Норми права

 

Вступ:

Людське суспільство, як і будь-яка  інша складна система, може нормально  функціонувати та розвиватися лише на основі певних правил, з-поміж яких обирається один з багатьох можливих варіантів поведінки того або  іншого суб’єкта. Задля регулювання  поведінки людей та їх об’єднань  у суспільстві формулюються певні  правила поведінки, котрі орієнтують на досягнення тієї чи іншої мети.

Правила, що покликані регулювати життя суспільства,  забезпечувати  в ньому бажаний порядок і  стабільність називаються соціальними  нормами.

Соціальні норми здійснюють нормативне регулювання поведінки суб’єктів  шляхом встановлення діянь дозволених чи недозволених, здійснюють визначення умов, за яких передбачуване діяння дозволяється або забороняється, визначаються суб’єкти , на яких за певних умов поширюється  правило поведінки, що встановлене  тією чи іншою нормою.

Особистим видом соціальних норм є  норми прав, які є елементарною частиною права.

Актуальність  теми є те, що норми права відіграють надзвичайно важливу роль  у регулюванні суспільних відносин

Питання про структуру юридичної  норми - це питання про її будову. "Структура" - це категорія системного підходу й під нею розуміються  доцільні зв'язки між елементами в  системі.

За давньою традицією в нормі  права виділяють три елементи, які носять назви "гіпотези", "диспозиції" і "санкції".

Структура правової норми є логічно  погоджене її внутрішню будову, обумовлена фактичними суспільними відносинами, характеризуючи наявністю взаємозалежних і взаємодіючих елементів, реально виражене в нормативно-правових актах.

Методологічну база дослідження роботи складає діалектичний метод пізнання суспільних явищ і процесів. У роботі використовуються також загальноприйняті в юридичній науці методи наукового пізнання: системно-структурний, порівняльно-правовий та інші загальнонаукові й спеціальні методи.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають при виконанні принципів норм права

Предмет дослідження — це суспільні відносини, що регулюють види норм права в Україні

Основною метою роботи є дослідження норм права, а саме їх поняття, характерних рис та особливостей, а також розгляд структури норм права.

На основі цього можна сформулювати наступні завдання роботи:

• Дослідити поняття норм права;
• З’ясувати їх характерні особливості;
• Розглянути класифікацію норм права;
• Розібрати елементи, що входять у структуру норми права.

Наукова новизна роботи визначена метою і поставленими завданнями. Вона полягає в тому, що в роботі було проведено аналіз наукової розробки проблем, які мають місце в визначенні поняття, структури, та видів норм права в Україні. 

Розділ 1.Загальні поняття і види правових норм

Метою даного розділу є  визначення ролі правових норм в суспільному  житті людини і їх класифікація, аналіз їх співвідношення і взаємодії  з іншими соціальними нормами, їх функціонування в умовах різних політичних режимів, форми викладу їх у статтях  нормативно-правових актів.

Соціальні норми

    На деякому етапі розвитку суспільства виникає потреба впорядкування

існуючих  в  ньому  відносин.  Не  можна  уявити  людське  суспільство   без

регулювання  поведінки  людей  за  допомогою  визначених  зразків,  моделей, масштабів. З  них  і  складаються  в  результаті  багаторазового  повторення норми, на які в подальшому орієнтується суспільство.

Норма[1, c.17] - це загальне  правило поведінки,  що  діє неперервно  в часі  у відношенні  невизначеного  кола  осіб  і  безмежної  кількості  випадків.  З

процесом суспільного  регулювання  поведінки  людей  пов’язане  формування  ірозвиток  соціальних норм.

