Інноваційні форми ступенів порівняння прикметників у художньому мовленні

 

Вступ

 

 Сучасна  лінгвістика розглядає мову як  особливу знакову систему, яка відрізняється від інших насамперед принципом своєї структурної організації,

подвійним модусом  буття: з одного боку, мова є системою елементів, узагальнених знаків, їх моделей і зв’язків; з іншого, – конкретною реалізацією цієї системи. „Мова становить своєрідну систему знаків, реалізованих і відтворюваних в актуальних мовленнєвих одиницях, – досить

жорстку, аби забезпечити спілкування та взаєморозуміння між членами мовної спільноти, і досить гнучку, щоб відображати багатогранність думок,

намірів, почуттів тих, хто послуговується мовою” [27, с.8].

Сучасна лінгвістика інтенсивніше та всебічніше вивчає нові номінативні одиниці лексичного рівня на межі XX - XXI століть, що обумовлюється активізацією процесу появи нових слів. Проблеми неології перебувають у центрі уваги сучасного мовознавства через те, що лексика чітко й чутливо реагує на зміни в суспільному, громадському, економічному, політичному житті й тісно пов'язана з історією та культурою народу, розвитком науки й техніки. Як відомо, лексика являє собою відкриту систему, що постійно поповнюється новими словами для позначення предметів, явищ, процесів, понять, якостей, властивостей і дій. На кожному етапі наукового пізнання постають нові питання, пов'язані з необхідністю й доцільністю вивчення новотворів. Зокрема, це стосується структурно-семантичної природи та функціонально-стилістичного призначення оказіональних елементів - позасистемних мовленнєвих явищ, які ілюструють шляхи й форми розвитку мови окремого періоду, відображають взаємодію між мовою й мовленням, а також оновлюють словотвірну й образну можливість української мови.

У мовознавчій науці оказіоналізми  до цього часу вивчені недостатньо, незважаючи на те, що в останні десятиріччя лінгвістика інтенсивно розробляє проблеми оказіональних слів, намагаючись з'ясувати їх склад, структуру, місце, роль та способи функціонування в лексичній системі мови, визначити критерії їх виділення та принципи класифікації. До цього часу залишаються дискусійними такі питання, як межі оказіональності, склад оказіоналізмів, специфіка їх використання окремими авторами, особливості оказіональних слів на різних мовних зрізах.

Оказіональні слова вивчалися  в різних аспектах. Зокрема, великий внесок у теорію оказіонального словотворення зробили  О. А. Габінська,

О. О. Земська, М. У. Калніязов, О. Г. Ликов, В. В. Лопатін, Н. І. Фельдман, Е. І. Ханпіра та ін. Дослідники визначають способи утворення оказіоналізмів та ступінь продуктивності моделей словотвору. На українському мовному ґрунті особливості утворення оказіоналізмів вивчали Г. М. Вокальчук, В. В. Герман, Л. П. Павленко, О. А. Стишов, В. А. Чабаненко.

Терміни «оказіоналізм» і «оказіональне  слово» вважаються загальновизнаними й використовуються багатьма лінгвістами. Сама назва (від латинського оссазіо - випадок) вказує, що подібні слова створюються відповідно до певного випадку, до певної, конкретної ситуації. За словами Л. В. Данилової, «...термін «оказіоналізм» - найбільш вдалий на відміну від «індивідуальний неологізм», «слова-саморобки», «поетичний неологізм», «неологізм контексту» та ряду інших. У ньому досить ясно визначена специфіка подібних слів, утворених індивідуально конкретним автором: «обслуговувати мінімальний контекст, певний приватний випадок, певну мовленнєву ситуацію; ці слова не претендують на те, щоб закріпитися в мові, увійти до загального вжитку»[15,с.47]

Мета роботи – дослідження вживання інноваційних форм прикметників у художньому мовленні.

 Досягнення поставленої мети передбачає виконання таких завдань:

1. проаналізувати особливості творення прикметників у вищому і найвищому ступенях порівняння.
2. виявити  вживання інноваційних форм прикметників;
3. дослідити історію творення ступенів порівняння прикметників.

Об’єктом дослідження є інноваційні форми ступенів порівняння прикметників.

Предметом дослідження є інноваційні  прикметники, а саме: прикметники вищого та найвищого ступенів порівняння.

