімей.
4. Виявити основні види і причини дезадаптації дитини з неблагополучної родини.
5. Обґрунтувати шляхи вирішення проблеми успішної соціалізації дитини з неблагополучної родини.

Гіпотеза дослідження: Вирішення проблеми соціалізації дитини з неблагополучної сім'ї можливо за умови здійснення комплексу заходів, спрямованих на:

• раннє виявлення та взяття на облік дитини з неблагополучної родини;
• визначення причин неблагополуччя сім'ї;
• здійснення інформаційної допомоги сім'ї;
• організацію профілактики порушень виховання в сім'ях «групи ризику» при кардіційно-організаційної допомозі з боку соціального педагога.

Для вирішення завдань і підтвердження гіпотези були використані такі методи дослідження: аналіз наукової літератури з теми дослідження «Особливості соціалізації дитини з неблагополучної родини», психодіагностичні методи: проективна методика «Малюнок сім'ї», проективна методика «Сімейна соціограма», опитувальник для батьків «Аналіз сімейних взаємин», метаморфічний тест «Музичні інструменти», методика «Підлітки про батьків», експеримент.

Розділ І Неблагополучна сім'я, як об'єкт соціально педагогічної діяльності.

1.1 Теоретичні проблеми соціально-педагогічної роботи з неблагополучною сім'єю

Сім'я -- це соціально-педагогічний інститут та особлива соціальна система, яка є підсистемою суспільства і включає до себе інші підсистеми (членів сім'ї), це мала соціальна група, первинний контактний колектив. Ознаки сім'ї, такі як: шлюбні, міжпоколінні, кровні, всиновлені зв'язки між членами сім'ї, родинні почуття, почуття безпеки, захищеності, любові, поваги; спільний побут і проживання членів сім'ї; наявність функцій у суспільстві (видів життєдіяльності сім'ї); прав сім'ї у суспільстві і прав членів сім'ї у родині, обов'язків членів сім'ї стосовно один одного та відповідальність перед суспільством за своїх членів. Стосовно поняття «неблагополучна сім'я» існують різні погляди. Використовуються для опису її неблагополуччя терміни «функціонально-неспроможна», «сім'я у кризовій ситуації», «аморальна сім'я», «сім'я з насильством щодо членів родини», «сім'я, де є серйозні помилки і прорахунки у вихованні дітей», «конфліктна сім'я», сім'ї алкоголіків і наркоманів, сім'ї, де є засуджені чи ув'язнені,

Метою соціального педагога повинно бути збереження цілісності сім'ї, захист її прав у суспільстві і прав членів сім'ї у родині. Це може бути здійснено як через примусові заходи юридичного характеру, так і через створення умов для подолання сім'єю причин і наслідків свого неблагополуччя самостійно чи за допомогою фахівців (педагогів, психологів, медиків, соціальних працівників).

Завданнями соціального педагога у роботі з неблагополучною сім'єю є:

• виявлення випадків порушення прав людини в сім'ї; причин неблагополуччя, інформування про них органів влади;
• профілактика девіантної поведінки в сім'ї та суспільстві, рецидивів порушення прав членів сім'ї у родині та суспільстві;
• пропагування ідеальної моделі сімейного життя, здорового способу життя, статеве виховання;
• правова і психолого-педагогічна просвіта населення з питань сім'ї та шлюбу, прав людини;
• організація предметного спілкування членів неблагополучних сімей між собою, з іншими сім'ями для подолання причин неблагополуччя;
• різноманітна допомога в організації життєдіяльності сім'ї, створенні нормальних умов для її життєдіяльності; самореалізації і розвитку її членів.

Мета і завдання соціально-педагогічної роботи з неблагополучною сім'єю, розуміння сім'ї як особливої соціальної системи і соціального інституту, сутності і причин неблагополуччя сім'ї зумовлюють здійснення роботи з нею на основі таких принципів (основних положень теорії, вимогами до практичної діяльності, які забезпечують її успіх та ефективність) [3. 440,15. 4]:

