Нормативний метод калькулювання в управлінському обліку

Янтух Назар ЕКО-41с

Нормативний метод  калькулювання в управлінському обліку

Вступ 

З формуванням в Україні  ринкової економіки заслуговує на увагу  питання про те, що має бути взято  за одиницю калькулювання: одиниця  продукції повної споживчої вартості з урахуванням її корисності чи тільки фізична одиниця продукції. На думку  багатьох економістів, об’єкт калькулювання  повинен виражати не тільки параметри  продукції, а й її якісні характеристики. Тому при виборі калькуляційної одиниці  необхідно мати в полі зору передусім  такі критерії, як характер продукції, її номенклатуру, організацію технологічного процесу, тип виробництва, систему  планування та обліку. Наостанок треба  відмітити, що для підвищення ефективності виробництва передбачається здійснювати  на всіх рівнях управління господарством  систему заходів, направлених на більш повне використання всіх видів ресурсів - праці, енергії, сировини і матеріалів, обладнання і виробничих потужностей, скорочення різних втрат і відходів, часткову ліквідацію невиробничих витрат.

Цілеспрямований підхід визначення собівартості продукції, робіт, послуг є основою сучасної практики ціноутворення, що забезпечує рентабельну діяльність суб’єктів господарювання.

Нормативний метод є поширеним методом визначення собівартості, що входить до сфери бухгалтерського управлінського обліку.

Методика досліджень. Теоретичні і практичні засади управлінського обліку визначені в працях зарубіжних і вітчизняних науковців: А. Апчерча, М.А. Вахрушиної, М.Д. Врублевського, С.Ф. Голова , Р. Ентоні, Т.П. Карпової, Л.В. Нападовської, Б. Ніддлза,  В.Ф. Палія, Дж. Ріса , Дж. Фостера і Ч.Т. Хорнгрена, М.Г. Чумаченка, А. Яругової [8].

Основна частина

Нормативний метод калькулювання  витрат уперше був застосований у 20-ті роки XX ст. в США і отримав назву «стандарт-кост» (standart cost): «стандарт» (standart) – це норма матеріальних або трудових ресурсів на одиницю продукції, а «кост» (cost) – грошове вираження цих витрат [3, ст. 92].

В кінці 20-х років на основі засвоєння ідей та технічних прийомів стандарт-косту в нашій країні було розроблено нормативний облік. У 1931 р. Інститут техніки управління розпочав детальне вивчення можливих шляхів реалізації і практичного застосування системи стандарт-косту, яку у вигляді нормативного методу обліку представив професор М. Х. Жебрак. Але на той час (за часів центральної економіки) основна увага приділялась не ринковим цінам на працю, матеріально-сировинні, енергетичні ресурси, а централізовано встановленим цінам, тарифам та тарифним коефіцієнтам; виявленні в ході обліку відхилення від норм та внесені зміни норм списувались на собівартість продукції, а не на фінансові результати одразу, як це робиться при системі стандарт-кост, оскільки в останньому випадку першочерговий інтерес представляє вплив відхилень не на собівартість, а на прибуток, який, як відомо, є метою виробництва.

Своєчасний вплив на рівень виробничих витрат і формування собівартості продукції можливий при такій  організації і методології обліку, при якій причини змін собівартості, допущення перевитрат і економія засобів розкривається не тільки шляхом наступного вивчення звітних  калькуляцій, але й щоденно в  самому процесі виконання плану  на підставі первинної документації і поточних облікових записів. Таким  вимогам відповідає нормативний  метод, який застосовується на підприємствах обробних галузей промисловості з масовим та крупносерійним виробництвом, які виготовляють різну складну продукцію (підприємства машинобудування, швейної, взуттєвої, трикотажної, шинної, меблевої промисловостей тощо) [1, ст. 234-235].

Нормативний метод – основний метод виробничого обліку, який сприяє впровадженню прогресивних норм витрат, дієвого контролю за рівнем витрат виробництва, що дає змогу використовувати  дані обліку для виявлення резервів зниження собівартості продукції та оперативного управління виробництвом [з, ст. 92].

Важливими завданнями нормативного обліку є своєчасне попередження нераціонального використання ресурсів підприємства, оперативний аналіз витрат на виробництво, який дозволяє розкривати невраховані при планування і  в практичній роботі резерви, визначати  результати розрахункової діяльності підрозділів підприємства, що беруть участь у виробничому процесі (цехів, ділянок тощо).

