Інструменти грошово-кредитної політики держави

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ПОЛТАВСЬКТИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ             ІМЕНІ ЮРІЯ КОНДРАТЮКА 
 

КАФЕДРА ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ ТА РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Курсова робота 

з дисципліни : « Макроекономіка»

      на  тему: «Інструменти грошово-кредитної політики держави» 
 
 
 
 
 
 
 
 

Полтава 2008

Зміст 

Вступ…………………………………………………………………………………….3 

Розділ 1    Грошово-кредитна система………………………………………………..4

1. Структура , об`єкти, суб`єкти………………………………………………4
2. Риси сучасної грошово-кредитної системи………………………………10
3. Небанківські фінансові й кредитні установи як суб`єкти грошово-кредитної системи………………………………………………………….10

Розділ 2 Зміст  та теоретичні концепції монетарної політики……………………...13

        2.1  Кейнсіанська та монетаристська концепції грошової політики…………13

        2.2 Центральний банк та його роль у здійсненні грошово-кредитної

              політики …………………………………………………………………….15

          2.2.1 Засоби прямого впливу центрального банку на пропозицію грошей...17

            2.2.2 Емісійна політика держави………………………………………….17

      2.3. Засоби грошово-кредитної політики……………………………………..19

      2.3 Передавальний механізм монетарної політики…………………………..21

Розділ 3 Грошово-кредитна політика в Україні…………………………………….22

      3.1 Проблеми та перспективи монетарної політики…………………………25

      3.2 Сутність грошово-кредитної політики……………………………………30

Висновки……………………………………………………………………………….33

Література…………………………………………………………………………….. 35 
 
 
 

Вступ 
 

     Грошово-кредитна, або монетарна політика є одним  із головних інститутів державного регулювання економіки. Грошово-кредитна політика ефективною й оперативно виконує функції регулювання економічного циклу, попередження та спаду виробництва. Вона впливає на обсяг національного виробництва через сукупний попит, що змінюється під впливом пропозиції грошей, інвестицій та споживання.

     Дана  тема присвячена вивченню основних теоретичних  підходів до організації грошово-кредитного регулювання розвитку національної економіки.

      Суть  грошової політики полягає у впливі на економічну кон`юктуру через зміну обсягу грошей в обігу. Якщо проаналізувати конкретну грошову політику у певних країнах і в певні періоди, то можна побачити, що дії різних урядів вносять до неї безліч різноманітностей. У теорії ж розрізняють два принципово відмінних підходи до грошової політики: кейнсіанський та монетаристський. Слід попередньо зазначити, що і кейнсіанці, і монетаристи визначають, що центральна проблема грошової політики – це маніпулювання грошовою пропозицією з метою впливу на найважливіші макроекономічні параметри. Розбіжності у підходах починаються з відповіді, як і на які параметри може впливати грошова пропозиція.

      В даній темі визначу найважливіші питання:

•  Грошово-кредитна система.

•  Зміст  та концепції монетарної політики.

• Грошово-кредитна політика в Україні.

      Переконаюся, що в макроекономічній теорії існують  різні підходи до організації  а здійснення грошової політики в  державі. Ознайомлюся з трьома підходами  до організації грошової політики в  національній економіці. Розгляну методи та важелі, за допомогою яких макроекономісти пропонують маніпулювати грошовою пропозицією з метою впливу на найважливіші макроекономічні параметри функціонування національного господарства.

Розділ 1     Грошово  – кредитна система

         1.1 Структура, об’єкти, суб’єкти

     Грошово-кредитна система – це форма організації грошового обігу, яка історично  та законодавчо склалася в тій чи іншій країні.

     Сучасні гроші мають кредитну природу. І тому сучасна банківська система не тільки прискорює обіг уже наявних грошей, а створює нову грошову масу завдяки мультиплікації банківських депозитів. Це дає підстави розглядати не окремо грошову та кредитну систему, а їх симбіоз – грошово-кредитну систему.

     Окремі  елементи грошових систем утворились задовго до виникнення держави, а  власне грошові системи є атрибутом централізованих держав. І в цьому плані варто було б визначити грошову систему як  таку, що історично склалася та законодавчо закріплена.

     Але у звя`зку з посиленням ініціюючих заходів держави в нині діючих грошово-кредитних системах законодавство часто змушує змінюватись цю систему у наперед визначеному напрямі.

     Історії відомі два основних типи грошових систем. Перший тип – металевий  обіг. Він виступає теж у двох формах: біметалізм, коли роль грошей законодавчо  закріплюється за двома металами (золотом і сріблом), та монометалізм, коли роль грошей виконує один метал (золото або срібло).

     Другий  тип – паперово-кредитна система  грошового обігу, в основі якої лежать паперові та кредитні гроші.

       Як видно з таблиці 1(1.1), структура сучасної грошової системи дещо змінилась. Деякі з елементів (золотий паритет) уже стали історією, деякі (механізм встановлення курсів валют) видозмінилися, з`явились нові елементи (регламентація безготівкового обігу, характер забезпечення платоспроможної сили готівкових та безготівкових знаків тощо).

          Витіснення з обігу повноцінних  металевих грошей пояснює закон  Ніколя Орезма (1360 р.), який в сучасну  економічну наук ввійшов під  назвою закону Грекхема.

     Закон Грекхема стверджує, що будь-який тип  грошей, який є ціннішим у  

     будь-якій іншій, відмінній від грошей якості, поступово зникає з обігу. 

 Таблиця 1 (1.1) Зіставна структура грошових систем

      У популярній формі цей закон формулюють так: «погані» гроші витісняють «хороші» з обігу. Наприклад, якщо функцію грошей виконує худоба, яка не диференціюється за якістю, то власники худоби намагаються розрахуватись гіршою худобою, залишаючи собі кращу для отримання від неї транспортних послуг, м`яса, шкіри, молока.

Аналогічна  ситуація спостерігається у країнах  з біметалевою грошовою системою. Якщо функції грошей виконують водночас золоті й срібні монети, перерахунок одних в інші підтримується на одному рівні, а ціна вагової одиниці немонетарних золота та срібла відрізняється від цінової пропорції монетарних золота та срібла, то «хороші» гроші зникнуть з обігу і будуть замінені «поганими» грошима.

      Об`єктами грошово-кредитної системи є гроші, що в процесі історичного розвитку змінюють свої форми, види та функції. У найзагальнішому вигляді еволюція форм грошей може бути представлена таким чином у таблиці 2(1.1).

      Розвиток  ринкового господарства урізноманітнюється та ускладнює зв`язки між економічними суб`єктами, що призводить до збільшення проміжку часу між виробництвом і  реалізацією товарів на послуг, і тому найбільш поширеною формою грошей стають кредитні гроші.

  Види кредитних грошей :

Вексель – боргове зобов`язання позичальника кредитору про повернення боргу в призначений строк з виплатою процента.

Депозитні гроші – система спеціальних розрахунків між банками на основі банківських переказів з одного рахунка на інший.

Банкнота (банківський білет) – грошові знаки, випущені емісійними банками. В сучасних банкнотах немає власної внутрішньої вартості, тому їх називають борговими зобов`язаннями банків.

Чек – наказ власника рахунка (чекодавця) кредитній установі, яка обслуговує його, сплатити певну суму грошей чекодержателеві.

Електронні  гроші – система банківських розрахунків за допомогою ЕОМ. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  Таблиця 2 (1.1)   Еволюція форм грошей 

     Сучасний  грошовий обіг здійснюється у двох формах: готівковій і безготівковій. Готівка, як правило, використовується при утворенні доходів домогосподарств (заробітна плата, пенсії, стипендії і т. ін.) та при їх витратами домогосподарствами (купівля товарів і послуг у роздрібній торгівлі, розміщення заощаджених коштів у банках, пенсійних фондах, страхових компаніях тощо).

     Готівкові гроші (символічні або  декретні гроші) – засоби обігу у формі банкнот і розмінних монет, монопольне право на випуск яких законодавчо закріплене за державою.

     Для того, щоб «декретні» гроші виконували свої функції, необхідне дотримання таких вимог: суспільне визнання таких грошей; правова гарантія

держави щодо обігу цих грошей; здатність  держави підтримувати стабільність їх купівельної спроможності.

       Купівельна спроможність  грошей визначається кількістю товарів і послуг, які можна купити на грошову одиницю.

     Безготівкові  гроші (кредитні або  депозитні) – засоби обігу, які є борговими зобов`язаннями депозитних інститутів. Вартість депозитних грошей визначається їхньою купівельною спроможністю.

     Кредитні  гроші є приватними грошима, адже їхньою основою є трансакційні депозити комерційних банків.

     У сфері безготівкового грошового  обігу рух грошей здійснюється у  вигляді перерахунку сум через  банківські рахунки.

     За  цією формою здійснюється переважна  більшість грошових операцій в економіці: розрахунки між самими підприємствами, організаціями і населенням; окремі операції з бюджетними коштами тощо. 

Таблиця 3(1.1) Порівняльна характеристика безготівкових та готівкових розрахунків

     Безготівковий грошовий обіг виявляє себе не тільки через описану  вище форму, а й через заміщення готівки цінними паперами ( насамперед векселями). Специфіка таких операцій полягає в тому, що, по-перше, в них участь комерційного банку необов`язкова; по-друге, учасники цих операцій беруть на себе повну відповідальність за погашення боргового зобов`язання (векселя).