• необвинувачення (виходячи з презумпції необвинувачення); створення умов для виходу з кризи через опору на права сім'ї і позитивне бачення;
• конкретність (розв'язання конкретних проблем конкретної сім'ї у реальних умовах);
• добровільності у прийнятті допомоги;
• орієнтація на пропозицію і надання послуг, а не на їх продаж в безальтернативних умовах;
• орієнтація на державний підхід і на об'єкти соціально-педагогічної роботи, їх проблеми;
• постійний (безпосередній та опосередкований) зворотній зв'язок з сім'єю;
• системність і систематичність у роботі;
• гнучкість у роботі і оптимальність вибору методів, засобів, форм роботи;
• здорового стимулювання;
• індивідуалізації допомоги сім'ям;
• субсидіарності (одержання допомоги відповідно до потреб сім'ї);
• поступового закріплення у середовищі;
• спрямованості на самовизначення, розвиток сім'ї та всіх її членів;
• гуманізму;
• доступності, конфіденційності;
• співпраці з сім'єю;
• цілісного, комплексного та систематичного підходу;
• рівності і якості послуг;
• законності, додержання і захисту прав людини;
• солідарності (спрямованість на допомогу і підтримку, які базуються на співчутті, усвідомленості спільного в інтересах, необхідності спільного досягнення мети, організацію спільних дій заради спільних інтересів сімей, розв'язання проблем окремих типів сімей);
• толерантності (повага до традицій, мети життєдіяльності сім'ї, її права на вибір і сповідання релігії для себе і своїх дітей, на визначення у середовищі, на відмінність, особливість, цілісність, на самостійність у прийнятті рішень і виборі засобів їх реалізації, на участь у формуванні і реалізації сімейної політики, на інформацію);
• компетентності (означає, що соціально-педагогічну роботу з сім'єю може здійснювати лише особа, яка має для цього професійну освіту і володіє професіонально-педагогічною майстерністю);
• принцип надання соціальної допомоги молодій людині незалежно від національності, походження, соціального статусу, сфери зайнятості, місця проживання, релігійної належності;
• принцип адаптації, що визначає особливості включення різних категорій молоді у соціально-значиму діяльність;
• принцип безкоштовності обслуговування.

Виділяють такі стратегії вибору і прийняття етичного рішення (за Ю.М. Кулюткіним, Г.С. Сухобською), що впливає на надання послуг сім'ям:

1. Реалістична стратегія. Людина бере до уваги цінність об'єкту і значущість рівня своїх досягань у залежності від складності завдання. Отже, більш складні завдання вимагають більшої компетентності працівника при забезпеченні захисту прав сім'ї і людини як найвищої цінності.

2. Стратегія ризику. Ризик пов'язується з вірогідністю помилки. Коли ця вірогідність розглядається стосовно мети, вона і є ризиком, оскільки вказує на можливу невдачу поведінки. Отже, при наданні послуг важливо керуватися метою роботи і конкретністю проблем сім'ї.

3. Обережна стратегія. У ситуації вибору людина надає перевагу рішенням, що явно приводять до досягнення мети. Це впливає на темп роботи і передбачає співпрацю з іншими фахівцями щодо конкретної сім'ї, вивчення особливостей сім'ї.

4. Стратегія інтуїтивного пошуку. Базується на збиранні значної за обсягом інформації, глибокому усвідомленні наявних фактів, але не на науковому обґрунтуванні. Розв'язання задач зумовлене минулим досвідом вирішення людиною подібних задач. Тому надання послуг повинно теоретично обґрунтовуватися у кожному конкретному випадку.

Зазначені моделі та стратегії використовуються в залежності від умов соціально-педагогічної роботи, інформуванні про них клієнта, підготовленості фахівця, його досвіду, з одного боку, та з іншого -- на основі принципів законності, професійної етики соціального педагога у роботі з сім'єю.

Методи соціально-педагогічної роботи -- це способи як взаємопов'язаних дій клієнта і соціального педагога, так і способи впливу на клієнта (сім'ю, особистість) соціального педагога з метою соціального виховання середовища, допомоги у захисті прав сім'ї та людини. Отже, метод -- це частина соціально-педагогічної діяльності, кожен з них як дія має свою мету, яка підпорядкована меті соціально-педагогічної діяльності. Методи складаються з прийомів (окремих операцій, які не мають мети, виконують якесь завдання). Різноманітна сукупність прийомів складає різні методи. Так, переконання як метод може включати бесіду, паузи, аналіз ситуацій, тестування, приклад тощо. Оскільки соціально-педагогічна робота є складовою частиною та умовою соціально-педагогічної роботи, то методи соціально-педагогічної роботи спираються на результати психологічних і соціологічних досліджень, використовуються спільно з методами психології, соціології, власне соціальної роботи з урахуванням того, що соціальні педагоги ЦССМ -- державні службовці. Розрізняють такі методи соціальної роботи [39. 21]:

