Інструменти регулювання грошового ринку

ЗМІСТ

ВСТУП 3

1.    ГРОШОВИЙ РИНОК: СУТНІСТЬ ТА ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ 5

2.  НЕОБХІДНІСТЬ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ГРОШОВОГО РИНК. ФОРМИ ТА ІНСТРУМЕНТИ РЕГУЛЮВАННЯ 12

3. ПРОБЛЕМИ ТА ПРЕСПЕКТИВИ РОЗВИНКУ СИСТЕМИ  ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ГРОШОВОГО РИНКУ 18

ВИСНОВКИ 22

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 23

                                          ВСТУП

Актуальність дослідження. Сучасний стан трансформації економіки України  характеризується розвитком стабілізаційних  процесів і переходом до сталого  економічного зростання. Поява нових  тенденцій у проведенні ринкових реформ, вихід з глибокої економічної  кризи та формування засад ринкової економіки вимагають адаптації  сучасних ринкових методів регулювання  грошової пропозиції до реалій економіки  України.

Важливу роль у забезпеченні процесу  розширеного відтворення відіграють гроші. На їх використанні базується  більшість економічних інструментів господарювання: ціноутворення, оплата праці, комерційний розрахунок, фінанси, податки, розрахунково-платіжні відносини, інвестиційна діяльність тощо. З урахуванням  закономірностей функціонування грошей формується економічна політика держави, відбувається ринкове регулювання  всіх сфер економічного життя суспільства.

Грошима можна кількісно виразити економічні процеси і явища у  процесі розвитку суспільного відтворення. Так, за їх допомогою підприємство визначає витрати і доходи від реалізації продукції, рівень прибутковості виробництва. А на макроекономічному рівні  визначають такі показники розвитку економіки: обсяг валового національного  продукту, національного доходу, інвестицій, фінансових і кредитних ресурсів. Без цього неможливе нормальне  регулювання соціально-економічного життя суспільства.

Регулювання грошового ринку в  арсеналі державної економічної  політики в сучасний період трансформації  набуває нового змісту і спроможне  утвердити тенденції економічного зростання, стабільності цін, скорочення безробіття та прискорити інтеграцію України у світову економіку.

Динаміка трансформаційних процесів вимагає їх своєчасного теоретичного осмислення та науково-методологічного  обгрунтування в контексті сучасних монетарних концепцій та їх практичної реалізації. Регулятивний вплив зміни грошового ринку поступово наближається до параметрів, властивих ринковим економікам..

Метою курсової роботи є  дослідження інструментів грошового ринку та необхідність регулювання грошового ринку державою.

 Відповідно до поставленої мети визначимо такі завдання:

• дослідити сутність та основні елементи функціонування грошового ринку;
• охарактеризувати форми та інструменти регулювання грошового ринку;
• визначити необхідність державного регулювання грошового ринку;
• дослідити проблеми та перспективи розвитку системи державного регулювання грошового ринку.

Предметом курсової роботи є теоретичні, методологічні та методичні аспекти  функціонування грошового ринку  та його регулювання.

Об’єктом дослідження є економіка  України за умов ринкових трансформацій.

1.    ГРОШОВИЙ РИНОК: СУТНІСТЬ ТА ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ

В економічній літературі немає чіткого однозначного тлумачення поняття "грошовий ринок", воно багатьма економістами часто ототожнюється із терміном "фінансовий ринок. [1, с. 66, 68]

Грошовий  ринок як самостійне явище висвітлюється  і в роботах М.І. Савлука. На його думку, грошовий ринок - це "особливий сектор ринку, на якому здійснюється купівля та продаж грошей як специфічного товару, формується попит, пропозиція та ціна на цей товар". [2, с. 50-52]

Можна сказати також, що грошовий ринок - це мережа спеціалізованих банківсько-фінансових інститутів (установ), що забезпечує взаємодію  та врівноваження попиту та пропозиції на гроші як специфічний товар.

Відомо, що ринок за своїм призначенням на регулярній основі забезпечує взаємодію  попиту і пропозиції на товари та послуги, інакше кажучи, зводить продавців  і покупців. Гроші, як уже зазначалося, є специфічним товаром, застосування якого регулюється не лише конкретно  визначеними, а й загальними принципами ринкової економіки. Виходячи з цього  можна дати таке визначення: ринок  грошей (монетарний ринок) ¾ мережа спеціальних інститутів, що забезпечує взаємодію попиту та пропозиції на гроші як специфічний товар.

