Інтеграційни розвиток Азіатсько-тихоокеанського регіону на прикладі АСеан

5

                                               Курсова робота на тему:

«інтеграційни розвиток Азіатсько-тихоокеанського регіону на прикладі АСеан»

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Азіатсько-Тихоокеанський регіон: поняття, значення, рівень розвитку

1.1. Загальна характеристика Азіатсько-Тихоокеанського регіону

1.2. Асоціація країн Південно-Східної Азії: цілі, задачі, напрями інтеграційних процесів

Розділ 2. Сучасний стан та тенденції інтеграційних процесів в АТР (на прикладі АСЕАН)

2.1. Характеристика сучасного економічного розвитку ругіону

2.2.Інвестициійна зона АСЕАН. Взаємне економічне співробітницвто3

Розділ 3.АСЕАН в системі міжнародних економічних відносин8

    3.1.Співпраця АСЕАН з іншими інтеграційними угрупуваннями і країнами.28

    3.2.Сучасний стан, особливості та перспективи співробітництва України та АСЕАН1

Висновки4

Список використаної літератури6

Додатки8

Вступ

Інтеграція - це особливий етап у процесі інтернаціоналізації господарського життя, що веде до створення нової якості - цілісності відособленого господарського комплексу декількох держав (однорідний, внутрішньозлитий господарський механізм).

Ознаки інтеграції:

   взаємопроникнення і переплитіння національних виробничих процесів;

   на цій основі відбуваються глибокі структурні зміни в економіці країн-учасниць;

   необхідність і цілеспрямоване регулювання інтеграційних процесів; виникнення міждержавних  (наднаціональних або наддержавних) структур (інституціональні структури).

Міжнародну економічну інтеграцію можна визначити як якісно новий етап розвитку і форму прояву інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає зближення і взаємопристосування, переплетення всіх структур національних господарств.

Предметом курсової роботи виступає інтеграція в Азіатсько-Тихоокеанському  регіоні.

У широкому розумінні міжнародну економічну інтеграцію визначають і як відносини, і як процес. Інтеграцію в першому розумінні можна тлумачити як відсутність будь-якої форми дискримінації іноземних партнерів і кожній із національних економік. У такому плані міжнародна економічна інтеграція розглядається як найвищий рівень розвитку МЕВ. Як процес інтеграція проявляється в стиранні відмінностей між економічними суб'єктами – представниками різних держав. На мікрорівні вирізняють горизонтальну і вертикальну інтеграцію.

Актуальність дослідження обумовлена важливістю та значущістю цього регіону, та можливостей для просування українських інтересів в цьому регіоні.

Метою роботи є розкриття інтеграційних процесів в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, можливостей та наслідків для України.

Об’єктом курсової роботи виступає Азіатсько-Тихоокеанський регіон.

Цей регіон привертає увагу до себе головним чином як зона найбільш динамічного у світі економічного розвитку. Саме випередження інших по темпах росту в сполученні зі стрімким підвищенням міжнародної конкурентоспроможності групи країн, що розвиваються, АТр дає підстави говорити про наближення «тихоокеанської ери», або періоду, коли цей регіон стане центром світового економічного розвитку.

              Розділ 1. Азіатсько-Тихоокеанський регіон: поняття, значення, рівень розвитку

              1.1. Загальна характеристика Азіатсько-Тихоокеанського регіону

Азіатсько-Тихоокеанський регіон (АТР) привертає увагу як середовище найбільш динамічного у світі розвитку і як економічний простір активних інтеграційних процесів, котрі перетворюють його на цілісне економічне утворення.

Тут поступово склалася регіональна система поділу праці, що стала основою інтенсивного господарського зближення регіону. Можна виділити декілька груп держав, які помітно відрізняються за рівнем розвитку і тому доволі слабо конкурують між собою.

Оскільки рівень розвитку регіону має великі розбіжності, то співпраця й конкуренція між національними економіками доволі слабка. Групування країн регіону можливо зробити, враховуючи основні макроекономічні зв'язки. Безумовно, що лідирують США та Японія, на які припадає 80 % ВВП країн АТР. Основу економічної могутності становлять технічні переваги, місткість внутрішніх ринків, ефективність механізмів нагромадження капіталів та розвиток сфери послуг. Але при загальному домінуванні в галузі технологій та капіталів вразливим місцем у них залишається висока вартість трудових ресурсів, а для Японії — ще й залежність від сировинних матеріалів.

Розвинуті держави — Канада, Австралія, Нова Зеландія, які поки що беруть участь у внутрішньорегіональному обміні недостатньо, але їхня роль постійно посилюється, складають другу групу розвинутих країн регіону. Ці країни володіють значними ресурсами, тому в них досить розвинуті сировинні галузі, але бракує наявності трудових ресурсів.

Особливу групу утворюють «нові індустріальні країни» або «нові індустріальні економіки» Східної Азії — Південна Корея, Сінгапур, Тайвань, Гонконг (провінція Китаю), які вже підійшли до межі трудомісткої спеціалізації. Вразливим місцем в економіці цих країн можна вважати обмаль природних ресурсів, недостатність розвитку фундаментальних наук та асигнувань на НДДКР.

Четверту групу складають країни: Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, Бруней, В'єтнам, М'янма, Лаос, Камбоджа. Ці країни мають великий ринок збуту, достатні трудові ресурси та унікальні природні багатства: на них припадає 85 % світового виробництва натурального каучуку, 83 % пальмової олії, 67 % олова та копри, 60 % видобутку міді, а також значна частина світового запасу деревини. Країни АСЕАН мають переваги у сировинних і трудомістких галузях обробної промисловості. В окремих країнах субрегіону в 90-х роках спостерігається підвищення заробітної плати. Так, у Таїланді й Малайзії її рівень у 1989 р. становив лише 10% від тайванського, а в 2005 — більше 95 %. Внаслідок цього Малайзія і Таїланд докладають серйозних зусиль для розвитку комплексу високотехнологічних галузей, поступово передаючи естафету трудомісткої спеціалізації Індонезії, Філіппінам та В'єтнаму [10; c. 20].

Окремо аналізується в регіоні економіка Китаю, який у 2002 році підписав рамкову угоду. Включення економіки Китаю до системи внутрішньорегіонального ринку відбувається насамперед за рахунок розвитку трудомістких виробництв. На початок 90-х років рівень заробітної плати у промисловості Китаю був у 3,75—5 разів нижчий, ніж у Гонконгу та Сінгапурі, у 2,9—3,8 рази нижчий, ніж у Тайвані, та в 2—2,6 рази нижчий, ніж у Південній Кореї. Таким чином, експортна продукція Китаю нині конкурує передусім із товарами країн АСЕАН, до-речі всі вони мають від'ємне сальдо в торгівлі з Китаєм. Порівняльні переваги економіки Китаю також пов'язані з багатими природними ресурсами (162 види корисних копалин), з дуже великим населенням (1,3 млрд. чол.) і з раніше створеною значною базою капіталомістких галузей обробної промисловості, яка, втім, потребує технологічної модернізації. Китай створив потужну науково-дослідну базу, котра забезпечує прориви світового значення на окремих напрямах — у галузі космічної промисловості, у супутниковому зв'язку, в окремих видах електроніки тощо. Запуск першого китайського супутника Шень-чжоу-3 з космонавтом Ян-Ливейем, що відбувся 23 жовтня 2003 року, ще раз продемонстрував технологічні можливості економіки Китаю. Слабкими місцями китайської економіки є брак капітальних ресурсів, сучасних технологій, доведених до етапу масового впровадження. В сучасних умовах спеціалізацію Китаю становлять трудомісткі товари, сировинна продукція (передусім нафта й кольорові метали), а в недалекому майбутньому — інвестиційні товари.

В міжнародній статистиці дані по східноазіатському регіону включають лише Японію, чотири НІК, чотири провідні країни АСЕАН (Таїланд, Малайзія, Філіппіни, Індонезія) і Китай. Об'єктивно саме ця група країн відіграє головну роль в економічному розвитку регіону. Саме завдяки їй Східна Азія сьогодні розглядається як один із трьох основних, разом з Північною Америкою і Західною Європою, світових центрів виробництв, торгівлі та інвестицій. При цьому його позиції в даному трикутнику за рядом важливих параметрів помітно посилюються.

Так, Східна Азія посіла лідируючі позиції у виробництві широкого спектру ключових видів продукції — не тільки побутової електроніки (як першочергово), але й електронно-інформаційного комплексу, або, якщо скористатись загальноприйнятим в світі терміном, продукції IT (інформаційних технологій), а також транспортного машинобудування, композитних матеріалів і т. ін. Щодо цього є показовими нові дані, отримані за результатами огляду провідного японського економічного центру «Нихон кейдзай симбун».

В більшості розглянутих видів продукції звертає на себе увагу перш за все швидке і суттєве зростання частки Китаю. На деяких товарних ринках зміцнюють своє становище Південна Корея і Тайвань. Країни АСЕАН за рядом товарів також збільшують частку, але в більшості випадків ведуть нелегку боротьбу за збереження позицій, відступаючи під тиском Китаю. Питома вага Японії, як правило, або є стабільною, або знижується, іноді помітно [14; c. 3-16].

При цьому важливі не тільки кількісні параметри. Безумовно, порівняно швидкий і більш легкий, ніж очікувалось, вихід з кризи, зумовлений перш за все зростанням експорту на хвилі падіння курсів національних валют, дещо знизив стимули для внутрішніх структурних реформ. Проте, східноазіатські країни досягли певних успіхів і в цьому напрямі. Відчутні зрушення в таких сферах, як скорочення державних витрат, в тому числі субсидії підприємствам, приватизація компаній і банків, полегшення тягаря неповернених банківських кредитів, реорганізація компаній та промислово-фінансових груп, покращення корпоративного управління. Найважливішим каталізатором структурних реформ стало посилене проникнення європейського та американського капіталу в формі як прямих, так і портфельних інвестицій.

У цілому особливості поділу праці в АТР в останні десятиліття характеризують за допомогою концепції «летючих гусей» (flying geese). Суть її зводиться до безперервного процесу поступового проходження певних фаз економічного розвитку окремими групами країн: високорозвинутими державами, НІК, АСЕАН, Китаєм, В'єтнамом. Піднімаючись по технологічних сходах угору, кожна група країн звільняє нижню сходинку для наступного покоління НІК. Скажімо, держави АСЕАН у сфері технологій сьогодні роблять те, що вчора робили НІК Східної Азії, і стають на той же шлях зростання якості спеціалізації.

В чому полягають особливості міжнародного поділу праці в АТР?

1. Це, перш за все, — багатоярусність системи поділу праці в регіоні.

2. Тяжіння і орієнтація країн регіону до економіки Японії і Китаю.

3. Поглиблення поділу праці і його поступовий перехід від вертикального до горизонтального поділу праці (тобто перехід від обміну сировиною до обміну готової продукції).

4. Особливості поділу праці полягають в тому, що він має і міжгалузевий, і внутрішньогалузевий характер.

5. Вагомий вплив на систему поділу праці регіону мають японські та американські транснаціональні корпорації, які, створюючи мережу підприємств у країнах регіону, прагнули використовувати порівняльні переваги цих країн.

Особливої уваги заслуговує інвестиційна політика в регіоні. За підрахунками вчених на регіон припадає 57 % загального припливу щорічних прямих зарубіжних інвестицій (ПЗІ) до країн, що розвиваються, і майже 50 % нагромаджених інвестицій.

Зростання ПЗІ до регіону відбувається переважно за рахунок збільшення їхнього припливу до Китаю: за 2006—2007 pp. із 240,2 до 245,5 млрд. дол., що складає приблизно третину ПЗІ, які надходять у країни, що розвиваються. Внаслідок цього Китай перетворився на другого реципієнта у світі й на першого серед країн, що розвиваються. Зросли ПЗІ в економіку Сінгапуру, Тайваню, Південної Кореї. В економіку країн, найбільш вражених кризою (Індонезію, Малайзію, Філліпіни, В'єтнам), ПЗІ скоротилися. Винятком став Таїланд, обсяг ПЗІ в який, незважаючи на кризовий стан економіки, зріс за 2 роки на 4,6 млрд. дол. і сягнув 7,0 млрд..

Процес посилення внутрішньорегіонального співробітництва проявляється і в розвитку внутрішньорегіональної торгівлі. Бурхливе зростання експортозорієнтованих економік країн Східної Азії було можливим завдяки захопленню ними значних сегментів ринку розвинутих країн, передусім США. Наприклад, усередині 80-х років обсяг взаємної торгівлі країн АСЕАН становив лише 13 % загального обсягу їхнього товарообігу (нині — 20-22 %), і водночас 50 % їхнього експорту надходило до США, Японії та країн ЄС. При цьому в торгівлі США з державами Південно-Східної Азії (в тому числі з Японією) зростав дефіцит: у 1987 р. 3/4 загального обсягу дефіциту товарообігу США, який дорівнював 112,6 млрд. дол., припадало саме на цей регіон. З кінця 80-х років ситуація почала змінюватися. Зниження курсу долара призвело до зменшення дефіциту в торгівлі США з НІК Азії.

Інша картина складається в торгівлі Японії з азіатськими країнами, шо розвиваються. Орієнтація Японії на створення в цих країнах експортних баз зумовлювала великі обсяги експорту до них проміжної продукції. Тим самим підтримувалося стабільне додатне сальдо Японії у взаємній торгівлі з ними.

Характерною тенденцією кінця 80-х — початку 90-х років було розширення взаємної торгівлі на нижніх поверхах господарської структури Азійського регіону. Так, за 1986—1989 pp. частка США в експорті НІК Східної Азії скоротилася з 32 до 28 %, а частка внутрішньорегіональної торгівлі піднеслася до 38 %.

Загалом частка внутрішньоазіатської торгівлі в загальному товарообігу країн АТР стала дорівнювати 65 %, і це свідчить про тісну взаємозалежність економік країн Азіатського регіону. Для порівняння: в ЄС цей показник не перевищує 61 %, а в Західній Європі в цілому дорівнює 70 %.

В регіоні сформувалося декілька зон з інтенсивним товарообміном. Так, Австралія і Нова Зеландія уклали угоду про вільну торгівлю, що спричинило зростання взаємного товарообміну більш ніж наполовину за 10 років.

Розвитку внутрішньорегіональної торгівлі в регіоні сприяє взаємодоповнюваність економік таких азійських країн, як Малайзія та Сінгапур, Китай та Гонконг, Сінгапур і Таїланд [1; c. 33-35].

              1.2. Асоціація країн Південно-Cхідної Азії: цілі, задачі, напрями інтеграційних процесів.

Порівняно давно в Азії існує торговельно-економічне об'єднання – Асоціація країн Південно-східної Азії (ASEAN), яка була створена в 1967 році з метою налагодження взаємних економічних, соціальних і культурних зв'язків, подолання економічного відставання, координації програм економічного розвитку країн-членів Асоціації. До складу ASEAN входять: Бруней, Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни,  В'єтнам, М’янма, Камбоджа і Лаос. 

Темпи щорічного зростання реального ВВП країн  ASEAN є високими і становлять у середньому понад 5% (протягом 2000-2008 рр.).

Позитивну динаміку демонструють й показники зростання зовнішньоторговельних операцій. Зовнішньоторговельний оборот об’єднання за 2000-2008 рр. зріс в 2 рази і становив понад 1,6 трлн. дол., у тому числі товарний експорт склав 866 млрд. дол. Високу чутливість ринку, що розвивається, країн ASEAN от змін кон’юнктури на світовому ринку підтверджують суттєві коливання показників щорічного зростання експортно-імпортних операцій, як це наведено в Додатку.1. Пов’язано це також з тим, що питома вага сировинних ресурсів в загальному експорті окремих країн об’єднання залишається досить високою, наприклад, у Брунею ця група товарів складає 96,4%,  (у тому числі нафта – 64,3%, природний газ – 30,6%),  Індонезії 35,0% (у тому числі нафта і нафтопродукти – 14,3%, природний газ 10,0%, вугілля 5,6%). 

