Нормативні документи

ЗМІСТ

ВСТУП                                                                                                                     4

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ  АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ

1. Понятійний апарат дослідження («документ», «стандартизація», «нормативний документ»)                                                                            6
2. Різновиди нормативних документів                                                          14
3. Особливості створення, надання та використання нормативних документів в умовах всьогодні                                                                  19

ВИСНОВКИ                                                                                                          27

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ                                                         29

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Продуктом стандартизації виступає нормативний документ. Нормативний документ встановлює правила, загальні принципи або характеристики, що стосуються різних видів діяльності або їх результатів. До 1993 р. застосовувалися терміни «нормативно-технічний документ», «спеціальні види нормативно-технічних та технічних документів і літератури».

До нормативних документів по стандартизації відносяться:

- Стандарти;

- Технічні умови.

Стандарт - нормативний документ, розроблений, як правило, на основі відсутності  протиріч з істотних питань більшості  зацікавлених сторін і затверджений компетентним органом. У стандарті  встановлені для загального і  багаторазового використання правила, вимоги, загальні принципи або характеристики, що стосуються різних видів діяльності або їх результатів і сприяють досягненню оптимального ступеня упорядкування  в певній галузі. Це нормативне виробничо-практичне  видання, що містить комплекс норм, правил, вимог до об'єкта стандартизації, які встановлюються на основі досягнень  науки, техніки і передового досвіду  і затверджуються відповідно до чинного  законодавства.

Ця проблема є актуальною, тому що набула висвітлення у працях багатьох зарубіжних та вітчизняних  науковців і дослідників. Серед  них, Поль Отле, С. Г. Кулешов, Г. М. Швецова-Водка, Н. С. Ларьков, В. В. Бездрабко та багато інших. Основні етапи щодо розвитку нормативного документа та його історії розкрито у працях І. О. Белоусової, Г. М. Швецової-Водки, В. В. Бездрабко та С. Г. Кулешова. Нормативний документ та стандартизація в Україні вивчавчалися  І. Б. Матяш, Г. М. Швецової-Водки, Н. М. Кушнаренко, С. Г. Кулешова та М. С. Слободяника.

 Об’єктом дослідження   є основні види та особливості нормативних документів

Метою моєї роботи є нормативні документи та стандартизація

Завдання дослідження: 

- зробити ретельний аналіз понятійного апарату дослідження;

- охарактеризувати різновиди нормативних документів;

- зазначити основні вимоги щодо особливостей створення,надання та використання нормативних документів.

Робота складається з реферату, вступу,  розділа, висновків та списку використаних джерел. Основний текст містить 28 сторінки, список використаних джерел налічує 13 найменувань.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1.   ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ

 

1. Понятійний апарат дослідження: («документ», «стандартизація», «нормативний документ»)

Поняття «документ» є центральним та фундаментальним у понятійній системі документознавства. Воно відображає ознаки реально існуючих предметів, що слугують об'єктами практичної діяльності створення, збору, аналітико - синтетичної обробки, збереженню, пошуку, поширенню та використанню документної інформації в суспільстві.

Слово походить від латинського слова "docere" (знати, свідчити), від якого походять також слова доцент (docent) і доктор (doctor). Буквальний переклад слова "document" - свідоцтво, свідчення, посвідчення, джерело.

Документ — засіб закріплення різними способами на відповідному матеріалі інформації про факти, події, явища об'єктивної дійсності та розумову діяльність людини.

Існує також інше визначення терміну: Документ (ЗУ "Про інформацію") - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі.

Поняття «документ» широко використовується в усіх сферах суспільної діяльності. Майже в кожній галузі знання є одна або декілька версій його розуміння відповідно до специфіки тих об'єктів, яким надається статус документа. Воно розуміється порізному в таких наукових дисциплінах, як інформатика, бібліотеко-, бібліографо-, архіво-, музеєзнавство. а також у відповідних спеціальних галузях діяльності — бібліотечній, музейній, архівній справі та бібліографії. Звідси його багатозначність, яка ускладнює спілкування та взаєморозуміння між спеціалістами документно-комунікаційної сфери.