Слід підкреслити, що гроші не “продаються” і не “купуються” у тому ж  розумінні, що продаються і купуються  звичайні товари за відповідними цінами. Тут вкладено інший смисл ¾ гроші обмінюються на інші ліквідні активи за альтернативною вартістю, яка вимірюється через норму позичкового процента. Тому грошовий ринок є складовою частиною, відповідним сегментом фінансового риноку, де здійснюються короткострокові депозитно-позичкові операції.

Об¢єктом купівлі-продажу на грошовому ринку є тимчасово вільні грошові кошти. Економічні агенти купують гроші як капітал, тобто беруть у борг з виплатою процента. Отже, ціною “товару”, що продається і купується на ринку, є позичковий процент. Завжди попиту на гроші з боку суб¢єктів ринку протистоїть пропозиція грошової маси. Гроші, якими торгують на ринку, виступають у формі позичкового капіталу. Напевне, саме цю обставину мав на увазі Й.Шумпетер, коли писав, що між поняттями “ринок грошей” і “ринок капіталу” не існує різниці.

Грошовий ринок стихійно виник  у кожній країні для того, щоб  забезпечити проведення банківських  операцій в національній валюті. На грошовому ринку здійснюються операції двох типів:

• операції комерційних банків між собою, цей сегмент ринку називається “міжбанківський ринок”;
• операції комерційних банків та уряду з центральним банком, цей сегмент ринку називається “Відкритий ринок”.

Грошовий ринок обслуговує короткотермінові ¾ строком від кількох годин до одного року угоди. Назва терміну, однак, не повинна вводити в оману, оскільки основними інструментами грошового ринку виступають не гроші у вигляді готівки, а різноманітні фінансові активи, які за своєю ліквідністю наближаються до готівкових грошей і порівняно легко можуть бути перетворені у платіжні засоби.

Ринок грошей у більшості країн  складається із міжбанківського  ринку та ринку короткострокових цінних паперів.

Найбільш питому вагу на ринку мають  операції на міжбанківському ринку, які являють собою короткотермінові угоди з приводу незабезпечених кредитів. За допомогою міжбанківського  ринку комерційні банки можуть балансувати  потреби, як в оперативній, так і  поточній ліквідності. Іншими словами, за допомогою міжбанківського ринку  відбувається горизонтальне балансування ліквідності всередині кредитної  системи. Крім цього, операції на міжбанківському  ринку дають змогу банкам отримувати додаткові прибутки, управляти процентними  та валютними ризиками.

У грошового ринку нема визначеної локалізації; його учасниками (суб¢єктами) виступають: банки, держава, спеціальні фінансово-кредитні інститути та інші посередницькі організації, котрі продають і купують, як правило, короткострокові боргові зобов¢язання. Інструментами ринку грошей служать: скарбницькі та комерційні векселі, облігації, бони, депозитні сертифікати, банківські акцепти тощо.

Безперечно, його головні учасники ¾ комерційн банки, які постійно або перемінно можуть виступати в якості продавців, покупців або посередників. На грошовому ринку між банками ведеться оперативна, дуже пожвавлена торгівля, де окремі банки відчувають тимчасову потребу в грошових коштах, а інші мають тимчасовий надлишок ліквідних коштів і намагаються прибутково розмістити ці кошти.

Комерційні банки мобілізовують  тимчасово вільні грошові кошти  клієнтів у формі вкладів та депозитів. Частка залучених коштів складає  фонд обов¢язкових резервів, які комерційні банки зобов¢язані тримати в Національному банку у визначених пропорціях до вартості своїх зобов¢язань (пасивів). Решта коштів може бути використана для проведення операцій на міжбанківському грошовому ринку. Такі операції здійснюються, по-перше, для вирівнювання міжбанківського платіжного обороту. По-друге, банки, які мають надлишкову ліквідність, намагаються розмістити ці кошти таким чином, щоб вони приносили доход у формі процентів.

Держава також виходить на грошовий ринок як позичальник шляхом розміщення та реалізації державних цінних паперів  серед його учасників. За своїми ознаками такі цінні папери характеризуються високою номінальною вартістю, емісією  у формі торгів (аукціонів) із обов¢язковим записом на окремий рахунок у центральному банку, які б активно працювали на вторинному ринку. Нині Національний банк впроваджує в практику загальноприйнятні у світовій банківській системі механізми регулювання процесами на грошово-кредитному ринку. А це і кредитні аукціони, і вексельне редисконтування і депозитні сертифікати тощо. Передбачається, що аукціони з розміщення державних цінних паперів проводитимуться регулярно. Для забезпечення ліквідності цінних паперів і капіталізації боргу запроваджується механізм використання державного майна, маються на увазі основні фонди, земля, рудники, золото, валюта тощо. Розпочатий випуск державних цінних паперів у подальшому дасть можливість в принциповому плані змінити взаємовідносини між Національним банком та Міністерством фінансів у питанні джерел покриття дефіциту державного бюджету.

Центральний банк майже завжди виступає на грошовому ринку в ролі позикодавця. Його завдання ¾ надавати банківській системі позики, щоб комерційні банки в свою чергу позичали гроші іншим економічним агентам. Національний банк передбачає кредитувати комерційні банки через викуп цінних паперів, та дисконтні операції з векселями.

Для Національного банку грошовий ринок ¾ надійний важіль взаємодії на ліквідні кошти комерційних банків, а через них ¾ на процентні ставки і грошову масу; тому центральний банк очолює і фактично здійснює керівництво грошово-кредитним ринком.

Поряд з традиційними учасниками на ринку грошей функціонують посередницькі  організації. Це позабіржеві маклери, котрі обмежуються тим, що зводять кредиторів і позичальників, і живуть на комісійних, які їм виплачують позичальники; ділингові контори, облікові дома, які мають статус банків і здійснюють грошові операції, позичаючи в одних учасників ринку, щоб дати в борг іншим, і отримують прибуток на різниці процентних ставок. В Україні нині створюється мережа регіональних ділингових центрів для здійснення операцій з державними цінними паперами, кредитними ресурсами як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

З’явились нові учасники ринку ¾ фінансові та страхові компанії, пенсійні фонди. Нині вони випускають короткострокові зобов¢язання і продають кредиторам або самі виступають у ролі кредитора.

Грошовий ринок поділяють на два основні сектори: 
1) сектор прямого фінансування (безпосередньо від власників до позичальників);

2) сектор опосередкованого (непрямого)  фінансування (по яких грошові  кошти рухаються від кредиторів  до позичальників через фінансових  посередників – банки (особливе  місце), небанківські фінансові установи).

У секторі прямого фінансування грошові кошти рухаються безпосередньо від власників до позичальників. Пряме фінансування може здійснюватися двома способами:

1) капітальне фінансування - здійснюється передаванням коштів позичальникові (фірмі) для здійснення інвестицій в обмін на право участі у власності на цю фірму. Прикладом такого фінансування є емісія та продаж акцій акціонерними підприємствами.

2) фінансування шляхом отримання позик - здійснюється передаванням коштів фірмі для здійснення інвестицій в обмін на зобов'язання повернути ці кошти в майбутньому з процентом. Прикладом такого фінансування є продаж фірмами облігацій.

У секторі непрямого фінансування грошові кошти рухаються від власників заощаджень до позичальників через фінансових посередників.

 Фінансові посередники - це  сукупність фінансових установ  (банки, страхові компанії, кредитні  спілки, пенсійні фонди тощо), чиї  функції полягають в акумулюванні коштів громадян та юридичних осіб і подальшому їх наданні на комерційних засадах у розпорядження позичальників.[ 2, с. 72]

Сектор  непрямого фінансування є об'єктивно  необхідною складовою грошового  ринку Він не просто доповнює сектор прямого фінансування, а створює  спеціальний механізм реалізації тих  зв'язків між кредиторами та позичальниками, які не можуть бути реалізовані через  сектор прямого фінансування. Завдяки  діяльності фінансових посередників вдається найбільш повно реалізувати всі  можливості і вигоди, які властиві грошовому ринку взагалі.

Грошовому ринку характерний складний механізм функціонування. Для його вивчення важливе значення має структуризація грошового ринку. Слід зауважити, що це питання є дискусійним і недостатньо висвітленим у літературі.

Окремі  сегменти грошового ринку можна  виділити за кількома ознаками:

• за видами інструментів, що застосовують для переміщеним грошей від продавців до покупців;
• за інвестиційними ознаками грошових потоків;
• за економічним призначенням грошових коштів, що купуються на ринку.

За  видами інструментів грошовий ринок  складається з трьох взаємозв'язаних і доповнюючих один одного, але окремо функціонуючих ринків:

• ринок позичкових капіталів;
• валютний ринок.
• ринок цінних паперів.

 Ринок позичкових капіталів - система економічних відносин, що забезпечує акумуляцію вільних коштів, перетворення їх у позиковий капітал і його перерозподіл між учасниками суспільного відтворення.

Це  економічна форма ринкових відносин, призначенням якої є посередництво  у рухові коштів від їх власників  до користувачів (інвесторів) і формування попиту й пропозиції на грошовий капітал. Обслуговують цей ринок кредитно-фінансові  установи і фондові біржі.

 Валютний ринок - система фінансово-економічних відносин, пов'язаних із здійсненням операцій купівлі-продажу (обміну) чужоземних валют і платіжних документів у чужоземних валютах.

 Валютний ринок - поняття, що охоплює значну кількість окремих локальних ринків у певних регіонах, центрах міжнародної торгівлі і валютно-фінансових зв’язків, зокрема, на міжнародних валютних біржах. На валютному ринку здійснюється широке коло операцій щодо зовнішньоекономічних розрахунків, страхування валютних ризиків, диверсифікації валютних резервів, переміщення валютної ліквідності тощо. Ринок цінних паперів - частина ринку позичкових капіталів, де здійснюється емісія, купівля-продаж цінних паперів. Через ринок цінних паперів акумулюється грошові надходження юридичних осіб і громадян та спрямовуються на виробниче й невиробниче вкладання капіталів. озрізняють перший ринок цінних паперів, на якому здійснюється емісія і первинне розміщення цінних паперів, і вторинний - де відбувається купівля-продаж (обіг) цінних паперів, випущених раніше. нституційними установами ринку є спеціальні кредитні заклади і фондові біржі. Значення цього ринку полягає в тому, що він відкриває широкі можливості для фінансування інвестицій в економіку. У високорозвинутих ринкових економіках ринок цінних паперів є основним джерелом фінансування збільшення основного й оборотного капіталу у процесі розширеного відтворення. аме ринки цінних паперів, позичкових капіталів та валютний ринок забезпечують перерозподіл трудових, матеріальних ресурсів між різними галузями економіки, сприяють структурній передумові суспільного виробництва. За другою ознакою можна виділити такі сектори грошового ринку:

• ринок банківських кредитів;
• ринок послуг парабанків (небанківських фінансово-кредитних установ).

Окремим сектором грошового ринку можна  також додатково визначити фондовий ринок.

Залежно від призначення засобів, що обертаються  на грошовому ринку, останній поділяється  на:

• ринок грошей;
• ринок капіталів.

На ринку грошей продаються і купуються грошові кошти у вигляді короткострокових позик та фінансових активів (боргові зобов'язання до одного року). Ці кошти використовуються в, обороті позичальника як гроші, тобто для приведення в рух уже накопиченого капіталу, завдяки чому вони швидко вивільнюються з обороту і повертаються кредитору.

На ринку капіталів - купуються і продаються грошові кошти у вигляді середньо- й довгострокових кредитів та фінансових активів строком понад рік. Ці кошти використовуються для збільшення маси основного й оборотного капіталів, зайнятих в обороті позичальників.

Ринок грошей можна умовно поділити на два  сектори:

• міжбанківський ринок;
• відкритий ринок.

 Міжбанківський ринок - частина ринку грошей, де тимчасово вільні грошові ресурси одних кредитних установ залучаються іншими і взаєморозміщуються між ними переважно у формі міжбанківських депозитів.

Кредитування  на міжбанківському ринку може здійснюватися  за разовими чи генеральними кредитними угодами, а також з використанням векселів і депозитних сертифікатів. Даний ринок обслуговують угоди з приводу короткострокових (незабезпечених) кредитів, за допомогою яких комерційні банки можуть балансувати поточну ліквідність.

Відкритий ринок - це ринок, па якому відбувається купівля та продаж цінних паперів (короткострокових зобов'язань держави) центральним банком.

2.  НЕОБХІДНІСТЬ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ГРОШОВОГО РИНК. ФОРМИ ТА ІНСТРУМЕНТИ РЕГУЛЮВАННЯ

У забезпеченні нормального  функціонування будь-якої сучасної економічної  системи важлива роль належить державі. Держава протягом всієї історії  свого існування поряд із задачами підтримки порядку, законності, організації  національної оборони, виконувало визначені  функції в сфері економіки. Державне регулювання економіки має довгу  історію - навіть у період раннього капіталізму в Європі існував  централізований контроль над цінами, якістю товарів і послуг, процентними  ставками і зовнішньою торгівлею. У  сучасних умовах будь-яка держава  здійснює регулювання національної економіки, з різним ступенем державного втручання в економіку.

Особливо зростає роль державного регулювання в умовах економічної кризи. Світовий досвід показав, що вихід із кризи можливий лише при твердій централізації  державної влади і проведенні нетривіальних заходів для забезпечення економічного росту. Так було з західноєвропейськими країнами в післявоєнний період, і  з латиноамериканськими (Чилі, Аргентиною, Бразилією) зовсім недавно.

Державне регулювання  фінансового ринку і грошового  обігу – одна з найважливіших  і самих складних задач держави. Добре продумана і правильно  організована політика в області  фінансів –  найважливіший фактор успішного розвитку економіки будь-якої країни. Однієї з найголовніших причин нинішньої кризи в нашій країні – непродумана політика держави  в області фінансів.

Фінансовий ринок –  ринок короткострокових, середньострокових  і довгострокових кредитів і фондових цінностей, тобто акцій, облігацій  і інших цінних паперів.

Основними сегментами фінансового  ринку є: ринок грошового капіталу (кредитів), ринок цінних паперів, валютний ринок.

Усі сегменти фінансового  ринку дуже тісно взаємозалежні  між собою. Найменші зміни на одному з них відразу волочуть зміни  на інших. Так, наприклад, продаж Центральним  банком державних облігацій (операція на ринку цінних паперів) веде до звуження грошової бази, що робить гроші більш  дорогими, і, у свою чергу, викликає підвищення процентних ставок по кредитах, тобто відбиває на ринку грошового  капіталу.

Основними учасниками фінансового  ринку виступають: держава, фізичні  особи, підприємства, банки, пенсійні фонди, страхові компанії, пайові інвестиційні фонди.

Незважаючи на сучасну тенденцію  дерегулювання фінансової системи, ступінь централізації і державного контролю залишається значною.

Центральний банк впливає на грошовий обіг через ринок за допомогою  ринкового механізму. Об'єктом впливу служать:

• обсяг пропозиції грошей у наявній і безготівковій формах;
• обсяг попиту;
• ціна кредиту.

Можливість впливу на пропозицію грошей забезпечується центральному банкові  сполученням суб'єкта грошової емісії в її наявній і безготівковій  формах і безпосереднього суб'єкта регулювання. По-перше, монополія на емісію банкнот надає базу контролю над наявної складового грошового  обігу, по-друге, особлива роль центрального банку у формуванні кредитних  ресурсів банківської системи в  цілому створює основу для визначення можливого обсягу банківських кредитів. У сучасних умовах перевага депозитної частини грошового обігу підвищує значення регулювання центральним  банком саме обсягу пропозиції банківських  кредитів. Регулювання центральним  банком попиту на гроші здійснюється по цій же причині насамперед через  регулювання умов надання кредитів центральним банком, побічно визначальні  умови надання кредитів банківською  системою.

Вибір конкретних інструментів грошово-кредитної  політики здійснюється з урахуванням  особливостей національної фінансової системи, зокрема положення в  ній банків, ступеня розвиненості інструментів грошового ринку, ступеня  включення грошового ринку в  процес інтеграції. Адекватність заходів  для регулювання грошового обігу  цим параметрам забезпечується їхньою постійною еволюцією. Еволюція інструментів регулювання грошового обігу  слідом за зміною, наприклад, об'єкта регулювання  аж ніяк не є автоматичної, але усі  той же механізм ефективності додає  їй примусовий характер.  Так, зміни  в банківській системі змінюють типи установ, операцій підметів регулюванню, а також канали, по яких відповідні регулюючі міри доходять до економічних  агентів. Це змінює ефективність використовуваних інструментів, вимагає зміни їхнього  співвідношення або розробки нових  інструментів регулювання.

Еволюція методів регулювання  грошового обігу стимулюється почасти  і його особливостями як об'єкта регулювання. Справа в тім, що регулююча  діяльність центрального банку накладає визначені обмеження на умови  грошового обігу, викликаючи двоїсту  реакцію. З одного боку, зміна одного з параметрів ринку веде до зміни  стану всієї системи в напрямку досягнення ринкової рівноваги. З іншого боку, відбувається пристосування форм ринкової діяльності в напрямку, що компенсує вплив регулюючих мір  або дозволяє обходити них. Як безпосередні причини змін методів регулювання  грошового обігу можна назвати:

• досягнення високого ступеня розвитку інструментів грошового ринку, чия гнучкість дозволила швидко пристосуватися до регулюючих мір;
• зміна структури банківської системи, розширення сфери оптових банківських операцій, що підвищують стійкість грошової сфери;
• інтернаціоналізація банківської діяльності, що також збільшила мобільність цієї сфери, її здатність компенсувати вплив регулюючих мір.

Центральний банк має у своєму розпорядженні  комплекс інструментів, використовуваних для реалізації грошово-кредитної  політики.

Основними інструментами і методами грошово-кредитної політики  Національног Банку України є:

• обов'язкові резерви;
• операції на відкритому ринку;
• рефінансування банків;
• депозитні операції;
• процентна політика.

Для регулювання ліквідності банківської  системи Центральний Банк України  активно використовує такий інструмент грошово-кредитної політики, як обов'язкові резерви. В основі дії цього інструмента лежить механізм впливу банківської системи на грошову пропозицію через банківський мультиплікатор. Якщо Центральний банк збільшує норму обов'язкових резервів, то це приводить до скорочення надлишкових резервів банків і до мультиплікативного зменшення грошової пропозиції, при зменшенні норми обов'язкових резервів відбувається мультиплікативне розширення пропозиції грошей. Резервні вимоги встановлюються з метою обмеження кредитних можливостей кредитних організацій і підтримки на визначеному рівні грошової маси в звертанні.

У відповідності з законодавством України кредитна організація зобов'язана  виконувати нормативи обов'язкових  резервів, депортуємих у Центральному Банку України.

З кредитних організацій, що порушують  установлений порядок формування обов'язкових  резервів, і також допускають недовнесок у обов'язкові резерви, стягуються штрафи, а також до них застосовуються інші заходи впливу, аж до відкликання ліцензії на здійснення банківських операцій.

Важливим інструментом грошово-кредитної  політики є операції на відкритому ринку. Шляхом покупки або продажу на відкритому ринку казначейських цінних паперів Центральний банк може здійснювати або вливання резервів у кредитну систему держави, або вилучати їх звідти. Коли Центральний банк намагається стримати ріст грошової маси, він прибігає до продажу наявних у його розпорядженні державних зобов'язань. Останні переміщаються до приватних власників, а гроші, виручені в результаті такої операції, витягаються з обігу.

Як правило, при продажі державних  цінних паперів Центральний банк установлює пільгові курси за ціною  нижче ринкової, намагаючись залучити якнайбільше бажаючих придбати ці папери. У свою чергу викуп цих цінних паперів може здійснюватися державою в заздалегідь установлений термін по заздалегідь визначеній ціні або  за ринковою ціною. Або держава зобов'язується скуповувати раніше випущені цінні  папери за договірною ціною, але з  умовою індексації.

Операції на відкритому ринку, у  відмінності від інших методів, роблять швидкий коригувальний  вплив на рівень ліквідності комерційних  банків і динамікові грошової маси. Особливість використання даного інструмента  полягає в тому, що періодичність  і масштаби проведення операцій визначаються по розсуду Банку Росії виходячи з бажаного прогнозованого ефекту. Це робить даний інструмент зручному, гнучкому й оперативним у застосуванні. За допомогою операцій на відкритому ринку Центральний банк здійснює централізоване запозичення державою тимчасово вільних коштів у банків, фінансових і інвестиційних компаній, різних підприємств і в населення. Іншими словами, це правове оформлення позики держави в тих або інших  кредиторів. Отримані в такий спосіб гроші використовуються для неінфляційного  фінансування дефіциту держбюджету.