Облік розрахунків з постачальниками та підрядниками

ЗМІСТ

Вступ

На сучасному етапі розвитку всіх форм підприємницької діяльності дуже важливим є правильне та ефективне ведення розрахунків з постачальниками, підрядниками та іншими кредиторами. Діяльність будь-якого підприємства не можлива без допомоги сторонніх організацій, які забезпечують підприємство необхідними для їх діяльності товарно-матеріальними цінностями, а також надають роботи та виконують послуги.

Тема є дуже актуальною в наш час, коли активно розвиваються телекомунікації та технології і є необхідність втілювати всі можливості техніки задля полегшення праці працівників, що дає змогу набагато легше отримувати та відвантажувати продукцію, виконувати роботи та надавати послуги.

Сучасна ринкова економіка змушує розширювати зв'язки з іншими організаціями для покращення якості продукції, вивезення її не тільки на території України, а і за кордон.

Майже всі суб’єкти господарської діяльності так чи інакше споживають товари та послуги інших суб’єктів. Ведення обліку розрахунків з постачальниками, підрядниками та іншими кредиторами є важливою складовою для забезпечення ефективної співпраці з іншими підприємствами, та надання повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства для прийняття рішень.

Тема обліку розрахунків з постачальниками та підрядниками розглядалась провідними вітчизняними науковцями з бухгалтерського обліку, зокрема Ф.Ф. Бутенцем, А.С. Барановською, Г.В. Власюком, В.В. Жуковською, А. Козорозом, О. С. Кравченком, О.М. Шапошніковою та іншими. Проте ряд питань досі залишаються недостатньо вивченими, що зумовлює актуальність даної теми та подальшого дослідження.

Метою написання курсової роботи є обґрунтування  теоретичних та практичних навичок ведення обліку розрахунків з постачальниками, підрядниками та іншими кредиторами.

Досягнення мети курсової роботи зумовило постановку і вирішення наступних завдань:

• дослідження економічного змісту розрахунків з постачальниками, підрядниками та іншими кредиторами ;
• опрацювання нормативної бази, що регулює облік розрахунків з постачальниками, підрядниками та іншими кредиторами;
• опрацювання літературних джерел вітчизняних та зарубіжних авторів (підручників, посібників, енциклопедичних словників, періодичної літератури, інтернет-ресурсу, статистичних довідників, ін.);
• дослідження технології документування господарських операцій і процесів з обліку розрахунків з постачальниками, підрядниками та іншими кредиторами,
• дослідження практики ведення обліку і складання звітності щодо заборгованості з постачальниками, підрядниками та іншими кредиторами на АТ «Каштан»
• надання пропозицій з удосконалення обліку розрахунків з постачальниками, підрядниками та іншими кредиторами.

Предметом дослідження курсової роботи є сукупність теоретичних і практичних питань обліку розрахунків з постачальниками, підрядниками та іншими кредиторами.

Об’єктом дослідження курсової роботи є розрахунки з постачальниками, підрядниками та іншими кредиторами.

Методи дослідження, які використовуються при написанні курсової роботи: метод діалектичного пізнання, дедуктивний, спостереження, порівняння, логічного викладення, узагальнення, аналіз і синтез, аналогія та конкретизація, прийоми групування і деталізації.

Джерелами написання курсової роботи слугували закони, нормативно-правові документи, статистичні довідники, підручники, навчальні та практичні посібники, монографії та наукові публікації вітчизняних фахівців.

Для дослідження обліку розрахунків з постачальниками, підрядниками та іншими кредиторами обрано підприємство «Каштан», основним видом діяльності якого є будівництво доріг .

РОЗДІЛ 1

ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ РОЗРАХУНКІВ З ПОСТАЧАЛЬНИКАМИ, ПІДРЯДНИКАМИ ТА ІНШИМИ КРЕДИТОРАМИ ТА ЇХ РОЛЬ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ВИРОБНИЧОГО ПРОЦЕСУ

1.1. Економічна сутність розрахунків  з постачальниками, підрядниками  та іншими кредиторами

Процес постачання в широкому розумінні означає загальне керівництво постачальницькою діяльністю, здійснення якої покладено на спеціалізований відділ. Завданням відділу постачання є визначення рівня витрат на організацію постачання, здійснення політики щодо постачальників, укладання договорів тощо.

Відділ постачання відбирає з масиву постачальників таких, що забезпечують якісні матеріальні ресурси за прийнятним рівнем цін на матеріали, вузли, устаткування, економічно вигідні товарні партії, регулярність поставок. Особлива увага звертається на умови розрахунків та доставку найбільш економічним способом з метою зниження транспортних та складських витрат.

По визначенню Кондракова М. П., до постачальників та підрядників відносять організації, що поставляють сировину й інші товарно-матеріальні цінності, а так що само роблять різні види послуг (відпустка електроенергії, пари, води й ін.) і виконуючі різні роботи (капітальний і поточний ремонт основних засобів і ін.) [13, с. 123].

Порядок і форми розрахунків між постачальником і покупцем визначаються в господарських договорах. Це найбільш розповсюджена та важлива основа виникнення зобов’язань, основна форма реалізації товарно – грошових відносин у ринковій економіці.

Постачальник – юридична чи фізична особа, товаровиробник, торговець, що забезпечує постачання товарно-матеріальних цінностей (сировини, матеріалів, палива, будівельних матеріалів, запчастин, товарів), надання послуг (постачання електроенергії, газу, води, пари тощо), виконання робіт (поточний і капітальний ремонт основних засобів тощо) покупцям відповідно до замовлень, заявок, угод, договорів [4, с.153].

Підрядники – спеціалізовані підприємства або фізичні особи, які виконують будівельно-монтажні роботи при спорудженні об’єктів на підставі договорів підряду на капітальне будівництво [4, с.149].

Інші кредитори – підприємства, організації за операціями некомерційного характеру перед якими дане підприємство має кредиторську заборгованість.

Поняття «розрахунки» та «заборгованість» в переважній більшості містять посилання на «зобов’язання»: розрахунки виникають за зобов’язаннями або зобов’язання випливають з розрахунків, заборгованість – це зобов’язання або навпаки. Тобто є необхідність визначити місце кожного з понять та взаємозв’язки між ними [15, с. 257]. Зобов’язання мають масштабний характер, проникають в усі сфери діяльності підприємства та виникають з моменту прийняття будь-якого рішення, але не кожне зобов’язання є дійсним. У разі прийняття рішення про практичну реалізацію зобов’язання, яке передбачає обмін ресурсами, та набуття ним юридичного оформлення, його можна вважати фінансовим. Виконання фінансового зобов’язання відбувається через систему розрахунків, які виникають та припиняються в момент руху тих чи інших ресурсів (або грошових коштів, або товарів, робіт, послуг). Стан розрахунків в будь-який момент їх існування характеризується дебіторською та кредиторською заборгованістю для кожного учасника. Існують різні визначення поняття в нормативних документах з бухгалтерського обліку, зокрема, в П(С)БО 2 «Баланс» зазначено, що:

Зобов’язання – заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють в собі економічні вигоди [3].

Заборгованість – це стан розрахунків за фінансовими зобов’язаннями на будь-який момент часу [9, с. 260].

Кредиторська заборгованість – тимчасово залучені суб’єктом у власне користування грошові кошти, які підлягають поверненню юридичній або фізичній особі [9, с. 261].

Оформляються і закріплюються господарські зв’язки договорами, згідно яким одне підприємство виступає постачальником товарно-матеріальних цінностей, чи робіт послуг, а інше їх покупцем, споживачем, а значить і платником. У договорах обмовляються: вид матеріальних цінностей, що поставляються, виконуваних робіт і послуг; комерційні умови постачання; кількісні і вартісні показники постачань; терміни відвантаження матеріальних цінностей (виконання робіт послуг); порядок розрахунків (умови платежів) між підприємством і постачальниками (підрядчиками).

Окрім звичайної форми розрахунків (готівковою та безготівковими грошовими коштами) розрахунки з постачальниками та підрядниками можуть здійснюватися покупцями (замовниками) шляхом заліку взаємної заборгованості у разі, коли покупець (замовник) у свою чергу виступає постачальником (підрядником) товарів (робіт, послуг) своєму постачальнику (підряднику). Для здійснення заліку необхідно, щоб вимоги були зустрічними, тобто такими, які витікають з різних двох зобов’язань між двома юридичними особами з тим, щоб той, хто є боржником одного, був кредитором іншого. Наявність перерахованих умов дає право якій-небудь із сторін провести залік в сумарному виразі, заявивши про це іншій стороні [11, с.285].

Облік розрахунків з постачальниками та підрядниками ведеться на рахунку, який призначений для обліку поточних зобов’язань за розрахунками з постачальниками, підрядниками та між учасниками промислово-фінансових групах одержані матеріальні цінності,виконані роботи та надані послуги.

Розрахунки з постачальниками є кредиторською заборгованістю за товари, роботи, послуги за умов наступної оплати або іншого погашення зобов’язань. У випадку здійснення передоплати в бухгалтерському обліку виникає дебіторська заборгованість за авансами виданими.

З метою підвищення надійності поставок при виборі постачальника потрібно враховувати ряд умов, серед яких: цінова конкурентоспроможність (включаючи витрати на зберігання, транспортування і страхування); умови платежу; гарантійні строки; ремонт і після продажне обслуговування; відповідність продукції постачальника стандартам якості; можливість закупок безпосередньо у виробників або оптовиків; географічне місце розташування; основні види діяльності та фінансовий стан; виробнича потужність та обсяги випуску продукції за останні роки.

Розрахунки з постачальниками та підрядниками здійснюється після відвантаження товарно-матеріальних цінностей, виконання робіт або надання послуг або одночасно з ними з згодою організації або по її дорученню, або по передоплати.

За економічним змістом розрахунки поділяються на дві основні групи (системи):

• за товарними операціями, тобто всі розрахунки між підприємствами і господарськими організаціями за реалізовану продукцію, виконані роботи, послуги і придбані матеріальні цінності та послуги;
• за нетоварними операціями, до яких належать відповідні платежі до бюджету; одержання і повернення банківських кредитів, сплата страхових платежів, розрахунки за претензіями, нестачами і крадіжками та різні інші розрахунки [16, с. 325].

Найбільшу питому вагу в розрахунках підприємств мають розрахунки за товарними операціями – за реалізовану продукцію,виконані роботи і надані послуги, одержані матеріальні цінності та послуги.

Якщо спеціалізоване стороннє підприємство виконує будівельно-монтажні роботи, то розрахунки з таким підприємством належать до розрахунків з підрядниками.

При дослідженні економічної сутності категорії «розрахунки» було виявлено, що між науковцями і фахівцями у галузях бухгалтерського обліку, фінансів, економіки та управління не має одностайної думки, а в бухгалтерському обліку відсутнє будь-яке трактування. З погляду бухгалтерського обліку, розрахункові операції є об’єктом обліку, по-перше, як динамічний процес (проведення платежу одночасно чи після одержання товарів, робіт, послуг) і, по-друге, як статичний стан, тобто заборгованість між суб’єктами розрахунків.

Поняття «розрахунки» та «заборгованість» в переважній більшості містять посилання на «зобов’язання»: розрахунки виникають за зобов’язаннями або зобов’язання витікають з розрахунків, заборгованість – це зобов’язання або навпаки. Тобто є необхідність визначити місце кожного з понять та взаємозв’язки між ними.

Зобов’язання мають масштабний характер, проникають в усі сфери діяльності підприємства та виникають з моменту прийняття будь-якого рішення, але не кожне зобов’язання є дійсним. У разі прийняття рішення про практичну реалізацію зобов’язання, яке передбачає обмін ресурсами, та набуття ним юридичного оформлення, його можна вважати фінансовим.

Виконання фінансового зобов’язання відбувається через систему розрахунків, які виникають та припиняються в момент руху тих чи інших ресурсів (або грошових коштів, або товарів, робіт, послуг). Стан розрахунків в будь-який момент їх існування характеризується дебіторською та кредиторською заборгованістю для кожного учасника.

Економічна сутність кредиторської заборгованості полягає в тому, що це не тільки частина майна організації, як правило кошти, але і товарно-матеріальні цінності, наприклад у зобов’язаннях по товарному кредиті. У підприємств та організацій КЗ виникає найчастіше через невиконання установами своїх зобов’язань.

Отже, КЗ має двоїсту юридичну природу: як частина майна вона дає право володіння, чи навіть право власності щодо отриманих позичкових грошей чи речей, визначених родовими ознаками; як об’єкт зобов’язальних правовідносин – це борги організації перед кредиторами, тобто обличчями, уповноваженими на витребування чи стягнення від організації зазначеної частини майна.

Виходячи з сутності розрахунків, кожне підприємство одночасно є і кредитором, і дебітором, а кожна розрахункова операція приводить до одночасного виникнення дебіторської заборгованості в одного підприємства, і кредиторської – в іншого. Відтак, кожна розрахункова операція генерує різні, здебільшого суперечливі, цілі її суб’єктів. З чого можна дійти висновку, що на кожному підприємстві політики управління дебіторською та кредиторською заборгованостями повинні розроблятися не окремо, а бути узгодженими між собою. Однією зі спроб їх поєднати є політика управління грошовими потоками підприємства. Однак рух грошей – і позитивний, і негативний – не може відбуватись сам по собі, як не може представляти самостійну операцію. Тобто, формуючи політику управління грошовими потоками підприємству необхідно враховувати характер розрахункової операції, в результаті якої виник чи може виникнути рух грошових коштів.

На вітчизняних підприємствах кредиторська заборгованість займає стійкі позиції у фінансуванні поточної діяльності і в останні роки продовжується її зростання. Кредиторська заборгованість надає можливість підприємству тимчасово користуватися запозиченими коштами, але з іншого боку також зменшує показники платоспроможності і ліквідності. Кредиторська заборгованість відноситься до зобов’язань підприємства.

Зобов’язання є однією із складових Балансу і розглядаються як джерела формування фінансових ресурсів для фінансування операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємств.

Питанням щодо сутності поняття «зобов’язання», класифікації, оцінки та відображення їх на рахунках бухгалтерського обліку присвячено цілий ряд праць вітчизняних і зарубіжних авторів: О. Волинця, В. Гуліна, М. Козлової, Н. Коломійця, Д.Г. Лаптєвої, Р. Майданика, Л. Ніколенко, Л. Нікуліна,           І.Омецінської, О. Петрука, М. Пятова, І. Рильника, Я. Соколова,                   О.Солдаткіної та ін. Однак і дотепер ряд питань залишаються актуальними та до кінця невирішеними.

Авторами підіймаються проблеми розуміння сутності кредиторської заборгованості та ототожнення її з поняттям «зобов’язання», недосконалості нормативного законодавства, що регулює облік зобов’язань, відсутність в ньому єдиного критерію, для класифікації та оцінки зобов’язань з метою подальшого правильного відображення в обліку, піднімаються проблеми щодо обліку умовних зобов’язань та відображення в обліку ризиків зобов’язань, відсутності облікової номенклатури первинного та поточного обліку зобов’язань, журналів аналітичного обліку.

Суріна К.В. зазначає, що в бухгалтерському обліку зобов’язання характеризуються як оформлені договором цивільно-правові відносини, в силу яких одна сторона зобов’язана здійснити на користь іншої сторони певні дії або утриматись від певних дій, та як сума коштів, яка повинна бути сплачена на певну дату в майбутньому, або існуючі (завдяки минулим операціям чи подіям) зобов’язання підприємства щодо передачі певних активів чи надання послуг іншому підприємству у майбутньому. Зобов’язання існує тільки тоді, коли йому відповідає нормативно-правовий документ.

Категорія «зобов’язання»  тісно пов’язана з категоріями «розрахунки» і «заборгованість».

Городянська Л. В. зазначає, що зобов’язання – дещо ширша економічна категорія, ніж кредиторська заборгованість. В дискусії про визначення терміну «розрахунки» виділяють три основні позиції [10, с.232].

Відповідно до першої з них, розрахунки – це система взаємовідносин. Прихильники другої позиції вважають ці розрахунки безпосередньо взаємовідносинами (без використання слова “система”). Третя група  вчених лише пояснює економічну сутність розрахунків, не наводячи пояснення щодо їх визначення [19, с. 241].

Зобов’язання підприємства за розрахунками з постачальниками та підрядниками – це короткострокові зобов’язання, що виникають при постачанні продукції чи наданні послуг. Дані зобов’язання повинні погашатися згідно договорів про купівлю-продаж товарів, що заключається з постачальниками чи підрядниками.

Облік кредиторської заборгованості підприємств та організацій ведеться на рахунках класу 6 «Поточні зобов’язання», який об’єднує рахунки, призначені для обліку зобов’язань установи, що виникають у процесі її діяльності, і погашення яких здійснюється протягом одного бюджетного року.

До поточних зобов’язань підприємств та організацій належать:

– заборгованість за всіма видами платежів до бюджету, включаючи податки із заробітної плати;

– заборгованість із заробітної плати штатного і нештатного персоналу, із допомоги за тимчасовою непрацездатністю, за стипендіями аспірантам та учням;

– зобов’язання за відрахуваннями до Пенсійного фонду України, на соціальне страхування та індивідуальне страхування працівників;

– авансові платежі, отримані від фізичних і юридичних осіб у рахунок наступних поставок продукції, виконання робіт, надання послуг;

– кредиторська заборгованість постачальникам і підрядникам за матеріальні цінності, виконані роботи, отримані послуги.

На сьогоднішній день існує чимало підприємств, діяльність яких можлива тільки завдяки зобов’язанням за розрахунками з постачальниками.

Тобто практично не маючи власного капіталу, підприємство бере в кредит товар (тобто під реалізацію) і отримує значні прибутки не ризикуючи при цьому власним капіталом. Зобов’язання підприємства за розрахунками з постачальниками та підрядниками займають дуже важливе місце в системі управління діяльністю підприємства. Це аргументується тим, що приймаючи управлінські рішення щодо тактичних чи стратегічних планів підприємства, керівник в першу чергу робить аналіз чи перевірку фінансової звітності, а особливо зобов’язань підприємства, що дає змогу визначити його фінансову стійкість, незалежність та в кінцевому результаті прибутковість. Зобов’язання підприємства за розрахунками з постачальниками та підрядниками – це короткострокові зобов’язання, що виникають при постачанні продукції чи наданні послуг. Дані зобов’язання повинні погашатися згідно договорів про купівлю-продаж товарів, що аклечається з постачальниками чи підрядниками [6, с. 247].

Отже, розрахунки з постачальниками і підрядниками займають особливе місце  системі кредиторської заборгованості, здійснюються як в готівковій, так і безготівковій формі.

Розрахунки з постачальниками грають важливу роль у виробничому процесі, адже вони забезпечують підприємство необхідними для виробництва запасами. Якщо говорити про розрахунки з іншими кредиторами, то можна сказати, що вони теж постачають підприємству електроенергію, воду і надають підприємству послуги з оренди приміщення, яке використовують для виробництва продукції, робіт та послуг.

1.2.   Огляд нормативно-правових документів, які регламентують облік розрахунків  з постачальниками, підрядниками  та іншими кредиторами

Основою нормативно-правової бази, яка регламентує порядок ведення обліку розрахунків з постачальниками та підрядниками є Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку.

Зміст нормативно-законодавчої бази обліку розрахунків з постачальниками та підрядниками представлений в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1

Нормативно-законодавча база обліку розрахунків з постачальниками та підрядниками

Продовж. табл. 1.1

Розрахунки підприємства з постачальниками, підрядниками та іншими кредиторами регулюються такими нормативними актами:

1. Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»;
2. Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій;
3. Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку «Загальні вимоги до фінансової звітності
4. Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 11 «Зобов'язання».

Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що зобов'язання — заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку «Загальні вимоги до фінансової звітності». Цим НП(С)БО визначаються зміст і форма балансу та загальні вимоги до розкриття його статей. Норми цього НП(С)БО застосовуються до балансів підприємств, організацій та інших юридичних осіб (далі - підприємства) усіх форм власності (крім банків і бюджетних установ). В Балансі розрахунки з постачальниками та підрядниками відображаються в пасиві.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 11 «Зобов'язання». Це Положення (стандарт) визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про зобов'язання та її розкриття у фінансовій звітності. Норми цього Положення (стандарту) застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (далі - підприємства) незалежно від форм власності (крім бюджетних установ).

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 18 «Будівельні контракти». Це Положення (стандарт) визначає методологічні засади формування підрядниками у бухгалтерському обліку інформації про доходи та витрати, пов'язані з виконанням будівельних контрактів, та її розкриття у фінансовій звітності.

Поточні зобов'язання відображаються в балансі за сумою погашення. Відповідно до П(С)БО 11 «Зобов'язання» для визнання зобов'язань повинні бути дотримані дві умови:

• оцінка їх може бути достовірно визначена;
• існує ймовірність зменшення економічних вигод внаслідок їх погашення [3].

В П(С)БО 11 «Зобов'язання» відсутнє визначення критеріїв визнання того чи іншого виду зобов'язань.  Зобов'язання виникають на балансі підприємства та відображаються у фінансовій звітності в наступних випадках: