Вступ

Прийшов той час, коли кожен з першокурсників повинен написати свою першу, хоч і, порівняно , малу,але, все таки, наукову працю. Підбираючи тему для своєї курсової роботи , мені хотілось опрацювати та глибоко познайомитись з тим матеріалом , який би мав  корисний вплив на мене, як на майбутнього юриста. На мою думку, розділ теорії держави і права «Норми права» - це саме така проблематика , яка завжди актуальна у юриспруденції ; тема ,щодо якої багато відомих вчених дають свій аналіз, дискутують, мислять. Я хочу ,щоб написання цієї роботи залишило слід на шляху отримання мною тих необхідних і достатніх знань , які допоможуть мені стати справжнім знавцем права. Відомо, що все починається з малого , тому право можна бачити як соціально значуще явище лише тоді, коли є точне знання про державу  норму права як його первинного елементу.

     На  певному етапі розвитку суспільства  постає потреба в

упорядкуванні існуючих в ньому відносин. Неможливо уявити людське

суспільство без  регулювання поведінки людей  за допомогою певних зразків,

моделей, масштабів. На них й складаються, в результаті багаторазового

повторення, норми, на які в майбутньому орієнтується суспільство.  

     Норма  права, як загальнообов’язкове  правило лежить в самій основі

конкретно-регулятивного  впливу права на суспільні відносини. Сукупність,

система певних норм формує певний правовий інститут, підгалузь, галузь

права, право вцілому. Але й норма права має складну  структуру,

насамперед –  ядро, навколо якого «обертаються»  її елементи і з’являються

її ознаки. 

     Виділити  норму права з тої оболонки, якою вона окутана в процесі

свого появлення  не так просто тому, що вона ( норма  права ) може

збільшуватись, ділитись та видозмінюватись. 

     Завданням  цієї роботи є визначення ролі  правових норм в суспільному

житті людини та їх класифікація, аналіз їх співвідношення та взаємодії.

Отже :

  I.Поняття та загальні ознаки норми права

Норма права- (placita iuris)- це загальнообов`язкове, формально- визначене правило поведінки , встановлене або визнане державою в якості регулятора суспільних відносин ,закріплює міру свободи і рівності у відповідності із загальними груповими або індивідуальними інтересами населення країни ,забезпечуються  усіма засобами державного впливу , навіть примусом ¹. Від латинського – norma- «керівний початок», «правило», «зразок».

В.С.Нерсєсянц,досліджуючи  проблеми правогенеза ,особливо підкреслював , що є чітке розмежування  норм права ( мір свободи ) як складових  права, і норм юридичних ( норм законодавства ) в ролі складових законодавства.₂

В кінці 90-х років  аналогічні ідеї вже більш визначено  були викладені в літературі. М.Г. Потапов  приходить до висновку про  розбіжність понять правової і юридичної  норми.₃  В даній трактовці правова норма тісно пов′язана з поняттям справедливості. Будь-яка норма виражає уявлення про те,що є кращим, так як саме «кращий» порядок встановлюється як справедливий.

Правові норми виникають  на певному етапі історичного  розвитку . Вони формуються задовго  до їх законодавчого закріплення  і механізм їх функціонування, як повторяючих форм взаємодії людей  близький до регулюючої ролі правосвідомості.

Правові норми виникають  безпосередньо в суспільних ,і  тільки потім вони можуть бути закріплені в законодавстві держави. Тут  можливо визначити, що норма права  як об′єктивна категорія  може бути віднесена і відноситься в цілому до системи права , яка також є об′єктивно існуючою категорією. Таким чином , правова норма відноситься до системи права , а юридична – до ситеми законодавства.⁴

Подібний підхід до розуміння правових і юридичних норм продемонстрований і є в працях  В.К. Бабаєва. Природньо ,що є свої особливості : В.К.Бабаєв наголошує ,що право складається із нормативних положень,настанов. Юридична норма – це також

Нормативна установка,але  певним чином оформлена , тобто виражена в законодавстві. «нормативная правовая установка ,следовательно , - элемент естественного права , юридическая норма- элемент позитивного права»,⁵ - пише В.К.Бабаєв. Далі автор відмічає ,що далеко не всі нормативні установки природного права є юридичними нормами . В той же час численні юридичні норми  ( організаційні ) взагалі не зв′язані з природнім правом.⁶ à такі розуміння норм є найбільш перспективними ,бо в даному випадку сферою втілення юридичних норм виступає не лише законодавство ( як в попередніх конструкціях ), але і позитивне право в цілому. Важливо ,щоб позитивне право не ототожнювали з законодавством,бо перше ширше,хоч навіть з точки зору джерельної бази; юридичні норми містяться у всіх джерелах права.

