Інструменти фінансового ринку

ЗМІСТ    Стор.

ВСТУП……………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІНСТРУМЕНТІВ ФІНАНСОВОГО РИНКУ……………………………………………………..….6

1.1. Сутність та класифікація  фінансових інструментів………………………..6

1.2. Властивості фінансових  активів…………………………………………...11

1.3. Оцінювання фінансових  активів……………………………………...……16

1.4. Інновації на ринку фінансових інструментів……………………………...22

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ІНСТРУМЕНТІВ ФІНАНСОВОГО РИНКУ……………………………………………………………….…………...27

2.1. Аналіз інструментів  позики………………………………………………...27

2.2. Аналіз інструментів  власності……………………………………………..38

РОЗДІЛ 3. ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ВИКОРИСТАННЯ ФІНАНСОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ ТА ЇХ ЗАКОНОДАВЧЕ РЕГУЛЮВАННЯ…...…………...45

Висновки.………………………………………………………………….……..55

Список використаних джерел.……………………………………………...…..58

ВСТУП

Об'єктивною  умовою  виникнення  та  обігу  найрізноманітніших  фінансових інструментів є процес грошового  заощадження. В сучасній ринковій економіці  грошове нагромадження  здійснюється  в  основному  у  формі  позикового  капіталу.  Власне, заощадження  грошового  капіталу  важливе  не  як  відокремлений  процес,  а  як  процес впливу  на  увесь  хід  економічного  відтворення.  У  цьому  відношенні  заощадження грошового капіталу тісно взаємодіє з реальним заощадження.

Способом  реалізації  даного  процесу  нагромадження,  руху,  розподілу  та перерозподілу  грошового  капіталу  в  межах  та  за  допомогою  фінансового  ринку  є найрізноманітніші фінансові  інструменти.

Актуальність роботи полягає у посиленні ролі фінансових інструментів у регулюванні економічних процесів і важливості регулювання фінансового ринку в умовах глобалізації. Утім  залишається дискусійним питання  тлумачення економічної сутності фінансових інструментів та їх класифікації.

Згідно з тлумаченням, що дають економічні енциклопедії: фінансовий інструмент – це будь-який контракт, результатом якого стає поява певної статті в активах  однієї сторони контракту та статті в пасивах іншої сторони контракту. Розрізняють інструменти грошового  ринку та інструменти ринку капіталів.

Також фінансові інструменти  визначаються як різноманітні види ринкового  продукту фінансової природи; цінні  папери,  грошові зобов’язання, валюта, ф’ючерси, опціони та ін. У вітчизняному законодавстві категорії «фінансовий інструмент» приділяється порівняно небагато уваги.

Серед усіх видів законодавчих актів та нормативних документів варто виділити насамперед Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 13 «Фінансові інструменти» (далі –  П(С)БО 13), яке визначає методологічні  засади формування в бухгалтерському  обліку  інформації про фінансові  інструменти та її розкриття у  фінансовій звітності.

Норми цього стандарту  в обов’язковому порядку застосовують підприємства, організації та інші юридичні особи незалежно від  форми їх власності (крім бюджетних  установ). Згідно з П(С)БО 13 фінансовий інструмент – це контракт, який одночасно  зумовлює виникнення  (збільшення) фінансового  активу в одного підприємства і фінансового  зобов’язання або інструменту власного капіталу в іншого [8].

Предметом дослідження є  фінансовий ринок та фінансові інструменти, якими користуються його учасники.

Метою курсової роботи є  розкриття сутності фінансових інструментів, та їх класифікації, дослідження зарубіжного  досвіду використання інструментів фінансового ринку.

Об’єктом курсової роботи є фінансові інструменти, їх види.

Завданням курсової роботи є:

1. Теоретичне обгрунтування інструментів фінансового ринку;
2. Оцінка фінансових активів;
3. Аналіз інструментів позики та власності;
4. Аналіз використання інструментів фінансового ринку в зарубіжній практиці.

Теоретичні аспекти функціонування ринку фінансових інструментів досліджувалися у працях багатьох вітчизняних науковців, зокрема О. Барановського, М. Бурмаки, С. Глущенко, М. Гольцберга, О. Данілова, В. Євтушевського, Г. Карпенко, В. Корнєєва, В. Кузьмінського, Д. Леонова, В. Ліннікова, О. Маслова, О. Мендрула, А. Мертенса, О. Мозгового, О. Опалова, О. Оскольського, Г. Терещенко, В. Ходаківської, В. Шелудько та ін.

Теоретичні,  методологічні  та  практичні  аспекти функціонування фінансового ринку  та його  інструментів вивчалися в різні часи  такими зарубіжними дослідниками, як Г. Александер, Дж. Бейлі, Д. Блекуелл, З. Боді, Е. Брігхем, Л. Гапенські, Л. Гітман, М. Джонк, А. Кейн, Д. Кідуелл, Б. Койлі, Дж. Лінтнер, Г. Марковіц, А. Маркус, М. Міллер, Я. Моссін, Р. Петерсон, Т. Райс, Дж. Тобін, Дж. Трейнор, Ф. Фабоцці, Е. Фама, В. Шарп.

Систематизація і узагальнення праць зазначених науковців дозволяють нам стверджувати, що  теоретичні  засади, практика функціонування фінансового ринку  і його інструментів всебічно  досліджені.  Разом  з  тим  зазначені  проблеми  в Україні та  інших країнах з трансформаційною економікою вивчені поки що недостатньо.

Першою специфічною рисою  фінансового інструменту є його мета. Як свідчить аналіз сучасної правової літератури, вона полягає в отриманні  прибутку або управлінні будь-якими  фінансовими ризиками. Причому достатньо  часто ці дві мети об’єднуються в одну — отримання прибутку.

На нашу думку, таке об’єднання є не зовсім коректним, оскільки закладений у фінансовому інструменті механізм захисту від різноманітних ризиків  не завжди може приводити до отримання  прибутку. В певних випадках він  спрямований лише на збереження реальної вартості фінансових активів, а іноді  може бути зовсім неефективним.

Вважаємо, що метою фінансового  інструменту має бути, як мінімум, збереження реальної вартості фінансових активів, у  іншому разі  існування  фінансового інструменту не має  сенсу. За сприятливих умов метою  фінансового інструменту може виступати  отримання прибутку.

Інформаційну  базу дослідження становлять законодавчі  та нормативні акти, матеріали статистичних щорічників, довідкова література, монографічні дослідження вітчизняних  вчених та періодичні видання.

У процесі дослідження  використовуються основні методи та прийоми аналітичного угрупування  і узагальнення, порівняння, факторний  аналіз тощо.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІНСТРУМЕНТИВ ФІНАНСОВОГО РИНКУ

1.1. Сутність та  класифікація фінансових інструментів 

Першочерговим  завданням  у  період  становлення  ринкових  відносин  в Україні  є забезпечення безперервності процесу формування  і використання фінансових ресурсів у країні та за її межами. Прискорений розвиток національної фінансової системи та її інтеграція в глобальну економіку вимагає якісного рівня побудови фінансового ринку в Україні, пошуку його ефективної моделі і потребує фундаментальних і прикладних досліджень у цьому напрямі. Ті чи  інші форми торгівлі фінансовими зобов’язаннями, на думку істориків, виникли щонайменше до часів Римської  імперії. Фінансові зобов’язання, які можна вважати прообразом сучасних фінансових інструментів, існували ще в середні віки, і найвідоміший приклад – зобов’язання італійських міст-держав. Серйозним аргументом на користь ринку фінансових  інструментів як додаткового каналу мобілізації коштів є наявність багатьох можливостей фінансування різноманітних проектів, вибору шляхів і способів прибуткового вкладання, а також динамічність переміщення фінансових ресурсів відповідно до поточних потреб господарства [15].

Фінансові  ринки  формуються  як  ринки,  покликані  забезпечити  надійні механізми  створення,  зберігання  та обміну фінансових активів  через певну  інфраструктуру  торгівлі цими активами. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про фінансові  послуги та державне регулювання  ринків фінансових послуг" - "фінансові  активи - кошти, цінні папери, боргові  зобов'язання та право вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів" [4]. 

Статтею 1  Закону  України «Про  цінні  папери  та  фондовий  ринок»  встановлено більш наближене до  світових норм фінансового права  визначення поняття «фінансові  інструменти - цінні папери, строкові контракти (ф’ючерси),  інструменти грошового обігу, відсоткові строкові контракти (форварди),  строкові  контракти на  обмін (на певну дату  в майбутньому)  в  разі  залежності ціни  від відсоткової  ставки,  валютного  курсу  чи фондового  індексу (відсоткові,  курсові  чи  індексні  свопи), опціони, що дають право на купівлю або продаж будь-якого із зазначених фінансових інструментів, у тому числі тих, що передбачають грошову форму оплати (курсові та відсоткові опціони)» [3].

Фінансові активи є специфічними неречовими активами, які являють собою законні вимоги власників цих активів на отримання певного, як правило, грошового доходу в майбутньому. За допомогою фінансових активів здійснюється передавання фінансових ресурсів під тих, хто має їх надлишок, тобто від інвесторів, до тих, хто потребує інвестицій. Ціна на будь-який фінансовий актив встановлюється на рівні, що характеризує зрівноваження попиту й пропозиції на цей актив.

Тих, хто від свого імені  випускає (емітує) фінансові активи і зобов'язується виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску, називають емітентами фінансових активів. Власників фінансових активів називають інвесторами. Емітентами та власниками фінансових активів виступають суб'єкти фінансового ринку: держава в особі центральних, місцевих органів влади та управління, юридичні особи і рідше фізичні особи. При цьому емітентами одних активів можуть бути тільки певні, визначені законом суб'єкти ринку, емітентом інших фінансових активів може виступати досить широке коло суб'єктів ринку. Наприклад, емітентами облігацій можуть виступати як держава, так і широке коло юридичних осіб, емітентом акцій може бути лише акціонерне товариство. Той чи інший суб'єкт фінансового ринку може виступати одночасно емітентом одних фінансових активів і власником інших. Так, комерційний банк, що емітував і розмістив на ринку власні акції, стає інвестором, придбавши облігації внутрішньої державної позики [17].

Стосовно зобов'язань  емітентів щодо задоволення фінансових вимог інвесторів, то вважається, що найбільш надійним емітентом є держава, оскільки завжди може виконати свої фінансові зобов'язання перед інвесторами, навіть у випадках, коли результатом такого виконання буде підвищення рівня інфляції або інші негативні явища в економіці країни.

Існує дві основні категорії  фінансових інструментів, які суттєво  відрізняються надійністю щодо отримання  доходу :

• інструменти позики (облігації, векселі, казначейські зобов'язання тощо);
• інструменти власності (акції) (рис.1.1).

Інструменти власності є  безстроковими інструментами і  засвідчують пайову участь інвестора  в статутному фонді емітента (акціонерного товариства), тобто характеризують відносини співввласності між даним інвестором та іншими учасниками акціонерного товариства; дають право їх власнику на отримання доходу у вигляді дивідендів, право на частку майна товариства при його ліквідації [18].

Характерною рисою інструментів позики є те, що вони відображають відносини  позики між емітентом та інвестором і, як правило, пов'язані з виплатою доходу інвестору за надану емітентові позику. Крім того, вони характеризуються визначеним терміном обігу. До інструментів позики належать як кредитні інструменти, так і боргові цінні папери  -  облігації, векселі, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати тощо.

Зобов'язання за інструментами  позики виконуються емітентом у  першу чергу, а після цього, якщо є можливість, виконуються зобов'язання за інструментами власності.

Під похідними інструментами, або деривативами, розуміють ті фінансові  інструменти, механізм випуску та обігу  яких пов'язаний з купівлею-продажем певних фінансових чи матеріальних активів. Ціни на похідні фінансові інструменти  встановлюються залежно від цін  активів, які покладені в їх основу і називаються базовими активами. Базовими активами можуть бути цінні  папери, процентні ставки, фондові  індекси, товарні ресурси, дорогоцінні  метали, іноземна валюта та ін. Похідними  фінансовими інструментами є ф'ючерсні, форвардні, опціонні угоди та свопи. Оскільки всі вони пов'язані з виконанням певних дій протягом визначеного періоду або у визначений момент у майбутньому, їх ще називають строковими угодами.

Рис.1.1 Класифікація фінансових інструментів

Одні зі строкових угод є обов'язковими до виконання, інші дають право виконати чи не виконати угоду. Одні орієнтовані на поставку активу, що лежить в основі угоди, інші практично ніколи не закінчуються реальною поставкою активу. Одні укладаються  виключно на біржі, інші можуть бути як біржовими, так і позабіржовими. Строкові угоди для інвесторів та професійних учасників ринку виступають ефективним механізмом страхування цінових ризиків і є високодохідним об'єктом інвестування вільних фінансових ресурсів [26].

Залежно від механізму  нарахування доходу фінансові інструменти  поділяють на інструменти з фіксованим та плаваючим доходом. До інструментів з фіксованим доходом належать облігації, інші боргові зобов'язання з фіксованими процентними виплатами, а також привілейовані акції, за якими сплачується фіксований дивіденд. До інструментів з плаваючим доходом відносять боргові зобов'язання зі змінними процентними виплатами та прості акції, оскільки дивідендні виплати за ними наперед не визначені й залежать від розміру прибутку, отриманого підприємством протягом звітного періоду.

Реальна дохідність фінансових інструментів завжди коригується ринком. Дохідність інструментів, що перебувають  в обігу на вторинному ринку, насамперед визначається ринковими процентними  ставками. При цьому дохідність фінансових активів з плаваючим доходом  безпосередньо коригується ставкою  доходу, що змінюється відповідно до ринкових процентних ставок.

Дохідність інструментів з фіксованим доходом коригується  змінами в їх ринковій вартості. Так, при зростанні процентних ставок на ринку ринкова вартість боргових зобов'язань з фіксованим купоном  зменшується, забезпечуючи інвестору  вищий рівень доходу, ніж купонна  ставка. При падінні процентних ставок на ринку ціни боргових зобов'язань  із фіксованим купоном зростають, забезпечуючи інвесторам рівень доходу, нижчий від  купонного. Проте в будь-якому  разі дохідність фінансового активу, що перебуває в обігу на вторинному ринку, відповідає ринковій дохідності інших фінансових активів, що є в  обігу в цей момент на ринку  і мають такий самий ступінь  ризику та термін обігу, як даний фінансовий актив [15].

Отже, здійснюючи операції на фінансовому ринку, його учасники вибирають  відповідні фінансові інструменти  їх проведення. Фінансові інструменти -  це різноманітні фінансові документи, які обертаються на ринку, мають  грошову вартість і за допомогою  яких здійснюються операції на фінансовому  ринку. Наведена класифікація відображає поділ фінансових інструментів лише за найбільш суттєвими загальними ознаками.

1.2. Властивості  фінансових активів 

При прийнятті рішень щодо інвестування коштів учасник ринку  аналізує основні характеристики фінансового  активу. Якщо ці характеристики задовольняють  певним вимогам, інвестор здійснює вкладення  коштів, в противному разі для інвестування коштів вибирається інший фінансовий актив. До основних характеристик фінансового активу належать термін обігу, ліквідність, дохідність, ризиковість, податковий статус, поворотність, подільність та ін.

Терміном обігу фінансового  активу називають відрізок часу до кінцевого платежу або вимоги ліквідації (погашення) фінансового  активу. Залежно від терміну обігу  фінансові активи поділяють на строкові та безстрокові. Фінансові активи, що мають обмежений термін обігу, називають  строковими активами. Серед них виділяють  короткострокові активи - з терміном обігу до 1 року, середньострокові - від 1 до 4-5 років та довгострокові - від 4-5 до 10 і більше років. Довгострокові  фінансові активи з терміном обігу більше 10 років також мають скінченний термін обігу. Так, у США максимальний термін обігу 100 років мають боргові зобов'язання, випущені компанією Уолта Діснея в 1993 р., мінімальний термін обігу мають одноденні казначейські векселі [23].

Як правило, поняття строковості  пов'язують з інструментами боргу, хоча існують боргові інструменти "до вимоги", коли кредитор має  право вимагати повернення боргу  в будь-який час (наприклад, ощадні депозити "до запитання"). Акції, що є інструментами  власності, належать до безстрокових фінансових активів.

Ліквідністю активу називають  можливість швидкого перетворення його на готівку без значних втрат. Поняття ліквідності насамперед пов'язують з фактом обігу активу на ринку незалежно від того, чи це державне боргове зобов'язання, облігація  або акція. На високорозвинених фінансових ринках перебувають в обігу високоліквідні активи, на ринках, що перебувають на різних стадіях формування та розвитку, - часто знаходяться в обігу низько ліквідні та досить ризикові активи. Як правило, чим вищий ранг ринку, на якому має обіг фінансовий актив, тим більш ліквідним є цей актив. Різні категорії фінансових активів, що перебувають в обігу на одному ринку, мають різний ступінь ліквідності. Так, акції вважаються менш ліквідними, ніж облігації, довгострокові цінні папери - менш ліквідними, ніж короткострокові, корпоративні цінні папери - менш ліквідними, ніж державні. Найліквіднішими в багатьох країнах вважаються високонадійні державні цінні папери, які забезпечують інвесторам мінімальний для певного ринку рівень доходу [24].

Дохід за активом визначається грошовими потоками за ним, тобто  процентними, дивідендними виплатами, а також сумами, отриманими від  погашення чи перепродажу фінансового  активу іншим учасникам ринку. Очікуваний грошовий потік за активом може бути більш або менш визначеним як у  часі, так і за величиною, що обумовлюється  невизначеністю обсягу та часу надходження  окремих платежів. Для таких активів, як облігації з фіксованим купоном, величина очікуваного грошового  потоку досить визначена, для простих  акцій - це менш визначена величина, оскільки майбутні дивідендні виплати  залежать від результатів діяльності акціонерного товариства.

Розрізняють два основних види доходу за фінансовим активом: дохід  від володіння та дохід від  перепродажу активу на вторинному ринку. Дохід від володіння борговим зобов'язанням з плаваючою ставкою  коригується ринком незалежно від  того, існує чи не існує вторинного ринку таких зобов'язань. Дохід  від володіння борговим зобов'язанням  з фіксованим купоном визначається ставкою купону, якщо це зобов'язання не перебуває в обігу на вторинному ринку і коригується ринковою ціною при його перепродажу на ринку. Дохід за акцією розраховується на основі певних припущень щодо розміру очікуваних дивідендів. Оскільки майбутній розмір дивідендних виплат залежить від багатьох чинників, навіть в умовах стабільної діяльності корпорації та стабільної дивідендної політики визначення очікуваного доходу за акцією є в більшості випадків досить складним завданням [25].

Дохідність фінансового  активу розраховується, як правило, у вигляді річної процентної ставки. Розрізняють номінальну та реальну ставки доходу. Номінальна ставка доходу відображає в грошовому вираженні дохід, отриманий з однієї грошової одиниці вкладень, тобто абсолютний дохід, отриманий від інвестування коштів у фінансовий актив, абсолютну плату за використання коштів. Реальна ставка доходу дорівнює номінальній ставці доходу за вирахуванням темпів інфляції. Визначення ставки доходу від володіння фінансовим активом здійснюється з урахуванням часового чинника і ґрунтується на оцінці очікуваних грошових потоків за цим активом. Очікуваний рівень доходу від володіння борговим зобов'язанням розраховується на основі купонних виплат, номінальної вартості та часового періоду до погашення фінансового активу. При цьому очікуваний рівень доходу за конкретним зобов'язанням відповідає ринковій дохідності подібних зобов'язань, що в цей момент перебувають в обігу на ринку. Щодо очікуваної дохідності акції, то вона, як правило, визначається на основі очікуваних у майбутньому дивідендних виплат та нескінченного часового інтервалу.

Ризиковість фінансового активу відображає невизначеність, пов'язану з величиною та часом отримання доходу за даним активом у майбутньому. Ризик інвестування в конкретний фінансовий актив визначається сумою ризику ліквідності, ризику неплатежу та ризику, пов'язаного з терміном обігу цього фінансового активу. Ризик ліквідності відображає ризик того, що актив не можна буде швидко і без втрат продати на ринку, тобто швидко і без втрат перетворити на готівку. Чим менш ліквідним є актив, тим більшим є ризик ліквідності. Ризик неплатежу відображає міру непевності в отриманні грошових виплат за активом. Цей ризик відображає ризики несвоєчасної сплати доходу, сплати доходу не в повному обсязі або повної його несплати. Ризик, пов'язаний з терміном обігу фінансового активу, як правило, збільшується зі збільшенням терміну обігу, оскільки більший період часу пов'язаний з більшою невизначеністю, а отже, і з більшим ризиком несвоєчасного отримання доходу за активом.

Дохідність будь-якого  активу, що перебуває в обігу на ринку, насамперед відображає його ризиковість та загальний стан ринку. На ефективно діючих ринках більш ризикові активи забезпечують, як правило, вищу дохідність. Якщо фінансовий ринок перебуває в стадії формування, він не завжди гарантує встановлення таких ринкових цін на активи, які відповідали б їх ризиковості. В таких випадках на ринку можуть бути в обігу активи одного рівня дохідності, але різного ступеня ризику.

На будь-якому фінансовому  ринку існують активи, що забезпечують інвесторам мінімальний рівень доходу і які при цьому вважаються безризиковими. Цими активами є короткострокові державні боргові зобов'язання: казначейські векселі, облігації внутрішньої державної позики тощо. Вони забезпечують досить невисокий порівняно з іншими інвестиціями рівень доходу, але є високоліквідними активами, які гарантують отримання доходу на рівні та в терміни, передбачені умовами випуску. Короткострокові державні цінні папери є практично безризиковими, високонадійними активами, середньо - та довгострокові вважаються більш ризиковими і характеризуються вищим рівнем доходу [29].

Подільність фінансового  активу характеризується мінімальним  його обсягом, який можна купити чи продати на ринку. Подільність фінансового  активу тісно пов'язана з поняттям номіналу, саме за номінальною вартістю, як правило, погашаються боргові зобов'язання, емітуються акції. Велика подільність приваблива для інвесторів, хоча й не стає вирішальним чинником при прийнятті рішення про інвестиції. Прикладами активів з дуже великим ступенем подільності можуть слугувати депозитні вклади, будь-яка частина яких може бути вилучена чи залишена на депозиті.

Конвертованість - це можливість перетворення фінансового активу на інший фінансовий актив. Як правило, таку властивість мають ті фінансові активи, для яких вона зазначена в умовах випуску. Прикладами конвертованих активів є конвертовані та обмінювані облігації, в умовах випуску яких визначаються терміни та умови, за яких вони можуть бути обміняні на акції емітента або іншого акціонерного товариства, акціями якого володіє емітент.

Механізм оподаткування  фінансового активу визначає, у який спосіб та за якими ставками оподатковуються  доходи від володіння Ти перепродажу  фінансового активу. Механізм оподаткування фінансового активу суттєво впливає на склад та інтенсивність операцій, що проводяться з ним. Наприклад, якщо оподатковуються процентні доходи за облігаціями і не оподатковуються доходи від перепродажу цих облігацій, як у Японії, це призводить до розширення кола осіб, що купують - продають облігації, і, відповідно, до звуження кола осіб, які володіють цими облігаціями. Підвищення ставок оподаткування призводить до зменшення інтенсивності операцій за фінансовим активом, а ще більше підвищення ставок може призвести і до повного відтоку капіталу з ринку такого активу [27].

Валюта платежу - це валюта, в якій здійснюються виплати за тим чи іншим фінансовим активом. Іноді встановлюється одна валюта для здійснення процентних виплат і інша валюта для здійснення кінцевого платежу за фінансовим активом. У такому випадку актив називають двовалютним.

Комплексність - властивість фінансового активу бути сукупністю кількох простих активів.

Близькість до грошей - властивість фінансового активу бути перетвореним на гроші з мінімальними витратами, затримкою в часі та ризиком. До активів, що мають таку властивість, належать строкові депозити та державні боргові зобов'язання з терміном обігу до З місяців.

Поворотність відображає розмір витрат обігу або сукупних витрат з інвестування в певний фінансовий актив та по перетворенню цього активу на готівку. Активи називають високоповоротними, якщо витрати обігу близькі до нуля, наприклад у випадку депозитів. Для фінансових активів, які перебувають в обігу на ринку, основною складовою витрат обігу є так званий спред попиту-пропозиції (bid- ask spread), тобто різниця між цінами попиту та цінами пропозиції на нього [28].

Отже, до основних характеристик фінансового активу належать термін обігу, ліквідність, дохідність, ризиковість, податковий статус, поворотність, подільність та ін. Деякі характеристики властиві тією чи іншою мірою всім фінансовим активам, деякі мають сенс лише для певних фінансових активів.

1.3. Оцінювання  фінансових активів 

Під комплексним оцінюванням  фінансового активу розуміють визначення його основних характеристик - ліквідності, ризиковості, дохідності тощо. При цьому насамперед підлягають оцінюванню ринкова вартість активу та реальна ставка доходу, яку він забезпечує інвестору, або необхідна ставка доходу, яку фінансовий актив має забезпечити інвестору відповідно до його ризиковості та ліквідності.

Оцінювання фінансових активів  здійснюється як на первинному, так  і на вторинному ринках. На первинному ринку воно полягає у встановленні такої ставки доходу за фінансовим активом, яка б відповідала ступеню  його ризиковості, ринковим процентним ставкам, кредитному рейтингу емітента. На вторинному ринку - це переоцінка фінансового активу, коригування його ринкової ціни так, щоб фінансовий актив певного рівня ризику забезпечував відповідний рівень доходу.

У процесі оцінювання фінансових активів учасники ринку визначають так звану внутрішню, або дійсну, вартість активу, яка певною мірою  є оцінкою його поточної ринкової вартості. Порівнюючи внутрішню вартість з поточною ринковою ціною, учасники ринку приймають рішення щодо інвестування коштів у фінансовий актив. Внутрішня вартість будь-якого фінансового  активу може бути визначена як теперішня  вартість очікуваних грошових потоків  за активом, дисконтованих за процентною ставкою, що визначається ступенем ризику даного фінансового активу та поточними ринковими процентними ставками. Внутрішня вартість може бути як більшою, так і меншою поточної ринкової вартості, що встановлюється на ринку в результаті зрівноваження попиту і пропозиції на даний актив. Те, наскільки добре вона буде відображати поточну ринкову вартість, залежить від вибору ставки дисконтування та точності визначення очікуваних грошових потоків за конкретним фінансовим активом.