• загальнонаукові -- аналіз, синтез, індукція, дедукція, спостереження, опитування, аналогія, моделювання, експеримент;
• соціально-економічні -- натуральна та грошова допомога, пільги, одночасні виплати та компенсації, побутове обслуговування, санкції;
• організаційно-розпорядчі -- регламентування, інструктування, контроль;
• соціологічні -- соціометрія, аналіз різних видів документації, статистичних даних, ранжування, експертні оцінки, ситуативно-подійний аналіз життєвого шляху, інтерв'ю;
• соціально-педагогічні -- інформування, позитивний приклад, перспективи, перенавчання, реконструкція характеру, переключення, ігри різних видів, змагання, заохочення, аналіз педагогічних ситуацій, ситуація вибору, аналіз продуктів творчої діяльності, навіювання, переконання, «вибух»;
• соціально-психологічні -- сімейна терапія, тестування, гіпноз, сімейна інженерія, психодрама, психотерапія, арт-терапія, зміна ролі, зміна підходу.

Розкриємо сутність соціально-педагогічних методів у роботі з неблагополучною сім'єю.

Метод вибуху. Обґрунтував і вперше застосував цей метод А.С. Макаренко. Під «вибухом» він розумів миттєве руйнування негативних якостей, негативного стереотипу поведінки у процесі бурхливих емоційних переживань. А.С. Макаренко вважав, що перебудова духовного світу особистості еволюційним шляхом є малоефективним і важким як для вихователя, так і для вихованця. При застосуванні методу вибуху особистість переживає «катастрофу всередині самого себе», їй ніколи розмірковувати, зважувати, розраховувати, хитрувати. Цей метод передбачає доведення до межі конфлікту особистості з колективом. При цьому чітко ставиться альтернатива: стати об'єктом критики колективу та залишити його, або змінити себе, завоювати повагу, авторитет. При несподіваному збігу обставин особистість ставиться перед конфліктною ситуацією і перед нею постає питання: як бути далі? Внаслідок цього у особистості виникає незадоволення собою, відраза до попереднього образу життя, антипатія до своїх недоліків та прагнення стати краще. Але цей метод можна застосовувати лише в сильному, згуртованому колективі, в крайньому випадку, дуже рідко, в реальних обставинах, разом з іншими методами впливу на особистість. Прийомами створення методу вибуху є: доведення до абсурду негативної лінії поведінки підлітка та нагнітання негативних переживань до межі. Цей метод тільки руйнує негативні якості та поведінку, тому після нього необхідним є застосування інших методів формування свідомості та поведінки.

Метод перенавчання. Цей метод спирається на метод переконання і закріплює його результати. Спрямований на ліквідацію поганих звичок, відучування від поганих дій та привчання до позитивних звичок. Відучування здійснюється через заборону та контроль за діями. Не можна нав'язувати свою волю та думку як найправильнішу та найвірнішу, постійно вказувати на один і той же недолік. Це може викликати протилежну реакцію або нервовий зрив. Не можна також вимагати миттєвої відмови від поганої звички. Необхідно створити чіткий режим, демонструвати позитивні приклади, давати поради щодо поведінки у конкретних ситуаціях. Привчання вимагає послідовності та систематичності дій, дисципліни та самодисципліни.

Метод реконструкції. Цей метод застосував і обґрунтував А.С. Макаренко. Він вважав, що при перевиховуванні не можна разом з негативними руйнувати й позитивні якості особистості, необхідно зберегти «здорову основу» характеру вихованця. «Реконструкція» означає відбудову усього цінного, позитивного в характері та поведінці. А.С. Макаренко вважав, що педагогу необхідна віра в позитивне у вихованця і лише на цій основі можливо виправлення особистості. Треба знайти точку опори у душі вихованця, яка стане вихідним пунктом у перевихованні. Позитивні якості інтенсивно охоплюються, а негативні -- критикуються.

Етапи «реконструкції»:

1. Вивчення особистості вихованця з метою визначення перспектив майбутнього розвитку.
2. Актуалізація та поновлення позитивних якостей, які досі не були потрібними (створення виховних ситуацій, вправи тощо).
3. Формування тих позитивних якостей, які швидко та легко з'єднуються з ведучими позитивними якостями.
4. Подолання опору вихованця виховному впливу, створення режиму, організація середовища та життєдіяльності вихованця таким чином, щоб не залишилось часу на погані вчинки.

