Норма права як первинний елемент системы права

Міністерство освіти та науки  України

Миколаївський національний університет імені В.О.Сухомлинського

Технікум

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Циклова комісія з правознавства

 

 

 

 

 

 

 

Норма права як первинний елемент системи права

 

 

 

 

Курсова робота з дисципліни

«Теорія держави і права»

студента ІІ курсу групи  Ю-220

Загороднюк Катерини Сергіївни

Науковий керівник – викладач

Русецька Юлія Леонідівна

 

 

 

 

 

 

Миколаїв – 2012

 

ЗМІСТ

Вступ ...................................................................................................................... 3

Розділ І. Норма права……………………………………………………………..5 1.1 Поняття та загальні ознаки норм права ..........................................................5

1.2 Структура норми права.............................................................................9

1.3 Види норм права ……............................................................................... 15

Розділ ІІ. Система права .............................................................................. 21

2.1 Поняття системи права та її структури................................................... 21

2.2 Поняття елементів системи  права …………………………………..……21

2.3 Характеристика елементів структури системи права………….....……..23

Висновки ....................................................................................................... 31

Список використаних джерел ....................................................................... 35

Додатки ......................................................................................................... 35

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

  На певному етапі  розвитку суспільства постає  потреба в упорядкуванні існуючих  в ньому відносин. Неможливо уявити  людське суспільство без регулювання  поведінки людей за допомогою  певних зразків, моделей, масштабів.  На них й складаються, в результаті  багаторазового повторення, норми,  на які в майбутньому орієнтується  суспільство.

  Норма права, як  загальнообов’язкове правило лежить  в самій основі конкретно-регулятивного  впливу права на суспільні  відносини. Сукупність, система певних  норм формує певний правовий  інститут, підгалузь, галузь права,  право в цілому. Але й норма  права має складну структуру,  насамперед – ядро, навколо якого  «обертаються» її елементи і  з’являються її ознаки.

  Виділити норму права  з тої оболонки, якою вона окутана  в процесі свого появлення  не так просто тому, що вона ( норма права ) може збільшуватись,  ділитись та видозмінюватись.

   Категорію норми права можна вважати центральною конструкцією юридичної науки. Різні варіанти праворозуміння по-різному інтерпретують значення норми права в структурі права. Так, у рамках позитивістсько-нормативістської парадигми праворозуміння право розглядається виключно як система створених та охоронюваних державою норм права. У природно-правовій, соціологічній та ряді інших парадигм хоча право і не зводиться лише до позитивно визначених норм, але норми права тлумачаться як сутнісний компонент його природи. Практично всі варіанти праворозуміння сходяться на тому, що норми права є конститутивною формою зовнішнього вираження та закріплення права.

Норми права регулюють  найбільш важливі суспільні відносини, і від того, яким чином чи в  якій формі здійснюється це регулювання, залежить і сама можливість виконання  завдань, для реалізації яких створені відповідні норми. Одним із різновидів норм за ступенем визначеності змісту є відносно визначені, які, нарівні  з іншими видами, регулюють суспільні  відносини, але з урахуванням  своїх характерних особливостей.

Актуальність задекларованої теми дослідження підтверджена також  тим, що різнобічне вивчення категорії  відносно визначених норм права, їх структурних  і функціональних особливостей має  не лише науково-теоретичне, але й  особливе прикладне значення для  удосконалення правового регулювання суспільних відносин, що ґрунтуються на юридичній свободі сторін, та належного забезпечення процесу правозастосування.

Мета курсової роботи полягає  в загальнотеоретичному обґрунтуванні  поняття відносно визначеної норми  права, аналізі її основних ознак, функцій  і структурних елементів, а також  доведенні доцільності застосування такого типу норм права у регулюванні  суспільних відносин, можливості їх прояву у фундаментальних галузях права  та доцільності запровадження цієї категорії до загальної системи  понятійного апарату юриспруденції.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І. Норма права

1. Поняття та загальні норми права

Норма права - загальноприйняте правило поведінки людей, встановлене  державою. До норм права належать такі правила поведінки, без яких стає неможливою мирне життя в країні.

Іноді люди, переступивши через  моральні правила, намагаються вирішити свої проблеми з позиції сили, дехто  навіть бійкою, насильством. У цьому  випадку мова вже йде про порушення  норм права. Уявімо собі на мить, що багато людей почали б брехати, красти, руйнувати  будівлі ... За таких умов нормальне  життя відразу припиниться. Тому серед усіх правил поведінки визначають найнеобхідніші, порушення яких є  небезпечним для всього людського  суспільства. ¹

Ці найважливіші правила  і є правовими. Про дотримання таких норм дбає держава. Воно допомагає  людям захищати їхні права в суді, охороняє їх від порушників за допомогою  правоохоронних органів, суду і навіть в'язниці. Крім того, обов'язковою справою  держави є записати найважливіші правила поведінки в спеціальний  документ - закон.

     Генетично  норма права з’являється в  результаті «неополітичної революції» для регулювання суспільних відносин, пов’язаних із становленням виробничої економіки, розвитком міст-держав та інших видів державності, нових форм сімейно-шлюбних відносин, духовного та соціального життя ранньокласових суспільств і т.п. І по змісту, і по формі норма права відрізняється від «мононорм» первісного суспільства. Відрізняється вона й від норм моралі, інших соціальних норм своєю формальною визначенністю, чіткою письмовою фіксацією та – що, можливо, найголовніше – можливістю державного примусу для забезпечення виконання. Норма права набуває своє загальнообов’язкове значення не в силу примусовості, забезпеченості можливістю державного примусу, а тому, що охоплює найбільш типові, найбільш повторювані соціальні процеси, причинно-наслідкові зв’язки, зразки поведінки. Норма права – це правило не тільки для одиничного випадку, а для всієї органічної сукупності таких однотипних випадків. І в цьому заключається її велика соціальна цінність.²

     З’являючись  як результат осмислення колективним   разумом, суспільною свідомістю реальних й соціально важливих процесів суспільного буття, норма права надає цим процесам або корисне, соціально ціннісний напрямок розвитку, або впорядковує, стабілізує ці процеси, встановлює стійкий врівноважений стан, або ж здійснює й те й інше. Тому нормативний зміст права, появлення норм права – це велике культурне надбання людства, елемент цивілізації.

     З’явившись  як регулятор витрат землеволодільців, як спосіб обліку результатів праці та їх розподілення, норма права розповсюдила свою дію й на політичні, соціальні структури суспільства, переплілась з державними структурами, стала одним з найважливіших початків формування і здійснення державної влади.

     Норма права  ще й тому створює соціально-врівноважений  стан, що у кожного з індивідів  формується очікування відповідної  поведінки іншого члена суспільства,  тобто передбачену поведінку,  яка дозволяє будувати і свою  поведінку, і своє ставлення  до іншого члена суспільства.³

     І соціальна  цінність норми права заключається як раз і в тому, що створюючи цю психологічну настанову індивіда, вона формує соціально стійкий суспільний стан. Іншими словами, норма права ще й тому надбання культурного розвитку людства, що, регулюючи поведінку своїх конкретних адресатів в типових випадках, вона також формує в них й очікування передбаченої, зрозумілої поведінки інших членів суспільства, їх взаємовідношення.⁴

 Ознаки норми  права. Цілком природно, що ознаки, які характеризують норми права, виходять і тісно пов’язані з тими ознаками, якими визначається право як система, хоча з ними і не збігаються.

     Безпосереднім  змістом норми є правило поведінки  надавально-зобов’язуючого характеру. Це означає або надання можливості (права) або покладання обов’язків.

     Надавально-зобов’язуючий характер норми узагальнено дістає вияв у тому, що вона :

1. надає суб’єктові можливість діяти в своїх інтересах і для задоволення своїх потреб;
2. надаючи суб’єктові можливість діяти, зобов’язує його робити це в певних межах, не виходячи за них, тим самим не порушуючи прав інших осіб;
3. зобов’язує іншого суб’єкта, від поведінки якого залежить можливість скористатись надавальним потенціалом норми, діяти так, щоб не перешкоджати її реалізації. ⁵

     Будь-яка норма  права у вигляді дозволу передбачає  відповідний обов’язок (заборону) інших суб’єктів не порушувати  надане право, виконувати те, на  що має право уповноважена  особа.

     Водночас норми,  які виражені як обов’язок  (заборона), передбачають наявність  відповідного (супутнього) права вимагати  виконання цього обов’язку.

     Названі надання-зобов’язування в процесі реалізації правових норм можуть чергуватися щодо одного й того ж суб’єкта.

     Наприклад,  відповідно до цивільно-правових  зобов’язань одна особа, а  саме боржник, повинна або вчинити  на користь іншої особи, тобто  кредитора, певну дію, або утриматися  від певної дії; інша ж особа,  а саме кредитор, має право  вимагати від боржника виконання  його обов’язку.

     Але в тих  же цивільно-правових зобов’язаннях  можливий й інший, так би  мовити рухливий розподіл прав  та обов’язків між сторонами.  Це так звані взаємні договори, в яких кожній із сторін  належать права та обов’язки.  За такої своєрідної ситуації  зобов’язання характеризуються  суміщенням ролей: кожний з  учасників договору є і кредитором  і боржником, оскільки права  і обов’язки лежать на кожному  з них.⁶

     Професор Марчук  і доцент Ніколаєва виділяють  п’ять ознак норми права. «Ознаки,  що характеризують норми права:

1. Норми є регулятором суспільних відносин. Визнання цього міститься в статтях відповідних законодавчих актів (див., зокрема, ст.1, 2 ЦК України 1963 р.).
2. Норми встановлені, санкціоновані або визнані державою, тобто містяться в прийнятих державними органами відповідно до їх компетенції актах, або встановлені іншим способом в порядку, визначеному державою, а тому нею й визнані.
3. Норми мають абстрактний характер, вони не персоніфіковані; як повеління суверенної держави вони обов’язкові для громадян, посадових осіб, державних органів, об’єднань громадян – всіх тих, на кого розраховані.
4. Настанови норм, їх приписи загальні, всеохоплюючі (див., наприклад, ст. 6 КК).
5. Настанови (приписи, зміст) норм формально визначені, що є визнанням такої властивості норм, як їх текстуальна визначеність (див., наприклад, ст. 11 КК). Текстуальна визначеність норми як її органічна властивість є гарантією ефективного функціонування права як регулюючої системи. Першоджерелом їх оприлюднення є офіційні видання».⁷

     До цих ознак  професор Котюк додає ще дві характерні риси норм права:

1. «це правило поведінки формулюється у вигляді юридичних прав і обов’язків суб’єктів суспільних відносин. В ньому можуть бути сформульовані тільки права або тільки обов’язки. Наприклад, в ст. 38 Кодексу законів про працю закріплено право працівників при звільненні з роботи подавати письмову заяву за два тижні до звільнення».
2. «ці правила поведінки можуть змінюватись або відмінятись тими державними органами, які їх приймали або вищестоящими органами».⁸

     Виходячи з  найсуттєвіших ознак, В.М. Марчук  та Л.В. Ніколаєва запропонували  таке визначення норми права:

     Норма права – це правило поведінки загального характеру, що встановлене, визнане чи санкціоноване компетентним органом держави або в іншому передбаченому нею порядку, яке має загальнообов’язкову силу, регулює суспільні відносини в інтересах громадян і суспільства та передбачає можливість застосування державно-примусових заходів, включаючи відповідальність перед державою в разі порушення цієї норми з метою її підтримання та неухильного виконання.⁹

 

2. Структура норми права 

     «Структура  правової норми – це її внутрішня  побудова, яка характеризується  наявністю в ній відносно автономних, але нерозривно пов’язаних одна  з одною складових частин, що  різняться за функціональною  роллю».¹⁰

     Структури  (а їх декілька) у правовій нормі  склалися історично, поступово  та представляють велику соціальну  цінність. Їх походження йде з  давніх часів, з суспільств  привласнюючої економіки і навіть з тих часів, коли людина ще як біологічне створіння, як й інші біологічні види, навчилася пов’язувати свою поведінку з результатами цієї поведінки, свої реакції на ті чи інші умови життєдіяльності закріплювати в колективному досвіді, в колективній свідомості по критеріям «прийнятно-неприйнятно».

     Мононорми первісного суспільства будувались по цій схемі, і лише згодом «сприйнятно-несприйнятно» переросло у відносини по критеріям «можна-неможна» (право), «добре-погано», «добро-зло» (мораль).

     З позиції  філософії структура – це відносно  самостійна і стійка єдність  елементів, їх відносин і цілісності  об’єкта, які забезпечують тотожність  самому собі. Структура нерозривно  зв’язана із системою. Характеристика  об’єкта з позицій системи  і структури дає суть системно  структурного аналізу.

     Філософське  поняття структури потрібно ув’язати  із специфікою правових явищ, з їх природою, змістом, соціальним  призначенням і місцем в системі  права.¹¹

     Аналіз норми  за структурою сприяє з’ясуванню  смислу правила поведінки, що  в ній міститься, а це, в свою  чергу, допомагає правильній реалізації  норми, зміцненню законності й  правопорядку, тобто досягненню  того, заради чого існує право.

     Структура  норми залежить від її характеру.  До визначення структури можна  підійти по-різному, залежно від  того, яка це норма – норма-принцип,  норма-дефініція, норма-правило поведінки,  регулятивна норма чи охоронна  норма, які є різновидами норми-правила  поведінки.

     Найбільш актуальною  є проблема структури норми-правила  поведінки.

     Нормами, що  містять безпосередні правила  поведінки для конкретних (але  не індивідуалізованих) суб’єктів  в реальному суспільному житті  є:

     норми-дозволяння;

     норми-приписи  (зобов’язування);

     норми-заборони.

     В теорії  права докладно обґрунтовано  дві різні концепції структури  норми: двоелементна (двочленна,  дволанкова) та триелементна (тричленна, три ланкова).¹²

     Для позначення  структурних елементів норми  права теорія права оперує  такими поняттями: диспозиція, гіпотеза, санкція. Варто підкреслити, що незважаючи на те, що існують різні концепції структури, вони незмінно використовують у своїй побудові названі частини (елементи).

     Диспозиція – центральний елемент норми права, в якому у вигляді владного припису закріплено правило поведінки, змістом якого виступають суб’єктивні права та юридичні обов’язки.¹³

     Види диспозицій:

1. За ступенем визначеності:
• Визначені – закріплюють однозначне правило поведінки, тобто учасники відносин позбавлені можливості для вибору іншої поведінки;
• Не повністю визначені – вказують лише на загальні ознаки поведінки, в рамках яких суб’єкти уточнюють свої права та обов’язки самостійно;
• Відносно визначені – вказують на права і обов’язки суб’єктів, але надають можливості для їх уточнення залежно від конкретних обставин;
• Альтернативні – вказують на настання декількох правових наслідків, але передбачають настання лише одного з них.
2. За способом викладення:
• Проста – правило поведінки визначається у загальному вигляді без деталізації його ознак;
• Описова – правило поведінки закріплюється повно, з деталізацією його ознак; чітко визначаються права і обов’язки учасників відносин;
• Бланкетна – закріплюється лише загальні ознаки правила поведінки, а для встановлення ознак, яких бракує, слід звертатися до норм іншого нормативного акта іншої галузі права;
• Відсильна – аналогічна бланкетній з тією різницею, що для встановлення ознак, яких бракує, слід звертатися до інших частин даної норми або до інших норм цієї ж галузі права.

     3. За складом:

• Прості – містять одне правило поведінки;
• Складні – містять два або більше обов’язкових правил поведінки;
• Альтернативні – містять декілька правил поведінки, суб’єкт може виконувати будь-яке з них.

     Гіпотеза – структурний елемент норми права, який вказує на умови, за наявності або відсутності яких вступає в дію правило поведінки. Гіпотеза – невід’ємний елемент норми; її точність і визначеність є умовою реалізації норми. Відсутність такої визначеності ускладнює використання передбачених нормою можливостей її адресатами – громадянами,  та їх об’єднаннями. Якщо ж норма закріплює повноваження державного органу, то невизначеність перерахованих в її гіпотезі умов надає йому право діяти на власний розсуд.¹⁴

     Види гіпотез:

1. За ступенем визначеності:

• Визначена – вичерпно визначає ті умови, при наявності яких набуває чинності правило поведінки, що міститься у диспозиції норми права;
• Відносно визначена – обмежує умови застосування норми права певним колом формальних ознак.

     2. За формою  вираження:

• Абстрактні – умови застосування норми визначаються загальними родовими ознаками, що надає можливість охопити та врегулювати значну кількість однорідних випадків;
• Казуальні – визначаються умови дії норми, використовуючи більш вузькі, спеціальні родові ознаки, тому норма права поширюється на більш обмежене коло випадків.

3. За складом:

• Прості – містять одну обставину, необхідну для дії правової норми;
• Складні – містять дві або більше обов’язкових обставин, за якими пов’язується дія правової норми;
• Альтернативні – чинність норми права визначається залежно від однієї або кількох фактичних обставин (умов) і для настання правових наслідків досить наявності однієї з цих обставин.

     Санкція – це частина норми права, яка містить вказівки щодо юридичних наслідків порушення правила, зафіксованого в диспозиції. Мета санкції – створення тих чи інших несприятливих наслідків для правопорушника або заохочувальних наслідків для суб’єктів, що виконують владний припис.¹⁵

     Види санкцій:

1. За ступенем визначеності:

• Абсолютно визначені – чітко визначають вид та міру юридичної відповідальності;

• Відносно визначені – межі юридичної відповідальності визначаються від мінімальної до максимальної або тільки до максимальної;
• Альтернативні – вказують на декілька можливих засобів впливу на правопорушника, а доцільність застосування конкретного засобу визначається правозастосовчим органом, виходячи з особливості конкретної справи;
• Посилкові – містять вказівки на санкції інших норм, до яких слід звертатися для визначення конкретного засобу впливу.

2. За характером наслідків: каральні (штрафні); правовідновлювальні (компенсаційні); заохочувальні.

3. За галузями права: кримінально-правові; адміністративно-правові; цивільно-правові; дисциплінарні.

     Ще одне  велике питання – це види  і класифікація норм права.  Ця класифікація основується  на модульній і соціологічній  структурах норми права й також  має практичне значення. По призначенню  (функціям) розрізняють основні,  первісні, похідні, вторинні правові  норми.

     Іноді в  підручниках можна зустріти класифікацію  на цій основі: норми-начала, норми-принципи, норми-установчі, норми-дефініції  і т.п.

     За  змістом  норми права поділяють на норми  регулятивні і охоронні, за галуззями права – цивільно-правові, адміністративно-правові, кримінально-правові і т.п.

     За методом  правового регулювання розрізняють  імперативні, диспозитивні, рекомендаційні, заохочувальні.¹⁶

     По обов’язковості  норми права поділяють на уповноважуючи,  зобов’язуючі, забороняючі. За предметом регулювання розрізняють загальні та спеціальні норми, які забезпечують більш конкретне регулювання одного й того ж предмета. Теорія права вважає, що в випадку суперечності цих норм, пріоритет – за спеціальними.

     Уся ця класифікація, хоч і має умовний характер, але допомагає професійно точно  і грамотно здійснювати правове  регулювання, вивчати і в необхідних  випадках справедливо критикувати  законодавство. ¹⁷

 

 

 

1.3 Види «класичних»  норм права

     «Види норм  права – групи правових норм, які відрізняються предметом,  методом, методом регулювання,  структурою, галузевою приналежністю,  механізмами дії та іншими  особливостями. Різновиди вчинків  і дій людей, які виступають  учасниками регулюючих відносин, визначають і різновиди норм  права. Їхня класифікація дозволяє  точніше з’ясувати природу і  призначення норм права в системі  нормативного регулювання суспільних  відносин. В сучасних умовах роль  права дуже зростає. Кількість  норм права в цьому зв’язку  все збільшується і диференціюється.  Розподіл їх на певні групи  дозволяє більш повно з’ясувати  їх регулятивну природу, механізми  дії, місце і  роль в системі  нормативного регулювання суспільних  відносин.»¹⁸

     Класифікація  норм права на види дозволяє  розглядати їх, як більш високий  рівень структури права, порівняно  із структурою окремих норм  права. Цей підхід дозволяє  більш системно підійти до  вивчення права, розуміння його  властивостей, функцій і ролі  окремих норм права. Це має  надзвичайно важливе значення  не тільки для практики реалізації  і застосування права, але і  для діяльності правотворчих  органів.

     Наукова класифікація  як логіко-предметна, творча аналітична  робота по осмисленню правових  знань дозволяє упорядити їх, розмежувати і узагальнити, а  це в свою чергу дозволяє  більш ефективно їх вивчати.  Така класифікація дозволяє:

• Більш чітко визначити місце кожного виду юридичних норм в системі права і їх взаємозв’язки;
• З’ясувати функції правових норм і їх роль в механізмі правового регулювання;
• Мати схему шляхів і засобів правового впливу на суспільні відносини;
• Значно покращити правотворчу і правозастосовчу діяльність в суспільстві і державі.¹⁹

      Правильність  і повнота класифікації залежать, перш за все, від вибору її  основи або критеріїв класифікації. Найбільш суттєвим критерієм  розмежування правових норм є  їх функціональна роль. За цим  критерієм юридичні норми спеціалізуються  на регулюванні тих чи інших  суспільних відносин. В процесі  спеціалізації обособлюються групи норм, які виконують ті чи інші функції при здійсненні правового регулювання.

     Весь масив  діючих в державі правових  норм можна поділити на дві  групи:

• класичні;
• спеціалізовані.

     Під класичними  нормами права розуміють такі  правила поведінки, які слугують  безпосереднім і самостійним  регулятором суспільних відносин. Під спеціалізованими нормами  права розуміють приписи нетипового  характеру, що не мають властивостей  та ознак притаманних класичній  моделі норми права.

      Норми права  класифікують класифікують за такими підставами (критеріями):

1. За предметом правового регулювання (за галузевою ознакою):

• норми конституційного права;

• норми адміністративного права;
• норми кримінального права;
• норми цивільного права та ін.