Інтеграція рухової діяльності у процес навчання (пізнавальна діяльність у русі, фізкультурні хвилинки)

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………..…3

РОЗДІЛ 1. ОСНОВИ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ……………………....5

1. Поняття про здоров'я та його складові…………………………….8
2. Здоров'я як практична і культурологічна проблема…………..…12

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ОЗДОРОВЧО-ВИХОВНОЇ РОБОТИ В ШКОЛІ……………………………………………………………………....18

2.1. Гімнастика до занять як засіб збереження та формування здоров’я…………………………………………………………………………..18

2.2. Застосування уроків здоров’я як метод та засіб покращення здоров’я школярів……………….…………………………………………….…20

2.3.Інтеграція рухової діяльності у процес навчання (пізнавальна діяльність у русі, фізкультурні хвилинки)………………………………..26

ВИСНОВКИ………………………………………………………………...……32

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………...………34

ВСТУП

Актуальність теми. Зміцнення та збереження здоров’я підростаючого покоління є одним із актуальних державних завдань сьогодення. Відомо, що саме у дитинстві закладається фундамент здоров’я людини. Реформування освіти супроводжується інтенсифікацією навчального процесу, впровадження нових технологій, значним потоком інформації, нерідко недотриманням гігієнічних норм і правил організації навчання, що в свою чергу загострює протиріччя між такою пріоритетною цінністю, як здоров’я підростаючого покоління, і відсутністю умов, необхідних для формування цієї цінності протягом періоду навчання у закладах освіти, у яких ослабла фізкультурно-спортивна база, зменшена кількість літніх баз відпочинку, існують недоліки в організації шкільного харчування і навчального процесу. Як зазначено у Національній доктрині розвитку фізичної культури і спорту (2004 р.), Законі України “Про фізичну культуру і спорт” (1994 р.), завданнями загальної середньої освіти є збереження і зміцнення фізичного і психічного здоров’я учнів, фундамент якого закладається саме у дитинстві [22].

В останні  роки дедалі частіше говориться про  фізичний стан організму не тільки як про абстрагований соціальний феномен, а й як про властивість особистості. В системі фізичного виховання зібрано її механізми і наслідки впливу на розумовий розвиток та розширення пізнавальної інформативності, удосконалення почуттів і соціальної поведінки, моральності й духовності.

Удосконалити  та зміцнити здоров'я дітей можна  шляхом комплексного розв'язання педагогічних, медичних та соціальних завдань з  урахуванням індивідуальних особливостей дитини в різні вікові періоди.

Нинішня концептуальна основа шкільного  фізичного виховання полягає  у формуванні рухової сукупності людини, яка виявляється в оволодінні руховими уміннями і навичками для  досягнення визначеного результату з бігу, стрибків, метань. Однак за цим результатом не видно рівня розвитку особистості школяра з його інтересами, потребами, прагненнями. У процесі фізичного виховання не враховується, що показники сили, витривалості, спритності − це тільки зовнішній бік, який не завжди зумовлений внутрішнім психофізичним станом дитини.

Водночас  фізичний розвиток і здоров'я дитини треба розглядати у взаємозв'язку з інтелектуальною та соціальною активністю, формуванням його особистості  та індивідуальності.

Мета роботи – виявити та теоретично обґрунтувати ефективні засоби та методи збереження і формування здоров’я учнів на уроках фізичної культури в загальноосвітніх навчальних закладах.

Завдання  дослідження:

1. Визначити основні складові здоров’я та з´ясувати основні поняття здорового способу життя.
2. Обґрунтувати засоби та методи збереження та формування здоров’я учнів в процесі навчання.
3. Виявити найсуттєвіші чинники які впливають на формування та збереження здоров’я школярів.

Методи дослідження:

1. Вивчення й аналіз наукової, науково-методичної та популярної літератури
2. Педагогічні спостереження.
3. Узагальнення отриманої інформації.

Об’єкт дослідження – процес формування та збереження здоров’я учнів на уроках фізичної культури.

Предмет дослідження – система педагогічних засобів та методів збереження та формування здоров’я учнів у на уроках фізичної культури.

Практичне значення роботи полягає в теоретичному обґрунтуванні системи засобів і методів формування та збереження здоров’я школярів.

Структура та обсяг роботи: курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає 35 с.

РОЗДІЛ 1.

ОСНОВИ  ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ

Здоров’я  – найбільший дар природи. Людина отримала від природи надзвичайно  досконалий організм, прекрасної форми  з універсальною стійкістю до труднощів життя  – холоду і  спеки, ран і отрут, страхів і  нервових потрясінь, голоду та захворювань. З роками  здоров’я все слабшає, а хвороб стає все більше. Кожна  людина являє собою єдність двох  протилежностей  ‒ здоров’я і захворювання. Стан здоров’я і стан хвороби можуть  багаторазово переходити один в одний, причому в одних випадках цей перехід очевидний, в

інших ‒ прихований, і його можна виявити лише шляхом всебічного і глибокого обстеження  організму [2, 20].

Здоров'я ‒ найбільша цінність не лише окремої людини, а й усього суспільства. Істина відома, але вона поки що не стала домінуючою як у поведінці кожної людини, так і в державній політиці. У кращому разі ця істина лише декларується. І це чи не одна з головних причин погіршення стану здоров'я людей у нашій країні, катастрофічне зниження народжуваності, зменшення середньої тривалості життя [4].

Основоположником шкільної валеологічної  науки та практики є видатний педагог  України В. О. Сухомлинський. Він  у своїй книзі «Серце віддаю дітям», у розділі «Здоров'я, здоров'я і ще раз здоров'я» стверджує: «Я не боюся ще й ще раз повторити: турбота про здоров 'я ‒ найважливіша пращ вихователя. Від життєрадісності, бадьорості дітей залежить їхнє духовне життя, світогляд, розумовий розвиток, міцність знань, віра в свої сили. Якщо виміряти всі мої турботи й тривоги про дітей протягом перших 4 років навчання, то добра половина з них ‒ про здоров 'я» [24].

Здоров'я дитини В. Сухомлинський  сприймав глибинно, суттєво і комплесно ‒ з педагогічної точки зору, а не в медичному тлумаченні, як відсутність хвороб. «Педагог має справу з мислячою матерією, здатність якої в роки дитинства сприймати й пізнавати навколишній світ значною мірою залежить від здоров 'я дитини. Ця залежність дуже тонка й важковловима. Вивчення внутрішнього духовного світу дітей, особливо їхнього мислення, ‒ одне з найважливіших завдань учителя».

В. Сухомлинський, виходячи зі свого  досвіду, звертає увагу на аспекти  формування та збереження здоров'я  дітей, починючи з дошкільного закладу, що є актуальним й на сьогоднішній день.

По-перше. При підготовці дітей до школи він звертає особливу увагу і батьків, і педагогів на здоров'я дітей, а не тільки на оволодіння елементами читання, писання та початкових основ математики. «Перш ніж давати знання, треба навчити думати, сприймати, спостерігати Треба також знати індивідуальні особливості здоров'я кожного учня ‒ без цього не можна нормально вчити». Відповідно до цього подає практичні рекомендації батькам за літо перед школою оздоровити дітей, загартувати їх, подбати, аби вони якомога більше перебували на свіжому повітрі, якомога більше споживали овочів та фруктів.

По-друге. Наголошуючи на важливості здоров'я дитини, особливо в перші роки навчання, В. Сухомлинський не вводить практику навчання здоров'ю до освіти й викладання його як предмета. Оскільки вікові особливості дітей такі, що вони сприймають світ образно й емоційно навчає здоров 'ю не словом, а самою організацією шкільного та позашкільного життя учня, його духовною взаємодією з учителем. «Школою радості» він називає початкову школу, де вчитель не тільки наставник, а й друг, товариш, якого з дітьми зв'язують багатогранні емоційні стосунки в дружньому колективі. Це основа психічного й емоційного здоров'я дітей і вчителів.

По-третє. Велику увагу В. Сухомлинський приділяє природному джерелу оздоровлення дітей: ранкова гімнастика, душ, улітку ‒ купання у ставку до пізньої осені та ходіння босоніж, мандри до лісу, в поле. Важливо, щоб діти більшу частину доби будь-якої пори року бували на свіжому повітрі, багато рухалися й не засиджувалися над підручниками одразу після шкільних занять. Не можна щоб домашня розумова праця втомлювала. Другу половину дня діти мають проводити не над підручниками й не в закритому приміщенні.

Великого значення надавав В. Сухомлинський здоров'ю ‒ фізичному, психічному, моральному, й духовному ‒ вчителів, бо без цього важко досягти очікуваних результатів і в дітей [24].

Праці педагога-новатора з природного виховання й гармонійного розвитку дітей, зокрема і їхнього здоров'я, є джерелом наукових і практичних надбань, із яких кожен учитель може багато корисного взяти для своєї практики.

Останнім часом розвивається педагогічна (шкільна) валеологія, яка вивчає методи і зміст валеоло- гічного виховання учнівської молоді; санологія, або медична валеологія, яка вивчає закономірності проявів здоров'я людини, методи його діагностики, немедикаментозного його оздоровлення і зміцнення здоров'я здорових людей [15].

Одним зі шляхів формування та збереження здоров'я дітей і молоді, передбачених Державною національною програмою «Діти України» (Указ Президента України від 18.01.1996 р. № 63/96), є створення та розвиток валеологічної освіти. Її головною метою є формування валеологічного світогляду та поведінки учнів, мотивацій, що забезпечать активне й свідоме залучення кожної особи до процесу творення свого здоров'я [11].

Валеологія як навчальний предмет  являє собою систему наукових і емпіричних (народних) знань, умінь  і практичних навичок, які необхідні для виховання валеологічного світогляду й поведінки, стійких мотивацій на здоровий спосіб життя й безпечну життєдіяльність як важливої умови й потужного механізму формування, збереження і зміцнення фізичного, психічного та духовного здоров'я молоді. Валеологічні знання дають можливість формувати в собі свідоме дбайливе ставлення до здоров'я як умови реалізації духовного, творчого й фізичного потенціалу, як ефективного методу запобігання інфекційним, соматичним і психічним захворюванням, недугам, що передаються статевим шляхом, а також набути навичок безпечної життєдіяльності, щоб уникнути травматизму та нещасних випадків, здобути вміння першої медичної само- і взаємодопомоги в екстремальних умовах.

Валеологія повинна забезпечувати  реалізацію таких завдань:

• ознайомлення учнів із основними валеологічними принципами та закономірностями життєдіяльності людини;
• створення сталих емоційних установок на валеологічну поведінку й здоровий спосіб життя, формування, збереження та зміцнення здоров'я;
• виховання в учнів усвідомлення, що людина є частиною Природи, і що стан її здоров'я формується й залежить від природних факторів і встановлення гармонійних відносин із природою та суспільством;
• свідоме оволодіння учнями валеологічними знаннями, вміннями і навичками та активне творче їх застосування з метою формування, збереження та зміцнення індивідуального здоров'я [7].

1.1. Поняття про здоров'я та його складові.

Вивчаючи  проблему здоров'я в житті сучасного  суспільства, тобто ознайомлюючись з основами валеології, слід уточнити, розширено та поглиблено розуміти термін предмета «здоров'я». Валеологічне визначення Проголошений статут Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), затверджений у 1949 р., дає таке визначення «здоров'я ‒ це стац повного фізичного, духовного та соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб та фізичних вад» [1].

Природа наділила людину досконалим функціональним організмом із універсальним захистом від усіляких зовнішніх і внутрішніх негативних впливів. Тому здоров'я слід розглядати не як щось набуте і незмінне, а як стан організму, котрий постійно змінюється. Отже, необхідно завжди стежити за своїм здоров'ям і підтримувати його у гармонійній рівновазі з довкіллям, а для цього потрібно вести здоровий спосіб життя.

Отже, щоб  бути здоровим, недостатньо мати тільки здорове тіло. Здорова людина значною  мірою залежить від багатьох чинників довкілля, зокрема кліматичних і географічних особливостей навколишнього середовища, від способу життя людини, її духовності, світогляду, ставлення до власного здоров'я та до інших людей і природи. Для повного здоров'я потрібне сприятливе поєднання умов життя як природних (температура повітря, атмосферний тиск тощо), так і соціальних (побут, культура, суспільно-виробничі відносини) [6].

Важливе значення для здоров'я має внутрішня рівновага організму людини ‒ це збалансована робота всіх його функціональних систем: серцево-судинної, дихальної, нервової, гуморальної та інших. Внутрішня гармонія передбачає стан психічної зрівноваженості та духовної цілісності особистості.

Складові здоров'я.

 Фізична складова  здоров'я ‒ це фізичний (тілесний, соматичний) стан людини та її фізичний розвиток. Фізичний розвиток - це сукупність морфологічних (форма та будова органів) і функціональних показників, які характеризують розвиток організму і дають змогу визначити запаси його фізичних сил, витривалість, працездатність. Це є одним із показників стану здоров'я населення.

При вивченні фізичного розвитку застосовують уніфіковані методи антропометричних досліджень (антропометрія). З усіх численних морфологічних і функціональних ознак найчастіше беруть до уваги: довжину тіла (зріст), масу тіла, обвід грудної клітки, життєву ємкість легень, м'язову силу рук, станову силу; оцінюють склад тіла, стан опорно-рухового апарату, форму хребта, грудної клітки, ніг, поставу; визначають ступінь відкладення жирової підкладки і розвиток вторинних статевих ознак. Програма дослідження фізичного розвитку може змінюватися залежно від обстежуваного контингенту та мети обстеження. Індивідуальний фізичний розвиток оцінюють, зіставляючи показники окремих ознак зі стандартами чи типовими середніми значеннями.

Для визначення середніх показників фізичного розвитку обстежують велику групу практично здорових людей у порівняно короткий термін. Результати обстежень обробляють методом варіаційної статистики. Окремі середні показники є стандартами фізичного розвитку відповідної групи населення.

Загальноприйнятих стандартів фізичного розвитку нема. Для певної віково-статевої групи, певної території розробляють шкалу регресій фізичного розвитку (кореляційний аналіз), за якою проводять індивідуальну і групову оцінку Особливо цінною є розробка так званих зональних стандартів фізичного розвитку населення окремих територій, подібних за географічними, економічними й екологічними умовами.

При вивченні фізичного розвитку дітей і підлітків  застосовують також індивідуальний метод, тобто метод динамічного  спостереження протягом багатьох років, який дає змогу виявити особливості  росту і розвитку кожного індивідуума, пов'язані з умовами життя (харчуванням, режимом, перенесеними хворобами тощо). Стандарти фізичного розвитку і розроблені на їхній основі спеціальні оцінні таблиці (таблиці корекції та шкали розрахунку за довжиною тіла) широко використовують у практиці медичних закладів, особливо дитячих, для індивідуальної оцінки фізичного розвитку.

Психічна складова здоров'я - надзвичайно важлива. Вона визначає розвиток людини як особистості, забезпечує її пристосування (адаптацію) в соціальному середовищі та душевне благополуччя.

Психічне здоров'я розкривається через розвиток основних функцій психіки людини.

Психічні  процеси у здорової людини реалізуються через різноманітні почуття та емоційні стани. Реальне пізнання оточуючого світу відбувається за допомогою відчуттів, сприйняття, уваги, пам'яті, мислення, уяви, мови.

Умовою  психічного здоров'я є розвиток різноманітних  емоцій та почуттів, вміння контролювати і керувати ними, набуття навичок  зменшення шкідливого впливу стресогенних чинників. Психічне здоров'я дає можливість людині оптимально пристосуватися (адаптуватися) до змін соціального середовища, пізнати себе, реалізувати власні потреби, що необхідно для самоутвердження та самоактуалізації її особистості. Це збалансованість психічних процесів та їхніх проявів, тобто здатність особи керувати собою за умов високих життєвих навантажень на основі взаєморозуміння й емоційного комфорту в суспільстві, а також особистого внутрішнього комфорту.

Духовна складова здоров'я є своєрідною вершиною, яка збирає все найкраще в людині, завдяки чому індивід стає особистістю. Невід'ємною частиною духовного здоров 'я людини є її здатність до співпереживання та співчуття, добросовісність, доброзичливість, порядність, терпимість.

Протягом  всього життя людина прагне до духовного  розвитку і самовдосконалення. Розкривається  вона через неповторні поєднання:

• бачення прекрасного у довкіллі і в самій собі (естетизм);
• вироблення певних правил поведінки щодо оточуючого світу як за законами суспільства, так і за внутрішнім моральним кодексом (етизм);
• розуміння сутності навколишнього світу, місця людини в природі і суспільстві, її життєвих цінностей, вибору способу власного життя, відповідальності за здоров'я і життя своє та інших людей (філософське світобачення);
• набуття унікальної властивості вірити і вибору своєї віри (релігійний світогляд).

Кожна складова здоров'я багатогранна, непроста. Але лише за умови органічного поєднання цих компонентів формується і розвивається здоров'я людини [7].

1.2. Здоров'я як практична і культурологічна проблема.

Дуже велике значення для здоров'я людини має її спосіб життя.

Здоровий спосіб життя ‒ це діяльність, спрямована на формування, збереження та зміщення здоров 'я людей як необхідної умови для прогресивного розвитку суспільства в усіх його напрямах.

Поняття «здоровий спосіб життя» включає:

• загартування;
• достатня рухова активність;
• повноцінне раціональне харчування', культура статевих відносин;
• психоемоційна сталість.

До основних складників здорового способу життя належать:

• спосіб життя суспільства й особи;
• рівень культури суспільства й особи;
• валеологічний світогляд;
• зворотні зв'язки;
• настанова (настроєність) на довге здорове життя;
• валеологічне та гігієнічне виховання;
• відсутність шкідливих звичок.

Спосіб життя складається з чотирьох категорій: економічної (рівень життя), політичної (устрій життя), соціальної (якість життя) і психологічної (стиль життя).

Рівень культури суспільства ‒ це ставлення людей до власного здоров'я. Культура ‒ це не тільки сума знань, це поведінка і сукупність моральних засад. Людині передали від попередніх поколінь знання про природу, про організм і, звичайно ж, про хвороби. Але люди дуже часто байдужі до цього, ведуть неправильний спосіб життя, що спричиняє захворювання.

Валеологічний світогляд не завжди займає перше місце порівняно з речами та іншими матеріальними благами. Звичайно, здоров'я багато в чому залежить від добробуту. Проте для багатьох людей накопичення модних і дорогих речей стало ціллю всього життя. Заради цього вони нехтують фізичним і духовним удосконаленням, гармонійним розвитком особистості, знищують природу, забруднюють навколишнє середовище, чим шкодять своєму здоров'ю і здоров'ю майбутніх поколінь.

Мотивування в основному визначає спосіб життя. Не можна стверджувати, що люди не розуміють значення здоров'я, не цінують його. Однак, на превеликий жаль, ціну здоров'я більшість усвідомлює лише тоді, коли воно значно втрачене. Тільки тоді (і то не завжди) виникає мотивування ‒ вилікувати захворювання, стати здоровим. Для того, щоб кожна людина була зацікавлена у зміцненні свого здоров'я, важливе значення мають матеріальні стимули. Наприклад, при платному лікуванні свідомість людини та її психологія буде спрямована на зміцнення здоров'я і дотримання здорового способу життя.

Зворотні зв'язки ‒ це важливий фактор ефективної діяльності численних безумовних і умовних реакцій, що забезпечують високу адаптацію до змінних умов зовнішнього середовища. Багато людей нерозумно і довго випробовують стійкість свого організму неправильним способом життя, алкоголем, нікотином. І тільки через десятиліття спрацьовують їхні зворотні зв'язки. Тоді вони перестають курити, зловживати хмільним, проте буває запізно.

Слід  пам'ятати, що зворотні зв'язки поволі реалізуються не тільки на негативні, але й на позитивні впливи. Наприклад, ефект ранкової гімнастики, заняття фізичною культурою і гартування організму проявляються не через декілька днів, а через місяць. Люди цього не розуміють і тому, не отримавши негайного ефекту від корисних для здоров'я дій, припиняють їх. Сповільнена дія та довге невиявлення зворотних зв'язків ‒ одна з головних причин негігієнічної поведінки людей, недооцінки здорового способу життя.

Настанова (настроєність) на довге  здорове життя ‒ категорія суб'єктивна, водночас це важливий об'єктивний чинник здоров'я. У протилежному разі людина думає тільки про хворобу, входить у неї, не мобілізує резерви свого організму ‒ універсальні «внутрішні ліки».

Стародавній сирійській лікар Аль Фаридж так звертався до хворого: «Дивись, нас троє: я, ти й хвороба. Якщо ти будеш на моєму боці, нам буде удвох легше подолати її». Фокусування на здоров'я підвищує захисні сили організму, що допомагає швидкому видужанню. Дуже важливо для людини зосередити увагу на довгому здоровому житті.

Валеологічне та гігієнічне виховання. Донедавна в Україні у навчальних закладах не надавали відповідної уваги принципам і навичкам здорового способу життя. Головними джерелами знань у цій ділянці є приклад батьків і санітарна освіта. Навчити здоров'я ‒ сьогодні першочергове завдання нашої школи. Виховання загальної культури здоров'я ‒ мета глобальна, вирішити яку покликана валеологічна освіта для створення власного (індивідуального) здорового способу життя. Здоровий спосіб життя є однією з найголовніших умов та чинників формування, збереження і зміцнення здоров'я, що дає змогу багатьом людям підтримувати достатній рівень фізичного і психічного здоров'я навіть у складних екологічних і соціально-економічних умовах, забезпечує високу працездатність, добре самопочуття, ефективне пристосування до змін довкілля. Тому основним завданням виховання та навчання є сформування у дитячі та юнацькі роки валеологічного світогляду, що забезпечує гармонійний фізичний, духовний і соціальний розвиток особистості, її добре самопочуття, належну протидію захворюванням, повноцінне життя й активне довголіття.

Одним із важливих елементів самопізнання є  визначення свого ставлення до так званих чинників ризику, до яких належать ті, які мають негативний вплив на здоров'я людини і можуть навіть призвести до її смерті [6].

Сучасна медицина виділяє більше десятка  таких факторів. Є об'єктивні чинники ризику, які не залежать від людини і на які впливати неможливо, наприклад, стать, вік, раса (національність), спадковість. Наприклад, у чоловіків інфаркт міокарда трапляється частіше, ніж у жінок, у літніх людей - частіше, ніж у молодих. Якщо батьки хворіють на цукровий діабет чи гіпертонію, то ймовірність цієї недуги у їхніх дітей значно вища, ніж у сім'ях, де батьки здорові.

Але є суб'єктивні чинники ризику, що залежать від конкретної людини (суб'єкта), її світогляду, звичок, поведінки, способу життя. Якщо їх вчасно усунути, ризик захворіти і померти зменшується в десятки і навіть сотні разів.

Найпоширенішими серед  молоді чинниками ризику є такі:

1) гіподинамія (недостатня рухова активність);

2) неправильне (антивалеологічне) харчування і надлишок маси тіла;

3) тютюнопаління;

4) зловживання алкогольними напоями;

5) вживання наркотичних і одурманюючих (психотропних) токсичних речовин; 6) надмірний вплив стресових ситуацій.

Організм  людини, як відомо, є складною біологічною  відкритою системою, якій властиві процеси самоорганізації, постійного розвитку і контакту із зовнішнім  середовищем. Якщо в організмі людини легко порушується рівновага, це є свідченням його нездоров'я. Межі відхилення від рівноваги бувають різними, і досі достеменно не з'ясовано, від чого залежить гомеостаз (грец. homoios - подібний і stasis - нерухомість) - спроможність організму, популяції або системи організмів підтримувати стійку динамічну рівновагу за змінних умов середовигца. На сучасному рівні розвитку науки необхідне обгрунтування методик визначення кількісного і якісного здоров'я людини, механізмів реакції організму на стрес, способів його регуляції, підвищення загальної, неспецифічної резистентності (опірності) організму несприятливим впливам, підтримання гармонії людини, природи і суспільства [16].

Поняття «здоров'я людини» є дуже ємним і охоплює біологічні, соціальні, економічні, наукові, етичні та інші аспекти. Учені досі дискутують стосовно інтерпретації сутності цього поняття. За сучасних умов з'ясування поняття «здоров'я» є фундаментальною проблемою не лише медицини, а й екології людини. ВООЗ визначає «здоров 'я людини» не лише як відсутність хвороб, а й як стан повного фізичного, душевного благополуччя. З огляду на це, більшість вчених погоджуються, що критеріями здоров'я можна вважати такі основні його елементи:

• нормальне функціонування (у біологічному розумінні) всіх систем і структур організму;
• динамічна рівновага між людським організмом і довкіллям;
• здатність людини до виконання основних соціальних функцій, до продуктивної праці;
• адаптивність (здатність пристосовуватися) людського організму до змінних умов середовища;
• відсутність хвороби чи будь-яких ознак захворювання;
• фізичне, духовне, соціальне благополуччя, гармонійний розвиток фізичних і духовних сил.

Ці основні  ознаки повністю не вичерпують усієї  різноманітності критеріїв оцінювання здоров'я людини, але охоплюють основні передумови гармонійної життєдіяльності.