Немайнові права як об’єкт цивільних правовідносин

                   МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
           ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ

 

 

 

                                                              Кафедра цивільного права

 

 

 

                       К У Р С О В А     Р О Б О Т А

 

на тему : «НЕМАЙНОВІ ПРАВА ЯК ОБ’ЄКТ  ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИН»

 

 

 

 

                                                        Студентки ІІ курсу

                                                         денного відділення, група  №1

                                                       факультету цивільної і господарської  

                                                         юстиції  

                                                         Аксьонової Ганни Вікторівни

 

 

 

 

 

 

                                                Одеса

                                                 2010

                                                                 З М І С Т

 

Вступ .............................................................................................................................. 3

 

Розділ 1. Поняття “ нематеріальні блага”, в системі об’єктів цивільних   правовідносин.

      1.1.Поняття та зміст  об’єкта…………………………………………………... 5

   1.2.Види та місце нематеріальних благ в системі об’єктів цивільних правовідносин………………………………………………………………. 7 

Розділ 2.  Класифікація  особистих немайнових прав

2.1.Особисті    немайнові   права,   встановлені Конституцією

            України…………………………………………………………………… 14

2.2.Особисті немайнові права, встановлені   Цивільним Кодексом    України ……………………………………………...................................18 

Розділ 3. Здійснення та захист особистих немайнових прав

3.1. Межі здійснення  немайнових  прав……………………………………..23

          3.2  Способи захисту особистих  немайнових  прав…………………………26

         3.3.Органи і особи, що здійснюють захист особистих немайнових                     прав………………………………………………………………………..30

Висновки………………………………………………………………………………33

Список  використаної   літератури…………………………………………………..36

 

 

 

       В с т у п

 

         В цивільному законодавстві України існують чіткі тендеції розвитку правової бази щодо охорони, регулювання та захисту  немайнових прав,  які покликані забезпечити гармонійний розвиток людини як особистості та гідного члена громадянського суспільства.

Подальший розвиток цивільно – правового регулювання  немайнових прав в Україні має бути зорієнтований  на світові стандарти в галузі прав людини.                                     

Проте це не повинно бути необдуманою рецепцією відповідних міжнародних норм права, а зваженим процесом, який має базуватися на запозиченні світового досвіду, поєднаного з особливостями національного світосприйняття, правотворення та праворозуміння.

       Також   слід  зауважити,  що  навіть  наявність   наддосконаленої   правової системи – це   лише  передумова,   яка без належного поєднання із своєчасною, однозначною та  повною  реалізацією і захистом   немайнових  прав  не зможе досягнути необхідного результату.

      Проблема немайнових прав особистості, громадянина є однією з найважливіших у цивілістиці.

       Кожна особа у правовій державі має відчувати свою правову та соціальну захищеність; повага до особистості є в такому суспільстві нормою повсякденного життя. Організація Об`єднаних Націй визначає права людини як “права, які притаманні нашій природі і без яких ми на можемо жити як люди”. Їх справедливо називають також “спільною мовою людства”.

     Особисті права людини нерозривно пов’язані з такими поняттями, як рівність, свобода, недоторканість особи. І це природно, тому що ідеї рівності, свободи і недоторканності протягом всієї історії цивілізації використовувалися в боротьбі нового зі старим, прогресивного з консервативним.

       Іншими   словами,  міру   свободи   особи  в   суспільстві необхідно прямо

проектувати на міру справедливості і свободи самого суспільства.

Україна намагається  гармонізувати своє законодавство  до загальноєвропейських стандартів, основні з яких містяться в  Загальній декларації прав людини від 10 грудня 1948 р., Європейській конвенції про захист прав і основних свобод людини від 4 листопада 1950 р., Міжнародному пакті про громадянські та полтичні права від 16 грудня 1966 р., Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права від 16 грудня 1966 р., Декларації глав держав – учасниць Співдружності незалежних держав про міжнародні зобов`язання у сфері прав людини і основних свобод від 24 вересня 1993 р., Законі України “Про уповноваженого Верховної Ради з прав людини” від 23 грудня 1997 р., інших міжнародних договорах, що прийняті Організацією Об`єднаних Націй, Організацією по безпеці та співробітництву в Європі, Радою Європи та іншими міжнародними організаціями.

      Закріплюючи немайнові права в Конституції, Цивільному кодексі України, держава    забезпечує   їхнє   правове регулювання комплексно, тобто за допомогою норм ряду галузей права.

       У рамках комплексного регулювання особистих немайнових прав необхідно виділяти цивільно-правовий аспект.

       Адже, цивільне право поряд із майновими відносинами (що складають ядро цивільного права) регулює пов’язані з ними  немайнові відносини, а також особисті немайнові відносини, не пов’язані  з майновими.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І. Поняття « нематеріальні блага» в системі об’єктів    цивільних         правовідносин.

    1.1   Поняття та зміст   об’єкта

                   Під об'єктом цивільних прав розуміють матеріальні та нематеріальні блага, з приводу яких виникають цивільні правовідносини.

                  Об'єкти цивільних прав та об'єкти цивільних правовідносин — поняття тотожні.

       Нематеріальні блага розглядаються як різновид об'єктів, з приводу яких можуть виникати цивільні правовідносини.

        Перелік    нематеріальних    благ,   що    юридично     захищаються, можна підрозділити  на: а)  нематеріальні блага,  що  набуваються   громадянами   і юридичними  особами через народження (створення);    б) нематеріальні блага, що набуваються ними через закон.

         Те,    що    Цивільний    кодекс  України     дає   лише    зразковий   перелік нематеріальних благ, що користуються цивільно-правовим захистом, дозволяє зробити   висновок   про те,  що об'єктом  цивільно-правових   відносин   може виявитися і не назване  цим же кодексом  нематеріальне благо.

     До нематеріальних благ, що набуваються громадянами і юридичними особами через народження (створення), відноситься життя, здоров'я, гідність особи, особиста недоторканність, честь і добре ім'я, ділова репутація, недоторканність приватного життя, особиста і сімейна таємниця; до нематеріальних благ, що набуваються через закон, - право вільного пересування, право вибору місця перебування і проживання, право на ім'я, інші особисті немайнові права.

        Як інші нематеріальні права, - право на життя,   здоров'я і інші,   особисте

немайнове право, що кореспондує нематеріальному благу або що існує окремо від нього, виявляється як би благом другого рівня, а саме життя, здоров'я і   інше є благом, яке передує праву на нього, і в цьому сенсі можуть визнаватися благом першого рівня.

       Блага першого рівня нерозривно пов'язані з самим існуванням особи.

      Вони об'єктивно існують незалежно від їх правової регламентації і лише у випадках посягань на ці блага потребують правового захисту.

       Блага другого рівня: право на ім'я, право авторства і інші особисті немайнові права - є суб'єктивними правами, створюючими зміст конкретного правовідношення і тим самим вже врегульованими нормами права. 
       Поняття "Нематеріальне благо" є    збірним,   таким, що відноситься   як   до самого "блага", так і до особистих немайнових прав.

       У разі ж порушення цих прав вони користуються правовим захистом .

       Для обох складових "нематеріальних благ" характерними виявляються, принаймі, дві нерозривно зв'язані між собою ознаки. Це: 1) відсутність матеріального (майнового) змісту і 2) нерозривний  зв'язок з особою носія, що зумовлює невідчужуваність і непередаваність цього блага.

       Слід відзначити, що обидві ці ознаки певною мірою носять умовний характер. 
        Невідчужуваність нематеріальних благ не виключає того, що їх здійснення і захист можуть бути доручені третім особам, наприклад, позови про захист честі і гідності неповнолітніх можуть пред'явити їх законні представники. 
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 1.2. Види та місце нематеріальних благ в системі об’єктів цивільних правовідносин

        До особливої групи системи об'єктів цивільних правідносин відносяться нематеріальні блага, під якими розуміються   ті, що   не мають економічного змісту і не віддільні   від особи, їх носія блага і свободи, визнані чинним законодавством.

        Цивільний   кодекс   України    вперше    визначає   нематеріальні   блага   як   об’єкт   цивільного   права,   відносячи    до   цієї    групи   результати   творчої   діяльності, інформацію та особисті немайнові блага. 
       Характерна особливість цієї групи об'єктів полягає в тому, що вони:  
      1)  не мають матеріального (майнового) змісту;  
      2) невіддільні від особи їх носія;  
      3)   володіють властивістю індивідуалізації самої особи володаря цих прав.

       Об’єднання  цих об’єктів в окрему групу  системи об’єктів цивільних правовідносин  пояснюється передусім їх особливою правовою природою, відсутністю в них матеріального змісту.

        Це зумовлює  основні особливості правового  регулювання відносин, пов’язаних  з їх виконанням та захистом.

           Результати творчої діяльності як об’єкти цивільних правовідносин

       Результатами творчої діяльності є твори науки, літератури, мистецтва незалежно від форми, призначення, цінності, а також способу відтворення. Вони стають об'єктами цивільних прав лише при втіленні в певні речі (рукопис, картина, креслення, запис на плівку тощо), тобто коли набувають форми, яка може бути сприйнята без присутності автора.

       Результатами творчої діяльності є також відкриття, винахід, раціоналізаторська пропозиція і промисловий зразок. Ці продукти стають об'єктами цивільних прав з моменту визнання їх такими і відповідного оформлення.

       Фізичні і юридичні особи мають виняткове право на результати творчої діяльності та прирівняні до них засоби індивідуалізації юридичної особи, індивідуалізацію продукції фізичної або юридичної особи, виконуваних ними робіт і послуг, що подаються (фірмове найменування, знак для товарів і послуг).

      Використання результатів  творчої діяльності та засобів  індивідуалізації, які є об'єктом  виключних прав, може здійснюватися  третіми особами тільки за  згодою правоутримувача.

        Інформація  як об’єкт цивільних правовідносин

 

      Особливим  об'єктом цивільних прав є інформація. У відповідності зі статтею  200 Цивільного кодексу України,  інформацією визнаються документовані  або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали чи мають місце у суспільстві, державі або навколишньому середовищі.

       Цінність інформації обумовлюється її широким використанням у всіх сферах людської діяльності. У зв'язку з цим вона у всьому світі визнається товаром. Правове регулювання відносин, пов'язаних зі збиранням, зберіганням, пошуком, поширенням та використанням інформації, здійснюється законами України від 2 жовтня 1992 р. «Про інформацію», від 25 червня 1993 р. «Про науково - технічну інформацію», від 5 липня 1994 р. «Про захист інформації в автоматизованих системах».

       Особливості інформації як об'єкта цивільних прав полягають у наступному. Перш за все інформація є благом нематеріальним, хоча і має матеріальні носії (дискета, магнітна плівка, папір тощо).

      За своїми фізичними властивостями вона є благом неспоживним, тому що використання останньої за призначенням не призводить до зменшення її обсягу чи фізичного знищення. Інформація може тільки морально застаріти і тому або залишитись невитребуваною, або, у разі необхідності, замінюватися на актуальнішу. Важливою особливістю інформації є різноманітність форм її фіксації, використання, поширення тощо.

        Крім цього,  законодавство, з одного боку, закріплює право громадян України  на інформацію, закладаючи підвалини розвитку інформаційної діяльності у суспільстві, а, з іншого - забезпечує правові форми захисту прав суб'єктів даних правовідносин.

       Законодавство України, зокрема ст. 30 Закону України «Про інформацію», визначає правовий режим інформації з обмеженим доступом, до якої відносить конфіденційну та секретну інформацію.

       Конфіденційною  інформацією є відомості, що  знаходяться у володінні, користуванні  і розпорядженні окремих фізичних  та юридичних осіб і можуть  поширюватися на визначених ними умовах.

       Конфіденційною, наприклад, може бути інформація певної юридичної особи стосовно укладених нею договорів або міжнародних контрактів, перспектив підприємницької діяльності, змін у складі її керівних органів, кількості майна тощо.

       Конфіденційними  можуть визнаватись також відомості  щодо використовуваних товариством  у виробництві технологічних  процесів, технічних рішень, методів  організації виробництва та інша  комерційна інформація.

       У зарубіжних правових системах такі відомості мають назву «ноу - хау» (від англ. know - how - знати як).    

        Секретною є інформація, що містить відомості про державну або іншу передбачену законом таємницю, розголошення якої може завдати шкоди особам, суспільству та державі.

        Державна таємниця — це таємна інформація, що містить відомості у сфері

оборони, економіки, науки й техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки  та охорони правопорядку, розголошення якої може завдати шкоди національній безпеці держава Україна.             . 
       Комерційна таємниця це відомості, пов'язані з виробництвом, технологічною інформацією, управлінською, фінансовою діяльністю, що не є державною таємницею, розголошення якої може призвести до економічних втрат.

     Право на комерційну інформацію належить до виключних прав, які можуть бути предметом договору комерційної концесії. Елементи ліцензійного договору можуть бути включені також в інші цивільно-правові договори (договори на виконання науково-дослідницьких робіт, договір підряду тощо). В усіх договорах, які передбачають передачу в користування відомостей, що становлять комерційну таємницю, на користувача може бути покладений обов'язок не повідомляти таких відомостей іншим особам без згоди того, хто надав інформацію.

       Наприклад, щодо  виконання    договору  підряду   така умова передбачена нормами статті 862 Цивільного кодексу України. 
      Службова таємниця — це узагальнений перелік відомостей, доступ до яких обмежений колом виконавців певних службових обов'язків, яким розголошення цих відомостей заборонене.

     Збереження таємниці службової інформації не зумовлене її комерційною цінністю (хоча сама ця інформація може мати комерційний характер).

       Професійна таємниця — це відомості про особу, комерційну, професійну тощо діяльність клієнтів, отримані установами, їх службовцями та окремими фахівцями у процесі професійної діяльності, які не підлягають розголошенню, крім випадків, прямо передбачених законом.

    . Наприклад, зобов'язані зберігати в таємниці отримані від клієнтів відомості банківські службовці, працівники організацій зв'язку, податківці, лікарі, страхові агенти, тощо.

         Службова та комерційна таємниця як певне нематеріальне благо є об'єктом цивільного обороту.

         Підлягає захисту інформація, яка становить службову та комерційну цінність через її невідомість третім особам, відсутність вільного доступу до неї на законних підставах і яких її володілець вживає заходів щодо збереження її конфіденційності, наприклад, секрети виробництва “ноу-хау”, укладення деяких біржових угод.

        Особи, що незаконними методами одержали інформацію, яка становить службову або комерційну таємницю, повинні відшкодувати заподіяні збитки.       

        Такий же обов'язок покладається на працівників, які розголосили службову або комерційну таємницю всупереч трудовому договору, у тому числі контракту, і на контрагентів, які зробили це всупереч цивільно-правовому договору.

 

       Особисті немайнові блага як об'єкти цивільних правовідносин

       Особисті немайнові блага — це блага, що позбавлені майнового змісту, нерозривно пов'язані із суб'єктом цивільного права, визнані суспільством, а тому охороняються цивільним законодавством.

      До повноважень,  що складають загальний зміст  особистих немайнових прав, Цивільний кодекс України відносить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері особистого, приватного життя ¹

       Будучи приналежними певному суб'єкту цивільних відносин і таким чином потрапляючи у сферу цивільно-правового регулювання, вони стають об'єктом цивільних прав.

        Мати особисті немайнові права можуть як фізичні, так і юридичні особи.

        Особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження

 або за законом.

    Юридичній особі немайнові права можуть належати лише в силу припису закону. Це пов'язано з тим, що поняття юридичної особи визначається актами цивільного законодавства, конституювання юридичної особи як суб'єкта  цивільних відносин відбувається шляхом державної реєстрації, тобто вона за своєю сутністю є соціальним утворенням, яке не може існувати поза сферою правового регулювання, де й визначається її цивільно-правовий  статус.

       За своєю сутністю більшість немайнових благ є природною властивістю  фізичної особи.

        Однак, будучи закріпленими в правових нормах, вони набувають також правового значення об'єкта цивільних прав, виступаючи таким чином у подвійному значенні: як елемент правового статусу приватної фізичної особи і як об'єкт цивільних прав.    

       Згідно зі  статтею 201 Цивільного кодексу України, до немайнових благ, які охороняються  цивільним законодавством, належать: здоров'я, життя; честь,

 

____________________

¹ Стефанчук Р.О. Поняття, правова природа особистих немайнових прав та їх місце у системі цивільного права//      Вісник Хмельницького інституту регіонального управління і права.- 2002. – №2. – с.5.

гідність, ділова репутація; ім'я (найменування); авторство, свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості та інші.

         Більшість із них є  такими, що можуть належати лише фізичній особі (здоров'я, життя, свобода творчості), проте деякі блага можуть бути також об'єктом цивільних прав особи юридичної (найменування, ділова репутація).

        Такий підхід логічно  пов'язаний з положеннями статтями 26, 94 Цивільного кодексу України, згідно з якими фізична особа може мати усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією і Цивільним кодексом, а юридична особа — лише ті особисті немайнові права, які можуть їй  належати, тобто є такими, що не суперечать сутності юридичної особи.

        До цього слід додати, що перелік особистих немайнових благ, наведений у

cтатті 201 Цивільного кодексу України, не є вичерпним.

       Об'єктами цивільних прав є також немайнові блага, належні фізичній особі, вказані у книзі другій кодексу та інших актах  законодавства, і немайнові блага,

які   можуть належати юридичній особі   відповідно  до статті  94   Цивільного

кодексу  України.

       Оскільки у статті 201 Цивільного кодексу України йдеться про особисті немайнові блага, які  охороняються цивільним законодавством, постає питання, можуть відносини щодо таких благ регулюватися цивільним законодавством, чи вони  є лише об'єктом правової охорони?

        Комплексний аналіз статті 201 і книги другої Цивільного кодексу України свідчить, що особисті немайнові блага є об'єктом цивільних прав, а відносини, що складаються у зв'язку з використанням особистих немайнових благ, є об'єктом   цивільно-правового регулювання.

       Водночас цивільно-правовий захист у цій сфері застосовується більш широко, ніж цивільно-правове регулювання.

      Якщо цивільно-правове регулювання відносин щодо особистих немайнових благ може мати місце лише у випадках, передбачених законом, то охорона особистих немайнових прав цивільним законодавством (навіть не врегульованих ним) можлива у будь-якому випадку за наявності таких умов:

1) характер  порушеного права (блага) є  таким, що стосовно нього можуть  виникати  цивільні відносини,

        2) характер порушення є таким,  що можливе використання спеціальних

         або загальних  засобів   цивільно-правового  захисту.

       Для захисту немайнових благ одночасно можуть бути використані як спеціальні, так і загальні способи захисту. Із загальних найчастіше використовуються відшкодування завданих збитків та компенсація моральної шкоди.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

          Розділ ІІ     Класифікація  особистих немайнових прав

              2.1 Особисті немайнові права, встановлені    Конституцією

                      України

       Щоб  виявити   коло  відносин, пов’язаних із забезпеченням   особистої

( індивідуальної ) сфери громадянина  від стороннього втручання, необхідно  класифікувати особисті немайнові права.

     Класифікація особистих немайнових прав виконує значну теоретичну та практичну роль. Вона дозволяє встановити основні параметри і відмінності між цими правами, виокремити їх характерні риси, полегшити користування ними, визначити значення особистих немайнових прав у системі цивільних та інших правовідносин.

        У Конституції України міститься цілий ряд статтей, які закріплюють особисті немайнові права: право на життя (стаття 27), право на повагу до його гідності (стаття 28), право на повагу до гідності (стаття 28), а також право на свободу та особисту недоторканість (стаття 29), право на недоторканість житла (стаття 30), право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (стаття 31), право на не втручання в його особисте і сімейне життя (стаття 33).    

      Значно пізніше, у статті 270 Цивільного кодексу України, законодавець        відносить до особистих немайнових прав, саме ті, які віднайшли своє відображення у Конституції України, а саме:

       право на життя, право на охорону здоров’я, право на безпечне для життя і здоров’я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

      Перелік  цих прав не є вичерпним, оскільки жодний нормативно – правовий акт не може визначити всі можливості фізичних осіб.

       На  думку прихильників цього виду  класифікації, усі особисті  немайнові  права можна поділити  за критеріями їх змісту на :

1. комплексні, які є сукупністю певних повноважень;

Наприклад, право на охорону особистого життя;

      2) окремі  повноваження.

  Наприклад, право на охорону недоторканності особистого життя та право на його таємницю становлять комплексне право – право на охорону особистого життя.¹

     За  змістом   частини  першої статті   270   Цивільного кодексу України,   за основу поділу можна також взяти порядок виникнення особистих  немайнових прав.

За  цим критерієм, особисті немайнові права можна  поділити на ті,  що належать фізичним особам від народження, і такі, що їм належать за законом.

   В.Рясенцев пропонує поділити особисті немайнові права, зазначені у Конституції України і статті 270 Цивільного кодексу України   залежно від інтересів їх складових частин на п’ять груп:

                1) права на немайнові блага, невіддільні від особи ( життя, здоров’я,

                недоторканність особи);

2)  блага, що індивідуалізують громадянина в колективі ( право на ім’я, честь, гідність);

             3)   права, які  захищають немайнові інтереси,  що  випливають із  участі

громадян у праці, реалізації права на освіту, відпочинок;

4) права, що захищають немайнові інтереси у сфері сімейного права;

5) права на захист інтересів у сфері майнових відносин ( немайнові інтереси, які знаходяться у зобов’язальному праві у зв’язку з володінням майновими правами).

За  призначенням у праві їх можна розділити на : первинні і похідні.

      Первинність прав не означає, що вони важливіші для людини, ніж похідні.   ____________________

¹ Федюк Л. Класифікація особистих немайнових прав у цивільному праві// Право України. – 2005. - №6. – с.95.

       Просто  первинні визначають основний  обсяг повноважень, а похідні  доповнюють первинні. Тобто похідні  особисті немайнові права є  конструюючи -ми первинних.

      Так, наприклад, право на життя та здоров’я є первинним особистим немайновим правом, а його конструюючі – це право на усунення небезпеки, яка загрожує життю та здоров’ю; право на медичну допомогу; право на інформацію про стан здоров’я; право на таємницю про стан здоров’я; право на безпечне для життя і здоров’я довкілля.