Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Інтеграційні процеси в Європі

УМАНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ САДІВНИЦТВА

Факультет економіки і підприємництва

Кафедра економічної теорії

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни макроекономіка

на тему « Інтеграційні процеси в Європі»

Виконала:

студентка Патраманська А.П.

2-го курсу, гр. № 22-о

підпис

Науковий керівник:

Ревуцька А.О.

План

Вступ

Розділ 1. Сутність міжнародної економічної інтеграції

1.1. Міжнародна економічна інтеграція як вищий рівень розвитку міжнародних економічних відносин.

1.2. Форми та наслідки міжнародної економічної інтеграції.

Розділ 2. Створення Європейського Союзу як результат інтеграційних процесів в Європі

2.1. Хронологія становлення європейської інтеграції.

2.2. Створення Європейської асоціації вільної торгівлі як альтернативу до Європейського Союзу.

Розділ 3. Україна – Європейський Союз: торгово-економічні відносини

Висновки

Список використаних джерел

Розділ 1. Сутність міжнародної економічної інтеграції

1.1 Міжнародна економічна інтеграція як вищий рівень розвитку міжнародних економічних відносин

Міжнародна економічна інтеграція є вищим рівнем розвитку в порівнянні з міжнародними контактами, взаємодіями та співробітництвом. Вона характеризується взаємним сплетінням економік різних країн, проведенням узгодженої державної політики як у взаємних економічних відносинах, так і у відносинах з третіми країнами.

Економічна інтеграція є наслідком поглиблення міжнародного територіального поділу праці. На певному етапі розвитку цього процесу економічні стосунки між країнами світу характеризуються вже не тільки торговельними, але й тісними виробничими, фінансовими зв’язками. Економічна інтеграція – це процес зближення національних економік шляхом утворення єдиного економічного простору для вільного переміщення товарів, послуг, капіталів, робочої сили через національні кордони. Національні економіки, спеціалізуючись на певних товарах та послугах, водночас доповнюють одна одну в системі світового господарства. Слово «інтеграція» походить від латинського «integer» - цілий; отже, інтеграція веде до утворення цілісної економічної системи.

Потрібно розрізняти поняття «міжнародна інтеграція» та «міжнародна економічна інтеграція».

Міжнародна інтеграція – це об’єктивний процес зближення країн світу та їхніх суб’єктів у всіх сферах людського життя на основі спільності загальнолюдських інтересів і зростаючої швидкості поширення інформації. Тобто міжнародна інтеграція є набагато ширшим поняттям, котре містить у собі міжнародну економічну інтеграцію разом з міжнародною політичною інтеграцією, міжнародною культурною інтеграцією (асиміляцією) тощо.

Міжнародна економічна інтеграція – це вища форма прояву інтернаціоналізації господарського життя світової спільноти. В загальному вигляді економічну інтеграцію можна визначити як об’єктивний процес розвитку глибоких стійких взаємозв’язків і поділу праці між національними господарствами і виникнення міжнародних господарських комплексів як в рамках груп держав, так і в глобальному масштабі.

Міжнародна економічна інтеграція являє собою комплексний феномен, що охоплює не тільки економіку, але і весь соціум. Вона пронизує різні сфери суспільного життя країн, які інтегруються, і створює діалектичну єдність об’єктивних і суб’єктивних процесів. Про інтеграцію можна говорити тоді, коли взаємозв’язки між національними економіками стають досить тісними, а окремі відтворювальні процеси змикаються. [5, 330]

Найважливішою рисою сучасності є зростання взаємозалежності економіки різних країн, зростання міжнародного руху товарів та факторів виробництва, розвиток інтеграційних процесів на мікро- і макрорівнях, інтенсивний перехід розвинутих країн від замкнених національних господарств до економіки відкритого типу, зверненої до зовнішнього світу. Один з важливих напрямів політико-економічного розвитку світової економіки в післявоєнний період – поступове зростання їх взаємозалежності.

Процес міжнародної економічної інтеграції зумовлений розвитком і поглибленням міжнародного поділу праці: від простого обміну товарами – до стійкої масштабної міжнародної торгівлі товарами та послугами, до інтернаціонального переміщення капіталів і створення нових виробництв, до тісної і науково-технічної кооперації, до спільного ведення виробництва і управління.

В результаті національні економіки «проникають» одна в одну. Очевидною стає інтернаціоналізація господарського життя, коли переплітаються багато різних видів діяльності – науково-технічна, інвестиційна, фінансово-комерційна та ін. Економічна взаємозалежність країн і народів стає відчутною реальністю.

Поступово складаються й стають особливо тісними всебічні світо господарські регіональні зв’язки, що охоплюють багато країн. Лібералізація міжнародного обміну полегшила адаптацію національних господарств до зовнішніх умов і впливів, сприяла більш активному їх включенню в міжнародний поділ праці і кооперацію, у процес широкого міжнародного спілкування та співробітництва. [6, 375]

Динамічний розвиток продуктивних сил, все ширше впровадження результатів науково-технічного прогресу відкрили для цивілізованих країн можливість переходу від екстенсивного до інтенсивного відтворювання, до формування нового технологічного підґрунтя. У результаті відбулося переростання продуктивними силами національно-державних поділів, їхній вихід за межі територіальних кордонів. Цей процес торкнувся всіх найважливіших елементів матеріальної й нематеріальної сфери, не тільки товарів, а й капіталу, послуг, робочої сили, науково-технічного обміну, всіх стадій процесу суспільного відтворювання.

Якісно новим закономірним етапом інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає більш тісне зближення окремих національних господарств, є економічна інтеграція, в рамках якої забезпечується концентрація й переплетення капіталів, проведення узгодженої міжнародної економічної політики. Сучасна міжнародна економічна інтеграція відбувається під впливом низки факторів світового розвитку, серед яких найсуттєвішими є глобалізація і регіоналізація.

Глобалізація означає тісну взаємодію і переплетіння економічних, політичних, соціальних, правових, інформаційних, культурних та інших трансакцій на світовому терені; поширення безпосередніх і опосередкованих зв’язків між суб’єктами економічної діяльності всіх країн світу; формування єдиної (глобальної) для всього світового суспільства системи світо господарських відносин. Поняття глобалізація тісно пов’язане з інтернаціоналізацією господарського життя. Глобалізація супроводжується утворенням міжнародних організацій, що є регуляторами цього процесу. В економічній сфері це, перш за все, економічні підрозділи ООН (ЕКОСОР, ЮНІДО, ЮНКТАД та ін.), Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Світова організація торгівлі, міжнародні організації в окремих галузях економіки (промисловість, сільське господарство, транспорт тощо). Глобалізація надає інтеграційним процесам загальносвітовий характер; кожна країна взаємодіє з іншими країнами не тільки безпосередньо (наприклад, через зовнішню торгівлю), але й через механізм оподаткування , включаючись до світового ринку, світової валютної системи, до системи міжнародних організацій глобального типу.

Регіоналізація – це поглиблення міжнародних зв’язків на компактному просторі, що зветься регіоном. Регіон характеризується не тільки близьким розташуванням країн одна до одної, але й спільністю природних, історичних, економічних, політичних, культурних умов. Такі умови, наприклад, наявні в Західній Європі, що значно полегшує там процес економічної інтеграції. На регіональному рівні утворюються міждержавні угрупування, які мають характер інтеграційних об’єднань. Економічне згуртування є головною метою і чинником їх утворення, але часто цей процес підсилюється політичними, культурними й іншими умовами. Наприклад, Рада економічної взаємодопомоги (РЕВ) була, в першу чергу, політичною організацією. Європейський союз, навпаки, розпочався в 50-х роках як суто економічна організація, а тепер дедалі більше набуває рис політичного союзу. Регіональні угрупування в Латинській Америці значною мірою ґрунтуються на культурній, мовній, регіональній спільності. Спонукальним чинником африканських об’єднань є спільність історичних умов розвитку. [4, 324]

Поняття «міжнародна економічна інтеграція» (economy integration) можна визначити як об’єктивний, усвідомлений і направлений процес зближення, зрощення і взаємодії національних господарських систем, що містять потенціал саморегулювання і саморозвитку, в основу якого покладено економічний інтерес самостійних господарюючих суб’єктів і міжнародний поділ праці. Міжнародна економічна інтеграція набуває форми міжнародних угод і узгоджень, що регулюються міждержавними (або наддержавними) органами. Метою інтеграції є нарощування обсягу товарів і послуг внаслідок забезпечення ефективності господарської діяльності в міжнародних масштабах.

Сьогодні інтеграційні об’єднання носять регіональний характер і розрізняються за глибиною процесів, що відбуваються у межах угруповання.

До передумов міжнародної економічної інтеграції можна віднести:

належність (близькість) рівнів економічного розвитку й ступеня ринкової зрілості країн, що інтегруються. Найбільш активно інтеграційні процеси проходять між державами, що знаходяться на приблизно однаковому рівні економічного розвитку;
географічну наближеність країн, що інтегруються, наявність у більшості випадків спільних кордонів і економічних зв’язків, що історично склалися. Більшість інтеграційних об’єднань світу створювалися з декількох сусідніх країн, що були розташовані близько одна до одної, мали єдині транспортні комунікації. Пізніше до них приєднувалися й інші сусідні країни;
наявність спільних економічних та інших проблем, що поставали перед країнами в галузях розвитку, фінансування, регулювання економіки, політичного співробітництва тощо. Економічна інтеграція повинна вирішити конкретні економічні проблеми Настя , які реально стоять перед країнами, що інтегруються;
демонстраційний ефект. У країнах, що створили інтеграційні об’єднання, зазвичай відбуваються позитивні економічні перетворення ( прискорення темпів економічного зростання, зростання зайнятості, зниження інфляції, підвищення рівня добробуту та ін.). Ці фактори психологічно впливають на інші країни, що уважно слідкують за якісними змінами у країні – членах інтеграційного угрупування;
появу «ефекту доміно». Після створення інтеграційного об’єднання країни, що залишилися поза її межами, зустрічаються з певними труднощами, пов’язаними з переорієнтацією економічних зв’язків країн, що входять до угрупування, одна на одну. Все це може призвести до скорочення торгівлі країн, що не є членами об’єднання. Деякі з цих країн не хочуть залишитися поза межами інтеграційних процесів. Вони дуже швидко підписують двосторонні угоди про торгівлю та інші економічні стосунки з країнами – членами інтеграційного об’єднання.[6, 376]

Цілі міждержавної економічної інтеграції. Головною метою інтеграції є нарощування обсягів та поширення асортименту товарів та послуг на основі і в результаті забезпечення ефективності господарської діяльності.

Більшість інтеграційних об’єднань, що виникають та розвиваються у сучасній світовій економіці, мають виконати ряд завдань, головними з яких є:

Використання переваг економіки масштабу. Досягти цього можна завдяки розширенню розмірів ринку, зменшенню трансакційних витрат та використанню інших переваг на основі теорії економіки масштабу.
Вирішення завдань торгової політики. Регіональні угруповання дають змогу створити більш стабільне і передбачуване середовище для взаємної торгівлі, мають можливість зміцнити переговорні позиції країн в рамках багатосторонніх переговорів у СОТ.
Сприяння структурній перебудові економіки. Досягається завдяки використанню країнами, що будують ринкову економіку або здійснюють глибокі економічні реформи, досвіду провідних розвинених країн, що є членами об’єднання. Більш розвинені країни, що підключають своїх сусідів до процесів інтеграції, також зацікавленні у прискоренні їх ринкових реформ та створенні там повноцінних і ємкісних ринків.
Підтримка молодих галузей виробництва. Інтеграційне об’єднання дуже часто розглядається як спосіб підтримання місцевих виробників за рахунок виходу на більш широкий регіональний ринок.
Створення сприятливого зовнішньополітичного середовища. Важливою метою більшості інтеграційних угрупувань є зміцнення взаєморозуміння і співробітництва країн, що беруть участь у політичній, соціальній, військовій, культурній та інших позаекономічних областях; забезпеченні економічної й політичної консолідації та міжнародної воєнної безпеки.
Можливість регулювання соціально-економічних процесів на регіональному рівні. Мета такого угрупування – усунення національних перепон на шляху взаємних обмінів і взаємодії національних економік, забезпечення сприятливих умов господарюючим суб’єктам, розкріпачення конкуренції.

Визначальним моментом інтеграції є прямі міжнародні економічні (виробничі, науково-технічні, технологічні) зв’язки на рівні первинних суб’єктів економічного життя, що розвиваються вглиб та вшир, забезпечують поступове зрощування національних господарств на базисному рівні. За цим повинно відбутися взаємне пристосування державних економічних, соціальних та інших систем, певне зрощування управлінських структур.

Міжнародна економічна інтеграція стає можливою і необхідною завдяки таким сприятливим факторам розвитку, як: поглиблення міжнародного поділу праці, подальший розвиток виробничих сил під впливом науково-технічного прогресу, розвиток міжнародної торгівлі, бурхливий розвиток транспортних та комунікаційних можливостей, тісне переплетення національних економік на макрорівні, тенденція розвитку процесів глобалізації у світовій економіці, створення та діяльність міжнародних організацій в усіх сферах людського життя. Слід визначити і фактори, що не сприяють або унеможливлюють інтеграційні процеси. До них можна віднести ідеологічні розбіжності, традиційні конфлікти між країнами, світові релігії.[6, 377]

1.2. Форми та наслідки міжнародної економічної інтеграції.

Процеси міжнародної економічної інтеграції активізувались у другій половині XX ст.. в різних регіонах земної кулі. На мікрорівні цей процес іде шляхом взаємодії її відтворювальних суб’єктів (підприємства, фірми), що сприяє взаємопроникненню і зрощуванню національних економік. На макрорівні економічна інтеграція базується на розвитку міжнародної торгівлі товарами, послугами і зростанні міжнародного руху факторів виробництва (капіталу, робочої сили і технології), які набирають форми міждержавних угод, погоджених з національними стратегіями економічного і політичного розвитку.

Міжнародна економічна інтеграція носить регіональний характер. Вона об’єднує переважно сусідні, територіально близько розташовані країни. Але інтеграційним об’єднанням властиві регіональні відмінності у ступені зрощення національних господарств, узгодженості інституційних механізмів, тобто ступені інтегрованості національних економік.

У країнах, що створили інтеграційні об’єднання, спостерігаються позитивні зрушення в економіці: зменшуються трансакційні витрати і прискорюються темпи взаємної торгівлі; зростаюча конкуренція між виробниками із різних країн стримує зростання цін, стимулює поліпшення якості товарів і створення нових технологій, зумовлює скорочення відносно неефективних виробництв, приводить до припливу іноземних інвестицій.

Інтеграційні об’єднання розрізняють за глибиною процесів, що в них відбуваються. Історично інтеграція еволюціонує через кілька основних форм, кожна з яких свідчить про ступінь її зрілості.

Першою формою наближення країн одна до одної є підписання преференційних торгових угод. Вони підписуються або на двосторонній основі між окремими країнами, або між уже існуючим угрупуванням та окремою країною. Відповідно до цього країни створюють одна одній режим найбільшого сприяння. Преференційні угоди передбачають збереження національних митних тарифів кожної країни, що підписала їх, ніяких міждержавних органів для управління не створюється. Преференційними є угоди про співробітництво і партнерство між ЄС і країнами колишнього СРСР (1992 р.).[6, 381]

Другою формою інтеграції є зона вільної торгівлі, що передбачає створення пільгової зони регіонального типу, у межах якої відбувається повна відміна митних тарифів у взаємній торгівлі при збереженні національних митних тарифів у відносинах з третіми країнами. В умовах зони вільної торгівлі зростає внутрішня, а на цій основі і взаємна торгівля країн-членів. Зона вільної торгівлі може координуватися невеликим міждержавним секретаріатом, що діє в якійсь із країн членів. Прикладом може слугувати Європейська асоціація вільної торгівлі (1958-1969 рр.), Балтійська зона вільної торгівлі (1993р.), Угода про свободу країн АСЕАН (1992 р.).

Третім, більш розвиненим за ступенем інтегрованості, рівнем економічної інтеграції є митний союз. Він являє собою узгоджену відміну групи країн національних митних тарифів і введення спільного митного тарифу та єдиної системи нетарифного регулювання торгівлі щодо третіх країн. Метою створення цього союзу є полегшення взаємної торгівлі країн-учасниць. Він передбачає безмитну внутрішньоінтеграційну торгівлю товарами і послугами, повну свободу пересування їх всередині регіону. Але при цьому СОТ уважно слідкує за недопущенням створення додаткових перепон у торгівлі з третіми країнами – членами СОТ. Прикладами митних союзів є Бенілюкс (з 1948р.), Митний союз Білорусі та Російської Федерації. Митний союз передбачає створення системи міждержавних органів, що координують проведення узгодженої зовнішньоторговельної політики.

Четвертим, більш високим рівнем інтеграції, є спільний ринок, при якому країни, що інтегруються, домовляються про свободу руху не тільки товарів і послуг, а й факторів виробництва – капіталу, робочої сили. Така координація економічної політики здійснюється на періодичних нарадах (один-два рази на рік) глав держав і урядів країн-учасниць. Такий етап розвитку пройшов Європейський Союз, Карибський спільний ринок (КАРІКОМ, 1973 р.), на стадії практичної реалізації перебуває договір про створення спільного ринку країн Південної Америки (МЕРКОСУР, 1991 р.).

На найвищому рівні інтеграція набирає форми економічного союзу, який передбачає об’єднання національних економік кількох країн на основі митного союзу, спільного ринку, уніфікації фінансових систем і проведення спільної валютної політики. На цьому етапі виникає потреба в установах, наділених правом не тільки координувати дії та спостерігати за економічним розвитком, а й приймати оперативні рішення від імені угрупування в цілому. Уряди погоджуються передати частину своїх функцій національним органам, наділених правом приймати рішення з важливих питань організації. Прикладами економічного союзу є Європейський союз(1993 р.), Союз арабського Магрибу ( 1989 р.), Західноафриканський економічний і валютний союз (1994 р.), співдружність незалежних держав – СНД (1992 р.).[6, 382]

Найвищою формою інтеграції вважається політичний союз, який передбачає передачу національними урядами наднаціональним органам більшої частини власних повноважень стосовно третіх країн, що фактично означає створення міжнародної конфедерації та втрату суверенітету окремими державами. Але такі цілі ще ніхто не ставить, це суто теоретична форма.

Економічна інтеграція починається з лібералізації взаємної торгівлі товарами, включаючи створення спільного митного тарифу щодо третіх країн, доповнюється свободою міждержавного просування факторів виробництва і завершується уніфікацією макроекономічної політики і створенням наддержавних органів управління. Останнім часом створюється багато інтеграційних об’єднань, хоч більшість із них знаходяться на ранніх етапах становлення. Крім інтеграції відбуваються й зворотні процеси – дезінтеграція (розпад Радянського Союзу, Ради економічної взаємодопомоги).[6, 383]

Теорію економічної інтеграції та, зокрема, митних союзів розробив канадський вчений, представник нового класицизму чиказької школи економіки Джекоб Вайнер. Згідно з його теорією митного союзу внаслідок укладення між країнами угоди про митний союз, яка усуває тарифи у взаємній торгівлі між ними, в економіці виникають два типи ефектів:

1) статичні ефекти (static effects) – економічні наслідки, які виявляються негайно після утворення митного союзу як його безпосередній результат;

2) динамічні ефекти (dynamic effects) – економічні наслідки, які виявляються на віддаленіших стадіях функціонування митного союзу [7, 161].

Розглянемо спочатку статичні ефекти приєднання країни до митного союзу. Утворення митного союзу означає надання взаємних торгових преференцій (наприклад, скасування тарифів) його членами один одному і введення загального митного тарифу та єдиної системи нетарифного регулювання торгівлі відносно третіх країн. В результаті взаємного усунення мит можуть виникнути два види взаємно-протилежних статичних ефектів:

а) ефект створення торгівлі (твірний ефект, trade creation) – переорієнтація місцевих споживачів з менш ефективного внутрішнього джерела постачання товару на ефективніше зовнішнє джерело (імпорт), яка стала можливою внаслідок усунення імпортних мит у рамках митного союзу;

б) ефект відхилення торгівлі (потоковідхиляючий ефект, trade diversion) – переорієнтація місцевих споживачів із закупівлі товару у ефективнішого позаінтегрального джерела постачання на менш ефективне внутрішньо-інтеграційне джерело, яка відбулася внаслідок ліквідації імпортних мит у рамках митного союзу [7, 161].

Виникнення обох статичних ефектів – створення та відхилення торгівлі – можна пояснити за допомогою схеми, зображеної на рис. 1.1, яка, за суттю, є зворотним відображенням введення імпортного тарифу.

Рис. 1.1. Економічні наслідки утворення митного союзу [7, 161]

Розглянемо три стадії моделі:

1) до утворення митного союзу, коли існує імпортне мито на товар;

2) після утворення митного союзу між країнами 1 та 2;

3) після утворення митного союзу між країнами 2 та 3 [7, 161].

До утворення митного союзу. Країни 1, 2, 3 продукують товар Х та потенційно можуть ним торгувати між собою. Країна 1 лідирує у виробництві товару X, забезпечуючи найвищу якість та найнижчу ціну Р₁, у країні 2 ціна товару Р₂ > Р₁ а у країні 3 ціна товару Р₃, причому Р₁ < Р₃ < Р₂.

До утворення митного союзу в країні 2 існує єдине імпортне мито t, яке накладається на товари Х з країн 1 та 3. Розмір його мита дорівнює різниці (Р₂ – Р₁). Отже, ціна імпорту товарів Х країною 2 з країни 1 дорівнює ціні товарів X, вироблених всередині країни 2, таким чином Р₂ = Р_1+t, а ціна імпорту товарів Х з країни 3 перевищує Р₂, тобто Р_3+t > Р₂. У цих умовах доцільним для країни 2 є імпортувати товар Х з країни 1, тому що Р_1+t < Р_3+t.

Під захистом митного тарифу t країна 2 продукує та споживає товар у точці Е, при цьому лінії S_d та D_d – це лінії внутрішнього попиту та пропозиції товару X. Якщо ціна дорівнює Р₂ = Р_1+t, країна 2 продукує товар Х в обсязі Q₀Q₂ а споживає – в обсязі Q₀Q₄, імпортуючи Q₂Q₄ одиниць з країни 1.

Існування тарифу забезпечує країні 2 ефект доходів у вигляді збільшення доходів бюджету внаслідок оподаткування імпорту митом. Графічно цей ефект зображено сегментом (с + с') і розраховується як добуток розміру імпорту країни 2 та розміру імпортного мита. Сукупна пропозиція товару Х країною 1 у країну 2 абсолютно еластична за ціною та становить S_1+t за умови існування у країні 2 імпортного тарифу t [7, 162].

Після утворення митного союзу країнами 1 та 2. Утворення митного союзу двома країнами призводить до того, що товари X, які традиційно купувалися споживачами країни 2 у внутрішніх виробників, стають дорожчими за такі ж, вироблені у країні 1, і тому ці споживачі закуповують товар з-за кордону. У результаті виникає імпортний товарний потік, якого до утворення митного союзу не було. Ресурси країн згідно з принципом порівняльних переваг використовуються ефективніше, тобто виникає ефект створення торгівлі. Розглянемо цю ситуацію детальніше. Країни 1 та 2 утворюють митний союз, відповідно до умов якого країна 2 скасовує тариф ( на імпорт товару Х з країни 1. Країна 3 до митного союзу не входить, тому під час ввезення її товару Х до країни 2 до його ціни додається тариф t. Після усунення митного тарифу країна 2 буде імпортувати товар Х з країни 1 за ціною Р₁. Внутрішнє споживання товару Х у країні 2 зросте і буде дорівнювати Q₀Q₅; обсяг випуску товару Х у країні 2 скоротиться до Q₀Q₁; імпорт товару Х з країни 1 збільшиться до Q₁Q₅. Утворення митного союзу приведе до зростання споживчого надлишку у країні 2 на (а' + а + b' + b + с' + с + d' + d), тобто тепер споживачі у країні 2 можуть споживати товар Х у будь-яких кількостях, обмежених кривою сукупної внутрішньої та зовнішньої пропозиції 5, та кривою внутрішнього попиту D_d. Проте у даному випадку приріст надлишку споживання не свідчить про таке ж зростання добробуту країни 2 загалом, через те, що перерозподілювальні ефекти діють на користь споживачів, а не держави у цілому. Ефект доходу бюджету зникне, оскільки імпортне мито не збирається. Виробники продукції Х у країні 2 терпітимуть збитки, пов'язані зі скороченням випуску продукції, які дорівнюють площі сегмента (а + а'). Вплив ефекту переділу (а + а') на добробут країни 2 у цілому нейтральний, оскільки доходи виробників продукції X, що конкурує з імпортом, просто перерозподіляються на користь споживачів у країні 2. Чистий статичний ефект країни 2 від створення митного союзу з країною 1 обмежується сумою ефекту захисту (b + b') та ефекту споживання (d + d'), які у даному випадку, на відміну від введення митного тарифу, вважаються не ефектами втрат, а ефектами приросту, або ефектами створення торгівлі. Ефект захисту (b + b') показує зростання доходів країни 2, яке виникає внаслідок того, що після скасування імпортного мита споживачі отримують Q₁Q₂ одиниць товару Х з-за кордону за ціною P₁, замість того щоб купувати їх у місцевих виробників за ціною Р₂ = Р_1+t. Ефект споживання (d + d') показує зростання споживання товару Х у країні 2, яке виникає внаслідок того, що після скасування імпортного мита споживачі отримують додатково Q₃Q₄ одиниць товару з-за кордону за ціною Р₁

Інтеграційні процеси в Європі 📙 Курсовая → 🆔 99973