Організація соціального страхування (на прикладі компанії, що надає рекламні послуги)

Вступ

В умовах трансформації  економіки України – переходу від командно-адміністративної до ринкової економіки, від державної власності  до приватної, розвитку конкуренції  й підприємництва, гостро постала  проблема соціального захисту населення. Створення ринкової економіки супроводжується стрімким розшаруванням суспільства за матеріальним, соціальним статусами. Перед державою постала проблема забезпечення і підтримки малозабезпечених прошарків населення.

Актуальність даної  теми в тому, що однією з функцій  держави є недопущення зростання соціальної напруги з приводу майнової нерівності, передбачення й фінансування негативних проявів ринку для громадян ( безробіття, втрата працездатності ), створення ефективної пенсійної системи.

Об’єктом дослідження  є соціальна політика держави, її структура, цілі, об’єкти, суб’єкти та інструменти реалізації.

Розділ І. Соціальна політика держави

1.1 Державне регулювання соціальних процесів

Вирішення проблем, пов'язаних із функціонуванням соціальної сфери, є прерогативою держави як у сталій, так і в трансформаційній економіці.

→ Соціальна сфера – підсистема національної економіки, тобто явища, процеси, види діяльності та об'єкти, які пов'язані з забезпеченням життєдіяльності суспільства, людини, задоволенням їхніх потреб, інтересів.

→ Соціальна політика:

• діяльність держави щодо створення та регулювання соціально-економічних умов життя суспільства з метою підвищення добробуту членів суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів, забезпечення соціальної справедливості та соціально-політичної стабільності у країні;
• система правових, організаційних, регулятивно-контрольних заходів держави з метою узгодження цілей соціального характеру із цілями економічного зростання.
• це соціально-економічні заходи держави, підприємств, місцевих органів влади, які спрямовані на захист населення від безробіття, інфляції, знеціненя трудових заощаджень.

→ Державне регулювання  соціальних процесів — вплив органів  державної влади за допомогою  різноманітних засобів (форм, методів та інструментів) на розвиток соціальних відносин, умови життя та праці населення країни.

Мал.1.1  Об’єкти соціальної політики

Соціальна політика держави  включає:

• регулювання соціальних відносин у суспільстві, регламентацію умов взаємодії суб'єктів економіки в соціальній сфері (в тому числі між роботодавцями і найманою робочою силою);
• вирішення проблеми безробіття та забезпечення ефективної зайнятості;
• розподіл і перерозподіл доходів населення;
• формування стимулів до високопродуктивної суспільної праці й надання соціальних гарантій економічно активній частині населення;
• створення системи соціального захисту населення;
• забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструктури (закладів освіти, охорони здоров'я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства і т. ін.);

• захист навколишнього середовища тощо. Системотворчий характер соціальної політики обумовлюється тим, що соціальна політика виступає елементом:

• життєздатності суспільства;
• стабілізації та розвитку суспільства;
• консолідації суспільства.

Мал. 1.2. Завдання соціальної політики

1.2 Моделі  соціальної політики держави

→ Модель розвитку соціальної сфери і соціального захисту  в адміністративно-командній економіці  — превалювання ідеї вторинності  соціальної сфери щодо виробництва; жорсткий контроль державою соціальних відносин; зрівняльний принцип розподілу (егалітаризм), низький рівень доходів; визнання зарплати, отриманої на державних підприємствах, їх основним джерелом; заохочення колективних форм споживання, у тому числі в "натуральному вираженні" (надання безоплатного житла, відпочинку, соціальних послуг тощо), на шкоду більш ринковим грошовим трансфертам; незацікавленість в особистих збереженнях та інвестуванні.

→ Американська модель соціальної політики — найбільш лібералізований варіант, який базується на принципі відокремлення соціального захисту від вільного ринку й обмеженні захисту лише тих, хто не має інших доходів, крім соціальних виплат. При цьому забезпечується досить високий рівень і якість життя основної частини населення.