Джерельною базою дослідження є  тексти творів В. Барки, І. Драча,

Ліни Костенко, П. Загребельного.

Методи дослідження.  Складність та проблемність обраної теми зумовила використання (як основного) описового методу, що передбачає лінгвістичне спостереження, узагальнення та класифікацію матеріалу. Також залучалися елементи порівняльного методу.

Наукова новизна роботи полягає в тому,що в ній зроблена спроба дослідити саме інноваційні ступені порівняння прикметників,які є унікальними,не зафіксовані у навчальній літературі.

Практичне значення одержаних результатів визначається можливістю їх використання в школах різних типів, у процесі викладання курсу сучасної української літературної мови при вивченні розділу ”Морфологія”,під час проведення спецкурсів і спецсемінарів,у позакласній роботі,на засіданні лінгвістичних гуртків.

 

 

 

 

 

 

 

                                                                   

 

 

РОЗДІЛ 1

КАТЕГОРІЯ  СТУПЕНІВ  ПОРІВНЯННЯ ЯК ОБ'ЄКТ ЛІНГВІСТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

 

1.1.Розвиток вчення про ступенювання у вітчизняній лінгвістиці й формування літературної норми засобів градуації  української мови

 

              “Розвиток вчення про ступенювання у вітчизняній лінгвістиці й формування літературної норми засобів градуації української мови” присвячено історії вчення про ступені порівняння в українській лінгвістиці. Особливий наголос у ньому зроблено на процесі теоретичного вирізнення порівнювальної ознаки від вираження її інтенсивності та на формуванні нормативних засобів вираження міри порівнюваної якості. Ще автор “Грамматіки словенскої” (1596 р.) Л.Зизаній виділив одну з семи акциденцій імені – “разсужденіє”, визначаючи її як прикметникову категорію ступенювання. Автор славнозвісної “Грамматіки Славенскія правилноєСvнтагма” (1619р.) М.Смотрицький назвав три ступені порівняння, розкриваючи значення кожного з них. Як відомо, за певних умов (контекст, поєднання прикметника із займенником вьсь та ін.) створювалась ситуація, коли прикметникові деривати з суф. -Ьйш- виконували функцію найвищого ступеня порівняння. Можливо, бажання позбутися такої “двозначності” у використанні ступеневих утворень із формантом -Ьйш- спонукало М.Смотрицького до розмежування ступенів порівняння через застосування суф. -ш- як компаративного, а -Ьйш- як суперлативного. Це вчення М.Смотрицького зробило вплив на формування норми ступенювання російської літературної мови.

У формуванні вчення про ступенювання української  мови певне значення могла б мати граматика І.Ужевича (1643 - 1645 рр.). Але вона залишилася в рукопису і зберігалася поза Україною. У дисертації звернено увагу на суттєве використання автором граматики живомовного матеріалу для ілюстрації засобів творення ступенів порівняння. І.Ужевич  перший серед граматистів української мови звернув увагу на підсилювальні частки що і як.

Відсутність помітного прогресу української  граматичної думки у  ХVIII ст. пояснюємо  загальним занепадом політичного  життя в Україні та змінами  в релігійних сферах, що призвело до уповільнення духовного розвитку, але  й цей період не був позбавлений  загального прогресу і мовознавчого зокрема. Як результат - початок формування нової української літературної мови.

Бататим на граматики української мови було XIX ст. У дисертаційній роботі проаналізовано розвиток вчення про українську градуацію на основі праць О.Павловського (1818р.), М.Лучкая (1830 р.), Й.Левицького     (1834р.), І.Вагилевича (1845 р.), Я.Головацького (1849 р.), М.Осадци       (1664 р.), П.Дячана, (1865 р.), О.Огоновського (1889 р.), С.Смаль-Стоцького і Ф.Гартнера (1893 р.).  Таке дослідження дало змогу відтворити увесь спектр думок і поглядів на  категорію ступенів порівняння. У ХІХ ст. вчені чітко проводять межу між “правильним” і “неправильним” (суплетивним) ступенюванням, дають конкретні визначення ступеням порівняння, описуючи засоби їх творення, акцентують увагу на використанні формантів -ш- та -Ьйш-, іноді підкреслюючи існування діалектних прикметникових утворень із варіантами цих суфіксів. У більшості граматичних робіт наявна інформація про результати фонетичних змін, що відбуваються при творенні ступенів порівняння. У граматиках кінця ХІХ ст. спостерігається тенденція до закріплення єдиного засобу творення найвищого ступеня - використання частки-префікса най-. Але в цей час граматисти ще не дають чіткої  інформації про розмежування прикметникових (прислівникових) дериватів, що виражають категорію співвідносної інтенсивності ознаки, й категорію її кількісної градації. Немає в цей час й інформації про аналітичні форми ступенів порівняння в сучасному їх вигляді.

У термінологічній  системі до другої половини ХІХ ст. в українських граматиках в основному  вживалися назви ступенів порівняння, що були кальками відповідних латинських термінів. У цей час із польської  мови стали проникати терміни “вищий” і “найвищий” ступені, а в кінці ХІХ ст. вперше з’являється спроба дослідників нумерувати ступені порівняння.

Розвиток  української градуації XX ст. досліджено за граматиками П.Залозного (1906 р.), Є.Тимченка (1907 р.), В.Сімовича (1919 р.) та ін. Протягом ХІХ - поч. XХ ст. сформувалася не тільки теоретична база вчення про ступені порівняння, але й виробився ґрунт для утвердження сучасної норми використання засобів градуації, що були науково вивіреними. Одним із перших, хто загалом розмежував ступені порівняння прикметників від їх ступенів якості був П.Залозний ( початок XX ст.).

Остаточно норми творення ступенів порівняння кодифіковано в “Українському правописі” в 1928р.[17]

 

 

1.2. Характер категорії ступенів порівняння і активна деривація прикметників

 

Одним з аспектів загальної проблеми співвідношення синтетизму та аналітизму в українській мові є питання про характер співіснування протиставлених за типологічними ознаками формотворчих одиниць у парадигмах категорії ступенів порівняння.[15,с.132]

      У граматичній структурі сучасної української мови функціонують категорії,які “причетні” не до одного граматичного рівня,а до двох або й трьох,тобто вони являють собою між рівневі величини.

Міжрівнева граматична категорія – це категорія,що виявляє ознаки двох або більше граматичних рівнів. З-поміж міжрівневих категорій вирізняється категорія ступенів порівняння

Ми звикли до ступенів порівняння якісних прикметників як їхньої граматичної  категорії. Але якщо врахувати, що в  світі немає нічого, крім предметів та їхніх ознак, то ступенювання стає значно вагомішим фактором. [18,с.41] Загальновизнано, що ступені порівняння прикметників — це граматична категорія, яка функціонує шляхом опозиції міри вияву якісної ознаки прикметників.[10] Тобто ця категорія властива тільки якісним прикметникам, та й то не всім, а лише тим, що означають, за словами А. П. Грищенка, «градуйовані, змінні щодо ступеня вияву ознаки»  та їхніх ознак, то ступенювання стає значно вагомішим фактором.

Незважаючи на те, що прикметник як частина мови не є універсальним лексико-граматичним розрядом, становить „найменш специфічний клас слів" [21,с.397], позбавлений денотації і співвідноситься з денотатами тільки опосередковано через означуваний ним іменник, він є найчиселеннішою після іменника, постійно оновлюваною в кількісному вимірі „армією слів" [7,с.158], граматична специфіка яких виявляється в їх морфологічних -словозмінних та словотвірних - категоріях, що розрізняються передусім ступенем їх абстрактності. „Морфологічні прикметникові категорії роду, числа і відмінка являють собою надто абстрактні величини, які фактично слугують засобом вираження синтаксичної підпорядкованості прикметника іменникові та вказівкою на означальну роль прикметника в найабстрактнішому (недиференційованому) вияві. До того ж морфологічним категоріям притаманна така ознака, як їхня регулярність і обов'язковість щодо частиномовного класу. На відміну від морфологічних категорій категорії словотвірні позначені більшою граматичною конкретністю і відсутністю регулярності та обов'язковості" [8,с.133].

