Інтелектуальна власність та проблеми її комерціалізації в Україні

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА 
ЕКОНОМІЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА ТЕОРИТИЧНОЇ  ТА ПРИКЛАДНОЇ ЕКОНОМІКИ 
 
 
 
 

Курсова робота

з дисципліни «Мікроекономіка»

 на тему:

«Інтелектуальна власність та проблеми її комерціалізації  в Україні» 
 
 
 
 

Виконала:

студентка 1-го курсу

2-ї  групи

спеціальності «Економіка підприємства» 
Холод Діана Едуардівна 
Науковий керівник:

к.е.н., доц. Филюк Галина Михайлівна 
 
 
 
 
 
 

КИЇВ-2010 

ПЛАН 

Вступ…………………………………………………………….3

Розділ 1. Інтелектуальна власність як економічна категорія………………………………………………………...5

1.1. Сутність інтелектуальної власності та її види……...5

1.2. Структура інтелектуальної власності……………….9

1.3. Особливості розвитку інтелектуальної власності...14

Розділ 2. Порушення та охорона прав інтелектуальної власності……………………………………………………….17

        2.1. Види порушень прав інтелектуальної власності….17

        2.2. Охорона та захист прав інтелектуальної власності.22

Розділ 3. Комерціалізація інтелектуальної власності………27

       3.1. Комерціалізація прав на об'єкти інтелектуальної власності……………………………………………………….27

3.2. Зарубіжний досвід комерціалізації інтелектуальної власності………………………………………………….30

3.3. Комерціалізація інтелектуальної власності в Україні: стан, проблеми та шляхи їх вирішення………34

Висновок…………………………………………………39

     Список використаної літератури……………………….42

        Додатки………………………………………………......45 

     ВСТУП

     Фактором  сучасного економічного буття є  всеосяжна інтелектуалізація економіки, в якій інформація та знання перетворюються на рушійну силу інноваційного розвитку суспільства. У зв’язку з цим, творча розумова діяльність набуває статусу пріоритетної стратегічної діяльності, а проблеми стимулювання, захисту та комерціалізації інтелектуальної власності стають першочерговими як для окремих держав, так і для світової спільноти в цілому.

     в умовах постіндустріального суспільства наука є потужним генератором нарощування інтелектуального потенціалу національної економіки, а комерціалізація результатів розумової праці забезпечує зростання її конкурентоспроможності в глобальному економічному просторі.

     Характерною ознакою функціонування сучасних розвинених економік є дієвий ринок об’єктів інтелектуальної власності, через який продукти творчої розумової праці вводяться у господарський обіг. Оскільки жодна країна світу на сьогодні не в змозі забезпечити комплекс науково-технічних досліджень та розробок за всіма можливими напрямами, формування розвиненого науково-технічного потенціалу практично неможливе без активної участі у міжнародному обміні продуктами інтелектуальної діяльності. У зв’язку з цим постає проблема комерціалізації інтелектуальної власності як складова обігу інтелектуального капіталу. Цим і обумовлена актуальність даної теми.

     Нині  проводяться дослідження у сфері  права інтелектуальної власності  видатними вченими В.Д.Базилевичем, Г.О.Андрощуком, Ю.Л.Бошицьким, І.І.Дахном, О.А.Підопригорою, О.О.Підопригорою, А.Ф.Ренкелем, О.П.Сергєєвим, Ю.С.Шемшученком та іншими.

     Метою роботи є розкриття  сутності інтелектуальної власності та висвітлення проблем її комерціалізації в Україні.

     Завдання  роботи:

• Розкрити сутність інтелектуальної власності, охарактеризувати її об’єкти та суб’єкти;
• Охарактеризувати види порушеннь та охорону прав інтелектуальної власності;
• Звернутися до зарубіжного досвіду комерціалізації інтелектуальної власності;
• Проаналізувати перспективи розвитку інтелектуальної власності в Україні, проблеми та шляхи їх вирішення.

     Об’єктом дослідження є інтелектуальна власність.

     Предметом дослідження є відносини власності, що складаються  у сфері інтелектуальної  власності.

     Структура роботи. Робота містить 3 роздісли, вступ, висновок, список використаної літератури та додатки.

     РОЗДІЛ 1. Інтелектуальна власність як економічна категорія.

1. Сутність інтелектуальної власності та її види.

     Поняття "інтелектуальна власність" виникло  в процесі тривалої практики юридичного закріплення за певними особами  їхніх прав на результати інтелектуальної  діяльності у сфері науки, виробництва, мистецтва і літератури.

     Інтелектуальна власність як результат розумової творчої діяльності є багатоаспектною, складною категорією, яка привертає все більшу увагу науковців за умов гуманізації та соціалізації економічного розвитку провідних держав світу.

     У найширшому розумінні інтелектуальна власність (англ. Intellectual property) означає закріплені законом права на результат інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, художній, виробничій та інших сферах.[24]

     Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.

     Держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв'язків України зі світовим співтовариством.

     Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну  цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей  народу, які знаходяться за її межами.[13]  

     Інтелектуальна  діяльність - це творча діяльність, а  творчість - це цілеспрямована розумова робота людини, результатом якої є  щось якісно нове, що відрізняється  неповторністю, оригінальністю, унікальністю. Чим вищий інтелектуальний потенціал індивідуума, тим цінніші результати його творчої діяльності - інтелектуальна власність.

     Наука, а точніше її результати і досягнення, можуть бути виражені як у літературній формі — шляхом запису чи опису, так і в формі створення  технічного пристрою, обладнання, винаходу, корисної моделі, промислового зразка, селекційного досягнення тощо. Звідси і місце науки у творчій діяльності людини. В одних випадках результати наукових пошуків реалізуються у формі науково-літературного твору, в інших — науковий результат може досягатися шляхом наукового експерименту і реалізуватися у формі технічних пристроїв, обладнання, селекційного досягнення тощо.

     Відповідно  до міжнародних конвенцій результати інтелектуальної діяльності поділються на дві основні групи: твори літератури і мистецтва або літературно-художня власність і технічні творчі витвори або промислова власність. Звідси і поділ творчості: літературно-художня і науково-технічна творчість. Зазначені групи видів творчості об'єднували і об'єднують широке коло окремих видів інтелектуальної, творчої діяльності.[10]

     Проте автори Модельного цивільного кодексу  для країн СНД, враховуючи реальний стан, висунули пропозицію всі результати творчої діяльності поділяти не на дві, а на три групи: об'єкти літературно-художньої  власності, об'єкти промислової власності  і засоби індивідуалізації учасників  цивільного обороту, товарів і послуг. Цей поділ дістав визнання принаймні  в Україні і Російській Федерації. [28]

     Інтелектуальну, творчу діяльність зі створення творів науки, літератури і мистецтва назвемо  літературно-мистецькою діяльністю. Літературні твори — це твори написані чи записані. Проте чинний Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 11 липня 2001 р. до літературних творів відносить і усні твори, що відповідають вимогам закону.

     Літературні твори у свою чергу поділяються  на твори наукової літератури і твори  художньої літератури. Отже, літературна  діяльність об'єднує два види діяльності — наукову і літературно-художню. Але коло об'єктів авторського права об'єднує ще одну досить велику групу — твори мистецтва. Слід зазначити, що термін «мистецтво» у літературі вживається в кількох значеннях. Найбільш поширене значення — це художня творчість в цілому — література, архітектура, скульптура, образотворче мистецтво, графіка, декоративно-прикладне мистецтво, музика, танець, кіно та інші види творчої діяльності людей у духовній сфері, тобто ті види творчої діяльності, що збагачують внутрішній світ людини. У вузькому значенні мистецтвом визнається лише образотворче мистецтво, яке охоплює живопис, скульптуру і графіку.Інколи до мистецтва відносять театр, кіно, телебачення і радіо.

     Літературна діяльність як вид інтелектуальної  творчої діяльності здійснюється в  різноманітних формах. Адже твором визнається результат літературної діяльності незалежно від призначення, жанру, обсягу, мети (освіта, пропаганда, інформація, реклама, розваги тощо). Результат літературної діяльності підлягає правовій охороні незалежно від способу відтворення — письмового, усного чи будь-якого іншого. Обєктами правової охорони є також виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори. [18]

     Науково-технічна діяльність — це друга, досить значна, група видів інтелектуальної, творчої  діяльності. Характерною особливістю  цієї групи видів творчої діяльності, яка, власне, їх об'єднує в одну групу, є її спрямованість на матеріальне  забезпечення потреб суспільства. На підставі наукових досягнень мають бути створені необхідні засоби і знаряддя виробництва  та іншої доцільної діяльності людей.

     Науково-технічна діяльність охоплює велике коло видів  творчої діяльності, спрямованих  на досягнення певних науково-технічних  результатів, потрібних людям для  забезпечення своєї життєдіяльності.

     Будь-який результат науково-технічної діяльності, безперечно, є творчим результатом. Але не кожний творчий результат  стає об'єктом правової охорони. 
Науково-технічна діяльність охоплює науково-дослідну діяльність у тій частині, в якій вона стосується техніки і технологій. Цим поняттям охоплюються також проектно-конструкторські і проектно-технологічні роботи, винахідницька і раціоналізаторська діяльність та інші види творчої діяльності, спрямовані на створення промислових зразків, топографій інтегральних мікросхем, засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг тощо.

     В основному об'єкти промислової власності  охороняються патентами. 

     Третю групу складають види творчості, що спрямовані на створення засобів  індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг, якими  є комерційне найменування, торговельна  марка (знаки для товарів і  послуг) і географічне зазначення походження товарів. Ця група видів творчості посідає проміжне місце між літературно-художньою і технічною творчістю. Зазначена творчість не відзначається високим творчим рівнем. Усі засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг підлягають обов'язковій експертизі і державній реєстрації, захищаються вони свідоцтвами, а не патентами. Строки правової охорони визначаються законом.

     Спільною  ознакою результатів цього виду творчості є їх призначення —  індивідуалізувати учасників цивільного обороту (комерційні найменування), товарів  і послуг (торговельна марка і  географічне зазначення походження товарів). Особливістю цих засобів  індивідуалізації є те, що не всі  вони є об'єктами виключного права  на використання.  
Спеціального закону для охорони комерційного (фірмового) найменування Україна поки що не має. Основні положення цієї охорони містяться лише у ЦК України.[19]

     Отже, інтелектуальна власність характеризується великою кількістю видів, класифікація яких є недосконалою і потребує чіткішої систематизації.

     1.2. Об’єкти та суб’єкти інтелектуальної власності.

     Об’єкти інтелектуальної власності –  це права власності юридичних  і фізичних осіб на результати або  прояв творчої розумової діяльності, таланту в науково-технічній, виробничій або гуманітарній сферах

     Для зручності всі об'єкти поділені на три групи:

• об'єкти промислової власності
• нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності
• об'єкти авторського права і суміжних прав
• засоби індивідуалізації учасників цивільного обігу та продукції, що ними виробляються

     Об’єктами промислової власності є:

     Винахід - це результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології. Винахід може бути секретним, якщо містить інформацію, віднесену до державної таємниці. Якщо винахід створений працівником у зв'язку з виконанням службових обов'язків чи за дорученням роботодавця за умови, що трудовим договором не передбачено інше, або з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і обладнання роботодавця, то він вважається службовим винаходом.[10]

     Корисна модель – це «малий» винахід.До неї не застосовується такий критерій патентоспроможності, як «винахідницький рівень». Простіше кажучи, корисна модель не обов’язково має бути талановитим результатом. Досить того, що вона є новою і промислово придатною.[3, c.10]

     Промисловий зразок - це результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання.

     Раціоналізаторські  пропозиції – нові, корисні технічні рішення щодо вдосконалення техніки,що використовується, продукції, яка виробляється, способів управління, контролю тощо[9, с 132]

     Нетрадиційні  об'єкти інтелектуальної власності:

• селекційні досягнення;
• комерційна таємниця;
• ноу-хау;
• захист від недобросовісної конкуренції.

     Селекційні  досягнення поділяються на сорти рослин та породи тварин:

     Сорт  рослин - це окрема група рослин (клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція) в рамках нижчого із відомих ботанічних таксонів. Під породою тварин зазвичай розуміють селекційні досягнення у тваринництві.

     Зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне  розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та з'єднань між ними визначене  законом як топографія інтегральної мікросхеми.[10]

     Комерційна  таємниця - це технічна, комерційна, організаційна  та інша інформація, що здатна підвищити  ефективність виробництва або іншої  соціальне доцільної діяльності або забезпечити інший позитивний ефект.

     Ноу-хау  – сукупність інформації, необхідна для найбільш ефективного здійснення якогось виробничого процесу або для випуску досконалого на даний момент вибору (за В. А. Рябовим). Ноу-хау являє собою секретну (в цілому або в окремих складових) на даний час сукупність інформації у вигляді незапатентованих технічних знань і досвіду, необхідних для організації на найвищому технічному рівні виробництва прогресивної і конкурентоздатної продукції (за М. Вачевським)

     Захист  від недобросовісної конкуренції також є нетрадиційним об’єктом інтелектуальної власності.[12, с 256]

     Об'єкти авторського права і суміжних прав поділяються на дві групи - власне об'єкти авторського права: твори літератури і мистецтва, комп'ютерні програми, компіляції даних (бази даних) і об'єкти, суміжні з авторськими правами, до яких відносяться виконання творів, фонограми і відеограми, програми (передачі) організацій мовлення.

     З розвитком людської цивілізації  будуть з'являтися все нові й нові об'єкти права інтелектуальної власності, насамперед у галузі інформаційних  технологій, генної інженерії тощо.[10]

     Права на засоби індивідуалізації учасників  цивільного обігу товарів, послуг:

• географічне зазначення;
• фірмове найменування;
• знаки обслуговування;
• товарні знаки.

     Географічне зазначення - це назва географічного  місця, яке вживається для позначення товару, що походить із цього географічного  місця та має певні якості, репутацію  або інші характеристики, в основному  зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи людським фактором або  поєднанням цих природних умов і  людського фактора.

     Сутність  фірмового найменування витікає  з самої назви цього об'єкту. Але, на відміну від попередніх об'єктів, поки що не існує закону, який би охороняв права на нього.[11]

     Знаки обслуговування та товарні знаки – позначення, за допомогою якого товари і послуги одних виробників відрізняються від однорідних товарів і послуг інших виробників.

       Суб'єктами відносин інтелектуальної власності є: окремі особи, групи осіб, суспільство в цілому, держава, наднаціональні утворення. Суб’єкти є активною складовою відносин інтелектуальної власності.

     При цьому сучасні дослідники розмежовують:

• економічних суб’єктів, які є авторами творів (винаходів)
• економічних суб’єктів, які володіють творами (патентами на винахід)[9, с 126]

     Суб'єктами права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки є автори або фізичні  чи юридичні особи, до яких право авторів  перейшло за договором чи заповітом.

     Суб'єктами права на торговельні марки, зазначення походження товарів можуть бути юридичні особи, а також фізичні особи, якщо вони здійснюють підприємницьку діяльність.

     Суб'єктом  правовідносин, що виникають у процесі  створення і використання сортів рослин, може бути будь-яка юридична чи фізична особа.

     Суб'єктом  права на раціоналізаторську пропозицію є раціоналізатор, тобто автор  раціоналізаторської пропозиції, що створив його своєю творчою працею.

     Суб'єктами права на комерційну таємницю (ноу-хау) є особи, що займаються підприємницькою діяльністю, якими можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

     До  суб'єктів авторського права відносяться:

• автори творів;
• спадкоємці й інші правонаступники;
• організації, що керують майновими правами авторів на колективній основі.

     Авторами  визнаються особи, творчою працею яких створений твір, творці похідних (залежних) творів, таких як: переклади, переробки, копії творів мистецтва тощо.

     Суб'єктами авторського права після смерті автора стають його спадкоємці.

     Суб'єктами авторського права можуть бути також  видавництва, театри, кіностудії та інші організації, що займаються використанням  творів.[10]

     Організації, що керують майновими правами  автора на колективній основі, не є  власниками авторських прав. У відносинах із третіми особами вони виступають як представники авторів і діють  від їхнього імені в їхніх  інтересах. Це порівняно нове явище для України і до кінця законодавче воно не врегульовано.

     Суб’єктами права інтелектуальної власності визначаються громадяни, юридичні особи і держава. Держава може стати суб'єктом зазначення прав у чітко визначених законом випадках. Однак у Цивільному кодексі України держава як суб'єкт права не згадується. Найближчим часом це протиріччя повинно бути усунуте.[7]

1.3. Особливості розвитку інтелектуальної власності.

     Спершу  розглянемо еволюцію промислової власності.Одна з основних властивостей інтелектуальної власності полягає в тому, що вона повинна приносити матеріальну чи іншу користь. Однак для того щоб одержати ту чи іншу користь від права на об'єкт інтелектуальної власності(ОІВ), необхідно спочатку його створити, а для цього потрібно затратити фінансові, людські та інші ресурси. Тому якщо на даному підприємстві розроблена нова технологія одержання виробів з використанням власного (ОІВ), а конкурент почав незаконно виготовляти ці ж вироби за цією самою технологією, то його вироби виявляться дешевшими, а отже і більш конкурентоздатними. Таким чином, творець об'єкта інтелектуальної власності опиниться у невигідному становищі. Вперше на цю обставину звернули увагу в Англії в період швидкого розвитку мануфактури. Уже на початку XIV століття королівською владою там надавалися виробництв. Така підтримка прийняла форму дарування особі, що впровадила нову технологію, виключного права користування цією технологією протягом часу, достатнього для її освоєння. Дане виключне право давало розробнику перевагу в конкурентній боротьбі. Королівство, у свою чергу, одержувало нову технологію виробництва, що сприяло зміцненню його економічного положення.

     Такі  права закріплювалися документом, що називався патентною грамотою, що означало «відкритий лист». Згодом наданням такого права стали зловживати, використовуючи його для збільшення надходжень у скарбницю. З'явилися протести, і питання, пов'язані з патентами, стали вирішувати в судовому порядку. Щоб покінчити із зловживанням дарування особливих прав, у 1628 році був прийнятий статус про монополії. Відповідно до цього статусу, не мали сили всі монополії, дарування і пільги, за винятком "будь-яких патентних грамот і грамот на привілеї на термін, який дорівнює 14 рокам чи менше, що повинні від цього часу видаватися на виключне право на виготовлення будь-якого виду нових виробів у межах цього королівства дійсному і першому винахіднику таких виробів, яким ніхто інший з часу видачі таких патентних грамот не повинен був користатися".

     Іншим об'єктом промислової власності, історія якого виходить з глибини  століть, є торговельні марки. Такі знаки у вигляді символів зображувалися  ремісниками на товарах, що виготовлялися  ними чи стався скотарями як "клейма" на тварині в давні часи. Однак, незважаючи на поважний вік, вони реалізували  важливий елемент законодавства  про товарні знаки, що діє донині, а саме: фіксували зв'язок між  товаром і виробником.[10]

     Термін "товарні знаки" (торговельні  марки) почали вживати тільки в XIX столітті. З цього ж часу вони стали виконувати нинішню роль у поширенні товарів, доведенні їх до покупця, розширенні торгівлі. Однак чим ширше застосовували  торговельні марки, тим більше було випадків їхнього незаконного копіювання. Тому в середині минулого століття англійськими судами були вироблені  засоби захисту проти таких порушень. Так народилася знаменита заборона на ведення справи під іншим ім'ям: ніхто не мав права видавати свої товари за товари іншої особи.

     У 30-40-х роках XX століття було в основному  завершено розвиток законодавства  про торговельні марки (Німеччина, 1936 рік; Британія, 1938 рік; США, 1946 рік). Ці закони в основних рисах не втратили чинності і на сьогодні.[19]

     Розглянемо  еволюцію авторського пара і суміжних прав. Ключовим моментом у розвитку авторського права послужив винахід друкувального верстата винахідником Гуттенбергом у XV столітті, що уможливило копіювання літератури механічним способом, а не переписуванням від руки. Однак це вимагало великих додаткових витрат. У цих умовах знадобився захист від конкуренції з боку виготовлювачів і продавців незаконних копій. Королі в Англії і Франції і курфюрсти в Німеччині стали надавати підприємцям привілею у вигляді виключних прав на відтворення друкованих копій і їхнє поширення протягом обмеженого терміну. Із впровадженням друкарства різко виріс обсяг продажів, а отже і доход друкарів і продавців. Тому автори книг порушує питання про захист своїх прав. Унаслідок цього в Англії в 1709 р. парламентом було прийнято відомий Статут королеви Анни - перший закон про авторське право (копірайт¹): "Про заохочення утворення шляхом закріплення за авторами чи набувачами копій друкованих книг прав на останній на час, що встановлюється відтепер". Закон забезпечував автору виключне право друкувати і публікувати книгу протягом 14 років від дати першої публікації, а також передавати це право торговцю.