Інститут адміністративної відповідальності в Україні: сутність та правове регулювання

 

Інститут адміністративної відповідальності в Україні: сутність та правове регулювання

 

План:

Вступ………………………………………………………………………………….3

Розділ 1. Адміністративна відповідальність: поняття, ознаки, функції, склад та підстави настання

1.1. Поняття та функції  адміністративної відповідальності ……………………...5

1.2. Ознаки та підстави  настання адміністративної відповідальності……………9

1.3. Адміністративна відповідальність  різних категорій осіб…………………...13

1.4. Особливості процедури реалізації адміністративної відповідальності ……19

Розділ 2. Основні напрямки розвитку інституту адміністративної відповідальності в Україні

2.1. Визначення поняття «напрямки розвитку інституту адміністративної відповідальності»…………………………………………………………………...22

2.2. Впровадження інституту адміністративної відповідальності в інформаційній сфері суспільства України………………………………………..24

Висновки……………………………………………………………………………30

Література…………………………………………………………………………..31

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність  теми: На сучасному етапі розвитку державності України суттєво зростають роль і значення адміністративної відповідальності, направлені на забезпечення законності і правопорядку у сфері адміністративно-правового регулювання суспільних відносин, що склалися у державі. Очевидним є те, що адміністративна відповідальність як важливий інструмент реагування на адміністративні правопорушення не виконує в повному обсязі покладені на неї завдання. 

Мета  дослідження. Метою дослідження є з’ясування місця й ролі інституту адміністративної відповідальності в системі права. Дослідження проблематики застосування адміністративної відповідальності дає змогу більш глибоко аналізувати надзвичайно актуальні й складні питання притягнення до відповідальності, доцільності її застосування у деяких випадках. Адміністративні проступки є одними з найбільш масових проявів правопорушень, а боротьба з ними є актуальною і важливою, насамперед, як запобігання злочинам, виховання населення у дусі поваги до законів.

Ця мета конкретизована у комплексі науково-дослідницьких  завдань. До них належать:

• визначити загальне поняття відповідальності, сутність відповідальності;
• дослідити класифікацію відповідальності, принципи та засади, на яких вона здійснена;
• з’ясувати місце адміністративної відповідальності в системі видів відповідальності;
• розкрити сутність поняття адміністративної відповідальності, її специфічні ознаки;
• визначити підстави настання адміністративної відповідальності;
• висвітлити специфіку адміністративної відповідальності різних категорій осіб;
• з’ясувати перспективи розвитку інституту адміністративної відповідальності, можливі вдосконалення та зміни його.

Об’єкт  дослідження – адміністративна відповідальність.

Предметом дослідження є правове регулювання інституту правової відповідальності, визначення тенденцій, можливості та особливостей притягнення до адміністративної відповідальності різних категорій осіб, виявлення колізій у законодавстві, що стосуються адміністративної відповідальності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Адміністративна  відповідальність: поняття, ознаки, функції, склад та підстави настання

1.1 Поняття та функції адміністративної відповідальності

Інститут адміністративної відповідальності виступає важливим засобом охорони громадського порядку. Оскільки чинне законодавство не дає чіткого поняття адміністративної відповідальності, його потрібно визначати, аналізуючи усі адміністративні правові акти вцілому.

Проф. Ю.П. Битяк  пояснює адміністративну відповідальність як накладення на правопорушників загальнообов’язкових правил, які діють у державному управлінні, адміністративних стягнень, що тягнуть за собою для цих осіб обтяжливі наслідки матеріального чи морального характеру [16; с.158].

Авер’янов В. Б. визначає адміністративну відповідальність як різновид юридичної відповідальності, що являє собою сукупність адміністративних правовідносин, які виникають у зв'язку із застосуванням уповноваженими органами (посадовими особами) до осіб, що вчинили адміністративний проступок, передбачених нормами адміністративного права особливих санкцій — адміністративних стягнень [17; с.430].

