Інтегрування України в світогосподарський простір

Зміст

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

1. Суть та передумови інтеграції
2. Рівні та етапи інтеграційних процесів
3. Теорії міжнародної інтеграції

РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ЩОДО УЧАСТІ УКРАЇНИ У СВІТОВИХ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСАХ

2.1   Аналіз показників, що формують ступінь інтеграції України у світовий простір

2.2   Оцінка сучасних напрямів щодо інтеграції України

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ  ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВХОДЖЕННЯ УКРАЇНИ У СВІТОВИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ПРОСТІР

3.1  Проблеми інтеграції України у світове господарство

    3.2  Перспективи участі України у світових процесах 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

    Україна як незалежна держава об’єктивно не може стояти осторонь міжнародних  інтеграційних процесів і повинна  обрати свій шлях у цьому процесі. На сьогоднішній день перед країною  постають завдання ефективного входження  у світову економіку на основі загальних принципів, вироблених світовим співтовариством, проте з обов’язковим урахуванням національної специфіки, з метою реалізації національних інтересів через взаємовигідне  співробітництво з іншими країнами.

          Одним із найважливіших чинників  розвитку людської цивілізації,  безумовно,виявилася інтеграція, тому  що вона стосується нашої країни  і є досить актуальною на  сьогоднішній день. Інтеграція України  дуже важлива для людства. Кожен  повинен знати, як розвивається  Україна,  які шляхи розв’язання проблем вона знаходить у тих чи інших ситуаціях. Тому ця тема близька для кожного із нас, та є актуальною як для економіки самої держави, так і для науки, людини, суспільства.

     Міжнародна  економічна інтеграція має у своїй  основі фундаментальні теоретичні основи та теорії, закладені у ХХ – початку  ХХІ століття представниками різноманітних  європейських шкіл. Основними інтеграційними теоріями є неолібералізм, корпораціоналізм, структуралізм, неокейнсіанство і  диріжистські напрямки.

     Незважаючи на глибину сучасної наукової думки щодо різних аспектів створення передумов для включення країн в процеси інтеграції, питання визначення напрямків інтеграційної взаємодії і розробки відповідних механізмів залишаються недостатньо дослідженими.

    Метою курсової роботи є вивчення, аналіз та визначення пріоритетних напрямків інтеграції України у світове господарство.

    У роботі відповідно до даної мети поставлені наступні завдання:

• проаналізувати теоретичні аспекти інтеграції України;
• визначити основні напрямки економічної інтеграції;
• розглянути сучасні інтеграційні процеси в Україні;
• намітити основні шляхи та дати рекомендації щодо необхідності входження України у світове господарство.

    Предметом дослідження є процес інтеграції України у світове господарство.

    Об'єктом дослідження даної курсової роботи є сукупність зв'язків (торгових, інвестиційних, фінансових) між Україною і країнами-членами світового співтовариства.

    В процесі написання даної курсової роботи я використав такі методи макроекономічного дослідження: логічний, аналіз, синтез, метод аналогії та порівняння. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ 

1. Суть та передумови інтеграції.

       Існує багато визначень поняття міжнародної інтеграції. Нижче приведені декілька з них.

       Міжнародна інтеграція — це вищий рівень розвитку міжнародних економічних відносин, коли інтернаціоналізація господарського життя проявляється у переплетінні національних господарств двох або кількох країн та проведенні ними узгодженої міждержавної торговельно-економічної політики. [1]

       Поняття «міжнародна інтеграція» можна визначити як об’єктивний, усвідомлений та спрямований процес зближення, взаємопристосування та зрощення національних господарських систем, що мають потенціал саморегулювання і саморозвитку, і в основі котрих лежить економічний інтерес самостійних суб’єктів господарювання і міжнародне розподілення праці. Саме цим заперечується розуміння інтеграції як свідомо регулюємого або тільки стихійного ринкового процесу. Це дві нерозривні сторони одного й того ж процесу. Основною метою інтеграції є нарощення об’єму товарів та послуг внаслідок забезпечення ефективності господарської діяльності у міжнародних масштабах.