Основними принципами нормативного обліку є:

1. Нормування витрат і обов’язкове складання нормативних калькуляцій по кожному виробу. У нормативній калькуляції, як засобу обліку, планування, контролю, знаходить відображення вже досягнутий рівень прогресивних норм і організаційних заходів.
2. Систематичне виявлення відхилень фактичних витрат від поточних норм витрат матеріалів і заробітної плати.
3. Постійний та своєчасний облік зміни норм та визначення впливу цих змін на собівартість продукції.
4. Попередній контроль витрат на основі первинних документів та фіксація відхилень від норм в момент їх виникнення з одночасним виявленням їх складу, місця виникнення, винуватців та причин для глибшого дослідження можливостей впливу на їх величину.
5. Завчасне складання калькуляції нормативної собівартості та її аналіз з метою виявлення резервів зниження собівартості в період підготовки виробництва.
6. Калькулювання фактичної собівартості груп (типів) однорідної продукції виходячи з їх нормативної собівартості та відхилень від норм.
7. Щомісячний або щоквартальний облік внесених змін до встановлених норм, що дає можливість оперативно управляти процесом виконання організаційно-технічних заходів [1, ст. 235].

Норми витрат – заздалегідь  задані, технологічно зафіксовані і  попередньо скалькульовані величини витрат сировини, матеріалів, палива, енергії, робочого часу тощо, розраховані на основі єдиних цін і тарифів.

Для пропорціональних прямих (змінних) витрат за вихідну базу нормування використовують величину кінцевої продукції  та її складові частини (деталі, вузли, напівфабрикати тощо).

Для постійних витрат, які  нормуються в розрахунку на календарний  період, розподіл по видах продукції  здійснюють пропорційно до обраної  бази.

Норми прямих витрат (натуральні і вартісні) повинні бути систематизовані  по виробах, їх частинах, застосування в різних виробах, місцях використання ресурсів, статтях витрат. Кількість угрупувань при цьому може бути досить значною, оскільки виникає необхідність комбінації групувальних ознак для отримання різних показників.

Така деталізація норм з метою всебічного охоплення  ними витрачання і використання ресурсів дозволяє визначити систему вихідних нормативних даних, тобто склад  нормативного господарства підприємства.

За даними нормативного господарства складаються з метою попереднього визначення нормативної собівартості одиниці продукції нормативні калькуляції.

Якщо розглядати нормативне господарство з точки зору охоплення ним окремих статей собівартості, то у всіх виробництвах як мінімум повинні нормуватись сировина, основні матеріали, напівфабрикати, заробітна плата. Однак бажаним є максимально можливий охват нормуванням і інших статей витрат.

Бажано, наприклад, мати норми  витрат на утримання і експлуатацію устаткування. Що стосується решти  витрат, то включення їх нормативну собівартість продукції здійснюється шляхом віднесення цих сум на окремі вироби пропорційно базисам, які  застосовуються для розподілу накладних (непрямих) витрат у відповідних  галузях промисловості.

Зарубіжні автори переконують, що використання нормативних затрат усуває необхідність щомісячного обчислення фактичної собівартості одиниці  продукції. Визначивши один раз нормативні витрати прямих матеріалів, прямої праці і загально-виробничих витрат можна обчислити загальні нормативи витрат на одиницю продукції в будь-який час. А знаючи собівартість одиниці продукції можна приймати основні управлінські рішення по встановленню ціни виробу, плануванню доходів і витрат, оперативно контролювати основні показники витрат, здійснювати оцінку виробничих запасів (готової продукції і незавершеного виробництва) [5, ст. 114-115].

Всі випадки відхилення від  норм повинні оформлюватись відповідними документами і обліковуватись. Облік  відхилень ведеться з метою забезпечення своєчасної інформації про розміри  і причини додаткових, не передбачених нормами витрат, і прийняття необхідних організаційних і технічних заходів.

При нормативному методі повинен  здійснюватись систематичний облік змін діючих норм, Цей облік ведеться на підставі повідомлень про зміни норм і використовується для уточнення нормативних калькуляцій.