Метод переключення. Сутність цього методу полягає в тому, що зона активності вихованця переводиться у соціальне значущу сферу діяльності на основі використання тих позитивних якостей, які є у вихованця. Приклади застосування цього методу знаходимо у «Педагогічній поемі» А.С. Макаренка: колишній крадій С.Карабанов одержує доручення отримати гроші на колонію і прагне всім серцем, щоб на нього напали бандити, а він би відбився від них і виконав з честю доручення; колоністи охороняли шляхи, а колись на них грабували самі; тощо.

Метод переключення є ефективним за таких умов: використання поваги до вихованця; вивчення особистості вихованця, особливостей відносин у колективі, спільної думки; постійного контролю за діями вихованців, врахування конкретних обставин життя та діяльності вихованців.

Засобом формування звички правової поведінки є використання педагогом виховних ситуацій (спеціально заданого педагогом стану виховного процесу у сім'ї, середовищі (групі) вихованців; сукупності зовнішніх і внутрішніх умов, що склалися в даний момент між суб'єктами виховного процесу, які цілеспрямовані педагогом на позитивні зміни в системі міжособистісних стосунків і в особистості кожного з вихованців [40. 76].

1.2 Загальні концепції роботи соціального педагога з неблагополучною сім'єю

Згідно А.В. Мудрик, соціальний педагог -- це педагог, який досліджує соціальне виховання в контексті соціалізації, тобто виховання всіх вікових груп і соціальних категорій людей, що здійснюється як в організаціях спеціально створених для цього, так і в організаціях, для яких виховання не є основною функцією (наприклад, підприємства).

Мета його роботи -- створення сприятливих умов для особистісного розвитку дитини (фізичного, соціального, духовно-морального, інтелектуального), надання йому комплексної соціально-психологічної допомоги, а також захист дитини в його життєвому просторі. Соціальний педагог виступає посередником між дитиною і дорослим, дитиною та її оточенням, а також в ролі наставника при безпосередньому спілкуванні з дитиною або його оточенням. [13,22].

Він проводить соціальну діагностику сімей, складає програму допомоги сім'ї, просвітлює батьків у питаннях виховання дітей.

Соціальний педагог по своєму професійному призначенню прагне по можливості запобігти проблемі, своєчасно виявити і усунути причини, що породжують її, забезпечити превентивну профілактику різного роду негативних явищ (соціального, фізичного, соціального і т. п. плану). Соціальний педагог не чекає, коли до нього звернуться за допомогою. В етичній формі він сам «виходить» на контакт з сім'єю.

Об'єктом впливу соціального педагога можуть бути дитина в сім'ї, дорослі члени сім'ї та сама сім'я, в цілому, як колектив.

Допомога у вихованні надається соціальним педагогом, в першу чергу, батькам -- шляхом їх консультування, а також дитині за допомогою створення спеціальних виховних ситуацій для вирішення завдання своєчасної допомоги сім'ї з метою її зміцнення та найбільш повного використання її виховного потенціалу.

Психологічна складова соціально-педагогічної допомоги включає в себе 2 компоненти: соціально-психологічну підтримку і корекцію.

Підтримка спрямована на створення сприятливого мікроклімату в сім'ї в період короткочасної кризи.

Корекція міжособистісних відносин відбувається, в основному, коли в родині існує психічне насильство над дитиною, що приводить до порушення її нервово-психічного та фізичного стану. До недавнього часу цьому явищу не приділялося належної уваги. До такого виду насильства відноситься залякування, образи дитини, приниження її честі та гідності, порушення довіри.

Посередницький компонент соціально-педагогічної допомоги включає в себе три складові: допомога в організації, координації та інформування.

Допомога в організації спрямована на організацію сімейного дозвілля, що включає в себе: організацію виставок-продажів поношених речей, благодійних аукціонів; клубів за інтересами, організацію сімейних свят, конкурсів, курсів з ведення домашнього господарства, «клубів знайомств», літнього відпочинку та ін.

Допомога у координації спрямована на активізацію різних відомств і служб по спільному вирішенню проблеми конкретної сім'ї та статусу конкретної дитини.

