Інституційне відродження мусульманських громад Криму на сучасному етапі

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

Філософський факультет

Кафедра  релігієзнавства і  теології і культурологій

Курсова робота:

«Інституційне відродження мусульманських громад

Криму на сучасному етапі»

Виконав:

студент групи РЛ-41

Симчич Ю. О.

Перевірила:

Доц. кафедри релігієзнавства  і теології і

культурологій

Савчук О. І.

Івано-Франківськ

2013

План

Вступ

1.Зародження ісламу в Криму 

1.1.Передумови винекнення і поширення ісламу в Криму

1.2Утворення  кримського ханства

1.3 Кримське  ханство 18 століття

1.4 Крим  19-20 століття

2.Відродження  ісламу в Криму

2.1 Кримськотатарський  національний рух наприкінці 80-х.Повернення  до Криму

2.2Іслам  в криму в наші дні

Висновок

Використана література

Вступ

Крим є автономною республікою України. Саме в цьому регіоні з давніх часів ми можем побачити одну з трьох світових релігій світу іслам. З 8 століття хозари вже починає проникати суда іслам, але прийняття іудаїзму відштовхнуло його, аж до прихожу Золотой Орди на наші землі, саме в Криму зі столицею в Бахчисарай на 5 століть розпочалося панування мусульман в Криму і на північному причорноморій. Ми можем побачити, як сильно розвинувся мусульманський сіт на наших тренах, їхні набіги на наші землі, війни з козацтвом, московією і Речю посполитою.

В 18 столітті розпочавшись експансія Російськой імперій і  коли весь Крим перейшов до імперій, але  самий жахливий період для мусульман  і самого Криму це є 20 століття. В 20-х роках 20 століття Кримсьа автономна республіка стала першою в світі мусульманською республікою в світі.Також велике потрясіння це утиски релігій, зруйнування мечетей, а після другой світовой війни взагалі депортація близько 200 000 кримсьих – татар.

1991 році кримські-татари добилися шоб їх повернули до Криму і зняли з них зрадників Радянського союзу. В наші дні іслам дуже сильно розвивається ососблвио розпочинаються виникати дуже багато різних нових гілок ісламу.

Актуальність  даной теми можна побачити зароження і повний розвиток мусульманства, проаналізувати всю історію релігій на даному етапі, фактои і чиники які впливали на дану релігію в зовнішньому і внутрішньому фаторі.

Мета даной роботи встановити етапи зародження і всього етапу мусульманства на тернах Криму, проаналізувати погляди істориків та релігіє знавців на дану проблематику

Об’єктом роботи є мусульманство на теренах Криму.

Предметом роботи є зародження ісламу і його історія до сьогодення в Криму

     1.Зародження ісламу в Криму 

1. Передумови винекнення і поширення ісламу в Криму

Кримський півострів  від часів раннього середньовіччя  був одним з форпостів ісламу в Європі. Проникнення мусульманської релігії у цей регіон відбувалося із сельджукської Туреччини через Чорне море і Великий степ, з яким Кримський півострів пов’язували постійні переміщення кочовиків. Першими «приміряли» на себе мусульманське вбрання правителі Хазарії, що у VIII ст. встановила свій протекторат над значною частиною Криму. Проте хазари в масі своїй лишались язичниками, а їхня знать і кагани, після тривалих вагань між ісламом, християнством й іудаїзмом, зупинились на останньому. Вже на початку IX ст., коли каган Обадій перейшов в іудейську віру, Хазарський каганат остаточно випав з ареалу ранньої мусульманської цивілізації.

Новий життєдайний імпульс тюрко-мусульманська культура Криму дістала в X—XI ст. від половецько-кипчакських кочових племен, що рухались від берегів Волги та Уралу у східноєвропейські, причорноморські степи, захоплюючи й північну частину півострова. Перші походи монголів в Крим відносяться до 1223 і 1239 років. Так, в 1224 вони оволоділи Судаком, розгромивши російсько-половецьку коаліцію (по Ібн аль-Асира): "багато хто з знатних купців і багатіїв російських" бігли за море в мусульманські країни, рятуючи своє майно і товари. В 1237 монголами були знищені або підкорені половці. Незабаром після цих походів весь степової та передгірний Крим став володінням Улусу Джучі, відомого як Золота Орда.У ординський період верховними правителями Криму були хани Золотої Орди, але безпосереднє управління здійснювали їх намісники - еміри. Першим формально визнаним володарем у Криму вважається Аран-Тимур, племінник Батия, що отримав цю область від Менгу-Тимура. Ця назва потім поширилося поступово і на весь півострів. Другим центром Криму стала долина, яка примикає до Кирк-єру і Бахчисараю.

