Інтеграція України в процеси міжнародної міграції робочої сили

Національний  авіавційний університет

Інститут післядипломного  навчання

Кафедра зовнішньоекономічної діяльності підприємств

 

 

К У Р С  О В А   Р О Б О Т  А

з  «Міжнародних економічних відносин»

 

ІНТЕГРАЦІЯ  УКРАЇНИ В ПРОЦЕСИ МІЖНАРОДНОЇ  МІГРАЦІЇ РОБОЧОЇ СИЛИ

__________________________________________________________

 

 

 

 

                                                           Слухач І курсу

                                                Спеціальності Менеджмент ЗЕД

                                                     очно-заочної форми

 

 

                                                                                        

 

Науковий керівник: кандидат економічних наук НАУ, асистент Передерій В.В.

                                                                   

                                                    

 

 

 

 

 

 

 

                                          К и ї в 2012

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………...3

1. Зовнішня трудова  міграція з України…………………………………..5

2. Україна як держава  призначення трудових мігрантів та проблема нелегальної міграції……………………………………………………………...15

3. Наслідки процесів  міжнародної міграції робочої  сили 

для України………………………………………………………….……..19

4. Імплементація міжнародних стандартів у сфері зовнішньої трудової міграції в правову систему України……………………………………………27

Висновки…………………………………………………………………...36

Список використаних джерел…………………………………………….39

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Україна є однією з  найбільших країн-донорів робочої  сили в Європі. Зовнішня трудова міграція стала об’єктивною реальністю сьогодення. Формування міграційних потоків відбувалося в кризових умовах перехідного періоду, пов’язаних з низькою заробітною платою в секторі економіки, зростанням безробіття та вимушеної неповної зайнятості, поширенням бідності та високим рівнем майнового розшарування населення. З початком економічного зростання поліпшилася ситуація на ринку праці, підвищився рівень життя населення. Помітно знизилися рівні безробіття та вимушеної неповної зайнятості, різко зменшилася заборгованість із виплати заробітної плати, підвищився рівень забезпечення населення товарами довготривалого користування. Однак більшість показників соціально-економічного розвитку все ще далекі від європейських стандартів, значним залишається розрив у рівнях оплати праці в Україні й зарубіжних країнах (особливо в перерахунку на іноземну валюту за офіційним курсом), що спонукає українських громадян шукати роботу за кордоном.

Трудова міграція має  як позитивні, так і негативні  риси. Серед позитивних рис зазвичай називають зменшення напруги на місцевому ринку праці та підвищення добробуту домогосподарств мігрантів. Крім того, тривале перебування у розвинених країнах сприяє формуванню ринкової свідомості, засвоєнню цінностей і норм цивілізованого суспільства. Водночас гострою залишається проблема захисту трудових мігрантів від сваволі роботодавців та посередників, реальною є загроза опинитися в нелюдських умовах існування та праці чи потрапити в тенета торговців людьми. Трудові мігранти переважно займаються роботами, що мало сприяють підвищенню їх кваліфікації, набуттю навичок, потрібних для майбутньої продуктивної діяльності на батьківщині. Тривала відсутність також може призводити до послаблення сімейних зв’язків, що негативно впливає на демографічну ситуацію.

 

Актуальність: поширення еміграційних та імміграційних процесів сприяє інтеграції України у світовий економічний простір, де обмін робочою силою повинен стати одним із напрямів міждержавного співробітництва. Сьогодні недостатньо уваги приділяється проблемам інтеграції України у міжнародний ринок праці. Відсутня однозначна інформація щодо масштабів і особливостей міграції українців за кордон та кількісних потоків міграційного капіталу, розміри яких становлять вагому частку соціального та інвестиційного ресурсу країни. Тому питання міграційних процесів в Україні є надзвичайно актуальним.

Мета: вивчити особливості інтеграції України в процеси міжнародної міграції робочої сили.

Основні завдання: розкрити участь України в міждержавному обміні робочою силою; дослідити особливості динаміки та структури зовнішньої трудової міграції населення України; визначити причини міграційних процесів; охарактеризувати вплив на розвиток країни зовнішньої міграції трудової сили; розглянути впровадження міжнародних стандартів у сфері трудової міграції в правову систему України.

Об’єкт: процеси міжнародної міграції робочої сили та участь в них України.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. ЗОВНІШНЯ ТРУДОВА  МІГРАЦІЯ З УКРАЇНИ

У більшості країн, до яких належить і Україна, міграція має  двоякий характер: з одного боку, до нас щороку приїздить мінімум сім тисяч вихідців із інших країн, з іншого – щороку кілька тисяч українців стають мігрантами в країнах Європи та США.

Еміграцію робочої  сили з України можна поділити на етапи:

І етап — кінець XVIII ст. (1799 р.) — кінець XIX ст. (1899 p.). Він характеризується виїздом переважно сільських мешканців із Західних регіонів України. Населення емігрувало через економічні труднощі. Головні напрямки еміграції: США — більше 200 тис. осіб, Південна Америка — 300 тис. осіб.

II етап — з 1899 р. по 1914 р.

Основні особливості:

1) еміграція  робітників, селян, інтелігенції;

2) напрямок еміграції  — США, Канада, Південна Америка;

3) кількість  емігрантів — близько 400 тис.  осіб.

III етап —  з 1918 р. по 1939 р.

Основні особливості:

1) еміграція робочої сили в основному з політичних мотивів;

2) високий рівень  освіти емігрантів;

3) напрямок еміграції  — США, Канада, Західна Європа;

4) різке скорочення  кількості емігрантів — близько  40 тис. осіб.

IV етап — 1945—1960 pp.

Основні особливості:

1) мотиви еміграції в основному політичні;

2) зростання  частки висококваліфікованих емігрантів;

3) напрямок еміграції:  США — 80 тис. осіб, Канада —  50 тис, Західна Європа — 70 тис,  Південна Америка — 120 тис,  Австралія — 21 тис. осіб.

V етап —  1960 – 1990 рр.

Основні особливості:

1) виїзд кваліфікованих  кадрів — "відплив інтелекту";

2) напрямок еміграції:  США — 52 тис. осіб (1990 p.); Західна  Європа — 146 тис, Ізраїль —  230 тис осіб.

Фактори, які сьогодні спричиняють міжнародну міграцію трудової сили, умовно поділяють на п’ять груп: економічні, політичні, соціальні, культурні та екологічні.

До економічних чинників слід у першу чергу віднести рівень заробітної плати, якість життя, рівень безробіття, рівень розвитку економіки  та тип податкової системи. Слід відзначити, що найбільш впливовим чинником, що спонукає населення до міграції, є рівень заробітної плати. Низькі розміри заробітної плати в Україні ставлять частину населення на межу виживання (особливо якщо мова йде про неповну сім’ю, пенсіонерів, інвалідів). В Україні середньомісячна заробітна плата в січні 2010 р. становила 1 916 грн. (найвищий рівень у Донецькій обл. – 2 183 грн., Дніпропетровській – 2 023 грн., м. Києві – 2 969 грн.; найнижчий рівень в Тернопільській обл. – 1 386 грн., Волинській – 1 419 грн., Чернігівській – 1 423 грн.)

Законом України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» закріплено: розмір мінімальної заробітної плати  з 1 квітня 2010р. – 884 грн., з 1 липня 2010 р. – 888 грн., 1 жовтня 2010 р. – 907 грн., 1 грудня 2010 р. – 922 грн.; розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 квітня 2010 р. – 884 грн., з 1 липня 2010 р. – 888 грн., 1 жовтня 2010 р. – 907 грн., 1 грудня 2010 р. – 922 грн. Тобто розмір мінімальної заробітної плати і розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб зрівняно. Слід зазначити, що певна частина осіб (близько 18%), які працюють на території держави, отримують заробітну плату нижчу за встановлений прожитковий мінімум.

Такі дані свідчать про  неприпустиме для будь-якого суспільства явище – поширення бідності серед працюючого населення.

