Інтелектуальна власність

Зміст

Вступ

1. Інтелектуальна власність, як об`єкт оцінки……………………………………3
2. Нормативно-правова база оцінки прав на об`єкти інтелектуальної власності………………………………………………………………………………….10
3. Методологія оцінки інтелектуальної власності………………………………15
4. Предмет ліцензійного договору………………………………………………..21

5. Порядок оцінки прав на об’єкти інтелектуальної власності та оформлення звіту про оцінку………………………………………………………………………….34

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

На сучасному розвитку вітчизняної економіки ключовим для успіху будь-який організації  є контроль над наявними у її розпорядженні  активами. І тому керівництву компанії необхідно володіти інформацією щодо нинішньої і прогнозної ринкову вартість активів, про середньої віддачі по аналогічним активам й іншим сукупністю технологічної інформації. Тільки володіючи такою інформацією може, можна зможе ефективно управляти майновим комплексом підприємства, під яким на увазі сукупність таких дій, як модернізація, реконструкція, ліквідація, купівля, продаж активів у разі прогнозованого негативного зміни їх вартості і недостатньою їх віддачею.

Цю інформацію можна було одержати, провівши оцінку наявних активів як матеріальних, і нематеріальних, з допомогою незалежних оцінювачів, використовують своєї діяльності новітні методи вартісного аналізу активів.

Інтелектуальна власність  як об'єкт оцінки - прерогатива громадянина  чи юридичної особи на результати інтелектуальної роботи і прирівняні до них кошти індивідуалізації юридичної  особи, індивідуалізації продукції, виконуваних  робіт чи послуг (фірмову найменування, товарний знак, знак обслуговування тощо.).

Керуючись вищенаведеним  визначенням, оцінку інтелектуальної  власності можна як процес встановлення (в грошах) корисності результатів  інтелектуальної роботи і прирівняних  до них коштів індивідуалізації юридичної  особи, індивідуалізації продукції, виконуваних  робіт чи послуг.

Мета цієї роботи – дослідження  методології оцінки пакета об'єктів  інтелектуальної власності (ОІС) і практика оцінки пакета ОІВ, внесеного статутний капітал новостворюваної он-лайнтрейдинговой компанії.

У цій роботі розглядаються поняття оцінювання ОІС, методи й завдання визначення вартості пакета ОІС , виконано оцінка ринкову вартість пакета об'єктів інтелектуальної власності. Також розглянута сутність об'єктів інтелектуальної власності та їх оцінки.

1. Інтелектуальна власність, як об`єкт оцінки

Оцінка вартості прав інтелектуальної  вартості є одним з найбільш проблематичним питань сьогодення і той же час  одним з необхідних інструментів комерціалізації. Будь-яка форма  комерціалізації об`єктів права інтелектуальної власності передбачає визначення вартості прав на ці об`єкти. При цьому потреба оцінці не вичерпується продажем патентів, свідоцтв, авторських прав, або ліцензій чи створення підприємств. Оцінку проводять при визначенні розміру збитків правовласників, при інвестуванні фінансових ресурсів у науково-дослідну розробку, при постановці об`єктів права інтелектуальної власності на бухгалтерський облік як нематеріальних активів, при страхуванні,у разі банкрутства підприємства в процесі його ліквідації з метою задоволення позовів кредиторів тощо.

Оцінка дозволяє не тільки визначити цінність (вартість) цього  ресурсу для власника, але  визначити  його ринкову цінність,рівень затребуваності об`єкта на ринку і,як наслідок,подальшу стратегію діяльності власника щодо впровадження та реалізації об`єкта.

Зазвичай оцінюються майнові  права та такі об`єкти права інтелектуальної власності:

• Літературні та художні твори;
• Фонограми, відеограми, комп`ютерні програми;
• Компіляції даних (бази даних);
• Виконання;
• Передачі (програми) організацій мовлення;
• Винаходи, корисні моделі, промислові зразки;
• Компонування ( топографії) інтегральних мікросхем;
• Раціоналізаторські пропозиції;
• Сорти рослин, породи тварин;
• Комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки ( знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;
• Комерційні таємниці;

На сьогодні розроблені якісні і кількісні методи оцінки вартості інтелектуальної власності. Якісні методи, засновані на різних  критеріях  оцінки, забезпечують одержання різних балів або рейтингів. Кількісні  методи надають дійсні числові вираження  для оцінки вартості. 

Інтелектуальна власність  як наслідок творчої діяльності людини, інтелектуальної праці — категорія, що, як і будь-яка категорія власності, відображає відносини володіння, користування і розпорядження результатом  інтелектуальної творчої діяльності. Це становить те спільне, загальне, що властиве фундаментальній категорії власності. Але поняття інтелектуальної власності одночасно визначають і як особливу, специфічну форму власності, оскільки вона створюється інтелектуальною, творчою працею. Результатом звичайної праці є матеріальний продукт, що втілює суспільно необхідні витрати праці, тобто вартість. Інтелектуальний продукт (винахід, програмне забезпечення, книга, художня картина та ін.) — реалізація творчої праці, за якої матеріальні витрати, носії інтелектуального продукту становлять незначну частину його цінності. Головна його цінність визначається знаннями, вміннями, талантом винахідника, письменника, художника, тобто людини інтелектуальної праці.

На практиці використовуються три основні підходи розрахунку вартості інтелектуальної власності:

• Витратний;
• Порівняльний;
• Дохідний;

Підхід до оцінки – це загальний спосіб визначення вартості прав на об`єкти інтелектуальної власності, який базується на основних принципах оцінки. Вибір підходу до оцінки проводиться залежно від конкретного об`єкта, мети оцінки й обраного для оцінки виду вартості. Кожен з них має свої методи та методологію.

Витратний підхід  заснований на обліку принципів корисності й  заміщення, тобто на припущенні, що потенційний покупець, володіючи  відповідною інформацією про  предмет купівлі,не заплатить за нього більше, ніж за інший об`єкт  у складі нематеріальних активів тієї самої корисності. Основними методами, що реалізують витратний підхід, є метод визначення початкових витрат,метод вартості заміщення та метод відновлювальної вартості.

Вартість інтелектуальної  власності, що визначається за методом  визначення початкових витрат, має  назву історичної, оскільки вона базується  на фактично здійснених витратах згідно з бухгалтерською звітністю підприємства за кілька років.

При оцінці інтелектуальної  власності за методом вартості заміщення  використовується принцип заміщення, згідно з  яким максимальна вартість власності визначається мінімальною  ціною, яку потрібно при купівлі  об`єкта, еквівалентного за функціональними  можливостями і варіантами його використання або такого, що має аналогічну споживчу цінність.

Метод відновлювальної вартості є найбільш прийнятим для розрахунку вартості прав на унікальні об`єкти інтелектуальної власності. Відновлювальна вартість об`єкта інтелектуальної власності визначається як сума витрат, необхідних для створення нової, точної копії оцінюваного об`єкта на підставі сучасних цін на сировину, матеріали, енергоносії, комплектуючі витрати тощо.

Витратний підхід застосовується для оцінки тих об`єктів, які створенні самим правоволодільцем  і для яких на дату оцінки не існує активного ринку (науково-дослідні і дослідно-конструкторські розробки, програмні продукти спеціального призначення та ін..)

Порівняльний підхід полягає  в тому, що вартість прав інтелектуальної  власності визначається шляхом зіставлення  цін недавніх продажів подібних об`єктів. На практиці застосування цього підходу  пов`язане з безліччю труднощів і умовностей. По-перше, не існує двох абсолютно однакових об`єктів інтелектуальної власності. Країна, вид об`єкта, строк правової охорони, склад колективу авторів, умови фінансування, час продажу – це лише деякі позиції, за якими об`єкти мають відмінності. Інформація про економічні характеристики й умови продажу часто є недоступною, або неповною, тому порівняльний підхід може лише окреслити діапазон, у якому найбільш імовірно перебуватиме величина ринкової вартості. Перевагою порівняльного підходу є те, що він дозволяє визначити так звану справедливу ціну, яка щонайкраще відповідає ситуації на ринку.

Дохідний підхід базується  на врахування принципів найбільш ефективного  використання та очікування, відповідно до яких вартість об`єкта оцінки визначається як поточна вартість очікування доходів  від найбільш ефектиного використання об`єкта оцінки, включаючи дохід  від його можливого перепродажу.

Основними методами дохідного  підходу є метод непрямої капіталізації  (дисконтування грошового потоку) та метод прямої капіталізації доходу. При цьому грошовим потоком чи доходом можуть бути:

• Різниця між прибутком суб`єкта права інтелектуальної власності, отриманого в результаті використання об`єкта права інтелектуальної власності, та прибутком, отриманих без використання такого суб`єкта;
• Додатковий прибуток, який отримано суб`єктом права інтелектуальної власності в результаті використання об`єкта права інтелектуальної власності;
• Ліцензійний платіж за надання прав на використання об`єкта права інтелектуальної власності.

Застосування методів  дохідного підходу здійснюється у випадку ,коли можливо визначити  розмір доходу , що отримує або може отримувати фізична, або юридична особа, якій належать права інтелектуальної  власності. Дохідний підхід найбільш достовірно відображає цінність об`єкта оцінки.

Оцінка об'єктів інтелектуальної  власності - це визначення їхньої вартості на дату оцінки у порядку і за допомогою методичних підходів, визначених Національним стандартом № 4 "Оцінка майнових прав інтелектуальної власності". Даний документ є обов'язковим  до використання всіма суб'єктами оціночної  діяльності.

Суб'єкти оціночної діяльності - зареєстровані у встановленому  порядку фізичні і юридичні особи, що мають у складі персоналу хоча б одного оцінювача і отримали відповідний сертифікат на право  здійснення оціночної діяльності.

До суб'єктів оціночної  діяльності належать також органи державної  влади й місцевого самоврядування, що одержали повноваження на здійснення оціночної діяльності в процесі  виконання функцій щодо керування  й розпорядження державним майном (у складі персоналу також повинні  бути оцінювачі).

Оцінка виконується на підставі договору й має як результат  звіт про оцінку й акт оцінки, оформлені відповідно до  вимог  Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна й майнових прав" і Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

Необхідність в оцінці об'єктів інтелектуальної власності  виникає в таких випадках:

• при поставленні на баланс об'єкта інтелектуальної власності, розробленого на даному підприємстві, як нематеріальний актив;
• для визначення розмірів оподатковуваної бази підприємства;
• при внесенні об'єкта інтелектуальної власності у статутний фонд підприємства;
• при визначенні майнових часток у статутному капіталі підприємства при його реорганізації, приватизації й інших операціях;
• при визначенні вартості виключних прав, переданих на підставі договору;
• при визначенні обсягів компенсації, яку необхідно виплатити власникові інтелектуальної власності за порушення його виняткових майнових прав відповідно до чинного законодавства;
• при участі об'єктів інтелектуальної власності в інвестиційних й інноваційних проектах;
• при страхуванні об'єктів інтелектуальної власності;
• інші випадки.

Під час проведення оцінки майнових прав на об'єкт інтелектуальної  власності встановлюється наявність  матеріального носія об'єкта інтелектуальної  власності і документів, які засвідчують  зазначені майнові права, а також  факт видачі охоронних документів, що підтверджують право використання об'єкта інтелектуальної власності (патент, виписка з держреєстру ліцензійних договорів, договір на передачу прав, тощо) та їх чинності

Вид вартості, що визначається в кожному конкретному випадку, залежить від цілей виконуваної  роботи й характеристик об'єкта інтелектуальної  власності і називається базою оцінки, яка становить собою комплекс методичних підходів, методів та оціночних процедур.

Вибір бази оцінки й методичного  підходу до оцінки здійснюється відповідно до вимог Національного стандарту  №1 «Загальні засади оцінки майна  і майнових прав».

Основні види вартості, що використовуються при оцінці об’єктів інтелектуальної  власності:

• ринкова вартість;
• поточна вартість;
• ліквідаційна вартість;
• вартість заміщення;
• вартість відтворення;
• залишкова вартість заміщення (відтворення);
• вартість ліквідації;
• спеціальна вартість;
• інвестиційна вартість
• вартість у використанні;
• дійсна вартість майна для цілей страхування;
• інші види вартості.

Ринкова вартість - вартість, за яку можливе відчуження об’єкта  оцінки на ринку подібного майна  на дату оцінки за угодою, укладеною  між покупцем та продавцем, після  проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без  примусу;

Поточна вартість - вартість, приведена у відповідність до цін на дату оцінки шляхом дисконтування або використання фактичних цін на дату оцінки;

Ліквідаційна вартість - вартість, яка може бути отримана за умови продажу об’єкта оцінки у строк, що є значно коротшим від строку експозиції подібного майна, протягом якого воно може бути продане за ціною, яка дорівнює ринковій вартості;

Вартість заміщення - визначена на дату оцінки поточна вартість витрат на створення (придбання) нового об’єкта, подібного до об’єкта оцінки, який може бути йому рівноцінною заміною;

Вартість відтворення - визначена на дату оцінки поточна вартість витрат на створення (придбання) в сучасних умовах нового об’єкта, який є ідентичним об’єкту оцінки;

Залишкова вартість заміщення (відтворення) - вартість заміщення (відтворення) об’єкта оцінки за вирахуванням усіх видів зносу (для нерухомого майна — з урахуванням ринкової вартості земельної ділянки при її існуючому використанні (прав, пов’язаних із земельною ділянкою);

Вартість ліквідації - вартість, яку очікується отримати за об’єкт оцінки, що вичерпав корисність відповідно до своїх первісних функцій;

Спеціальна вартість - сума ринкової вартості та надбавки до неї, яка формується за наявності нетипової мотивації чи особливої зацікавленості потенційного покупця (користувача) в об’єкті оцінки;

Інвестиційна вартість - вартість, визначена з урахуванням конкретних умов, вимог та мети інвестування в об’єкт оцінки;

Вартість у використанні - вартість, яка розраховується виходячи із сучасних умов використання об’єкта оцінки і може не відповідати його найбільш ефективному використанню;

Дійсна вартість майна  для цілей страхування - вартість відтворення (вартість заміщення) або ринкова вартість майна, визначені відповідно до умов договору страхуваня.

2. Нормативно-правова база оцінки прав на об`єкти інтелектуальної власності

За своєю суттю суб`єкти інтелектуальної власності нематеріальні. Тому їх вартість не визначається  з використання традиційних показників, що застосовуються для оцінки об`єктів в матеріальній формі. Світовий досвід свідчить, що питання визначення адекватної вартості складне як з практичної, так і теоретичної точки зору. З 1989 р. в доповіді ЮНІДО підкреслювалось, що «… не існує  стандартної методики визначення ціни на технологі., але є значна кількість рецептів, які фахівці в галузі передачі технологій можуть запропонувати», і далі « … ці рецепти не дають математичної визначеності наукового аналізу. Кожний  з них більше належить до мистецтва, ніж до науки». Ймовірність та суб`активність щодо такій оцінці очевидна. Це потребує залучення до розрахунку вартості об`єктів інтелектуальної власності більш удосконаленого методичного інструментарію з юридичним закріпленням.

Необхідність вартісної  оцінки прав на об`єкти інтелектуальної власності виникла у зв`язку з продажем об`єктів промислової вартості (винаходів, промислових зразків, торговельних марок,тощо), наданням ліцензій на використання об`єктів промислової власності, відчуженням або передачею прав на використання об`єктів авторського права та суміжних прав, ноу-хау.  Окрім того,оцінка нематеріальних активів потрібна у разі визначення вартості цілого науково-технічного потенціалу підприємств і організацій, які приватизуються,їхнього продажу, в процесі інвестування коштів на створення об`єктів, які містять в собі результат інтелектуальної,творчої діяльності, їх оцінки як внеску до статутного капіталу створюваних суб`єктів господарювання. Наступним моментом цього процесу є визначення розміру винагороди авторам розробок та особам, які сприяють їх впровадженню тощо.

Важливість та актуальність вирішення практичних проблем визначення вартості нематеріальних активів в  сфері інтелектуальної власності  з позиції нормативно-правового  регулювання обумовлена складністю проблем ціноутворення при комерціалізації об`єктів інтелектуальної власності та неоднозначністю позицій спеціалісті з питань методології  визначення вартості прав інтелектуальної власності. Зазначені підходи до оцінки нематеріальних активів повинні набути легального статусу, закріпленим чинним законодавством країни, з урахуванням міжнародних стандартів в цій сфері.

Прийоми,що застосовуються для визначення вартості прав на об`єкти інтелектуальної власності, можна розділити на три групи: підходи, методи і методики.  Підходи дають принципи для визначення вартості. Методи визначають процедуру розрахунку вартості. Методики розглядають застосування того чи іншого методу стосовно конкретних об`єктів інтелектуальної власності та конкретних цілей оцінки нематеріальних активів.

Одним  з ключових моментів на шляху перетворення об`єктів інтелектуальної власності в товар є їх вартісна оцінка. Оскільки вартість (ціна) є фундаментальною власністю товару. Тому, з юридичної точки зору, дуже важливим є єдиний нормативний підхід до вартісної оцінки на всіх стадіях життєвого циклу об`єкту інтелектуальної власності, а саме: в процесі його створення, правової охорони, комерційного використання, захисту прав.

Питання оцінки варості інтелектуальної  власності , які в умовах переходу до ринкової економіки формують частину  нематеріальних активів підприємства, виникли одночасно з реформуванням  економіки нашої країни. Однак  досі в Україні не створено досконалої нормативно-правової бази, що регламентує  відносини в ці сфері, не дивлячи  на ряд кроків, що робилися неодноразово у цьому напрямку. Нині оцінка вартості прав на об`єкти інтелектуальної власності  нерідко здійснюється із застосуванням  суб`активних підходів фахівців. Цей  факт породжує немало колізій і суперечностей.

Спроби регламентувати  відносини, пов`язані з оцінкою  вартості інтелектуальної власності, були розроблені колективом авторів  – співробітників Національної академії наук України в 1994-1995 рр. при підготовці проекту Закону України «Про інтелектуальну власність та її захист», який мав (на думку авторів) стати стрижем усього законодавчого масиву України в сфері інтелектуальної власності виходячи  з найбільш широкого  тлумачення поняття інтелектуальної власності. При цьому до об`єктів права інтелектуальної власності автори відносять лише «офіційно легалізовані результати інтелектуальної (творчої) діяльності», зараховуючи до них і ті, які принципово не можуть бути об`єктами патентної охорони або охорони відповідно до норм авторського права, а також «матеріальні носії інтелектуальної діяльності» (аркуш папера, книжка або магнітний диск,тобто річ, на яку записана ідея, формула, алгоритм),  що можуть існувати як у формі оригіналу, так і у формі примірників відтворення (копій).

Цим законодавством передбачалося,що «вартісна (цінова) оцінка об`єктів  інтелектуальної власності визначається згідно з договором,укладеним суб`єктом  права інтелектуальної власності  та іншими фізичними і юридичними особами, заінтересованими в передачі їм права власності на ці об`єкти або права його використання». Іншими словами,автори законопроекту пропонували  оцінювати вартість інтелектуальної  власності, використовую лише ринковий підхід (ціна визначається лише за попитом  і пропозицією). Проте фахівці  зовсім не розглядали визнанні у всьому світі витратний і дохідний підходи, спрямовані на врахування об`активних критеріїв вартості таких об`єктів. Спірним є й визначення можливостей оцінки згідно договору.

Найбільшу увагу питанням оцінки вартості інтелектуальної власності  у складі нематеріальних активів  було приділено при підготовці нормативно-правових актів,що стосується питань приватизації.

При  визначенні митної вартості об`єктів інтелектуальної власності митні органи керуються як нормами   нормами міжнародного права.

При визначенні підстав для  здійснення митної оцінки товарів враховується, що нормами міжнародного права визначено, що оцінка ввезеного товару для митних цілей повинна базуватися на дійсній  вартості ввезеного товару.

Ліцензійний договір є  однією з головних підстав визначення митної вартості об`єктів права інтелектуальної  вартості.

При укладанні ліцензійного договору мають враховуватися вимоги Цивільного Кодексу України «Про охорону на винагороди і корисні  моделі»,Закон України «Про охорону  прав на промислові зразки»,Закон України  «Про авторське право і суміжні  права» та інші правові документи  з регулювання прав інтелектуальної  власності.

По відношенню до об`єктів  інтелектуальної власності, при  визначенні митної вартості товарів  до оцінки, що була фактично сплачена або  підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема  роялті та ліцензійні платежі, які стосуються оцінюваних  товарів та які покупець імпортер прямо чи побічно повинен  сплатити як умову продажу (відчуження) оцінюваних товарі, якщо такі платежі  не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. Зазначені  платежі можуть включати платежі, які  стосуються патентів, знаків для товарі і послуг та авторських прав.

Відповідно до міжнародної  практики сплата ліцензійних платежів може не обумовлюватися у зовнішньоекономічному  договору (контракті) купівлі-продажу, а здійснюватися за іншим договором (контрактом). При цьому міжнародна практика практика передбачає різноманітний  підхід до розрахунку суми платежів, що підлягають сплаті. Наприклад, зазначена  сума платежів може бути відома на момент перетину товаром митного кордону  України. Другим з методів розрахунків  платежів є процент продажу від  обсягів ввезених на ринок товарі.

Основні нормативні акти, які регулюють відносини  у сфері інтелектуальної власності

• Конституція України;
• Кодекси України: Цивільний, Господарський та Митний;
• Закон України «Про авторське право і суміжні права»;
• Закон України «Про видавничу справу»;
• Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів»;
• Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»;
• Закон України «Про електронний цифровий підпис»;
• Закон України «Про захист від недобросовісної конкуренції»;
• Закон України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах»;
• Закон України «Про інформаційні агентства»;
• Закон України «Про інформацію»;
• Закон України «Про кінематографію»;
• Закон України «Про науково-технічну інформацію»;
• Закон України «Про наукову і науково-технічну експертизу»;
• Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»;
• Закон України «Про охорону прав на зазначення походження товарів»;
• Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»;
• Закон України «Про охорону прав на промислові зразки»;
• Закон України «Про охорону прав на сорти рослин»;
• Закон України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем»;
• Закон України «Про професійних творчих працівників та творчі спілки»;
• Закон України «Про рекламу»;
• Закон України «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних»;
• Закон України «Про систему суспільного телебачення і радіомовлення України»;
• Закон України «Про телебачення і радіомовлення»;