Найбільша питома вага продукції переробної промисловості спостерігається в Малайзії, Сінгапурі, Філіппінах і Таїланду. Так, наприклад, в структурі експорту Малайзії комп’ютерне обладнання становить 10,1% (що формує 5,36% світового експорту цієї продукції), Сінгапуру – 5,7% (5,0% в структурі світового експорту). Сінгапур, Малайзія, Філіппіни, Таїланд, Індонезія належать до головних  світових експортерів офісного обладнання та аксесуарів, питома вага експорту цих країн у світовому експорті становить 16,8%. Сінгапур є провідним експортером світу напівпровідникової продукції та транзисторів, питома вага країни у світовому експорті становить 15,4%.

Розширюється участь ASEAN й у світовій торгівля послугами, питома вага яких у зовнішньоторговельному обороті складає 27,6%. Експорт послуг країн об’єднання складає 153,2 млрд. дол., а імпорт 176,3 млрд. дол. (за результатами 2007 року), що, відповідно, в 2,3 та в 2 рази більші показників 2000 року [2; c. 282].

У  1992 р.  учасники ASEAN поставили перед собою завдання створити зону регіональної вільної торгівлі шляхом поетапного зниження тарифів усередині неї. На даному етапі члени асоціації ще не прийшли до створення зони вільної торгівлі, але вони вже налагодила співпрацю в області зниження тарифів, що позитивно вплинуло на поглиблення внутрішньорегіональних зв’язків. Рівень внутрішньорегіонального експорту складає сьогодні в ASEAN 25%, а його зростання протягом  2000-2007 рр. склало 11%, в тому числі 13%  у 2007 році.  Серед країн, що складають інтеграційне об’єднання найвищий рівень внутрішньорегіонального експорту припадає на Сінгапур - 31,8% (95 млрд. дол.), що пояснюється більш високим рівнем розвитку ринкових відносин у країні порівняно з іншими країнами об’єднання. 

Приблизно така ж тенденція спостерігається й у взаємному імпорту країн ASEAN, питома вага якого у загальному обсязі склала 24,5%. Динамічні зміни у розвитку внутрішньорегіонального експорту країн  ASEAN наведено у дод.2.

Розвиток зовнішньоекономічної діяльності підприємств країн ASEAN, що ґрунтується на поглибленні участі країн у міжнародній спеціалізації і кооперації, сприяв розширенню експорту наукоємної продукції, посиленню конкурентоспроможності цих країн в сучасній системі міжнародного поділу праці. Сприяє цьому й активне залучення країнами прямих іноземних інвестицій, яке на початок 2008 року становило 490 млрд. дол (3,2%  від загального обсягу інвестування в світі). Активну участь в розвитку регіональної мережі виробництва в країнах ASEAN приймають Японія,  Китай  і Корея. На жаль розподіл іноземного інвестування серед країн ASEAN є вкрай нерівномірним, оскільки понад половину всіх інвестицій отримав лише Сінгапур, для цієї країни притаманні й найвищі щорічні обсяги прямого іноземного інвестування, про що свідчать дані у дод. 3.

Слід зазначити, що в  азіатських країнах домінують посилюючі настрої на користь азіатської  солідарності,  пошуку загальноазіатських цінностей.  У зв'язку з цим в регіоні були  розроблені  три  головні  напрями  регіональної  інтеграції на базі і в рамках ASEAN:

      згідно з першим напрямом (ринковим), перевага віддається  зоні вільної торгівлі через поетапне зниження тарифів у взаємній торгівлі  з тим, щоб у результаті, відповідно до теорії порівняльних переваг, і для найбільш  ефективного  використання  ресурсів  забезпечити  повну свободу розміщення виробництва в країнах Асоціації.

      головною  особливістю  другого напряму є поєднання  вибіркової  торгівельної  лібералізації  з використанням  деяких  форм  державного регулювання. Цей шлях відстоювався прихильниками «цілеспрямовано  регульованої індустріалізації». Така  стратегія  спирається  на  загальнорегіональну  промислову  співпрацю,  узгодження  планів  розвитку  країн ASEAN  на міжнародному рівні,  реалізацію   спільних  проектів  і підкріплюється адміністративними і політичними заходами. 

      прихильники третього напряму пропонують реалізацію окремих проектів регіонального масштабу і виступають проти комплексних схем господарювання.  Провідна роль в розвитку  регіональної  інтеграції відводиться приватному сектору, тому обґрунтовувалося  створення  умов  для  сприятливого  зростання крупних  багатонаціональних  компаній [13; c. 478].

З точки зору  перспектив  розширення  ASEAN важливе  значення  має  підписана  в  листопаді 2004  р.  угода  про  створення   протягом  десяти  років  зони вільної торгівлі АСЕАН – Китай, яка охоплюватиме понад 1,8 млрд. населення з ВВП в 2 трлн. дол. і торгівельним обігом 1,2 трлн. дол. 

Поступово  розвиваються інтеграційні зв'язки ASEAN з Південною  Кореєю  і  Японією.  У  грудні 2005  р. відбувся  перший  східноазіатський  саміт  у  форматі  ASEAN +  з  можливим приєднанням  до  нього  в  майбутньому  Індії,  Австралії,  Нової  Зеландії  і  Росії. 

Вже  підписана  угода з Індією    про  створення  до 2012   р.   зони  вільної торгівлі.  Почата  робота  над  проектом  створення  Східноазіатської  зони  вільної торгівлі (ASEAN  з  Китаєм,  Японією  і  Південною  Кореєю).  Учасники  нового  угруповання повинні забезпечити її відкритість, насамперед, по відношенню до США. 

На поглиблення розвитку регіональних інтеграційних процесів суттєво вплинули чотири основні фактори.

По-перше, це пов’язано з поглибленням участі країн у системі міжнародного поділу праці, що проявляється у розширенні обсягів торгівлі, інвестування, формування східно-азійської системи виробничих зв’язків і поставок. Розвиток ринкових відносин потребував відповідної лібералізації торгівлі, інвестування, гармонізації норм, стандартів та правил, що регламентують торгівельно-економічні відносини. 

В країнах регіону все більше поширювалось уявлення про те, що поширення  ініціатив щодо створення різноманітних зон вільної торгівлі  може підтримувати подальший розвиток торгівлі, прямого іноземного  інвестування через подальше усунення транскордонних перешкод та розвиток гармонізації. Таким чином, прийняття різноманітних угод  щодо поглиблення регіональної співпраці може бути розцінено як важлива складова економічної політики, спрямованої на розвиток і поглиблення виробничих мереж і сформованих ланцюгів поставок глобальними ТНК та азійськими компаніями. 

По-друге, поштовхом для поглиблення інтеграційних процесів в рамках азіатсько-тихоокеанської моделі міжнародної регіональної економічної інтеграції також послужив подальший розвиток європейської та північноамериканської моделей інтеграції (включаючи розширення ЄС на Центральну і Східну Європу, розвиток монетарного союзу у Єврозоні,  успішний розвиток NAFTA, а також розвиток ініціатив щодо створення Американської зони вільної торгівлі (FTAA). Відповідно, поглиблення інтеграції в рамках азіатсько-тихоокеанської моделі є необхідною умовою забезпечення конкурентоспроможності регіону в світовому господарстві.

По-третє, безумовно, об’єднанню регіональних зусиль сприяла й азійська фінансова криза 1997-1998 років, оскільки саме через спільні дії у торгівельній та інвестиційній сферах можна досягнути сталого розвитку і ефективно протидіяти глобальним викликам.

Нарешті, не слід виключати також й той фактор, який вплинув на поглиблення всіх регіональних ініціатив не тільки в азіатсько-тихоокеанському регіоні, а в цілому в світі. Це стосується уповільнення багатосторонніх переговорів у рамках СОТ, який посилив прагнення урядів країн щодо врегулювання торговельно-економічних відносин саме через альтернативу поширення регіональних зон вільної торгівлі та інших більш глибоких форм інтеграції [4; c. 330].

Економічний розвиток регіону залежатиме також від впливу Міжурядового форуму  Азіатсько-тихоокеанське економічне співробітництво (АРЕС). Діяльність форуму  спрямована  на розвиток механізму  гармонізації регіональних  правил, норм і стандартів.

Стратегічна  мета  об'єднання – формування до 2020 р. системи вільної та відкритої торгівлі й інвестицій в регіоні.  Учасниками даного об'єднання є 21 країна, що належать до різних регіонів світу:  5  країн  Америки (Канада,  США,  Мексика,  Перу,  Чилі), 13  країн  і територій Азії (Бруней, В'єтнам, Індонезія, КНР, Малайзія, Папуа-Нова Гвінея, Республіка  Корея,  Сінгапур,  Гонконг,  Тайвань,  Таїланд,  Філіппіни,  Японія),  а також Росія, Австралія і Нова  Зеландія, відповідно, можна зазначити, що ця організація має міжрегіональний характер. Такий різний склад учасників  породжує  сильну суперечність інтересів, що позначається на ефективності діяльності організації. Тому створення зони вільної торгівлі в рамках даного об'єднання  багато в чому залежатиме від позицій і пріоритетів США, Японії і Китаю, залучених також до інших інтеграційних процесів, у тому числі і альтернативних.

Таким чином, майбутній розвиток азіатсько-тихоокеанської моделі інтеграції залежатиме від розвитку наступних основних центрі, які безпосередньо впливатиме на розвиток внутрішньо регіональної співпраці: Японія – Китай – нові індустріальні країни – ASEAN [6; c. 23].

              Розділ 2. Сучасний стан та тенденції інтеграційних процесів в АТР (на прикладі країн АСЕАН)

              2.1. Характеристика сучасного економічного розвитку регіону.

Сьогодні азійсько-тихоокеанський регіон за динамікою розвитку висувається на перше місце серед інших регіонів світу. Фактично, відбувається великий зсув економічного багатства та політичної могутності в Азії і країни тихоокеанського басейну, на які вже нині припадає близько половини світового промислового виробництва та світової торгівлі. Зміщення глобального економічного центру в Азію зумовлене передусім зростанням КНР, наявністю в регіоні  індустріального  гіганта – Японії, а також «нових  індустріальних країн» Азії – республіки Корея, Сінгапуру, Таїланду та низки інших країн, які мають високі темпи щорічного зростання ВВП і проводять ринково орієнтовану політику. цілком ймовірно, що політична карта ХХІ сторіччя визначатиметься двома питаннями – наскільки суттєво відіб’ється на міжнародній системі сучасні динамічні перетворення в азіатсько-тихоокеанському регіоні й чи відбудеться становлення Китаю як країни «даго» – великої держави.

Серед  вітчизняних  і  зарубіжних  фахівців  немає  одностайної  точки зору щодо  географічних меж азіатсько-тихоокеанського  регіону  (АТР). часто  рамки  регіону  трактують  у  розширеному форматі,  включаючи  до нього країни Південної Азії, латинської Америки, які омиваються водами тихого океану, Австралію. З огляду на величину й строкатість регіону уявляється доцільним, у межах цього розділу,  зосередитися на «серцевині» АТР, а саме – східній Азії. останню  зазвичай умовно поділяють на два субрегіони: Південно-східну Азію, де центральне місце посідає КНР та країни-члени АСЕАН,  і Північно-східну Азію,  в  якій  склалися потужні блоки політичних відносин навколо Японії та Південної Кореї. В регіоні проживає  близько  2 млрд.  чол.,  сукупний ВВП  становить  7,5 млрд.  дол., частка у світовому експорті складає 29 %, імпорті – 25 %. За оцінками експертів, сукупний ВНП країн АТР у 2020 р. сягне понад 20 трлн дол. США у той час як, наприклад, країн ЄС – 11,5 трлн дол. Якою буде конфігурація деяких економік найбільших країн світу зображено у таблиці 1.

Уже сьогодні ринки Європи й Америки заповнені азійськими товарами, що кидає  серйозний виклик  індустріям  західних країн,  адже низька вартість робочої сили в Азії у співвідношенні до її кваліфікаційного рівня спричинює те, що країни Заходу стрімко втрачають свої конкурентні переваги. йдеться вже не про засилля т.зв. «ширпотребу». Від’ємне сальдо в американсько-китайській торгівлі високотехнологічними товарами, яке