Допомога в інформуванні спрямована на забезпечення сім'ї інформацією з питань соціального захисту. Вона проводиться у формі консультування. Питання можуть стосуватися як житлового, сімейно-шлюбного, трудового, цивільного, пенсійного законодавства, прав дітей, жінок, інвалідів, так і проблем, які існують всередині сім'ї.

Соціальний педагог при роботі з сім'єю виступає в трьох основних ролях:

• Радник -- інформує сім'ю про важливість і можливості взаємодії батьків і дітей в сім'ї; розповідає про розвиток дитини; дає педагогічні поради з виховання дітей.
• Консультант -- консультує з питань сімейного законодавства; питань міжособистісної взаємодії в сім'ї; інформує про існуючі методи виховання, орієнтованих на конкретну сім'ю; роз'яснює батькам способи створення умов, необхідних для нормального розвитку та виховання дитини в сім'ї.
• Захисник -- захищає права дитини у випадку, коли доводиться стикатися з повною деградацією особистості батьків (алкоголізм, наркоманія, жорстоке ставлення до дітей) і проблемами, що випливають із цього: невлаштованості побуту, відсутність уваги, людського ставлення батьків до дітей. [40, 176 - 184].

Форми соціально-педагогічної допомоги сім'ї можуть бути різними. Одна з форм роботи соціального педагога з сім'єю -- соціальний патронаж,-- відвідування сім'ї вдома з діагностичними, контрольними, адаптаційно-реабілітаційними цілями, що дозволяє встановити і підтримувати тривалі зв'язки з родиною, своєчасно виявляючи її проблемні ситуації, надаючи негайну допомогу.

Патронаж дає можливість спостерігати сім'ю в її природних умовах. Це дозволяє виявити більше інформації, ніж спостерігання ззовні. Проведення патронажу вимагає дотримання ряду етичних принципів: принципу самовизначення сім'ї, добровільності прийняття допомоги, конфіденційності, тому завжди слід при можливості інформувати сім'ю про майбутній візит і його цілі.

Патронаж може проводитися з наступними цілями:

• Діагностичні: ознайомлення з умовами життя, вивчення можливих факторів ризику (медичних, соціальних, побутових), дослідження сформованих проблемних ситуацій;
• Контрольні: оцінка стану сім'ї та дитини, динаміка проблем (якщо контакт з сім'єю повторний); аналіз ходу реабілітаційних заходів, виконання батьками рекомендацій та ін;
• Адаптаційно-реабілітаційні: надання конкретної освітньої, посередницької, психологічної допомоги.

Регулярні патронажі необхідні стосовно неблагополучних і перш за все асоціальних сімей, постійне спостереження за якими в якійсь мірі дисциплінує їх, а відтак дозволяє своєчасно виявляти і протидіяти виникненню кризових ситуацій.

Поряд з патронажем, що займає важливе місце в діяльності соціального педагога, слід виділити консультаційні бесіди як одну з форм роботи з сім'єю. Консультування, за визначенням, призначено в основному для надання допомоги практично здоровим людям, які відчувають труднощі при вирішенні життєвих завдань.

Соціальний педагог, працюючи з сім'єю, може використовувати найбільш поширені прийоми консультування: емоційне зараження, навіювання, переконання, художні аналогії, міні-тренінги та ін.

Поряд з індивідуальними консультативними бесідами, можуть застосовуватися групові методи роботи з сім'єю (сім'ями) -- тренінги.

Соціально-психологічний тренінг визначається як галузь практичної психології, орієнтована на використання активних методів групової психологічної роботи з метою розвитку компетентності в спілкуванні. Групові методи роботи дають можливість батькам обмінюватися один з одним досвідом, задавати питання і прагнути отримати підтримку і схвалення в групі. Крім того, можливість приймати на себе роль лідера при обміні інформацією розвиває активність і впевненість батьків [40, 188 - 191].

Ще одна форма роботи соціального педагога з сім'єю -- соціально-педагогічний моніторинг сім'ї -- це науково обґрунтована система періодичного збору, узагальнення та аналізу соціально-педагогічної інформації про процеси, що протікають у сім'ї, і прийняття на цій основі стратегічних і тактичних рішень.

Основні принципи моніторингу: повнота, достовірність, системність інформації; оперативність отримання відомостей і їх систематична актуалізація; порівняння одержаних даних, яке забезпечується єдністю вибраних позицій при зборі та аналізі інформації; поєднання узагальнюючих і диференційованих оцінок і висновків.