МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

     КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-

     ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 

     Кафедра економічної теорії 
 

     КУРСОВА РОБОТА 

     з  основ економічної  теорії, мікроекономіки

     та  макроекономіки 

     на  тему № 23 “Інтелектуальна власність: сутність та проблеми її 

     комерціалізації в Україні” 

     Київ 2009

     ЗМІСТ 

     ВСТУП........................................................................................................................3

1. Сутність та значення інтелектуальної власності................................................5

2. Об’єкти і суб’єкти інтелектуальної власності....................................................9

3. Винагорода за користування інтелектуальною власністю..............................17

4. Інтелектуальне  піратство і система охорони  інтелектуальної власності в  Україні……………………………………………………………………………..23

5. Проблеми  комерціалізації інтелектуальної  власності в Україні…………….35

     Висновки...................................................................................................................42

     СПИСОК  ЛІТЕРАТУРИ………………………………………………………….44

      ВСТУП

     Тенденції розвитку науки і культури свідчать про те, що XXI століття стане ерою панування інтелектуального капіталу. Найголовнішими показниками цивілізованості  суспільства все більшою мірою  стають його культура, науково-технологічний  рівень виробництва, ефективність економіки, соціально-економічний прогрес в цілому, і, врешті-решт, добробут суспільства, який значною мірою залежить від рівня ефективності інноваційної та творчої діяльності в ньому.

     В сучасному постіндустріальному  суспільстві економічне зростання  набуває інтенсивного інноваційного  характеру. Якщо в індустріальному  суспільстві основним виробничим ресурсом виступали сировина та енергія, то в  інноваційному господарстві таким  ресурсом стає інформація. Нові відкриття, винаходи, інші об’єкти технологій, принципово нові товари і послуги  стають складовою економічного процесу. Інтелектуальний капітал дедалі більше перетворюється на провідний чинник економічного зростання та міжнародного обміну, радикальних структурних зрушень, стає головним у визначенні ринкової вартості високотехнологічних компаній і формуванні високого рівня конкурентоспроможності. Ці тенденції спостерігаються в країнах із різним рівнем життя і різним обсягом ВВП. Весь навколишній світ все більше стає результатом матеріалізованих знань, а виробництво цих знань є найважливішою складовою економічної діяльності.

     Формування  з інтелектуальних ресурсів суспільства  інтелектуального капіталу прямо залежить від ефективного режиму охорони  інтелектуальної власності. Його можна  вважати важливою передумовою нарощування  інтелектуального капіталу і конкурентоспроможності компаній в умовах зростаючої конкуренції  у галузі високих технологій. Актуальність питання щодо оптимізації системи  охорони інтелектуальної власності  обумовлена активізацією процесу поширення  наукових і технологічних досягнень. В умовах науково-технічного прогресу, коли відтворення інтелектуального товару не вимагає значних матеріальних та часових затрат, зростає необхідність у становленні ефективного режиму охорони інтелектуальної власності.

     Не  зважаючи на існування в Україні  певної законодавчої бази у сфері  захисту прав на інтелектуальну власність, на практиці сьогодні ми дуже часто  стикаємося з проблемами, які обумовлені відсутністю по справжньому дієвої, гнучкої і максимально налагодженої законодавчої бази в галузі захисту  прав інтелектуальної власності.

     Виклики сучасної епохи в сфері розповсюдження інформаційних технологій надають  надзвичайної актуальності створенню  в Україні системи законів, які  будуть об’єднувати в собі всі  аспекти створення і захисту  інтелектуальної власності в  державі. Тільки створення по справжньому дієвої, гнучкої і максимально налагодженої законодавчої бази в захисту прав інтелектуальної власності здатне вирішити існуючи проблеми в цій галузі і забезпечити конкурентоспроможність української економіки в сучасному світі.

     Об'єктом  дослідження є норми чинного законодавства України, що регулюють захист права інтелектуальної власності. 

     Предметом дослідження  є відносини, які виникають при порушенні та захисті права інтелектуальної власності.

     Метою даної курсової роботи є пояснення сутності інтелектуальної власності та визначення її суб’єктів та об’єктів. На даний час питання про роль інтелектуальної власності в економічному і культурному розвитку суспільства є досить актуальною.

     В даній курсовій роботі ми дамо характеристику інтелектуальної власності та її особливості, об’єктам та суб’єктам. Окремо буде висвітлено питання про інтелектуальне піратство та про його позитивні і негативні сторони, а також систему державної охорони права інтелектуальної власності в Україні.