Багатонаціональне населення Криму тоді складалося в основному з мешкали в степовій і передгірській частині півострова кипчаків (половців), держава яких було розгромлено монголами, греків, готів, аланів, і вірмен, які жили в основному в містах і гірських селищах, а також русинів, що мешкали в деяких торгових містах. Кримська знать була в основному змішаного кипчакско-монгольського походження.

В 1262 єгипетський султан Бейбарс направив хану Берке з аланским купцем лист з пропозицією прийняти іслам.

Ординське правління, хоча і  мало позитивні сторони, в цілому було обтяжливо для кримського населення. Зокрема правителі Золотої Орди неодноразово влаштовували каральні походи до Криму, коли місцеве населення  відмовлялося виплачувати данину. Відомий похід Ногая в 1299, в результаті якого постраждали ряд кримських міст. Як і в інших регіонах Орди, в Криму вже незабаром стали проявлятися сепаратистські тенденції.

Існують непідтверджені кримськими джерелами перекази про  те, що в XIV столітті Крим нібито неодноразово піддавався руйнуванню армією Великого князівства Литовського. Великий князь Литовський Ольгерд розбив татарське військо в 1363 поблизу гирла Дніпра, а потім нібито вторгся в Крим, спустошивХерсонес і захопив тут все цінні церковні предмети. Подібне переказ існує і про його наступника на ім'я Вітовт, який в 1397 нібито дійшов у кримському поході до самої Каффи і знову зруйнував Херсонес. Вітовт у кримській історії відомий також тим, що під час ординського смути кінця XIV століття надав притулок у Великому князівстві Литовському значній кількості татар і караїмів, нащадки яких живуть тепер в Литві та Гродненській області Білорусі. В 1399 Вітовт, який виступив на допомогу ординського хана Тохтамиш, був розбитий на берегах Ворскли суперником Тохтамиша Тимур-Кутлук, від імені якого Ордою керував емір Едигей, і уклав мир.

2. Утворення кримського ханства.

Феодальне державне утворення, що увійшло в історію під назвою Золотої Орди, протягом XIII—XV ст. пережило фази формування, початкового зростання, короткочасного розквіту, повільного занепаду та загибелі. Це було велике, але не стійке державне об'єднання. З одного боку, завойовані народи боролися за своє визволення, з другого — розвиток великого землеволодіння посилював феодальну знать, невдоволену централізаторською політикою золотоординських ханів. Розпад Золотої Орди почався вже з середини XIV ст. Після смерті хана Джанибека (1357) і наприкінці недовгого правління його сина Бердибека (до 1359) Орду роздирали феодальні чвари. Занепад центральної влади в Золотій Орді неминуче привів до відокремлення частин її території. Татарські намісники Криму в другій половині XIV ст. вже почували себе повновладними володарями півострова. Зокрема, емір Мамай (розбитий згодом Дмитрієм Донським у Куликовській битві) в 70-х роках вважався на Сході суверенним правителем Криму. Подібне становище посідали на півострові й намісники золотоординських ханів: у 80-х роках XIV ст. — Бек-Пулад, у 90-х — Таш-Тімур.

У перші десятиліття XV ст. Крим часто  переходив від одного татарського  феодала до іншого. У 1443 р. при підтримці  великого князя литовського Казимира кримським ханом став Хаджі-Гірей.

Новостворене Кримське ханство  не було міцним. З одного боку, централізаторські тенденції в політиці ханів завжди зустрічали опір татарської знаті, причому в цій боротьбі обидві сторони шукали допомоги у сусідів. З другого боку, економіка Кримського ханства базувалася на екстенсивних формах сільського господарства — на кочовому скотарстві й примітивному землеробстві, продукція яких не забезпечувала потреб населення. Замість того, щоб підтримувати розвиток сільського господарства, татарські феодали значну частину продуктів добували шляхом розбійницьких набігів на сусідні землі, насамперед на Україну. Основою зовнішньої політики Кримського ханства було грабування сусідів.

