Організації грошового обігу в Україні

ЗМІСТ 
 
 

ВСТУП..........................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. СИСТЕМА ГРОШОВОГО ОБІГУ ТА ЇЇ ЕЛЕМЕНТИ..........................5

            1.1.Поняття грошового обігу та його роль.....................................................5

1.2.Характеристика готівкового та безготівкового грошового обігу...11

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ЗДІЙСНЕННЯ РЕГУЛЮВАННЯ  ГРОШОВОГО                                                                                                                                                              ОБІГУ В УКРАЇНІ......................................................................................................16

            2.1. Сучасний стан готівкового обігу............................................................16

           2.2. Стан безготівкового обігу........................................................................20

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ОРГАНІЗАЦІЇ  ГРОШОВОГО 

ОБІГУ В УКРАЇНІ......................................................................................................27

ВИСНОВКИ  І ПРОПОЗИЦІЇ.....................................................................................36

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...................................................................39 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВСТУП 
 
 

     Грошовий  обіг — це рух грошей у процесі  виробництва та обігу товарів, надання  послуг, здійснення різних платежів населенням. 
Наявність грошового обігу передбачає існування в країні певної грошової системи.

     У грошовому обігу України слід розрізняти грошовий обіг готівкою і  безготівковий грошовий обіг. Разом  безготівкові і готівкові кошти  створюють єдиний грошовий обіг, який в умовах ринкової економіки сприяє: 
перерозподілу грошових засобів між суб'єктами ринку та різними секторами економіки; задоволенню потреб економіки у грошових засобах завдяки регулюванню грошової маси в обігу тощо.

     Здійснення  організації грошового обігу  відіграє досить важливе значення у економіці будь – якої країни.

     Актуальність  розгляду даної теми пояснюється  тим, що у функціонуванні ринкової економіки  головну роль відіграють гроші і  грошовий обіг в державі. Адже саме гроші виступають основним інструментом функціонування ринкової економіки. Це обумовлюється тим, що вони опосередковують усі економічні відносини людей  з  приводу купівлі-продажу  результатів їхньої діяльності. А свої функції гроші виконують у результаті безперервного руху в сфері обігу.

     Практичне значення даної теми полягає у  тому, що її знання забезпечує розуміння форм та систем грошового обігу та методів його регулювання.

     Об’єктом  даної теми є грошовий обіг в Україні, а її предметом – методи, принципи здійснення регулювання та організації грошового обігу.

     Організацію грошового обігу розглядали досить багато вчених таких як О.А. Костюченко, О.О. Качан, І.Б. Заверуха, О.П. Орлюк, А.В. Лемківський, О. Шереметьєва, О.В. Сударенко тощо, але на сьогоднішній час дане питання не є вивчене повністю і сьогодні точиться багато дискусій щодо даної теми.

     Можна зазначити, що в процесі розгляду даної теми перед нами постають такі завдання:

• розкрити теоретичні основи поняття грошового обігу;
• дослідити роль грошового обігу;
• визначити сучасний стан готівкового і безготівкового обігу;
• визначити основні проблеми та перспективи грошового обігу в

Україні.

   Щодо  мети дослідження, то вона полягає в  дослідженні організації грошового  обігу в Україні.

   Дана  курсова робота складається із трьох  розділів.У першому розділі описується система грошового обігу та її елементи. У другому розділі розглядається організація та здійснення регулювання грошового обігу в Україні, а у третьому – проблеми та перспективи організації грошового обігу в Україні. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 1

СИСТЕМА ГРОШОВОГО ОБІГУ  ТА ЇЇ ЕЛЕМЕНТИ 
 
 

1. Поняття грошового обігу та його роль

     Реалізація  суті і функцій грошей здійснюється в процесі їх постійного руху. В найбільш узагальненому визначенні цей рух грошей називають грошовим обігом.

     Грошовий  обіг здійснюється між усіма суб’єктами ринкової економіки і в цілому обслуговує реальний рух товарів та послуг. Але сфера грошового обігу є відносно самостійною, тому в загальному обороті матеріальних благ, послуг і грошей, рух грошей виступає як такий, що не пов’язаний з рухом реальних благ. Отже, грошовий обіг — це рух грошей у процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання національного продукту, який здійснюється шляхом безготівкових розрахунків та через обіг готівки. Грошовий обіг – це сукупність всіх грошових платежів і розрахунків, що відбуваються в народному господарстві [21, 27].

     Суб'єктами грошового обігу є всі юридичні та фізичні особи, які беруть участь у створенні, розподілі, обміні й споживанні валового національного продукту, їх можна об'єднати в такі групи:

     - фірми - суб'єкти, що забезпечують створення та реалізацію ВНП;

     - домашні господарства - суб'єкти, які забезпечують виробництво ВНП основними факторами (робочою силою, засобами виробництва та ін.) і є кінцевими його споживачами;

     - державні структури - суб'єкти, що забезпечують розподіл і перерозподіл вартості створеного національного доходу та національного продукту, здійснюючи вплив на реалізацію і споживання останнього;

     - фінансові посередники - суб'єкти грошового ринку, котрі спрямовують потік грошових коштів від їх власників до позичальників [14, 75].

     Між суб'єктами грошового обігу є певні відмінності в характері економічних відносин. Це дає підставу для структурування грошового обігу за економічним змістом.

     Першим видом економічних  відносин, що реалізуються в грошовому  обігу, є відносини обміну. Для руху грошей, що обслуговують ці відносини, притаманна еквівалентність, оскільки передача грошей покупцем продавцеві відповідає переміщенню товару рівновеликої вартості. Одержані продавцем гроші не повертаються до свого попереднього власника, вони безповоротно перейшли у власність нового суб'єкта обігу грошей. Рух грошей у цьому випадку опосередковує реалізацію товарів і послуг у процесі суспільного відтворення.

     Такий вид руху грошей, що обслуговує сферу  обміну, становить окремий сектор, він називається грошовим обігом.

     Частина руху грошей пов'язана з розподілом вартості валового національного продукту і національного доходу. Такий  рух грошей здійснюється нееквівалентно. Тобто грошовому платежу не відповідає рух реального еквівалента у формі товарів чи послуг. Цей сектор грошового обігу називається фінансово-кредитним.

     Частина відносин у цьому секторі має  характер відчуження. Визначена законодавством частина доходів економічних  суб'єктів вилучається у вигляді  податків та інших обов'язкових платежів, що надходять у розпорядження держави. Такий рух грошей набуває не тільки безеквівалентного, а й безповоротного характеру. Одні суб'єкти ці гроші втрачають назавжди без отримання будь-якого еквівалента, а інші їх отримують теж безповоротно, не виплачуючи ніякої ціни за них. Цю частину фінансово-кредитного обігу називають фіскально-бюджетною.

     Інша  частина фінансово-кредитного обігу  обслуговує сферу перерозподільчих відносин, у яких власність суб'єктів  не відчужується безповоротно, а лише передається в тимчасове користування. Це має місце, наприклад, при внесенні грошей на банківські депозити чи в операції купівлі цінних паперів. Суб'єкти, що передають свою власність у тимчасове користування, отримають дохід. Цей сектор руху грошей докорінно відрізняється від сектора грошового обігу, а також і від фіскально-бюджетного. У ньому рух грошей зворотний, і власник одержує дохід у вигляді відсотків чи дивідендів. Цей сектор руху грошей називається кредитним. Кредит становить особливий механізм перерозподілу грошових і матеріальних ресурсів, він діє на принципах строковості, поворотності і платності.

     Частина обігу цього сектора пов'язана  з продажем і купівлею акцій. Цей  сегмент грошового обігу називається  фінансовим.

     Виходячи  з особливостей руху окремих частин грошей у грошовому обігу необхідно виділити три важливі сектори: грошовий обіг, фінанси, кредит. Рух грошей у цих секторах має відносно самостійний характер, свій особливий механізм регулювання і володіє специфічними можливостями впливу на процес суспільного відтворення [14, 81].

     Можна зазначити, що одним з кількісних показників, що характеризує стан грошового  обігу  є грошова маса, адже це сукупність грошей у всіх формах,  що знаходяться в економічному обороті  на визначений момент часу.

     Показник  грошової маси має надзвичайно важливе значення для економічної стабільності. Оскільки зміна кількості грошей, що циркулює в економічному обороті, може суттєво вплинути на реальний випуск ВВП, рівень цін, зайнятість та інші економічні перемінні.

     Грошова маса знаходиться в розпорядженні  всіх суб’єктів економічного обороту, у населення, підприємств, їх об’єднань, громадських організацій, банків, держави та інших суб’єктів.

     За  формою грошова маса в сучасний період виступає як готівкові знаки (банкноти та розмінні монети); грошові кошти  на банківських рахунках різних видів (депозитні гроші); деякі види цінних паперів (вексель, чек) та інші. Ці складові грошової маси істотно відрізняються за своєю ліквідністю та активністю в обігу. Поряд з цим, всі перераховані форми ліквідних коштів у тій чи іншій мірі функціонують як засіб збереження вартості, а тому практично не можливо провести межу між власно грошима та іншими ліквідними активами. Тому в міжнародній банківській статистиці широко використовується агрегатний метод класифікації функціональних форм грошей. Він грунтується на ступені їхньої ліквідності. Взагалі поняття ліквідності передбачає наявність двох властивостей: можливість використовувати активи в якості платежу та здатності зберігати вартість.

     Для визначення обсягу та структури грошової маси в банківській практиці застосовується відповідний набір грошових агрегатів M0, М1, М2, М3.

     Грошові агрегати- це зобов'язання депозитних корпорацій перед іншими секторами економіки, крім сектора загального державного управління та інших депозитних корпорацій [17, 325].

     Отже, агрегат М0 відображає масу готівки, яка перебуває поза банками, тобто на руках у фізичних осіб і в касах юридичних осіб. Готівка в касах банків сюди не входить.

     Агрегат М1 включає гроші в агрегаті М0 + вклади в банках, які можуть бути використані власниками негайно, без попередження банків, тобто запаси коштів на поточних рахунках та на ощадних рахунках до запитання.

     Агрегат М2 - це гроші в агрегаті М1 + кошти  на всіх видах строкових рахунків, кошти на рахунках капітальних вкладів  та інших спеціальних рахунках.

     Агрегат МЗ охоплює гроші в агрегаті М2 + кошти на вкладах за трастовими операціями банків [17, 326].

     Можна зазначити, що незалежно від структури  агрегатів, вони різняться між собою  ступенем ліквідності, швидкістю обігу, функціональною роллю в економіці, участю в інфляції.

     Грошовий  обіг, як правило, розглядають на двох рівнях: на мікрорівні і на макрорівні. На мікрорівні гроші обслуговують домашні  господарства й фірми, і виступають у процесі свого руху або як гроші, або як капітал. У тому випадку, коли гроші витрачаються населенням на задоволення своїх потреб, гроші функціонують як гроші, переважно у функції засобу обігу і платежу. Коли ж гроші витрачаються з метою їх збільшення, то вони функціонують як капітал [16, 55]. Рух грошей на мікрорівні має дві форми: рух капіталу і рух доходу. У першому випадку гроші є знаряддям для збільшення вартості. Цей рух частини грошової маси надзвичайно важливий як з погляду власника (індивідуального чи колективного) капіталу, так і з погляду суспільства. З огляду на позицію підприємця, рух грошей є основою для збільшення його капіталу, для отримання додаткової вартості. Чим більш організованим і вільним буде рух грошей, тим більше можливостей для самозростання вартості, адже капітал може функціонувати як капітал тільки в русі. Що ж стосується всього суспільства, то чим організованішим і ефективнішим буде рух грошей як капіталу на мікрорівні, тим більшою буде сукупність матеріальних благ, які й уособлюють урешті-решт багатство суспільства.

     З іншого боку, гроші функціонують як гроші. Ця форма їх руху забезпечує оборот тієї маси товарів і послуг, що призначені для задоволення потреб людини. Значення цієї форми руху грошей важко переоцінити, адже загальний характер товарного виробництва робить практично неможливим задоволення потреб людини без грошей. З розвитком суспільного виробництва цю місію грошей реалізують усе складніші й досконаліші фінансові інструменти.

     На  відміну від обороту грошей на рівні підприємства, тобто на мікрорівні, рух грошей на рівні всього суспільства (на макрорівні) відрізняється, передусім, такими особливостями [18, 70]:

     - гроші на цьому рівні не виступають як багатство. Раніше, коли в обігу були повноцінні гроші, вони ще являли собою матеріалізацію багатства взагалі. У сучасних умовах вони лише знаки, що не мають власної вартості і тому не є багатством як таким. Від збільшення маси грошей сукупне багатство суспільства не зростає.

     - на відміну від руху грошей на рівні окремого суб’єкта господарювання, або населення, де вони виступають або у формі капіталу, або у формі грошей як таких, на макрорівні гроші функціонують лише як гроші. Вони забезпечують рух товарів в усьому суспільному виробництві і поєднують усі його фази. За допомогою грошей здійснюється розподіл і перерозподіл виробленого продукту.

     - на макрорівні завжди існує певна, дана на кожний конкретний період часу, рівновага між грошовою масою і виробленими в суспільстві товарами й послугами. З розвитком виробництва ця рівновага порушується і це передусім пов’язано зі збільшенням масштабів виробленого продукту. Внаслідок цього виникає додаткова потреба у грошах.

     Роль  грошового обігу на сьогодні є дуже важливою, адже грошовий обіг здійснюється у рамках грошової системи кожної країни. За його допомогою здійснюється розширене відтворення. Поряд з кредитом та фінансами він виступає складовою частиною єдиного грошового обороту і водночас становить самостійне економічне явище, що має свою особливу специфіку й механізм впливу на економіку. Опосередковуючи рух реальних товарів і послуг у процесі суспільного відтворення, грошовий обіг вимагає лише строго визначеної маси грошей.

     Отже, грошовий обіг — це рух грошей у процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання національного продукту, який здійснюється шляхом безготівкових розрахунків та через обіг готівки. Суб'єктами грошового обігу є всі юридичні та фізичні особи, які беруть участь у створенні, розподілі, обміні й споживанні валового національного продукту. Роль грошового обігу проявляється у тому, що за його допомогою здійснюється розширене відтворення, він виступає складовою частиною єдиного грошового обороту і водночас становить самостійне економічне явище. 
 
 
 

         1.2.Характеристика готівкового та безготівкового грошового обігу 
 

     Залежно від форми грошей грошовий обіг поділяється  на готівковий та безготівковий. Як один вид обігу, так і інший має свої недоліки та переваги.

     В організації грошового обігу  завжди має місце готівково-грошовий обіг. Його суть полягає в тому, що обмінні операції супроводжуються  рухом готівкових грошей.

     Основними шляхами надходження готівки  в обіг є виплата заробітної плати і здійснення інших платежів, наприклад, виплата пенсій, стипендій, премій і т. ін. Ці гроші надходять населенню через банки або через каси підприємств.

     Існує кілька переваг здійснення розрахунків готівкою, а саме:

     -       універсальність готівки як засобу платежу;

     -       обов’язковість до приймання;

     -       анонімність розрахунків;

     -       легкість використання [22, 207].

     Також варто зауважити, що високі показники  частки готівки в обігу не є  наслідком світової фінансово-економічної кризи, а склалися історично.

     Значний вплив на збільшення обсягів готівки  в обігу спричиняють такі фактори:

     -       високий рівень тіньової економіки;

     -       низький рівень доходів громадян;

     -       відсутність терміналів та обмеженість використання безготівкових розрахунків у сільській місцевості;

     -       девальваційні та інфляційні очікування;

     -       нерозвиненість фінансових ринків [18, 69].

Готівковий  грошовий обіг характеризується також і низкою негативних особливостей, а саме:

     - готівково-грошовий обіг характеризується високими витратами щодо його організації. Це пов’язано з випуском (емісією) готівки, її транспортуванням, збереженням, заміною зношених купюр тощо.

     - на основі цієї форми організації грошового обігу складно забезпечити належний контроль з боку держави за грошовим оборотом.

     - розрахунки між господарюючими суб’єктами у готівковій формі відкривають можливість для різних фінансових порушень, наприклад, для приховання прибутку, ухилення від подат ків і тощо [18, 71].

     Зазначені недоліки готівково-грошового обігу змушують державу йти на максимальне застосування безготівкових розрахунків. У сучасних умовах цьому сприяє подальший розвиток кредитних грошей (наприклад, у вигляді широкого застосування кредитних карток) і науково-технічний прогрес, що сприяє впровадженню безготівкових розрахунків навіть на рівні роздрібної торгівлі. Крім того, у ряді країн розрахунки готівкою обмежуються адміністративними заходaми. Як правило, це стосується платежів великими сумами. Унаслідок проведення такої політики, чaстка готівки в країнах з високорозвиненою ринковою економікою, як правило, невелика і складає 5—7 % усієї грошової маси.

     Готівковий  грошовий обіг є лише частиною грошового  обігу. Друга його частина представлена безготівковим грошовим обігом.

     Безготівковий грошовий обіг являє собою таку організацію розрахунків між учасниками суспільного виробництва, яка здійснюється без використання готівки шляхом перерахування коштів з одного розрахункового рахунку на інший. Історично такий спосіб розрахунків виник у кінці XVII— на початку XVIII ст., але широкого застосування до початку XX ст. не набув. Так, наприклад, у Німеччині безготівкові розрахунки виникають у Гамбурзі вже в 1691 p., коли в цьому місті було створено «Гамбургер-банк». Проте ця форма організації розрахунків ще довго не набувала поширення. Лише починаючи з XX ст. безготівкові розрахунки швидко поширюються, а сьогодні вони є головною формою організації грошового обігу [16, 65].

     У сфері безготівкового обігу рух  грошей здійснюється у вигляді перерахування сум через рахунки в банках. У безготівковій формі здійснюється більшість операцій, в тому числі і розрахунки між підприємствами.

     Безготівкові  розрахунки треба розглядати як цілісну  систему, яка включає: класифікацію розрахунків; організацію розрахунків; форми відповідних документів; взаємовідносини платників з банками.

     У класифікації безготівкових розрахунків  слід розрізняти: розрахунки за товарними  операціями;  розрахунки за нетоварними  операціями [23, 125].

     Розрахунки  за товарними операціями пов’язані з реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг. Вони становлять переважну частину всього грошового обороту в державі й обслуговують поточну фінансово - господарську діяльність підприємств.

     Розрахунки  за нетоварними операціями пов’язані  з фінансовими операціями: з кредитною системою, з бюджетами різних рівнів, зі сплатою фінансових санкцій. Ці розрахунки здійснюються після реалізації продукції,

тобто за результатами завершення кругообігу коштів підприємства.

      Існують такі переваги безготівкового обороту над готівковим:      прискорюється обіг грошових коштів господарюючих  суб’єктів; значно скорочуються витрати обігу; збільшуються можливості держави щодо регулювання грошової сфери [21, 168].

    Безготівкові  розрахунки дозволяють значно зменшити витрати обігу, пов’язані з грошовими розрахунками у господарстві, звести до мінімуму суму грошей, яка знаходиться в обігу. Цією беззаперечною перевагою безготівкових розрахунків їх значення у ринковій економіці не обмежується. Зосередження безготівкового платіжного обороту в кредитній системі дає змогу раціонально використовувати всі тимчасово вільні кошти, що зберігаються на банківських рахунках, для цілей прямого банківського кредитування суб’єктів ринкових відносин, суттєво прискорювати розрахунки, в тому числі шляхом запровадження найновіших засобів електронного зв’язку. Оскільки зміст безготівкових розрахунків розкривається у розрахункових (платіжних) документах, розрахунки у такий спосіб несуть в собі великі можливості контролю за виконання договірних зобов’язань з боку як одержувачів грошей, так і платників, а в необхідних випадках - з боку контролюючих і правоохоронних органів.

    Існує кілька принципів безготівкових  розрахунків :

    1) зберігання підприємствами та установами грошових коштів на рахунках в установах банку;

    2) право вибору для відкриття рахунків усіх видів за згодою банку;

    3) самостійний вибір підприємствами форми розрахунків та закріплення їх у своїх договорах та угодах;

    4) списання коштів з рахунку підприємства за розпорядженням його власника;

    5) відкриття поточних рахунків підприємств установами банків тільки за умови повідомлення про це податковому органу;

    6) термінове здійснення платежів. Момент здійснення платежу має бути максимально наближений до часу відвантаження товарів, виконання робіт, надання послуг.

    7) здійснення платежів в межах залишків коштів на рахунках платника або в межах наданого банківського кредиту [19, 44].

     Отже, порівнюючи ці два види грошового  обігу можна зробити висновок, що готівковий обіг призначений для обслуговування споживчого ринку, тоді як фінанси підприємств функціонують у формі безготівкових грошей. Оскільки безготівкова і готівкова сфери обслуговують різні кола народно-господарського обороту, вони мають виконувати різні економічні завдання і працювати по-різному.

     Між готівковим та безготівковим грошовим обігом  існує тісний взаємозв’язок, що реалізується в постійному переході грошей із безготівкової форми у  форму готівки й навпаки. Цей  процес є досить складним, a головне, він має бути чітко збалансованим, щоб не призвести до небажаних процесів в економіці. Тому як безготівковий, так і готівковий грошовий обіг та їх взаємодія постійно контролюються і регулюються Національним банком України.

     Отже, грошовий обіг — це рух грошей у процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання національного продукту, який здійснюється шляхом безготівкових розрахунків та через обіг готівки. Суб'єктами грошового обігу є всі юридичні та фізичні особи, які беруть участь у створенні, розподілі, обміні й споживанні валового національного продукту. Роль грошового обігу проявляється у тому, що за його допомогою здійснюється розширене відтворення, він виступає складовою частиною єдиного грошового обороту і водночас становить самостійне економічне явище.

     Грошовий обіг поділяється на готівковий та безготівковий.

     Основними шляхами надходження готівки  в обіг є виплата заробітної плати  і здійснення інших платежів, наприклад, виплата пенсій, стипендій, премій тощо. Ці гроші надходять населенню  через банки або через каси підприємств.

         Безготівковий грошовий обіг являє собою таку організацію розрахунків між учасниками суспільного виробництва, яка здійснюється без використання готівки шляхом перерахування коштів з одного розрахункового рахунку на інший.

     Сфера безготівкового і готівкового обігу взаємопов’язані: постійно відбувається перетворення грошей з безготівкової форми у готівкову і навпаки. У свою чергу готівка, що оприбутковується через касу підприємства, здається в банк, зараховується поточний, розрахунковий або інші рахунки і стає відповідно безготівковими коштами. 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ 2

ОРГАНІЗАЦІЯ ТА ЗДІЙСНЕННЯ РЕГУЛЮВАННЯ  ГРОШОВОГО ОБІГУ  В УКРАЇНІ 
 
 

      2.1. Сучасний стан готівкового обігу 
 

     В умовах ринкової економіки гроші  функціонують у різноманітних формах на основі внутрішньої взаємодії, притаманної грошовим функціям. Вони не автономні і можуть бути теоретично обгрунтовані лише як складові елементи єдиної грошової системи. Сукупність грошей у всіх формах, що знаходяться в економічному обороті на визначений момент часу (кінець місяця чи року) визначає величину грошової маси [17, 322].