Норми права в систмі соціальних норм

Тема: «Норми права  у системі соціальних норм»

 

Зміст

Вступ  

Розділ І. Нормативно-правові  акти   
Розділ ІІ. Норми права, як особливий різновид  
соціальних норм 

2.1. Поняття,  ознаки, види та структура норм  
права

2.2. Шляхи вирішення  проблемних питань пов’язаних з нормами права у системі соціальних норм

Висновки 

Список використаних джерел 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Предметом вивчення теорії держави і права, як видно з назви є держава і право. Держава і право - явища суспільного життя людей. Поза людського суспільства, соціуму, поза людського буття не може бути ні держави, ні права. Саме тому дана теорія є однією з наук про людському суспільстві і про таких супутніх йому явищах як держава і право. 
          Так питання про сутність права, виступаючого предметом дослідження цієї роботи, є одним з основних у теорії держави і права. І це цілком закономірно. Сутність - це те, що становить суть речі, сукупність її істотних властивостей, рис характеристик.Людське суспільство, як і будь-яка інша складна система, може нормально функціонувати та розвиватися лише на основі певних правил, з-поміж яких обирається один з багатьох можливих варіантів поведінки того або іншого суб'єкта. Задля регулювання поведінки людей та їх об'єднань у суспільстві формуються певні правила поведінки, котрі орієнтують на досягнення тієї чи іншої мети. Правила, що покликані регулювати життя суспільства, забезпечувати в ньому бажаний порядок і стабільність, називаються соціальними нормами.

           Розмаїття, складність та інші особливості суспільних відносин обумовлюють функціонування багатьох норм, які їх регулюють. У своїй сукупності існуючі норми являють собою єдину систему соціального регулювання, в якій ефективність кожного виду норм найбільшою мірою виявляється лише у взаємодії з іншими елементами цієї системи [2].

Актуальність  теми. В умовах формування правової держави в Україні зростає значення соціальних регуляторів суспільних відносин, в яких знаходять своє відбиття загально людські потреби й цінності. Людське суспільство, як будь-яка інша складна система, не може функціонувати та успішно розвиватися без існування певних правил. Вони допомагають особі обирати з багатьох можливих варіантів поведінки той, що відповідає її меті та схвалений суспільством. Особливе місце серед соціальних регуляторів життя суспільства та поведінки особи посідають норми права. Вони вбирають в себе основні властивості права, є мірою свободи та справедливості.

Формування  правової держави передбачає поступове  перетворення права на головний важель стосунків людини й держави, держави й суспільства, ось чому соціальний зміст норм права постає на перше місце. З огляду на це досліджувана тема є досить актуальною в контексті сучасної вітчизняної правової думки. Предмет дослідження в роботі - норми права в системі соціальних норм.

Метою роботи є дослідження соціальних норм та норм права в системі нормативного регулювання.

Предмет роботи - норми права в системі нормативного регулювання.

Об’єкт курсової роботи – вплив норм права на соціальні норми

Одним з найоптимальніших шляхів формування правової свідомості та правової культури молоді є засвоєння основ правознавства в навчальному процесі. Зокрема, усні професійно-технічних навчальних закладів для законодавчої орієнтації в подальшому житті та професійній діяльності повинні здобути необхідний мінімум правових знань.

Задовольняючи свої життєві потреби та інтереси, людина вступає у зв'язки та відносини з іншими людьми, без яких вона не може існувати. Відтворення цих відносин згодом стають особливою потребою людей і перетворюється на відносно самостійну сферу їх життєдіяльності. Цей процес має безперервний характер і тому кожне суспільство має регулювати відносини між людьми. Таке регулювання та охорона суспільних відносин здійснюється за допомогою соціальних норм [1].

Оскільки суспільне життя складне і різноманітне, то соціальні норми помітно відрізняються одна від одної не лише за сферами регулювання суспільних відносин, а й за способами свого встановлення і забезпечення. Кожна людина порізному усвідомлює та сприймає соціальні норми, що нав'язуються чи впроваджується суспільством, державою, групою людей. Вони можуть відповідати або не відповідати її інтересам, світогляду, ціннісним орієнтаціям, переконанням.

