Інтелектуальна власність в Україні

ЗМІСТ 

    ВСТУП

    Розділ  І. Інтелектуальна власність в Україні

1. Поняття інтелектуальної власності та особливості розвитку в Україні
2. Cистема законодавства України про інтелектуальну власність. Державна система правової охорони інтелектуальної власності

Розділ  ІІ. Проблеми теорії і практики інтелектуальної  власності в Україні

2.1.   Проблеми та перспективи розвитку інтелектуальної власності в Україні

2.2.   Охорона інтелектуальної власності в Україні: проблеми й розв’язання

ВИСНОВКИ

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

     На  протязі всього свого існування  людина займалась певними справами, результатами яких були як матеріальні, так і не матеріальні речі та вироби. Треба відзначити, що постійно знаходились  люди, які мали намір скористатись результатами діяльності інших, тобто  вкрасти. Боротись з крадіжками матеріальних об’єктів людство навчилось дуже давно. Історії відомі приклади древніх  законів, цілю яких було покарання крадіїв. Але за такою власністю як інтелектуальна було дуже складно слідкувати і контролювати законність її використання.

     Людство почало осмислювати важливість законного  використання інтелектуальної власності, тільки коли створило демократичне суспільство  з законами, які контролювали всі  аспекти її діяльності.

     У наш час людина постійно стикається з інтелектуальною власністю  сама цього не підозрюючи. Ми читаємо  книжки, дивимось кінофільми, слухаємо музику, і це є незначною частиною того, що охоплює інтелектуальна власність. Саме тому всебічне вивчення цього питання є необхідним і актуальним у наш час.

     Необхідність  захисту інтелектуальної власності  стала наявною потребою. В Україні  існує декілька комітетів, агентств або відомств, що опікуються соціальним захистом громадян країни стосовно їх авторських і суміжних прав це: Державне патентне відомство України, Комітет  з інтелектуальної власності, Державне агентство України з авторських і суміжних прав тощо. Дана праця  створена, щоб довести необхідність існування усіх перелічених відомств, необхідність самого захисту права  інтелектуальної власності.

     Давно відомо, що інтелектуальна діяльність є однією з рушійних сил розвитку цивілізації, і означає результати інтелектуальної творчості людини.

     Інтелектуальна  власність є нематеріальною категорією і регулює здебільшого нематеріальні  відносини між суб’єктами права  інтелектуальної власності.

     Як  юридична категорія інтелектуальна власність складається з таких  категорій: авторське право, яке  включає в себе такі поняття як літературні, музичні, художні твори, комп’ютерне програмне забезпечення тощо; та промислову власність – тобто патенти на винаходи, корисні моделі, промислові зразки та ін.

     З розвитком категорії права інтелектуальної  власності виникла необхідність у її детальному визначенні та захисті, як на внутрішньодержавному, так і  на міжнародному рівні.

     Так, з цією метою створюється відповідна нормативна база у кожній державі. На міжнародному рівні інтелектуальна власність захищається законодавством міжнародних організацій. Такими організаціями  є наприклад Всесвітня організація  інтелектуальної власності та Світова  організація торгівлі.

     Міжнародними  організаціями прийняті такі акти з  регулювання та охорони права  власності:

• Паризька конвенція про охорону промислової власності;
• Бернська конвенція про охорону літературних та художніх творів;
• Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх форм.

     В Україні право інтелектуальної  власності регулюється Цивільним  кодексом України, прийнятий 16 січня 2003 року; Законом України «Про знаки  на товари та послуги», Законом України  «про винаходи та корисні моделі»; Законом  України «про авторське право  та суміжні права» та деякими іншими нормативно-правовими актами.

Розділ  І. Інтелектуальна власність  в Україні

1. Поняття інтелектуальної власності та особливості розвитку

в Україні

       Право інтелектуальної власності - це сукупність цивільно-правових норм, що регулюють  відносини, пов'язані із творчою  діяльністю. При цьому цивільне право безпосередньо не регулює саму творчу діяльність, тому що процес творчості залишається за межами дії його норм. Функції цивільного права полягають у визнанні авторства на вже створені результати творчої діяльності, встановленні їхнього правового режиму, моральному і матеріальному стимулюванні і захисту прав авторів та інших осіб, що мають авторські права.

       Авторські, винахідницькі і подібні їм права  звичайно називають винятковими, тобто  абсолютними суб'єктивними правами, що забезпечують їхнім носіям правомочності  на вчинення різноманітних дій з  одночасною забороною всім іншим  особам чинити зазначені дії.