Визначення загального значення поняття «документ» є головним завданням теоретичного документознавства (документології).

За тривалий історичний період значення поняття "документ" постійно змінювалося. До сьогоднішнього часу застосовуються різні визначення, то надаючи йому найширше значення, то звужуючи його розуміння до одного якого-небудь виду.

На міжнародному рівні загальним визнано визначення документа як записаної інформації, яка може бути використана як одиниця в документаційному процесі. Таке визначення розроблене та затверджене Міжнародною організацією зі стандартизації (ISO) за участю Міжнародної федерації бібліотечних асоціацій, Міжнародної федерації з документації, Міжнародної ради архівів, Міжнародної організації з інтелектуальної власності.

Згідно зі стандартом ISO, інформація може бути записана будь-яким способом фіксування відомостей, за допомогою не тільки знаків письма, але й зображення, звука і т. п. Таке визначення дозволяє перерахувати до документів усі матеріальні об'єкти, які можуть бути використані для передавання інформації в суспільстві.

Документ має певну кількість властивостей, які відрізняють його від інших об'єктів. Сукупність властивостей — цілісна система, яка виконує покладені на неї суспільством функції. Зв'язок між властивостями документа досить тісний, тому відокремити їх можна лише умовно.

Найбільш значимі властивості такі:

-  атрибутивність, тобто наявність невід'ємних складових, без яких він не може існувати;

-  функціональність — призначення для передачі інформації в просторі й часі;

-  структурованість — тісний зв'язок елементів і підсистем, що забезпечує єдність і цілісність документа.

Н. М. Кушнаренко визначила такі основні ознаки документа :

-  наявність семантики змісту, тобто документ є носієм думки, що передається знаками; сукупність послідовно розміщених знаків, які передають зміст документа (повідомлення), є його обов'язковою ознакою;

-  стабільна матеріальна (речова) форма документа мусить забезпечити йому довготривале зберігання й надати можливість багаторазового використання та переміщення інформації в просторі й часі;

- за ознакою призначеність для використання в соціальній комунікації статус документа мають лише ті об'єкти, які первинно призначені для збереження та передачі інформації в просторі й часі, а отже, документи є носіями інформації, спеціально створені людиною для забезпечення певних комунікаційних цілей;

-  завершеність повідомлення, тобто документ не може бути повноцінним через фрагментарне незавершене повідомлення [6].

Головні функції – це зберігання й передача інформації в часі та просторі. Створюється документ з метою забезпечення потреб суспільства за допомогою розмноженої документної інформації.

Документи розрізняють за структурними ознаками, вони можуть бути стандартні і нестандартні, що залежить від багатьох суб"єктивних і об"єктивних факторів. Стандартні документи- це документи, що мають однакову форму та заповнюються в певній послідовності й за суворо визначеними правилами. Нестандартні документи- створюються в кожному конкретному випадку для розв"язання окремих ситуацій, їх друкують або пишуть від руки.

Текст є головним елементом документа, що містить сукупність речень, послідовно об’єднаних змістом і побудованих за правилами певної мовної системи. Текст є засобом відтворення зв’язного мовлення, тобто висловлювання, пов’язаного однією темою, основною думкою та структурою. При створенні тексту документу повинні виконуватися певні вимоги, найголовніші з яких – достовірність та об’єктивність змісту, нейтральність тону, максимальна стислість і, водночас, повнота інформації.

Текст документу повинен  бути точним, тобто він не повинен містити в собі подвійного значення слів та висловів. Точність вимагає співвідношення змісту висловлювання з реальністю. Вона залежить від вміння висловлювати однозначно думки, вживаючи слова, словосполучення, речення відповідно до норм літературної норми [ 3].

Текст складається з таких логічних елементів:

- вступу, де зазначається привід, що став причиною укладання документа, викладається історія питання та інші.