Наступним чинником, який спонукає населення до трудової міграції є високий рівень безробіття. В  Україні на 10 робочих місць претендує 83 людини (на 1 січня 2010 року – 82 людини). При цьому, за даними Держкомстату, кількість українців, які перебувають на обліку в Державній службі зайнятості, з початку 2010 року збільшилась на 0,3% - до 547 тис. чоловік (на перше січня 2010 року – 542,8 тис. чоловік, на 1 січня 2009 року – 930 тис. чоловік). На 1 березня 2010 року потреба підприємств у працівниках на заміщення вакантних посад складала 65,9 тис. чоловік (на 1 січня 2010 року – 65,8 тис. чоловік).

Статистичні дані свідчать, що найбільший відтік мігрантів відбувається саме з праценадлишкових областей України (Волинська, Житомирська, Івано-Франківська, Рівненська, Тернопільська, Луганська, Чернівецька та Львівська).

Слід зауважити, що у  країнах Західної Європи та в Російській Федерації рівень безробіття є не нижчим, а подекуди навіть і вищим, ніж в Україні. Однак, поряд із високим загальним рівнем безробіття, зазначені країни мають гостру потребу у працівниках робітничих спеціальностей, таких як будівельники, працівники сільського господарства, прибиральники тощо. Такі непривабливі для місцевих мешканців робочі місця доволі часто заповнюються за рахунок мігрантів із менш розвинених країн, до счисла яких входить і Україна.

На зростання масштабів  міграції населення з України  впливає також і економічна нестабільність. Невпевненість у майбутньому  спонукає працездатне населення до пошуку більш стабільних джерел доходу за кордоном.

До соціальних чинників, які спричиняють міграцію населення  можна віднести неналежні умови  праці, відсутність можливостей  професійної самореалізації, неналежна  якість системи освіти тощо. Неналежні умови праці спонукають працівників шукати кращі варіанти за кордоном. Особливо чутливими до зазначеного фактора є лікарі, вчителі, науковці тощо.

Важливим чинником, що пожвавлює трудову міграцію української  молоді, є бажання отримати високоякісну освіту у зарубіжних навчальних закладах, що у майбутньому дозволить підвищити рівень конкурентоспроможності на ринку праці. Найбільш популярними країнами для навчання серед вітчизняних студентів на сьогоднішній день є США, Німеччина, Франція і Польща.

До основних культурних чинників, що сприяють зростанню міграційних  потоків населення, слід віднести етичну і расову приналежність, свободу  віросповідання.

Вплив на міграційні процеси  мають також політичні і екологічні чинники. До політичних чинників можна віднести ступінь розвитку демократії в країні, стабільність політичної системи, поширеність корупції тощо. До екологічних чинників – екологічну ситуацію в країні (наявність доступу до чистої питної води, високоякісної їжі тощо).

Узагальнюючи можна  зазначити, що до основних причин існування міжнародної трудової міграції можна віднести:

а) з боку країни, з  якої йде міграція:

- велика густота населення;

- масове безробіття;

- низький життєвий  рівень і незадовільний рівень  заробітної плати;

-виробнича необхідність (для спеціалістів, що працюють у слаборозвинених країнах).

б) з боку країн, які  приймають міграцію:

- потреба у додатковій  висококваліфікованій робочій силі;

- потреба у додатковій  дешевій робочій силі;

- порівняно висока  заробітна плата.

В перші роки незалежності України трудова міграція мала переважно форму поїздок у сусідні країни з метою торгівлі. Так звані човники, тобто дрібні торгівці, які власноруч перевозили невеликі партії товарів, заробляли на різниці цін та обмінних курсів. Однак набутий ними досвід, встановлені зв’язки сприяли виходу українських громадян на міжнародний, зокрема європейський, ринок праці.

За даними фірм-посередників із працевлаштування за кордоном, обсяги послуг, наданих ними громадянам України, постійно зростають. У 1996 р. в іноземного роботодавця було працевлаштовано 11,8 тис. громадян, а в 2008 р. – 80 тис., тобто майже у 7,5 разів більше. У 2009 кризовому році кількість працевлаштованих зменшилася незначно – 75,3 тис., проте вже у 2010 р. досягла докризового рівня – 80,4 тис. осіб.

Ці цифри, однак, навіть приблизно не відображають масштабів  заробітчанства, оскільки значна частина  мігрантів працює за кордоном на власний страх і ризик та статистично не обліковується. Тому обсяги трудової міграції визначаються за допомогою оцінок, здійснених на основі різних обстежень.

Якщо вважати  трудовими мігрантами громадян, які  виїхали з України з метою  працевлаштування, проте перебувають  за межами держави впродовж 10 і більше років, то разом із сезонними та маятниковими робітниками їх чисельність може сягати 5 млн. Якщо ж осіб, які фактично проживають за межами держави постійно (хоча офіційно в Україні це не зафіксовано), розглядати як емігрантів, то чисельність трудових мігрантів, тобто громадян, які працевлаштовуються за кордоном, проте не розірвали тісні зв’язки з Батьківщиною, буде значно меншою.

Офіційні дані Державного комітету статистики України  щодо динаміки міграції робочої сили з України в період з 2002 по 2011рр. представлені на рис. 1.

На жаль, наявні дані дають змогу виявити тенденції міграційних процесів та їх структуру, проте не кількісні характеристики. Зокрема, попри розходження щодо чисельності трудових мігрантів, усі джерела одностайні щодо основних країн їхнього призначення: половина українців працює у Росії, решта – у сусідніх центральноєвропейських державах (Польщі, Чехії, Угорщині, Словаччині), а також країнах Південної Європи (Італії, Іспанії, Португалії, Греції) (рис. 2).

 

Рис. 1. Чисельність трудових мігрантів  з України в період з 2002 по 2011рр. (за даними Державного комітету статистики України)

 

 

Рис. 2. Основні країни призначення працівників-мігрантів (за даними обстеження Державного комітету статистики України 2008 р.), %

 

Також дослідники погоджуються, що основною сферою зайнятості українців за кордоном є будівництво (понад половину мігрантів). На другому місці – робота домашньої прислуги (16,3 %), далі сільське господарство, торгівля, промисловість (рис. 3).

Рис. 3. Основні сфери зайнятості працівників-мігрантів (за даними обстеження Державного комітету статистики України 2008 р.)

 

Для виїзду українських  громадян для працевлаштування за кордоном існує декілька способів. Це самостійний  пошук місця роботи, використання туристських агенцій, запрошення українських  фахівців безпосередньо іноземною  стороною, використання послуг посередницьких структур для працевлаштування за кордоном.

Структури, які  займаються посередництвом у працевлаштуванні на роботу за кордоном, щорічно надають  послуги у працевлаштуванні лише 1—2% від загальної чисельності  українських мігрантів, які працюють за кордоном. Кількість українських громадян, які користуються послугами цих структур, зростає. Так, якщо в 2000 р. кількість громадян, які працевлаштовані за кордоном за допомогою ліцензованих посередників, становила 19,9 тис. чол., то вже в 2008 р. — 61,4 тис. чол.

Значна частина трудових мігрантів з України працюють за кордоном без належних дозволів, тобто нелегально. За даними обстеження Держкомстату 2008 р., 35,1 % заробітчан мали дозвіл на проживання та роботу, 39,3 % – тимчасову реєстрацію, жодного офіційного статусу перебування за кордоном не мали 25,6 % мігрантів. Найбільше таких було в Польщі (56,2 %) та Італії (36,2 %), найменше – в Іспанії, Чехії, Португалії та Росії (рис. 4). Разом з тим унаслідок проведення у низці країн перебування міграційних амністій (Італія, Іспанія, Португалія, Греція), запровадження нового законодавства, що розширило можливості легального працевлаштування (Росія, Польща), ситуація значно поліпшилася порівняно з 1990-ми рр.

«Проте продовжує залишатися гострою проблема порушення трудових і людських прав працівників-мігрантів у зв’язку з неврегульованістю правового становища значної їх частини. Чисельність громадян нашої держави, які, починаючи з 1990-х рр. постраждали від торгівлі людьми, сягає 100 тис» [7].

У період кризи  значних змін у трудовій міграції за кордон не відбулося. По-перше, ситуація в країнах призначення залишалася сприятливішою, ніж в Україні, по-друге, хоча багато будівельників найвірогідніше втратили роботу за кордоном, проте мігранти, зайняті в таких сферах, як домашнє чи сільське господарство, транспорт здебільшого зберегли робочі місця. З відновленням економіки у сусідніх країнах, зокрема в Росії, у 2010 р. трудова міграція з України знову активізувалася. Не виключено, що погіршення економічної кон’юнктури зумовило скорочення заробітків мігрантів, втрату частиною з них правового статусу та збільшення нелегального працевлаштування.

Крім масштабів  виїзду для оцінки наслідків трудової міграції, не менш важливо з’ясувати обсяги повернення на батьківщину. Якщо погодитися із розрахунками, відповідно до яких у період 2001–2008 рр. обсяги трудової міграції зменшилися приблизно на 15 %5, а також, що найімовірніша чисельність українських трудових мігрантів за кордоном становила на початку 2000-х рр. 2,5-2,7 млн осіб, то можна припустити, що за цей період на батьківщину повернулися до 400 тис. заробітчан.

 Склад трудових мігрантів, як і їх чисельність, упродовж останніх 20 років не залишалися незмінними. Як свідчать дані Держкомстату 2008 р., чоловіки становлять більшість заробітчан – 67,2 %, жінок серед них – 32,8 %. Однак частка жінок-мігранток помітно зросла порівняно з 2001 р. (24 %). Статева структура мігрантів відрізняється залежно від країни перебування та характеру робочих місць у ній. Так, на роботу до Росії виїжджали 57 % мігрантів-чоловіків (будівництво), тоді як чверть жінок-мігранток працювали в Італії (домашні господарства).

Більшість мігрантів  – мешканці міст (55 %). Однак унаслідок  того, що сільське працездатне населення в країні менш численне, міграцією охоплено 4 % працездатних городян, тоді як селян удвічі більше (7,9 % працездатних сільських мешканців).

Хоча першими  працювати за кордоном почали мешканці прикордоння, з часом міграція рівномірніше поширилася територією всієї держави. Однак регіональні диспропорції збереглися. Найвищими показниками щодо охоплення міграцією по країні відзначається Захід, де за кордоном працюють 13,2 % працездатного населення. З центру виїжджають на роботу до інших держав 3,8 %, зі Сходу – 3,2 %, з Південного регіону – 2,6 %, а з Північного – 1,4 % працездатних громадян.

Вік трудових мігрантів  поволі зростав. Якщо за дослідженням Держкомстату 2001 р. середній вік заробітчан становив 34,6 року, то за даними обстеження 2008 р. – 36,7 року. Жінки, які мігрують, дещо старші, ніж чоловіки: їхній середній вік становить 37,9 року проти 36,2 у чоловіків.

Не залишилися незмінними також освітні характеристики трудової міграції за кордон. У 1990-ті рр. на заробітки до зарубіжних країн першими виїхали високоосвічені особи, які виявилися мобільнішими, оскільки мали більше інформації, володіли мовами тощо. За даними обстеження Держкомстату 2001 р., повну вищу освіту мали 18,8 % трудових мігрантів. У 2008 р. серед останніх було виявлено 13,5 % з таким рівнем освіти, адже умови працевлаштування фахівців в Україні поліпшилися. Важливо зазначити, що освітній рівень трудових мігрантів поступається рівню освіти зайнятих в Україні.

Разом з тим, якщо серед чоловіків-мігрантів  вищу освіту мали 11 %, то серед жінок – майже 20 %. Це пов’язано як із менш сприятливою ситуацією для фахового працевлаштування жінок в Україні, так і з потребами ринку праці зарубіжних країн у послугах із догляду та піклування, де переважно працевлаштовуються жінки.

Якщо раніше більшість мігрантів намагалися зберегти, бодай формально, трудові відносини в Україні, сприймаючи роботу за кордоном як вимушений і тимчасовий період у трудовому житті, то на сьогодні сформувався стійкий прошарок заробітчан, які розглядають трудову міграцію як основну діяльність і джерело доходу. Причому жінки частіше, ніж чоловіки, не перебували у трудових відносинах на батьківщині до виїзду.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. УКРАЇНА ЯК ДЕРЖАВА ПРИЗНАЧЕННЯ ТРУДОВИХ МІГРАНТІВ ТА ПРОБЛЕМА НЕЛЕГАЛЬНОЇ МІГРАЦІЇ

Що стосується імміграції в Україну, то, за даними Всесвітнього банку, Україна посідає четверте місце в світі за кількістю прийнятих мігрантів. За різними оцінками в Україні проживає близько 4 млн іноземців. Але це стосується лише легальної міграції. Нелегальну ж виміряти кількісно практично неможливо.

В Україну в’їжджає з  метою міграції в два рази більше людей, ніж виїжджає. Такі дані повідомляє Державна  служба статистики. За підсумками 2011 року в Україну іммігрувало 31,7 тис. осіб. При цьому офіційно виїхало  за кордон в пошуках кращого життя  в два рази менше – 14,6 тис. осіб. Найбільш популярні серед іноземців – Київ, Одеська та Донецька область, а також Крим.

Офіційні дані Державного комітету статистики України  щодо чисельності трудових мігрантів  в Україну в період з 2002 по 2011рр. представлені на рис. 4.

 

Рис. 4. Чисельність трудових мігрантів в Україну в період з 2002 по 2011рр. (за даними Державного комітету статистики України)

 

Спостерігається усталена тенденція в розподілі мігрантів, що прибувають до України, за країнами походження. В міграційних потоках до України домінують вихідці з країн СНД (77,5%). Ця тенденція пояснюється історичною та культурною близькістю до інших східнослов’янських народів (росіян та білорусів) та стійкими міграційними моделями, сформованими ще за часів СРСР. Після початкового обміну громадянами, який призвів до репатріації етнічних українців з інших республік колишнього Радянського Союзу, інтенсивність переміщення мігрантів з та до інших пострадянських країн поступово спала.

З 2003 року громадяни Російської Федерації беззмінно ведуть перед у статистичних даних: на них припадає близько 40% реєстрацій перебування строком понад 6 місяців. Інші етнічні групи є значно менш чисельними, дані про в’їзд їх представників демонструють значні коливання. Громадяни країн СНД і надалі превалюють серед іммігрантів, хоча водночас спостерігається динамічне зростання масштабів імміграції з держав інших регіонів. Останнім часом помітно збільшився приплив вихідців з Китайської Народної Республіки (7,2% у 2008 році порівняно з 3,7% у 2006 році), Туреччини (з 1,6% у 2003-2006 роках до 5,3% у 2007-2008 роках), Ірану (з 1,2% до 2,8%) та Сирії (з 1,6% до 2,7%).

Якщо розглянути якісний склад прибулих, то останній упродовж останніх років майже стабільно  складається з кількох категорій:

1. Громадяни інших держав - країн СНД, які на момент розпаду Радянського Союзу працювали за контрактами в районах з екстремальними умовами праці на територіях сучасної Росії, Казахстану, Туркменістану тощо.

2. Вимушені переселенці з тих країн, де з різних причин склалися форс-мажорні обставини. Так, ще на початку 1992 р. Україна прийняла близько 60 тис. чоловік із Молдови з районів бойових дій. Кілька тисяч прибуло також із Грузії, Вірменії, Таджикистану та інших країн, де відбувалися військові конфлікти та перевороти.

3. Особи, які тимчасово легально працюють в Україні без спеціального дозволу. Цю нечисленну групу складають: представники зарубіжних компаній, насамперед, транспортних; працівники закордонних мас-медіа, акредитовані в Україні; працівники аварійно-рятувальних служб та деякі інші.

4. Особи, які легально прибувають в Україну для постійного або тимчасового проживання з метою працевлаштування або навчання. Серед них значну частину складають бізнесмени (у першу чергу, торговці), фахівці з різних галузей, викладачі (насамперед, мовники), студенти.

5. Нелегальні мігранти, які використовують Україну як транзитну державу на шляху до Західної Європи. На превеликий жаль, наші співвітчизники - мешканці прикордонних регіонів в умовах економічної кризи і хронічного безробіття часто не просто сприяють, але й організують нелегальне транспортування мігрантів, отримуючи за кожного винагороду від кількох сотень до кількох тисяч доларів США. У свою чергу, це є фоном і чинником кримінальної торгівлі людьми, транзиту зброї, наркотиків. Усе це значно погіршує і без того важку криміногенну ситуацію в державі. Більше того, це впливає на санітарно-епідеміологічні аспекти безпеки нації, адже багато з нелегалів є носіями дуже небезпечних захворювань, таких, як СНІД, малярія, туберкульоз тощо.

Незаконна міграція вже  давно набула транснаціонального характеру. Проблема ця для нашої країни є  особливо актуальною – адже в силу свого географічного положення  вона виступає своєрідним транзитним мостом, що поєднує Азію та Європу.

Масштабам нелегальної міграції в Україні сприяють:

-   толерантність та лояльність візової політики України;

-   відсутність відповідних законодавчих актів для організації контролю за діяльністю юридичних і фізичних осіб, які запрошують в Україну іноземців;

- наявність економічних чинників, що створюють умови для розширеної мережі посередників нелегальної міграції на території України;

- можливість безконтрольного пересування, тривалого нелегального проживання та працевлаштування;

-   відсутність налагодженого механізму депортації іноземців з України, які нелегально прибули або перебувають на території України.

Небезпечний розвиток міграційних  процесів в Україні, насамперед нелегальної  міграції, зумовлений багатьма соціально-політичними  чинниками. Найважливіші серед них:

- правова неврегульованість питань імміграції і міграції, відсутність низки адміністративно-контрольних правових режимів, аргументованих обмежень на в’їзд іноземців в Україну;

-  соціально-політична й економічна нестабільність у деяких суміжних з Україною державах, наявність збройних конфліктів в окремих з них;

- недостатнє фінансування і слабка організаційна та профілактична робота органів регулювання міграційних процесів, у тому числі правоохоронних органів; «прозорість» північних і східних кордонів України;

- низький рівень життя і соціальної захищеності населення України загалом та західних прикордонних областей зокрема.

«Остаточно не визначено механізми ефективної протидії нелегальній міграції та запобігання її негативних виявів. Завдяки зусиллям правоохоронних органів більшість мігрантів-нелегалів затримуються в Україні. Але невідпрацьованість механізмів депортації і постійна відсутність коштів для цього (висилка одного нелегалу обходиться державі від однієї тисячі доларів США і вище), призводять до того, що мігранти роками знаходяться в Україні як дешева робоча сила для нечистоплотних бізнесменів, а нерідко й поповнюють ряди бомжів та злочинців. Канали нелегальної міграції також можуть використовуватися представниками злочинного світу для транспортування наркотиків, зброї, бойовиків тощо» [8].

3. НАСЛІДКИ ПРОЦЕСІВ МІЖНАРОДНОЇ МІГРАЦІЇЇ РОБОЧОЇ СИЛИ ДЛЯ УКРАЇНИ

 

Трудова міграція має  як негативні, так і позитивні  наслідки.

Негативними наслідками трудової міграції можна вважати:

- депопуляція населення каїни;

- погіршення якості виховання дітей в родинах трудових мігрантів (соціальне сирітство або проблема ще одного втраченого покоління), розпад сімей;

- відтік кращого трудового потенціалу України;

- злочинність і корупція;

- політичний аспект;

- трудові мігранти переважно зайняті на роботах, що мало сприяють підвищенню їх кваліфікації, набуттю навичок, потрібних для майбутньої продуктивної діяльності на батьківщині.