Процес виникнення і становлення  морфологічного класу слів з частиномовним  значенням атрибутивності - це процес виокремлення ознаки як показника існування  об'єктів позамовної дійсності: „граматичному терміну прикметник (назва ознаки, що міститься в речі, означення іменника, атрибут) відповідає категорія якості або властивості речі" [22 ІІІ, с.7]; “прикметник є ознакою даною в чомусь,що без допомоги іншого слова залишається з боку змісту невизначеним”[22 ІІІ, c.94]. Ознака предмета, яка виявилася в результаті суспільно-трудової діяльності, стала його невід'ємною частиною, його природною сутністю, його кваліфікатором та атрибутом.

Виступаючи атрибутом цього  чи того предмета, ознака може виявляти в різних ситуаціях неоднакову міру інтенсивності, що встановлюється на основі зіставлення різних предметів, носіїв тієї самої ознаки, чи того самого предмета в різний час і вказує на її якісну та кількісну градацію.

Якісну градацію ознак виявляють  унаслідок порівняння реальних/ірреальних предметів навколишнього світу, яким вона властива, і диференціюють за ступенем (наявністю більшої або меншої міри ознаки) ЇЇ інтенсивності в кожному з них. Репрезентація співвідносної міри інтенсивності однієї і тієї ж ознаки предмета (предметів) є змістом категорії співвідносної інтенсивності ознаки, що має місце тоді, „коли предмети порівнюються не за ознакою, а за її якісним станом, коли увага зосереджується не стільки на ознаці як властивості предмета, скільки на якості ознаки, що поєднує в собі такі особливості, як насиченість, або інтенсивність, більшу або меншу міру її виявлення" [4,с.103].

У сучасній теоретичній морфології категорії співвідносної інтенсивності  ознаки надають різний граматичний  статус. З одного боку, її кваліфікують як словозмінну на тій підставі, що граматичні форми нульового (звичайного), вищого та найвищого ступенів порівняння, які репрезентують цю категорію, визначаються як форми одного слова: за „характером регулярності творення і узагальненим значеннєвим наповненням відприкметникові якісні прикметники певною мірою наближаються до словозмінних за суттю форм ступенів порівняння" [23, с.120]. З іншого, - як словотвірну, зважаючи на те, „нульовий, вищий і найвищий ступені розрізняються лексичним значенням, мають різні словотвірні засоби його вираження і через це становлять різні лексеми" [11,с.105], „становлять спільнокорсневі лексеми зі словотворчою функцією афіксальних засобів" [4,с.103]. Є спроби також інтерпретувати категорію співвідносної інтенсивності ознаки як міжрівневу морфолого-синтаксико-словотвірну [8]. Дискусійним залишається питання й про кількість грамем цієї категорії: одні з мовознавців розглядають три грамеми категорії співвідносної інтенсивності ознаки [7,с.206; 10, с.104], інші - вважають, що „категорія ступенів порівняння реалізується у двох грамемах - вищому і найвищому ступенях порівняння" [8,с.139]. Незаперечним залишається те, що вона властива лише одиницям зі значенням якості, ґрунтується на протиставленні форм за вираженням ними ступеня вияву якісної ознаки. Іншими словами, притаманна якісним прикметникам, які означають властивості предметів, що випливають із їх безпосереднього пізнання, оцінки, індивідуального або суб'єктивного сприйняття. До того ж не всім, а тільки тим, які „означають градуйовані, змінні щодо ступеня вияву ознаки" [25,с.609]. У зв'язку з цим О.Безпояско зауважує: „Міру інтенсивності ознаки, її кількісний вияв передають тільки якісні прикметники, відносним прикметникам ці величини не властиві. Однак у середовищі якісних прикметників носіями семантико-граматнчних значень інтенсивності та кількості ознаки є не весь склад лексем, а тільки похідні групи назв, які характеризують предмет за зовнішніми і внутрішніми ознаками" [4, с.102]. Думка про те, що відносні прикметники виражають незмінну щодо ступеня вияву ознаку предмета як властивість, яка випливає з його зв'язків з іншими предметами чи явищами позамовної дійсності, утвердилася в мовознавстві й не піддається жодним сумнівам.

Усупереч обмеженням, накладеним мовною системою, у власне комунікативному  просторі, у конкретних ситуаціях  спілкування, мають місце випадки, коли репрезентантами категорії  співвідносної інтенсивності ознаки стають морфологічні слова з частиномовним значенням атрибутивності, що виражають ознаку предметів опосередковано, через відношення до інших предметів,   а   також   ті   якісні,   які,   згідно   з   морфологічними   нормами, позбавлені градації якісної ознаки. Наприклад: Вона здавалася ще худіша в сіряці, ще мертвіша (ІІ.Загребельний).

Усі наведені мовленнєві ситуації ілюструють продукування оказіоналізмів від прикметникових основ за допомогою суфікса -іш-, який водночас виступає формальним показником грамеми вищого ступеня інтенсивності ознаки, або компаратива. Подібні результати морфологічних дериваційних процесів є випадковими стилістично мотивованими позанормативними утвореннями, „які характеризуються певною граматичною категоріальністю і пов'язуються з певною граматичною формою” [26,с.174] і які, всупереч морфологічним нормам, об'єднуються в градаційні ряди (пор.: український-українськіший, весняний - весняніший; наш - нашіший; твій - твоїший тощо) та потенційно здатні замкнути їх (пор.: найукраїнськіший; найвесняніший; найнашіший, найтвоїший і т. ін.), виражають опозиційну інтенсивність ознак (мертвий-мертвіший, крутосхилий - крутосхиліший, перший -первіший тощо).

Морфологічні оказіоналізми форманти яких (префікс най- і суфікс -іш-) експлікують грамену найвищого ступення інтенсивності ознаки, або суперлатива Наприклад: Пишуть, пишуть, пишуть автоскати, що ти ось їхав, мов насправді жив у найдвадцятішим із двадцятих, найдвадцятішому з усіх віків (В.Затуливітер).

На відміну від узуальних  компаративних та суперлатнвних форм, які репрезентують категорію співвідносної інтенсивності ознаки, оказіональні можуть мати за свою дериваційну базу не атрибутивні, а субстантивні вихідні одиниці. З позицій теорії дериваційних відношень такі похідні минають стадію прикметниковості і демонструють відносно елементарні формальні зв'язки, опосередковані проміжним (віртуальним, уявним) елементом. Наприклад: Бо лиш немов тобі від мого болю життя солодше, і тепліший день, і дощ дощіший, і травніший травень, і ластів’їші в гніздах ластівки (В.Затуливітер); І стала глибша і свіжіша Качачо-гусяча ріка, Ожина стала ще ожіша (М.Вінграновський) [19,с 203].

     Дериваційною базою аналізованих морфологічних оказіоналізмів, крім тепліший, з погляду теорії дериваційних відношень, формально виступають іменники, про що свідчать і конкретні мовленнєві ситуації, у межах яких похідна і вихідна одиниці звичайно представляють певні опозиції (пор.: дощ

-дощіший; травень-травніший; ластівки-ластів'їший; татари- 
тата ріши; орли-орліший; свиня-свиніши;,професор-професоріший).

Це, з  одного боку, ще раз підтверджує  те, що формально-граматичні відмінності між іменником і прикметником не споконвічні" [12,с.16]

Деривація як процес утворення похідних одиниць не піддасться безпосередньому спогляданню, бо відбувається у свідомості мовців, можна зробити припущення про проміжну ланку в межах дериваційного кроку, яка, з позицій теорії дериваційних відношень, і буде тим віртуальним елементом під час установлення формальних зв'язків між похідною та вихідною одиницями (пор.: орлішнй <— [орлий] <— орел; свиніший <— [свиний] <— свиня; професоріший <— [професорий]<— професор і т. ін.).

Отже, оказіональні результати морфологічної деривації  свідчать, що окремі морфологічні слова мають значно ширші можливості щодо реалізації узуально закріплених за ними морфологічних категорій. Оказіональні граматичні модифікації, які репрезентують категорію відмінка, числа, співвідносної інтенсивності ознаки, постають як своєрідні відхилення від норми, але окремі з них за умови їх стабілізації мовленнєвим узусом отримують „шанс” потрапити до мовної системи, інші – назавжди залишаються на рівні оказіональних явищ.[19]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

ОКАЗІОНАЛЬНА  ГРАДАЦІЯ В ХУДОЖНЬОМУ ТЕКСТІ

 

  Категорія ступенів порівняння  реалізується у двох грамемах  — вищому і найвищому ступенях порівняння. Вона властива тільки предикатам зі значенням якості.

