інструменти стимулювання експорту

Міністерство освіти і  науки України

Національний авіаційний університет

Кафедра міжнародної економіки

 

 

 

 

 

 

 

 

Курсова робота на тему:

«Інструменти стимулювання експорту»

 

 

 

 

 

 

 

Виконала: студентка 3 курсу

                   313 групи ФЕП

                   Савчук М. І.

Перевірила: Чернюк О. В.

 

 

 

 

Київ – 2010

Зміст

Вступ …………………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СТИМУЛЮВАННЯ ЕКСПОРТУ…………5

1.1 Особливості розвитку та стимулювання експорту в системі пріоритетів сталого економічного зростання………………………………………………….5

1.2 Теоретичні засади інструментів стимулювання експорту……………………9

Висновок до розділу 1……………………………………………………………..16

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ІНСТРУМЕНТІВ СТИМУЛЮВАННЯ ЕКСПОРТУ……..17

2.1 Особливості інструментів стимулювання експорту в Україні………………17

2.2 Особливості інструментів стимулювання експорту у зарубіжних країнах..21

Висновок до розділу 2……………………………………………………………..32

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ ЕКСПОРТУ ТА ІНСТРУМЕНТІВ СТИМУЛЮВАННЯ ЕКСПОРТУ…………………………………………………33

3.1 Проблеми стримування розвитку інструментів  експорту та шляхи їх вирішення…………………………………………………………………………...33

3.2 Пропозиції щодо стимулювання експорту та підтримки експортерів……...37

Висновок до розділу 3……………………………………………………………...40

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………...41

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………………...43

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність  теми дослідження. Домінуючою тенденцією реалізації зовнішньоторговельних стратегій розвинутих країн світу упродовж останніх тридцяти років є нарощення та стимулювання  їхньої експортної структури, що забезпечує їм стійкі конкурентні позиції на світових ринках. Така ситуація стимулює держави до розроблення та впровадження інноваційних стратегій з метою виробництва високотехнологічної продукції та зростання її експорту, що дає можливість адекватно реагувати на зовнішньоекономічні шоки в умовах різкого підвищення конкуренції на світових ринках, особливо під час глобального спаду попиту.

Стратегія економічного і соціального розвитку України 2004 - 2015 рр. “Шляхом європейської інтеграції” чітко декларує курс на формування інвестиційно-інноваційної моделі, проте на сьогодні продовжує зберігатися архаїчна структура експорту, що відбиває переважно сировинний характер виробництва. Попри значне зростання обсягів експорту протягом 2004-2007 рр., яке сягнуло рівня 50 %, частка сировини або продукції з низьким ступенем обробки продовжує займати левову частку (понад дві третини) у загальній його структурі. Головними перешкодами для збільшення експорту традиційно вважають технічну відсталість виробництва, застарілі енергоємні технології, неналежну маркетингову підтримку просування вітчизняних товарів на світові ринки, відкриту і приховану монополізацію української економіки. Водночас існують вагомі підстави пов’язувати тривале переважання сировинного компоненту в українському експорті зокрема, та незадовільну реалізацію інвестиційно-інноваційної моделі загалом, з помилками у макроекономічній політиці (заниження обмінного курсу, надмірний дефіцит бюджету, експансійна монетарна політика).

Метою роботи є наукове обґрунтування системи макроекономічних важелів та інструментів стимулювання експорту України за умов структурної трансформації національної економіки та посилення глобальної конкуренції.

Об’єктом дослідження є закономірності розвитку зовнішньоторговельної сфери України.

Предметом дослідження є умови, чинники, інструменти та механізми макроекономічного стимулювання українського експорту.

Інформаційною базою дослідження  є законодавчі та нормативні акти, матеріали Державного комітету статистики України, Національного банку України, Світового банку, Міжнародного валютного фонду, Всесвітнього економічного форуму, Організації економічного співробітництва та розвитку, результати наукових розробок Національного інституту стратегічних досліджень, інформаційні матеріали низки міжнародних асоціацій та рейтингових агентств.

Наукова новизна  одержаних результатів. Наукова новизна роботи полягає у тому, що на основі комплексного аналізу теоретичних підходів до оптимізації структури національного експорту розроблено підходи до формування макроекономічного середовища, необхідного для зростання виробництва у високотехнологічних галузях економіки, та обґрунтовано пріоритетні напрями реалізації політики стимулювання експорту в Україні.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони можуть слугувати науковою основою для розроблення загальнодержавної програми стимулювання експорту в межах стратегії економічного зростання України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ІНСТРУМЕНТІВ СТИМУЛЮВАННЯ ЕКСПОРТУ

 

1. Особливості розвитку та стимулювання експорту в системі пріоритетів сталого економічного зростання.

 

Експорт товарів ― це продаж та вивезення товарів за кордон з метою їх реалізації на зовнішніх  ринках через передання у власність  контрагенту в іншій країні. У більш широкому розумінні експортом можна назвати продаж товарів за кордон будь-якої форми оплати, включаючи товарну, як це і зазначено в українському законі “Про зовнішньоекономічну діяльність”.

Традиційною основою українського товарного експорту становить продукція  металургійної промисловості, машинобудування, хімічної та нафтохімічної промисловості, агропромислового комплексу, легкої, харчової та місцевої промисловості. Для України  характерними є домінування в  експорті такої промислової продукції, яка потребує значних виробничих потужностей, але не має суттєвого  наукового вмісту. Її виготовлення супроводжується надмірним навантаженням  на навколишнє середовище. Загалом, характер і номенклатурний вміст національного  експорту відрізняє Україну як від  “бананових республік”, так і від  провідних ринкових держав. Цей критерій характеризує національну економіку  як перехідну та пострадянську.

Розподіл експорту на групи представлено на рис. 1.1. Запропонована класифікація відповідає прийнятим класифікаційним ознакам за ступенем обробки. У 2009 р. експорт сировини склав 70,9 %, а несировинний експорт – 29,1 % (рис. 1.1). У сировинному секторі металопродукція займає 59,5 %, а в загальному експорті 42,3 %. Вагова частка технологічного експорту в несировинному сегменті становить 59,2 %, однак у загальному експорті вона досягає лише 17,2 %.

                                          (70,9%)

Рис. 1.1. Класифікація товарних груп експорту України на сировинні та несировинні, 2009 р.

 

Взагалі неефективна структура  експорту, орієнтація на його низькотехнологічні види та значна питома вага сировини є  типовими рисами міжнародної економічної  діяльності пострадянських країн.

Поняття стимулювання експорту з'явилося наприкінці XIX ст., заклавши основи формування державної політики стимулювання експорту як складової зовнішньоекономічної політики. Наукове дослідження проблеми стимулювання експорту має складну історію, що призвело до розбіжностей у визначенні його поняття, видів, завдань та інструментів. Із розвитком світової економіки відбувається поступове переосмислення змістового наповнення поняття стимулювання експорту. Лише наприкінці 80-х років XX ст. англо-американська економічна школа відновила теоретичні та емпіричні дослідження експортної діяльності як домінуючої стратегії. Пізніше до таких досліджень активно долучилася і німецька школа.

Німецький професор Р. Хенцлер  у поняття стимулювання експорту вкладає сукупність усіх засобів  і заходів, які застосовуються владною  стороною з метою підтримки вітчизняних  експортних галузей в їх зусиллях встановити відносини з іноземними ринками збуту, отримати та виконати експортні замовлення.

Німецький дослідник Г. Віліцький  визначає стимулювання експорту як сукупність таких заходів, що дають лише окремим  експортерам стимул до підвищення їх експортного обороту. Пропонується обмежитися лише тими заходами, які  мають характер спеціальної допомоги експортерам (фінансова і кредитна допомога, участь у виставках, ярмарках тощо).

Швейцарський професор Д.Лефевр  до стимулювання експорту відносить  тільки ті державні заходи, що здійснюються із чітко вираженою метою фізичного  і (або) вартісного підвищення експорту.

Найбільш прогресивне  визначення поняття стимулювання експорту з точки зору сучасного соціально-економічного устрою світу є визначення, яке  дав німецький дослідник, професор Бамберзького університету, доктор Й.Енгельхард. Він описує стимулювання експорту як сукупність інструментів і заходів переважно державного або напівдержавного характеру, що слугують фізичному (вартісному) підвищенню експорту або трансформації неекспортуючих підприємств у експортуючі.

У наукових дослідженнях виділяють  французьку і німецьку моделі організації  стимулювання експорту через їх полярність по відношенню до ролі держави у  цьому процесі. Якщо Німеччина дотримуються принципів субсидіарності державних інтервенцій (через систему делегування повноважень), лібералізму і децентралізації, то Франція відстоює ідеї жорсткої координації, планування, активного втручання держави у економічне життя і централізації .

Політика підтримки вітчизняного товаровиробника реалізується в  кількох площинах, або за окремими напрямками державної політики.

Основними інструментами  підтримки експорту з території  України на сучасному етапі є:

1. Стимулювання виробництва експортної продукції;
2. Сприяння модернізації та технічному переозброєнню експорто-орієнтованих виробничих потужностей;
3. Оптимізація національного правового та нормативно-інституційного режиму здійснення експортних операцій;
4. Удосконалення механізму фінансування та кредитування виробництв, які здійснюють експорт;
5. Налагодження ефективної системи страхування експортних операцій;
6. Забезпечення достатньої правової підтримки національного виробника, зокрема при проведенні судово-арбітражних розглядів, антидемпінгових процесів;
7. Забезпечення отримання сертифікатів на продукцію вітчизняного виробництва, відповідності метрологічного та стандартизаційного оформлення вітчизняної продукції вимогам західних ринків;
8. Стимулювання інвестиційної діяльності як національних, так і іноземних фізичних та юридичних осіб в експортоорієнтованому секторі економіки за допомогою податкових, усього широкого спектра фінансових та організаційних механізмів;
9. Вироблення системи національних пріоритетів у міжнародній торгівлі та їх практична імплементація засобами державного регулювання.

Для стимулювання структурної  оптимізації експорту слід домогтися  того, щоб усе валютне, митне, податкове  й зовнішньоекономічне законодавство  України орієнтувало виробника  на збільшення експорту сучасних і  прогресивних машин та обладнання. Для цього необхідно передбачати  різні податкові пільги експортерам, збільшити розміри амортизаційних відрахувань на повне відновлення  основних виробничих фондів, прискорену їх заміну та запровадження все більш  сучасних машин і технологій.

Із вищезазначеного можна  зробити висновок, що політика стимулювання експорту є важливою невід'ємною  частиною зовнішньоекономічної політики держави, спрямованої на збільшення обсягів експорту і як наслідок функціональної відкритості економіки.

 

 

1.2 Теоретичні засади інструментів стимулювання експорту.

 

Система стимулювання експорту (інструменти, інституціональні виконавці  та характер їх взаємодії) у кожній країні є оригінальною. Її конфігурація залежить від соціально-економічного устрою країни і ступеня державного втручання в економічне життя. При застосувнні всіх інструментів стимулювання експорту держава намагається побудувати цілісну і послідовну систему, щоб, з одного боку, сприяти підприємству на кожному етапі здійснювати експортну діяльність, а з іншого,- досягти найвищої ефективності державних інтервенцій.

До інструментів стимулювання експорту відносять:

1. експортне кредитування;
2. страхування експорту;
3. допомога експортним представництвам, які знаходяться за кордоном з боку держави і реальна фінансова допомога;
4. експортні субсидії;
5. організаційно–технічне сприяння експорту;
6. демпінг.

Кредитування  експортерів — надання фірмам-експортерам через державні банки чи спеціальні органи короткострокових та довгострокових кредитів. Кредитні методи державного заохочення експортного виробництва та експортування в сучасних умовах стали органічною частиною механізму реалізації зовнішньоторговельних політик держав. Важливе місце серед них належить прямому державному кредитуванню зовнішньоторговельних операцій, а також різноманітним засобам підтримки приватного кредитування.

Кредитування експорту здійснюється у різних формах із метою розширення збуту товарів. У цю групу засобів входять експортні кредити, державні гарантії щодо експортних кредитів, державні методи фінансування вивозу товарів за програмами допомоги іноземним державам.