       Виняткові авторські і подібні їм права (право на винахід, промисловий зразок, раціоналізаторську пропозицію і т. ін.) виникли як реакція права  на масове застосування товарно-грошових відносин у духовній сфері, що дозволяє ставити знак рівності між виключним  правом і правом власності.

       Сутність  права інтелектуальної власності  полягає в нематеріальній природі  її об'єктів.

       Зміст права інтелектуальної власності  складають особисті немайнові (духовна  власність) і пов'язані з ними майнові права її суб'єктів. Специфіка  змісту права інтелектуальної власності  полягає у двоєдиній структурі  й у тому, що тут майнові права  не просто пов'язані з немайновими, вони виходять від немайнових прав і ґрунтуються на духовній власності  творців.

       Особисте  немайнове право належить тільки творцю, тобто фізичній особі. До нього  належать:

       а) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником і т.д.) об'єкта права інтелектуальної власності;

       б) право перешкоджати якому-небудь посяганню  на право інтелектуальної власності, що може завдати шкоди честі або  репутації творця об'єкта права інтелектуальної  власності;

       в) інші особисті немайнові права інтелектуальної  власності, передбачені законом.

       До  майнового права належать:

       а) право на використання об'єкта права  інтелектуальної власності;

       б) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;

       в) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної  власності, у тому числі забороняти таке використання;

       г) інші майнові права інтелектуальної  власності, передбачені законом.

       Суттю майнових прав є одержання комерційної  вигоди.

       На  відміну від особистого немайнового  права майнове право може належати як творцю (автору), так і іншій  фізичній або юридичній особі. Крім того, воно має часові й територіальні  обмеження. Так, наприклад, майнове  право на винахід діє протягом 20 років, а на торговельну марку (знак для товарів і послуг) - 10 років  із правом продовження щоразу ще на 10 років. На літературні й художні  твори це право діє протягом всього життя автора й 70 років після його смерті. Наприклад, патент на винахід  діє тільки на території тієї країни, патентним відомством якої він виданий. Тобто патент, виданий в Україні, не діє на території інших держав.

       Початком  становлення українського законодавства  про інтелектуальну власність є  прийняття Закону «Про власність», який містить спеціальний розділ «Право інтелектуальної власності». Першим спеціальним актом у цій  галузі є Закон України від 21 квітня 993 р. «Про охорону прав на сорти рослин». Можна вважати, що саме він заклав початок формування системи спеціального законодавства України про інтелектуальну власність.

       Загальні  засади охорони права громадян на творчу діяльність містяться у ст.41 Конституції, яка передбачає, що кожен  має право володіти, користуватися  і розпоряджатися результатами своєї  інтелектуальної, творчої діяльності. Стаття 54 Конституції гарантує громадянам свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості. Отже, держава  гарантує захист інтелектуальної власноавторських прав громадян, їх моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з інтелектуальною діяльністю.

       Конкретною  правовою основою здійснення і захисту  інтелектуальної власності в  Україні є низка спеціальних  законів: від 15 грудня 1993 р. «Про охорону  прав на винаходи і корисні моделі», від 15 грудня 1993 р. «Про охорону прав на промислові зразки», від 15 грудня 1993 р. «Про охорону прав на знаки для  товарів і послуг» та від 15 грудня 1993 р. «Про племінне тваринництво», від 23 грудня 1993 р. «Про авторське право  і суміжні права», від 25 червня 1993 р. «Про науково-технічну інформацію», від 21 січня 1994 р. «Про державну таємницю», від 10 лютого 1995 р. «Про наукову і науково-технічну експертизу», від 5 листопада 1997р. «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» та інші.

       У Цивільному кодексі праву інтелектуальної  власності присвячена книга четверта, яка розміщена відразу за книгою третьою «Право власності та інші речові права», чим розробники Кодексу  мали намір підкреслити соціально-економічне значення інтелектуальної власності, розглядаючи її як підгалузь цивільного права.

     Приступаючи до визначення поняття інтелектуальної  власності і права інтелектуальної  власності, слід зазначити, що як таке поняття «інте-лектуальна власність» поки що потребує доопрацювання. Недосконалість йо-го полягає у тому, що цей вид  власності розуміється як такий, що формується інтелектуальними зусиллями  автора, але оформляється юридичне за допо-могою документів, які гарантують майнові права. При цьому останні  стають реальністю лише завдяки їх залученню у господарський обіг за допомогою системи спостереження, вимірювань і реєстрації господарських  операцій та процесів матеріального  виробництва. Лише в результаті зазначеної сукупності дій об'єкт творчості перетворюється на особливий вид власності.

2. Cистема законодавства України про інтелектуальну власність

     Правовідносини  у сфері інтелектуальної власності  в Україні регулюються окремими положеннями Конституції України (ст. 41, 54), нормами Цивільного кодексу  України (глава 39), Кримінального кодексу , Митного кодексів України, Кодексу  України про адміністративні  правопорушення та різноманітними законами та підзаконними нормативними актами.

     Законами, що регулюють право інтелектуальної  власності в Україні є:

• Закон України «Про авторське право і суміжні права»;
• Закон України «Про видавничу справу»;
• Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»;
• Закон України «Про електронний цифровий підпис»;
• Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції»;
• Закон України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах»;
• Закон України «Про інформацію»;
• Закон України «Про кінематографію»;
• Закон України «Про науково-технічну інформацію»;
• Закон України «Про наукову і науково-технічну експертизу»;
• Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»;
• Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів»;
• Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»;
• Закон України «Про охорону прав на промислові зразки»;
• Закон України «Про охорону прав на сорти рослин»;
• Закон України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем»;
• Закон України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки»;
• Закон України «Про рекламу»;
• Закон України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних»;
• Закон України «Про телебачення і радіомовлення»;
• «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаних з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування».

     Так, наприклад Закон України «Про авторські та суміжні права» Закон  складається з шести розділів. Розділ І «Загальні положення» розкриває  основні поняття, використані в  Законі, склад українського законодавства  про авторське право і суміжні  права, визначає сферу дії Закону, повноваження установи у сфері охорони  авторського права та суміжних прав, застосування правил міжнародного договору, а також права іноземних осіб та осіб без громадянства.

     На  розвиток законодавства України  про авторське право та суміжні  права, виконання міжнародних зобов'язань  України щодо захисту інтересів  осіб, які мають ці права, захист прав та інтересів осіб, які займаються розповсюдженням примірників об'єктів  авторського права і суміжних прав, та споживачів спрямований Закон  України від 23 березня 2000 р. «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних»- у редакції від 10 липня 2003 р.

     Окремі  норми, що стосуються інтелектуальної  власності, містяться також в:

1. Відомчих нормативно-правові акти
1. Наказ Державного патентного відомства України про встановлення розміру плати за атестацію кандидатів у представники у справах інтелектуальної власності (патентних повірених)
2. Наказ "Про затвердження нормативних документів, необхідних для застосування Положення про представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених)"
3. Наказ "Про запровадження у вищих навчальних закладах навчальної дисципліни "Інтелектуальна власність"
4. Наказ "Про створення підрозділів з питань інтелектуальної власності"
5. Про затвердження Положення про порядок створення та головні функції тендерних комітетів щодо організації та здійснення процедур закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти
6. Положення "Про державний реєстр представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених)"
7. Наказ "Про затвердження Положення про Атестаційну комісію Державного департаменту інтелектуальної власності"
8. Положення про Атестаційну комісію Державного департаменту інтелектуальної власності
9. Порядок складання кваліфікаційних екзаменів кандидатами у представники у справах інтелектуальної власності (патентні повірені)
10. Положення про апеляційну комісію Державного департаменту інтелектуальної власності.
2. Указах Президента України:
1. Про заходи щодо охорони iнтелектуальної власностi в Українi
2. Про Тимчасове положення про правову охорону об’єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні.
3. Постановах та розпорядженнях Кабінету Міністрів України:
1. Про затвердження Положення про Державний департамент інтелектуальної власності;
2. Про затвердження Концепції розвитку національної системи правової охорони інтелектуальної власності;
3. Про затвердження Концепції легалізації програмного забезпечення та боротьби з нелегальним його використанням;
4. Про утворення Державної патентної бібліотеки;
5. Про затвердження Положення про представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених);
6. Про затвердження Порядку використання комп'ютерних програм в органах виконавчої влади;
7. Про внесення змін до Положення про державного інспектора з питань інтелектуальної власності;
8. Про внесення змін до Порядку сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності;
9. Про затвердження Національного стандарту N 4 "Оцінка майнових прав інтелектуальної власності";

     У випадку, коли необхідно врегулювати  спори щодо прав на об'єкти інтелектуальної  власності між фізичними або  юридичними особами України та іноземних  держав, верховенство перед національними  законами мають міжнародні договори, до яких приєдналася Україна. На сьогодні Україна с учасницею 18 багатосторонніх  міжнародних договорів у цій  сфері.

     За  здійснення політики у сфері інтелектуальної  власності в Україні відповідає Міністерство освіти і науки України, при якому створений Державний  Департамент інтелектуальної власності, який є урядовим органом державного управління, що уповноважений представляти, реєструвати і підтримувати на території  України права на винаходи, корисні  моделі, промислові зразки, торговельні  марки, географічні зазначення, топографії інтегральних мікросхем, а також  здійснювати реєстрацію об'єктів  авторського права: творів літератури і мистецтва, комп'ютерних програм, баз даних та інших об’єктів авторського  права.

     Державний департамент, згідно положення про  департамент інтелектуальної власності  проводить єдину державну політику у сфері охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності; удосконалює  законодавчу і нормативну бази, міжнародне співробітництво у сфері інтелектуальної  власності, забезпечує умови для  введення інтелектуальної власності  до господарського обороту, підготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності, взаємодії з громадськими організаціями  тощо.

     Захист  права інтелектуальної власності  в Україні відбувається на підставі таких нормативних документів як цивільний кодекс, кримінальний кодекс та законів України щодо захисту  окремих видів права інтелектуальної  власності.

Розділ  ІІ. Проблеми теорії і практики інтелектуальної  власності в Україні

   2.1. Проблеми та перспективи розвитку  інтелектуальної власності в  Україні

     Утвердження інноваційної моделі економічного зростання  та інтеграція України в європейське  співтовариство потребують суттєвого  піднесення ролі та значення національного  інтелектуального капіталу, активізації  процесів входження держави у  міжнародні структури, які регулюють  відносини інтелектуальної власності, здобуття членства у Світовій організації  торгівлі, забезпечення участі в Угоді  про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (TRIPS) тощо.

     Аналіз  свідчить, що на сьогодні в Україні  зроблено важливі кроки на шляху  формування та розвитку інституту інтелектуальної  власності, створення відповідного законодавчого поля, гармонізованого  з міжнародними вимогами. У ст. 41 Конституції України проголошується право кожного громадянина "володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності". Фіксація права інтелектуальної власності в Конституції України означає, що держава бере на себе зобов'язання забезпечити своїм громадянам ефективний захист цього права, підтримку та охорону будь-яких видів творчої інтелектуальної діяльності. Водночас ст. 54 Конституції України гарантує захист не лише моральних, а й матеріальних інтересів авторів, проголошуючи, що ніхто не може використовувати або розповсюджувати твори без згоди автора, за винятком випадків, установлених законом.

     Аналіз  ситуації, яка склалась у сфері  інтелектуальної власності показує, що в Україні створено відповідне законодавче середовище, достатньою мірою гармонізоване з міжнародними вимогами. Чинне на сьогодні законодавство  України включає значний перелік  нормативних актів у сфері  інтелектуальної власності, в тому числі закони України "Про авторське  право і суміжні права" (1993), "Про поширення екземплярів  аудіовізуальних творів і фонограм" (2000), "Про друковані засоби масової  інформації (пресу) в Україні" (1992), "Про видавничу справу" (1997), "Про телебачення і радіомовлення" (1993), "Про охорону прав на промислові зразки" (1993), "Про науково-технічну інформацію" (1993), "Про захист від  недобросовісної конкуренції" (1996), "Про охорону прав на винаходи та корисні моделі" (1993), "Про  охорону прав на знаки для товарів  і послуг" (1993), "Про охорону  прав на вказівки походження товарів" (1999), "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем" (1997), "Про охорону прав на сорти рослин" (1993), "Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування" (2000). 16 січня 2003 р. Верховна Рада України прийняла новий Цивільний кодекс, який містить окрему книгу "Право інтелектуальної власності", положення якої покликані врегулювати основоположні відносини у сфері інтелектуальної власності відповідно до сучасних міжнародних стандартів. Водночас, на думку багатьох вітчизняних фахівців, законодавство України з питань інтелектуальної власності лише продекларувало перетворення інтелектуальних продуктів на товари, що мають споживну вартість та суспільну потребу, але не запровадило ефективного механізму комерціалізації "відносин інтелектуальної власності, чітких "правил гри" у цій сфері, що робить встановлені на сьогодні норми фактично недієздатними. На думку вітчизняних фахівців, серйозною проблемою, яка гальмує інноваційний розвиток нашої держави та входження її до Світової організації торгівлі, є відсутність дійового захисту майнових прав на об'єкти інтелектуальної власності та належної виконавчої інфраструктури щодо реалізації наявного законодавства.