  Вищий ступінь порівняння, або  компаратив відтворює інтенсивність ознаки в рядах опозиційних пар шляхом протиставлення форми прикметника, який вказує на якість без порівняння, формі прикметника, де якісна ознака передана більшою мірою. За структурно-морфологічним типом творення існує проста, або синтетична, і складена, або аналітична, форма вищого ступеня.

Синтетична  форма вищого ступеня утворюється від основ первинних і похідних якісних прикметників додаванням суфікса -іш- або -ш-.[8]

Прикметники вищого ступеня  інтенсивності знаки:

 

 

За огородами  степ ще світліший і пустельніший. [2, с.197]

 

Прийшли гуртом другі активісти, ще докучніші і зліші, ніж він сам.

[2,с. 292]

 

                                            пребагряніші рани  [1]

 

світанковіша течія [1]

 

Тримав усе оружною рукою.

                                 Був кам’яніший од своїх твердинь.  [20,с.102]

 

 

 

 

Такі орли, один орліший іншого. [ 9,с. 139]

 

 

У тому й  суть,що не вона – молодша,

А я йому зроблюсь -  таки солодша,

Ніжніша, материнскіша урешті,

                           Я ув’язню в солодкому арешті.        [14,с.412]

 

Ходить по Ворсклі навшпиньках  Боса солодка тиша. Ти ж бо Полтава з Полтав Українськішої нема. [19,с.202]

 

Що вродливіша сніжинка, то важча, незалежніша од вітру поглядів, то швидше падає на денце очей, ніби в її червоній серединці замережана ще одна, глибша,  первіша,  пізпанна тільки на дотик душа.[19,c. 202]

 

Прикметники найвищого ступеня  інтенсивності ознаки:

 

                                    І впевнять вицвіття вісток подорожні,

                Хоч – найвечоріші з кордонів.  [2, с.11]

 

                                               найвсвітніші барви  [1]

 

        найґранітніший дім      [1]

 

       найнеквітніший край [1]

 

найніжноводніша річка [1]

 

найпауковіша подоба [1]

 

найпінкіше пір'я [1]

 

найсвітляніший цвітик [1]

 

найсемицвітніша з'ява [1]

 

найсиньобровіші тучі [1]

 

 Султан колись обідав здебільшого тільки з Ібрагімом та візирами, тоді з Хасекі, тепер став влаштовувати обіди з султаншею, на які щоразу кликав когось з найнаближеніших.[16,с.421]

 

                                      Дивно все.Дивно прозоро.

Скільки вам, світе, літ?

Це ви ж  в сповитку од учора –

Мій найюнніший плід![14,с.246]

 

Мій хрещатий барвінку!

Хто сказав,що ти –  цвинтарна квітка?

Найнебесніші в тебе очі – у пісні, у пісні…[14,с.325]

 

Любити, співпереживати,

Співчувати,за когось постраждати! 
Але яка людська – найлюдскіша!

Мені дали бабуся й мати цю ношу.[14,с.372]

 

 

Товариство  кидало у віскі

Зелені шматочки льоду.

Захлиналась модерна музика

                      Найостаннішого вбивчого штибу.[14,с.424]

 

 

 

 

З найзолотнішого руна ти,

Йди,Ярославно,вал  мости!..

Кидаєш кулачки- гранати

Пекельно  шию обплести…[14,с.454]

 

Сум’яття вставало услід за Едіпом

Найлихіше ми вже робили…[14,с.734]

 

Мовчазно  стогнуть під трактором

А ми в скрусі дивуємось

Найчорноземніші в світі

Бракує нам  хліба й до хліба…[14,с.735]

 

Зоставшися один, думав свою думу без кінця: «виходить: таки справді панують найчортятіші вороги неба  і вірних; розруйновують життя і серця – аби обернути люд в заражений скот, і тягти з нього кров безперешкодно… це правда! Це правда про татарщину москвичів.» [2,с. 230]

 

 

Але з природною  хлопۥячою спостережливістю, відразу бачить відміну горожан від всіх тутешніх. Підсумовує собі коротко: «Ці – справжніші ».            [2,с.294]

 