      Соціальні  норми - соціально-вольові, такі, що  історично  склались  чи

ціленапрямлено  встановлені  масштаби  поведінки,  які  регулюють  поведінку людей в суспільстві.[2, c.172]

      Соціальні  норми утворюють  єдину   систему,  і  в  своїй   системі  вони

забезпечують всесторонній і глибокий вплив  на  життя  суспільства,  на  всі

його сфери. Ці норми розраховані  на те, щоб  направляти  поведінку  людей  в майбутньому, тобто в наперед  незафіксованих  випадках.  Оскільки  соціальні норми  діють  в  системі,  то  вони  можуть  поділятись  за   різноманітними факторами. Головним є поділ цих норм за сферами регулюючих  відносин.  Таким чином, виділяються: норми-звичаї, норми моралі, норми права  і  корпоративні

норми.

      Норми-звичаї - це  природні  правила  поведінки   людей,  що  історично

склалися і в результаті багаторазового повторення ввійшли  в  звичку.  Звичай

опирається на силу звички і існує в силу наявності фактичних  відносин.  Тут

права і обов’язки співпадають - це є головною  відмінністю  його  від  інших

соціальних норм. В цьому  виражається його регулятивна особливість.

      Норми моралі - це принципи, в яких виражені: відносини чи  погляди  на

гуманізм, справедливість, гідність людини і життя.  Норми  моралі  за  своїм

походженням  не  пов’язані  з  державною  владою,  вони   існують   усно   і

реалізуються на основі внутрішніх переконань людини, на  основі  внутрішньої суспільної  думки.  В  нормах  моралі  нема  вказівки  на  вид  можливої  чи обов’язкової поведінки, оскільки, як я вже відмітив,  вони  не  пов’язані  з державою.

       Корпоративні  норми  -  це  загальні  правила   поведінки  громадських

організацій.  Ці  норми,  як  правило,  формалізовані,  тобто  містяться   в

статутах цих громадських  організацій.

       За  регулятивними   особливостями  близькі  до  норм  права  -  в  них

вимальовуються права  і обов’язки членів цих  об’єднань.  Корпоративні  норми забезпечуються способами, що  передбачені  даною  громадською організацією.Виділяючи разновиди соціальних норм  необхідно  вказати  на  особливе  місце норм права в цій системі. Норми права виступають в якості  основних  пунктів зосередження, визначають риси всієї системи і  характер взаємовідносин  між її частинами.

Юридичні правові  норми

     Норма права  - це формально визначене правило  поведінки  (безпосередньо

чи в поєднанні з  іншими нормами права), що  виходить  від  держави  і  надає

учасникам суспільних відносин  даного  виду  суб’єктивні  юридичні  права  і

накладає на них суб’єктивні  юридичні обов’язки. [3, c.284]

      Бабаєв  В.К. [4, c. 181]дещо по-іншому дав поняття норм права.  На  його  думку юридична  норма -  це  загальнообов’язкове  веління,  виражене  у   вигляді

державного владного розпорядження  і яке регулює суспільні відносини.

       А   ось  Голлунский  С.А.  вважає,  що  норма  права  це  не  всяке

розпорядження, що має юридичний  характер, а тільки таке  розпорядження,  яке представляє  собою  загальне  правило,  розраховане  на  багаторазове   його застосування.

      Пиголкин  А.С. [5, c.35] в своїй роботі правову  норму  визначив,  як  правило поведінки,  яке  є  вимогою,  велінням,  зверненим   до   суб’єктів   права, узгоджувати свою  поведінку  з  вказівками  норми  під  загрозою  невигідних наслідків  при  порушенні  цих  вказівок.  В  нормі   формулюється   правило поведінки, через норму деяка  ідея  перетворюється  в  суспільні  відносини.

Процес формування і прийняття  норми проходить через державу  і її органи.

      Юридична  норма  є  елементом  позитивного   права.  “Право,  як  вважає

Бабаев В.К. [6, c.196]- складається з нормативних установок (які є елементом

права). Юридична норма це  також  нормативна  установка,  але  певним  чином оформлена, тобто виражена в законодавстві’’.

      Далеко  не всі нормативні  установки   є  юридичними  нормами.  Каркунов

Н.М.,[7,c.96] розглядаючи право в загальносоціальному змісті і юридичному  змісті запропонував його поділ на природнє і позитивне.  Довгий  час  в  радянській юридичній  літературі  вважалось,  що  позитивне  право   розглядалось,   як «заблуждение умов», що веде до порушення правопорядку. [8,c.226]

      З цієї  точки зору правом є лише  позитивне право, тобто тільки  те,  що

виражене в законодавстві. [9, c.175]

      Природнє  право - це право, яке належить  людині від  народження  (право

на життя і т.д.). Позитивне  право -  це  та  частина  соціальних  норм,  яка

виражена в офіційних  документах, що  виходять  від  держави  і  гарантованих державою. I позитивне право не відхиляє  природнього  права,  з  точки  зору сучасної науки. Спостерігається деякий зв’язок між ними. Як  було  зазначено вище, цей зв’язок добре показав Бабаев В.К.

      Норма права — це  правило поведінки,  встановлене чи  санкціоноване

державою, елементарна частина  права, що відноситься до нього як  частина  доцілого (або як одиничне до загального). Було обгрунтовано, що норма права  —це і не форма, і не зміст всього права, а саме його  частина.  Вона  володієзмістом і формою і в системоутворюючих  процесах  з  іншими  нормами  складає зміст права в цілому.

      Нормі права,  як  частині  системи  в   тій  чи  іншій  мірі  притаманні

суттєві ознаки, притаманні праву, тому їй можна дати  визначення,  ідентичне

за своїм значенням  визначенню права в цілому.

      Норма права  — це загальнообов’язкове, встановлене  чи  санкціоноване  і

таке, що захищається  державою  правило  поведінки,  що  виражає  обумовлену матеріальними умовами життя суспільства волю і інтереси народу,  що  активно впливає на суспільні відносини в цілях їх впорядкування.

1.1.Поняття, ознаки  і види соціальних норм

Соціальні норми — правила поведінки загального характеру, що складаються у відносинах між людьми в суспільстві в зв'язку з проявом їх волі (інтересу) і забезпечуються різними засобами соціального впливу.

Сутністю соціальних норм є не просто правила, тому що правила  існують і в несоціальних утвореннях, таких, скажімо, як математика, граматика, техніка та ін. (технічні норми), а  правила чітко вираженого соціального  характеру.

Ознаки соціальних норм:

1.  Правила (масштаби, зразки, моделі) поведінки регулятивного  характеру — соціально-вольові  норми, що історично склалися  або цілеспрямовано встановлені.  Вони спрямовують поведінку людей  відповідно до закладеної в  нормі ідеальної моделі суспільних  відносин, вносять однаковість у  регулювання суспільних відносин  і формують безупинно діючий  механізм типових масштабів поведінки;

2. Правила поведінки загального  характеру, тобто такі, що не  мають конкретного адресата. Вони  розраховані на те, щоб спрямовувати  поведінку людей у рамках відносин  даного виду; вступають у дію  щораз, коли виникають відповідні  суспільні відносини;

 

3.  Правила поведінки  наказового характеру — загальнообов'язкові. Вони встановлюють заборони, дають  еталони поведінки;

4.  Правила поведінки,  які забезпечуються певними засобами  впливу на поведінку людей  (звичкою, внутрішнім переконанням, суспільним впливом, державним  примусом).

Слід зазначити, що соціальні  норми виникають у процесі  історичного розвитку і, концентруючи досягнення людства в організації  суспільного життя, передаються  з покоління в покоління, тобто  є спадкоємними.

Класифікувати соціальні  норми можна за різними критеріями.

Види соціальних норм за сферами дії:

— економічні: регулюють  суспільні відносини в сфері  економіки, тобто пов'язані з взаємодією форм власності, з виробництвом, розподілом і споживанням матеріальних благ;

- політичні: регулюють  відносини між класами, націями,  народностями; пов'язані з їх участю  в боротьбі за державну владу  та у її здійсненні, із взаємовідносинами  держави з іншими елементами  політичної системи;

- релігійні: регулюють відносини в сфері релігії та між різними релігіями, специфічні культові дії, засновані на вірі в існування Бога;

- екологічні: регулюють відносини в сфері охорони навколишнього середовища та ін.

Види соціальних норм за регулятивними особливостями:

•  норми моралі;

•  норми-звичаї;

•  норми права;

•  корпоративні норми (корпорація — лат. corporatio — співтовариство, об'єднання), тобто правила поведінки, які  регулюють відносини усередині  різних недержавних організацій (громадських  — некомерційних і комерційних) між їх членами.

Соціальні норми утворюють  єдину систему. Норми права співвідносяться  із соціальними як частина з цілим, оскільки вони — важлива, але не одна лише форма регулювання суспільних відносин.

Норми моралі, норми-звичаї, корпоративні й інші норми взаємодіють  із принципами і нормами права, знаходять  у них одну з необхідних форм свого  існування (наприклад, релігійні норми  святкування Різдва, Великодня стали  правовими).

1.2.Поняття і  ознаки правових норм, як особливого  виду соціальних норм

Дослідження даної системи  соціальних норм в цілому та окремо її складових дає можливості виявити  як їх особливості, так і внутрішньосистемні взаємозв'язки, що є актуальним на сьогодні у нових історичних умовах.

Деякі українські правознавці  вважають, що даний взаємовплив має  як позитивні сторони, так і недоліки. У тих випадках, коли вимоги різних видів соціальних норм збігаються, то це призводить до швидшого досягнення суб'єктами бажаних результатів, якщо різні соціальні норми містять  суперечливі положення, то вони ускладнюють  процес реалізації суб'єктами вимог  даних норм.

Право є основним засобом  соціального регулювання, оскільки правові норми є різновидом соціальних.

Місце правових норм у системі  засобів соціального регулювання  характеризується наявністю як спільних, так і відмінних рис.

Спільні риси:

— Правові та інші соціальні  норми існують об'єктивно, тобто  залежать від об'єктивних умов розвитку суспільства.

— Вони мають природний  характер виникнення, оскільки з'являються  в результаті еволюції розвитку суспільства.

— Реалізуються у поведінці  суб'єктів за їх бажанням.

— Вони відображають уявлення суспільства про добро та зло, а також справедливість і несправедливість.

— Сприяють формування поваги до прав та свобод осіб.

— Мають визначений зміст  і характеризують можливу (права) та необхідну (обов'язки) поведінку суб'єктів.

— Певним чином встановлюються та закріплюються.

— Є засобом регулювання  та охорони певних суспільних відносин.

Відмінності:

Правові норми	Соціальні норми
Виникають лише у державно-організованому суспільстві	Існують як у додержавному, так і в державно-організованому суспільстві
Приймаються органами держави  в рамках нормативно закріпленого процесу	Приймаються суспільством у  добровільному порядку
Права та обов'язки, що складають  зміст норми, є розмежованими (чітко  визначеними) і закріпленими окремо	Права та обов'язки не розмежовані, і у нормах викладаються не окремо
Права та обов'язки мають  взаємний характер, тобто суб'єктивне  право є основною гарантією забезпечення інтересів суб'єкта, а обов'язок є  гарантією цього права	Права та обов'язки не взаємні, і виконання права не залежить від обов'язку інших сторін
Має формально визначений характер, тобто є письмово оформленим документом	Мають усний характер, а  письмове закріплення не має документальної форми
Складають системи, що характеризуються ієрархічним підпорядкуванням	Є сукупністю норм, що не підпорядковані одна одній
Приймаються в рамках повноважень  суб'єктів правотворчості у межах  чітко визначеного процесу	Приймаються суб'єктами добровільно  в добровільній формі
Поширюються на чітко визначену  сферу суспільних відносин	Мають характер мононорм, регулюють  невизначене коло суспільних відносин
Діють у межах держави, утворюючи національну систему  права, а також регламентують  міжнародні відносини, створюючи міжнародне право	Діють лише у межах певного  суспільства
Мають визначену структуру (гіпотеза, диспозиція, санкція)	Структурні елементи відсутні
Є обов'язковими для виконання  суб'єктами незалежно від сприйняття чи розуміння ними змісту норми	Виконуються добровільно  лише в силу їх авторитарності для  окремих суб'єктів
Реалізуються у чітко  визначених формах (дотримання,виконання, використання, застосування)	Реалізуються у добровільній формі
Засновуються на чітко  визначених принципах	Засновуються на загальнолюдських цінностях
Закріплюють інтереси певних соціальних груп, які реально здійснюють владу	Закріплюють суспільні відносини
Гарантуються державою, можливістю застосування засобів примусового  впливу	Гарантуються суспільною можливістю застосування засобів громадського впливу

 

Правові норми є особливим  засобом соціального регулювання, що визначає можливості та межі державно-владного впливу на суспільство.

1.3.Види норм  права

Проблема класифікації юридичних  норм, як і багато інших питань теорії права, по свому характеру така, що її наукове вирішення можливе  лише в тому випадку, якщо виходити з висновків, отриманих в результаті філософського (загальносоціологічного) осмислення явищ правової дійсності.

 

Класифікація норм права  переслідує декілька цілей, в тому числі  виявлення їх різноманітних регулятивних властивостей, визначення місця різних норм в механізмі правового регулювання, встановлення системних властивостей норм, їх взаємозв’язки. Найбільш загальними основами класифікації є їх поділ за такими ознаками:

За галузевою належністю, тобто за предметом і методом  правового регулювання, всі норми  класифікуються за інститутами і  галузями права. У відповідності  з цими об’єктивними розбіжностями  законодавець видає кодифіковані акти, формулюючи тим самим галузі законодавства, що відповідають галузям права: норми  державного права, норми цивільного права, норми адміністративного  права, норми кримінального права, сімейного права і т. д.

За юридичною силою, тобто  за актами, в яких норми права  містяться, вони діляться на норми закону і норми підзаконних актів, причому  за цією ознакою можлива подальша більш детальна класифікація.

За ступенем загальності  змісту норми права діляться на норми- принципи, загальні норми і конкретні  норми. Норми-принципи не містять яскраво  виражених елементів норм права, вони є результатом нормативних  узагальнень, виражають соціальний зміст всіх норм права даної групи. В деяких галузях права норми-принципи дозволяють безпосередньо регулювати відносини, спеціально не врегульовані конкретними нормами. Так, наприклад, принципи цивільного права є безпосередньою основою для застосування аналогії права.

На відміну від норм-принципів  загальні норми — це загальні правила, що конкретизуються в інших нормах. Так, положення ч. 1 ст. 151 ЦК України,[10] що містять поняття зобов’язання і основи його виникнення, є загальною диспозицією до багатьох інших норм, які регулюють різні види обставин, служить як би їх загальною частиною, а ч. 2[10] цієї ж статті, яка встановлює, що зобов’язання виникають з договору і з інших основ, вказаних в цьому

Кодексі, є загальною нормою, тобто гіпотезою, для багатьох наступних.

Загальною нормою є ст. 23 КК України,[11] яка визначає види покарань, що застосовуються до осіб, що скоїли злочини. Серед загальних норм передове значення мають конституційні норми.

Близьким до поділу норм за ступенню формальної визначеності (ступені загальності) є їх ділення  за формальними признаками на норми  закону і норми підзаконних актів. В літературі висказано справедливе  судження, що законодавчі норми за своєю структурною організацією найбільш развинуті. За ступнню узагальнення вони поділяються на конституційні, кодифковані и окремі.

 

За характером (чи складом) правил поведінки (формі регулювання) правові норми можуть бути зобов’язуючими; правонаділяючими (дозволяють скоєння  дій, що містяться в нормі); забороняючими (передбачають стримання від дій, що містяться в нормі, тобто є  непрямою вказівкою на правило поведінки).

Ці види норм властиві різним галузям права. Перші дві групи  є специфічно регулятивними в  позитивному змісті. В адміністративному, природоохоронному, кримінально-виконавчому і інших галузях права переважне місце займають зобов’язуючі норми, в цивільному ж — правонаділяючі. Але немає таких галузей права, вміст яких вичерпувалось би однією групою норм.

Навіть в кримінальному  праві — системі забороняючих норм необхідним компонентом зобов’язуючі норми загальної частини, а норми  про необхідну оборону і крайню необхідність — правонаділяючі.

Специфіка забороняючих норм полягає в тому, що вони формулюються як напівдиспозиції, тобто прямо  не встановлюють правил позитивнї поведінки, що є характерне для зобов’язуючих  і правонаділяючих норм. Вони вказують лише на забороняючі дії, які не можна  чинити, і тим самим — диктують правила поведінки. Ттому в зобороняючих нормах немає прямо виражених  диспозицій. Статті кримінального кодексу, що вміщують дії, які кримінально  караються, представляють собою  гіпотези, які злились з диспозіціями. Але якщо їх брати разом з положеннями  загальної частини, то характер диспозицій-заборон  вимальовується повністю. Особливості  кримінального закону зводяться  до того, що заборона в ньому словесно не сформульований, але він в силу своєї загальновідомості логічно  припускається.

Наприклад, кримінальне покарання  за крадіжку власності означає заборонену дію. Як повинен вести себе суб’єкт, які йому слід вибирати установки, яким чином зорієнтувати себе в суспільнвй практиці — він повинен вирішити сам.

Аналізуючи соціальну  природу норм права, приходимо до висновка про ведуче значення дозволень, оскільки вони передбачають встановлення державою зобов’язань і заборон. Це значить, що всі ці способи регулювання  складають єдину систему, причому  зміни в одній з норм права  обв’язково вимагають коректування інших.

В соціальному плані домінуючий елемент правової норми полягає  в тому, що вона що-небудь наказує, забороняє  чи дозволяє. Якщо наказова норма поведінки одночасно щось забороняє чи дозволяє, вирішальним, найбільш суттєвим в ній все ж є те, що вона наказує. Цей домінуючий елемент правової норми завжди можна визначити. Можна виділити два змісти

«дозволу»: в рамках зобов’язуючих  чи забороняючих норм і вміщене в  правонаділяючій нормі.

 

Очевидна умовність поділу норм права на вказані види. В  процесі їх реалізації діючі субэ’кти завжди співвідносяться один з одним  як носії прав і обов’язків. Без  такго зв’язку норми права  неможливо втілити. Однак цей  поділ має і політичний, і правовий зміст. Він дает можливість з’ясувати, на чому зроблений акцент в поведінковій направленості норми.

Звідси реальність існування  зобов’язуючих, забороняючих і правонаділяючих  норм. Неможна переступати об’єктивних  кордонів цього розподілу.

В адміністративному праві  домінують зобов’язуючі норми, в  цивільному, сімейному, трудовому, земельному і ряді інших регулятивних галузей  — правонаділяючі, в кримінальному  — забороняючі. Більшість норм кримінально-виконавчого  законодавства — зобов’язуючі, однак немало і забороняючих; більшу частину (права засуджених) складають  правонаділяючі норми.

Для зобов’язуючих і забороняючих норм характерний тісний взаємозв’язок, перехід одних в інші. Правомочність  юридичних осіб за цивільним правом — це в то же час і обов’язки  їх керівників за адміністративним правом. Нерідко зобов’язування і правонаділення, заборона и правонаділення як форми  регулювання зливаються в одній  і тій же нормі.

В законодавстві, в різних його галузях досить часто спостерігається  вживання таких смислових оборотів: «як правило, не дозволяється», «як  правило, може бути дозволено», «у виняткових випадках», «як правило, повинно бути ...» і т. д.

Подобні технічні прийоми  дозволяють охопити нормами права  разноманітні відхилення від загальних  правил, які деколи неможливо наперед  передбачити в усех деталях. Тим  самим росширяються кордони правової взаємодії, що забезпечується його гнучкість  в різних ситуаціях.

И все ж таке поєднання  форм регулювання слід віднести швидше до недоліків, чим до позитивних властивостей форм правових норм. Тут відкриваються  широкі можливості для їх вільного трактування спеціальніми суб’єктами, що виконують норми, оскільки смисловий  зміст подібних оборотів вкрай невизначений.

Зобов’язуючі, забороняючі  і правонаділяючі норми в свою чергу можуть бути класифіковані  і за іншими різноманітними основами. Так, наприклад, заборони поділяють: за сферами суспільного життя —  соціально-економічні, політичні, особисті; за функціональним призначенням —  заборони в широкому і вузькому змісті; за характером і об’ємом правового  матеріалу — інформативні і елементарні; за ступенем визначеності — абсолютні  і відносні і т. д.

Спеціалізовані норми  не можуть служити самостійною основою  для виникнення правовідносин, вони носять додатковий характер. I в залежності віт того яку функцію вони вконують, спеціалізовані норми поділяються  на п’ять основних разновидів:

 

Загальні- це норми, напрямлені на фіксування в узагальненому вигляді визначених елементів відносин, що регулюються.

Дефінітивні норми чи дефініції  це норми направлені на закріплення  в узагальненому вигляді признаків  даної правової категорії, вони закреплюють  науково сформульовані поняття, визначення понять.

Декларативні норми (норми-принципи) - це норми, в яких сформульовані  правові принципи, задачі, цілі.

Оперативні норми, з їх допомогою з дій системи права  вилучаються права, устарівші норми  і вводяться нові.

Колізійні норми призвані вирішити зіткнення норм, вирішення  конфліктних і передконфліктних ситуацій.

За ступенню активізації  соціально корисної діяльності суб’єктів  права норми права умовно можна  поділити на звичайні і заохочувальні. В принципі всі вони «заохочують» таку діяльність, але виділення заохочувальних норм доречне тому, що вони найчастіше спеціально направлені на стимулювання правомірної діяльності, такою, яку  суб’єкти юридично не зобов’язані  чинити. Заохочувальні норми мають  чітко виражену елементну структуру, причому диспозицією є заохочення, тобто надання різних матеріальних, духовних благ.

Заохочувальні норми —  це різновид правонаділяючих чи зобов’язуючих  норм. Діапазон їх дії в праві  все більш розширюється, причому  заохочення нерідко передбачаються і за звичайне виконання обов’язків.

Заохочувальні норми слід вважати нормами права, але виступаючі не як правила поведянки, а як державний  призив до визначеної поведінки. При  настанні відповідних умов у компетентного  органу виникає не тілько право на застосування заохочення, але інколи і обов’язок заохочувати.

За способами встановлення правил поведінки норми права  діляться на категоричні і диспозитивні. Перша формулює визначене правило  поведінки, виключає який-небудь вибір, хоча може встановити як заборону, зобов’язання, так і дозвіл; друга надає суб’єктам  самим визначати конкретний зміст  своїх прав і обов’язків і встановлює правило на випадок, якщо суб’єкти не скористались своїми правами. Наприклад, ч. 1 ст. 128 ЦК

України[10] визначає, що право власності у покупця речі за договором виникає з моменту її передачї, якщо інше не передбачено законом чи договором.

За технічними приьомами  встановлення правила поведінки  нормы права діляться на визначені, бланкетні и відсилальні.

 

Визначені — безпосередньо містять опис правила поведінки в статті, в якій вона викладається.

Бланкетні норми - це такі правила поведінки, дія яких базується на змісті специфічних правил.

Відсилальні норми безпосередньо  вказують на інші норми права як на умову своєї дії.