     Концепція розвитку національної системи правової охорони інтелектуальної власності, затверджена урядом України у  червні 2002 p., передбачає вирішення питань удосконалення науково-методичного  та нормативно-правового забезпечення ідентифікації та оцінки об'єктів  права інтелектуальної власності; створення дієвого механізму  боротьби з порушенням прав у сфері  інтелектуальної власності, виготовлення і розповсюдження контрафактної  продукції; підвищення відповідальності осіб, винних у порушенні цих прав, удосконалення оціночної діяльності у сфері інтелектуальної власності; розвиток системи взаємодії центральних  і місцевих органів виконавчої влади, громадських організацій щодо захисту  прав інтелектуальної власності; покращення інформаційного забезпечення діяльності у цій сфері; розвиток міжнародного співробітництва тощо.

     Україна є членом Бернської конвенції  з охорони літературних і художніх творів, членом Всесвітньої організації  інтелектуальної власності (ВОІВ) та учасником 15 із 26 універсальних міжнародних  конвенцій та договорів у цій  сфері. Згідно з довгостроковою програмою  ВОІВ щодо створення глобальної інформаційної  мережі WIPOnet з метою задоволення  потреб вітчизняних та зарубіжних споживачів у патентній інформації, та відповідно до "Програми розвитку державної  системи охорони інтелектуальної  власності в Україні на 2001—2004 роки" у 2002 р. у країні створено спеціальну базу даних "Винаходи в Україні", яка охоплює патентну інформацію з 1993 р.

     Становлення інституту інтелектуальної власності  в Україні нерозривно пов'язане  з функціонуванням Державного департаменту інтелектуальної власності, Українського інституту промислової власності (Укрпатенту), Українського агентства  з авторських і суміжних прав та інших спеціалізованих установ  та закладів.

     Державний департамент інтелектуальної власності  Міністерства освіти і науки України  є центральним органом виконавчої влади з питань правової охорони  інтелектуальної власності. Департамент  забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності та спрямовує  діяльність таких закладів, як Державне підприємство "Український інститут промислової власності" (Укр-патент), Державне підприємство "Українське агентство з авторських і суміжних прав", Інститут інтелектуальної  власності та права, Державне підприємство "Інтелзахист".

     Питаннями розвитку інституту інтелектуальної  власності в Україні займаються також такі громадські організації, як Всеукраїнська асоціація патентних  повірених, Всеукраїнська асоціація  інтелектуальної власності; Всеукраїнська  асоціація авторських і суміжних прав, Товариство винахідників і раціоналізаторів України, Українська асоціація власників  товарних знаків України тощо.

     У книзі 4 Цивільного кодексу України, присвяченій проблемам регулювання  відносин інтелектуальної власності, право інтелектуальної власності  трактується як право особи на результат інтелектуальної, творчої  діяльності або інший об'єкт інтелектуальної  власності. Згідно зі ст. 420 цього Кодексу  до об'єктів права інтелектуальної  власності належать: літературні  та художні твори; комп'ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні  марки (знаки для товарів і  послуг), географічні позначення; комерційні таємниці.

     У Цивільному кодексі України визначений правовий режим майнових прав щодо відносин інтелектуальної власності. Згідно зі ст. 424 майновими правами  інтелектуальної власності є  такі: право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності; виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної  власності; інші майнові права, встановлені  законом.

     Залежно від об'єкта права інтелектуальної  власності Цивільний кодекс України  так диференціює майнові права  інтелектуальної власності: майнові  права інтелектуальної власності  на твір; майнові права інтелектуальної  власності на об'єкти суміжних прав (виконання, фонограми, відеограми та програми (передачі) організацій мовлення); майнові  права інтелектуальної власності  на винахід, корисну модель, промисловий  зразок; майнові права інтелектуальної  власності на компонування інтегральної мікросхеми; майнові права на раціоналізаторську пропозицію; майнові права інтелектуальної власності на сорти рослин, породи тварин, засвідчені патентом; майнові права інтелектуальної власності на комерційні найменування; майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку; майнові права інтелектуальної власності на географічне зазначення; майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю.