Інтеграція та дезінтеграція у сучасному світі

УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРАВА “КРОК”

Факультет міжнародних відносин

Кафедра міжнародної економіки  та бізнесу

                                                 КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Інтеграційні та дезінтеграційні процеси у  сучасному світі»

Виконала:                                                                      Науковий керівник:

студентка ІІ курсу                                                                 Ст. викладач

Яременко Вероніка Петрівна                                           Альховіцька-Магда О. Є.

                                                                                     ______________________                      

                                                                                     (Резолюція: «До захисту»)

___________                                                                               ______________                                                                                                                         (Дата)                                                                                                     (Підпис)                                     

Київ – 2012 р.

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………..3-4

РОЗДІЛ 1. Теоретичні аспекти понять інтеграція та дезінтеграція .…………5

 1.1. Економічний зміст та форми інтеграції……………………………….. 5-12

1.2. Сутність та причини дезінтеграційних процесів…..………………….12-15

РОЗДІЛ 2. Світові  тенденції процесів об’єднання та розпаду держав……….16

2.1 Сучасний  розвиток інтеграційних процесів у світі…………………….15-22

2.2 Особливості  процесів дезінтеграції країн світу………………………..22-25

РОЗДІЛ 3 Наслідки дезінтеграції та інтеграції країн………………………..26

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………31

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………..

ВСТУП

Індустріальна епоха продемонструвала значні темпи  економічного розвитку, що спричинило за собою диверсифікацію міжнародних економічних відносин. Зовнішня торгівля, вивіз капіталу, міжнародна міграція робочої сили, валютно-фінансові відносини були основою економічної глобалізації. В сучасному світі велике значення має вибір стратегії глобального і національного економічного розвитку, який має здійснюватися з урахуванням  з одного боку, обмеженості природних ресурсів традиційного виробництва, з іншого - збільшення кількості населення. Постіндустріальна цивілізація характеризується підвищенням рівня освіти і науки, якості людського потенціалу , що вносить корективи в інтеграційні процеси, а також формує дезінтеграційні тенденції. У зв'язку з цим виникає необхідність більш глибокого аналізу особливостей розвитку інтеграційних і дезінтеграційних процесів в сучасному світовому просторі. 

Об’єктом дослідження даної курсової роботи виступають сучасні інтеграційні відносини країн світу.                                                                                    Предметом дослідження є інтеграційні та дезінтеграційні процеси у сучасному світі.                                                                                                                          Мета дослідження полягає в аналізі особливостей розвитку інтеграційних та дезінтеграційних процесів у сучасному світі.

Мета роботи передбачає виконання таких завдань:

• дослідження теоретичних аспектів інтеграційних процесів у світі;
• аналіз причин дезінтеграційних процесів;
• оцінка сучасного розвитку інтеграційних процесів;
• дослідження особливостей процесів дезінтеграції у світі.
• виявлення шляхів уникнення та удосконалення інтеграційних та дезінтеграційних світових процесів.

РОЗДІЛ 1.ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПОНЯТЬ ІНТЕГРАЦІЯ ТА ДЕЗІНТЕГРАЦІЯ

1.1 Економічний  зміст та форми інтеграції

Розвиток інтернаціоналізації  виробництва породжує нові організаційні  форми, які дозволяють подолати перешкоди, що створюються державними кордонами. Найважливішою з таких форм стала  економічна інтеграція, що передбачає широке міждержавне об'єднання, діюче у відповідності зі спеціальними угодами і що володіє своєю організаційною структурою, представленою керівними і іншими установами. У рамках об'єднання на території країн-учасниць розгортаються певні види господарської діяльності на особливих, пільгових в порівнянні з іншими країнами, умовах .     З іншої точки зору,економічна інтеграція – це процес об'єднання елементів національних економік, вищий на сучасному етапі, рівень інтернаціоналізації господарського життя. Між учасниками цього процесу поглиблюється міжнародний поділ праці, ведеться інтенсивний обмін товарами, послугами, капіталами, робочою силою. Росте і рівень усуспільнення виробництва на основі цілеспрямованого, планомірного регулювання економічних процесів в масштабі інтеграційних об'єднань .                  Економічна інтеграція – це процес економічної взаємодії країн, що приводить до зближення господарських механізмів, який приймає форму міждержавних угод і узгоджено регульований міждержавними органами.      Розрізняють вертикальну та горизонтальну інтеграцію.Вертикальна інтеграція передбачає об'єднання фірм, які функціонують у різних виробничих циклах. Горизонтальна інтеграція виникає при злитті фірм, які виробляють подібні або однорідні товари з метою їх подальшої реалізації через спільну систему розподілу і отримання при цьому додаткового прибутку, і супроводжується виробництвом за кордоном товарів, аналогічних тим, що виробляються в країні базування. 
         Економічна інтеграція характеризується деякими істотними ознаками, що у сукупності відрізняють її від інших форм економічної взаємодії країн: взаємопроникненням і переплетенням національних виробничих процесів; широким розвитком міжнародної спеціалізації і кооперації у виробництві, науці і техніці на основі найбільш прогресивних і глибоких їхніх форм; глибокими структурними змінами в економіці країн-учасниць; необхідністю цілеспрямованого регулювання інтеграційного процесу, розробки скоординованої економічної стратегії і політики; регіональністю просторових масштабів інтеграції, тому що необхідні передумови першорядно складаються між країнами, де установилися тісні господарські зв'язки. 
        За змістом інтеграція являє собою переплетення, взаємопроникнення і зрощування відтворювальних процесів країн регіону. З 1947 р. у світі було створено більш 20 інтеграційних угруповань, що визначалося цілим рядом передумов:                                                                                                                 Так передумовами інтеграції є:

• близькість рівнів економічного розвитку і ступеня ринкової зрілості країн, що інтегруються. За рідкісним винятком (НАФТА) міждержавна інтеграція розвивається або між промислово розвинутими, або між країнами, що розвиваються;
• географічна близькість країн, що інтегруються, наявність у більшості випадків загального кордону й історично сформованих економічних зв'язків;
• спільність економічних та інших проблем, що постають перед країнами в області розвитку, фінансування, регулювання економіки, політичного співробітництва і т. д. Економічна інтеграція покликана вирішити набір конкретних проблем, що реально постають перед країнами, що інтегруються;
• демонстраційний ефект. У країнах, що створює інтеграційні об'єднання, звичайно відбуваються позитивні зрушення (прискорення темпів економічного зростання, зниження інфляції, зростання зайнятості і т. д.), що робить певний психологічний вплив на інші країни. Демонстраційний ефект виявив себе, наприклад, у бажанні країн колишнього СРСР якнайшвидше стати членами ЄС, навіть не маючи для цього макроекономічних передумов;
• «ефект доміно». Після того, як більшість країн того чи іншого регіону стали членами інтеграційного об'єднання, інші країни, що залишся за його межами, зазнають деяких труднощів, пов'язаних з переорієнтацією економічних зв'язків країн, що входять в угруповання, одна на одну. Це нерідко приводить навіть до скорочення торгівлі країн, що залишся за межами інтеграції. У результаті вони також змушені вступити в інтеграційне об'єднання. Наприклад, після вступу Мексики в НАФТА, багато латиноамериканських країн поспішно укласти з нею угоди про торгівлю.[5]             Спираючись на зазначені передумови, країни утворюють інтеграційні об'єднання, що, незважаючи на їх численність у сучасній світовій економіці і на різні рівні розвитку, переслідують приблизно однакові цілі.                  Основними цілями інтеграції можуть бути наступні:

1.Використання переваг економіки масштабів, що забезпечує розширення розмірів ринку, скорочення трансакційних витрат, часток прямих іноземних інвестицій. Цілі збільшення національних масштабів особливо чітко виражені в інтеграційних угруповань Центральної Америки й Африки.          2.Створення сприятливого зовнішньополітичного середовища. Така мета особливо характерна для країн ПСА і Близького Сходу. Тут важливе зміцнення взаєморозуміння і співробітництва в політичній, військовій, соціальній та інших неекономічних областях.