Більш широко до цього поняття підходить Т.О. Коломоєць [18; с.77], який наголошує на тому, що поняття  «адміністративна відповідальність»  не слід ототожнювати з поняттям «адміністративне стягнення», оскільки адміністративна  відповідальність включає такі елементи, як державний осуд діяння і особи, яка його скоїла, і застосування до порушника заходів, визначених санкцією порушеної статті закону, тобто адміністративного стягнення. Він дає найґрунтовніше означення адміністративної відповідальності — це різновид правової відповідальності, специфічна форма негативного реагування з боку держави в особі її компетентних органів на відповідну категорію протиправних проявів (передусім адміністративних проступків), згідно з якою особи, що вчинили правопорушення, повинні дати відповідь перед повноважним державним органом за свої неправомірні дії і понести за це адміністративні стягнення в установлених законом формі і порядку.

Законодавче регулювання  адміністративної відповідальності здійснюється на підставі Кодексу України про адміністративні правопорушення, Митного кодексу України, Повітряного кодексу України, Водного кодексу України, Закону України «Про державну податкову службу», а також інших законодавчих актів.

У сучасній науці  адміністративного права адміністративну  відповідальність здебільшого пов'язують із застосуванням заходів державного примусу, розглядають як передбачену санкціями правових норм реакцію на правопорушення, як реалізацію застосування санкцій. Адміністративну відповідальність не можна сприймати окремо від інших видів відповідальності, оскільки в їх основі лежить необхідність відповідати за власні дії, протиправні вчинки, брати на себе вину за їх наслідки.

Отже, адміністративна  відповідальність — це один із самостійних  видів правової відповідальності, засіб охорони встановленого державою правопорядку, специфічна форма правового реагування з боку держави в особі її компетентних органів на певну категорію протиправних проявів і наслідок винного антигромадського діяння. Вона врегульовується та захищається, як правило, у позасудовому порядку, є одним з видів державного примусу.

Слід зазначити  також специфіку предмета адміністративно-деліктного права. Річ у тім, що цей предмет  не співпадає з предметом адміністративного  права [14; с. 17]. Вихідним орієнтиром для визначення предмета адміністративної відповідальності є доктрина розподілу норм і відносин на регулятивні та охоронні. Згідно із нею, норми, які встановлюють права і обов’язки суб’єктів правовідносин з метою утворення сталих і у рамках юридичних приписів умов їх взаємодії, є регулятивними, або первинними. Норми, що встановлюють юридичні наслідки правопорушень і формують відповідні відносини, є охоронними. Аналіз адміністративно-правових норм з точки зору їх розподілу на регулятивні та охоронні дозволяє вказати на норми, що встановлюють склади адміністративних проступків і стягнення за їх скоєння, як на окрему групу норм. Відповідно і відносини, які виникають при скоєнні адміністративних правопорушень, є окремим системним утворенням. Д.Н. Бахрах стверджує [19; с. 31], що не кожна адміністративно-регулятивна норма захищається адміністративно-охоронною, більшість не забезпечена заходами адміністративного примусу, і далеко не всі порушення норм адміністративного права є проступками. Так, не охороняються адміністративними стягненнями адміністративно-правові норми, які регулюють прийняття до вузів, на дійсну військову службу. В той же час заходами адміністративного примусу забезпечено багато норм трудового, цивільного, земельного та інших галузей права. Для адміністративного права характерною є розбіжність предмета регулювання та об’єкта охорони. Коло суспільних відносин, які закріплюються адміністративно-регулятивними нормами, не збігається з колом суспільних відносин, що захищаються адміністративно-правоохоронними нормами.

Функції адміністративної відповідальності – це основні напрями  впливу на суспільство, завдяки яким досягається мета відповідальності та які визначають її призначення  як засобу забезпечення суспільного  порядку. Основними функціями адміністративної відповідальності є такі.

Штрафна функція (або репресивно-каральна) – свідчить про те, що адміністративна відповідальність є уособленням негативної реакції держави на скоєне правопорушення; це акт покарання від імені держави та засіб запобігання новим правопорушенням. Проте покарання не є самоціллю відповідальності. Основним призначенням відповідальності є реалізація функції запобігання (превенції) правопорушень. Вона покликана забезпечити формування у правопорушника мотивів щодо дотримання законів, поваги до прав інших суб’єктів. Застосування відповідальності є доказом невідворотності покарання і тим самим – засобом запобігання можливим правопорушенням як винним суб’єктом, так і оточуючими.

Виховна функція спрямована на формування у суб’єктів потреби правомірної поведінки та усвідомленого ставлення до наданих прав і покладених обов’язків. Ця функція сприяє зміцненню у громадян віри у справедливість, у захист належних їм прав і свобод, підвищує правову дисципліну.

Виховна функція має  дві форми – загальнопревентивну, що націлена на виховання у громадян поваги до закону, та спеціальнопревентивну, що націлена на перевиховання самого правопорушника.

Правопоновлююча функція протистоїть формальному покаранню винного та спрямована на забезпечення порушеного інтересу і поновлення порушених протиправною поведінкою суспільних відносин. Як правило, ця функція характеризує майнову відповідальність – наприклад, накладення стягнень у вигляді штрафів, конфіскації грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення, виправних робіт.

Інформативна  функція спрямована на визначення моделі поведінки, що суперечить інтересам суспільства і держави та характеризується як протиправна; аналіз засобів впливу на правопорушників та визначення змісту і особливостей конкретних видів відповідальності.[19,c.85]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2 Ознаки та підстави настання адміністративної відповідальності

Адміністративна відповідальність характеризується двома видами ознак: це ознаки, що властиві юридичній відповідальності вцілому (основні), та такі, що відмежовують адміністративну відповідальність від інших видів юридичної відповідальності (похідні).

Основними ознаками будь-якого виду відповідальності є:

• підставою відповідальності є правопорушення – тобто, юридична відповідальність настає лише за дії, які передбачені нормами права. У процесі застосування відповідальності повинно бути доведено, що особа, яка притягується до відповідальності, вчинила правопорушення, ознаки якого вміщені у законі
• наявність визначеного суб’єкта – фізичної чи юридичної особи, що може бути притягнутою до відповідальності (мати необхідний рівень дієздатності – для фізичної особи);
• застосовується лише за наявності вини особи, тобто визначеного психологічного ставлення до скоєного, хоча існують винятки, коли відповідальність може застосовуватись без вини особи (здебільшого в цивільному праві – відшкодування юридичною або фізичною особою шкоди, завданої їхнім працівником [19; ст. 117]; відшкодування батьками (усиновлювачами) шкоди, завданої малолітньою особою [19; ст. 117]; також у випадках поручительства, гарантії та деяких інших випадках);
• юридична відповідальність спирається на державний примус;
• метою відповідальності є охорона правопорядку, що здійснюється шляхом примусового поновлення порушених прав, припинення протиправного стану чи покарання правопорушника;
• відображається у настанні певних негативних наслідків для правопорушника. Юридична відповідальність є підставою виникнення у суб’єкта, винного у скоєнні правопорушення, додаткового обов’язку зазнати певних втрат відповідно до санкції норми права та рішення правозастосовчого органу держави;
• наявність особливої процесуальної форми покладення та реалізації відповідальності, що має відповідне нормативне закріплення та виявляється у наявності певних стадій відповідальності, кожна з яких має певне значення, межі та відповідає певним вимогам.

Похідні ознаки адміністративної відповідальності:

• Її підставою є адміністративне правопорушення (проступок), а також порушення норм інших галузей права, у випадках, прямо передбачених чинним законодавством.
• Настає перед державою, а не перед потерпілим.
• Адміністративна відповідальність має штрафний (каральний) характер, що має своєю метою здійснення виховного впливу на правопорушника (на відміну від правовідновлюючого характеру).
• В більшості випадків – це позасудовий вид юридичної відповідальності.
• Адміністративна відповідальність не тягне судимості.
• Вона реалізується у випадку, якщо правопорушник і орган або посадова особа, що притягають до відповідальності, не є службово підлеглими між собою.
• Вона полягає в застосуванні до винних адміністративних стягнень. Статтею 23 Кодексу України про адміністративні правопорушення зазначено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності.
• Притягнення до адміністративної відповідальності – обов’язок органів публічної влади, уповноважених на те.
• Право притягнення до адміністративної відповідальності надано багатьом державним органам та їх посадовим особам. Серед них – органи державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, суди [21; ст. 213].
• Законодавством встановлено особливий порядок притягнення до адміністративної відповідальності (складання протоколу, збір і оцінка доказів, винесення постанови тощо).
• Адміністративна відповідальність урегульована нормами адміністративного права.

Підстави настання адміністративної відповідальності

З погляду  етимології, термін «підстава» означає  причину, достатній привід, який виправдовує що-небудь.

Теорія адміністративного  права виділяє такі види підстав:

• фактичні — вчинення особою особливого виду правопорушення — адміністративного проступку (тобто наявність ознак правопорушення);
• юридичні (нормативні) — наявність в діях особи юридичного складу правопорушення, закріпленого в відповідних нормах, — суб'єкта, суб'єктивної сторони, об'єкта, об'єктивної сторони;
• процесуальні — наявність процесуальних норм, які забезпечують притягнення винної особи до адміністративної відповідальності.

Отже, під  підставами адміністративної відповідальності необхідно розуміти умови, за наявності яких можливе притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Не завжди зазначені підстави збігаються. Так, якщо неповнолітня особа у віці до 16 років або неосудна особа вчиняє адміністративний проступок, який має усі передбачені законодавством ознаки (протиправність, винність, адміністративну караність, суспільну шкідливість) — фактичні підстави адміністративної відповідальності, та якщо є підстави для затримання зазначених осіб для припинення протиправної поведінки (тобто процесуальні), то притягнути цих правопорушників до адміністративної відповідальності, не порушуючи законності, неможливо, оскільки у першому випадку адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли 16 років (тобто відсутній один з елементів юридичного складу правопорушення — суб'єкт — ст. 12 КУпАП), а в другому — вчинення правопорушення неосудною особою виключає адміністративну відповідальність (ст. 20 КУпАП). У цих випадках є фактичні та процесуальні підстави, але відсутні юридичні.

Обов’язковою  фактичною підставою притягнення  до адміністративної відповідальності є наявність вини у правопорушника. Згідно зі статтями 10 та 11 КУпАП вина може виявлятись у двох формах:

• умисел – така форма вини, за якої особа, яка вчинила правопорушення, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків;
• необережність – форма вини, коли особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.

Обов’язковою  юридичною підставою притягнення  особи до адміністративної відповідальності є вік особи-правопорушника. Відповідно до статті 12 КУпАП адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.

 

 

 

 

 

 

1.3 Адміністративна відповідальність різних категорій осіб

Адміністративні відповідальність юридичних осіб:

Проф. Е. Демський спростовує існування адміністративної відповідальності юридичних осіб[11]. Він зазначає, що необґрунтовані висновки багатьох авторів про наявність адміністративної відповідальності юридичних осіб базуються лише на перерахуванні назв законів і нормативних актів (понад 70 найменувань), у яких нібито законодавцем передбачена адміністративна відповідальність юридичних осіб.

На його думку, юридична особа взагалі не може бути суб’єктом  адміністративної відповідальності.

Крім того, аналіз норм КУпАП щодо визначення суб’єктів  адміністративної відповідальності –  починаючи з форми вини, віку, посади, громадянства, обставин, що виключають адміністративну відповідальність, і обставин, які дають можливість звільнення від неї, видів стягнень і інших положень – веде до висновку, що суб’єктами адміністративної відповідальності є лише громадяни та посадові особи, тобто фізичні особи, а не юридичні.

Твердження це підкріплюється і рішенням Конституційного Суду України у справі про відповідальність юридичних осіб [8], за яким фактично юридичні особи не визнані суб’єктами адміністративної відповідальності.

Отже, зважаючи на все  вищезазначене, можна зробити висновок, що підстави для визнання існування  інституту адміністративної відповідальності юридичних осіб відсутні, що обґрунтовано і послідовно викладено у статті проф. Демського.

Адміністративна відповідальність іноземців та осіб без громадянства

Іноземці та особи  без громадянства, які вчинили  адміністративне правопорушення, несуть відповідальність на загальних підставах (ст. 29 КУпАП). Проте, існує певна специфіка відповідальності іноземців та осіб без громадянства. Конституція України встановлює принципові положення щодо адміністративної деліктоздатності іноземців і осіб без громадянства (ст. 26 Конституції України). Вона поширює на іноземців та осіб без громадянства, що на законних підставах перебувають в Україні, права, свободи і обов’язки, передбачені для її громадян, за винятками, встановленими самою Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Одним з таких винятків є можливість застосування у відповідних  випадках до іноземців та осіб без  громадянства адміністративного видворення за межі України. Застосування цього  примусового заходу передбачене  Кодексом України про адміністративні правопорушення (ст. 24) і Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (ст. 32). Детально це питання проаналізував Колпаков В. К. у своїй статті [13].

Для застосування адміністративного  видворення необхідною підставою є постанова адміністративного суду. Така постанова приймається судом за зверненням органу внутрішніх справ, органу охорони державного кордону або Служби безпеки України, якщо іноземець або особа без громадянства ухиляються від виїзду після прийняття рішення про видворення або є обґрунтовані підстави вважати, що вони будуть ухилятися від виїзду. Тобто, однією з підстав адміністративного видворення є інформація про майбутню протиправну поведінку. Йдеться не про можливу в майбутньому, а саме про відому майбутню протиправну поведінку. Зазначена термінологія запозичена у нормативних актів, якими регламентована оперативно-розшукова діяльність [6]. Саме вони вказують, що підставами проведення оперативно-розшукової діяльності є отримання інформації щодо протиправної поведінки — як минулої, так і майбутньої. Але така інформація ні у якому разі не тягне застосування примусових заходів. Вона лише є підставою для проведення перевірки за допомогою оперативно-розшукових заходів і засобів, для пошуку і фіксації фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб. Після виявлення і фіксації таких даних здійснюється їх правова оцінка і приймається відповідне рішення.

Фактично, закон «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» встановлює покарання не за діяння (дію або бездіяльність), а за продукт мислення. Отже, цей закон суперечить Конституції, в якій гарантується право кожного на свободу світогляду, думок, переконань і забороняється розцінювати припущення як докази вини.

Законодавець не дійшов до однозначного визначення адміністративного видворення як адміністративного стягнення, тому що він включив дану норму у ст. 24 «Види адміністративних стягнень», проте не включив до переліку цих самих стягнень. Жодна зі статей особливої частини КУпАП такого стягнення не передбачає.

Також у ст. 32 Закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачені  діяння, що утворюють склади адміністративних правопорушень за статтями 202, 203, 204 КУпАП. І цим же законом за ці діяння передбачений інший примусовий захід – «видворення за межі України», а не адміністративне видворення, передбачене КУпАП.

Отже, законодавство України  не містить підстав для юридично коректного застосування до іноземців  і осіб без громадянства адміністративного  видворення як міри відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень.

Крім того, ст. 32 Закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачає такі підстави видворення за межі України, як вчинення адміністративного правопорушення або злочину: «іноземець та особа без громадянства, який вчинив злочин або адміністративне правопорушення, після відбуття призначеного йому покарання чи виконання адміністративного стягнення може бути видворений за межі України». Фактично, цією нормою встановлюється примусовий захід за правопорушення, за вчинення якого особа відбула покарання, відповіла перед суспільством і державою за свою протиправну поведінку, у повному обсязі компенсувала матеріальну і моральну шкоду. Відповідно, у цьому випадку застосування державно-примусових заходів суперечить юридичній логіці.

Також у ст. 32 Закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» встановлено, що видворення за межі України застосовується, якщо це необхідно для охорони здоров’я, захисту прав і законних інтересів громадян. Щодо заборони на порушення прав громадян, то різні види відповідальності за такі дії передбачені іншими, більш конкретними нормами.

Що стосується «законних інтересів», то це питання є досить дискусійним. Законний інтерес можна визначити як простий юридичний дозвіл. Право громадянина і його законний інтерес – це не адекватні речі. Відмінність полягає у різній ступені гарантованості їх забезпечення. Додержання суб’єктивних прав гарантовано необхідністю всіх інших суб’єктів нести відповідні обов’язки. Законний інтерес таких гарантій не має.

Відповідно іноземці та особи без громадянства не можуть мати обов’язків, які б відповідали  законним інтересам громадян України. Отже, й необхідність захисту прав і законних інтересів громадян не є підставою для застосування видворення.

Підсумовуючи зазначене, маємо висновок: адміністративна  відповідальність іноземців та осіб без громадянства на сьогоднішній день є досить неоднозначною й суперечливою, особливо щодо застосування адміністративного  видворення як примусового заходу, і потребує відповідних змін, доповнень та усунення колізій.

Адміністративна відповідальність неповнолітніх

Особливого значення для українського суспільства сьогодні набуває питання адміністративної відповідальності неповнолітніх осіб, що пов’язано, насамперед, з вихованням правової культури у молоді. Дослідив це питання у своїй науковій статті Ю. Ковальчук [12].

Система адміністративної відповідальності, що існує нині, не є ефективною і  досконалою. Ось основні особливості  адміністративної відповідальності неповнолітніх осіб віком від 16 до 18 років.

До осіб, які вчинили адміністративні правопорушення у зазначеному віці, застосовуються не визначені адміністративні стягнення, а заходи впливу, передбачені статтею 24-1 КУпАП:

• зобов'язання публічно чи в іншій формі просити вибачення у потерпілого;
• застереження;
• догана або сувора догана;
• передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, що їх замінюють, або під нагляд педагогічному чи трудовому колективу, а також окремим громадянам на їх прохання.

У разі вчинення особами  віком від 16 до 18 років адміністративних правопорушень, передбачених статтями 44, 51, 121 – 127, частинами першою і другою ст. 130, статтями 173, 174, 185, 190 – 195 КУпАП, вони підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах. З урахуванням характеру вчиненого правопорушення та особи правопорушника до зазначених осіб (за винятком осіб, які вчинили правопорушення, передбачені статтею 185) можуть бути застосовані заходи впливу, передбачені статтею 24-1 КУпАП.

Крім наведеного, вік  є ознакою спеціального суб'єкта адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 211-1 КУпАП. Це неявка громадян до військового комісаріату без поважних причин для приписки до призовного пункту. Але обов'язок з'явитись за викликом до військкомату для приписки виникає у громадян, яким у рік приписки виповнилося 17років.

Ю. Ковальчук пропонує здійснити наступні зміни в правовому  регулюванні адміністративної відповідальності неповнолітніх осіб.

По-перше, враховуючи темпи акселерації молоді, знизити вік адміністративної відповідальності неповдолітніх з 14 років – щодо правопорушень, які характеризуються підвищеним ступенем суспільної шкоди та поширенням в підлітковому середовищі:

• дрібне хуліганство (ст. 173 КУпАП);
• незаконне виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах (ст. 44 КУпАП);
• дрібне розкрадання державного або колективного майна (ст. 51 КУпАП);
• злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку, військовослужбовця (ст. 185 КУпАП).