 

Експортне кредитування може мати форму:

• субсидованих кредитів національним експортерам - кредитів, що видаються  державними банками під ставку процента нижче ринкової;

• державних кредитів іноземним  імпортерам при обов'язковій умові  закупівлі товарів тільки у фірм країни, що надала такий;

style="text-align:justify">• страхування експортних ризиків національних експортерів, які включають комерційні ризики (нездатність імпортера сплатити постачання) і політичні ризики (несподівані  дії уряду, що не дозволяють імпортеру  виконати свої зобов'язання перед експортером).

Експортні кредити бувають:

• короткостроковими на термін до 1 року, використовуються для кредитування експорту споживчих товарів і сировини;
• середньостроковими на термін від 1 до 5 років, використовуються для кредитування експорту машин і обладнання;
• довгостроковими на термін більше за 5 років, використовуються для кредитування експорту інвестиційних товарів і великих проектів.

Серед основних форм участі держави в кредитуванні експорту слід виділити:

• надання прямих експортних кредитів;
• рефінансування експортних кредитів, наданих комерційними банками;
• використання фондів допомоги для поліпшення умов кредитування експортних угод;
• виплата бюджетних субсидій з метою підтримання пільгових процентних ставок по експортних кредитах;
• страхування експортних кредитів шляхом надання державних гарантій на них.

Важливим засобом просування експорту насамперед у країни, що розвиваються, за допомогою кредитів стали кредити  міжнародних банківських організацій, головними фінансовими донорами яких є найбільші промислово розвинені країни. Основною міжнародною організацією в цій галузі є Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР) разом з його організаціями, так звана Група світового банку. Важливу роль у кредитуванні країн Східної Європи і СНД відіграє Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР).

Однією з форм стимулювання експортних галузей є експортні субсидії, тобто пільги фінансового характеру, які надаються державою експортерам для розширення вивозу товарів за кордон. Внаслідок таких субсидій експортери отримують можливість продавати товар на зовнішньому ринку за нижчою ціною, ніж на внутрішньому. Експортні субсидії можуть бути прямими (виплата дотацій виробникові, коли він виходить на зовнішній ринок) і непрямими (пільгове оподаткування, кредитування, страхування тощо).

Субсидії можуть встановлюватися  в різноманітних формах, наприклад:

• звільнення від сплати податків;
• податкові інвестиційні кредити (коли підприємству дозволяється сплатити податок пізніше, за умови виплати відсотка або без такої умови);
• пряме переведення коштів із бюджету (гранти, позики або капітальні вкладення);
• або державні гарантії виплати позики;
• кредити від державних банків на пільгових умовах (наприклад, під низькі відсотки) іноземним підприємствам, за умови, що останні імпортують з країни банку визначені товари.

У відповідності із правилами  ГАТТ/СОТ, застосування експортних субсидій заборонене. Якщо ж вони все-таки використовуються, то країнам, які імпортують, дозволено  запроваджувати протекціоністське  компенсаційне ввізне мито. Воно завдає шкоди країні, яка його впроваджує, але в цілому для світового  господарства комбінація експортних субсидій та компенсаційного мита вигідна, оскільки залишає сукупний добробут у світі  без змін.

Прагнення торговців звести до мінімуму "зловживання" компенсаційними  заходами призвело до того, що в ГАТТ були включені положення, що стосуються субсидій і компенсаційних заходів. Зрештою, в рамках ГАТТ у 1994 році була укладена Угода про субсидії і компенсаційні заходи'. Згідно з цією угодою, держава імпорту може накладати компенсаційні мита тільки після проведення розслідування, розпочатого з ініціативи зацікавлених вітчизняних виробників.

Загальну класифікацію субсидій зображено на рис.1.2:

Угода про субсидії і компенсаційні  заходи поділяє субсидії на три групи:

1. "Зелені" субсидії  — ті субсидії, застосування яких  правомірно і які не дають  права на прийняття відповідних  заходів; 

2. "Жовті" субсидії  — такі субсидії, застосування  яких дозволено, але при цьому  надається право державі, якій  нанесений істотний збиток у  результаті застосування субсидій, на вживання "відповідних заходів";

3. "Червоні" субсидії  — субсидії, застосування яких  не допускається.

Наслідком надання експортних субсидій є розширення продажу товару на зовнішньому ринку при падінні  цін на нього. Теоретично втрати від  падіння цін і витрати на субсидію мають компенсуватися за рахунок  зростання обсягу продажів. Тому остаточний ефект значною мірою буде залежати від еластичності попиту на товар на зовнішньому ринку за ціною — чим вона вище, тим більш вигідне субсидування.

Побічним ефектом експортного  субсидування, якщо воно безпосередньо  здійснюється залежно від показників експорту, може бути зростання цін  на внутрішньому ринку, яке відбувається внаслідок переключення ресурсів товару із внутрішнього ринку на зовнішній. Від субсидування завжди виграють продуценти експортних товарів та експортери; економіка країн завжди зазнає чистих втрат.

Основне завдання експортних субсидій — розширення експортних ринків, збільшення збуту та штучне підвищення конкурентос­проможності  експортних товарів, яке вирішується  шляхом використання коштів національного  бюджету.

Податкові пільги як опосередковане субсидування експорту надаються, як правило, в таких формах:

• повернення експортерам сум мита і податків, сплачених при імпорті сировини, комплектуючих чи товарів, необхідних для виробництва продукції на експорт;
• звільнення від сплати опосередкованих податків на сировину, комплектуючі чи товари, які використовуються у виробництві експортних товарів;
• дозвіл створення спеціальних фондів для розвитку експортного виробництва, що не оподатковуються;
• відстрочка сплати певних податків;
• надання права на прискорену амортизацію основного капіталу;
• надання знижок як самим експортерам, так і суміжним виробництвам та сферам діяльності, на електроенергію, транспортні тарифи тощо.

Організаційно-технічне сприяння експорту — допомога, яка надається державою в різних формах суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності з метою активізації та підвищення ефективності національного експорту. В більшості країн ці заходи мають системний характер і здійснюються в рамках державних програм підтримки експортерів, розвитку експортного потенціалу або стимулювання національного експортного виробництва та експорту взагалі. В багатьох випадках заходи із сприяння експортуванню важко відокремити від інших інструментів і методів регулювання зовнішньої торгівлі внаслідок того, що вони можуть надаватися як на безоплатній, так і на платній основі, як приватними, так і громадськими установами та організаціями, державними органами.

Серед різноманітних форм організаційно-технічного сприяння національному  експорту слід виокремити:

• надання комерційної інформації про кон’юнктуру світових товарних ринків, тенденції їх розвитку, можливості та умови експортування;
• сприяння національним фірмам в отриманні крупних замовлень, участі в міжнародних тендерах;
• підтримка в організації участі національних фірм у діяльності міжнародних виставок та ярмарків;
• здійснення зв’язку з міжнародними урядовими та неурядовими організаціями з питань міжнародної торгівлі та представлення, відстоювання в них інтересів країни, а також окремих учасників зовнішньоторговельної діяльності;
• організація навчання і тренінгу експортерів-початківців, пошук партнерів, допомога у встановленні перших контактів, експортне та правове супроводження угод;
• створення адекватної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Одним із інструментом стимулювання експорту є демпінг. Демпінг — це продаж товару за кордоном за ціною, нижчою його "нормальної ціни", який завдає або загрожує завдати матеріальної шкоди промисловості, утвореної на території країни-імпортера, або який суттєво затримує утворення такої.

Демпінг може здійснюватися за рахунок ресурсів приватних фірм та державних субсидій експортерам.У комерційній практиці існує декілька різновидів демпінгу:

— постійний демпінг —  постійний експорт товарів за ціною, нижчою від нормальної ціни;

• випадковий (спорадичний) демпінг — тимчасовий епізодичний продаж товарів на зовнішньому ринку за низькими цінами у зв'язку з тим, що у експортерів накопичились великі запаси товарів;

— розбійницький (умисний) демпінг  — тимчасове зниження експортних цін (нижче цін свого внутрішнього ринку і навіть нижче витрат виробництва) з метою витіснення конкурентів  з ринку і наступне підвищення цін (іноді навіть до більш високого рівня, ніж до зниження цін). Це означає встановлення монопольних цін;

— зворотний демпінг —  продаж товару всередині країни за цінами, нижчими від експортних; використовується у випадку непередбачуваних різких коливань курсів валют;

— взаємний (зустрічний) демпінг  — взаємні (зустрічні) поставки одного І того ж товару між двома країнами за заниженими, демпінговими цінами; використовується в умовах високої монополізації ринку певного товару в кожній країні.

Економічний зміст демпінгу полягає у тому, що він являє  собою обов'язково не просте зниження цін, а саме цінову дискримінацію, коли ціни занижуються на одному ринку, у  той час як той самий товар  продається на інших ринках за більш  високими цінами. Демпінг забезпечує виграш передусім фірмі-експортеру, яка отримує можливість збільшити  свою частку на закордонному ринку, компенсуючи  витрати, пов'язані з ціновою конкуренцією, за рахунок внутрішнього ринку.

Отже, демпінг є інструментом придушення конкуренції на експортному  ринку і передумовою монополізації  ринку.

Таким чином, при застосувнні  всіх інструментів стимулювання експорту держава намагається побудувати цілісну і послідовну систему, щоб, з одного боку, сприяти підприємству на кожному етапі здійснювати  експортну діяльність, а з іншого - досягти найвищої ефективності державних  інтервенцій.

Висновок до розділу 1

Експорт товарів ― це продаж та вивезення товарів за кордон з метою їх реалізації на зовнішніх  ринках через передання у власність  контрагенту в іншій країні.

Наукове дослідження проблеми стимулювання експорту має складну  історію, що призвело до розбіжностей у визначенні його поняття, видів, завдань  та інструментів.

До інструментів стимулювання експорту відносять:

1. експортне кредитування;
2. страхування експорту;
3. допомога експортним представництвам, які знаходяться за кордоном з боку держави і реальна фінансова допомога;
4. експортні субсидії;
5. організаційно–технічне сприяння експорту;
6. демпінг.

Як показує досвід розвинутих країн, саме за рахунок стимулювання державою експортного їм вдається втримувати стабільну динаміку економічного розвитку.

Для стимулювання структурної  оптимізації експорту слід домогтися  того, щоб усе валютне, митне, податкове  й зовнішньоекономічне законодавство  України орієнтувало виробника  на збільшення експорту сучасних і  прогресивних машин та обладнання. Для цього необхідно передбачати  різні податкові пільги експортерам, збільшити розміри амортизаційних відрахувань на повне відновлення  основних виробничих фондів, прискорену їх заміну та запровадження все більш  сучасних машин і технологій.

Таким чином, при застосувнні  всіх інструментів стимулювання експорту держава намагається побудувати цілісну і послідовну систему, щоб, з одного боку, сприяти підприємству на кожному етапі здійснювати  експортну діяльність, а з іншого - досягти найвищої ефективності державних  інтервенцій.

 

РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ІНСТРУМЕНТІВ СТИМУЛЮВАННЯ ЕКСПОРТУ

 

2.1 Особливості  інструментів стимулювання експорту  в Україні.

Розглянемо показники  обсягів експорту та імпорту України  за І півріччя 2010 року:

Таблиця 2.1.1

Враховуючи сучасний стан української економіки і актуальність проблем розвитку експортного потенціалу країни, домінантними завданнями в  галузі фінансового сприяння експорту є:

1. надання державою гарантійних зобов'язань щодо кредитних ресурсів, які залучаються уповноваженими банками для забезпечення обіговими коштами виробництв і організацій, орієнтованих на експорт своєї продукції;
2. надання державних гарантійних зобов'язань і страхування експортних кредитів від комерційних та політичних ризиків для забезпечення захисту експортерів;
3. надання державних гарантій банкам, що фінансують експортні поставки на основі комерційного кредиту;
4. забезпечення гарантій щодо кредитів для участі в міжнародних тендерах та торгах;
5. страхування операцій з освоєння зовнішніх ринків;
6. надання зв'язаних кредитів країнам-імпортерам української продукції (як це практикують Ексімбанки Німеччини, Японії та інших країн).