  Названа вище операція може здійснювати за відсутності грошей на ринку платника в комерційному банку.

      Крім  безготівкового грошового обігу, який здійснюється на основі заміщення руху готівки кредитними операціями, використовують ще й рахункові гроші, які застосовують при взаєморозрахунках у бартерних операціях.

           Безготівковий грошовий обіг значно дешевше обходиться суспільству. Завдяки йому економляться кошти і прискорюється рух грошей. Він здійснюється на основі кредитних операцій і тому породжує мультиплікацію грошей.

     Суб’єкти грошово-кредитної системи можуть бути представлені різними рівнями:

     а) загальнодержавний рівень суб’єктів в особі центрального банку, міністерства фінансів, казначейства (скарбниці), органів нагляду за діяльністю банків, інститутів, що здійснюють страхування депозитів, а також організацій, що здійснюють контроль за грошовим обігом, тощо;

     б) рівень комерційних банків, які не тільки прискорюють рух грошових засобів, але й беруть участь у продукуванні кредитних грошей завдяки мультиплікації банківських депозитів;

     в) рівень небанківських фінансових і  кредитних установ, функції яких буде розглянуто далі;

     г) рівень не фінансового сектору економіки, який включає в себе не фінансовий підприємницький сектор та сектор домогосподарств.

     Суб’єктом грошово-кредитної системи може виступати й «інший світ» в особі міжнародних фінансових організацій та грошово-кредитних інститутів інших країн. [ 14. c 543-547] 
 
 
 

       1.2 Риси сучасної грошово-кредитної системи

      Головною  подією, що зумовила докорінні зміни  у функціонуванні грошових систем, вважають витіснення золота з грошового  обігу.

Особливості сучасних грошово-кредитних  систем:

1. їхньою основою є паперові та кредитні гроші;
2. значне перевищення частки безготівкового обігу порівняно з готівковим. У найбільш розвинених країнах банкноти і розмінна монета становлять менше 10% всіх грошових засобів. В Україні ця частка досить значна. Вона становить близько 40%;
3. інфляційні процеси є постійними, невідворотними;
4. посилення ролі держави у стабілізації грошового обігу;
5. посилення впливу світових фінансових ринків та стан грошово-кредитних систем національних держав.[ 8 c. 220]

        1.3 Небанківські фінансові й кредитні установи як суб’єкти грошово-кредитної системи

      Незважаючи  на те, що пропозиція грошей здійснюється банківською системою, яка має  два рівні: центральний банк та система  комерційних банків, з комерційними банками конкурують небанківські фінансові та кредитні посередники, до яких належать:

• депозитні, які приймають кошти на депозитні рахунки. Це кредитно-ощадні асоціації та кредитні спілки;
• не депозитні, які здійснюють залучення грошових засобів шляхом продажу страхових полісів, прийому пенсійних внесків, продажу цінних паперів. До них належать:

- фінансові  компанії;

- інвестиційні  компанії;

- страхові  компанії;

- пенсійні  фонди ( державні та недержавні);

- взаємні  фонди.

Розглянемо  коротко зміст та функції названих вище фінансово-кредитних небанківських посередників.

Кредитно-ощадні асоціації залучають кошти населення у вигляді ощадних вкладів, за якими виплачуються проценти. Активи і пасиви кредитно-ощадних асоціацій менш ліквідні, ніж активи і пасиви комерційних банків.

Кредитна  спілка – створена на кооперативних засадах неприбуткова асоціація осіб, яких об’єднують спільні інтереси, що продає своїм членам акції, приймає від них вклади та надає їм позики.

Фінансові компанії, як правило створюються при великих підприємствах. Свої грошові фонди формують шляхом емісії та продажу акцій і облігацій. Надають позики і кредити для придбання дорогих речей (меблів, автомобілів тощо).

Інвестиційні  компанії (фонди) – компанії, які акумулюють кошти приватних інвесторів шляхом емісії власних цінних паперів (боргових зобов’язань) і вкладають їх в акції та облігації підприємств своєї країни та іншого світу. Інвестиційна компанія (подібно до інвестиційного банку) займає проміжне становище між позичальником та індивідуальним інвестором, але, на відміну від банку, повністю виражає інтереси інвестора.

Страхові  компанії - спеціалізовані організації, які залучають грошові ресурси страхувальників з метою відшкодування збитків, спричинені настанням шкідливих для здоров’я та матеріального благополуччя страхових подій як фізичним, так і юридичним особам, що створює сприятливі умови для безперебійного процесу суспільного відтворення.  Страхові внески страхувальників використовують для страхових виплат у разі настання страхового випадку для застрахованого.

Спеціальні (позабюджетні) фонди – грошові фонди, які формуються з метою цільового фінансування видатків, не передбачених державним бюджетом.

Різновидами позабюджетних фондів є інвестиційні, стабілізаційні, позикові, благодійні, соціального, майнового й особистого страхування та страхування відповідальності. Основним джерелом надходжень до спеціальних фондів є обов’язкові відрахування підприємств, організацій, установ і громадян.

Прикладом спеціальних фондів в Україні  є:

• Пенсійний фонд України;
• Фонд соціального страхування України;

• Фонд для  здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи;
• Державна інноваційна компанія та ін.

Чинне законодавство України забороняє  страховикам виступати позичальником  на кредитному ринку, хоча світова практика свідчить про те, що саме страхові компанії та пенсійні фонди займають наступне після комерційних банків місце за обсягом ресурсів, що пропонуються на кредитному ринку.

Взаємні фонди приймають кошти від фізичних осіб і вкладають їх у звичайні акції, облігації корпорації, короткострокові комерційні векселі та муніципальні цінні папери. Фізична особа, яка вклала кошти в ці фонди, володіє певною їх часткою і має право в будь-який момент продати цінні папери фондові.

Взаємний  фонд грошового ринку - різновид взаємних фондів, коли акціонери мають право виписувати чеки з певними обмеженням суми, що забезпечує функціонування акцій фонду на фінансовому ринку подібно до чекових депозитів, які приносять проценти. Залучені кошти інвесторів використовують для придбання короткострокових (60 днів) цінних паперів високої якості. Отримані проценти виплачуються акціонерам фонду.

Функції фінансових і кредитних  посередників.

Фінансові й кредитні посередники виконують  важливі функції на кредитному ринку:

• зменшують асиметричність інформації;
• знижують рівень ризику;
• зменшують операційні витрати;
• збільшують місткість кредитного ринку;
• сприяють розвитку конкурентних сил на кредитному ринку. [14.c 551-553]

Розділ  2. Зміст та теоретичні концепції монетарної політики

      Головним  завданням монетарної політики є визначення реального попиту на гроші з боку економічних агентів і забезпечення відповідної пропозиції грошей, яка б відповідала запланованому зростанню обсягу виробництва без загрози стабільності національної валюти та грошово-кредитного ринку в цілому, а також запобігала розвитку інфляції за рахунок монетарної складової.

      Крім  того, монетарна політика має вирішувати такі завдання :

- поліпшувати  структуру грошової маси;

- розширювати  сферу застосування безготівкових  розрахунків;

- забезпечувати зростання обсягів валютних резервів центрального банку (НБУ);

- забезпечувати  економічно обґрунтований рівень  обмінного курсу національної  грошової одиниці (гривні).

      Теоретично  основою здійснення грошово-кредитної  політики є кейнсіанська та монетаристська концепції, які по різному визначають її дієвість, та механізми  впливу на макроекономічну ситуацію.

2.1  Кейнсіанська та монетаристська концепції грошової політики

За кейнсіанською  та монетаристською концепціями  центральною проблемою грошової політики є маніпулювання грошовою пропозицією (М^s) з метою впливу на найважливіші макроекономічні параметри.

Згідно  з кейнсіанською  концепцією грошової політики:

- грошова політика менш впливова, ніж бюджетно-податкова;

- зміна грошової пропозиції (М^s) може впливати на сукупні витрати (AD) опосередковано через зміну ставки процента (і);

- існують певні обмеження впливу грошової пропозиції (М^s) на ставку процента (і), а ставки процента – на рівень інвестиції (І);

- коливання грошової  пропозиції (М^s) змінює ставку процента (і), яка визначає рівень інвестування, а інвестиції (І) як елемент сукупних витрат впливають на сукупний попит (AD) і рівноважний обсяг виробництва (Y).

Відповідно  до монетаристської  концепції грошової політики:

- зростання грошової маси (М^s) призводить до зростання темпів інфляції (Р);

- зміна грошової пропозиції (М^s) безпосередньо впливає на сукупні витрати (AD), бо за основу береться рівняння обміну M*V=P*Y;

- маніпулюючи грошовою масою, не можна вплинути на ставку процента;

- головним засобом пожвавлення економіки має бути не стимулювання зростаючою грошовою пропозицією, а структурні зміни економіки, розширення виробничих можливостей.

Здійснення  грошово – кредитної політики потребує певних засобів та інструментів впливу на економіку Таблиця 4 (2.1)

Таблиця 4 (2.1) Класифікація грошово – кредитної політики