Інтегрована система захисту пшениці озимої в умовах Південного Степу України

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

Таврійський державний агротехнологічний  університет

                                                                

 

                                                                     КАФЕДРА РОСЛИННИЦТВА

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни ІНТЕГРОВАНИЙ ЗАХИСТ РОСЛИН

 

за темою:

Інтегрована система захисту пшениці озимої в умовах Південного Степу України

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконав: Нінічук Володимир Степанович

 

група 31САгЗ

Перевірив:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мелітополь, 2013

 

ЗМІСТ

    Вступ.

1. Стан і перспективи розвитку захисту рослин від шкідників, хвороб і бур’янів на пшениці.

2.Грунтові і кліматичні умови зони вирощування пшениці озимої.

3.Біологічні особливості та агротехніка пшениці озимої.

4.Розповсюдження та біологічні особливості шкідників, хвороб і бур’янів, небезпечних для пшениці озимої в зоні Південного Степу України.

5.Агротехнічні методи боротьби зі шкідливими організмами пшениці озимої.

6.Біологічні методи захисту.

7.Імунологічний метод.

8.Календарний план заходів захисту культури від шкідників, хвороб і бур’янів.

9.Розрахунок потреби у пестицидах і біопрепаратах.

10.Оцінка ефективності захисту культури від шкідників, хвороб і бур’янів.

11.Заходи безпеки при проведенні захисту культури від шкідливих організмів.

12.Висновки.

Список використаної літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ.

В останні роки значно погіршився фітосанітарний стан агроценозів сільськогосподарських  культур.   Основними причинами  цього є несталість посівних площ і порушення технологій вирощування (практично повсюдне недотримання науково-обґрунтованих  сівозмін, спрощення системи основного  обробітку ґрунту, незбалансоване внесення міндобрив, несвоєчасне застосування засобів захисту).   За даними Інституту  захисту рослин та інших науково-дослідних  установ, потенційні втрати врожаю від  комплексу шкідливих організмів становлять: на озимій пшениці - 27%, кукурудзі - 29%, цукрових буряках - 28%, соняшнику - 24%, картоплі - 33%, ріпаку - 25%. Це переконливо  свідчить, що навіть часткове запобігання  втратам - важливий фактор підвищення продуктивності культури. Необхідно  звернути увагу, що в 2009 році на посівах  озимої пшениці очікується підвищена  чисельність злакових мух, клопа  шкідливої черепашки (розширення ареалу на північ), хлібного туруна (особливо в зоні Степу). В популяціях саранових  намітилась динаміка підйому чисельності. Існує загроза високої шкідливості  ґрунтових шкідників (дротяників, несправжніх  дротяників і личинок хрущів) у  більшості областей, насамперед в  Поліссі. Цього року за умов вологої  теплої погоди з частими дощами в  період достигання хлібів можливий високий  рівень розвитку більшості хвороб листя  та колосу, на що вказує запас інфекції, який знаходиться в ґрунті, рослинних  рештках і насінні. На кукурудзі  значну загрозу становитимуть сажкові  хвороби, кукурудзяний метелик, злакові  мухи. Потенційну небезпеку має розширення ареалу західного кукурудзяного  жука. На соняшнику з хвороб найбільш небезпечні фомопсис, несправжня борошниста роса, іржа, зі шкідників - сірий буряковий  довгоносик, совки підгризаючі та листогризучі, соняшникова шипоноска, попелиця.  На цукрових буряках найнебезпечнішими  для посівів є звичайний буряковий  довгоносик, сірий буряковий довгоносик, щитоноски, листкова бурякова попелиця, бурякова нематода, коренеїд сходів, церкоспороз, альтернаріоз.

 

На ріпаку істотну загрозу  становитимуть хрестоцвіті блішки, ріпаковий квіткоїд, ріпаковий насіннєвий прихованохоботник, стебловий прихованохоботник, капустяна стручкова галиця, попелиці, бурякова нематода, снігова пліснява, альтернаріоз, бактеріоз коренів, фомоз, циліндроспоріоз.     Популяція  гризунів восени 2008 року відзначалась високими показниками життєздатності, погодні умови зими поточного  року сприятливі для збереження їх чисельності на рівні, що становитиме  загрозу посівам озимих зернових, ріпаку, багаторічних трав, особливо в  Лісостепу та Поліссі, подекуди в  Степу. За такої фітосанітарної ситуації доцільно спрямувати основні зусилля  на дотримання систем захисту сільгоспкультур, які базуються на оптимальному поєднанні  організаційно-господарських, імунологічних, біологічних і хімічних заходів, що забезпечує регулювання чисельності  шкідливих організмів на господарчо невідчутному рівні. Система включає: -використання сортового потенціалу рослин, у тому числі впровадження у виробництво сортів, комплексно стійких до шкідників і хвороб;  -дотримання сівозмін. Граничний рівень зернових колосових культур у  структурі площ посівів озимої пшениці  не повинен перевищувати 50-55%. Повторне розміщення посівів соняшнику на одній площі не раніше ніж через 6-8 років. Зменшення насичення сівозмін ріпаком, особливо у зерно-буряковій  сівозміні, щоб унеможливити поширення  нематодозів;          - для захисту від ґрунтових  шкідників, поля із значною їх чисельністю  необхідно відводити під посіви бобових, льону, гречки, проса чи чорний пар, які погіршують умови живлення та розвитку даних шкідників, особливо за умови багаторазової культивації  запирієних площ; -          обробіток ґрунту: вибір найбільш раціональної системи підготовки ґрунту визначається ґрунтово-кліматичними умовами, попередником, кількістю продуктивної вологи та запасом насіння бур'янів в орному шарі; -          дотримання оптимальних для кожної кліматичної зони строків сівби; -          посів  ранніх ярих зернових колосових у  ранні строки (на півдні України - в  лютневі вікна); 

 

-          обов'язкову обробку насіння зернових  колосових протруйниками системної  дії з додаванням стимуляторів  росту вітчизняного виробництва  на природній основі, що забезпечує  захист від сажкових хвороб  і кореневих гнилей та підвищує  схожість насіння; -          інкрустацію насіння цукрових  буряків, соняшнику, кукурудзи  інсектицидами або комбінованими  препаратами від комплексу шкідників  для ефективного захисту сходів; -          знищення  бур'янів для обмеження місць  резервації шкідників і хвороб;  -          збалансоване  внесення мінеральних добрив; -          систематичний моніторинг фітосанітарного  стану посівів. Застосування феромонних  пасток для моніторингу чисельності  та прогнозу строку обробок  проти кукурудзяного метелика  та шкідників плодових культур;          - для оптимізації і економічної  доцільності хімічного захисту  проти шкідників і хвороб обробки  проводити з урахуванням економічних  порогів шкідливості (табл. 1-6);          - для збереження потенційного  врожаю проведення обробок фунгіцидами  проти хвороб: на зернових колосових  - 2-3 обробки, на цукрових буряках  - 1-2 обробки, на соняшнику - 2 обробки,  на ріпаку - 1-2 обробки; -          на озимій пшениці для запобігання  ураження колоса фузаріозом й  альтернаріозом ("почорніння колоса") обов'язкова обробка посівів у  фазу цвітіння системними фунгіцидами; -          критерієм  доцільності проведення обробок  проти хвороб є їх розвиток  на рівні 1-5% за сприятливих  погодних умов; -          після відновлення вегетації  озимої пшениці провести обробіток  їх гербіцидами; -          використовувати пестициди і  агрохімікати згідно з регламентами, вказаними в "Переліку пестицидів  і агрохімікатів, дозволених для  використання в Україні"; -          важливими складовими регулювання  чисельності мишоподібних гризунів  є моніторинг поведінки, розвитку, шкідливості гризунів і профілактичні  заходи: знищення бур'янів, своєчасне  і без втрат збирання врожаю, рання глибока оранка, знищення  гризунів у місцях їх резервації  для недопущення в посіви сільгоспкультур.

-          в регіонах, де складаються сприятливі  умови для розвитку трихограми (ГТК 0,9-1,2), для захисту посівів  від листогризучих совок, стеблового (кукурудзяного) метелика - випуск  трихограми. 