       Вплив на процеси міжнародної інтеграції, її основні ознаки, умови та рівні розглянено у табл. 1.1.

       На макрорівні міжнародної інтеграції процес інтеграції йде через взаємодію окремих фірм прилеглих країн на основі формування різноманітних економічних відношень між ними, у тому числі створення філій за кордоном. На міждержавному (макро-) рівні інтеграція відбувається на основі формування економічних об’єднань держав і узгодження національних політик. 
 
 

     Таблиця 1.1

     Ознаки, умови та рівні міжнародної інтеграції [2]

     Бурхливий розвиток між фірмових зв’язків породжує необхідність міждержавного (а іноді  і наддержавного) регулювання, спрямованого на забезпечування вільного руху товарів, послуг, капіталу та робочої сили між країнами у рамках даного регіону, на узгодження і проведення спільної економічної, валютно-фінансової, науково-технічної, соціальної, зовнішньої та оборонної політики. У результаті – створюються цілісні регіональні господарчі комплекси з єдиною валютою, інфраструктурою, спільними економічними задачами, фінансовими фондами, спільними наднаціональними і міждержавними органами управління. [3]

     Перепони  на шляху інтеграції держав, що розвиваються [4]:

1. Держави, які інтегруються, слабко доповнюють економіки одна одної, що стримує процес інтеграції; звідси виникає необхідність структурних змін.
2. Не розвинена інфраструктура.
3. Відмінності рівней і потенціалів розвитку.
4. Політична нестабільність.

     Фактор, що стимулює інтеграційні процеси –  підвищення відкритості національних економік.

     Характерними  рисами відкритої економіки є [7]:

• глибока втянутість економіки країни у систему світогосподарчих відносин;
• послаблення або повна ліквідація обмежень на міждержавні пересування товарів, капіталу, робочої силі;
• можливість конвертування національних валют.

     Головні учасники та організатори інтеграційного процесу [8]:

• держави;
• партії;
• ТНК;
• громадські організації.

     Ефективність міжнародної економічної інтеграції досягається за рахунок [9]:

• усунення дискримінації та бар'єрів між країнами — учасницями інтеграційних угруповань у русі товарів, послуг, капіталу, робочої сили і підприємництва;
• стандартизації та уніфікації у виробничо-комерційній сфері;
• динамічного ефекту внаслідок розширення ринку і економії на масштабах виробництва;
• забезпечення достатнього рівня конкуренції.

     Для зрілих інтеграційних угруповань (спільний ринок, економічний та політичний союзи) характерні:

• синхронізація процесів відтворення у межах груп країн;
• створення господарського комплексу з тісними взаємозв'язками національних економік і пріоритетом власного поділу праці;
• особливі механізми регулювання переважно через наднаціональні органи;
• узгоджена політика як у взаємних економічних відносинах, так і у відносинах з іншими країнами та їх групами.

     Тенденції міжнародної економічної інтеграції:

1. Глобалізація світової економіки – розвиток міжнародних економічних відносин впливом спеціалізації і розподілом праці приводить до глобалізації. Основні риси глобалізації:

• змінюється вид виробництва, він переходить до міжнародної форми у вигляді ТНК;

• нововведення змісту виробництва і обміну через вплив спеціалізації, тобто орієнтація національної економіки на міжнародні стандарти;
• міжнародні центри управління, міжнародні системи інформації, система міжнародних стандартів (ГАТТ, МВФ, органи ООН та ін.).

2. Регіоналізація  – історично сформована регіональна  відповідність єдиним економіко-географічним, культурним нормам і т.д

2. .   Рівні та етапи інтеграційних процесів.

     Міжнародна інтеграція має декілька рівнів свого прояву, а інтеграційний процес проходить у своєму розвитку ряд основних етапів.

     Щодо  рівнів інтеграції, то вони визначаються таким чином:

     1. Взаємодія на рівні приватного  підприємства та організації.  Міжнародна інтеграційна практика  свідчить; саме на їхню долю  припадає значний тягар забезпечення  інтеграційного процесу. 

     2. Взаємодія на рівні держав. На цьому рівні забезпечується інтегрування основних ланок національних економік, а також створення юридично-правових норм та умов інтеграційного процесу.

     3. Соціально-політичний рівень розвитку  інтеграційного процесу. На цьому  рівні створюються політичні,  культурні, релігійні, чисто людські  передумови успішного розвитку  інтеграційного процесу. 

     4. Рівень інтеграційного об'єднання чи угруповання . Саме на цьому рівні інтеграційне об'єднання виступає як суб'єкт міжнародних економічних відносин, не позбавляючи такого статуса жодну з країн-інтегрантів. [10]

     У своєму розвитку міжнародна економічна інтеграція проходить декілька етапів, кожний з яких передбачає більш широку інтеграцію та має свої особливості (табл.1.2).

     Таблиця 1.2

     Етапи економічної інтеграції

     Зона  вільної торгівлі виникає тоді, коли група країн скасовує обмеження  на взаємну торгівлю, але, разом з  цим, кожна країна-учасниця зберігає свою власну систему тарифів і  квот на торгівлю з третіми країнами. Іншими словами, це зона, в межах  якої підтримується вільна від митних і кількісних обмежень міжнародна торгівля товарами. Розрізняють повну та промислову зони вільної торгівлі. Промислова зона вільної торгівлі репрезентує незначну ступінь економічної інтеграції і охоплює торгівлю лише промисловими товарами.     Прикладом промислової зони вільної торгівлі є Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ).

     Митний  союз - це інтеграційне об'єднання, утворюється  тоді, коли країни-учасниці усувають будь-які  обмеження на взаємну торгівлю, а  також вводять спільну систему  тарифів і квот по відношенню до третіх країн. Таким чином, митний союз передбачає заміну декількох митних територій однією при повній ліквідації митних податків в межах митного союзу і створенні єдиного зовнішнього митного тарифу.

     Спільний  ринок - це митний союз з усуненням  будь-яких обмежень на переміщення  товарів, послуг, а також виробничих факторів: капіталу і робочої сили. Створення єдиного спільного  ринку вимагає гармонізації та уніфікації значної кількості законодавчих правил та норм у багатьох сферах діяльності, що потребує формування наднаціональних  органів управління і контролю. Побудова спільного ринку повинна завершитися  створенням дійсно єдиного економічного, правового та інформаційного простору і дати імпульс для переходу до якісно нової сходинки економічної  інтеграції – економічного союзу.

     Економічній союз - складна форма міждержавної економічної інтеграції, що потребує проведення єдиної економічної і  валютно-фінансової політики, створення  системи регулювання соціально-політичних процесів, координацію національних податкових, антиінфляційних, валютних та інших заходів.

     Повна економічна інтеграція (економічний  і валютний союз/політичний союз) - найвища сходинка економічної інтеграції, передбачає проведення єдиної валютної політики, введення єдиної валюти, створення нового інституту - Єдиного Центрального банку, який разом з Центральними банками країн-учасниць створить єдину систему Центральних банків країн, що входять до економічного і валютного союзу. Варто підкреслити: якщо зона вільної торгівлі, митний союз чи спільний ринок здебільшого виникають внаслідок ліквідації обмежень, то створення економічного союзу та економічного і валютного союзу потребує згоди всіх країн-членів на передачу економічного суверенітету до нових наднаціональних установ. [11]

     Таким чином, можна виділити чотири етапи  встановлення і розвитку міжнародної інтеграції:

1. Створення зони вільної торгівлі з відміною митних тарифів та інших обмежень між країнами-учасниками.
2. Створення митного союзу з установленням єдиних тарифів у торгівлі і у русі робочої сили та капіталу.
3. Виникнення економічного союзу, що являє собою начальну фазу реальної економічної інтеграції.
4. Повна інтеграція з єдиною економічною політикою, спільною валютою та органами наднаціонального регулювання.

     Останні два етапи можуть включати у себе певні складові, пов’язані зі специфікою того чи іншого інтеграційного групування. Більшість з існуючих у світі  інтеграційних групувань знаходяться  поки що на стадії формальної інтеграції, тобто проходять перший та другий етапи інтеграційного розвитку. У  цілому послідовний розвиток форм міжнародної  економічної інтеграції забезпечує більш повне і раціональне  використання економічного потенціалу країн та підвищення темпів їх розвитку. Водночас вирішуються важливі питання  соціальної політики як внаслідок об'єктивно  зумовленого зниження цін на основні  товари і послуги та створення  нових робочих місць, так і  через концентрацію зусиль країн-учасниць на пріоритетних програмах соціально-економічного розвитку. Слід також зазначити, що в зрілих інтеграційних угрупованнях виробляються і реалізуються потужні  та дійові механізми й інструменти  забезпечення групової економічної безпеки.

     Отже, міжнародна інтеграція мас декілька рівнів свого прояву, а інтеграційний процес проходить у своєму розвитку ряд основних етапів, які було розглянуто вище. 

3. Теорії  міжнародної  інтеграції

      У теорії економічної інтеграції виділяється  ряд напрямків, які відрізняються  перед усе різними оцінками інтеграційного механізму. Це неолібералізм, корпораціоналізм, структуралізм, неокейнсіанство, диріжистські напрямки та ін. [12]

     Представники  раннього неолібералізму (1950 – 1960 рр.) – швейцарський економіст Вільгельм  Репке та француз Моріс Алле під  повною інтеграцією розуміли створення  єдиного ринкового простору у  масштабі декількох держав, функціонування котрого здійснюється на основі дії  стихійних ринкових сил і вільної  конкуренції незалежно від економічної  політики держав і існуючих національних і міжнародних правових актів. Втручання  ж держави у сферу міжнародних  економічних відношень приводить  на їхній погляд до таких негативних явищ, як інфляція, розбалансування  міжнародної торгівлі, розлад платежів.

     Проте, розвиток міжнародної інтеграції, формування регіональних міждержавних союзів при активної участі держав показали неспроможність поглядів ранніх неолібералів. Представник пізнього неолібералізму – американський вчений Бела Беласса вважав, що економічна веде до більш інтенсивної участі держав в економічних справах. Велика увага приділялася еволюції інтеграції, що відбувається на сонові як економічних, так і політичних процесів.

     У середині 60-х рр. виник напрямок корпораціоналізму, представники якого – американські економісти Сідней Рольф і Юджин  Ростоу виявили новий стрижень інтеграції. Вони вважали, що у протилежність  ринковому механізму та державному регулюванню функціонування ТНК  спроможне забезпечити інтегрування міжнародної економіки, її раціональний і збалансований розвиток.

     Представники  структуралізму – шведський економіст  Гуннар Мюрдаль та ін. критично відносилися  до ідеї повної лібералізації руху товарів, капіталу і робочої сили в інтегрованому просторі, вважаючи, що вільне функціонування ринкового  механізму може привести до визначених диспропорцій у розвитку і розміщенні виробництва, поглибленню нерівності у прибутках. Інтеграція розглядалася як глибокий процес структурних перебудов в економіці інтегруючих держав, у результаті яких виникає якісно новий інтегрований простір, більш досконалий господарський організм. На їхню думку, полюсами розвитку інтеграції є крупні фірми, промислові компанії, цілі галузі промисловості.

     У 70-х рр. широке розповсюдження отримали ідеї неокейнсіанства, представники якого  – американський економіст Ричард Купер та ін. – зокрема, вважали, що центральна проблема міжнародного економічного співробітництва полягає  у тому, як захистити різноманітні вигоди широкої міжнародної економічної  взаємодії від обмежень і одночасно  зберегти максимальну для кожної держави ступінь свободи. Неокейнсіанці  висунули два можливих варіанти розвитку міжнародної інтеграції: перший –  інтеграція з наступною втратою  національної свободи, але обов’язковим узгодженням економічних цілей  і політики; другий – інтеграція при умовах якнайбільшого збереження національної автономії. Припускаючи, що жоден з цих варіантів не може бути наведений у чистому  вигляді, вони вважали необхідним їх оптимальне поєднання шляхом узгодження внутрішньої та зовнішньої господарської  політики інтегруючих сторін.

     Різновидом  неокейнсіанського напрямку є диріжизм, теоретики якого також заперечують  вирішальну роль в інтеграційних  процесах ринкового механізму і  вважають, що створення і функціонування міжнародних економічних структур можливо на основі розробки інтегруючими сторонами спільної економічної  політики, узгодження соціального законодавства, координації кредитної політики. Наданий напрямок економічної думки  представлен голландським вченим Яном Тінбергеном.

     Значну  роль у розвитку теорії міжнародної інтеграції відіграли російські економісти. М. П. Шмєлєв пов’язує витоки світових інтеграційних процесів з потребами сучасного міжнародного розподілення праці, розвитком науково-технічного прогресу, поглибленням міжнародної спеціалізації та кооперації господарчих структур окремих держав. Найбільш важливими характеристиками інтеграції він вважає міждержавне регулювання економічних процесів, поступове формування інтеграційного господарчого комплексу з спільними пропорціями і спільною структурою відтворення; усунення адміністративних і економічних бар’єрів, які перешкоджають вільному пересуванню у межах регіону товарів, капіталу і робочої сили; вирівнювання рівней економічного розвитку інтегруючих країн.[12]

     Але, незважаючи на глибину сучасної наукової думки щодо різних аспектів створення  передумов для включення країн в процеси інтеграції, питання визначення напрямків інтеграційної взаємодії і розробки відповідних механізмів залишаються недостатньо дослідженими. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ЩОДО УЧАСТІ УКРАЇНИ У СВІТОВИХ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСАХ 

2.1 Аналіз  показників, що формують ступінь інтеграції України у світовий простір

      Україна є великим і динамічно зростаючим ринком Східної Європи, який характеризується великою кількістю споживачів (46 мільйонів), стратегічно зручним географічним розташуванням, широко розвиненою транспортною інфраструктурою, високим науково-освітнім потенціалом, розвиненими високо- технологічними галузями і наявністю кваліфікованої конкурентноспроможної робочої сили.

    На  основі даних Держмитслужби та Держкомстату, зовнішньоторговельний оборот товарів  та послуг за січень-червень 2010 склав, за попередніми даними, 56,0 мільярдів  доларів і збільшився на 28,2% у  порівнянні з аналогічним періодом минулого року. Зростання обсягів  експорту за той же період склало 30,6%, імпорту — 25,8%, — мовиться у повідомленні з посиланням на розрахунки Мінекономіки. Як повідомлялося, згідно з чинним офіційним прогнозом, зростання експорту товарів і послуг у 2010 році очікується на рівні 15,1%, імпорту — 14,4%. При цьому за результатами другого кварталу 2010 року, Державна митна служба України виконала план на 75%.

     Обсяг прямих іноземних інвестицій є одним  з показників, який характеризує ступінь  інтеграції України у світове  співтовариство і залежить від привабливості  об'єкта інвестування. Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій (ПІІ) в Україну на 1 січня 2011 р. становив 44 млрд 708,0 млн дол, що на 11,6% більше за обсяг інвестицій на початок 2010 р., та в розрахунку на одну особу становив 978,5 дол. Про це повідомила Державна служба статистики України.