Одне з головних своїх завдань  Хаджі-Гірей бачив у підкоренні генуезців, які сплачували татарам  необтяжливу данину за право вільно торгувати із Сходом, російськими й українськими землями, Польщею та іншими країнами. Він звернувся за допомогою до уряду Османської держави. У 1454 р. під час зустрічі ханського посла й турецького адмірала Дмир-Кях'я була підписана угода, яка поклала початок залежності Кримського ханства від Туреччини.

Наступник Хаджі-Гірея, Менглі-Гірей, також продовжував активно спиратися  на допомогу Туреччини в боротьбі проти генуезців у Криму.

В 1475 р. турецький флот з'явився під  Кафою. Після чотириденного бомбардування  Кафи, в якій у цей час спалахнуло повстання греків і вірмен, її було здобуто. Потім турки взяли Судак, Анапу та інші генуезькі фортеці на південному узбережжі Кримського півострова, поставивши там свої залоги. Після цього Кримське ханство остаточно потрапило у васальну залежність від Туреччини.Зайнявши трон в 1441 Хаджі I Герай царював до своєї смерті в 1466.Навесні 1482 г великий князь московський Іван III звернувся через свого посла в Криму до кримського хана Менглі I Герай з проханням влаштувати похід у польські землі "на київські місця". Менглі Герай взяв Київ штурмом, розорив і сильно зруйнував місто. З багатої здобичі хан послав Івану III в подяку золоті потир та дискос з київського Софійського собору. В 1474 Іван III уклав союз з цим ханом, який тривав до самої його смерті. Іван III протегував торгівлі, з цією метою підтримував особливо відносини з Кафи і Азовом.В 1475 Османська імперія завоювала генуезькі колонії і останній бастіон Візантійської імперії - князівство Феодоро, населене православними християнами (греками, аланами, готами та ін), чисельністю до 200 тис. чол., які здебільшого (особливо на південному узбережжі) вимушено чи добровільно прийняли іслам. З 1478 Кримське ханство офіційно стало васалом Османської Порти і збереглося в цій якості до Кучук-Кайнарджийського миру1774. Призначення, затвердження і зсув ханів зазвичай здійснювалося з волі Стамбула з 1584. ^[3] C кінця XV століття Кримське ханство здійснювало постійні набіги на Московська держава і Польщу. Кримські татари і ногаї володіли досконало тактикою набігів, вибираючи шлях по вододілах. Головним з їх шляхів до Москви був Муравський шлях, що йшов від Перекопу до Тули між верхів'ями річок двох басейнів, Дніпра та Сіверського Дінця. Заглибившись у прикордонну область на 100-200 кілометрів, татари повертали назад і, розгорнувши від головного загону широкі крила, займалися здирством і захопленням рабів. Захоплення бранців - ясиру - і торгівля рабами були важливою статтею економіки ханства. Бранці продавалися до Туреччини, на Близький Схід і навіть у європейські країни. Кримський місто Кафа був головним невільничим ринком. За оцінками деяких дослідників, на кримських работоргових ринках було продано за два століття більше трьох мільйонів людей, переважно українців, поляків і росіян. Щорічно Москва збирала навесні до 65 тисяч ратників, щоб вони несли прикордонну службу на берегах Оки до глибокої осені. Для захисту країни застосовувалися укріплені оборонні лінії, що складаються з ланцюга острогів і міст, засік і завалів. На південному сході найдавніша з таких ліній йшла по Оці відНижнього Новгорода до Серпухова, звідси повертала на південь до Тули і тривала до Козельська. Друга лінія, побудована при Івана Грозного, йшла від містаАлатиря через Шацьк на Орел, тривала до Новгорода-Сіверського і повертала до Путивлю. При царя Федора виникла третя лінія, що проходить через містаЛівни, Єлець, Курськ, Воронеж, Білгород. Первісне населення цих міст складався з козаків, стрільців та інших служивих людей. Велика кількість козаків і службових людей перебувало у складі сторожової і станичної служб, які спостерігали за рухом кримців і ногаїв в степу.

