Інтеграційні процеси в Західна Африка

Вступ 

    Актуальність  дослідження. Пошуки форм і методів  підтримання миру і розвитку багатопланового  міжнародного співробітництва мали своїм наслідком появу після  закінчення другої світової війни чисельної  кількості різноманітних міжнародних  організацій. Вони утвердилися як на глобальному рівні у формі універсальних установ, так і на регіональному рівні у формі різних за своїми цілями регіональних організацій. 

    Паралельне  створення регіональних та універсальних  організацій віддзеркалювало неоднозначне бачення оптимальних форм міжнародного співробітництва. Ще під час другої світової війни, коли вироблявся проект нової світової міжнародної організації, висловлювалися різні думки. Так, на тегеранській конференції (1943 p.) Ф.Рузвельт пропонував утворити єдину організацію безпеки, вважаючи, що підтримка порядку у післявоєнному світі має здійснюватися "чотирма поліцейськими", а саме СРСР, США, Великою Британією та Китаєм. Й.Сталін пропонував створити один комітет для Європи і один – для Далекого Сходу. Пропозиції У.Черчілля зводилися до утворення трьох регіональних комітетів: по одному для Європи, Далекого Сходу та Американського континенту. 

    Життя підказувало доцільність як універсальних, так і регіональних організацій. Причому серед утворених після  війни організацій регіональні кількісно майже вдвічі переважали універсальні, глобальні. Не залишив цей процес в стороні і такий регіон як Західна Африка 

    Таким чином, сказане вище, а також необхідність вивчення процесу інтеграції в регіоні  Західна Африка зумовили актуальність теми дослідження даної курсової роботи. 

    Об’єкт  дослідження. Об’єктом дослідження  даної курсової роботи виступають інтеграційні процеси як щабель розвитку міжнародних  відносин. 

    Предмет дослідження. Предметом дослідження  даної курсової роботи є особливості інтеграційних процесів в регіоні Західна Африка. 

    Мета  дослідження. Метою роботи є дослідження  інтеграційних процесів в регіоні  Західна Африка, встановлення їх особливостей, а також узагальнення результатів  дослідження. 

    Мета  роботи передбачає виконання таких завдань: 

    1.     Дослідити процес міжнародної  економічної інтеграції. 

    2.     Розкрити історичні особливості  інтеграційних процесів в регіоні  Західна Африка. 

    3.     Дослідити Сучасні тенденції  або регіональні особливості  інтеграції в країнах Західної Африки. 

    Методи  дослідження. Для розв'язування поставлених  завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний  аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, абстрагування, конкретизація, моделювання, спостереження, бесіда. 

    Курсова робота підготовлена на основі вивчення виявленої літератури, в якій відображено  досліджувану тему. Обраний напрям дослідження пов'язаний з реалізацією  національних та міжнародних законодавчих актів. В роботі використовувались  також інформаційні ресурси Інтернету, зокрема матеріали міжнародних форумів з інтеграційних питань. 

    Практична цінність полягає у набутті автором  курсової роботи практичних навичок  і вмінь з інформаційного пошуку, аналітико-синтетичного опрацювання  літератури та узагальнення інформації. 

Розділ 1. Міжнародна економічна інтеграція 

    1.1. Інтеграція як одна із тенденцій  розвитку сучасного суспільства 

    Розвиток  інтернаціоналізації виробництва  породжує нові організаційні форми, які дозволяють подолати перешкоди, що створюються державними кордонами. Найважливішою з таких форм стала економічна інтеграція, яка являє собою широке міждержавне об'єднання, діюче у відповідності зі спеціальними угодами і що володіє своєю організаційною структурою, представленою керівними і іншими установами. У рамках об'єднання на території країн-учасниць розгортаються певні види господарської діяльності на особливих, пільгових в порівнянні з іншими країнами, умовах [30, 431]. 

    Економічна  інтеграція – це процес об'єднання  елементів національних економік, вищий на сучасному етапі, рівень інтернаціоналізації господарського життя. Між учасниками цього процесу поглиблюється міжнародний поділ праці, ведеться інтенсивний обмін товарами, послугами, капіталами, робочою силою. Росте і рівень усуспільнення виробництва на основі цілеспрямованого, планомірного регулювання економічних процесів в масштабі інтеграційних об'єднань [30, 432]. 

    Розвиток  продуктивних сил країн неминуче веде їх до виходу на зовнішній ринок, до зростання міжнародних зв'язків  і взаємопереплетення національних економік, сприяє інтернаціоналізації господарського життя. На певному його етапі зближуються національні економічні й політичні структури групи країн, формуються форми взаємодії між ними на основі економічної інтеграції. 

    Міжнародна економічна інтеграція є вищою формою інтернаціоналізації господарського життя, що передбачає зближення і взаємне пристосування всіх структур національних господарств. 

    Економічна  інтеграція суттєво відрізняється  від економічного співробітництва  країн. На етапі економічної інтеграції: 

    а) формується міжнародний господарський  комплекс зі своєю структурою та органами управління. Спільні умови господарської  діяльності визначаються і погоджуються всередині кожної країни, на міждержавному  та наддержавному рівнях; 

    б) зростає можливість об'єднання різноманітних  ресурсів для спільного вирішення  соціально-економічних проблем; 

    в) основою інтеграційної діяльності є не зовнішньоторговельний обмін, а взаємодія в галузі виробництва, науки, причому на пільгових порівняно з іншими країнами умовах; 

    г) інтеграційне співробітництво має  комплексний і довготривалий  характер [8, 147]. 

    Інтеграція  має декілька рівнів: 

    а) взаємодія на рівні підприємств  та організацій (створення ТНК, МНК); 

    б) взаємодія на рівні держав; 

    в) взаємодія на рівні партій та організацій, соціальних груп, окремих громадян різних країн; 

    г) інтеграційне угруповання як результат  міжнародного об'єднання [8, 148]. 

    Для розвитку інтеграційних процесів необхідна  наявність низки об'єктивних та суб'єктивних передумов, головними з яких є: 

    а) сучасна НТР, яка об'єктивно зумовлює формування міждержавного господарського простору з оптимальним поєднанням можливостей і потреб національних економік; 

    б) соціально-економічна однорідність національних господарств, що підлягають об'єднанню; 

    в) близькі рівні економічного розвитку країн, що інтегруються; 

    г) досить тривалий період і досвід взаємного  економічного співробітництва групи  країн; 

    д) цілеспрямована діяльність державних  органів країн, партій, соціальних груп і класів щодо інтеграційних процесів [8, 148]. 

    Важливе значення для розвитку міжнародної  економічної інтеграції має наявність  спільних кордонів, спільних історичних, культурних та інших умов існування. 

    У своєму розвитку міжнародна економічна інтеграція проходить ряд етапів: 

    1 – зона вільної торгівлі; 

    2 – митний союз; 

    3 – спільний ринок; 

    4 – економічний союз; 

    5 – повна інтеграція [8, 148]. 

    Кожний  із наступних етапів передбачає ширшу  інтеграцію і має свої особливості. 

    Особливості основних етапів міжнародної економічної інтеграції наведені в табл. 1.1. 

    Таблиця 1.1 

    Етапи міжнародної економічної інтеграції [8, 149]

    Як  правило, утворення інтеграційних  об'єднань починається з простіших  форм. Все залежить від того, які  завдання ставлять перед собою країни – учасниці утворюваних інтеграційних об'єднань: відновлення економічного потенціалу; прискорення НТП; укріплення позицій на світовому ринку чи інше. 

    Сьогодні  у світі нараховується близько 20 економічних угруповань. Серед  них можна виділити: в Західній Європі – Європейський Союз (ЄС) і Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄАВТ); в Північній Америці – Північноамериканську угоду про вільну торгівлю (НАФТА); в Азіатсько-тихоокеанському регіоні – Тихоокеанське економічне співтовариство (АТЕС). 

    Офіційно  до 1 листопада 1993 p. провідне інтеграційне угруповання західноєвропейських країн називалось Європейські співтовариства, а неофіційно – Європейське співтовариство, або просто Співтовариство. З 1 листопада 1993 p. після набуття чинності Маастрихтських угод офіційна назва цього угруповання – Європейський Союз. 

    Ряд західноєвропейських держав (Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди і Люксембург) в 1958 р. створили Європейське економічне співтовариство (ЄЕС). Згодом воно розширялося  завдяки вступу нових держав, зміцнювалося і перетворилося в могутнє економічне угрупування. У 1973 р. до ЄЕС приєдналися Великобританія, Данія, Ірландія, в 1981 р. – Греція в 1986 р. – Іспанія, Португалія. У 90-х роках в ЄЕС нараховувалося 12 членів, ведуться переговори про вступ ще ряду країн. Одночасно з розширенням складу ЄЕС відбувається поглиблення інтеграції, що виразилося в переході від переважно торгового обміну до інтегрування організаційно-технічних сфер господарства, включаючи організацію спільних досліджень і розробок, створення спільних програм, розробку загальних законодавств і т.д. [30, 432] 

    Утворився Європейський Союз в 1967 p. на базі злиття органів трьох раніше самостійних  регіональних організацій, створених  шестіркою провідних європей­ських  країн – ФРН, Францією, Італією, Нідерландами, Бельгією і Люксембургом: 

    1) Європейського об'єднання вугілля  і сталі (угода укладена в  1951 p., а набула чинності в 1952 p.); 

    2) Європейського економічного співтовариства (Римська угода про створення  ЄЕС укладена в 1957 p., а набула чинності в 1958 p.); 

    3) Європейського співтовариства з  атомної енергії (угода набула  чинності в 1958 p.) [8, 150]. 

    Розвиток  інтеграції в рамках ЄС пройшов всі  етапи: від зони вільної торгівлі до економічного і валютного союзу. 

    В ЄС як повноправні члени Союзу входять: ФРН, Франція, Італія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург, Великобританія, Данія, Ірландія, Португалія, Іспанія, Греція, Австрія, Норвегія, Швеція, Фінляндія (останні чотири країни – з 1995 p.). У даний час Європейський Союз веде переговори з шістьма країнами-кандидатами про вступ до цієї організації: Кіпром, Польщею, Словенією, Угорщиною, Чехією та Естонією. 

    Механізм  функціонування ЄС базується на політико-правовій системі управління, яку складають  наднаціональні або міждержавні  органи та елементи національно-державного регулювання. 

    Таким чином, економічна інтеграція є процесом об'єднання та взаємного структурного наближення національних економік, який приводить до появи спільного  ринкового простору, створення інтернаціональних  форм господарювання, збільшення взаємозалежності виробничих комплексів, все більш широкого узгодження економічної політики та спільного регулювання на основі міждержавних угод і за мікроекономічної підприємницької взаємодії. 

    Розвиток  інтеграційних процесів у другій половині XX ст. можна вважати закономірним результатом розширення обсягів виробництва та торгівлі у світі. Причому зростання виробничого потенціалу, яке, зрозуміло, веде до розширення товарної маси, є об'єктивною передумовою збільшення обсягів торгівлі, тоді як міжнародна торгівля дає змогу ще активніше розвивати спеціалізоване виробництво та диверсифікувати його. Логіка поступального розвитку як виробництва, так і міжнародної торгівлі породжує більш сприятливі умови для міжкраїнового руху капіталів, робочої сили і технологій. А все це, разом узяте, – поглиблення спеціалізації при збільшенні обсягів виробництва, активізація торгівлі та факторного руху – і є практичним виявом міжнародної економічної інтеграції [19, 621-659]. 

    Отже, інтеграція – явище об'єктивне, всесвітнього масштабу та існує в комплексі конкретних форм співробітництва. Таке поставлення питання вимагає чіткого визначення цілей і передумов інтеграції. Ними є: 

    –      економія на масштабах, яка є закономірним наслідком спеціалізації виробництва  та, як результат, збільшення його обсягів, підвищення ефективності та зменшення витрат на одиницю продукції; 

    –      розширення фізичних обсягів ринків, можливостей збуту товарів, а  відтак – потенціалу виробничої діяльності підприємницьких структур; 

    –     більш вільний рух товарів та факторів виробництва, що дає змогу знижувати непродуктивні трансакційні витрати, які зумовлюються виходом економічної діяльності за межі національних територій; 

    –      створення для країн та суб'єктів  підприємницької діяльності додаткових конкурентних переваг у регіональному та світовому масштабах, особливо зважаючи на загострення змагань щодо темпів економічного розвитку, за сфери економічного та політичного впливу між окремими країнами, міждержавними утвореннями; 

    –      створення сприятливих умов соціально-політичного розвитку, забезпечення національних інтересів, взагалі гарантування для країн кращої безпеки в геостратегічному контексті; 

    –      сприяння структурній перебудові економіки, що є особливо значущим для країн  з економікою трансформаційного типу; 

    –      підвищення рівня добробуту населення  за рахунок приєднання до більш ефективного  ринкового простору, макрогосподарських структур, оптимізації умов підприємницької  діяльності [19, 621-659]. 

    1.2. Чинники інтеграції 

    Економічна  інтеграція має в своїй основі ряд об'єктивних чинників, серед  яких найважливіше місце займають: 

    –      збільшена інтернаціоналізація  господарського життя; 

    –      поглиблення міжнародного розподілу  праці; 

    –      загальносвітова по своєму характеру науково-технічна революція; 

    –      підвищення ступеня відвертості  національних економік. 

    Всі ці чинники взаємообумовлені [27, 67]. 

    Інтернаціоналізація – є процесом розвитку стійких  економічних взаємозв'язків між  країнами (перш за все на основі міжнародного розподілу праці) і виходу відтворювання за рамки національного господарства. Зростанню інтернаціоналізації особливо активно сприяють транснаціональні корпорації (ТНК). 

    Всього  в світі, за даними ЮНКТАД, діє 39 тис. транснаціональних корпорацій і 270 тис. їх філіалів із загальною сумою активів 2,7 трлн. дол. Щорічний об'єм продажів, здійснюваних філіалами ТНК, перевищує 6 трлн. дол. На частку США припадає більше ⅓ із 100 найбільших у світі ТНК. 

    Як  відзначають експерти ЮНКТАД, в бурхливими темпами відбувалося злиття і придбання компаній, особливо в Західній Європі. Це торкнулося перш за все таких секторів економіки, як енергетика, телекомунікації, фармацевтична промисловість і фінансові послуги [27, 68]. 

    Економічний розвиток, перспективи міжнародного співробітництва будь-якої держави, зокрема й України, вирішальною мірою залежать від стану та динаміки світового ринку, процесів міжнародної інтеграції на світовому та регіональному рівнях. Звідси базовою категорією у процесі вивчення теоретичних та практичних питань удосконалення механізму міжнародної економічної діяльності України, її сьогоднішніх особливостей та перспектив є інтернаціоналізація [19, 621-659]. 

    Що  ж становить собою це явище  економічного життя, яке виражає  собою одну з найвиразніших реальностей сьогодення? 

    Інтернаціоналізація – це процес розширення господарської  діяльності за межі окремих національних економік у вигляді багатосторонніх  коопераційних контактів з метою  збільшення продуктивності та підвищення ефективності виробництва. Ключовою рисою такої транснаціоналізації ринкової діяльності є усунення перешкод руху товарів і факторів виробництва з боку урядів, подальша активізація міжнародних організацій, які сприяють лібералізації руху товарів і факторів виробництва. 

    Зауважимо, що зазначені згадані процеси є багатовимірними за своєю природою, а їхні наслідки для окремих країн надто неоднозначними. Очевидно, позитивні наслідки – можливість розвивати спеціалізоване виробництво, зниження витрат на утримання контрольно-адміністративних інститутів, передусім митниць і регламентуючих відомств – супроводжуються підвищенням уразливості фінансових систем, небезпекою колапсу ряду галузей національного виробництва, що може призвести до радикального погіршення умов життя, соціально-політичних ускладнень [19, 621-659]. 

    Особливо  характерними такі небезпеки є для  країн, які переживають складні  етапи докорінних реформ, створення  ефективних ринкових систем, зокрема  для України. І саме тому принципового значення набуває оцінка особливостей та основних наслідків інтернаціоналізації економічних систем на сучасному етапі. 

    Міжнародні  економічні відносини як цілісний та заснований на зворотних зв'язках  механізм е функціональною системою реалізації господарських інтересів  дійових суб'єктів за допомогою  специфічних і властивих інтернаціональному рівневі спілкування принципів, інструментів їх досягнення. Зазначеному механізмові властивий динамізм, який, з урахуванням історичних, національних особливостей, зумовлює логіку саморозвитку міжнародної економічної діяльності окремих країн. 

    У чому полягає його сьогоднішня специфіка? 

    На  відміну від тих моделей світового  економічного розвитку, які існували ще в порівняно недавньому минулому (перша половина XX ст., перші десятиліття  після Другої світової війни), міжнародна система господарських відносин, з якою людство входить у третє тисячоліття, відрізняється значно більшою інтегративністю. 

    Усе більша частина виробленого продукту інтернаціоналізується у вигляді  товарного обміну на світових ринках, зростає частка інтернаціоналізованого виробництва. Сказане стосується України, для економіки якої протягом років незалежності характерним є: 

    –      абсолютне та співвідносне зростання  інтернаціоналізованої частки виробленого  та споживаного продуктів (тобто  експорту та імпорту); 

    –      збільшення (хоча і надто повільне) ваги та значення економічних об'єктів, які перебувають у повній або  частковій власності іноземців (індикатором  цього процесу слугують показники  динаміки іноземних інвестицій); 

    –      подальша інтеграція економіки країни в міжнародні валютно-фінансові, кредитні відносини з міжнародними та іноземними суб'єктами – державами, спеціалізованими організаціями, фізичними особами (відповідні відносини регулюються як двосторонніми домовленостями, наприклад з ЄБРР, МВФ, Світовим банком, так і в більш загальних інституційних межах, наприклад на рівні Паризького клубу, коли йдеться про країни-кредитори, а також Лондонського клубу, коли про спільну політику домовляються приватні кредитори); 