3.Рішення завдань торговельної політики. Регіональна інтеграція     розглядається як спосіб зміцнити переговорні позиції країн, що беруть участь, у рамках багатосторонніх переговорів у СОТ. Крім того, регіональні об'єднання дозволяють створювати більш стабільну основу для взаємної торгівлі, про що вже говорилося раніше.      4.Сприяння структурній перебудові економіки. Залучення країн, що створюють ринкову економіку або здійснюють глибокі економічні реформи, до регіональних торговельних угод країн з більш високим рівнем ринкового розвитку розглядається як найважливіший канал передачі ринкового досвіду. Більш розвинуті країни, залучаючи своїх сусідів до процесів інтеграції, також зацікавлені в прискоренні їхніх ринкових реформ і в створенні там повноцінних містких ринків. 5.Підтримка молодих галузей національної промисловості, тому що для них виникає більш широкий регіональний ринок. Ця мета була провідною для інтеграційних об'єднань країн Латинської Америки й Африки до півдня від Сахари.

Таким чином, економічна інтеграція має ряд сприятливих  умов для взаємодіючих сторін:

1. Інтеграційне співробітництво дає суб'єктам більш широкий доступ до різного роду ресурсів: фінансових, трудових, матеріальних, до новітніх технологій; а також дозволяє робити продукцію в розрахунку на більш місткий ринок. 
2. Економічне зближення країн у регіональних рамках створює привілейовані умови для фірм країн-учасниць економічної інтеграції, захищаючи їх деякою мірою від конкуренції з боку фірм третіх країн. 
3. Інтеграційна взаємодія дозволяє вирішувати найбільш гострі проблеми соціального характеру.[11]

В результаті інтеграції окремі групи країн створюють між собою більш сприятливі умови для торгівлі і для міжрегіонального пересування факторів виробництва, ніж для всіх інших країн. Подібні регіональні утворення оцінюються позитивним фактором світової економіки, але за умови, що група країн, що інтегруються, лібералізуючи взаємні економічні зв'язки, не встановлює менш сприятливих, ніж до початку інтеграції, умов  для торгівлі з третіми державами.

Рис.11 Форми міжнародної  економічної інтеграції[9]

Першою формою наближення країн одна до одної є підписання преференційних торгових угод. Вони підписуються або на двосторонній основі між окремими країнами, або між існуючими угрупуваннями  та окремою країною.

Другою формою інтеграції виступає зона вільної торгівлі. При  цій формі інтеграції країни добровільно  відмовляються від захисту своїх  національних ринків тільки у відносинах зі своїми партнерами по даному об´єднанню, а стосовно третіх країн вони виступають не колективно, а індивідуально, тобто зберігають свій економічний суверенітет. З третіми країнами кожен учасник зони вільної торгівлі встановлює власні тарифи. Такий вид інтеграції застосовується країнами ЕАСТ, НАФТА й іншими інтеграційним угрупуваннями. В умовах зони вільної торгівлі зростає внутрішня і взаємна торгівля між країнами цієї зони. Більш розвинутою формою регіональної інтеграції виступає Митний союз.

У рамках цього інтеграційного об´єднання зовнішньоторговельні зв´язки  його членів із третіми країнами визначаються колективно. Так, учасники Союзу зводять спільно єдиний тарифний бар´єр проти третіх країн. Це дає можливість більш надійно захистити єдиний регіональний ринковий простір, який формується і виступає на міжнародній арені як об´єднаний торговий блок. Але при цьому учасники даного інтеграційного об´єднання втрачають частину свого зовнішньоекономічного суверенітету. Подібний варіант інтеграції спочатку здійснювався в рамках Європейського Союзу західноєвропейських країн.

Четвертою формою розвитку інтеграційних об´єднань є Спільний ринок. Тут усі характеристики Митного союзу зберігають своє значення. Крім того, у рамках Спільного ринку усуваються обмеження на переміщення різних факторів виробництва, що підсилює економічну взаємозалежність країн — членів даного виду інтеграційного об´єднання. Цей етап розвитку пройшов Європейський Союз, Карибський Спільний ринок.

П´ята форма інтеграції — створення економічного союзу, який передбачає об´єднання національних економік кількох країн на основі митного союзу, спільного ринку, уніфікації фінансових систем і проведення спільної валютної політики. На цьому етапі виникає потреба в установах, наділених правом не тільки координувати дії та спостерігати за економічним розвитком, а й приймати оперативні рішення від імені угрупування в цілому. Уряди погоджуються передати частину своїх функцій наднаціональним органам, наділеним правом приймати рішення з важливих питань організації. Прикладами економічного союзу є Європейський союз, Співдружність незалежних держав — СНД.

Найвищою формою інтеграції вважається політичний союз, який передбачає передання  національними урядами наднаціональним  органам більшої частини власних  повноважень стосовно третіх країн, що фактично означає створення міжнародної  конфедерації та втрату суверенітету окремими державами. Але такі цілі ще ніхто не ставить, це — суто теоретична форма.[19]

Економічна інтеграція починається з лібералізації  взаємної торгівлі товарами, включаючи  створення спільного митного  тарифу щодо третіх країн, доповнюється свободою міждержавного просування факторів виробництва і завершується уніфікацією макроекономічної політики і створенням наддержавних органів управління. Останнім часом створюється багато інтеграційних об´єднань, хоч більшість із них знаходяться на ранніх етапах становлення.[14]

1.2 Сутність  та причини дезінтеграційних  процесів.

Термін «дезінтеграція»виник від сполучення префіксу "де", "дез" , що означає відсутність, відміну, усунення чогось, або зворотний, протилежний напрямок процесу та слова "інтеграція", що в свою чергу походить від лат. "integer", тобто "цілий" або англ. "to integrate" - об'єднувати та "integration" - об'єднання. Отже, дезінтеграція загалом - це роз'єднання чогось раніше цілого. Дезінтеграцію визначають, як одну з сторін процесу розвитку людства, котра пов'язана із роз'єднанням і розподілом вже існуючої етнополітичної спільноти, єдиного багатонаціонального чи поліетнічного суспільства, держави чи міждержавного утворення                                                                                               В основі процесів дезінтеграції лежать відповідно відцентрові та доцентрові тенденції. Вони є взаємозалежними та взаємо-обумовленими, що знайшло відображення у т.зв. "парній" концепції відцентрових та доцентрових тенденцій у економічному житті.                                                                      Процеси дезінтеграції можуть мати як природний, так і примусовий характер. Історія переповнена прикладами дезінтеграції обох типів.                      Найбільш відомими прикладами примусової дезінтеграції був розподіл таких націй і держав, як польська, німецька, в'єтнамська, корейська та ін., а також багатьох етносів, у тому числі й українського, між кількома різними, "чужими державами", що призвело навіть до появи в західній науковій літературі такого терміну, як "розділені нації" .[20]

Причинами дезінтеграції є - сила (військова, економічна, політична) або загроза її застосування. Складніше, проте більш цікаво й корисно, буде з'ясувати причини природного роз'єднання чогось раніше єдиного і цілого. Зрозуміло, що у кожному випадку ці причини будуть різними. Але є серед них і ті, котрі слушно вважаються загальними. За цілком правильним твердженням К.Дойча, існує щонайменше шість причин, які призводять до дезінтеграції:

• Швидке зростання тягаря в економічній, військовій або політичній царинах для всієї спільноти, або якоїсь її складової частини  
• Значне піднесення соціальної мобілізації та політичної активності, більш швидке, ніж процес громадянської асиміляції і набуття загальної політичної культури спільноти.                             
• Різке посилення регіональної, економічної, культурної, соціальної, лінгвістичної або етнічної диференціації, більш швидке і сильне, нЬк будь-який компенсуючий інтеграційний процес.
• Серйозний занепад у царині політичних і адміністративних можливостей уряду й політичної еліти вирішувати поточні завдання та нести тягар.
• Закритий характер політичної еліти, яка посилено гальмує доступ нових членів та ідей, що призводят зростання ворожих контреліт серед потенційних членів правлячої еліти, які до неї так і не увійшли.
• Нездатність уряду і еліти вчасно проводити потрібні реформи та вирішувати питання, яких бажає чи очікує населення; або нездатність вчасно реагувати на занепад або втрату деяких привілеїв чи домінуючих позицій.[19]                                                               

Рушійною силою  дезінтеграційних процесів виступають переважно етнічні антрепренери, політичні еліти підлеглих етнічних спільнот та й самі політизовані етнічності. Загалом дезінтеграційні процеси, особливо на міждержавному, міжнародному рівні, на наш погляд, є свідченням входження чи перебування якогось народу (народів) на етапі національно-державного будівництва, а також засобом створення та збереження своєї національної держави.                                                                                     Таким чином, дезінтеграція є однією із невід'ємних із закономірних сторін етнополітичного розвитку людства. Іншу сторону цього розвитку становлять інтеграційні процеси, з якими людство, в тому числі й народи постготалітарних держав, пов'язують чимало надій і сподівань.[16]

РОЗДІЛ 2. СВІТОВІ ТЕНДЕНЦІЇ ПРОЦЕСІВ ОБЄДНАННЯ ТА РОЗПАДУ ДЕРЖАВ

2.1Сучасний  розвиток інтеграційних процесів  у світі

Сьогодні у світі нараховується близько 20 економічних угруповань. Серед них можна виділити: в Західній Європі — Європейський Союз (ЄС) і Європейську асоціацію вільної торгівлі (€АВТ); у Північній Америці — Північноамериканську угоду про вільну торгівлю (НАФТА)  Офіційно до 1 листопада 1993 р. провідне інтеграційне угруповання західноєвропейських країн називалось Європейські співтовариства, а неофіційно — Європейське співтовариство, або просто Співтовариство. З 1 листопада 1993 р. після набуття чинності Маастрихтських угод офіційна назва цього угруповання — Європейський Союз.[13]             Загальний ринок ЄС був в основному створений наприкінці 60-х pp. Але вільного пересування через кордони держав товарів, послуг, капіталів і робочої сили виявилося мало для формування зрілого єдиного ринкового простору. Для більш плідної роботи Європейського Союзу потрібно було провести додаткові заходи. Серед них:        • вирівнювання податків;         • усунення бюджетних субсидій окремих підприємств і тим більше цілих галузей;            • переборення розходжень в національних, трудових і господарських законодавствах;            • уніфікування національних технічних і санітарних стандартів;   • скоординування національних кредитно-фінансових структур і систем соціального захисту.

Здійснення  цих заходів і подальша координація  національної податкової, антиінфляційної, валютної, промислової, сільськогосподарської  і соціальної політики учасників  даного інтеграційного об´єднання призвела до створення зрілого єдиного  внутрішнього ринку країн Європейського Союзу. Утворився Європейський Союз в 1967 р. на базі злиття органів трьох раніше самостійних регіональних організацій, створених шісткою провідних європейських країн — ФРН, Францією, Італією, Нідерландами, Бельгією і Люксембургом:

1) Європейського  об'єднання вугілля І сталі  (угода укладена в 
1951 p., а набула чинності в 1952 p.);                2)Європейського економічного співтовариства (Римська угода про 
створення ЄЕС укладена в 1957 p., а набула чинності в 1958 p.);                        3)Європейського співтовариства з атомної енергії (угода набула 
чинності в 1958 p.).

Розвиток інтеграції в рамках ЄС пройшов всі етапи; від зони вільної торгівлі до економічного і валютного союзу.

В ЄС як повноправні  члени Союзу входять 27 країн: ФРН, Франція, Італія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург, Великобританія, Данія, Ірландія, Португалія, Іспанія, Греція, Австрія, Норвегія, Швеція, Фінляндія (останні чотири країни — з 1995 p.). З 1998 р. Європейський Союз веде переговори про вступ до цієї організації з шістьма краї-нами-кандидатами: Кіпром, Польщею, Словенією, Угорщиною, Чехією та Естонією. Серед цих країн найкращі шанси мають Польща, Угорщина, Чехія, хоча і вони не можуть вступити до ЄС раніше 2004 p., що обумовлено внутрішніми труднощами в ЄС. Переговори з Болгарією, Латвією, Литвою, Румунією та Словаччиною розпочнуться тільки після того, як вони наблизяться до критеріїв, необхідних для вступу до Євросоюзу. Виявляють бажання (але мають дуже мало шансів у недалекому майбутньому) вступити до ЄС Хорватія, Сербія, Македонія, Албанія та Україна. Із колишніх соціалістичних країн Європи тільки Росія, Беларусь та Югославія не задекларували бажання приєднатися до ЄС Механізм функціонування ЄС базується на політико-правовій системі управління, яку складають наднаціональні або міждержавні органи та елементи національно-державного регулювання.

Під час створення  ЄС були проголошені його завдання:

- поступове усунення обмежень в торгівлі між країнами- 
учасницями;                              - введення спільного митного тарифу в торгівлі з третіми 
країнами;                                         - ліквідація перешкод для вільного переміщення осіб, капіталів 
та послуг;                                 - загальна політика в галузях транспорту і сільського гос 
подарства;                                         - створення валютного союзу;                   - уніфікація податкових систем;                           - розроблення принципів узгодженої економічної політики.

В реалізації проголошених завдань ЄС досягнуті значні успіхи: проводиться єдина торговельна політика стосовно третіх країн, уніфіковані національні фінансові системи і створена Європейська валютна система, сформовано єдиний внутрішній ринок, відмінені обмеження щодо ряду товарів, послуг, капіталів, введені єдині стандарти на багато видів продукцій тощо.[22]

Одним з найголовніших  партнерів ЄС у світі є СНД,за статистикою саме з країнами СНД  найприбутковіші торги.

Приведемо статистику торгівлі ЄС з країнами СНД у 2010 році.

Торгівля країн ЄС-27 з країнами СНГ(мілліон євро)

Джерело:Євростат(Comext)

В останні роки СНД стало значущим торговим партнером країн ЄС-27, з ростом об'єму торгівлі з 109 700 000 000 євро  у 2000 році  до 322 400 000 000 євро в 2010 році (+294%). Питома вага Росії є значним, складником для 79% імпорту країн ЄС-27 з країн СНД  і 71% експорту країн ЄС-27 в країни СНД.  У 2010 році 78% імпорту країн ЄС з країн СНД  припадало на «Мінеральне паливо» (залежно від значних коливань цін), тоді як експорт країн ЄС був більш діверсіфікований , хоча і з великою часткою технічного і транспортного устаткування («Машин, обладнання і транспортних засобів ») 44%.            Порівняно недавнє зростання імпорту країн ЄС-27 з таких країн, як Азербайджан і Казахстан, може пояснюватися в основному імпортом енергетичної продукції. У 2010 році імпорт країн ЄС-27 з країн СНД становив 200 мільярдів євро, або 12,4% загального обсягу імпорту країн ЄС-27 з решти країн світу. Разом з тим, експорт країн ЄС-27 у країни СНД становив 122,5 мільярда євро, або 9,0% загального обсягу експорту країн ЄС-27 в інші країни світу. Негативне сальдо торгового балансу країн ЄС-27 з країнами СНД становило 77,4 мілліарда євро в 2010 році, або 24% загального вартісного обсягу торгівлі товарами країн ЄС-27 з цією групою  країн.

З 2000 по 2008 рр.. приріст  імпорту країн ЄС-27 з країн СНД становив в середньому за рік 14,7%, експорту - 20,5%. У 2009 році обидва торгових потоки були скорочені більш ніж на одну третину.У період з 2000 по 2010 рр., Приріст імпортування до країн ЄС-27 з країн СНД дорівнював 10,1% в середньому за рік, що можна пояснити в значною мірою зростанням імпорту з Росії (що має значну вагу в загальному обсязі імпорту з країн СНД), а також збільшенням імпорту з Казахстану,Азербайджану та України. За той же період, приріст зростання експорту країн ЄС-27 в країни СНД становив 13,9% в середньому за рік, основному в результаті зросту експорту в Росію, Україну, Білорусь і Казахстан (4,3%).

З грудня 1991 р. до лютого 1992 р. були підписані угоди  про формування економічного і валютного  союзів (Маастрихтські угоди), згідно з якими до кінця XX ст. в ЄС буде єдина грошова одиниця і єдиний центр формування валютної і грошово-кредитної політики — Центральний банк і Європейська система центральних банків. ЄС повинен перетворитись у валютний і політичний союз з єдиною зовнішньою політикою.  Європейський Союз відіграє все більшу роль у світогосподарських процесах. Розширення ЄС є важливою передумовою формування майбутнього Європи. Основні вимоги до країн, що хочуть стати членами ЄС, було визначено на нараді в Копенгагені у 1993 р. Це так звані копенгагенські критерії:

          — стабільність інститутів, які гарантують демократію, верховну 
          владу закону, права людини І національних меншин;     — ефективна ринкова економіка, здатність конкурувати з єди 
         ним ринком ЄС;           — здатність виконувати членські обов'язки, серед яких підтримка 
         завдань Європейського валютного союзу.

Існують і так  звані Маастрихтські критерії, які  висуває ЄС до своїх      потенційних членів. Серед них потрібно виділити такі:

          — низький рівень інфляції (не більше 3 % на рік);

          — помірно стабілізовані обмінні курси валют;      —мінімальний дефіцит державного бюджету (не більше 4 % 
        ВВП);            — прийнятна квота національного боргу.

Слід зазначити, що не всі теперішні члени ЄС відповідають згаданим критеріям (зокрема Греція).         У Північній Америці склався найбільший та найбагатший ринок після об’єднання національних ринків Канади, США та Мексики у рамках Північноамериканської угоди про вільну торгівлю (НАФТА). Розвиток економічних зв’язків у цьому регіоні відбувався переважно на корпоративному рівні, сформувався регіональний американо-канадський господарський комплекс. В 1988р. була підписана Угода про вільну торгівлю між Канадою і США, що вступила в силу у 1989р., в 1994р. до Угоди приєдналася і Мексика, утворився союз трьох держав Канада, Мексика і США.

Створення НАФТА  мало на меті:

1) поступове  скасування нетарифних бар’єрів  у торгівлі товарами і послугами;            2) досягнення високого рівня інтеграції ринків товарів, капіталу, технологій, трудових ресурсів;        3) досягнення майже повної незалежності від зовнішнього постачання енергоресурсів;           4) посилення конкурентоспроможності північноамериканського центру порівняно із західноєвропейським та азіатсько-тихоокеанським центрами.

Можна зазначити  специфічність цього вільного ринку:    - до цього ринку входять лише три, але великі за територією, населенням та економічним потенціалом країни, що дає змогу звести проблему економічних ресурсів до мінімуму;- основою цього ринку слугує економіка світового лідера за конкурентоспроможністю – США, населення яких становить 69% населення даної зони;       - країни, що об’єдналися в НАФТА мають різні рівні економічного розвитку, більше того, рівень Мексики різко контрастує з рівнем США і Канади;             - більша частина зовнішньоторгівельного обороту Канади (74%) і Мексики (65%) припадає на торгівлю зі США, Канадсько-Мексиканські торгівельні та інвестиційні зв’язки до останнього часу залишалися надто слабкими;

Розглянемо  схему,щодо торгівельних відносин країн  НАФТА у 2010 році. - ринок носить широкомасштабний характер: він охоплює виробничу сферу, міжнародну торгівлю, фінансові відносини між країнами-учасницями, інвестиційну діяльність, вільний рух капіталу, необмежений вивіз прибутків і доходів, поглиблює лібералізацію взаємної торгівлі, регулює порядок міграції робочої сили тощо.         Кожна із трьох країн-учасниць має свої економічні інтереси в НАФТА і звісно, кожна з них має надію реалізувати ці інтереси за допомогою вільної торгівлі.[1]