Облік розрахунків з покупцями та замовниками у ПОСП Москаленка Новобузького району

 

 

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

 

 

 

 

 

Кафедра бухгалтерського обліку і аудиту

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА

з фінансового обліку на тему:

Облік розрахунків з покупцями та замовниками 

у ПОСП  Москаленка Новобузького району

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконав студент

групи Б 3/1

Канівець І.О. 

 

Перевірив:

 

 

 

 

 

 

Миколаїв – 2009

 

Вступ

Для України нарощування виробництва сільськогосподарської продукції має стратегічне значення для підйому національної економіки, тому що при успішному його розвитку створюються умови для подолання кризового стану ряду суміжних галузей. Але за останні роки її обсяги постійно скорочувалися. В 2007 році було отримано всього 24,6 млн. тонн зерна, тоді як критична межа виробництва складає 31,6 млн. тонн. Отже, підвищення рівня ефективності виробництва сільськогосподарської продукції є найважливішим завданням, від рішення якого залежить продовольча безпека країни. Розв'язання його повинно здійснюватися не тільки на державному, але й на регіональному рівнях, де вирішуються питання забезпечення населення продуктами харчування. [1, с.74]

Питаннями підвищення економічної ефективності виробництва сільськогосподарської продукції займається велика група науковців. Ними розроблені стратегічні аспекти зміцнення сільськогосподарського виробництва в країні, структурної перебудови галузі, підвищення економічної ефективності використання земельних, матеріально-технічних і трудових ресурсів, ціноутворення, формування і функціонування ринків зерна.

Однак питання підвищення економічної ефективності виробництва сільськогосподарської продукції на рівні регіонів вимагають подальшого наукового обґрунтування і практичного вирішення.

Теоретична і практична значимість цієї проблеми обумовила вибір теми курсової роботи та її актуальність.

Основна мета роботи полягала у виявленні основних проблем розвитку сучасного сільського господарства та обґрунтуванні організаційно-економічних заходів з підвищення його ефективності.

Мета дослідження обумовила постановку і шляхи вирішення наступних завдань:

• уточнити сутність економічної ефективності виробництва сільськогосподарської продукції;
• визначити тенденції змін, які відбулись у сільському господарстві;
• визначити найважливіші фактори і механізм їх впливу на рівень економічної ефективності виробництва сільськогосподарської продукції;
• обґрунтувати перспективи розвитку та шляхи підвищення економічної ефективності рослинницьких галузей.

Предметом дослідження є методичні й прикладні аспекти проблеми підвищення економічної ефективності та тенденції розвитку виробництва сільськогосподарської продукції в умовах ринкової економіки.

Вивчення питань економічної ефективності виробництва сільськогосподарської продукції здійснювалося на базі багаторічних фактичних даних України, Миколаївської області, а саме ПОСП ім. Москаленка.

Теоретичною і методологічною основою дослідження стали системний підхід до вивчення економічних явищ, законодавчі та інші нормативні акти з питань аграрної реформи, праці економістів-теоретиків і сучасні концепції підвищення економічної ефективності в нових умовах господарювання. Широко використовувалися праці українських, російських та інших вчених з економіки й організації сільськогосподарського виробництва, зокрема, роботи, присвячені ефективності і резервам її підвищення, ефективності інтенсифікації і зростання рентабельності виробництва.

Як вихідна інформація в курсовій роботі використовувалися матеріали статистичної звітності  України, Миколаївської області, а саме ПОСП ім. Москаленка Новобузького району.

У процесі дослідження застосовувалися статистичний, економіко-математичний, графічний методи, а також метод порівнянь.

Під час виконання курсової роботи були використані економіко-статистичний (ланцюговий, базисний, індексний) та розрахунково-конструктивний методи дослідження, а також використані форми державної звітності:

• ф.№ 50-СГ,
• ф.№ 24,
• ф.№ 11-ОЗ,
• ф.№ 29-СГ,
• інші матеріали.

Даний курсова робота надрукована на 41 сторінці друкованого тексту.

3, 
Розділ 1

 Підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва – основа стабілізації  економіки агарних підприємств

 

1.1. Основні напрямки підвищення економічної ефективності

виробництва соняшнику

 

Насіння олійних культур - унікальна сировина для отримання продовольчих та технічних олій, дешевих харчових та кормових видів білка з особливими біологічними та функціональними властивостями, високим вмістом біологічно-активних речовин та широким набором макро-, мікро - та ультрамікроелементів. Рослинні олії необхідні всім галузям народного господарства. Вони можуть бути надійним джерелом валютних надходжень. Із українських олійних культур найбільше значення для цієї мети мають соняшник, соя та ріпак. Серед них, особливо за останні роки, домінуюче місце займає соняшник, частка якого у структурі виробництва олійних культур становить понад 90%. Очевидна і важливість цієї культури - нині в Україні соняшник є основною культурою для виробництва рослинної олії та високобілкових кормів, а його експорт приносить значний валютний прибуток. Україна займає одне з провідних місць (третє, поступаючись Аргентині і Росії) серед соняшникосіючих держав, виробляючи щорічно близько 10% насіння соняшнику у світі [5].

Вирощування цієї культури - один з прибуткових напрямків сільськогосподарського виробництва, тому на фоні загального скорочення посівних площ і виробництва продукції господарства розширяють посіви соняшнику. Ці та інші причини призвели до того, що в останні роки соняшник вирощується в Україні за тактикою "спаленої землі". Таку ситуацію слід розглядати як екологічно небезпечну.

Одночасно з розширенням посівних площ, валовий збір соняшнику

зменшується, що є наслідком зниження врожайності. Це свідчить про погіршення економіки господарств, а також послаблення матеріально-технічного забезпечення вирощування цієї культури. Нині лише 30% посівних площ засівається високопродуктивним гібридним насінням соняшнику. Більшість з господарств не забезпечені і не здатні забезпечити себе технічними засобами, паливно-мастильними матеріалами, засобами захисту рослин, мінеральними добривами тощо [18].

Отже, без застосування сучасних технологій, наукової обґрунтованості, не можна розраховувати на одержання високих врожаїв соняшнику, бо природна родючість ґрунтів, яка з року в рік вичерпується, не забезпечить приріст валових зборів цієї культури.

Ще однією вагомою причиною зниження продуктивності соняшнику в цілому в Україні є його поширення у регіонах, які не мають відповідних грунтово-кліматичних умов для його вирощування, зокрема в зоні Полісся, частково в Лісостепу, Закарпатті. Адже відомо, що ефективність територіального розміщення виробництва залежить від природно - кліматичних умов регіону. Природні умови визначають основу поділу праці в сільському господарстві, його регіональну, спеціалізацію, рівень розвитку якої є важливою умовою підвищення ефективності господарської діяльності агропромислового комплексу регіону в цілому.

 Як визначає Невлад  В.Ф., до основних причин низької  врожайності соняшнику можна  віднести:

• неналежне ставлення до агротехніки вирощування соняшнику та використання низькопродуктивного насіннєвого матеріалу;
• відсутність заходів економічного стимулювання за одержання високої врожайності й олійності;
• відсутність відповідної стратегії розвитку виробництва олійних культур в Україні [  ]..

Мається на увазі , насамперед різке збільшення посівних площ під соняшником, що не відповідає правилам раціональних сівозмін і негативно позначається на природній родючості чорноземних грунтів степової зони України.

Питання полягає в тому, щоб змінити технологію вирощування соняшнику: розширити індустріальні й інтенсивні технології, добиватися на цій основі зростання врожайності. При вирощуванні соняшнику не існує основного, найбільш значущого фактора зростання врожайності. Усі певною мірою впливають на врожайність: агротехніка, сорти і гібриди, боротьба з шкідниками, але пріоритет належить віддати чергуванню полів, або сівозміні. Соняшник не варто повертати на те саме поле раніше ніж сім років. Ось тут і виникає проблема концентрації посівів і спеціалізації господарств. Сільськогосподарське виробництво можна віднести до типу екстенсивного, насамперед за зовнішніми ознаками, такими як обмеженість застосування добрив і засобів захисту рослин, відведення щорічно великих площ під перелоги й пари для відтворення продуктивності земельних угідь, незначне застосування новітніх, удосконалених машин і знарядь праці, значні площі малопродуктивних лук і пасовищ, малоефективне використання робочої сили. При екстенсивному ведені господарства виробники намагаються розширити площі посіву при найменших затратах праці й витратах капіталу і намагаються взяти зиск масою дешевої продукції, одержуючи з кожної її одиниці порівняно невеликий прибуток.

У сучасних умовах розмежувати екстенсивну ф інтенсивну системи господарювання складно, оскільки абсолютна більшість сільськогосподарських підприємств немає ні капіталу, ні обігових коштів, а також умов для проведення іригації, і нарешті, стимулів для збільшення виробництва продукції через відсутність інфраструктури ринку й механізмів його регулювання в державі.

Розробка перспективних напрямів розвитку АПК, вдосконалення регіональної спеціалізації базуються на врахуванні тенденцій і сучасного етапу розвитку, а також доцільності досягнення оптимального поєднання складових регіональних комплексів на базі найповнішого використання

природно - економічних умов регіонів [13].

Так, на думку Крестьянинової О. є необхідність створення соняшникового підкомплексу, який повинен складатися з різноманітних галузей і видів діяльності. Серед них слід виділяти такі: виробництво, заготівлю і зберігання насіння соняшнику, переробку та реалізацію його продукції. Ці галузі формують основне виробництво підкомплексу. До цього рангу слід віднести також підприємства, що випускають спеціалізовані технічні засоби для соняшникового господарства, технологічне обладнання для галузей, що переробляють продукцію соняшнику. В соняшниковому підкомплексі досить різноманітне інфраструктурне забезпечення: спеціалізований транспорт, науково-дослідні інститути, селекційні станції, конструкторські бюро, які забезпечують селекцію культури, насінництво та агротехніку їх вирощування, технологію зберігання і переробки насіння соняшнику, олії, зеленого корму, силосу, макухи та шроту.

Обсяг і кількість продукту переробки соняшнику залежать від різних факторів. Зокрема, в сільському господарстві до них належать врожайність, вміст в насінні соняшнику олії, скорочення втрат; в переробних галузях - своєчасна переробка, збереження якості, мінімум втрат; в торгівлі - своєчасна і вигідна реалізація, збереження якості, недопущення втрат [9].

Виробничо-технологічна основа функціонування ринку соняшнику має враховувати наступне:

• усі   підприємства, що охоплюють виробництво, переробку та реалізацію насіння соняшнику, повинні бути пов'язані між собою послідовністю технологічних процесів, тобто потрібна чітка збалансованість;
• кінцеві результати господарювання мають залежати від потужностей 
  переробних підприємств;
• соняшникове виробництво досить матеріаломістка сфера - в сільському господарстві значна частка витрат на насіння, добрива, засоби захисту соняшнику від бур'янів і шкідників, паливно-мастильні матеріали, експлуатацію техніки,  а на переробних підприємствах - на  підготовку і переробку насіння, виробництво олії (водо-, тепло-, енерговитрати);

• кінцевою  метою  має  стати  забезпечення  реалізації через торгівлю і громадське харчування не лише кінцевої (насіння, олія), а й супутньої чи побічної продукції (макуха, шрот).

Формування ринку соняшнику своєю суттю вирішує широке коло соціально-економічних завдань. Від його розвитку залежить функціонування важливих галузей промисловості. Саме ж функціонування ринку потребує відповідних машин, техніки, обладнання промислового походження, а також добре налагодженої системи виробничо-технологічного обслуговування.

В цьому випадку назріває потреба сформулювати такий організаційно-економічний механізм, за якого сільське господарство, переробні та агросервісні підприємства, торгівельні організації на рівні груп господарств та адміністративних районів однаковою мірою були б зацікавленні в об'єднанні зусиль для організації скоординованого агропромислового виробництва, зорієнтованого на ринкові умови і високий загальний кінцевий результат.

Таким чином, створення організаційно-економічного механізму можливе лише за умов організаційного оформлення в єдине ціле аграрного, промислового і торгівельного циклів, одержання та реалізації кінцевого продукту.

В основі такого механізму повинні бути покладені такі вимоги:

• потреба реалізації економічного інтересу кожної галузі інтегрованого виробництва і надання йому не вузько галузевого, а спільного характеру:
• необхідність підпорядкування виробництва кінцевого продукту реальному платоспроможному попиту та потреба наповненості ринку;
• досягнення  пропорційності  та  збалансованості  між  визначальними факторами   інтегрованого   виробництва - кількість кінцевого продукту і купівельна спроможність населення, обсяги виробництва сировини і можливість її ефективної переробки;

• створення необхідних умов для нормального відтворювального

процесу не лише на основному виробництві, а й у суміжних і допоміжних ланках;

• надання власному виробництву і переробці соняшнику пріоритетного значення;

• раціональне поєднання техніко-технологічних і фінансово - економічних особливостей інтегрованого виробництва з потребою комплексного використання природних, технічних і людських факторів.

Як зазначає Т.М. Ковальчук, формування АПК є відображенням об’єктивного процесу поєднання сільського господарства та промисловості, розвитку різних форм агропромислової інтеграції [16]. Щоб створити умови та викликати економічний інтерес виробників до створення організаційно-економічного механізму, треба йти шляхом процесу агропромислової інтеграції.

Розвиток інтеграції сільського господарства та переробної промисловості виражається у переході традиційних фермерських і селянських господарств до створення в регіоні спеціалізованих агропромислових систем, які б на добровільних засадах і взаємовигідних умовах об'єднали інтереси виробництва сировини, її переробки та реалізації продукції. У таких системах особливе місце повинні займати інтеграційні процеси, здійснення яких спрямовується не лише на поступове технологічне об’єднання діяльності сільськогосподарських і переробних підприємств, а також на їх органічне злиття у майбутньому в юридично єдині формування [27].

Розвиток відносин між виробниками соняшнику і переробними підприємствами, як вважає Ю.В. Домашенко, повинен базуватися на тому, що дана продукція має бути власністю виробників соняшнику, а розрахунок за переробку здійснюватися або в грошовій формі або адекватною кількістю сировини чи продуктами його переробки [38].

Водночас все більше сільськогосподарських підприємств намагаються створити, а де вона вже є - розширити переробку  своєї продукції безпосередньо  на місцях. Одна  з найпоширеніших видів внутрішньо - господарської переробки є переробка насіння соняшнику на олію.

Як стверджує О.Ф. Савченко, у сучасних умовах внутрішньогосподарська переробка має значні переваги. По-перше, господарство позбавляється додаткових витрат на перевезення сировини до переробних підприємств, що при дефіциті енергоносіїв має велике значення. По-друге, в господарстві залишаються відходи переробки (висівки, макуха, відвійки), що при нестачі високопоживних кормів підсилює кормову базу тваринництва. По-третє, перероблена продукція завжди оцінюється дорожче, ніж сировина. Це дає змогу господарству одержувати додатковий прибуток, до того ж готівкою. Водночас продукція, вироблена в сільськогосподарському підприємстві, за ціною дешевша, ніж у державній чи комерційній торгівлі. При низькій платоспроможності населення це значно збільшує попит на неї. По-четверте, перероблена продукція стає більш транспортабельною і при належних умовах довше зберігається, а це особливо важливо для продукції, що псується. Тим самим створюється можливість маневру щодо місця і часу реалізації, що за умов ринкової конкуренції дуже важливо. І, нарешті, налагодження переробки в господарстві забезпечує зайнятість сільського населення [26].

Однак не слід повністю ідеалізувати внутрішньогосподарську переробку. Передовий іноземний і вітчизняний досвід свідчить, що реального впливу на пропозицію ринку, особливо експортного, дрібні підприємства не справляють. Навіть сучасні види обладнання не дозволяють отримувати в господарствах продукцію належного рівня і якості. При існуючих потужностях підприємств технологічно не можливо застосовувати сучасні лінії рафінування і глибокого очищення олії. Крім дорогого високотехнічного обладнання, це потребує залучення висококваліфікованої робочої сили і суворого дотримання технологічної дисципліни, що зараз досягти дуже важко.

Поряд з цим, розбалансованість процесу міжгалузевої агропромислової

інтеграції за рахунок непосильного зростання монополізму переробних галузей, з одного боку, і розгортання міні-переробки продукції в аграрних

підприємствах - з іншого боку не слід розглядати як фактор компенсації втрат.

Склалася ситуація, за якої потоки готової продукції переробки до споживачів проходять через кількох торгівельних посередників, внаслідок чого роздрібна ціна непомірно зростає. а продукція стає неконкурентноспроможною. Ми вважаємо, що з метою скорочення шляху проходження продукції, а отже її здешевлення доцільно повернутися до спрощених методів реалізації (прямих зв'язків) і запровадити фірмову торгівлю. За рахунок цього вдасться не лише зробити продукцію дешевшою, а й наповнити внутрішній ринок, захистити його від засилля імпортованого продовольства, яке дешевше, але не завжди краще за якістю.

Такі специфічні прояви міжгалузевих відносин у рамках сформованих і несформованих підкомплексів потребують глибокого теоретичного осмислення і практичного вирішення в системі трансформації переваг продуктової інтеграції  в добре налагоджений агропромисловий цикл одержання і реалізації кінцевого продукту. Тому актуальним є формування ринку соняшнику.

.

 

1.2. Показники економічної ефективності виробництва соняшнику і методика їх визначення

 

Ефективність виробництва як економічна категорія відображає дію об’єктивних економічних законів, яка виявляється в результаті виробництва і живої праці, а також сукупних їх вкладень.

 Відповідно економічна ефективність виробництва насіння соняшнику означає одержання максимальної кількості продукції з одного гектара земельної площі при найменших затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції. Ефективність виробництва включає не тільки співвідношення результатів і витрат виробництва, в ній відбиваються також якість продукції, і її здатність задовольняти ті чи інші потреби споживача.

Для визначення ефективності виробництва необхідно використовувати систему показників спроможних водночас відображувати специфіку, і особливості сільського господарства, пов’язані з функціонуванням у цій галузі головного засобу виробництва – землі.

Показники ефективності повинні характеризувати ступінь результативності виробництва і давати змогу здійснювати порівняльну оцінку її в динаміці й територіальному аспекті за окремими підприємствами.

Для визначення економічної ефективності виробництва насіння соняшнику використовуються, як вартісні, так і натуральні показники.

До натуральних  показників належить урожайність зернових (У):

У =

,                                               (1.1)

де ВЗ – валовий збір насіння соняшнику,

      Пл – площа  посіву, га

До вартісних показників відносяться:

     1.Вихід валової продукції  на 

         а)1 га посіву (ВПпл):

ВПпл = , (1.2)

       де ВП – валова продукція  в порівнянних цінах, грн;

      При розрахунку економічної ефективності валова продукція оцінюється в порівняльних цінах. Це дає змогу розглядати цей показник у динаміці, провести співставлення його по господарствах, які працюють в однакових умовах. Економічна ефективність виробництва вища, якщо збільшення виробництва продукції з кожного гектара  і поліпшення її якості супроводжується зниженням собівартості продукції.

    б) одного працівника  зайнятого у виробництві насіння соняшнику бригади (ВПр):

ВПр = ,                                                 (1.3)

де Р – загальна кількість робітників, що зайняті вирощуванням соняшнику, чол.

Даний показник характеризує ефективність використання трудових ресурсів у господарстві.

    в)1 люд-год (ВПвп):

ВПвп = , (1.4)

де ВПр – прямі витрати праці витрачені на виробництво соняшнику, люд-год.

Вихід валової продукції на 1 люд-год є прямим показником продуктивності праці.

    г) 100 грн виробничих витрат  в цілому, або у розрізі культур (ВПвв):

ВПвв = r 100 (1.5)

де ВВ – загальні виробничі витрати на виробництво соняшникуа.

2.Ціна реалізації 1 ц соняшника (Ц):

Ц = , (1.6)

де В – виручка від реалізації насіння соняшника, грн.;

     ОР – обсяг реалізованої  продукції, ц

3. Прибуток в цілому, або у розрізі культур:

П = В – ПСвп, (1.7)

де ПСвп – повна собівартість валової продукції.

4. Прибуток в розрахунку на 

    а)1 га посіву ( Пп):

Пп =

;                                                    (1.8)

    б) 1 люд- год (Пвпр):

Пвпр = ; (1.9)

    в) 100 грн виробничих витрат (Пвв):

Пвв = . (1.10)

5.Валовий дохід:

ВД = Воп + П – Зб, (1.11)

       де Воп – втрати на оплату праці, Зб – збиток.

6.Валовий дохід в розрахунку  на:

        а) 1 га посіву 

ВДпл. = ; (1.12)

        б)1 ц виробленої  продукції 

ВДвз = , (1.13)

  де ВЗ – валовий збір 

       в) 1 люд.-год.

ВДвпр = . (1.14)

  7.Рівень рентабельності виробництва насіння соняшника ,% (Рр):

Рр = r 100, (1.15)

     де С – собівартість  реалізованої продукції, грн.

Підсумовуючи слід наголосити, що тільки комплексне використання показників економічної ефективності виробництва аграрної продукції дає можливість для об’єктивної оцінки стану сільськогосподарського виробництва.

 

 

Розділ 2

РІВЕНЬ І ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИРОБНИЦТВА СОНЯШНИКУ В ПОСП ім. Москаленка Новобузького району Миколаївської області

 

2.1 Виробничо-економічна характеристика 

 

Розпочинаючи характеристику господарства, хочу звернути увагу на селище, де розташоване господарство. ПОСП ім. Москаленка Новобузького району розташований за 25 кілометрів від районного центру. Центральною садибою господарства є с. Вільне Запоріжжя, що знаходиться за 92 кілометри від м. Миколаєва. Рельєф території господарства рівнинний, що сприяє розвитку сільськогосподарського виробництва, в цілому, та тваринництва зокрема. Більшість доріг, які пролягають територією ПОСП є асфальтованими. Миколаїв є основним центром збуту продукції. Найближча залізнична станція знаходиться на відстані 25 кілометрів від господарства.

Клімат характеризується різкими та частими коливаннями річних та місячних температур, нестійкою вологістю, великими притоками тепла та відносно низькою вологістю повітря. Середня температура за рік 11,5 градусів Цельсія. Зими в даному господарстві м’які, малосніжні, мають нестійкий сніговий покрив ( 30-50 днів ). При малосніжних зимах ґрунт промерзає до 40 сантиметрів. В осінньо-зимовий період потепління змінюється на морози. Нерідко в жовтні-січні при достатній вологості ґрунтів появляються сходи озимих культур.

ПОСП ім. Москаленка є досить великим підприємством, одним з найбільших в Новобузькому районі. Така ситуація склалася тому що на базі ПОСП не проводилося розпаювання і більша частина господарства належить державі.

Далі ми маємо перейти до аналізу іншого показника, який значною мірою впливає на ефективність сільськогосподарського виробництва: рівень спеціалізації господарства, того наскільки воно відповідає природно-кліматичним умовам, його місцезнаходженню. Основним показником, за допомогою якого визначається спеціалізація господарства, є структура грошових надходжень від реалізації товарної продукції.

Таблиця 2.1

Показники розміру ПОСП ім. Москаленка Новобузького району Миколаївської області

Показники	Роки			В середньому на одне господарство району у звітному році
	2005	2006	2007
Валова продукція в порівняльних цінах 2005р., тис. грн.	4187,12	4664,36	2777,47	3456
Грошова виручка від реалізації продукції сільського господарства, тис. грн.	1944	1923,1	2928,7	3145
Площа сільськогосподарських угідь, га	2845	2853	2863	4589
Вартість основних фондів, тис. грн.	897,5	1083	1271	2589
Середньорічна чисельність працівників, чол.	94	86	78	135
Середньорічна кількість худоби та птиці в перерахунку на умовне поголів'я, гол.	135,2	179,6	169	230,1

 

Таким чином, аналізуючи данні розраховані в таблиці 2.1. можна зробити висновок про те, що ПОСП ім. Москаленка відноситься до середніх господарств. Про це свідчать показники: середньорічної чисельності працівників зайнятих в сільськогосподарському виробництві 78 чол. та площа сільськогосподарських угідь, що в середньому складає 2863 га.

Ефективність виробництва в аграрних підприємствах залежить не лише від розміру провідних галузей, а й від того як розвинуті й інші галузі, що мають товарних характер.

На ефективність сільського господарського виробництва впливає також рівень спеціалізації господарства, наскільки він відповідає природно-кліматичним умовам, його місцезнаходженню. Щоб розрахувати рівень

спеціалізації скористаємося табличкою 2.2.

Таблиця 2.2

Розмір та структура грошових надходжень від реалізації продукції сільського господарства в ПОСП ім. Москаленка Новобузького району Миколаївської області