 В умовах дефіциту  матеріальних ресурсів перевагу  в проведенні хімічного захисту  зернових культур від шкідливої  черепашки слід надавати посівам,  перспективним для одержання  сильних і цінних пшениць. 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Клімат відноситься до другого агрокліматичного району, який характеризується як дуже теплий та посушливий і знаходиться в зоні Південного Степу України. Клімат відзначається нерівномірністю і недостатнім випаданням опадів на протязі року, високою температурою і сухістю повітря, потужними східними вітрами в найбільш критичні періоди розвитку рослин. Середня кількість опадів, які випадають за рік, складає 430 мм. Дують східні та південно-східні вітри, навесні і влітку їх швидкість складає 10-15 м/с, що значно збільшує випаровування вологи ґрунтом і рослинами. Відносна вологість повітря становить 80-85 %, а влітку знижується до 30-40 %. Середньорічна температура складає +9,3^оС, без морозний період триває 275 днів, сума ефективних температур за цей період складає 3100-3250°С.

Зима тепла із частими  відлигами. В такі холодні місяці, як січень та лютий, днів із відлигами  буває до п’ятдесяти. В цей період температура повітря коливається від -2,5°С до -20°С, але в окремі роки знижувалися до -25°С. Перехід середньодобової температури повітря через 0°С спостерігається в березні. Останні весняні приморозки характерні до другої декади квітня, а перший осінній – другій половині жовтня. Глибина промерзання ґрунту коливається від 14 до 102 см, а в середньому 41 см. Повне відтавання ґрунт зазвичай співпадає з другою декадою березня. Середня висота снігового покриву в період його максимуму (лютий) досягає 6-7 см, а середня з максимальних декадних висот за зиму складає 15 см.

Зима 2009-2010 року була холодною з критичними негативними температурами. Інтенсивне зниження температури спостерігалося з 20 січня, коли вдень температура сягала до -18^оС, а вночі вже до -23,1^оС. Мінімальна температура 21 січня досягла до -25^оС, 22 січня -21,9^оС, а з 23 січня -26,3^оС (сама низька) і 24 січня до -25^оС.

Найважливіші місяці (червень, липень, серпень) мають середньомісячну  температуру повітря 20-22°С.

Погодні умови характеризуються значним перепадом температур у  лютому та березні. До негативних явищ слід також віднести нерівномірний  розподіл опадів по місяцях року, низьку відносну вологість повітря впродовж вегетаційного періоду, високий  рівень випаровування вологи ґрунтом. Східні та північно-східні вітри взимку дуже холодні.

Навесні переважають південно-західні  вітри, з опадами у вигляді  дощів; влітку східні вітри приносять  зливові дощі.

Накопичення вологи в ґрунті відбувається, головним чином, восени, частково взимку і рано навесні. В  цілому кліматичні умови району дозволяють вирощувати озиму пшеницю.

Ґрунтовий покрив Південного Степу досить різноманітний і представлений темно-каштановими ґрунтами, які сприятливі для зростання і розвитку зернових культур . Ґрунтоутворююча порода – лес, який характеризується палево-бурим забарвленням, розвиненою пористістю, досить щільним складанням. Структура верхніх шарів лесу грубокомковата, по порах спостерігаються прожилки, з близьким заляганням лінії закипання 10% HCl і горизонту білозерки 58-60см. Карбонати представлені вуглекислими солями кальцію і магнію. Ґрунти представлені чорноземами звичайними середньо – та мало гумусними, чорноземами південними та темно-каштановими слабо солонцюватими ґрунтами.

За даними лабораторії агрохімії ІЗС ім. М. Ф. Сидоренка чорнозем південний важко суглинковий, сформований на лесах в умовах рівнинного рельєфу. За вмістом гумусу (в середньому 1,6 % у верхньому 60 см шарі) даний ґрунт відноситься до мало гумусних. Середній вміст його в шарі 0-20 см складає 2,71 % і з глибиною поступово зменшується до 1,97 %. Об’ємна маса ґрунту у верхньому 0-60 см шарі складає в середньому 1,25-1,26 г/см³. Вміст мінерального азоту в цьому шарі чорнозему становить 8,8 мг/кг г. Ґрунт оптимально забезпечений в шарі 0-40 см рухомим фосфором 2,6 мг/100г г., та середньо – обмінним калієм 34,8 мг/100г ґрунту (за Мачигіним). Вміст водорозчинних солей в шарі ґрунту 0-150 см становить 0,09-0,12 %, серед яких переважають нейтральні солі. Токсичні лужні солі в шарі 0-60 см відсутні. Реакція ґрунтового середовища у верхніх горизонтах нейтральна та слабо лужна рН_водн. –6,6-7,5 (0-60 см). Чорнозем південний важко суглинковий має високу ємність вбирання 32,51 - 48,62 мекв/100г г.(шар 0-150 см) і характеризується значною насиченістю кальцієм і магнієм, низьким вмістом натрію. Вміст увібраного натрію в шарі ґрунту 0-60 см складає 0,3-0,5 % від суми увібраних основ, що свідчить про відсутність солонцюватості ґрунту.

По механічному  складу темно- каштанові ґрунти відносяться до важко суглинкових, в якому переважає фракція мулу – 41,78 - 53,85%.

Крім  того, відмічається значна кількість  пилуватих часток - 35,88 - 45,12%. Ґрунти володіють великою вологоємкістю, в сильно зволоженому стані в'язкі, дрібні, погано провітрювані. У сухому стані – щільні і тверді.

Реакція ґрунтового розчину близька до нейтральної, з глибиною величина рН стає слабо  лужною 7,37-7,62, рН водної витяжки 6,70-7,37.

Вниз  по профілю вміст гумусу поступово  зменшується. Забезпеченість гідролізованим азотом і рухомим фосфором низька, обмінним калієм – висока. Сума увібраних основ складає 29,9-40,1 мгекв/100г ґрунту. Характерною особливістю складу увібраних основ є присутність натрію і збільшена кількість магнію і кальцію. Вміст натрію становить 0,45-1,35%. Дані аналізу водної витяжки показують, що темно-каштанові ґрунти мають підвищений вміст водорозчинних солей 0,86 мгекв/100г ґрунту в шарі 0-100см. Глибина залягання ґрунтових вод близько 10 м. По хімічному складу вода сульфатно-хлоридно-натрієво-магнієва з сухим залишком 7,8-22,6 г/л і загальною жорсткістю 58-162,5 мг-экв/л.

Отже, темно-каштанові ґрунти за своїм механічним складом та за вмістом гумусу придатні для вирощування зернових культур.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. В онтогенезі пшениця проходить 12 етапів органогенезу і такі фенологічні фази: проростання насіння, сходи, кущення, трубкування(стеблування), колосіння, цвітіння, формування і налив зернівки, молочна, воскова, повна стиглість. Проростання насіння, фаза сходів та частково кущення відбуваються восени, під час 1 та 2 етапів органогенезу, останні фенофази і етапи органогенезу - весною та влітку наступного року. Тривалість вегетації восени - 40-50 днів, весною і літом - 90-110 днів. Маса 1000 зерен - 35-50г.

За сприятливих умов сходи  з`являються за 7-9 днів після сівби. Через 13-15 днів, коли на рослині утвориться 3-4 листки і на глибині 2-3 см сформується  вузол кущення - настає фаза кущіння (підземного пагоноутворення). До зими рослина повинна сформувати 2-4 пагони. Для цього потрібно 40-50 днів осінньої вегетації. Коренева система на цей  час заглиблюється на 50-70см.

З настанням весною середньодобових  температур 4-5°C пшениця відновлює  вегетацію і продовжує кущитись ще 25-30 днів. Після цього починається  вихід у трубку (стеблування). Воно триває 25-30 днів і змінюється фазою  колосіння, а ще через 4-5 днів настає цвітіння і припинення росту стебла. Пшениця - самозапильна культура, тому запилення може відбуватись і  в полеглих посівах, але кількість  зерен в колосі, маса 1000 зерен  та урожайність зменшуються на 20-40% і більше. Після запліднення формується зернівка, яка через 12-17 днів досягає  кінцевої довжини і вступає у  фазу ранньої молочної,а потім  молочної, тістоподібної, воскової і  повної стиглості. Фаза молочної стиглості  триває 7-14, воскової 7-9 днів. В середині воскової стиглості при вологості  зерна 33-35% припиняється надходження  пластичних речовин у зернівки і  можна приступати до роздільного  збирання.

Пшениця - холодостійка культура. Її насіння починає проростати при  температурі 1-2°C. Для одержання дружних  сходів під час сівби повинні  бути температури 14-16°C. При температурі 25°C і вище формуються ослаблі проростки  з тонкими корінцями, які сильно уражуються хворобами. Добре загартовані  рослини витримують взимку зниження температури в зоні вузла кущення  до мінус 17-18°C, а високо- морозостійких  сортів - до мінус 19-20°C.

Загартуванню сприяє сонячна  погода в передзимовий період протягом 12-14 днів та посилене фосфорно-калійне  живлення. Найвища морозостійкість  рослин - на початку зими. До весни  вона поступово знижується. Значно знижується морозостійкість при  періодичному відтаванні та замерзанні грунту. Дуже шкідливі перепади температури  ранньою весною, коли вже почалось відростання рослин і температури  вдень підвищуються до 5-10°C тепла, а  вночі знижуються до мінус 8-10°C.

Пшениця вимоглива до вологи. Протягом вегетації вологість грунту повинна бути в межах 65-75% НВ і  не знижуватись до рівня вологості  розриву капілярів і тим більше до вологості в`янення рослин. При  вмісті в 10-сантиметровому верхньому  шарі грунту доступної рослинам вологи менше 10 мм сходи з`являються із запізненням  і зріджені, Дефіцит вологи у фазі кущіння знижує загальну кущистість, у фазі трубкування - продуктивну  кущистість, у колосіні-цвітіні - озерненість  колоса, під час формування і наливу зерна - дрібнозерність і щуплість зерна. Транспіраційний коефіцієнт пшениці - 320-450. Він зменшується при достатньому  застосуванні фосфорно-калійних добрив, які сприяють розвитку кореневої  системи, роздрібному внесенні азотних  добрив.

Вимагає легкодоступних форм елементів живлення. На утворення 1ц  зерна з відповідною кількістю  соломи забирає з грунту 3-4 кг азоту, 1-1.3 кг Р2О5, 1.8-2.5кг К2О.

 Коефіцієнти засвоєння  азоту із грунтових запасів  - 0.20-0.15, калію - 0.1-0.20, із мінеральних  добрив, внесених безпосередньо  під пшеницю, - відповідно - 0.5-0.80; 0.15-0.45; 0.55-0.95; внесених під попередник - 0.05-0.07; 0.10-0.20; 0.15-0.25, із органічних  добрив - відповідно: 0.20-0.35; 0.30-0.50; 0.50-0.70; та 0.15-0.25; 0.10-0.20; 0.10-0.20.

Вибаглива до світла. Похмура  погода восени спричиняє неглибоке  залягання вузла кущіння та погане загартування, від чого знижується морозо- і зимостійкість; весною - вилягання; під час наливу зерна -зниження вміст  білка в зерні.

Вимоглива до грунтів. Добре  вдається на окультурених структурних  грунтах середнього механічного  складу. Кращими є чорноземні, каштанові  та сірі лісові грунти. Високі врожаї можна  одержувати на окультурених дерново-підзолистих  грунтах при застосуванні підвищених норм органічних і мінеральних добрив, сидератів, вапнування, поглиблення  орного шару, усунення надмірного зволоження. Погано росте на солонцюватих грунтах, солодях, на легких піщаних, важких за механічним складом глинистих грунтах, які запливають, де під час вегетації  застоюється вода.

Вирішуючи питання вирощування  пшениці, слід обов`язково ознайомитись із біотехнологічною характеристикою  сортів рекомендованих для зони. Щоб  знизити ризик, для вирощування  обрати 2-3 або 3-4 (залежно від розмірів посівних площ) сорти різні за скоростиглістю та реакцією на умови вирощування. Такий  підхід дозволить краще використати  попередники, рельєф, погодні умови  року.