    –      зростання переліку питань, які є предметом спільного розв'язання в рамках міжнародних програм соціально-економічного розвитку, а також у рамках міжнародних організацій, членом яких є Україна, – Міжнародна організація праці, економічні структури ООН, СНД та ін. [19, 621-659] 

    Іншим фактором розвитку інтеграційних процесів є глибокі зсуви в структурі міжнародного розподілу праці (відбуваються перш за все під впливом НТР). Сам термін "міжнародний розподіл праці", з одного боку, традиційно виражає процес стихійного розподілу виробничих обов'язків між націями, спеціалізацію окремих країн на певних видах продукції. З другого боку, виробничі обов'язки планомірно розподіляються всередині і між фірмами. Набуває дуже широкого поширення внутрішньогалузева спеціалізація [27, 68]. 

    МПП став результатом багатовікового розвитку продуктивних сил, поглиблення національного поділу праці та залучення в систему світових господарських зв'язків нових національних виробництв. МПП пройшов шлях від двосторонніх відносин між країнами (XVI – середина XVIII ст.) до тісних міждержавних зв'язків уже в кінці XIX – на початку XX ст. У цей час поряд із суто торговими міждержавними зв'язками закріпилися міждержавні виробничі зв'язки [15, 12]. 

    Безперервно розвиваючись, МПП набув певних тенденцій  та особливостей. 

    До  них належать такі: 

    1. У світовому господарстві зберігається  і навіть поглиблюється розрив  між промислове розвинутими країнами  і країнами, що розвиваються. На  розвинуті країни припадає близько  25 % населення і 80 % сукупного національного  продукту. Країни, що розвиваються, у світовому господарстві є, в основному, постачальниками сировини і споживачами готової продукції. Але останнім часом встановлюється нова галузева спрямованість країн, що розвиваються [15, 13]. 

    Між розвинутими країнами та країнами, що розвиваються, швидкими темпами зростає внутрішньогалузевий обмін продукцією обробної промисловості. Збільшується виробництво трудомістких, матеріаломістких, стандартизованих виробів на експорт для задоволення потреб насамперед промислове розвинутих країн. Провідні ролі в цьому відіграє четвірка так званих драконів – Гонконг, Сінгапур, Тайвань і Південна Корея, а також Китай, Таїланд, Туреччина, Бразилія, Мексика, Індія та деякі інші країни, що належать до "нових індустріальних країн". 

    2. Основним в МПП став внутрішньогалузевий поділ праці на основі предметної, а особливо подетальної та технологічної спеціалізації. 

    3. Внаслідок нерівномірності соціально-економічного  розвитку продовжуються зміни  в розстановці політичних і  економічних сил в групі промислове  розвинутих країн, насамперед між трьома основними центрами – США, Японією і Західною Європою. Це викликає необхідність частої перебудови в системі МПП. 

    4. Змінилася участь в МПП колишніх  країн соціалістичного табору. Відбувається  переорієнтація їхніх економік  та залучення їх до участі у МПП на іншій основі. 

    5. Постійно зростає роль ТНК  у міжнародному економічному  обміні та МПП. ТНК контролюють  майже половину світового промислового  виробництва та світової торгівлі. 

    6. Посилюються інтеграційні процеси,  інтернаціоналізація господарської діяльності. Відзначається тенденція до об'єднання зусиль провідних країн для колективного регулювання та зменшення наслідків економічних та валютних потрясінь. Зростає роль міжнародних організацій – МВФ, МБРР тощо. 

    7. На МПП періодично впливають структурні кризи, дисбаланси в міжнародній торгівлі. Так, енергетична криза 70-х років викликала необхідність переходу на енергоощадні типи виробництв, що привело до змін в структурі й навіть географічному розподілі світової торгівлі, а також в експортній спеціалізації багатьох країн. 

    8. Зростає об'єктивна необхідність  в докорінній перебудові МПП  та МЕВ в цілому. Вони не  можуть розвиватись стихійно, тому  що це може призвести до  непередбачених наслідків [15, 13]. 

    Сучасний  етап науково-технічної революції виводить інтернаціоналізацію як ринку, так і виробництва на якісно новий рівень, не дивлячись на нерівномірність поширення НТР в різних країнах. НТР виступає самостійним фактором, що зумовлює зростання ролі зовнішньоекономічних зв'язків в сучасному суспільному відтворенні. Не може бути успішним розвиток науки і техніки в тій або іншій країні в ізоляції від інших держав [27, 69].