На підприємствах повинен  бути встановлений порядок оформлення змін норм, а також повідомлення зацікавлених відділів і цехів про ці зміни. За повідомленням про зміни норм вносяться зміни до технічної і планової документації, як підстава для оформлення первинних документів (вимог, лімітних карток, робочих нарядів, маршрутних листів тощо), де зазначаються діючі норми для видачі сировини, матеріалів і напівфабрикатів, а також для нарахування заробітної плати.

Характерним для системи  нормативного обліку є своєчасне  оновлення нормативів в результаті здійснених заходів з технічного розвитку та удосконалення організації виробництва (рис 1.)

Фактичні витрати, віднесені  на кожен центр відповідальності

Нормативні витрати на фактичний  обсяг виробництва за кожним центром  відповідальності

Порівняння нормативних і  фактичних витрат та аналіз їх відхилення

Дослідження відхилень, усунення причин їх виникнення

Зміни нормативів з урахуванням  зміни умов функціонування підприємства

Рис. 1. Схема дій при нормативному обліку витрат

Саме тому організація  нормативного обліку, перш за все, пов’язана  з необхідністю розробки прогресивних, технічно обґрунтованих норм витрат матеріалів, праці та заробітної плати  на одиницю продукції та її складових  частин – деталей, вузлів та інших  збірних матеріалів. Нормативи, які  характеризують величину витрат праці  та заробітної плати, виражаються в  показниках норм виробітку та розцінках  на оплату праці, які встановлюються на кожну технологічну операцію.

Нормативні дані про матеріальні  витрати для нормативних калькуляцій  беруться зі специфікацій, що розробляються у відділі головного технолога. Дані про нормативні витрати стосовно заробітної плати (нормативні затрати часу, розцінки по операціях) готує відділ праці та заробітної плати підприємства.

Впровадження у виробництво  організаційно-технічних заходів, більш  досконалого обладнання, раціоналізаторських  пропозицій призводить до зниження витрат матеріалів і заробітної плати на одиницю продукції, а, отже, і до змін встановлених за ними нормативів. Ці зміни  фіксує відділ підготовки виробництва  в спеціальних повідомленнях, які  складають окремо на зміни норм витрат матеріалів, нормативного часу і розцінок, цехових та інших витрат. В повідомленнях  наводиться назва деталі (виробу), якої стосується зміна норм, стара і нова норми, різниця від зміни норми, дата і обґрунтування причини введення нової норми.

Зміни норм обов’язково  групуються за причинами, найменуваннями виробів, їх однорідних групах, цехах. На підставі повідомлень зміни норм вносять корективи до нормативних  калькуляцій. Нові норми, як правило, вводяться  з 1-го числа наступного після зміни  місяця (кварталу).

Облік змін норм дає можливість уточнювати фактори формування фактичної  собівартості та виявляти економічну ефективність впроваджених раціоналізаторських  пропозицій і проведених організаційно-тенічних заходів. У всіх виробництвах у разі змін норм виникає необхідність переоцінки незавершеного виробництва на дату зміни. Це викликане тим, що залишок незавершеного виробництва, який переходить на 1-ше число звітного місяця, розрахований за старими нормами, а звітна калькуляція складена, виходячи із витрат за новими нормами. Переоцінку незавершеного виробництва проводять з використанням коефіцієнтів (індексів змін норм).

Важливим і обов’язковим моментом організації нормативного обліку є системний облік в  процесі виробництва відхилень  від норм витрат, встановлених на початок  місяця, по матеріалах (по кожному найменуванню), заробітній платі робітників та нормативних  витратах.

Чинні норми – це обумовлені технологічним процесом норми, за якими  здійснюються відпуск сировини й  матеріалів та оплата виконаних робіт. Відхиленнями від норм вважаються як економія, так і додаткові витрати  сировини, матеріалів, заробітної плати  та інші додаткові витрати (в тому числі викликані заміною сировини й матеріалів, оплатою робіт, не передбачених технологічним процесом, доплатами  за відхилення від нормальних умов праці тощо) [1, ст. 235-238].

Зіставленням фактичних  витрат на виробництво одиниці продукції  із нормативними (стандартними) витратами  забезпечується пошук і аналіз відхилень, які відбулися як в сторону  збільшення, так і зменшення витрат. Для реалізації поставленого завдання відхилення від норм узагальнюються в обліку в розрізі причин і винних осіб та слугують підставою для прийняття керівництвом відповідних рішень. Забезпечення аналізу відхилень, а також усунення їх негативного впливу на формування собівартості має тісний зв’язок з оперативністю обліку і подачі необхідної інформації апарату управління підприємством. Залежно від характеру і технологічних особливостей виробництва інформація про відхилення може надходити та аналізуватися за довільний проміжок часу (за кожен день, за кожний тиждень або декаду місяці і т. ін.) [4, ст. 192].

Відхилення від норм враховуються за місцями їх виникнення (цехами, ділянками, бригадами), причинами та винуватцями  на підставі документації і , перш за все, сигнальної документації, що має, зазвичай, інший колір чи кольорову смугу. Такими сигнальними документами є матеріальні вимоги на додатковий (понадлімітний) відпуск матеріалів для заповнення недостач і браку деталей, акти на заміну матеріалів, доплатні листки по заробітній платі, наряди на виконання операцій, не передбачених технологією тощо. Частина відхилень виявляється на підставі інших документів, в яких фактичне витрачання відображається у співставленні з нормативним (актами розкрою матеріалів, шихтові записки тощо) [7, ст. 155].

Періодично необхідно  складати зведені дані про відхилення за причинами їх виникнення окремо за статтями калькуляції, аналіз яких дасть змогу розробити заходи щодо ліквідації перевитрат, запобігання  втратам[3, ст. 94].

Щоденне узагальнення та аналіз відхилень від норм за місцями  виникнення витрат і центрами відповідальності дозволяють керівникам виробничих підрозділів  своєчасно усувати недоліки, що виникають  при  організації виробництва, і попереджувати можливість їх появи в майбутньому.

Відхилення від норм витрат матеріалів за рахунок цін є різницею між фактичною і стандартною  ціною, помноженою на фактичну кількість  витрачених на виробництво матеріалів. Стандарт на матеріали може ґрунтуватись на середніх, поточних або очікуваних цінах.

Якщо матеріали придбані за ціною, що не перевищує стандартну, то відхилення буде від’ємним (економія).

Відхилення по матеріалах за рахунок цін виникає у випадку  недостачі поставок, виконання термінових замовлень, витрат, що перевищують фактичні тощо.

Відхилення по матеріалах за рахунок їх використання виникає  у випадку неекономного їх витрачання в процесі виробництва та обчислюються множенням стандартної ціни на різницю  між фактичною і стандартною  кількістю матеріалів.

Відхилення по матеріалах можуть виникати через: недоліки в конструкції  виробів; зміни технології; структурні зрушення у виготовленні моделей  та варіанті виробів; несправність обладнання; заміну сировини, матеріалів та напівфабрикатів; невідповідність сировини та матеріалів технічним умовам; відхилення при  розкрої; відхилення від планових сум  транспортно-заготівельних витрат тощо.

Відхилення якості матеріалів від встановленого стандарту  відбувається у випадку придбання  неякісних матеріалів, браку, неточності інженерних рішень, використання несправного  інструменту або верстатів, природного убутку тощо.

Всі відхилення від стандарту  детально аналізуються і встановлюються дійсні фактори, які впливають на них. Якщо кількість відхилень надто  велика, то вживаються заходи для скорочення цих витрат.

При встановленні стандартів на робочу силу визначають найбільш ефективні  процеси обробки продуктів. Іноді  використовують синтетичні стандарти  часу – таблиці, які містять стандартні допуски часу для різних операцій.

Встановлення стандартів робочої сили вимагає послідовності  виконання операцій (з урахуванням  середньої кваліфікації) за годину, яка підлягає оплаті.

Відхилення по заробітній платі за рахунок тарифів є  різницею між фактичним і стандартним  тарифом, помноженою на фактичну кількість  відпрацьованих годин.

Такі відхилення виникають  при переведенні високооплачуваних  працівників на роботи, які оплачуються  за низькими тарифними розцінками, або при оплаті понаднормових  робіт.

Відхилення по продуктивності праці виникає при відхиленні в обсязі праці основних робітників виробництва. Обсяг праці, який повинен  бути затрачений на фактичний вихід  продукції, виражається часом виробництва  в нормо-годинах.

Відхилення за продуктивністю праці визначається як різниця нормативного часу в годинах, затраченого на фактичний випуск продукції, і фактичного часу в годинах, відпрацьованого за період, що розглядається, помноженій на нормативну годинну ставку заробітної плати.

Існують наступні причини  відхилень від норм по заробітній платі: помилки у кресленнях та технічній  документації; виконання робіт на обладнанні, не передбаченому технологічним  процесом; виконання додаткових операцій, не передбачених технологічним процесом; невідповідність розряду робітника; додаткові операції, викликані невідповідністю  сировини, матеріалів, інструментів; неякісне налагодження обладнання; доплати до заробітної плати, викликані заміною  сировини та матеріалів; заміна напівфабрикатів  та деталей, інші відхилення від нормальних умов праці.

Відхилення по заробітній платі оформлюються листками на доплату, нарядами на роботи, не передбачені  технологічним процесом, та іншими документами. Вони виписуються при  виникненні відхилень до початку  робіт. Відхилення від норм при погодинній оплаті праці визначаються спеціальним розрахунком, складеним на бригаду, дільницю, з зазначенням причин та винуватців. В розрахунках визначаються суми за нормами та фактично нараховані суми.

Оперативна інформація, що одержується на основі документів про  відхилення, зводиться по бригадах, дільницях та цехах по декадах, а  по підприємству в цілому – по місяцях.

Відхилення за накладними витратами – це різниця між  нормативними змінними накладними витратами  фактичними накладними витратами.

Відхилення накладних  витрат можуть виникнути з різних причин: відхилення по валовому прибутку; відхилення за ціною реалізації; відхилення за обсягом реалізації. Лише шляхом зіставлення окремих статей витрат і з’ясування причин відхилень можна визначити, контролюється дане відхилення чи ні [1, ст. 240-242].

На практиці важко встановлювати  і використовувати стандарти  на накладні витрати для їх оцінки та контролю за ними. Це пов’язано, перш за все з тим, що питома вага цих  витрат не залежить від обсягу випуску  продукції. Однак, при встановлені  стандартних норм відхилення по накладних  витратах слід враховувати, що вони виникають в результаті невиконання або перевиконання плану по обсягу випуску продукції. При віднесенні постійних витрат за нормами на окремі вироби виникають від’ємні відхилення в результаті невиконання плану випуску продукції, внаслідок чого витрати зменшуються. У випадку перевиконання плану випуску продукції є позитивні відхилення, адже планові витрати менше фактичних. Отже, ці відхилення сигналізують про ефективність виробничої діяльності щодо виробництва та контролю за накладними витратами.

Норми переглядаються по мірі здійснення організаційно-технічних  заходів. Відповідно переглядаються і  нормативні калькуляції на вироби при  надходженні до нормативного бюро повідомлень  про зміни норм витрат. Відхилення від норм за місцями їх виникнення виявляються в оперативному порядку  на підставі сигнальної та іншої документації для прийняття управлінських  рішень.

При нормативному методі обліку витрат підставою для визначення фактичної собівартості є нормативна калькуляція. Основою для складання  нормативних калькуляцій собівартості окремих видів виробів та напівфабрикатів  є розроблені нормативи витрат. Вони встановлюються відповідно до технічної  документації на виробництві продукції (креслення деталей та вузлів, що розроблені конструкторським бюро).

На відміну від планових калькуляцій, в основі яких лежать середньорічні  нормативи витрат, нормативні калькуляції  складаються за нормами, які діють  в даному звітному періоді. Тобто, нормативна калькуляція собівартості виробу відображає технічний рівень, якого досягнуло  дане підприємство на певну дату, при чому на різні дати величина її різна; планова – є середньою величиною між тим, що було досягнуто підприємством на початок планового періоду, і тим, що повинно бути досягнуто ним до кінця цього періоду [6, ст. 141-143].

Нормативні калькуляції  складаються на всі види виробів, які випускає підприємство, послідовно на деталі, вузли і вироби в цілому або, тільки на вироби в цілому. Калькуляція  на деталі та вузли складається тільки за статтями основних витрат. При цьому  в калькуляціях на виріб в цілому додаються витрати на обслуговування виробництва і управління, а витрати  на матеріали розшифровуються по окремих групах матеріалів.

Для складання калькуляції  собівартості використовують дані зведеного  обліку витрат на виробництво, який ведеться в бухгалтерії в спеціальних  відомостях по групах однорідних виробів  і статтях витрат.

У відомості обліку витрат на виробництво, побудованій за калькуляційними  статтями витрат, узагальнюються всі  витрати, пов’язані з виготовленням  однорідної групи виробів в цехах  підприємства. Дані про витрати на матеріали, заробітну плату та інші витрати наводяться у відомості  у вже згрупованому по цехах вигляді. У відомості з метою спрощення  наведені тільки відхилення від норм витрат, враховані зміни норм у  звітному місяці.

Нормативну собівартість всієї товарної продукції розраховують як добуток кількості відвантаженої  продукції та діючих в звітному періоді  норм витрат за кожною статтею калькуляції.

Фактична собівартість продукції (однорідних груп або видів виробів) при нормативному методі обліку обчислюється не шляхом прямого підрахунку за статтями витрат, а як алгебраїчна сума нормативних  витрат, змін норм і відхилень від  норм, що можна виразити формулою:

Ф=Н±В±З

де: Ф – фактична собівартість продукції;

Н – поточні витрати  за встановленими нормами плану;

В – відхилення від діючих норм витрат;

З – зміни діючих норм витрат.

Через велике аналітичне значення калькуляцій для виявлення резервів зниження собівартості виробів за даними за рік більш широко застосовується форма калькуляційного листа, в якій наведені показники планової і звітної калькуляції, в силу чого вона називається планово-звітною.

В калькуляції містяться  всі показники, необхідні для  проведення аналізу факторів зниження собівартості порівняно з минулим  роком і планом. Розшифрування  витрат на матеріали дає можливість прослідкувати, за якими позиціями  матеріалів і напівфабрикатів допущені відхилення (економія або перевитрати), і який вплив на відхилення фактичних  витрат матеріальних цінностей здійснили  кількісні і вартісні фактори. Крім того, можна простежити зміни не тільки витрат заробітної плати на одиницю продукції, але й трудомісткості її виготовлення порівняно з плановими  і нормативними витратами, а також  з рівнем минулого року [1, ст. 242-244].

Висновок

За даними науково-пошукової  роботи можна прийти до висновку, що суть нормативного методу обліку витрат і калькуляції собівартості продукції  за нормативним методом полягає  в тому, що бюджети (кошториси) центрів  відповідальності формуються на основі норм і нормативів (вартісного вираження  норм) витрат сировини, оплати праці, інших  елементів. Тут попередньо визначаються собівартість одиниці продукції на основі нормативних калькуляцій. Видача матеріальних ресурсів на виробництво здійснюється за документами, в яких обґрунтована потреба за нормами і нормативами. Всі відхилення від норм відображують на рахунках обліку як збільшення чи зменшення результату діяльності центру відповідальності.

Взагалі нормативний і  управлінський облік прийнято розглядати як систему планування й обліку витрат, яка складається з таких елементів: нормування термінів виробництва продукції, її складу та якості; нормативне обґрунтування  потреби, витрачання і використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, а також засобів виробництва; планування, облік і оцінка економічної  ефективності на основі норм і нормативів [2, ст. 210-211].

Список використаної літератури

1. Бухгалтерський управлінський облік: Підручник  Ф.Ф. Бутинець, Т.В.  Давидюк, З.Ф. Канурна, Н.М. Мадюга, Л.В. Чижевська – 3-тє вид. – Житомир: ПП Рута, 2005. – 480с.
2. Гарасим П.М., Журавель Г.П., Хомин П.Я. Курс управлінського обліку: Навчальний посібник К.: Знання, 2007. – 314 с.
3. Радецька Л.П., Овод Л. В. Управлінський облік: Навчальний посібник К.: ВЦ Академія, 2007. – 352 с.
4. Лишиленко О.В. Бухгалтерський управлінський облік: Навчальний посібник К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 254 с.
5. Добровський В. М., Гнилицька Л. В., Коршикова Р. С. Управлінський облік: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. Київ: КНЕУ, 2003. – 245 с.
6. Атамас П.Й. – 2-ге видання – Управлінський облік: Навчальний посібник К.: Центр учбової літератури, 2009. – 440 с.
7. Голов С.Ф. – 2-ге видання – Управлінський облік: Підручник Київ: Лібра, 2004. – 704 с.
8. Нормативний метод калькулювання і стандарт-кост: екскурс в історію виникнення і застосування на практиці [Електронний ресурс] / О.А. Мошковська // Бібліотека online – 2010. – с. 126-131. – Режим доступу до праці: http://udau.edu.ua/library.php?pid=1571