У зв'язку з чим  ці норми можуть виконуватися або  зовсім не виконуватися. І тому громадянське суспільство повинно відповідати за зміст соціальних норм, які воно встановлює, за їх принципову здійсненність, їх практичне виконання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ  І. Нормативно-правові акти

Нормативно-правовий акт - офіційний акт-документ, ухвалений уповноваженими суб'єктами нормотворчості у визначеній формі і порядку, який встановлює (змінює, доповнює, скасовує) правові норми з метою регулювання суспільних відносин.

Нормативно-правовий акт  виконує дві рівнозначні функції: функцію юридичного джерела права і функцію форми права, тобто виступає як спосіб існування і вираження норм права. При цьому він є найбільш досконалим серед усіх форм (джерел) права.

Ознаки нормативно-правового  акта:

1) є правоутворювальним  актом, оскільки встановлює чи закріплює нові норми права або змінює (доповнює, скасовує) діючі; чітко формулює зміст юридичних прав, обов'язків, відповідальності;

2) є офіційним актом  - приймається чи санкціонується  уповноваженими органами держави  (нормотворчими органами) або ухвалюється народом (референдум) в межах їх компетенції;

3) поширюється на неозначене  коло осіб і розрахований на  неодноразове застосування;

4) має конкретну форму,  яка залежить від органу, котрий  його (акт) видає. Його форма  визначена Конституцією, а також законом про нормативно-правові акти (у разі його прийняття);

5) займає чітко визначене  місце серед інших нормативних  актів, відповідно до субординації  за юридичною силою - не суперечить  актам вищої юридичної сили, передусім  Конституції, міжнародним договорам, ратифікованим парламентом тощо;

6) розробляється і  приймається з додержанням встановленої  законом нормотворчої процедури  (нормотворча ініціатива, розробка, обговорення, прийняття, підписання, реєстрація, оприлюднення, набрання  чинності);

7) має форму письмового документа, що складається відповідно до правил нормотворчої техніки, визначену структуру й офіційні реквізити - назва акта вказує на орган, який видав, вид акта, предмет регулювання; дата і місце прийняття; підпис (підписи) відповідальних посадових осіб;

8) підлягає обов'язковій  державній реєстрації та обліку (в Україні існує Єдиний державний  реєстр нормативних актів);

9) доводиться до відома  населення у встановленому законом  порядку - публікується в офіційних  спеціальних виданнях з обов'язковою відповідністю автентичності тексту офіційного зразка.

У юридичній субординації з нормативно-правовим актом перебувають  піднормативні акти:

- інтерпретаційні (акти тлумачення норм права) - мають допоміжний характер і, як правило, "обслуговують" нормативні акти54;

-індивідуальні (акти застосування норм права) - породжують права й обов'язки лише у тих конкретних суб'єктів, яким вони адресовані, з конкретного випадку.

Поєднує їх те, що вони усі - взаємозалежні акти правового змісту. Відмінність нормативного від піднормативного акта (акта застосування норм права та акта тлумачення норм права) полягає в такому:

1. Нормативно-правовий  акт містить у собі правові  норми, установлює нові права  й обов'язки, яких раніше не  було, або змінює (скасовує) їх, тому  його називають правовстановлювальним актом. Акт застосування права та акт тлумачення права зазвичай не встановлюють норм права. Акт застосування права лише конкретизує (індивідуалізує) чинні норми, а акт тлумачення права дає роз'яснення цим нормам. Вони - піднормативні.

2. Нормативно-правовий  акт містить норми права, що  адресуються усім або певній  частині населення, тоді як  акт застосування норм права  має індивідуальну спрямованість  - стосується конкретної особи  (наприклад, ушкодження насаджень  заборонено - адресовано до всіх, а стягнення штрафу з громадянина "А" за ушкодження насаджень - акт застосування норм права). Інтерпретаційний акт адресується суб'єктам, котрі застосовують норми права, що роз'яснюються [4].

3. Нормативно-правовий  акт застосовується неодноразово, діє тривалий час, а правозастосовний - винятково при вирішенні певної юридичної справи, тобто в конкретному випадку. Інтерпретаційний акт, що роз'яснює норми права, виражені в приписах нормативного акта, діє разом з цим нормативним актом і має допоміжне значення.

4. Нормативно-правовий  акт "дає життя" індивідуальному  та інтерпретаційному актам - скасування нормативно-правового  акта призводить до неможливості  дії на його підставі правозастосовного  акта й автоматичного скасування  інтерпретаційного акта.

5. Нормативно-правовий  акт має іншу процедуру прийняття,  ніж акт застосування та акт  тлумачення норм права.

Слід мати на увазі, що, окрім зазначених класичних актів - нормативних, інтерпретаційних, правозастосовних,- є акти змішаного змісту, тобто  такі, що складаються з нормативних і правозастосовних норм. Якщо в тексті правового акта містяться правові норми й індивідуально-конкретні розпорядження, він вважається нормативним. Однак поєднання в одному акті норм нормативного і конкретного (індивідуального) призначення не відповідає правилам юридичної техніки і ускладнює розуміння документа щодо його дії в часі.

Підзаконний нормативно-правовий акт - нормативний акт, виданий на основі закону, відповідно до закону і  спрямований на його виконання шляхом конкретизації законодавчих приписів або встановлення первинних норм.

Слово "підзаконний" не означає меншу юридичну обов'язковість  цього акта порівняно з нормативно-правовим актом. Підзаконний акт володіє  необхідною юридичною силою. Щоправда, його юридична сила не має такої ж загальності і верховенства, як це властиво закону. Проте він посідає важливе місце в системі правового регулювання, оскільки забезпечує виконання законів шляхом конкретизованого, деталізованого нормативного регулювання усього комплексу суспільних відносин [2].

Ознаки підзаконного нормативно-правового акта:

1) містить вторинні (похідні)  норми, що приймаються на основі  закону, відповідають йому;

2) розвиває, конкретизує,  деталізує первинні норми, вміщені  в законах з метою їх реалізації, або регулює забезпечувальні чи допоміжні суспільні відносини;

3) приймається як колегіальним  органом держави (уряд), так і  уповноваженими особами (Генеральний  прокурор);

4) залежно від виду  має свою процедуру прийняття,  яка не настільки сувора і  деталізована, як при прийнятті законів;

5) порівняно із законами  кількість їх більша, оскільки  суб'єктами їх прийняття виступають  органи влади як виконавчі  (згори донизу), так і представницькі (органи місцевого самоврядування  та їх посадові особи тощо).

Підзаконність нормативно-правового акта означає його відповідність не лише законам, а й іншим актам, що мають більш високу юридичну силу. Акт нижчої державної інстанції має перебувати не лише "під законами", а й "під" нормативними актами усіх вищих державних органів, яким він покликаний відповідати. Наприклад, акт Міністерства о світи України повинен відповідати не лише Закону про о світу, але й нормативним документам Президента, Кабінету Міністрів, Міністерства фінансів України.

Систему підзаконних  нормативно-правових актів в Україні складають такі їх види:

Загальні - поширюються  на всіх осіб у межах держави, містять  первинні норми:

o акти парламенту (постанови) - видаються в переважно з організаційних  питань; набирають чинності через  10 днів після їх офіційного  опублікування;

o акти Президента (нормативні  укази: внутрішні і зовнішні; одноосібні  і контрасигновані). Контрасигнованими  є акти

Президента, що скріплені  підписом прем'єр-міністра та міністра, відповідального за акт та його виконання - набирають чинності через 10 днів після їх офіційного опублікування; акти уряду (постанови): 1) що не визначають прав і обов'язків громадян, набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк не передбачений у самих актах; 2) що визначають права і обов'язки громадян, набирають чинності не раніше, ніж з дня їх опублікування. Відомчі - містять вторинні (похідні) норми, які розкривають і конкретизують первинні норми; приймаються на їх основі, спрямовані на їх виконання, поширюються на всіх суб'єктів права:

Акти центральних органів виконавчої влади (комітетів) зі спеціальним статусом (Національний банк України, його Правління; Центральна виборча комісія та ін.) видають накази, постанови, розпорядження, рішення; Акти міністерств і державних комітетів - накази, розпорядження, рішення. Зазначені акти є видами розпорядчих актів, якими затверджуються (ухвалюються) відомчі акти - положення, інструкції, правила, порядок, переліки [5]. Зазвичай положення затверджується наказом чи постановою, інструкція і правила - наказом вищої посадової особи, що реєструються в Міністерстві юстиції України. Наприклад, Наказ Міністерства юстиції України "Про затвердження "Положення про Спадковий реєстр" (07.07.2011) зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11.07.2011 за № 831/19569. Відомчий нормативно-правовий акт може бути виданий спільно декількома центральними органами виконавчої влади або одним з них за узгодженням з іншими.

Відомчі акти набувають  чинності через 10 днів після їх державної  реєстрації, якщо в них не встановлено  пізніший строк.

Місцеві - мають територіально обмежену дію:

- акти, прийняті колективними суб'єктами безпосередньої місцевої демократії: а) у порядку місцевого референдуму (рішення); б) шляхом голосування на загальних зборах громадян (рішення); в) територіальними громадами (статути територіальних громад);

- акти органів місцевого самоврядування - постанови Верховної Ради АР Крим з питань їх компетенції; рішення обласних і районних рад; районних у містах, міських, селищних, сільських рад (прийняття регламенту ради), рішення виконавчих комітетів рад і їх голів; набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо не встановлений більш пізній строк уведення їх у дію;

- акти місцевої виконавчої влади - акти (постанови, рішення і розпорядження) Ради міністрів АР Крим; акти (розпорядження) голів обласних і районних державних адміністрацій, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій та ін.; нормативні акти (накази) керівників управлінь, відділів, інших структурних підрозділів місцевої державної адміністрації; вступають у дію через 10 днів після їх державної реєстрації/

Локальні - мають внутрішню  дію, в межах відповідних підприємств, установ, організацій: акти управління, що приймаються керівниками підприємств, установ, організацій в межах  їх компетенції і поширюються на сфери службової і трудової діяльності (накази, інструкції, статути, правила, положення); вступають в дію після одержання адресатом.

Усі нормативно-правові  акти публікуються державною, а також  російською мовами; нормативно-правові  акти Верховної Ради АР Крим публікуються (крім державної і російської) кримськотатарською мовою [6].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ  ІІ. Норми права, як особливий різновид соціальних норм

2.1. Поняття,  ознаки, види та структура норм  права

Система права будь-якої держави складається із великої кількості правових норм. Норма права - це первинний елемент права, виражений у формі статті нормативно-правового акту.

Норма права - це загальнообов'язкове, формально визначене правило  поведінки, встановлене чи санкціоноване  державою з метою регулювання суспільних відносин, що забезпечується примусовою силою держави.

Норма права характеризується ознаками:

- норма встановлюється  чи санкціонується державою;

- норма є загальнообов'язковою;

- норма є формально  визначеною;

- норма регулює певні  суспільні відносини, що є типовими, які неодноразово повторюються;

- норма визначає суб'єктивні  права та юридичні обов'язки  суб'єктів правовідносин;

- норма діє у часі, просторі та по певному колу  осіб;

- норма має свою  структуру, тобто внутрішню побудову;

- норма розрахована на регулювання невизначеної кількості суспільних відносин;

- норма забезпечується  державним примусом. Будь-яка норма  права дає відповідь на такі  питання:

1) Яке правило поведінки  у ній міститься?

2) При яких умовах  це правило поведінки може  бути реалізовано?

3) Хто і коли може  реалізувати норму?

4) В чому полягає  реалізація правової норми?

5) Які правові наслідки  пов'язані з виконанням, невиконанням, неналежним виконанням чи порушенням  правової норми?

Норма права має свою структуру, тобто внутрішню побудову - нерозривно зв'язані між собою її складові частини (елементи):

- гіпотезу;

- диспозицію;

- санкцію.

Під гіпотезою розуміють  частину правової норми, в якій визначені  умови, конкретні життєві обставини, з настанням яких норма права  може бути реалізована.

Гіпотеза

Гіпотеза може бути:

а) простою, в якій визначена  тільки одна умова, наявність якої є  підставою для реалізації норми. Так, ст. 82 Конституції України містить  таку гіпотезу "Верховна Рада України  є повноважною за умови обрання  не менш як двох третин від її конституційного складу";

б) складною, в якій визначені  дві або більше умови, наявність  сукупності яких є підставою для  реалізації норми. Так ст. 76 Конституції  України містить складну гіпотезу, вона підкреслює, що народним депутатом  України може бути обраний:

- громадянин України;

- який на день виборів  досяг двадцяти одного року;

- має право голосу;

- проживає в Україні  протягом останніх п'яти років;

Всі вище перелічені умови  повинні бути разом, щоб особа  могла бути включена до списку певної партії і обиратися на пост народного депутата України;

в) альтернативною, в якій визначені дві або більше умови, настання хоча б однієї з яких є  підставою для реалізації норми. Так, сг.81 Конституції України закріплює  положення про те, що повноваження народного депутата України припиняються достроково в разі:

- складення повноважень  за його особистою заявою;

- набрання законної  сили обвинувальним вироком щодо  нього;

- визнання його судом  недієздатним або безвісно відсутнім;

- припинення його громадянства  або його виїзду на постійне проживання за межі України;

- якщо протягом 20 днів  з дня виникнення обставин, які  призводять до порушення вимог  щодо несумісності депутатського  мандата з іншими видами діяльності, ці обставини ним не усунуто;

- не входження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цій політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного депутата України зі складу такої фракції;

- його смерті.

Достатньо наявності  лише однієї із вище перерахованих  умов і народний депутат України  достроково припиняє депутатський мандат [7] .

Гіпотеза в правовій нормі визначається за допомогою  словосполучення.

- у разі;

- у випадках;

- при умові;

- при наявності та інше.

Під диспозицією розуміється  частина правової норми, в якій визначене  саме правило поведінки, конкретизуються  суб'єктивні права та юридичні обов'язки учасників правового відношення, що регулюється нормою.

Диспозиція

Диспозиція може бути:

а) простою, в якій вказується на дозвіл чи на заборону певних дій, і нічого не пояснюється.

Так, ст. 369 Кримінального  кодексу України має диспозицію, що складається із двох слів - давання  хабара, а далі продовжується - карається..., тобто правило поведінки заборонене.

Зі слів карається  починається наступний елемент  норми права - санкція.

Для розуміння такої  диспозиції слід звернутися до офіційного тлумачення права. Щодо цієї статті Кримінального  кодексу, таке тлумачення міститься  в Постанові Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства про відповідальність за хабарництво";

б) описовою, в якій вказується на основні ознаки правила поведінки, конкретизуються суб'єктивні права  та юридичні обов'язки учасників право-відношення, що регулюються нормою.

Так, ст. 21 Кодексу законів  про працю в такій диспозиції визначає, що "трудовий договір є  угода між працівником і власником  підприємства, установи, організації  або уповноваженим ним органом  чи фізичною особою, за якої працівник  зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін";

в) відсильною, в якій правило поведінки визначено  частково з одночасною відсилкою  до інших статей нормативно-правового  акту, де це правило конкретизовано [8].

Так, ст. 112 Конституції  України підкреслює "У разі дострокового припинення повноважень Президента України відповідно до СТ.108,109,110,111 цієї Конституції виконання обов'язків  Президента України на період до обрання  і вступу на пост нового Президента України покладається на Голову Верховної Ради України. Голова Верховної Ради України в період виконання ним обов'язків Президента України не може здійснювати повноваження, передбачені пунктами 2, 6-8,10-13, 22, 24, 25, 27, 28 статті 106 Конституції України". Тільки звернення до вказаних статей дає можливість повністю розуміти правило поведінки [2].

Відсилочна диспозиція застосовується у випадках, коли правило  поведінки пов'язане з обставинами, що вже визначені в інших нормах. Законодавець не повторює це правило, а просто відсилає до них і тим самим економить (зменшує) нормативний матеріал;

г) бланкетною, в якій правило поведінки не міститься  або визначене частково з одночасною відсилкою до іншого законодавства, де це правило конкретизоване, або певного державного органу чи громадської організації, які уповноважені вирішувати питання щодо цього правила. Так, ст. 67 Конституції України зобов'язує кожного сплачувати податки і збори, в порядку і розмірах, встановлених законом (відсилає до податкового законодавства), а ст. 98 Конституції України закріплює положення про те, що контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата.

Бланкетна диспозиція надає  можливість легко орієнтуватися в законодавстві держави, яке представлене в єдності, а також серед великої кількості державних органів, установ, організацій чи об'єднань громадян.

Санкція

Під санкцією розуміється  частина правової норми в якій визначена міра юридичної відповідальності, що може бути застосована до особи, яка порушила диспозицію забороняючого змісту.

Санкція може бути:

а) абсолютною, в якій визначена міра покарання, яка не може бути ні зменшена, ні збільшена:

- догана, або звільнення  з роботи, як дисциплінарне стягнення;

- конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення  або безпосереднім об'єктом адміністративного  правопорушення;

- довічне позбавлення  волі, як кримінальне покарання  та інші;

б) відносно-визначеною, в якій вказується на мінімальний  і максимальний розмір покарання, в межах якого компетентний орган держави (посадова особа) може накладати кару. Так, за дезертирство військовослужбовець карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років (ст. 408 КК України);

в) альтернативною, в якій закріплено два або більше види основного покарання із яких компетентний орган (посадова особа) може застосувати лише один вид, Так, за грабіж передбачене покарання у вигляді штрафу від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами до 2 років, або позбавлення волі на строк до 4 років (ст. 186 КК України). Кара в такій санкції визначається В порядку підвищення її суворості і підвищення несприятливих наслідків для злочинця. Вирішуючи питання про вид і розмір покарання за цей злочин, суд буде, враховувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, виходячи із всіх обставин його споєння:

- форми вини;

- мотивів, способу,  обстановки вчинення злочину;

- стадії вчинення злочину;

- тяжкості наслідків;

- участі кожного із  співучасників у вчиненні злочину (якщо співучасть мала місце);

- інших обставин...;

г) відсилочною, в якій міра покарання не міститься, але  одночасно визначена відсилка до інших статей нормативного акту або  іншого законодавства, де кара конкретизована [9]. Так, відповідно до ч. 1. ст. 15 Кодексу України про адміністративні правопорушення військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані, а також особи рядового і начальницького складів органів внутрішніх справ несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами (крім випадків, визначених у цій статті).

За своєю структурою правові норми можуть складатися із:

- однієї диспозиції (ст. 75 Конституції України);

- гіпотези і диспозиції (ст. 82 Конституції України);

- диспозиції і санкції (ст. 369 Кримінального кодексу України);

- усіх елементів правової  норми (ст. 111 Конституції України).

Правові норми можуть бути різних видів. Залежно від різних критеріїв їх можна класифікувати  на різні групи:

1) залежно від галузі  права, тобто предмету правового регулювання норми можуть бути: конституційними, адміністративними, трудовими, фінансовими, сімейними, цивільними та іншими;

2) залежно від методу  правового регулювання:

- імперативні норми  (категоричні), що мають чітко  визначений припис, відхилення від якого не допускається, треба діяти тільки так, як приписує норма і ніяк інакше (ст. 56 Бюджетного кодексу України закріплює, що єдині правила бухгалтерського обліку всіх фінансових операцій, активів і фінансових зобов'язань держави визначаються Державним казначейством України за погодженням з Міністерством фінансів України);

- диспозитивні норми,  в яких визначені межі правила  поведінки але суб'єктам надається  право вибору щодо реалізації  цього права. Так, відповідно  до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Законодавець у цій статті визначає право сторін укладати цивільні договори, але саме які, коли, з ким, на яких умовах, сторони визначають самі на свій вибір;

3) залежно від функціонального  призначення:

- матеріальні норми,  які встановлюють суб'єктивні  права та юридичні обов'язки  суб'єктів. Так, всі статті Особливої  частини Кримінального кодексу  України визначають суспільно-небезпечні діяння, що є злочинами і встановлюють обов'язок кожного утримуватися від їх порушення (матеріальні норми права відповідають на питання - що робити?);

- процесуальні норми,  які визначають певну послідовність  (порядок) визначених дій, необхідних для реалізації матеріальної норми. Так, для притягнення до кримінальної відповідальності особи, яка порушила матеріальну норму, тобто вчинила злочин, необхідно порушити кримінальну справу, здійснити дізнання, досудове слідство, підготовку розгляду справи в суді, розглянути її в судовому засіданні, постановити вирок та інше. Все це здійснюється на підставі процесуальних норм, які містяться в Кримінально-процесуальному кодексі України (процесуальні норми відповідають на питання - як робити?).