     Було  зроблено спробу дослідити проблеми, з якими стикаються власники такого активу, як «інтелектуальна власність» в процесі його використання. Робота складається з п’яти розділів, в яких послідовно досліджується проблема комерціалізації інтелектуальної власності в Україні. 
 

      1. Сутність та  значення інтелектуальної  власності 

     Завдяки бурхливому розвитку науково-технічного прогресу, інтернаціоналізації господарських  зв’язків, комп’ютеризації виробництва  інформація стала таким самим  об’єктом права власності, як і засоби виробництва. Досвід розвинених країн  показав, що саме по собі виробництво  вже не є визначальним чинником зростання  економічних показників, воно поступово  поступається місцем науці, розвитку нових  технологій. У зв’язку з цим  питома значимість інтелектуальної  власності в житті людей зростає  вже не щодня, а щогодини.

     Охорона прав на результати інтелектуальної  діяльності введена порівняно недавно  – дещо більше 200 років тому, - термін, з історичної точки зору, мізерно  малий. І належала вона лише до деяких видів інтелектуальних продуктів, що є результатами творчої діяльності, які вийшли на той час на ринок, - творів літератури і мистецтва, а  також винаходів.

     Відповідно  до Конституції України, що гарантує кожному громадянину свободу  літературної, художньої, наукової і  технічної творчості, наша незалежна  держава послідовно створює власні механізми захисту авторських прав, прав промислової власності, моральних  і матеріальних інтересів, що виникають  у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

     Країни  приймають закони з охорони інтелектуальної  власності з таких основних причин:

     по-перше, вони прагнуть законодавчо оформити немайнові та майнові права творців  на їхні твори і право суспільства  на доступ до цих творів;

     по-друге, уряди країн відомо прагнуть заохочувати  творчість, поширення і застосування результатів творчої праці, а також сприяти вільній торгівлі в інтересах економічного та соціального розвитку.

     У цілому законодавство у сфері  інтелектуальної власності прагне захистити інтереси авторів та інших  творців інтелектуальних товарів  і послуг шляхом надання їм певних визначених, обмежених у часі прав, що дозволяють контролювати використання їхньої творчої діяльності. Причому ці права стосуються не матеріального об’єкта, в якому може бути втілений результат творчої праці, а продукт діяльності людського розуму як такого.

     Питання охорони і використання інтелектуальної  власності в сучасних умовах переходу до ринкових відносин починають відігравати  все важливішу роль у комерційній, підприємницькій і виробничій діяльності підприємств та установ України  усіх форм власності. У цьому відношенні всім, хто займається або готується  до подібного роду діяльності, треба  досить чітко уявляти собі, що таке інтелектуальна власність, у чому полягає  її сутність, як вона охороняється в  сучасному світі, до яких серйозних  матеріальних витрат може призвести  порушення прав інтелектуальної  власності.

     Інтелектуальна  власність, що охороняється зараз у  більшості країн світу, в сучасних умовах є одним з наймогутніших  стимуляторів прогресу в усіх галузях  розвитку суспільства. Психологи вивчають її як результат розумової праці, новаторського пошуку. Науковці, які  вивчають творчу діяльність, розглядають  механізм діяльності людини, розкривають  закономірності створення новацій. Соціологи встановлюють взаємозв’язок  між розвитком творчої діяльності, соціальним і науковим прогресом. Економісти розглядають інтелектуальну власність  як засіб підвищення ефективності виробництва. Правознавці вивчають її як об’єкт права у зв’язку із суспільною цінністю та пов’язані з нею правовідносини.

     Інтелектуальна  власність – частина цивільного права, що об’єднує дві сфери прав – промислову власність та авторське право і суміжні права. Промислова власність охоплює досить широке коло об’єктів, що дістали застосування в міжнародному торговому обороті. Поняття «промислова власність», після прийняття Паризької конвенції про охорону промислової власності 1883 р., стало загальновживаним, універсальним у патентній практиці терміном, що ввійшов у побут міжнародних контактів.

     Під терміном інтелектуальна власність  розуміють сукупність виключних  прав на результати інтелектуальної  діяльності, яка охоплює авторське  право і суміжні права, а також  так звану промислову власність. Право інтелектуальної власності  – право юридичних і фізичних осіб на володіння, користування і розпорядження об’єктами авторського права і суміжних прав, винаходами, торговельними марками, іншими об’єктами інтелектуальної власності.

     Термін  охорона інтелектуальної власності  означає сукупність економічних, юридичних, політичних та інших заходів, спрямованих  на запобігання порушенням прав інтелектуальної  власності. На противагу охороні, під  захистом інтелектуальної власності  розуміють заходи, спрямовані на відновлення  становища власників прав інтелектуальної  власності у випадку, якщо такі права  були порушені. Отже, поняття охорона  і захист є далеко не синонімами.

     До  об’єктів права промислової власності  належать: технічні рішення (винаходи), корисні моделі; символи чи позначення, що проставляються на промислових виробах, що використовуються при наданні  послуг(торговельна марка); зовнішній  вигляд промислових виробів (промислові зразки – малюнки чи моделі); сорти  рослин; географічне зазначення місць  походження товарів; найменування фірм, під якими вони виступають у господарському обороті (комерційні (фірмові) найменування); компонування інтегральних мікросхем. До права промислової власності  включене також право на припинення недобросовісної конкуренції, тобто  на використання прийомів, що суперечать усталеним у промисловій і  торговельній практиці чесним звичаям.

     Авторське право і суміжні права охороняють права автора твору. Створеного внаслідок  творчої інтелектуальної праці. Вони стосуються особливих форм творчості, що належать, головним чином, до засобів  масових комунікацій – не лише до друкованих публікацій, а й до радіо- та телепередач, прокату фільмів, комп’ютерних систем збереження та відтворення інформації.

     Авторське право охороняє форму вираження  ідей, а не самі ідеї. Як тільки ідеї втілюються в матеріальний носій, виникає  правова охорона форми твору  – розташування слів, нот, знаків. В об’єктивному змісті авторське право – це сукупність правових норм, що регулюють відношення з приводу створення і використання творів науки, літератури, мистецтва. У суб’єктивному змісті авторське право – це особисті немайнові та майнові права, що належать особам, які створили твори науки, літератури, мистецтва.

     Права, що стосуються виконавців, виробників фонограм, відеограм і організацій  мовлення прийнято називати «суміжними правами», тобто правами у галузях, суміжних з авторським правом.

     Для того щоб навчитися виявляти у  своїй продукції, розробках створювані при цьому об’єкти інтелектуальної  власності, необхідно набути певних знань у зазначеній сфері. Це дасть  можливість одержати не лише право  на охорону інтелектуальної власності  в країні та за кордоном, а й перетворити  її в особливо конкурентоспроможний на ринку товар, нерідко дуже дорогий  і високоприбутковий, у разі правильного  його використання.

     Необхідним  елементом соціально-економічного прогресу держави є наявність  сучасної, міжнародно визнаної системи охорони об’єктів інтелектуальної власності. Україна – держава із значним науково-технічним та інтелектуальним потенціалом – і створює саме таку систему.

     Нормативно-правова  база у сфері інтелектуальної  власності постійно вдосконалюється  і поповнюється новими документами  з метою створення таких правових механізмів, які б дозволили максимально  захистити національного виробника  та іноземного інвестора від правопорушень  та зловживань у цій сфері, кількість  яких невпинно зростає. 
 
 
 

      2. Об’єкти і суб’єкти інтелектуальної власності 

     У залежності від особливостей об'єктів  права інтелектуальної власності  можна виділити чотири її різновиди:

1. авторське право і суміжні права;
2. право на відкриття;
3. промислова власність (право на винахід, корисну модель, промисловий зразок, що  називають також патентним правом);
4. інші результати творчої діяльності, використовувані у виробництві (право на товарний знак, знак обслуговування, на раціоналізаторську пропозицію, фірмове найменування, охорону селекційних досягнень, топологій інтегральних схем, інтересів володаря «ноу-хау»).

     Об'єкти права інтелектуальної власності  варто відрізняти від матеріального  носія, у якому виражений твір або інший результат інтелектуальної  праці. Якщо право на об'єкти інтелектуальної  власності належить тільки авторам  і їхнім законним спадкоємцям, те право власності на матеріальні  носії, у яких виражений твір, може належати необмеженому колові осіб, але  вже не на праві інтелектуальної  власності, а в порядку звичайного майнового права.

     Інтелектуальна  власність у широкому розумінні – це юридична категорія, яка застосовується для:

       - визначення результатів творчої праці людини (творів науки, техніки, мистецтва та інших видів діяльності);

      - позначення належності таких  результатів творчої праці відповідним  суб’єктам діяльності;

      - закріплення за цими суб’єктами  особистих немайнових і майнових  прав, пов’язаних із розробкою  та використанням створених ними  інтелектуальних продуктів.

     У складі об’єктів інтелектуальної власності  виокремлюють:

     1) об’єкти промислової власності.  З-поміж об’єктів промислової  власності окремо також виділяють  так звані засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту і виготовлюваної ними продукції, робіт, послуг (знаки для товарів і послуг, фірмове найменування, зазначення походження товарів);

     2) об’єкти, що охороняються авторськими  і суміжними правами;

     3) інші (нетрадиційні) об’єкти інтелектуальної  власності.

     Згідно  з Паризькою конвенцією з охорони  промислової власності (1883 р.) до об’єктів цієї власності належать винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування, зазначення походження товарів, а також способи захисту  від недобросовісної конкуренції.

     Стокгольмська конвенція (1967 р.) включає в поняття «інтелектуальна власність» права, що стосуються літературних, художніх і наукових творів, виконавчої діяльності артистів, звукозапису, радіо і телевізійних передач, винаходів у всіх галузях людської діяльності, наукових відкриттів, промислових зразків, товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових найменувань та комерційних позначень, захисту проти недобросовісної конкуренції, а також всі інші права щодо інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній галузях.

     Поняття «промислова власність» розуміють у найширшому значенні і застосовують не тільки щодо промисловості й торгівлі, але також, і щодо сільськогосподарського виробництва, добувної промисловості та всіх продуктів промислового чи природного походження.

     Основними об’єктами промислової власності  є результати винахідництва та промислові зразки.

     Винахід – це технологічне (технічне) вирішення  у будь-якій галузі суспільно-корисній діяльності, що відповідає вимогам  патентоздатності, тобто є новим, має винахідницький рівень і придатне для використання.

     Винахід (корисна модель) – результат  інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології.

     Об’єктами винаходу можуть бути продукт і спосіб.

     Виділяють кілька основних видів продуктів, які можуть стати об’єктом винаходу. До них, зокрема, належать:

      - пристрій – машина, механізм, прилад  тощо, які характеризуються наявністю  конструктивних елементів та  зв’язків між ними, їхнім взаємним  розташуванням, формою виконання,  параметрами елементів і матеріалів, з котрих їх виготовлено;

      - речовина – індивідуальні хімічні  сполуки, композиції (сполуки, суміші, сплави тощо), продукти ядерного  перетворення, які характеризуються  якісними і кількісними ознаками;

      - штам мікроорганізму, культура клітин рослин і тварин – спадково однорідні культури бактерій, мікроскопічні гриби, дріжджі, мікроорганізми, віруси, соматичні клітини рослин і тварин, які культивуються, тощо.

     До  способів належать процеси виконання  дій над матеріальним об’єктом (об’єктами) за допомогою інших матеріальних об’єктів. Спосіб характеризується наявністю  дій або сукупністю дій, порядком їхнього виконання в часі.

     Авторське право не поширюється на:

     1) офіційні документи (закони, укази,  постанови, судові рішення, інструкції);

     2) державні символи та знаки  (прапори, герби, ордени, грошові  знаки);

     3) твори народної творчості;

     4) повідомлення про новини дня,  поточні дії, що мають характер  звичайної прес-інформації;

     5) ідеї, процедури, процеси, концепції,  винаходи, корисні моделі, промислові  зразки, знаки для товарів і  послуг, раціоналізаторські пропозиції;

     6) твори, термін дії авторського  права на які закінчився.

     Під комп’ютерною програмою розуміють  об’єктивну форму подання сукупності даних та команд, призначених для  забезпечення функціонування електронних  обчислювальних машин. Конкретно –  це набір інструкцій у вигляді  слів, цифр, символів чи в будь-якому  іншому вигляді, виражених у формі, яку читає машина і які приводять  її у дію для досягнення певної мети або результату. Поняття «комп’ютерна програма» охоплює операційні системи і прикладні програми, виражені у вихідному або об’єктному коді, включаючи підготовчі матеріали та аудіовізуальні відображення, одержані внаслідок розробки комп’ютерної програми.

     Авторське право поширюється на будь-які  програми як оприлюднені, так і не оприлюднені, подані в об’єктивній формі, незалежно від їхнього матеріального носія чи якості. Поняття «комп’ютерна програма» не поширюється на бази даних.