У самому Криму  ясиру татари залишали небагато. За старовинним звичаєм кримському рабів відпускали в вільновідпущеники  через 5-6 років неволі ^[4] - є ряд свідчень російських та українських документів про поверненців з-за Перекопу, які "відпрацювали". Деякі з відпущених на волю воліли залишитися в Криму.

Відомий описаний українським істориком Дмитром Яворницьким випадок, коли напав на Крим в 1675 отаман запорізьких козаків Іван Сірко захопив величезну здобич, у тому числі близько семи тисяч християнських бранців і вільновідпущеників. Отаман звернувся до них із запитанням, чи бажають вони йти з козаками на батьківщину або повернутися до Криму. Три тисячі виявили бажання залишитися і Сірко наказав перебити їх . Тих, хто в рабстві міняв віру, відпускали відразу , так як шаріат забороняє тримати в неволі мусульманина. За даними російського історика Валерія Возгрин , рабство в самому Криму майже повністю зникло вже в XVI-XVII вв. Велика частина бранців, захоплювали під час нападів на північних сусідів (пік їх інтенсивності припав на XVI століття), продавалася до Туреччини, де рабська праця широко використовувався в основному на галерах і на будівельних роботах.

У травні 1571 на чолі армії з 40 тисяч вершників хан спалив Москву, за що отримав прізвисько Тахтім Алга ("взяв трон"). Під час набігу на Московську державу загинуло, як вважають багато істориків, кілька сотень тисяч чоловік і був взято в полон 50 000. Іван IV зобов'язався, за прикладом Польщі, сплачувати щорічно данину Криму - по надісланим заздалегідь списком від сім'ї хана і його вельмож. Однак через розгромної поразки хана в Битві при Молодях вже рік потому, Кримське ханство втратило значну частину своєї потужності і було змушене відмовитися від претензій на Поволжі. Виплата "поминок" Криму тривала до кінця XVII століття ^[8] і остаточно припинилася лише в правління Петра I

Іслям III Герай (1644 - 1654) надавав військову допомогу українському гетьману Богдану Хмельницькому в Визвольній війні з Польщею.

Як вказував турецький мандрівник Евлія Челебі в 1660 кримські татари мали північний кордон у замку Ор ( Перекоп), степ теж належала хану, але там кочували ногайці : Аділь, шайдак, орміт. Вони платили подати за випас худоби і доставляли до Криму масло, мед, рогату худобу, овець, ягнят і ясир. ^[9] Він же повідомляє, що "татари мають 12 мов і кажуть через перекладачів". Крим на той момент складався з 24 казаликов; каді призначав хан, крім чотирьох в ейалете каффенском, що знаходився під владою султана. Малося також "40 бейликів", де бей означало "начальник роду", і йому підлягали мурзи. ^[10] Військо хана налічувало 80 000 солдатів, з них 3 000 - "капикулу" (мн. ч. "капикуллари"), тобто гвардія хана, оплачувана султаном 12000 золотих "на чоботи", озброєні були мушкетами.

Одним з найбільших і улюблених кримцями правителів був Селім I Герай (Хаджи Селім Герай). Він займав престол чотири рази (1671 - 1678, 1684 - 1691, 1692 - 1699, 1702 - 1704). У союзі з османцями він вів вдалу війну з Річчю Посполитою і один - невдалу з Москвою; за останні невдачі позбувся влади і потрапив на острів Родос. У друге правління вдало відбивав війська князя Голіцина, посланого царівною Софією (в 1687 р. і в 1688 - 1689 рр.. (Обидва походу російських були невдалі, але відвернули кримські війська від допомоги туркам в Угорщини). Під час його третього правління російський цар Петро Великийнамагався утвердитися на Азовському морі : він здійснює похід на Азов ( 1695), але ця спроба була для нього невдалою, тому що він не мав флоту, щоб взяти приморську фортецю; навесні 1696 р він з спорудженим взимку флотом взяв Азов (в 1711 Азов був тимчасово їм втрачений на 25 років). В 1699 Селім I Герай відмовляється від престолу на користь сина. В 1702 знову зайняв престол на численні прохання кримців і правив до своєї смерті в 1704. В 1713 Петро Iутворює ландміліція, поселені війська, для захисту від набігів кримських татар.

Мурад Герай (1678 - 1683) беручи участь в поході з турками проти німців, під Віднем (1683) зазнав поразки, був звинувачений у зраді турецькому султану і позбавлений ханства.

Хаджі II Герай (1683 - 1684) втік з Криму від обурених сановників.

Саадет III Герай (1691) правил під час 9-місячного відмови  від правління Селіма I.

Девлет II Герай (1699 - 1702 і 1709 - 1713) невдачі в діях проти росіян призвели до скинення Девлета та обрання  в четвертий раз його батька, після сметрі якого він знову зайняв трон.

1.3. Кримське ханство XVIII століття

На початку XVIII століття Крим опиняється в досить двозначному становищі. Міжнародні порядки, що встановилися після Константинопольського мирного договору 1700, забороняли кримцями здійснювати військові походи на землі Росії і Україна. Султанський диван, зацікавлений у збереженні світу, був змушений обмежувати вторгнення кримських військ у межі чужих держав, що викликало серйозні заперечення в Криму, що виявилися в ході заколоту Девлета II Герая в 1702 - 1703 роках Карл XII навесні 1709, напередодні Полтави, неодноразово звертався до Девлет II з пропозицією військово-політичного союзу. Тільки завдяки позиції Туреччини, яка не мала серйозного наміру воювати з Росією, і грошовим струмків, наполнявшим бездонні кишені турецьких чиновників, Крим зберіг нейтралітет під час Полтавської битви.

Опинившись після Полтави  на території Туреччини, у Бендерах, Карл XII налагодив тісний контакт зі Стамбулом і Бахчисараєм. Якщо турецька адміністраціяАхмеда III виявляла серйозні коливання в питанні про війну, то Девлет II Герай був готовий кинутися в будь-яку авантюру. Не чекаючи початку війни, він у травні 1710 р. уклав військовий союз з перебували при Карлі XII наступником Мазепи Пилипом Орликом і запорожцями. Умови договору були такі:

1. Хан зобов'язався бути союзником запорожців, але при цьому не брати їх в свою протекцію і підпорядкування;
2. Девлет II давав обіцянку домогтися визволення України від московського панування, при цьому він не мав права брати полонених і розоряти православні церкви;
3. Хан обіцяв усіма силами сприяти відділенню Лівобережної України від Москви та її возз'єднання з Правобережної в єдину незалежну державу ^[11].
4. 6-12 січня 1711 г кримська армія вийшла за Перекоп. До Києва попрямували Мехмед Герай з 40 тис. кримців в супроводі 7-8 тис. орліковцев і запорожців, 3-5 тис. поляків, 400 яничар і 700 шведів полковника Цюліха.

Протягом першої половини лютого 1711 р. кримці легко  оволоділи Брацлавом, Богуславом, Немировом, нечисленні гарнізони яких не надали практично ніякого опору.

Влітку 1711 р., коли Петро I з 80-тисячною армією вирушив до Прутський похід, кримська кіннота чисельністю в 70 тисяч шабель спільно з турецькою армією оточила війська Петра, що опинилися в безнадійному становищі. Сам Петро I потрапив у полон і був змушений підписати мирний договір на вкрай невигідних для Росії умовах. У результаті Прутського світу Росія втратила вихід до Азовського моря і свій флот в азовсько-чорноморської акваторії. У результаті Прутський перемоги об'єднаних турецько-кримських воєн російська експансія в Причорномор'ї була зупинена на чверть століття.Каплан I Герай (1707 - 1708, 1713 - 1715, 1730 - 1736) - останній з великих ханів Криму. Під час другого свого правління змушений був взяти участь у війні Туреччини з Персією. Сприяючи зведенню на польський престол Станіслава Лещинського, Росіяни скористалися ситуацією і напали на Крим. Х.А.Мініха іП.П.Лассі ( 1735 - 1738 років), що призвели до розгрому і спустошення всього Криму з його столицею Бахчисараєм.

В 1736 армія Х.А.Мініха повністю знищила Кезльов і Бахчисарай, міста були спалені, а все не встигли втекти жителі перебиті. Після цього армія рушила в східну частину Криму. Однак почалася через розкладання численних трупів епідемія холери призвела до смерті частини російського війська і Мініх відвів армію за Перекоп. Східний Крим був розорений під час походу Лассі на наступний рік. Російська армія спалила Карасубазар, також розправившись з населенням міста. В 1738 планувався новий похід, але він був скасований, оскільки армія вже не могла себе прогодувати - в повністю розореній країні просто не було продовольства і панував голод.

Війна 1736-38 років стала для Кримського Ханства національною катастрофою. Всі значні міста лежали в руїнах, економіці було завдано величезної шкоди, в країні був голод і лютувала епідемія холери. Загинула значна частина населення.

Хан Кирим Герай під час другого правління втягнув Туреччину у війну з Росією, що привела, у результаті, до падіння Кримського ханства. Вона була дуже вдалий для Росії.

Перемоги Румянцева при Ларго і Кагулі, А.Орлова при Чесмі прославили Катерину по всій Європі. Росія отримала підставу поставити на перший план питання про існування Кримського ханства, на чому наполягав і Румянцев, людина проникливий і краще за інших розумів стан справ, але, за бажанням Катерини, доля Криму висловилася поки у вигляді відторгнення його від безпосередньої залежності від Порти.

Провідник другий російської армією князь В. М. Долгоруков увійшов до Криму, розбив у двох битвах хана Селіма II і протягом місяця опанував всім Кримом, причому в Кефе взяв у полон турецького Сераскіру. Бахчисарай лежав у руїнах. Армія Долгорукова піддала Крим розорення. Був спалений ряд сіл, вбито мирні жителів. Хан Селім II втік до Стамбул. Кримці склали зброю, схилилися на бік Росії і представили Долгорукову присяжний лист з підписами кримської знаті та повідомленням про обрання хани Сахиба II Герая, а в калги брата його Шахіна Герая.

10 липня 1774 був укладений Кучук-Кайнарджийський мир, дуже вигідний для Росії, але й рятівний для Туреччини. Крим не був приєднаний до Росії і визнаний незалежним від всякої сторонньої влади. Крім того, султан був визнаний верховним халіфом, і ця обставина викликала труднощі і сперечання Росії з Туреччиною, так як у мусульман релігійно-обрядовий і цивільно-юридичний побут пов'язані між собою, тому султану відкривалося право втручатися у внутрішні справи Криму, наприклад, призначенням кадіїв (суддів). Туреччина, за договором, визнала володіннями Росії Кінбурн, Керч і Єнікале, а також свободу її плавання по Чорному морю.

Після виведення  російських військ, в Криму сталося  повсюдне повстання. В Алушті висадився турецький десант, російський резидент у Криму Веселицький був узятий в полон ханом Шахіном і переданий турецькому головнокомандуючому. Сталися напади на російські загони в Алушті, Ялті та інших містах. Кримці обрали ханом Девлета IV. У цей час отримано був з Константинополя текст Кучук-Кайнарджійського договору. Але кримці і тепер не хотіли приймати незалежності й поступитися російським вказані міста в Криму, а Порта визнала потрібним увійти в нові переговори з Росією. Наступник Долгорукова, князьПрозоровський вів переговори з ханом в самому примирливому тоні, але мурзи й прості кримці не приховували своїх симпатій до Османської імперії. У Шахіна Герая ж прихильників було мало. Російська партія у Криму була невелика. Але на Кубані він був проголошений ханом, а в 1776 став, нарешті, ханом Криму і в'їхав в Бахчисарай. Народ присягнув йому.

В 1776 Росія створює Дніпровську лінію - ряд прикордонних фортець для захисту своїх південних кордонів від кримських татар. Фортець було всього 7 - вони тяглися від Дніпра до Азовського моря.

Шахін-Гірей став останнім ханом Криму. Він намагався провести в державі реформи та реорганізувати управління за європейським зразком, але ці заходи були вкрай запізнілими. Незабаром після його воцаріння почалося повстання проти російської присутності. Кримці повсюдно нападали на російські війська, причому загинуло до 900 людей росіян, і розграбували палац. Шахін зніяковів, давав різні обіцянки, але був повалений, а ханом обрали Бахадир II Гірея. Туреччина готувалася відправити до берегів Криму флот і почати нову війну. Повстання було придушене рішуче російським військами, Шахін Гірей нещадно покарав своїх противників. Наступником Прозоровського на посту командувача російськими військами в Криму був призначений А. В. Суворов, але і до нового російського раднику хан ставився дуже насторожено, особливо після депортації їм у 1778 всіх кримських християн (бл. 30 000 чоловік) в Приазов'ї: греків - у Маріуполь, вірмен - в Нор-Нахічевань .

Тільки тепер  Шахін звернувся до султана як до халіфу, за благословітельной грамотою, і Порта визнала його ханом, за умови виходу з Криму російських військ. Тим часом в 1782 в Криму почалося нове повстання, і Шахін змушений був тікати в Єнікале, а звідти на Кубань. У хани був обраний Бахадир II Герай, який не був визнаний Росією. В 1783 російські війська без попередження увійшли до Криму. Незабаром Шахін Герай зрікся престолу. Йому було запропоновано обрати в Росії місто для проживання і відпущена сума на його переїзд з невеликою свитою і зміст. Він жив спочатку в Воронежі, а потім в Калузі, звідки, на його прохання і за згодою Порти, відпущений до Туреччини і поселений на острові Родосі, де був позбавлений життя.

8 квітня 1783 російська імператриця Катерина II видала маніфест, за яким Крим, Тамань і Кубань ставали російськими областями.

Таким чином Крим був анексований  Російською імперією - всупереч положенням раніше підписаного Кучук-Кайнарджійського договору, від дотримання якого кримські татари і турки фактично відмовилися, порушивши його положення.

В 1791 по Ясському мирному договору Османський держава визнала Крим володінням Росії.

1.4.Крим  19-20 століття.

            З окупацією Криму Росією він став не тільки великим портом для міжнародної торгівлі, але й основним місцем відпочинку вищої російської знаті. На півострові почалося будівництво нових міст — Сімферополя і Севастополя.

У 1853—1856 роках Крим знову стає ареною воєнних дій між Російською імперії та союзницькими військами Туреччини, Англії, Франції і Сардинського королівства. Незважаючи на поразку Росії у цій війні, за Паризьким миром територія півострова залишалася за Російською імперією. За цим же договором Росії було заборонено тримати флот на Чорному морі, проте вже 1872 року за результатами Лондонської конференції ця заборона була скасована.

1875 року в Крим була побудована перша залізниця, що зв'язала Севастополь з Харковим та Москвою, 1892 року була прокладена залізниця до Феодосії.

20 століття У грудні 1917 року із розвалом Російської імперії у Криму повстала Кримська Народна Республіка, яка стала першою у світі мусульманською республікою. Проте вже протягом січня 1918 року більшовицьким інтервентам вдалося скинути республіканьску владу і захопити весь півострів. Остаточно радянська влада у Криму була встановлена 18 жовтня 1921 з проголошення Кримської АРСР у складі РСФРР.

Крим мав статус Автономної Радянської Соціалістичної Республіки у складі РРФСР з жовтня 1921 року по червень 1945 року. При цьому слід зазначити, що рішенню про визначення автономного статусу Криму у складі РРФСР на початку 1920-х років передувала дискусія серед керівників кримських державних і партійних органів. Так, голова Севастопольського ревкому С.Крилов вважав за необхідне утворити в Криму область з губернським апаратом влади у складі РРФСР, оскільки більшість населення краю складали росіяни. ^[1]

Члени Керченського повітового комітету РКП (б) наполягали на включенні Криму у склад Української Радянської Республіки, «беручи до уваги географічне положення і економічні зв’язки». Визначні представники кримськотатарської інтелігенції, які працювали в радянських органах — А.Озенбашли, Б. Чобан-Заде, Хаттатов та інші — пропонували утворити Кримську автономну республіку, але надати їй права «повної автономії»: самостійні зносини з закордоном, ведення зовнішньої торгівлі та ін. ^[2]

Завершальна точка у  визначені форми державного устрою Криму та включення його у склад  РРФСР була поставлена спільною постановою ВЦВК та РНК «Про Автономію Кримської  Радянської Соціалістичної республіки»  прийнятою 18 жовтня 1921 року.

Перша Конституція автономії  була затверджена 7 листопада 1921 року на І Всекримському установчому  з’їзді Рад. Це був той період, коли щойно встановлена радянська  влада прийняла курс на вирішення  національних проблем, що дісталися  їй від зруйнованої Російської імперії, шляхом створення національно-державних і національно-територіальних утворень різних рівнів. В цих утвореннях передбачалася можливість розвитку національних мов і культур, розширення представництва національних кадрів в управлінському апараті.