- доказу, де викладається суть питання: докази, пояснення, що супроводжуються цифровими розрахунками, посиланнями на законодавчі акти та інші матеріали.

- закінчення, де формулюється мета заради якої складено документ.

У нашій країні головним центром у галузі стандартизації є Державний комітет України  зі стандартизації, метрології і сертифікації (Держстандарт України), а в галузі будівництва – Державний комітет  України зі справ містобудівництва й архітектури України.

Стандартизація — діяльність, що полягає у встановленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному  призначенню, усуненню бар'єрів у торгівлі і сприянню науково - технічному співробітництву.

Під стандартизацією розуміється діяльність, спрямована на досягнення впорядкування в певній області за допомогою встановлення положень для загального і багатократного вживання відносно реально існуючих і потенційних завдань. Ця діяльність виявляється в розробці, публікації вживанні стандартів.

Види стандартизації:

• міжнародна стандартизація — стандартизація, що проводиться на міжнародному рівні та участь у якій відкрита для відповідних органів усіх країн.
• регіональна стандартизація — стандартизація, що проводиться на відповідному регіональному рівні та участь у якій відкрита для відповідних органів країн певного географічного або економічного простору.
• національна стандартизація — стандартизація, що проводиться на рівні однієї країни.

Об'єктами стандартизації є  продукція, процеси та послуги, зокрема  матеріали, складники, обладнання, системи, їх сумісність та уніфікація, правила, процедури, функції, методи чи діяльність, персонал і органи, а також вимоги до термінології, позначення, фасування, пакування, маркування, етикетування.

Метою стандартизації в Україні  є забезпечення раціонального використання природних ресурсів, відповідності  об'єктів стандартизації їх функціональному  призначенню, інформування споживачів про якість продукції, процесів та послуг, підтримка розвитку і міжнародної  конкурентоспроможності продукції  та торгівлі товарами і послугами.

Завдання стандартизації полягають у створенні умов для  досягнення:

- економії всіх видів ресурсів;

- безпеки продукції, робіт і послуг для довкілля, життя, здоров'я і майна;

-    безпеки господарських об'єктів з врахуванням риску виникнення

- природних і техногенних катастроф і інших надзвичайних ситуацій;

- технічної і інформаційної сумісності, а також взаємозамінюваності продукції;

- якості продукції, робіт і послуг відповідно до рівня розвитку науки, техніки і технології;

- єдності вимірювань;

- обороноздатності і мобілізаційній готовності країни.

Стандартизація, як основа технічного регулювання, (діяльність, що спрямована на досягнення оптимального ступеня  впорядкованості за даних умов) знаходить  дуже широке застосування майже в  усіх галузях, вона чітко встановлює вимоги до продукції (військове озброєння, атомна енергетика, аерокосмічна галузь тощо) та питань безпеки, вона дозволяє досягати рівня стандартної (базової) або навіть конкурентоспроможної якості (наприклад, на рівні галузевих стандартів) відповідно до мети застосування [8].

Національна стандартизація через процес гармонізації з міжнародними нормативними документами, що отримали міжнародне визнання, служить перепусткою  на світові ринки для вітчизняних  виробників.

Загально-технічні та організаційно-методичні  стандарти, як правило, об'єднують в  комплекси (системи) стандартів для  нормативного забезпечення в певній галузі діяльності. Їх використання дає  можливість спростити розробку, конструювання  і підготовку виробництва нових  виробів, скоротити виробничі цикли, здешевити і поруч з тим  підвищити якість вдосконаленої  продукції. Подальший розвиток стандартизації веде до створення великих комплексів, що охоплюють цілі галузі, а часто  такі комплекси стають і міжгалузевими [10] .