Зараз зареєстровані для  вирощування понад 65 сортів озимої м`якої пшениці. З них сильні сорти: Донецька 46 (СЛ), Дончанка 3(С), Знахідка одеська (С), Київська 8(ЛП), Київська остиста (ЛП), Коломак 3 (СЛП), Коломак 5(Л), Красуня  одеська (СЛ), Лада одеська (СЛП), Леля (С), Ніконія (С), Одеська 161(СЛП), Одеська 133(С), Одеська 162(СЛ), Одеська 265 (С), Одеська 267 (СЛ), Тіра (СЛП), Українка полтавська (Л), Фантазія одеська (С), Ятрань 60 (ЛП).

Цінні сорти: Вікторія одеська (Л), Миронівська 33, Миронівська 65, Миронівська 66, Мирхад, Поліська 90, Порада, Херсонська 86, Циганка.

Пшениця вибаглива до попередників і знижує урожайність при повторному вирощувані на 15-20, а при сівбі  третій рік підряд - до 30-35% і більше. При беззмінному вирощуванні  урожаї знижуються навіть при внесенні додаткової кількості добрив. Основною причиною зниження врожайності є  прогресуюче поширення хвороб, шкідників  і бур`янів. Пшеницю не слід розміщати  не лише після пшениці, а й після  інших злакових хлібних культур (крім кукурудзи), які мають спільних збудників хвороб, шкідників і  бур`яни.

Набір попередників, які  забезпечують високі врожаї озимої пшениці  в різних зонах України неоднаковий, але всі вони повинні відповідати  принаймі одній вимозі - бути надійними  щодо накопичення достатньої кількості  продуктивної вологи на початок сівби (не менше 10мм в 10-сантиметровому шарі грунту). Ці культури повинні рано звільняти  поле та не висушувати грунт на велику глибину. Такими у Степу України  є чисті і зайняті пари. Добрими  парозаймаючими культурами є вирощувані на зелений корм озимі жито, пшениця, тритикале, вико- і горохо-вівсяні  сумішки, еспарцет на один укіс, кукурудза, яка збирається до викидання волотей, а також інші культури, які збираються не пізніше червня місяця. Добрими  попередниками є горох, сочевиця, чина. В богарних умовах не слід висівати після сорго, суданської трави, соняшника, кукурудзи на зерно, трав другого-третього року використання.

В Лісостепу пшеницю слід розміщати в полях зайнятих парів  посівами на зелений корм і сіно, після конюшини на один укіс, гороху, сочевиці, чини, ранньої картоплі раннього споживання, кукурудзи на ранній силос, зібраної у фазі молочно-воскової стиглості  не пізніше 20 днів до настання оптимальних  строків сівби, а в посушливій південно-східній частині - також  після чистих парів.

Слід пам`ятати, що інтенсивні сильні і цінні сорти вибагливіші до попередників. Тому кращі попередники (чисті і зайняті пари, зернобобові культури) слід відводити для їх вирощування. У регіонах з достатньою кількістю опадів у липні, серпні і вересні доцільно після збирання ранніх культур робити лущення поля і висівати сидерати (редька, гірчиця), але з таким розрахунком, щоб заробляти їх не пізніше як за 20 днів до настання оптимальних строків сівби пшениці.

В умовах зрошення, окрім  перелічених вище, попередниками  пшениці можуть бути люцерна, кукурудза  на силос.

Обробіток грунту

Обробіток грунту повинен  диференціюватись залежно від грунтової  зони, попередників, типу забур`янення, вологозабезпеченості, часу збирання попередника. Підготовку грунту слід починати без розриву в часі після збирання попередника.

Потрібно пам`ятати, що утримання  поля чистим від бур`янів і сходів падалиці від збирання попередника  до сівби пшениці є важливим заходом  боротьби з багатьма шкідниками пшениці  і хворобами.

Поле, що йде під чистий пар після соняшника, дискують боронами БДТ-7, БД-10 або лущильниками ЛДГ-10, ЛДГ-15А, ЛДГ-20А у двох напрямках, щоб подрібнити післяжнивні рештки і рівномірно розподілити їх по площі та створити умови для проростання бур`янів і основного обробітку грунту. Після стерньових попередників, якщо переважають однорічні бур`яни, поле двічі дискують лущильниками на глибину 6-8 і 8-10см. Якщо переважають багаторічні  бур`яни, перше лущення проводять  на глибину 8-10, друге, а по можливості і третє - на глибину 10-12 та 12-14см, використовуючи знаряддя КПШ-9, КПЭ-3.8, ОПТ-3-5, КТС-10, або  чизельний культиватор ЧКУ-4, обладнаний стрільчастими лапами. Через 2 тижні  після останнього лущення, коли проростуть бур`яни, проводять глибоку оранку на 28-30см, або глибокий плоскорізний обробіток. Окультурені, чисті від  багаторічних бур`янів поля орють на 20-22см.

 В посушливих, ерозійно  небезпечних умовах після соняшника  проводять безвідвальний обробіток  плугами ПЛН-6-35 або іншим, обладнаними  безвідвальними корпусами КБ-35, КБЯ-30-35.

Весною обробіток чорного  пару починають із "закриття" вологи боронами БЗСС-1.0, БЗТС-1.0 в 1-2 сліди. Протягом весни і літа проводять різноглибинний обробіток, який забезпечував би максимальне  збереження вологи і знищення бур`янів. Після закриття вологи, коли з`являться сходи бур`янів, проводять культивацію  культиваторами КШП-8, КЗБ-21, КПЭ-9 на глибину 10-12см, а на забур`янених багаторічними  бур`янами полях - на глибину 12-14см з  одночасним боронуванням. Наступні культивації  проводять по мірі з`явлення бур`янів з поступовим зменшенням глибини  на 1-2см. Не слід зловживати частими  культиваціями. Слід максимально використовувати  боронування широкозахватними агрегатами, особливо якщо немає багаторічних бур`янів, проводячи боронування тоді, коли проростки бур`янів знаходяться  в стадії "білої ниточки" під  поверхнею грунту. Борони незрізаними ребрами спрямовують вперед по ходу агрегата. Якщо поле забур`янене багаторічними бур`янами, щоб зменшити втрати вологи, доцільно до мінімуму звести кількість культивацій та боронувань, обробивши поле гербіцидами.

Якщо перед збиранням  парозаймаючої культури і сівбою озимої пшениці (або іншої озимої культури) достатньо часу, а в  шарі грунту 0-20 см є не менше 20 мм доступної  рослинам вологи, то урожайність пшениці  мало залежить від способу обробітку  грунту при умові, якщо останнім створюється  ущільнений підпосівний і дрібногрудучкуватий  посівний шар з агрегатами не більше 3 см в діаметрі.

В умовах достатнього зволоження після культур, які рано збираються, після лущення стерні проводять  оранку плугами з передплужниками  в агрегаті з секціями кільчасто-шпорових котків і боронами. Глибина оранки 20-22см, а після багаторічних трав - 25-27см. На дерново-підзолистих грунтах - на глибину орного шару 16-18; 18-20 см.

Після кукурудзи, особливо якщо вона збирається не раніше як за 20 днів до сівби пшениці, слід проводити  поверхневий обробіток грунту. Поверхневий  обробіток грунту на глибину 8-12см дисковими  голчастими або плоскорізними знаряддями ефективний після всіх попередників в роки з посушливою погодою під  час підготовки грунту і сівби  на чистих полях і при пізньому збирані попередника. Після гороху проводять теж такий обробіток.

Виключної уваги заслуговує передпосівний обробіток. Він повинен  проводитись старанно відрегульованими на глибину обробітку лапами культиватора КПС-4, УСМК-5.4 або інших з боронами; або комбінованими агрегатами РВК-7.2; РВК-5, ВІП-5.6 і не залишати не оброблених "огріхів". Нерівномірно по глибині  оброблений посівний шар призводить до нерівномірної глибини загортання насіння, а це в свою чергу, призводить до зниження польової схожості насіння, нерівномірності розміщення сходів по площі і розтягнутості появи  їх в часі, порушення синхронності розвитку рослин. Передпосівний обробіток  проводять у день сівби на глибину  загортання насіння. Якщо культивація  проведена глибоко, а грунт пухкий, то поле перед сівбою слід закоткувати.

Удобрення

Серед хлібних культур  озима пшениця є однією з найвибагливіших  до родючості грунту. Добрива підвищують її урожайність на всіх типах грунтів. На утворення 10ц зерна і відповідної  кількості соломи пшениця забирає  з грунту 30-40 кг азоту, 10-14кг фосфору, 18-25кг калію. Система удобрення пшениці  складається з основного удобрення, внесення добрив у рядки під час  сівби та підживлень під час вегетації. В основному удобрені, яке вносять  під основний обробіток грунту, використовують гній та гнойові компости (у Степу - 18-20т/га, Лісостепу - 25-30; Полісі - 30-35т/га) та 80-90% фосфорно-калійних добрив. Вищою  є ефективність гною в зоні достатнього  зволоження та після непарових попередників.

Внесення гною під попередник і під озиму пшеницю безпосередньо  забезпечує майже однаковий приріст  урожайності. Добрі результати від  внесення гною в поєднанні з мінеральними добривами в половинних нормах. По парових полях вища ефективність фосфорно-калійних добрив, по непарових - азотних.

Високу ефективність має  внесення гранульованих добрив у  рядки під час сівби (на 3-5см глибше і вбік від висіву насіння). Доза - P10-15; P10-15 K10-15, а на бідних дерново-підзолистих  грунтах N10P15K15 .

Азотні добрива використовують шляхом підживлень. Лише після гірших попередників та на бідних дерново-підзолистих  грунтах доцільно під перепосівну  культивацію вносити N25-30. Підживлення  проводять у кілька строків в  найбільш відповідальні фази розвитку рослин. Перше підживлення проводять  способом розсівання гранульованої  форми азотних добрив на початку  весняного відростання рослин (другий етап органогенезу). Доза - N30-40 або 20-30% від розрахункової норми на вегетацію. Воно прискорює укорінення рослин, листкоутворення, загальну кущистість. Друге підживлення таким же способом проводять на початку виходу рослин в трубку (4 етап органогенезу) для  підвищення продуктивної кущистості. Доза - 50% від норми азоту на вегетацію (40-60кг). Третє - від фази "флагового" листка і колосіння до початку  формування зерна (7, 8, 9 етапи органогенезу) для підвищення озерненості колоса і виповненості зерна.

 Це підживлення більше, ніж попередні впливає на якість  зерна. Використовують його або  розсіюючи гранульовану форму  азотного добрива, або обприскуючи  посіви водним розчином азотних  добрив. В останньому випадку  слід використовувати сечовину (не  більше як 20%- водний розчин), бо  розчини аміачної селітри виявляють  сенсибілізуючу гербіцидну дію  і обпікають листки і інші  органи рослин.

Якщо вирощується сильний  або цінний сорт і є можливість одержати сильне зерно, але проведених підживлень недостатньо, тоді проводять  додаткове, понад розрахункових  норм, якісне підживлення розчином сечовини або плаву при дозі азоту 25-35кг/га у фазі наливу зерна. Цим  підживленням можна підвищити вміст  білка на 1-2% і клейковини на 2-4% і  більше.

Перше підживлення ефективніше  проводити прикореневим внесенням  добрив на глибину 4-5см дисковими сівалками. В цьому випадку можна внести одночасно і фосфорно-калійні  добрива, якщо з якоїсь причини не вся їх доза була внесена до сівби. Питання проведення 3-го підживлення  спірне і до нині. Ефективність використання азоту з туків у цьому підживлені знижується. Тому його недоцільно проводити  у зонах з недостатнім зволоженням  та в роки з посушливою погодою  в цей час. Отже в степових богарних районах усю розрахункову кількість  добрив слід використати в першому, або першому і другому підживленнях, керуючись станом розвиненості посівів  та враховуючи величину загальної норми  азоту.

Для вирощування товарного  зерна слід використовувати кондиційне насіння категорії Рн-1-3, яке має  лабораторну схожість не нижчу 92%, чистоту  не меншу 98%, силу росту більше 80%, масу 1000 зерен більше 40г. Важливо, щоб  насіння було не лише добре очищене, а й розсортоване на фракції за величиною. Вирівняне насіння з  меншою масою 1000 зерен забезпечує вищу урожайність, ніж невирівняне -з  вищою масою 1000 зерен. З невирівняного  насіння розвиваються різні за силою  рослини. Слабкіші з них пригнічуються  і гинуть взимку та під час весняно-літньої  вегетації. До невирівняного насіння  важко підібрати оптимальну глибину  загортання, норму висіву.