Цяцьковані  туфлі з’являлися на поличках,ніби на знак чародійної палички,в той час,як  найкатастрофічніші дірки на черевиках негрошоспроможного відвідувача залатувалися довго,мов пробоїни в корпусі пароплава.[3,с.122]

 

 

Для цього  він вистригав нещасним козлам і  вівцям боки і мазав сумішами найрізнородніших  речовин,від керосину до гірчиці включно.[3,с.146]

 

Антирелігійний  відділ набирав упорядкованого,навіть імпозантного вигляду,якщо не зважати  на одну чуденну і загадкову особливість: усі картини, порозвішувані по стінах, чомусь виявилися своїм добром найбезклепкіші з надрукованих в тому роді. [3,с.183]

 

Отрутна каламутна хвиля, залишена, мабуть,від найпервіснішого хижацтва,проривається в свідомість і мов би магнетами посуває вістря до наміченої жертви, а очі засліплює і розумну волю, що противиться проклятій спокусі, послаблює вкрай.[3,с.191]

 

Сороконожков на лихо собі так скоро спинив студентку, бо, - спонуканий  ніяковою павзою, - зважився виступити найнезвичайніший промовець, якого тільки можна почути на факультетських зборах.[3,с.227]

 

Фейрі „Лісові ягоди” – найягідніші „ягоди” [З мови телебачення]

 

Олія „Стожар”– найолійніша олія [З мови телебачення]

 

Соус „Чумак” з найпомідорніших херсонських помідорів.

[З мови телебачення]

 

 

Варто зазначити, що поняття інтенсивності ознаки формується тоді, коли предмети порівнюються не за ознакою, а за мірою її вияву. Найвищий ступінь порівняння означає, що в одному предметі є найбільше певної якості:                   найпекляніші (дуже важкі) муки,

найпренесамовитіша (дуже безтямна) міна,

найпроменистіша (дуже осяйна) радість,

найсніжніший(дуже крижаний, холодний) поклик.[1]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

У процесі  дослідження було розглянуто інноваційні форми прикметників,а саме: форми ступенів порівняння. Було зафіксовано, що категорія ступенів порівняння реалізується у двох грамемах – вищому і найвищому ступенях порівняння.

Утворення вищого й найвищого ступенів порівняння через певну модифікацію лексичного значення набувають ознак самостійних  лексичних одиниць, засобом творення яких є відповідні деривативні форманти. Мовленнєві ситуації,наведені в роботі, ілюструють продукування оказіоналізмів від прикметникових основ за допомогою суфікса -іш-, який водночас виступає формальним показником грамеми вищого ступеня інтенсивності ознаки.

Під час  дослідження ступенювання прикметників, що послужили дериваційною базою для продукування оказіональних морфологічних форм, було виявлено,що вони суперечать відповідній нормі. Тому можемо зазначити,що інноваційні прикметники,точніше ступені їх порівняння не відповідають відповідним уставленим нормам, а є авторськими новоутвореннями.

Дослідження історії категорії ступенів порівняння підтверджує відому концепцію двокомпонентності категорії ступенювання, оскільки звичайний прикметник, виступаючи базою для зіставлення, не виражає порівняльного значення. Ідея порівняння (вираження інтенсивності ознаки, що виявляється в результаті зіставлення) характерна тільки для вищого й найвищого ступенів порівняння.

Зміни у мовленнєвій системі є наслідком оказіональних дериваційних процесів, які спонукають до утворення нових похідних одиниць, вторинних знаків, відмінних від тих, що вже зберігаються в пам’яті носіїв мови. Система мови завжди є відкритою для інноваційних змін, з яких, щоправда, лише певна частина приймається і поширюється.

Дослідження історії української градуації  підтверджує кваліфікацію категорії  ступенів порівняння в сучасному  теоретичному мовознавстві як категорії  морфолого-словотвірної.

У вченні про градуацію ознаки протиставлення засобів творення категорії співвідносної інтенсивності ознаки й категорії її кількісної градації відбулося лише на початку XX ст.

 

 

 

 

 

                 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1.Адах Н.  Прикметникові новотвори в поетичному словнику Василя Барки. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Apsf/2008_16/articles/article14.pdf

2. Барка В. Поезія. Жовтий князь. – К.: “Наукова думка”,2000. – 297 с.