До числа міжгалузевих систем входять Єдина система  конструкторської документації (ЄСКД), Єдина система технологічної  документації (ЄСТД), Система метрологічних  стандартів, об'єднаних назвою «Метрологія», Система стандартів безпеки праці (ССБП), Єдина система технологічної  підготовки виробництва (ЄСТПВ), Система  розробки і впровадження продукції  у виробництво (СРПВ), Система стандартів у галузі охорони природи, Система  стандартів на коди і кодування інформації тощо. До систем, які не можна назвати  міжгалузевими бо мають загальнодержавне значення слід віднести Державну систему  стандартизації України. Стандарти  Державної системи стандартизації України позначаються перед реєстраційним  номером цифрою 1.

Роботи зі стандартизації фінансуються їх замовниками. Джерелами  фінансування робіт зі стандартизації є кошти Державного бюджету України, кошти, передбачені на виконання  програм і проектів, кошти суб’єктів  ведення господарства, кредити банків та інші кошти, передбачені законодавством.

Витрати підприємств, пов’язані  з розробкою стандартів, відносяться  до витрат на науково-технічне забезпечення їх господарської діяльності. Витрати  на роботи зі стандартизації бюджетних  урядів й організацій відшкодовуються  за рахунок коштів, передбачених на їх утримання.

Замовниками робіт зі стандартизації за рахунок коштів Державного бюджету  України є центральні органи виконавчої влади, на які законодавством покладено  відповідальність за технічне регулювання у певних сферах діяльності.

Кошти, отримані від реалізації національних, регіональних, міждержавних і міжнародних стандартів направляються  виключно на виконання робіт зі стандартизації, розвиток науково-технічної бази.

Нормативний документ - документ, що встановлює правила, зага­льні принципи чи характеристики щодо різних видів  діяльності або їх результатів. Існує  багато видів нормативних документів, які розподі­ляють відповідно до специфіки об'єктів і аспектів стандартизації.

Залежно від об'єкта стандартизації, положень, які містить документ, та процедур надавання йому чинності, розрізняють такі нормативні документи:

• стандарти;

У кодекси усталеної практики (настанови, правила, зводи правил, державні класифікатори, каталоги тощо);

• технічні умови.

Настанова, звід правил (правила) - нормативний документ, що рекомендує практичні прийоми чи методи проектування, виготовлен­ня, монтажу, експлуатації або утилізації обладнання, конструкцій  чи виробів.

Регламент - прийнятий органом  влади нормативний документ, що передбачає обов'язковість правових положень

Технічний регламент - регламент, що містить технічні вимоги або безпосередньо, або через посилання на стандарт, технічні умови, настанову чи їхній  зміст. Примітка, Технічний регламент  може бути доповнений технічною настановою, яка означує способи дотримання вимог регламенту, тобто вичерпним  положенням.

Технічні умови - нормативний  документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні відповідати виріб, процес чи послуга.

Класифікатор - документ, в  якому відповідно до прийнятих ознак  класифікації та методів кодування об'єкти класифікації розподілено на угруповання і цим угрупованням надано коди.

Каталог - систематичний  звід, перелік будь-яких об'єктів, який дає змогу віднайти кожен об'єкт  і певну ознаку відповідно до прийнятих правил його укладання. Каталог може містити характеристики, показники та інші дані щодо об'єктів, внесених до каталогу [11] .

Стандарти, кодекси усталеної  практики та технічні умови мають  чинність відповідно до рівнів суб'єктів  стандартизації, установлених законодавством. Національні стандарти, кодекси  усталеної практики та державні класифікатори  застосовують на добровільних засадах, якщо інше не встановлено законодавством. Порядок стосовно того, як застосовувати  стандарти для забезпечення потреб оборони України визна­чає Міністерство оборони України відповідно до покладених на нього функцій.

Порядок стосовно того, як розробляти та застосовувати стан­дарти для  забезпечення потреб державної безпеки  та мобілізаційної готовності визначають центральні органи виконавчої влади  відповідно до покладених на них функцій.

Залежно від специфіки  об'єкта стандартизації встановлено такі види стандартів:

• засадничі (організаційно-методичні, загально технічні та термінологічні);
• на методи (методики) випробовування (вимірювання, аналізування, контролювання);
• на продукцію;
• на процеси;
• на послуги;
• на сумісність продукції, послуг чи систем у їхньому спі­льному використовуванні;
• загальних технічних вимог.

Згідно з рівнями суб'єктів  стандартизації в Україні розрізняють  такі НД:

• національні;
• організацій.

НД національного рівня  розробляють на об'єкти стандартизації державного значення та приймають на засадах консенсусу.

Міжнародні та регіональні  документи у сфері стандартизації при­ймають на засадах пріоритетності та переважно через НД національного рівня. Прийняті установленим порядком міжнародні та регіональні документи це - складники чинного Національного фонду нормативних документів [2].

У сферах, де об'єкти стандартизації швидко змінюються або за по­треби накопичення досвіду використовування виробу чи стандарту, щоб випробувати  положення стандарту чи обгрунтувати вибір із можливих запропонованих альтернатив певних положень, розробляють.

 

1.2. Різновиди нормативних документів

До нормативних документів зі стандартизації відносяться: стандарти, технічні умови, технічні описи, методичні вказівки, рекомендації по стандартизації і положення. Основне місце серед них займають стандарти і технічні умови. Розріз­няють такі види стандартів: основні (організаційно-методичні і загальнотехнічні); стандарти на продукцію (послуги); стандарти на процеси; стандарти на методи контролю (іспитів, вимірів, аналізу).

Комплекс НД Національної стандартизації України включає  різноманітні НД, в яких установлені  вимоги до конкретних об'єктів стандартизації. Залежно від об'єкта стандартизації, положень, які містить документ, та процедур надання йому чинності, розрізняють такі НД: стандарти, кодекси  усталеної практики, технічні умови, державні класифікатори.

Поняття про НД та стандарти  наведено в підрозділі 1.3. Термін НД є родовим терміном, що охоплює  такі поняття, як "стандарт", "технічні умови", "настанови (правила)" та "регламент".

Кодекси усталеної практики розробляють на устаткування, конструкції, технічні системи, вироби того самого чи подібного функціонального призначення, але які різняться конструктивним виконанням чи принципом дії і  для яких аспекти проектування, виготовлення чи встановлення (монтажу), експлуатування чи утилізування є визначальними для їхнього безпечного функціонування (житлові, промислові будівлі та споруди, котли, посудини, що працюють під тиском, компресорне устаткування тощо). У кодексах усталеної практики також подають правила і методи розв'язання завдань щодо організації та координації робіт зі стандартизації й метрології, а також реалізації певних вимог технічних регламентів чи стандартів тощо.

До кодексів усталеної  практики належать настанови, правила, зведення правил.

Настанова, зведення правил (правила) — це НД, що рекомендує практичні  прийоми чи методи проектування, виготовлення монтажу, експлуатації або утилізації обладнання, конструкцій чи виробів. Настанова може бути стандартом або  іншим незалежним від стандарту  документом.

Регламент — це прийнятий  органом влади НД, що передбачає обов'язковість правових положень. Регламент, що доповнений технічною  настановою, яка визначає способи дотримання вимог, називається технічним регламентом.

Технічні умови (ТУ) —  НД, що встановлює вимоги до продукції, призначеної для самостійного постачання, до виконання процесів чи надання  послуг замовникові, і регулює відносини  між виробником (постачальником) і  споживачем (користувачем). їх затверджують на продукцію, яка перебуває в  стадії освоєння і виробляється невеликими партіями. ТУ розробляються на один чи декілька конкретних виробів, матеріалів, речовин, послугу чи групу послуг. Підприємства використовують ТУ незалежно  від форми власності та підлеглості, громадяни — суб'єкти підприємницької  діяльності — за договірними зобов'язаннями або ліцензіями на право виготовлення та реалізацію продукції або надання  послуг .