→ Шведська модель (Швеція, Норвегія, Фінляндія та інші країни) — найбільш соціалізована модель, тобто економіка найбільшою мірою працює на задоволення потреб членів суспільства. Вона відзначається надзвичайно високою часткою ВВП, яка розподіляється через бюджет (понад 50%), акумулюванням у руках держави значних фінансових ресурсів, домінуванням ідеї рівності та солідарності у здійсненні соціальної політики, активною упереджувальною політикою, профілактичними заходами у сфері зайнятості, жорсткою політикою доходів, високим рівнем соціального захисту населення, що забезпечується в основному за державні кошти. Тут соціальна політика тісно пов'язана з державним регулюванням економіки, яке має чітко виражену соціальну спрямованість, тобто соціальна політика виступає як мета економічної діяльності держави.

→ Німецька модель (ФРН, Франція, Австрія) характеризується високими обсягами ВВП, що перерозподіляється через  державний бюджет (близько 50%), створенням розвиненої системи соціального захисту на основі залучення коштів держави та підприємців.

→ Японська модель соціальної політики передбачає проведення політики вирівнювання доходів, особливу політику використання робочої сили (система довічного найму з певними сучасними модифікаціями), домінування психології колективізму, солідарності в доходах, досягнення консенсусу між різними суб'єктами у вирішенні соціально-економічних проблем, виділення питань підвищення життєвого рівня населення в ранг національних пріоритетів.

→ Англосаксонська модель (Велика Британія, Ірландія, Канада) виступає як проміжна між лібералізованою американською і соціальне орієнованою шведською та німецькою моделями. Для неї характерним є активніше, ніж для першої моделі, регулювання соціальних процесів з боку держави, проте нижчий, ніж в останніх двох моделях, рівень оподаткування і перерозподіл ВВП через держбюджет (не більше 40%). Крім того, має місце приблизно рівний розподіл витрат на соціальне забезпечення між державою та приватним сектором, пасивна державна політика на ринку праці.

1.3. Модель соціальної політики в Україні

Модель соціальної політики Української держави має представляти собою симбіоз лібералізму та соціальної орієнтації. Перший дає можливість в умовах відсутності достатніх фінансових коштів у держави створити умови для самореалізації і самозабезпечення економічних суб'єктів. Друга складова передбачає формування раціональної системи соціального захисту населення.

В умовах соціально-ринкової трансформації держава має виступити  соціальним амортизатором перетворень і одночасно проводити активну соціальну політику на нових, адекватних ринковим вимогам засадах.

→ Соціальні амортизатори – це механізми соціального захисту.

Мал. 1.3.  Призначення соціальних амортизаторів

Підвищення ролі соціальних амортизаторів має місце на етапах:

• системної, соціально-економічної трансформації;
• структурної перебудови;
• виходу на новий щабель економічного розвитку;
• переходу до нового рівня цивілізації.

Мал. 1.4. Етапи формування та реалізації соціальної політики

Цілі соціальної політики перехідного періоду

Стратегічного характеру:

• наповнення реформ соціальним змістом;
• розвиток демократії, забезпечення прав і свобод, формування громадянського суспільства;
• активізація соціальної ролі держави, відпрацювання механізму взаємодії держави і суспільства в соціальній сфері;
• забезпечення гідних і безпечних умов життя та праці, зростання добробуту громадян;
• створення кожній людині можливостей реалізувати її здібності, одержувати доход відповідно до результатів праці, компетентності, таланту;
• стимулювання мотивації до трудової та підприємницької діяльності, становлення середнього класу;
• забезпечення відтворення населення, оптимізація ситуації на ринку праці;
• гармонізація відносин між різними соціальними групами, формування почуття соціальної солідарності;
• формування ефективної системи соціального захисту населення;
• реформування пенсійної системи;
• розвиток соціальної інфраструктури, створення  умов для виховання, освіти, духовного розвитку дітей, молоді;
• зміцнення сім'ї, підвищення її ролі у суспільстві.

Поточного характеру:

• погашення заборгованості з заробітної плати та соціальних виплат;
• забезпечення прожиткового мінімуму;
• боротьба з бідністю, надання адресної допомоги;
• захист громадян від інфляції за допомогою своєчасної індексації доходів;
• обмеження безробіття та стимулювання зайнятості населення;
• створення екологічно та соціальне безпечних умов життя;
• запобігання соціальній деградації тощо.

Мал. 1.5. Суб’єкти соціальної політики  України

Методи впливу держави  на розвиток соціальної сфери:

• правове забезпечення соціального захисту населення, прийняття відповідних законодавчих та нормативних актів;
• прямі державні витрати із бюджетів різних рівнів на фінансування соціальної сфери (розвиток освіти, науки, медичне обслуговування, охорона навколишнього середовища тощо);
• соціальні трансферти у вигляді різного роду соціальних субсидій;
• впровадження ефективної прогресивної системи оподаткування індивідуальних грошових доходів населення;
• прогнозування стану загальнонаціональних і регіональних ринків праці; створення мережі центрів служб зайнятості й бірж праці;
• встановлення соціальних і екологічних нормативів і стандартів; контроль за їх дотриманням;
• державні програми з вирішення конкретних соціальних проблем (боротьба з бідністю, освітні, медичні, екологічні та інші);
• державний вплив на ціни та цінотворення;
• обов'язкове соціальне страхування в різних формах;
• пенсійне забезпечення;
• розвиток державного сектору економіки та виробництво суспільних товарів і послуг;
• підготовка та перепідготовка кадрів;
• організація оплачуваних громадських робіт;
• соціальне партнерство.

Державні соціальні  стандарти — встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

Державні соціальні  гарантії — встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Прожитковий мінімум  — вартісна величина достатнього  для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Соціальні норми і  нормативи — показники необхідного  споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами.

Ринкова трансформація  економіки України неможлива  без створення надійної соціальної бази її здійснення.

Соціальна база ринкового  реформування — соціальні верстви і групи, зацікавлені в проведенні реформ, які сприяють їхній реалізації шляхом трудової і політичної активності.

У широкому розумінні  опорою реформування є середній клас. Його ключовими характеристиками є: особиста свобода, самостійна економічна діяльність, наявність власності, рівень доходів, професія, спосіб і якість життя, роль у суспільстві. [1,161-166].

1.4. Система соціального захисту населення в Україні

Система соціального  захисту в Україні включає :

• пенсії (ПФ, ФСС);
• допомога по безробіттю (ФЗ);
• система короткотермінових грошових допомог при хворобі, при народженні дитини (ФСС, ПФ).

Універсальні системи:

• програма допомоги сім‘ям із дітьми (ПФ, ФСС, МБ+ДБ);
• державні програми дотацій і житлових субсидій (ДБ);
• допомога на поховання (ФСС, ПФ, ФЗ, МБ);
• державна система охорони здоров‘я (МБ, ДБ, ЧФ);
• державна система освіти(МБ, ДБ).
• Соціальний захист осіб, котрі постраждали в результаті аварії на ЧАЕС

Система соціальних допомог:

• цільові допомоги (грошові, натуральні, безготівкові, тобто пільги по оплаті);
• соціальне забезпечення (система інтернатних установ та територіальних центрів).

Соціальний захист через недержавні організації:

• Соціальна допомога з фондів підприємств [8, 2-3]

Система соціального  захисту населення складається  з :

• Соціального страхування
• Соціальної допомоги
• Соціальних гарантій [2,371]

Система соціального страхування  і пенсійного забезпечення, що діє  в Україні включає у себе :

• пенсійну систему
• соціальне страхування на випадок безробіття
• соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності
• соціальне страхування від нещасних випадків

За даними Міністерства праці і  соціальної політики України і пенсійного фонду, системою соціального страхування  та пенсійного забезпечення охоплено приблизно 21 млн. застрахованих осіб та 14,4 млн. пенсіонерів.[3, 5]

Державну соціальну допомогу, що надається в Україні, можна поділити відповідно до критеріїв відбору отримувачів:

• соціальна допомога, яка надається з урахуванням потреб, але без урахування майнового стану або доходу.
• адресна соціальна допомога, яка надається з урахуванням доходу або майнового стану[4,65]

В Україні у 2000 році було прийнято Закон “Про державні соціальні стандарти  та державні соціальні гарантії” , у якому зазначено, що основні  державні соціальні гарантії встановлюються з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.

Державні соціальні  гарантії – встановленні законами мінімальні розміри оплати праці, доходів  громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів  соціальних виплат, встановленні законодавчо, що забезпечую рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.[5]

Основні соціальні гарантії в Україні :

• мінімальний розмір заробітної плати
• мінімальний розмір пенсій за віком
• мінімальний розмір заробітної плати робітників різної кваліфікації в установах та організаціях, що фінансуються з бюджетів усіх рівнів
• стипендії учням професійно-технічних та вищих навчальних закладів
• індексація доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх доходів під час зростання цін
• забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах і послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки[6, 122-124]

Згідно з розрахунками Ради по вивченню продуктивних сил Національної академії наук, право на пільги відповідно до законодавства мають: за соціальним статусом – 31% населення, за професійною ознакою – 13,8% економічно активного населення. Загальний обсяг пільг потребує щороку понад 30 млрд. гривень.[7,5]

1.5. Аналіз ситуації з соціальним захистом населення в Україні

Система соціального  захисту в Україні перебуває  в кризовому стані. Невдоволені  пенсіонери. Більшість з них добросовісно пропрацювали десятки років на виробництві, але тепер позбулися своїх  накопичень, а на свою пенсію навіть не мають можливості заплатити за квартиру, не можуть нормально харчуватися, купити обнову, перемонтувати телевізор. Невдоволені працівники бюджетної сфери, що по кілька місяців не можуть одержати заробітну плату, оскільки у держави не має для цього коштів. Невдоволений також уряд, оскільки соціальні виплати зайняли в бюджеті таке місце, що внаслідок їх обов‘язковості потіснили всі інші витрати, передусім інвестиції. А як можна говорити про вихід з кризи при зменшенні інвестицій?

Чому виникла така ситуація? Чи зумовлено це лише тяжкою економічною кризою, яку переживає Україна, помилками в економічній політиці, чи позначаються також причини, пов‘язані з невирішеністю питань трансформації соціального захисту.

Більше ніж сорокарічний період холодної війни створив багато штучних білих плям у взаємопізнанні розвитку народів Заходу та Сходу. Так, для жителів США, ряду країн Європи до цього часу є маловідомими події Великої Вітчизняної Війни, вклад народів СРСР у перемогу над фашизмом. В свою чергу для народів колишнього СРСР майже незнайомими були події, що пов‘язані із формуванням в країнах Західної Європи соціально орієнтованої ринкової економіки. Це була не лише глибока зміна інститутів та системи мотивації в ринковій економіці, що потягнула зміни в податковій, торгівельній, фінансовій політиці, але й певна зміна в механізмі суспільних відносин, великий злам в психології правлячих класів. Для зашкарублої догматичної пропаганди говорити це було не вигідно і вона або замовчувала ці зміни, або висвітлювала їх однобічно.

У ході формування соціально орієнтованої ринкової економіки передусім був закріплений підхід, який виник у міжвоєнний період, що держава не може усуватися від вирішення питань соціальної політики. Але якщо для Ф.Рузвельта, Джона Кейса це були лише питання зайнятості, то Л. Ерхард – батько німецького “економічного дива” і водночас один із творців та основний організатор соціально орієнтованої економіки використав майже всю палітру соціальної політики - допомоги, пенсії, субсидії, дотації тощо. Був серйозно підірваний традиційний стереотип, що держава в ринковій економіці не бере участі у вирішенні питань соціального захисту.

Формування соціально  орієнтованої ринкової економіки відбулося  успішно лише завдяки підтримці  держави, яка створила механізми  конструктивної взаємодії різних соціальних груп, що займали прямо протилежні позиції. В переважній більшості країн Європи соціально орієнтована держава перестала усуватися від вирішення соціальних питань, а брала активну участь у їх розв‘язанні. Було б помилкою сказати, що це відбулося добровільно. Це проходило під тиском робітничого, профспілкового руху, і особливо під впливом політичних змін у Східній Європі, формування принципово нових систем соціального забезпечення в цих країнах. Перехоплюючи ініціативу у лівих сил, у країнах ринкової економіки держава почала брати на себе вирішення багатьох питань соціального захисту, створення відповідної законодавчої бази. Практика 60-7-х років в західній Європі характеризувалася зростанням ролі держави у формуванні соціальної політики та практичній організації соціального захисту. Зрештою, цей курс знайшов вираз у прийнятті Європейської соціальної хартії.

Економічною основою  соціально орієнтованої держави  є багатоукладність форм власності. Їх взаємодія та конкуренція забезпечують гнучкість економіки, пристосування виробництва до потреб споживання, що досягається відповідністю процесів усуспільнення ефективному поєднанню різних рівнів господарського маневру - народногосподарського, міжгалузевого, галузевого, внутрішньогалузевого, з господарським маневром на рівні малих підприємств тощо. Організація соціального життя ґрунтується на взаємодії держави, працедавців та профспілок. Держава має міцну податкову систему, активно впливає на інвестиційну та торгівельну діяльність, організує розгалужену й водночас диференційовану та адресну систему соціальних виплат, беручи у ній участь.

Як поставилися до таких змін працедавці? Чи не мали вони від цього суцільних збитків? Зростання прибутковості промислових, торгівельних, банківських установ у відповідний період переконливо свідчить, що ні. Але спочатку, дійсно, працедавцями ця система була зустрінута без ентузіазму. Багато з них заперечували проти неї. Тому державі, спираючись на допомогу інших соціальних сил та тієї частини працедавців, котрі розуміли вимоги часу, доводилося докласти значних зусиль до впровадження нової системи соціальної взаємодії.

Зростання рівня споживання населення, що досягалося завдяки підвищенню рівня заробітної плати та соціальних виплат, дозволило значно інтенсифікувати процеси праці та виробництва, активно впроваджувати, і головне ефективно освоювати нову техніку, і одержати значно більші доходи. З іншого боку, зростання заробітної плати та доходів працівників значно розширило місткість внутрішнього ринку, дозволило нарощувати обсяги виробництва. Це зрештою практично переконало у вигідності, прибутковості нової системи для всіх сторін. Поступове її розповсюдження в країнах. Західної Європи, з одного боку, і відсутність дійового зв‘язку між системою стимулювання та інтенсивністю й результативністю праці в адміністративно-розподільчій економіці, з другого, зумовило відставання останньої у зростанні продуктивності праці, її поразку в змаганні з капіталістичною економікою, що зайнялася, нарешті, вирішенням соціальних проблем.

Відіграючи активну  роль у проведенні соціальної політики, держава у ринковій економіці  не перетворюється у відділ соціального  забезпечення. Організація системи  соціального захисту забезпечує зворотній зв‘язок між рівнем соціальних послуг та інтенсивністю і результатами праці окремого працівника, загальними економічними результатами виробництва та комерційно-фінансової діяльності господарських організацій.

Одним із найбільш складних для ринкової економіки є питання  про захист, страхування від безробіття. Навіть соціально орієнтована держава не гарантує обов‘язкової зайнятості. В ринковій економіці ця проблема вирішується між працівником та працедавцем, або відповідно між їх представниками - об’єднаннями профспілок та об’єднаннями працедавців.

2. Розмір допомоги з тимчасової втрати працездатності найманого працівника

Згідно зі статтею 37 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» розмір допомоги по тимчасовій непрацездатності Абашкіна П.С. складатиме 60 відсотків середньої заробітної плати (доходу) – оскільки він має страховий стаж менше п'яти років.

Розрахуємо середню заробітну плату відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати (далі – Порядок), затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100. Згідно з п. 4 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов'язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю.

У січні 2012 року фонд робочого часу складав 20 днів;

У грудні 2011 року фонд рабочого часу складав 22 дні;

У листопаді 2011 року фонд рабочого часу складав 22 дні;

У жовтні 2011 року фонд рабочого часу складав 22 дні, з яких робятник знаходився 5 днів на лікарняному (02.10.2011 та 09.10.2011 – неділя, 08.10.2011 – субота);

У вересні 2011 року фонд рабочого часу складав 22 дні.

Таким чином, фактично відпрацьований час Абашкіним П.С. складає:

ΣРД = 20 + 22 + 22 + (22 – 5) + 22 = 103 дні.

Сумарна заробітна плата  за цей час Абашкіна П.С. складає:

ΣЗП = 2785,0 + 2034,0 + 2112,0 + 1045,0 + 2829,0 = 10805 грн.

Середньоденна заробітна  плата складатиме:

ЗП (сер) = ΣЗП/ΣРД = 10805/103 = 104,90 грн./день

Розмір допомоги з тимчасової втрати працездатності за кожен день непрацездатності розраховуэться з урахуванням коефіцієнту, розмір якого залежить від страхового стажу: