Іноземне інвестування сільського господарства в Україні

 

ВСТУП

 

Іноземні інвестиції в сільське господарство України в умовах обмеженості внутрішніх ресурсів є найбільш привабливим джерелом матеріально-технічного та фінансового забезпечення. Однак їх обсяг та рівень ефективності залишаються вкрай недостатніми через наявність цілої низки чинників: нестабільність політичної ситуації і законодавчої бази, низька  інвестиційна привабливість українського сільського господарства для іноземних інвесторів та ін.

Зрозуміло, що кожна країна-інвестор в першу чергу дбає про свої інтереси і, за великим рахунком, кожна іноземна допомога – це, в певному розумінні, засіб послаблення партнера, який її одержує. Проте аналіз світового досвіду показує, що й країни, які одержують іноземну допомогу, можуть мати вагомі ефективні результати від неї за наявності відповідного механізму використання. З цією метою опрацьовано роботи вчених-економістів, які займаються досліджуваною проблемою: І. Вініченко, М. Лук’яник, О. Колосова, О. Мельник, А. Пересади, А. Пехтик, М. Щурик тощо. Ними досліджено значний фактичний матеріал, на основі чого зроблено відповідні висновки та обґрунтовано низку рекомендацій щодо розвитку іноземного інвестування сільського господарства та підвищення його ефективності. Проте дана тема потребує більш точного і грунтовного вивчення, що й обумовило вибір теми курсової роботи.

Метою дослідження є обґрунтування теоретичних та методологічних основ щодо залучення іноземних інвестицій в сільське господарство України.

Для реалізації мети дослідження були поставлені і вирішувались такі задачі:

  • визначити сутність поняття іноземних інвестицій,
  • розкрити класифікацію іноземних інвестицій та значення для економіки,
  • охарактеризувати методи визначення іноземних інвестицій,
  • провести оцінку стану сільського господарства України та привабливості галузі для іноземних інвесторів,
  • здійснити аналіз іноземного інвестування в сільське господарство України,
  • обґрунтувати ефективність залучення іноземних інвестицій в сільське господарство України,
  • визначити стратегію залучення іноземних інвестицій в сільське господарство України,
  • охарактеризувати основні напрями поліпшення інвестиційного клімату країни,
  • дослідити пріоритетні галузі сільського господарства для залучення іноземних інвестицій.

Об’єктом дослідження є процеси іноземного інвестування сільського господарстваУкраїни.

Предмет дослідження – сукупність проблем, спричинених об’єктивною необхідністю іноземного інвестування сільського господарства України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ І

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ІНОЗЕМНОГО ІНВЕСТУВАННЯ

 

1.1. Поняття  іноземних інвестицій та їх значення для економіки

 

Дослідження проблем  інвестування економіки завжди перебуває  в центрі уваги економічної науки. Це обумовлено тим, що інвестиції порушують  самі глибинні основи господарської  діяльності, визначаючи процес економічного росту в цілому.

Економічна  діяльність окремих господарюючих  суб'єктів та країни в цілому значною  мірою характеризується обсягом  здійснюваних інвестицій.

Термін «іноземні інвестиції», як економічне явище, яке здавна привертало і привертає увагу вчених-економістів, неоднозначно та різнобічно тлумачиться у літературних джерелах.

Термін «інвестиції» (від лат. investio - вдіваю) означає вкладення коштів. У більш широкій трактовці інвестиції являють собою вкладення капіталу з метою подальшого його збільшення. Інвестиції мають фінансове та економічне визначення. Під іноземними інвестиціями мається на увазі вкладення іноземного капіталу в економіку нашої держави [7, c. 21].

Згідно із Законом  України «Про режим іноземного інвестування «під іноземними інвестиціями розуміють усі цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку чи досягнення соціального ефекту» [1].

На думку  автора, головною метою іноземних  інвестицій є все ж таки отримання прибутку, але не досягнення соціального ефекту.

За  визначенням В.Г. Федоренка та В.Б. Захожая [10, с. 98] іноземні інвестиції являють собою всі види цінностей, які вкладаються в об’єкти інвестиційної діяльності на території тієї чи іншої країни.

На  нашу думку, у цьому визначенні доцільно було б вказати мету, заради якої здійснюється інвестування.

На думку  Л.Н. Павлової, іноземні інвестиції являють  собою всі види майнових і інтелектуальних цінностей, які вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку [21, c. 247]. Вважати, що інвестування може здійснюватись тільки з метою отримання прибутку, є не зовсім правильним, оскільки вкладення коштів у об’єкти невиробничої сфери можна розглядати як засіб забезпечення нормального функціонування економіки.

Найприйнятнішим визначенням терміну “іноземні  інвестиції”, є визначення, яке дано в Законі України “Про режим іноземного інвестування” (cт.1): «Іноземні інвестиції – цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту» [1].

Однак, на думку професора В.М. Косака [13], не зовсім вдалим є визначення категорії “іноземні інвестиції” через категорію “цінності”, оскільки остання є ширшою і об’єднує також об’єкти, які не пов’язані з інвестуванням. Тому категорію “цінності” необхідно замінити конкретнішими об’єктами: гроші, цінні папери, майнові права тощо.

Підсумовуючи  результати досліджень літературних джерел, визначення іноземних інвестицій можна сформулювати так: іноземні інвестиції – це грошові кошти, цінні папери, майно та майнові права, результати інтелектуальної діяльності, інші цінності, передбачені чинним законодавством, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності , які не заборонені законом, з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Інвестиції - внутрішні  та зовнішні являють собою складний багатоступінчатий механізм, здатний у величезній мірі збільшити економічний потенціал країни.

Іноземні інвестиції відіграють значну роль у вирішенні важливих питань в економічному розвитку країни. І це цілком зрозуміло, адже інвестиції, як правило, означають довгострокове вкладення грошових коштів та інших цінностей у розвиток економіки, її окремих галузей і підприємств. Цінності можуть вкладатись як усередині країни, тобто в національну економіку, так і за кордоном — в економіку зарубіжних країн. Тому залучення іноземних інвестицій сприяє подоланню проблем в економіці й забезпеченню передумов економічного зростання держави.

 

1.2. Класифікація  іноземних інвестицій

 

Огляд та узагальнення літературних джерел дозволяють певним способом класифікувати іноземні інвестиції. Згідно із Законом України «Про режим іноземного інвестування» (cт. 2) іноземні інвестиції можна здійснювати у вигляді: іноземної валюти; валюти України; будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав; акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав; грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань; будь-яких прав інтелектуальної власності; прав на здійснення господарської діяльності; інших цінностей відповідно до законодавства України [1].

Залежно від  ступеня контролю над підприємством іноземні інвестиції поділяють на прямі та портфельні.

На думку  експертів Міжнародного валютного  фонду (МВФ) та організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), інвестиції вважаються прямими, якщо здійснюються за межами національних кордонів з метою розширення виробництва товарів і послуг, закупівлі товарів для імпорту в країну базування або експорту в треті країни. Їх характерними ознаками є те, що інвесторові належить управлінський контроль над підприємствами, і вони виступають у формі акціонерного капіталу і коротко- та довгострокових міжфірмових позик [24]. Згідно з цим визначенням метою здійснення прямих інвестицій є виробництво товарів та їх переміщення між країнами. Тобто, тут основним критерієм є той факт, що прямі іноземні інвестиції передбачають здійснення підприємницької діяльності.

Згідно  з законодавством України прямими  вважаються інвестиції, якщо іноземна інвестиція в статутному фонді підприємства (організації) становить не менше 10 відсотків.

Портфельні іноземні інвестиції являють собою вкладення в акції зарубіжних підприємств (без придбання контрольного пакета), облігації та інші цінні папери іноземних держав, міжнародних валютно-кредитних організацій з метою отримання підвищеного доходу за рахунок податкових пільг, зміни валютного курсу тощо. Такі інвестиції не зумовлюють реального контролю інвестора над об’єктом інвестування.

Аналіз  порівняння прямих і портфельних інвестицій наведено у табл. 1.1.

Іноземні інвестиції можна класифікувати і за іншими ознаками [9, c. 30].

За формою власності  іноземні інвестиції поділяються на державні, приватні, міжнародних організацій, недержавних організацій, змішані.

За  величиною іноземні інвестиції поділяють  на малі (до 10 тис. дол.), середні (до 100 тис. дол.), великі (від 100 тис. дол).

За  джерелом вкладення іноземні інвестиції поділяються на:

– первинні, які вкладаються іноземним інвестором в об’єкти інвестування приймаючої країни вперше;

– реінвестиції (активи, отримані іноземним інвестором у результаті господарчої діяльності на території приймаючої країни у вигляді доходів і спрямовані на розширення виробництва.

За  ступенем повернення: інвестиції, що повертаються (кредити, позики); ризикові (частка у  власності капіталу); що не повертаються (технічна допомога міжнародних організацій) [2].

 

Таблиця 1.1

Порівняльний  аналіз прямих і портфельних іноземних  інвестицій

 

Спільне

Особливості

В основі лежить мотив отримання прибутку

Прямі іноземні інвестиції

Портфельні  іноземні інвестиції

 

Передбачають  отримання контролю над   підприємством, здійснення підприємницької діяльності

Відбувається  лише перелив фінансових ресурсів з метою міжнародної диверсифікації, використання різниці процентних ставок чи відмінностей в оподаткуванні

 

Інвестиції  в майно, основні й оборотні засоби, ноу-хау, цінні папери тощо

Інвестиції  лише в цінні папери

 

Носять  довготривалий характер і є менш ліквідними

Як правило  мають недовготривалий характер і є більш ліквідними

 

Разом з капіталом  відбувається трансфер технологій менеджменту, технічних та економічних знань

За кордон відпливає  лише капітал

 

Мета: отримання прибутку на капітал, підприємницького прибутку, прямих і непрямих вигод від контролю над фірмою

Мета: отримання прибутку на капітал

 

Передбачають, як правило, вищу рентабельність і ведуть до більш помітного відтоку прибутків з країни-реципієнта

Передбачають  нижчу  рентабельність

 

Справляють  безпосередній і довготривалий вплив на економіку приймаючої країни

Не  справляють значного й довготривалого впливу на економіку приймаючої країни


Джерело: [24]

 

На  нашу думку, доцільним буде доповнити  вищенаведений перелік класифікацій іноземних інвестицій за такими ознаками: за сферою інвестування, за формою державних гарантій, за режимом оподаткування.

Держава-реципієнт  повинна гарантувати іноземному інвестору захист його прав і інтересів, що декларуються в національних конституціях, законах про іноземні інвестиції і багатьох інших законодавчих і нормативних документах. Отже, доцільним буде виділення класифікації іноземних інвестицій за формами державних гарантій:

– гарантії від  зміни законодавства;

– гарантії щодо примусових вилучень, а також незаконних дій державних органів та їхніх  службових осіб;

– компенсацію  і відшкодування збитків іноземним  інвесторам, завданих їм внаслідок  дій або бездіяльності державних органів чи їхніх службових осіб;

– гарантії у  разі припинення інвестиційної діяльності;

– гарантії переказу прибутків, одержаних внаслідок  здійснення іноземних інвестицій.

– визначення порядку  вирішення інвестиційних спорів.

За режимом  оподаткування іноземні інвестиції можна класифікувати:

1) з загальним режимом оподаткування;

2) з пільговим режимом оподаткування:

– податкові  канікули;

– інвестиційні знижки;

  • податковий кредит;

– прискорена амортизація;

– інвестиційні субсидії;

– пільги непрямого оподаткування, зокрема знижені ставки мита.

Приймаючи рішення  про вкладення коштів і обираючи країну для реалізації інвестиційного проекту, для інвестора є важливим передбачити пріоритетну сферу  для інвестування. Отже, можна запропонувати  класифікацію іноземних інвестицій за сферою вкладення: агропромисловий комплекс, легка промисловість, лісопромисловий комплекс, машинобудування, медична промисловість, паливно-енергетичний комплекс, транспортна інфраструктура, зв'язок, хімічна і нафтохімічна промисловість, соціальна інфраструктура.

Узагальнена класифікація іноземних інвестицій зображена у табл. 1.2.

Таблиця 1.2

Класифікація іноземних  інвестицій

КЛАСИФІКАЦІЯ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ

За типом  інвестованих активів:

– іноземна валюта;

– національна валюта України;

– цінні папери (акції, облігації

тощо);

– грошові вимоги та права на них;

– майно (рухоме і нерухоме);

– права інтелектуальної влас–

ності;

– права на здійснення господар–

ської діяльності;

– інші активи (не заборонені

законодавством).

За формою інвестування:

– придбання частки існуючих

українських підприємств;

– створення спільних

підприємств з українськими

суб’єктами господарської

діяльності;

– придбання рухомого або

нерухомого майна в  Україні;

– придбання в Україні цінних

паперів та нематеріальних

активів, що дають можливість

контролю;

– придбання прав на

користування землею

та природними ресурсами  в

Україні;

– угоди про спільну господарську

діяльність та розподіл продукції;

– інші не заборонені

законодавством форми.

За ступенем контролю:

– прямі;

– портфельні

За формою власності:

– державні;

– приватні;

– міжнародних організацій;

– недержавних організацій;

– змішані.

За величиною:

– малі (до 10 тис.дол.);

– середні ( до 100 тис.дол.);

– великі (більше 100 тис.дол.).

За джерелом вкладення:

– первинні;

– реінвестиції.

За метою  інвестування:

– досягнення фінансової мети;

– досягнення підприємницької

мети;

– досягнення іншої мети .

За формою оформлення:

– явні інвестиції;

– приховані інвестиції;

– “чорні інвестиції”.

За геополітичною  спрямова–

ністю:

– розвинені країни;

– країни, що розвиваються;

– інтернаціональні.

За ступенем повернення:

– інвестиції, що повертаються;

– ризикові;

– інвестиції, що не повертаються

За ступенем повернення:

– інвестиції, що повертаються;

– ризикові;

– інвестиції, що не повертаються.

За формами  державних

гарантій:

– гарантії від зміни

законодавства;

– гарантії, щодо незаконних дій

державних органів та їхніх

службових осіб;

– гарантії у разі припинення

інвестиційної діяльності;

– гарантії переказу прибутків,

одержаних внаслідок здійснення

іноземних інвестицій;

– інші гарантії.

 

Продовження табл. 1.2

За сферою вкладення:

– АПК;

– легка промисловість;

– лісопромисловий комплекс;

– машинобудування;

– медична промисловість;

– паливно– енергетичний

комплекс;

– транспортна інфраструктура;

– інші сфери.

  

За режимом  оподаткування:

– загальний режим оподатку–

вання;

– пільговий режим оподатку–

вання:

· податкові канікули;

· інвестиційні знижки;

· податковий кредит;

· прискорена амортизація;

· інвестиційні субсидії;

інші.


Джерело: [7]

 

Дослідження класифікації іноземних інвестицій зрозуміло, що розвиток цього явища залежить від кількості і якості переваг, якими володіють фірми-інвестори, з одного боку, та куди скеровуються інвестиції, з іншого. Причому територіальні переваги мають вирішальний вплив на вид та форму іноземного інвестування.

 

1.3. Методи визначення  іноземних інвестицій

 

Створення та розвиток будь-якого  бізнесу потребує належного фінансування. У західних країнах в останні  роки, крім традиційних способів залучення  капіталу (акціонування, боргове фінансування, кредитування, оренда тощо), з'явилися нові, такі, як франчайзинг, лізинг, форфейтинг, венчурне фінансування, селенг та інше. На рис. 1.1 наведено найбільш поширені методи залучення капіталу в економіку країни.

Українська економіка відчуває велику потребу в зростанні капіталу. Враховуючи, що потреба в інвестиціях завжди велика, а можливість їх фінансування (внутрішні та зовнішні) обмежена, необхідно більш детально підходити до форм та засобів задоволення попиту, вибираючи оптимальне співвідношення між його зовнішніми та внутрішніми джерелами покриття.

Іноземні інвестиції достатньо привабливі своїм кінцевим результатом. Використовуючи їх, можна  в короткий термін отримати сучасне  виробництво. Проте, є ряд недоліків, які потрібно враховувати, плануючи фінансування розвитку підприємства, галузі чи регіону в цілому.









 





 




 

 

Рис. 1.1. Методи залучення  капіталу

Джерело: [9, c. 52]

 

Для нашої країни характерним  є те, що інвестори не реінвестують свої прибутки в подальший розвиток економіки, а вилучають їх з метою інвестування в інші регіони. Таку ситуацію можна вважати природною (дана тенденція спостерігається у більшості країн), але коли інвестори вилучають всі свої капітали, то така це змушує серйозно замислитись. Причиною цього є низька привабливість інвестиційного клімату регіонів України, яка характеризується політичною нестабільністю, нерозвиненістю банківського сектору, високим рівнем корупції в органах влади, суперечливістю законодавства та іншими факторами, які відлякують інвесторів. Тому, лише поліпшивши інвестиційний клімат держави, створивши особливі сприятливі умови інвестування можна заставити іноземного інвестора залишити свої прибутки.

Отже, іноземні інвестори  й надалі будуть відігравати незначну роль в розвитку регіонів України, вкладаючи кошти лише в галузі з великою швидкістю оборотності капіталу (фінансова діяльність, будівництво, операції з нерухомістю, торгівля, легка та харчова промисловість тощо), які демонструють високі темпи росту. А отримавши очікувані прибутки, вони їх будуть вилучати з так званого «швидкого бізнесу».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ

ЗАЛУЧЕННЯ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ В СІЛЬСЬКЕ                      ГОСПОДАРСТВО УКРАЇНИ

 

2.1.  Стан сільського  господарства України і привабливість галузі для        іноземних інвесторів

 

В економіці  України сільське господарство посідає  надзвичайно важливе місце і  є базою вітчизняного агропромислового комплексу. Окрім нього структура  АПК включає галузі промисловості, які  виробляють для сільського господарства засоби виробництва та здійснюють його виробниче і матеріально технічне обслуговування, а також галузі з переробки сільськогосподарської сировини, заготівлі, зберігання, транспортування, реалізації аграрної продукції і житлово-комунальні господарства, побутове  та культурне обслуговування.

У 2009 р. обсяг валової продукції сільського господарства України склав 105017,6 млн. грн., в тому числі рослинництво – 66456,6 млн. грн., тваринництво – 41345,3 млн. грн. В 2008 р. обсяг сільського господарства складав 103977,9 млн. грн.

Обсяг виробництва продукції рослинництва порівняно з 2008 р. скоротився на 2,4%, у тому числі в аграрних підприємствах – на 5,8%, господарствах населення – збільшився на 0,9% [20].

Під урожай 2009 р. сільськогосподарські культури було посіяно на площі 27,0 млн. га, у тому числі аграрними підприємствами – на 19,2 млн. га (71,1%), господарствами населення – на 7,8 млн. га (28,9%). Порівняно з 2008 р. загальна посівна площа зменшилась на 0,1 млн. га (на 0,5%).

У 2009 р. господарствами усіх категорій одержано 46,0 млн. т зерна (у вазі після доробки), з них сільськогосподарськими підприємствами – 35,8 млн. т зерна (78% загального обсягу). Валовий збір зернових культур порівняно з урожаєм 2008 р. (який був найбільшим за всю історію країни) зменшився на 13,7% (за рахунок зниження урожайності з 1 га на 4,9 ц, або на 14,2%), проте був значно більшим (на 38%) проти середньорічного обсягу виробництва зерна у 2000–2007 рр. (33,3 млн. т) [26].

Валовий збір соняшнику становив 6,4 млн. т і порівняно з 2008 р. зменшився на 2,5% (за рахунок зменшення площ збирання), у тому числі сільськогосподарськими підприємствами зібрано 5,2 млн. т (на 2,1% менше) при середній урожайності 15,7 ц з 1 га, що майже на рівні показника 2008р. (99,4%).

Загальне виробництво  цукрових буряків (фабричних) становило 10,0 млн. т і порівняно з 2008 р. зменшилося на 25,4% як за рахунок скорочення площі збирання (на 15,3%), так і суттєвого зменшення урожайності (з 356,2 ц до 313,6 ц з 1 га); у тому числі аграрними підприємствами вироблено 9,1 млн. т (на 22,8% менше), у середньому по 318,7 ц з 1 га (у 2008 р. – 366,1 ц) [26].

Виробництво ріпаку становило 1,9 млн. т, що на 34,8% менше порівняно з 2008р. (площа збирання зменшилася на 26,5%, урожайність з 1 га скоротилася на 11,1%). Сої зібрано 1 млн. т, що на 28,3% більше, ніж у 2008р. (площа збирання зросла на 15,7%, урожайність – на 11,3%).

У господарствах усіх категорій  виробництво картоплі зросло порівняно  з 2008 р. на 0,8% і становило 19,7 млн. т, овочів – на 4,2% більше (8,3 млн. т), що зумовлено зростанням урожайності цих культур відповідно на 0,6% та на 4,7%. Загальні обсяги виробництва плодоягідної продукції (1,6 млн. т) збільшилися на 7,2%, винограду (468,7 тис. т) – на 12,9% за рахунок зростання урожайності відповідно на 10,1% та на 13,0%.

Господарствами населення  у 2009 р. вирощено 97% загального урожаю картоплі, 87% овочів, плодів і ягід, 22% зерна, 19% соняшнику, 9% цукрових буряків (фабричних).

Під урожай 2010 р. озимі на зерно та зелений корм, включаючи ріпак, посіяно на площі 10,1 млн. га, що перевищує обсяг посіву під урожай 2009 р. на 2,9%, у тому числі зернові культури на зерно – на 8,6 млн. га (на 3,7% більше) [26].

У 2009 р. обсяг продукції тваринництва порівняно з 2008 р. за попередніми розрахунками збільшився на 4,2%, у тому числі в аграрних підприємствах – на 10,1%, господарствах населення – на 0,2%.

Господарствами всіх категорій  у 2009 р. реалізовано на забій 2,7 млн. т худоби та птиці (у живій вазі), що на 0,2% більше порівняно з 2008р., вироблено 11,6 млн. т молока (на 1,3% менше) та 15,9 млрд. шт. яєць (на 6,0% більше). В аграрних підприємствах відбулося зростання реалізації худоби та птиці на забій (на 5,4%), виробництва молока (на 7,0%) та яєць (на 9,0%). У господарствах населення скорочено виробництво м’яса (на 4,8%), молока (на 3,1%), але зросло виробництво яєць (на 2,1%). Частка господарств населення у загальному виробництві цих продуктів тваринництва у 2009р. становила відповідно 49%, 81% та 42% [20].

За розрахунками, на 1 січня 2010 р. загальне поголів’я великої рогатої худоби становило 4,9 млн. голів (на 3,2% менше, ніж на 1 січня 2009 р.), у тому числі корів – 2,8 млн. (на 3,5% менше), свиней – 7,1 млн. (на 9,3% більше), овець і кіз – 1,8 млн. (на 4,1% більше), птиці всіх видів – 190,5 млн. голів (на 7,3% більше).

Поголів’я великої  рогатої худоби, що утримувалося населенням на 1 січня 2010 р., порівняно з початком січня 2009 р. скоротилося на 2,0%, у тому числі корів – на 3,5%; зросло поголів’я свиней (на 1,0%), овець і кіз (на 4,1%), птиці всіх видів (на 1,4%). У домогосподарствах на початок січня 2010 р. утримувалось 67% загальної чисельності великої рогатої худоби, у тому числі корів – 78%, свиней – 54%, овець і кіз – 83%, птиці всіх видів – 48%.

У сільськогосподарських  підприємствах порівняно з 1 січня 2009 р. відбулося скорочення чисельності великої рогатої худоби на 5,4%, у тому числі корів - на 3,2%; зросло поголів’я свиней (на 20,9%), овець і кіз (на 4,0%) та птиці всіх видів (на 13,4%) [20].

Обсяг вирощування  худоби та птиці в аграрних підприємствах за 2009 р. перевищив на 10,9% рівень 2008 р., а його відношення до реалізації тварин на забій становило 107,8% (у 2008 р. – 102,6%). Середньодобові прирости великої рогатої худоби на вирощуванні, відгодівлі та нагулі зросли на 4,5%, свиней – на 3,9%.

На 1 січня 2010 р. в аграрних підприємствах (крім малих), що займалися тваринництвом, було в наявності кормів усіх видів 3,3 млн. т корм. од, що на 12,1% менше, ніж на початок 2009 р., у тому числі концентрованих – 1,3 млн. т корм. од (на 20,6% менше). У розрахунку на одну умовну голову великої худоби припадало по 7,7 ц корм. од кормів усіх видів, у тому числі концентрованих – по 3,1 ц корм. од (на 1 січня 2009р. відповідно 9,5 ц корм. од та 4,3 ц корм. од).

За даними Державного комітету статистики України на 1 липня 2009 року кількість підприємств сільського господарства, мисливства і лісового господарства України становила 86528 одиниць (55,5 % з яких – фермерські господарства), що склало 7,15 % із загальної кількості підприємств та організацій за всіма галузями економіки і організаційно-правовими формами господарювання. Нині 43 тис. фермерських господарств обробляють 3,7 млн. га сільськогосподарських угідь. У середньому на 1 господарство припадає 85 га, 50,4% господарств обробляють площі більше 500 га [26].

Найважливішими  показниками, які визначають загальну ефективність функціонування підприємств  є чистий прибуток і рівень рентабельності всієї діяльності (табл. 2.1).

З аналізу наведених  в табл. 2.1 показників видно, що в 2009 р. темп зростання чистого прибутку від господарської діяльності аграрних підприємств України до 2006 р. складав 154,8 % , а кількість підприємств, які його отримали збільшилась на 6,3 %. Але, не зважаючи на це, відсоток збиткових підприємств залишається високим, а рівень рентабельності дуже низьким – чистий прибуток від всієї діяльності підприємств складає лише 15 % від всіх його витрат - що свідчить про необхідність підвищення загальної ефективності діяльності підприємств, вдосконалення їхньої системи управління, державної підтримки тощо.

Таблиця 2.1

Основні показники  ефективності діяльності підприємств  галузі сільського господарства України

Показники

Роки

2009 р. до 2006р.

2006

2007

2008

2009

%

+/-

Чистий прибуток від усієї діяльності, млн. грн. (2)

3464,6

2445,4

6854,1

5362,1

154,8

1897,5

Підприємства, які одержали чистий прибуток (2)

            

у відсотках  до загальної кількості

64,7

67,6

72,0

71,0

109,7

6,3

фінансовий  результат, млн. грн.

5218,8

4478,4

9089,1

11470,9

219,8

6252,1

Підприємства, які одержали чистий збиток (2)

            

у відсотках  до загальної кількості

35,3

32,4

28,0

29,0

82,2

46,9

фінансовий  результат, млн.грн.

1754,2

2033,0

2235,0

6108,8

348,2

4354,6

Рівень рентабельності всієї діяльності, % (3)

9,8

7,4

15,1

7,3

74,5

-2,5


(1) Підприємства з кодом основного виду економічної діяльності за КВЕД 01.1 − 01.4. (2) Сформовано на підставі фінансової звітності підприємств. (3) Розрахований на підставі фінансової звітності підприємств як відношення чистого прибутку (збитку) від усієї діяльності до всіх витрат підприємства.

Джерело: [26]

 

Несприятливий інвестиційний клімат в агропромисловому комплексі є наслідком довготривалої  збитковості основних видів сільськогосподарського виробництва (табл. 2.2). Все ще мають місце негативні тенденції попередніх років – зношеність техніки, відсутність інвестиційної підтримки з боку державних органів та ін. Усе це впливає на виробництво сільськогосподарської продукції, яке в більшості господарств є збитковим і малоефективним.

Таблиця 2.2

Рівень рентабельності сільськогосподарської продукції в сільськогосподарських підприємствах України

Роки

Рентабельність  сільськогосподарського виробництва, %

Продукція сільського господарства

У тому числі

продукція рослинництва

продукція тваринництва

2000

-29,5

-3,3

-49,9

2001

-22,1

8,0

-46,6

2002

-1,0

30,8

-33,8

2003

18,3

35,8

-6,6

2004

4,9

22,3

-19,8

2005

12,6

41,7

-18,8

2006

8,1

20,3

-11,3

2007

6,8

7,9

5,0

2008

2,8

11,3

-11,0

2009

15,6

32,7

13,4


Джерело: [14]

 

В останні сім  років галузь є прибутковою. Але  отримані прибутки не забезпечують розширення виробництва. Цих коштів ледь вистачає на поповнення виробничих запасів та здійснення основних технологічних операцій з виробництва сільськогосподарської продукції.

Іноземне інвестування сільського господарства в Україні 📙 Курсовая → 🆔 99945

Іноземне інвестування сільського господарства в Україні 📙 Курсовая → 🆔 99945

Іноземне інвестування сільського господарства в Україні