ТУ посідають особливе місце в комплексі технічної  документації на товари та послуги, адже вони є основним документом на постачання продукції і надання послуг. В  ТУ встановлюються певні вимоги до конкретної продукції або послуги, в якій визначені показники стандартів. Ці показники мають забезпечувати  повну характеристику споживних  властивостей товарів та послуг і  можливість їх визначення та контролю.

Державні класифікатори (ДК) — це НД, в яких об'єкти стандартизації класифікуються за суттєвими ознаками й поділяються на класи, підкласи і групи. ДК України гармонізовані  з Міжнародною класифікацією ISO і  мають гармонізовану систему  опису та кодування об'єктів. Так, в Україні діють 19 ДК, наприклад: ДК-001-94 "Класифікатор форм власності", ДК-003-95 "Класифікатор професій", ДК-006-96 "Класифікатор валют", ДК-009-96 "Класифікатор видів економічної діяльності", ДК-012-97 "Класифікатор послуг зовнішньоекономічної діяльності", ДК-016-97 "Державний  класифікатор продукції та послуг".

Національні стандарти, кодекси  усталеної практики та державні класифікатори  застосовують на добровільних засадах, якщо інше не встановлено законодавством. Міністерство оборони України, враховуючи особливості цієї сфери, визначає порядок застосування НД для задоволення потреб оборони України відповідно до покладених на нього функцій.

Залежно від специфіки  об'єкта стандартизації стандарти поділяються  на види: основоположні; на методи випробовування; на продукцію; на процеси; на послуги; на сумісність; загальних технічних вимог [9].

До основоположних стандартів належать організаційно-методичні, загально -  технічні та термінологічні НД. В них установлюють організаційно-методичні та загально - технічні положення для визначеної галузі стандартизації, а також терміни та їхні визначення, загально - технічні вимоги, норми та правила, що забезпечують впорядкованість. Основоположний стандарт може використовуватись як стандарт або бути основою для інших стандартів.

Стандарти па метоли випробовування (вимірювання, аналізування, контролювання) регламентують порядок і послідовність  виконання методик, способи (правила, режими, норми) і технічні засоби для  різних видів та об'єктів контролю продукції, процесів, послуг. У них  наводяться уніфіковані методи випробування якості, що засновані на досягненнях сучасної науки і техніки [7] .

Стандарти на продукцію встановлюють вимоги до груп однорідної або певної продукції, які забезпечують її відповідність  своєму призначенню. У них наводяться технічні вимоги до якості продукції  при її виготовленні, постачанні та використанні; визначаються правила  приймання, способи контролю та випробування, вимоги до пакування, маркування, транспортування, зберігання.

Стандарти на процеси встановлюють основні вимоги до послідовності  виконання різних робіт (операцій) у  процесах, що використовуються у різних видах діяльності, які забезпечують відповідність процесу до його призначення.

Стандарти на послуги установлюють вимоги, які має задовольняти послуга, щоб забезпечити свою відповідність  призначенню. Стандарти на послуги можуть бути розроблені для таких послуг: прання білизни, готельне господарство, транспорт, автосервіс, телезв'язок, страхування, банківська справа, торгівля тощо.

Стандарти на сумісність установлюють вимоги стосовно сумісності продукції, послуг чи систем у місцях їх поєднання та у спільному використанні.

Стандарти загальних технічних  вимог — містять перелік характеристик, для яких значення чи інші дані встановлюються для виробу, процесу чи послуги  в кожному випадку окремо.

Згідно з рівнями суб'єктів  стандартизації в Україні розрізняють  національні й відомчі НД та НД організацій і громадських організацій.

Національні НД приймаються  національним органом стандартизації, який діє на території України, і  застосовуються усіма підприємствами незалежно від форми власності  та підпорядкування, громадянам и-суб'єктами підприємницької діяльності, міністерствами (відомствами), органами державної виконавчої влади, на діяльність яких поширюється чинність НД.