Можна і потрібно окремо говорити про поняття норми з точки зору спеціально- юридичної концепції права , філософії права та соціології права. Розуміння норми як міри свободи повинне в значній мірі розглядатися з точки зору філософсько-правової традиції. Система правових норм як мір і форм свободи охоплює суттєво-змістовні моменти права. Із такого праворозуміння повинен виходити законодавець, в той час, коли система юридичних норм формує  позитивне право зі всіма його формальними та державно-владними моментами ,більш значущими для правозастосовної діяльності і учбових цілей.

Норми права мають  свої ознаки , які тісно пов′язані  з суттєвими ознаками права як суспільного явища. Так, норма права завжди є правилом поведінки людей і їх організацій; в існуванні норм знаходить свій конкретний вияв нормативність права.⁷

Загальні ознаки норми права:⁸

Норма права –  це таке правило поведінки , яке регулює  найбільш важливі суспільні відносини , на відміну від інших соціальних норм. Вона не регулює незначні стосунки , наприклад : перехід вулиці пішоходами дозволяється тільки на зелене світло світлофора згідно із Правилами дорожнього руху.

Норма права- це правило  поведінки  встановлене  або санкціоноване  державою чи її окремими органами і  має офіційний характер на відміну від інших правил поведінки.

Це правило поведінки , яке охороняється державою , її владою від порушень , а у випадку порушень держава застосовує юридичні санкції.

Норма права - це формально  визначене правило поведінки ,яке  зафіксоване в нормативно - правовому акті по законам  формальної логіки і граматики.

Це загальнообов′язкова  для виконання всім населенням і  посадовим особам державних органів  норма. Ці норми права зобов′язані  виконувати також іноземні громадяни і особи без громадянства , а також всі посадові особи найвищих органів державної влади. Поширюються вимоги приписів на все населення держави.

Норма права має  неперсоніфікований характер, тобто  правило поведінки адресоване не конкретному суб′єктові , а поширюється  на всіх,хто стає учасником відносин, які регламентуються даною нормою права.

Приймається в строго встановленому порядку, тобто ухиляння від правила поведінки, яке міститься  в нормі права , тягне за собою  відповідальність . Чітке  визначення норми вимагає конкретного виду поводження в суспільстві.

Забезпечується та охороняється усіма мірами державного впливу – тобто у випадках порушень настанов норми застосовуються санкції , які містять  вид та міру державного впливу.

Має строго визначену  структуру – це означає , що норма  права , у класичному вигляді , має стійку єдність елементів : гіпотезу,диспозицію, санкцію. Структура створена шляхом логічного та словесного означення. Ця структура не завжди співпадає із статтею закону.

Діє в часі безперервно  – не має зупинок дії, а постійно функціонує ,завжди регулює поведінку суспільства . Норма права «не сплять» , а завжди на сторожі захисту і забезпечення нормального та , водночас, повноцінного життя людей.

Багатократність застосування – тобто, приписи норм права використовується і застосовуються далеко не одноразово, так як поширюється на визначене коло осіб і на великий проміжок часу.

Наукова обґрунтованість  норм права означає те, що вони не просто відбивають погляди щодо належної  поведінки , а обґрунтовують її з  боку науки .Дається таке розуміння порядку, яке логічно та глибокоморально усвідомлене вченими та суб′єктами законотворення.

Чинність норми  права встановлюється , припиняється чи скасовується лише за спеціальною  процедурою і лише тими державними органами,які їх приймали. Не можливо  зупинити дію норми права по бажанню певного суб′єкта , це здійснюється компетентними органами по встановленому порядку за певних умов чи обставин.

Строга підлеглість  норм права означає,що ніхто не звільнений від підлеглості нормам,що все  населення поводиться в межах певної норми, перехід через неї має наслідок накладання певного виду відповідальності.

Таким чином, норма  права - це офіційне формально визначене, загальнообов′язкове санкціоноване  державою правило поведінки ,яке  регулює важливі відносини в  суспільстві ,охороняє соціальні цінності шляхом встановлення юридичних прав і обов′язків  суб′єктів права, яке приймається у строго встановленому порядку , має непереоніфікований характер, багатократне застосування , наукову обґрунтованість та безперервну дію в часі. Важливим є те, що правова норма – це явище широке, багатопланове і первинний елемент права як системи ; еталон поведінки людей, їх колективів.

I I .Структура норми права.

Для правової норми  характерні єдність ,цілісність, неподільність, особлива структура. Аналізуючи структуру норми права, слід виходити із філософського розуміння цієї категорії. Під структурою розуміється будова і внутрішня форма організації системи , яка виражає як єдність зв′язків між її елементами , так і закони цих взаємозв′язків.

Будучи складовою  частиною більш широкої проблеми, питання про структуру правовової норми має своє самостійне значення. Як зазначає професор С.С.Алєксєєв, це мікроструктура права, в якій на відміну  від макроструктури  - розподіл права  на галузі та інститути ( системи права ) – не так рельєфно видно соціально-політичні особливості правового регулювання.⁹ Водночас у структурі норми проявляються ті специфічні функції, що виконують правові норми як первинна ланка структури права.

Норма права виконуватиме роль регулятора суспільних відносин , якщо буде володіти здатністю реагувати на умови реального життя , і яких вона формується , враховувати їх суспільні властивості.

 У нормі повинні  бути передбачені і примусові  заходи її здійснення ,інакше  вона буде не нормою права, а побажанням. Традиційно вважається , що правова норма має тричленну структуру : гіпотеза, диспозиція, санкція.

Гіпотеза- це складова частина норми права,що визначає умови , містить конкретні життєві  обставини , при яких ця норма вступає  в дію.

Вона приводить в дію юридичну норму. З її допомогою абстрактний варіант поведінки застосовується у конкретній життєвій ситуації , до конкретної особи, у конкретний час, та у конкретному місці. Гіпотеза може виражатися у строках дії правової норми, вказувати на досягнення особою конкретного віку , на конкретних суб′єктів тощо. Призначення гіпотези: визначити сферу та межі регулятивної дії диспозиції норми права.

Диспозиція –  складова частина норм права,яка  визначає саме правило поведінки , згідно з яким дозволяється , забороняється або рекомендується проведення певних дій. Диспозиція розподіляє між учасниками правових відносин права та обов′язки.

Диспозиція є основою, ядром , віссю норми права. Без  диспозиції не можливе існування  норми права.

Санкція – одна із складових частин норми права ,у якій визначаються наслідки її порушення або невиконання, передбачаються міри державного впливу у відношенні до її порушників.

Саме санкція надає  юридичним нормам загальнообов′язкового  характеру . Вона відображає реакцію  судових, правоохоронних та інших органів держави на протиправну поведінку суб′єктів правових відносин.

Елементи правових норм , як правило, ніколи не даються в «чистому» вигляді . Їх доводиться встановлювати , а це досить складний розумовий процес,успіх якого залежить від правильного розуміння того, як і чим виражені правові норми з точки зору логіки.

Більшість правових норм мають логічну структуру, яку  можна звести до простої імплікації , подібно до зв′язку двох речень, в якому перший член ( попередній ) є висловлюванням, а другий ( наступний ) як правило , нормативним реченням або судженням. ₁₀

У даному випадку  має місце так звана схема позитивної умови ,що складається з двох елементів ( компонентів ) – «якщо à то» . Таку структуру має більшість норм права ( на думку деяких дослідників – до 85%) – наприклад, статті 140 і 141 Кримінального кодексу України ₁₁. Логічна норма – це власне логічним шляхом загальне правило поведінки , яке втілює органічні зв′язки між нормативними приписами і має повний набір властивостей,що розкривають її державно-владну , регулятивну природу. Зразу ж виникає питання : «Що саме є нормативним приписом?»

Нормативний припис – це цілісне ,логічно і граматично завершене деонтичне імперативне  судження загального характеру ,формально  закріплене у тексті нормативно-правового акту. ₁₂

Нормативний припис , як правило, відповідає структурній  частині тексту нормативного акту ( статті, пункту,  абзацу статті ) можливе  існування декількох нормативних  приписів в окремих частинах або  абзацах. Розташування нормативного припису у різних статтях , пунктах виключається.

Не завжди норма-припис має двохсторонній представницько-зобов′язуючий  характер , не обов′язково складається  з трьох елементів. Наприклад, конституційні  норми можуть мати у своїй структурі  тільки диспозицію , інколи – диспозицію та гіпотезу, а  в окремих випадках і санкцію. Норми адміністративного права можуть не містити гіпотезу та санкцію , оскільки вони можуть знаходитись у іншому нормативно-правовому акті. Норми кримінального права мають диспозицію та санкцію. Особливість складають норми процесуального права. Гіпотеза процесуальної норми містить гіпотезу  ,диспозицію та санкцію матеріальної норми права.

За складом гіпотези , диспозиції та санкції можуть бути :

• прості
• складні
• альтернативні

В залежності від  ступеня визначеності змісту всі  складові норми права діляться :

• абсолютно – визначені
• відносно – визначені

Гіпотези :

●Прості : - це частина норм права , що вказує тільки на одну обставину чи умову. Приклад: таємниця листування.

●Складні: - містять дві чи декілька умов або обставин. Приклад: щоб працювати суддею, потрібно відповідати таким вимогам : 1) громадянство; 2) вік, не менше ніж 25 років ; 3) мати вищу юридичну освіту; 4) стаж роботи в галузі права , не менше 3 років ; 5) володіти державною мовою та інші. ( ч.1 ст.7 Закону України № 2534 – III від 21.06.2001р.)

●Альтернативні : - містить в собі декілька обставин,за наявності будь-якої з них можлива дія цієї норми. Приклад :  звільнення працівника з роботи ( ст.40 Кодексу законів про працю України ).

●Абсолютно-визначені: - чітко і вичерпно вказують на обставини , з наявністю або відсутністю яких пов′язана дія норми ( ст.77 Конституції чітко визначає умови проведення позачергових виборів парламенту).

●Відносно-визначена : - це такі гіпотези, де найбільш загально та абстрактно формулюють обставини, які є умовою дії норми. Приклад: ст.111 Конституції передбачає ,що Президент може бути усунений з поста в порядку імпічменту в разі вчинення ним державного злочину чи іншого.

Диспозиція:

●Абсолютно визначена – це така диспозиція , яка містить чітко і вичерпно викладене правило, що позбавляє суб′єктів  суспільних  відносин можливості вибору варіантів поведінки. Приклад: за умови організації підприємств , вимагається …(ГК).

●Відносно визначена – містить загальні ознаки поведінки, в межах якої суб′єкт  повинен діяти. Приклад : ст.13 ЦКУ : при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватись моральних засад суспільства; ст. 26 Цивільного Кодексу України : фізична особа здатна мати усі майнові права , що встановлені цим Кодексом , іншим законом.

Санкції :

●Прості – передбачають лише один невигідний наслідок. Приклад : позбавлення волі; штраф.

●Складні – тягнуть за собою декілька негативних наслідків. Приклад: позбавлення волі з конфіскацією майна.

●Альтернативні – містять кілька наслідків ,один з яких може бути застосований до правопорушника. Приклад : позбавлення волі або виправні роботи; позбавлення волі або виправні роботи,або штраф.

●Абсолютно визначені – це санкції ,що чітко та вичерпно вказують на вид і міру державного примусу. Приклад : чітко визначений строк позбавлення волі.

●Відносно визначені – санкції передбачають мінімальні і максимальні або лише максимальні межі негативних наслідків. Приклад : санкція ст. 111 Кримінального кодексу України : позбавлення волі на строк від 10 до 15 років.

За характером наслідків  для правопорушника санкції є : ₁₃

Каральні або штрафні : передбачають міри примусового позбавлення  волі, майнового характеру для  правопорушника тощо.

●Правовідновлюючі або компенсаційні – це вказівка на міру державного примусу , яка застосовується : а) для скасування нормативних актів, які суперечать законові; б) для примусового виконання невиконаного обов′язку та поновлення порушеного; в) для ліквідації «уявних правовідносин», тобто тих, що виникли в результаті незаконних дій.

●Заохочувальні санкції – це санкції, що стосуються поведінки суб′єкта , тому його заохочують : премії, підвищення в посаді, оголошення подяки. За рівнем узагальненості викладення, санкції є :

●Абстрактні -  санкції , в яких в узагальненому вигляді основні частини норми права викладаються абстрактними, не індивідуалізованими поняттями ( тут мається на увазі частина норми – санкція ) .

●Козуальні ( казуїстичні ) санкції – це санкції ,що розкриваються за допомогою конкретних наслідків порушення умов; за допомогою індивідуалізованих понять.

I I I. Види норм права.

У будь – якій державі  існує та постійно розвивається значний  масив правових норм. Ця обставина  робить доцільним і необхідним поділ  їх на певні види. Для визначення окремих видів того чи іншого правового явища проводять процедурою класифікації на підставі чітко визначеного критерію, що допомагає пізнати окремі  характеристики або сторони явища, яке досліджується. Ми розглядаємо такий феномен права як його норма. Класифікація норм права на види дозволяє розглядати їх, як більш високий рівень структури права, порівняно із структурою окремих норм права. Цей підхід дозволяє більш системно підійти до вивчення права , розуміння його властивостей , функції і ролі окремих норм права. Це має надзвичайно важливе значення не тільки для практики реалізації і застосування права, але і для діяльності правотворчих органів.

Наукова класифікація як логіко-предметна , творча аналітична робота по осмисленню правових знань дозволяє упорядити їх, розмежувати і узагальнити , а це в свою чергу дозволяє більш ефективно їх вивчати. Така класифікація дозволяє:

1. більш чітко визначити місце кожного виду юридичних норм в системі права і їх взаємозв′язки ;
2. з′ясувати функції правових норм і їх роль в механізмі правового регулювання;
3. мати схему шляхів і засобів правового впливу на суспільні відносини;
4. точно визначити межі можливості регулюючого впливу права на суспільні відносини;
5. значно покращити правотворчу і правозастосовну діяльність в суспільстві  і держав. ₁⁵

                                                      Отже :

✔В  залежності від характеру відносин ,що регулюються :

1.Норми матеріального права регулюють економічні , політичні, соціальні, ідеологічні та інші матеріальні відносини , визначають правовий статус  громадян,їх права та обов′язки . За допомогою норм матеріального права регулюються взаємовідносини громадян між собою та громадянськими органами органами та організаціями. Вони визначають діяльність політичних партій , державних органів і організацій , посадових осіб ,їх компетенцію. Сферу діяльності , характер взаємовідносин з громадянами та між собою, форму держави, принципи організації та діяльності державних органів.

2. Норми  процесуального права не закріплюють правових відносин , а лише закріплюють процесуальні форми ( процедуру, порядок, правила ) здійснення та захисту передбачених матеріальними нормами права . Вони існують не тільки у процесуальних галузях права, а і в інших галузях права.₁⁶

✔За функціональним призначенням норми права є :

1. Відправні ,що мають найбільш загальний характер,достатньо високу форму абстрагування і містять у собі відправні начала, основи правового регулювання суспільних відносин. Відправні норми досить неоднорідні за своїм характером ,змістом і цільовим призначенням і, в свою чергу, поділяються на :

      а)норми-начала – містять у  собі положення ,що закріплюють  основні підвалини суспільного  та державного устрою;

    б)норми-принципи – закріплюють вихідні принципи права, тобто основні ідеї, погляди та уявлення ,загальні вимоги, що визначають або обумовлюють формування , розвиток і дію права;

   в)визначально-установчі  норми – містять положення  ,що визначають цілі, завдання  окремих галузей права, правових інститутів , предмет, форми і засоби правового регулювання;

   г)норми-дефініції  – містять повні або неповні  визначення певних правових категорій  та понять.₁⁷

2)  Норми-правила  поведінки, на відміну від відправних  – це норми, що безпосередньо регулюють поведінку людей, суспільні відносини.

✔За формою вираження припису норми поділяються на :

• уповноважуючи
• зобов′язуючі
• забороняючи

★Уповноважуючі – дають суб′єктам можливість діяти тим чи іншим чином. Наприклад: громадянин має право прийняти або відмовитись від заповіту на протязі 6 місяців з моменту його відкриття.

★Зобов′язуючі – накладають зобов′язання на учасників правових відносин діяти саме таким чином. У разі відмови здійснювати ці дії наступають негативні для суб′єкта юридичні наслідки . Містять веління. Наприклад : по договору купівлі-продажу  покупець зобов′язаний оплатити вартість майна,а продавець – продати якісну річ.

★Забороняючі – вони встановлюють обов′язок не здійснювати окремих дій, забороняють конкретні варіанти поведінки. Містять заборону. До таких норм відносяться норми особливої частини Кримінального кодексу , Кодексу про адміністративні правопорушення.₁⁸

✔Залежно від методу правового регулювання – імперативні – це категоричні норми, які є обов′язкові для всіх.

• диспозитивні – норми , які приписують варіант поведінки, але при цьому вказують суб′єктам можливість в межах законних засобів врегулювати її на свій розгляд. Залишається варіант вибору у суб′єкта правивих відносин.
• заохочувальні – це норми, що надають можливість різним суб′єктам стимулювати позитивну соціально-активну поведінку . Наприклад, в кодексі законів про працю закріплені норми, які передбачають оголошення подяки,премії за добру роботу.
• рекомендуючі – це такий вид норм, які рекомендують різним суб′єктам займатись тією чи іншою діяльністю. Встановлюють варіанти бажаної, але необов′язкової поведінки.