     Правовій  охороні не підлягають ідеї та принципи, на яких побудовано комп’ютерні програми, включаючи принципи організації  інтерфейсу, алгоритму та мов програмування.

     Розширення  сфери використання засобів обчислювальної техніки, необхідність розв’язувати все  складніших задач обумовлюють постійне зростання кількості програмних продуктів та витрат на їхнє створення. Вартість програмного забезпечення проти вартості технічних засобів  ЕОМ невпинно зростає, а самі вони стають важливим об’єктом комерційних  відносин.

     Результати  творчої діяльності людини, які не належать до об’єктів промислової  власності та об’єктів, що охороняються авторськими та суміжними правами, утворюють групу так званих нетрадиційних  об’єктів інтелектуальної власності.

     Раціоналізаторська  пропозиція – це технічне вирішення, яке є новим і корисним для підприємства, до якого воно подано. Раціоналізаторськими вважаються пропозиції щодо вдосконалення використовуваної техніки (машин, агрегатів, пристроїв), продукції, що виготовляється, способів контролю, спостереження й дослідження, техніки безпеки, а також пропозиції, які сприяють підвищенню продуктивності праці, ефективнішому використанню енергії, обладнання, матеріалів.

     За  своєю сутністю раціоналізаторські пропозиції, як і винаходи, є технічними рішеннями, але відрізняються від  останніх мірою новизни. Раціоналізаторська пропозиція має, сказати б, «місцеву»  новизну, є новою щодо техніки  і технології, яка використовується на даному підприємстві, незалежно  від того, чи відоме це технічне рішення  ще деінде, чи ні.

     Економічне  значення раціоналізаторських пропозицій полягає в тому, що вони підвищують техніко-технологічний рівень виробництва  на підприємстві. Технологія виробництва, як правило, залишається незмінною  протягом відносно тривалого періоду. За умови швидких темпів НТП все  частіше з'являються нові технологічні процеси та більш досконале обладнання. У зв’язку з цим періодично виникає потреба модернізації діючого устаткування та вдосконалення технологічних процесів, що і є об’єктом раціоналізаторських пропозицій.

     Під «ноу-хау» заведено розуміти не захищені охоронними документами та не оприлюднені знання чи досвід технічного, виробничого, управлінського, комерційного, фінансового або іншого характеру, що можуть бути практично використані в наукових дослідженнях та розробках за виготовлення, реалізації та експлуатації конкурентоспроможної продукції, забезпечуючи певні переваги їхньому власникові.

     Термін  «ноу-хау» походить від англійського виразу «знати як зробити». До «ноу-хау» належать також не запатентовані з різних причин винаходи. Об’єктами «ноу-хау» можуть бути різноманітні посібники (порадники), специфікації, формули, рецепти, знання й досвід у сфері маркетингу, оформленні упаковки продукції. Важливою ознакою «ноу-хау» є конфіденційний характер тих знань та досвіду, на здобування яких підприємство, як правило, витрачає значні кошти та час.

     Комерційна  таємниця – це відомості, безпосередньо пов’язані з діяльністю підприємства, які не є державними таємницями і розголошення яких може завдати шкоди інтересам підприємства. У загальному розумінні комерційну таємницю становить сукупність виробничо-господарської, фінансово-економічної та науково-технічної інформації про діяльність підприємства, розголошення котрої може призвести до економічних збитків.

     Суб'єкти інтелектуальної власності підрозділяються  на дві групи:

1. суб'єкти з початковими правами (автори, виконавці, виробники фонограм, організації віщання);
2. правонаступники (спадкоємці, організації-правонаступники, держава);

       Автор - головний  суб'єкт авторського права.  Це фізична особа, творчою працею якої створений твір, що є об'єктом авторського права. Не має значення  його  дієздатність. Моментом виникнення авторського права є завершення створення твору, без офіційного оформлення авторства, незалежно від опублікування. Для виникнення і здійснення авторського права не потрібно реєстрації твору, або іншого спеціального оформлення, або дотримання яких-небудь формальностей. Суб'єктами авторського права можуть бути як громадяни України, так і іноземці. Іноземні громадяни – автори  користуються захистом авторського законодавства в Україні, якщо створені ними твори знаходяться в якийсь об'єктивній формі на території України, а якщо ні – то відповідно до міжнародних договорів України і спільних конвенцій по авторському праву (Женевської, Бернської). Суб'єктами авторського права можуть бути співавтори, якщо твір створений спільною творчою працею двох або більш осіб.