Організація захисту прав споживачів в Україні

ПЛАН 

1. ЗАКОНОДАВЧО-НОРМАТИВНА БАЗА УКРАЇНИ В СФЕРІ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ. ЗАКОН УКРАЇНИ «ПРО ЗАХИСТ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ» ТА ЙОГО МІСЦЕ В ЗАКОНОДАВСТВІ УКРАЇНИ…...……3

2. ОРГАНІЗАЦІЯ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ В УКРАЇНІ ДЕРЖАВНИМИ ОРГАНАМИ.…….……………………………………………...6

3. ЗАХИСТ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ ГРОМАДСЬКИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ….9

4. КОНЦЕПЦІЯ РОЗВИТКУ ТЕХНІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ТА СПОЖИВЧОЇ ПОЛІТИКИ У 2006-2010 РОКАХ……………………………....22

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………….29ЛІТЕРАТУРА……………………………………………………………………..31 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.1 ЗАКОНОДАВЧО-НОРМАТИВНА БАЗА УКРАЇНИ У СФЕРІ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ.

Щодо  норм Закону України "Про захист прав споживачів"

У Держспоживстандарті  України в межах наданих повноважень  розглянуто Ваше звернення від 01.07.2010 р. N А-216-07 щодо норм Закону України "Про  захист прав споживачів" та повідомляється наступне. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно  зі статтею 150 Конституції України  право офіційного тлумачення законів  України належить до компетенції  Конституційного суду України.

Роз'яснення  інших органів виконавчої влади  мають рекомендований характер.

Відповідно  до вимог статті 7 Закону України "Про  захист прав споживачів" (надалі - Закон) виробник (виконавець) забезпечує належну  роботу (застосування, використання) продукції, в тому числі комплектуючих виробів, протягом гарантійного строку, встановленого  нормативно-правовими актами, нормативними документами чи договором. Гарантійний  строк зазначається в паспорті на продукцію або на етикетці чи в  будь-якому іншому документі, що додається  до продукції.

Статтею 8 Закону визначено права споживача  у разі придбання ним товару неналежної якості. У разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку недоліків, споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством, має право вимагати:

1) пропорційного  зменшення ціни;

2) безоплатного  усунення недоліків товару в  розумний строк;

3) відшкодування  витрат на усунення недоліків  товару.

Вимоги  споживача пред'являються на вибір  споживача продавцеві за місцем купівлі  товару, виробникові або підприємству, що задовольняє ці вимоги за місцезнаходженням  споживача.

Зазначені вимоги за місцезнаходженням споживача  задовольняють також створені власником  продавця торговельні підприємства та філії, що здійснюють продаж аналогічних  придбаним споживачем товарів, або  підприємства, на які ці функції  покладено на підставі договору. Функції  представників підприємств-виробників виконують їх представництва та філії, створені виробниками для цієї мети, або підприємства, які задовольняють  зазначені вимоги на підставі договору з виробником.

Продавець і виробник під час продажу (реалізації) товару зобов'язані інформувати  споживача про підприємства, що задовольняють  вимоги, встановлені Законом.

На письмову вимогу споживача на час ремонту  йому надається (з доставкою) товар  аналогічної марки (моделі, артикулу, модифікації) незалежно від моделі. Для цього продавець, виробник (підприємство, що задовольняє вимоги споживача, встановлені  Законом) зобов'язані створювати (мати) обмінний фонд товарів.

Таким чином, споживач має право звернутися до продавця, виробника (підприємства, що задовольняє вимоги споживача) протягом встановленого гарантійного строку з письмовою заявою про задоволення  однієї із вимог передбачених пунктом 1 статті 8 Закону України "Про захист прав споживачів".

Вимоги  споживача розглядаються після  пред'явлення споживачем розрахункового документа, технічного паспорта чи іншого документа, що його замінює, з позначкою  про дату продажу.

Відповідно  до пункту 5 статті 8 Закону підприємство, виробник (підприємство, що задовольняє  вимоги споживача) зобов'язані прийняти товар неналежної якості у споживача  і задовольнити його вимоги.

Пунктом 9 статті 8 Закону встановлено, що при  пред'явленні споживачем вимоги про  безоплатне усунення недоліків товару вони повинні бути усунуті протягом чотирнадцяти днів з дати його пред'явлення  або за згодою сторін в інший строк.

Доставка  великогабаритних товарів і товарів  вагою понад п'ять кілограмів продавцю, виробнику (підприємству, що задовольняє вимоги споживача) та їх повернення споживачеві здійснюються за рахунок продавця, виробника (підприємства, що задовольняє вимоги споживача).

У разі виявлення протягом встановленого  гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника  товару (продавця, виконавця), підтверджених  за необхідності висновком експертизи, споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством і  на підставі обов'язкових для сторін правил чи договору, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника:

1) розірвання  договору та повернення сплаченої  за товар грошової суми;

2) вимагати  заміни товару на такий же  або на аналогічний, з числа  наявних у продавця (виробника), товар.

Отже, у  відповідності до пункту 13 постанови  Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 р. N 506 у разі виникнення потреби у визначенні причини  втрати якості товару, гарантійний  термін якого не вичерпався, продавець  зобов'язаний у триденний термін з дня одержання письмової заяви від споживача організувати проведення експертизи продукції.

Експертиза  проводиться за рахунок продавця. Якщо в результаті експертизи буде доведено, що недоліки виникли після  передачі товару споживачеві внаслідок  порушення ним встановлених правил використання, зберігання чи транспортування, дій третіх осіб, вимоги споживача  не підлягають задоволенню, а споживач зобов'язаний відшкодувати продавцю (підприємству, яке виконує його функції) витрати  на проведення експертизи. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.2 ОРГАНІЗАЦІЯ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ В УКРАЇНІ ДЕРЖАВНИМИ ОРГАНАМИ.

Розбудова незалежної держави, впровадження в  її економіку ринкових відносин зумовили необхідність розробки в Україні  ефективного механізму захисту  прав та законних інтересів споживачів. Створення такого механізму має  на меті вироблення та прийняття загальнодержавної  програми з питань захисту прав споживачів, яка повинна визначити політичні, правові, соціально-економічні та організаційно-структурні засади забезпечення такого захисту (рис. 2.1). Стаття 42 Конституції України чітко визначає: “Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності організацій і споживачів”.

Реалізацію  загальнодержавної політики впровадження і розвитку консюмеризму в Україні  розпочато з розбудовою незалежної держави. Перший етап розвитку законодавства  України про захист прав споживачів триває після прийняття Декларації про державний суверенітет України  від 16 липня

1990 p., яка  заклала визначальні принципи  побудови незалежної Української  держави, її соціально-економічної  та правової системи. Відповідно  до Декларації 3 серпня 1990 p., Верховною  Радою України було прийнято  Закон “Про і економічну самостійність  Української PCP”, в якому визначено  мету і основні принципи економічної  самостійності України, механізм  регулювання соціально-економічних  відносин, організації фінансово-бюджетної  системи тощо. Постановою Верховної  Ради України “Про реалізацію Закону “Про економічну самостійність Української PCP” Раді Міністрів України доручено підготувати проекти законодавчих актів про власність, землю, підприємства, акціонерні товариства, а також про захист прав споживачів.

Як уже  зазначалося, першою серед колишніх республік СРСР Верховна Рада України 12 травня 1991 р. прийняла Закон “Про захист прав споживачів”. 15 грудня 1993 р. прийнято його нову редакцію. У 1995 р. і 1997 p., а також 10 січня 2002 р. в Закон внесено певні зміни, які не відзначалися масштабністю, та не змінювали ідеологію самого Закону. Нову редакцію Закону було прийнято 1 грудня 2005 p. — № 3161-IV.

Постановою  Кабінету Міністрів (1 червня 1992 р. № 297) на базі колишньої Державної інспекції  України із захисту прав споживачів при Кабінеті Міністрів України  в липні 1992 р. створено Державний  комітет України у справах  захисту прав споживачів (Держспоживзахист). Саме він до 15 грудня 1999 р. виконував функції спеціалізованого органу із захисту прав споживачів.

Основні цілі:

1. Забезпечення (підвищення рівня) задоволеності  споживачів.

2. Захист  прав споживачів.

Основні принципи:

1. Усвідомлення  державою і суспільством важливості  вирішення проблем забезпечення  задоволеності споживачів та  захисту їх прав як чільної  умови ефективності ринкових  перетворень.

2. Орієнтація  на Керівні принципи ООН, спрямовані  на захист інтересів споживачів.

3. Визнання  пріоритету інтересів споживачів  над інтересами корпоративних  груп, партій, рухів.

4. Неприпустимість  перекладання збитків від недоліків  державного управління та здійснення  господарської діяльності на  споживачів.

5. Збалансованість  процесів ціноутворення і рівня  якості (не інфляційне підвищення рівня цін на товари та послуги повинно корелювати з підвищенням якості, відповідальності та гарантії з боку виробника,продавця,виконавця).

6. Підтримка  та взаємодія з громадськими  об’єднаннями та рухами, що сприяють  забезпеченню задоволеності споживачів  та захисту їх прав.

Основні методи та засоби:

1. Законотворчість.

2. Стандартизація і сертифікація.

3. Розробка та впровадження комплексних цільових програм.

4. Моніторинг рівня споживчої задоволеності.

5. Аналіз ступеня споживчої задоволеності товарами та послугами і причини незадоволеності.

6. Розробка корегуючих та попереджувальних акцій.

7. Просвітницька робота щодо прав споживачів серед широких верств населення.

8. Регулювання реклами та інформування населення про товари та послуги.

9. Сприяння виробникам у поліпшенні якості споживчих товарів та послуг.

З метою  підвищення ефективності реалізації державної  політики у сфері захисту прав споживачів Указом Президента України  від 11 грудня 2002 р. схвалено також “Програму  захисту прав споживачів на 2003-2005 рр.”. Доцільність такої програми мотивована насамперед необхідністю оптимізувати негативні тенденції на споживчому ринку України, здійснювати ефективний державний контроль за якістю і безпекою продукції, зміцнювати політику законодавства в цій сфері, забезпечувати пріоритетність інтересів споживачів перед виробниками, торгівлею та іншими послугами, створювати сприятливий соціальний клімат на основі визначеної стратегії економічного та соціального розвитку, розвивати ринкові умови, які надають споживачеві право най більшого вибору, інтеграції України у світову та європейську економіку.

Фінансове забезпечення Програми здійснюватиметься  коштом державного бюджету в межах  асигнувань, передбачених для відповідних міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, які визначені відповідальними за виконання Програми, та коштів місцевих бюджетів.

Метою програми є:

• розв’язання  комплексу проблем у сфері  захисту прав споживачів;

• удосконалення  захисту прав та інтересів споживачів;

• створення  належних умов для насичення споживчого ринку якісними та безпечними товарами, роботами, послугами;

• підвищення рівня захисту здоров’я та безпеки  споживачів;

• удосконалення  законодавства України у сфері  захисту прав споживачів, зокрема  адаптації його до законодавства  Європейського Союзу;

• створення  належних умов для реалізації громадянами-споживачами  своїх законних інтересів і прав на території України.

У Програмі відображено конкретні заходи для  поліпшення споживчої ситуації в  Україні із визначенням відповідних  виконавців цих заходів. Дієвий контроль за вирішенням питань, пов’язаних із захистом споживачів, покладено на Державний  комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики, а також інші центральні структури державної виконавчої влади, місцеві державні адміністрації. Важливого значення в документі набула проблема інтеграції України у світову та європейську економіку, зокрема реформування національної правової системи в галузі захисту прав споживачів та поступове приведення її у відповідність до директив Євросоюзу. Прийнято також рішення про розробку проектів нових законів: “Про загальну без пеку продукції”, “Про захист прав пацієнтів та медичних працівників”, а також технічні умови виробництва харчових продуктів, які виготовляють із використанням генетично модифікованих організмів.

Державний комітет України  з питань технічного регулювання споживчої  політики (Держспоживстандарт України).

1 жовтня 2002 року з метою підвищення ефективності реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів та відповідно до пункту 15 час тини першої ст. 106 Конституції України Указом Президента України створено центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом — Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики (Держспоживстандарт України).

Основною  метою діяльності Держспоживстандарту  України є посилення захисту  прав споживачів через удосконалення  технічного регулювання, зокрема нормативно-правової бази.

Основними законодавчими актами, що регулюють  діяльність Держспо живстандарту України  у сфері захисту прав споживачів є закони України “Про захист прав споживачів”, “Про якість та безпеку  харчових продуктів і продовольчої сировини”, “Про рекламу” та низка  законів, що безпосередньо стосуються прав споживачів: “Про державне регулювання  виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних  напоїв та тютюнових виробів, “Про метрологію та метрологічну діяльність”, “Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної  продукції”, “Про стандартизацію”, “Про застосування реєстраторів розрахункових  операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”, “Про лікарські  засоби”.

У сфері  надання послуг споживачів захищають закони України “Про питну воду та питне водопостачання”, “Про транспорт”, “Про туризм”, “Про залізничний транспорт”, “Про телекомунікації”, “Про поховання та похоронну страву”, “Про ветеринарну медицину” та інші.

Сьогодні  існує близько 100 нормативно-правових актів, що діють у сфері захисту  прав споживачів і забезпечують здійснення постійного й ефективного державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів центральними і місцевими органами влади з відповідним узгодженням і координацією спільних дій державних органів контролю і нагляду, правоохоронних органів та місцевих органів виконавчої влади.

Повноваження  службових осіб органів  державної влади  у справах захисту  прав споживачів.

Службові  особи органів державної влади, які здійснюють захист прав споживачів, мають право:

• давати суб'єктам господарювання обов’язкові  для виконання приписи про  припинення порушень прав споживачів;

• перевіряти в суб’єктів господарювання сфери  торгівлі, громадського харчування і  послуг якість товарів (робіт, послуг), а також додержання правил торгівлі та надання послуг;

• відбирати  у суб’єктів господарювання зразки товарів, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів для перевірки їх якості з оплатою вартості зразків і проведених досліджень коштом суб’єктів господарювання , що перевіряються;

• припиняти  відвантаження і реалізацію товарів, що не відповідають ви могам нормативних  документів, до усунення суб’єктами господарювання виявлених недоліків;

• забороняти суб’єктам господарювання реалізацію споживачам товарів:

- на  які немає документів, що засвідчують  їх відповідність вимогам нормативних  документів;

- на  які в актах законодавства,  нормативних документах встановлено  обов’язкові вимоги для забезпечення  безпеки життя, здоров’я, майна  споживачів і охорони навколишнього  середовища, якщо ці товари не  мають сертифіката відповідності;

- завезених  на територію України без документів, які підтверджують їх належну  якість;

• приймати рішення:

- про  припинення продажу товарів, виконання  робіт і надання послуг, що  не відповідають вимогам нормативних  документів, до усунення виявлених  недоліків; 

- про  тимчасове припинення діяльності підприємств торгівлі, громадського харчування, сфери послуг, складів підприємств оптової та роз дрібної торгівлі та організацій незалежно від форм власності, що систематично реалізують недоброякісні товари, порушують правила торгівлі та надання послуг, умови зберігання та транспортування то варів, усунення виявлених недоліків;

• опломбувати  в порядку, передбаченому законодавством, виробничі, складські, торговельні  та інші приміщення, а також неправильні, не справні й такі, що не мають  відповідного клейма повірки вимірювальні прилади, з допомогою яких здійснюється обслуговування споживачів, з наступним  повідомленням органів державної  метрологічної служби для проведення повірочних робіт і розпломбування;

• вилучати неякісні товари, документи, інші предмети, що свідчать про порушення прав споживачів;

• подавати до суду позови про захист прав споживачів;

• передавати матеріали перевірок на дії осіб, що містять ознаки злочину, органам  дізнання чи попереднього слідства;

• накладати  на винних осіб у випадках, передбачених законодавством, адміністративні стягнення.

І Службові особи зобов’язані не розголошувати  відомості, отримані під час здійснення своїх повноважень, і відомостей, які становлять державну або іншу таємницю, що охороняється законом. За невиконання або неналежне виконання службовими особами своїх обов’язків вони притягуються до від повідальності згідно з чинним законодавством. 
 

Антимонопольний комітет України.

Державний захист прав споживачів здійснює Антимонопольний  комітет України та його територіальні  відділення відповідно до Закону України  “Про захист прав споживачів”.

Мета  його діяльності полягає в забезпеченні державного захисту конкуренції  у підприємницькій діяльності.

Законодавчою  базою щодо статусу, діяльності Антимонопольного комітету є закони України “Про Антимонопольний комітет”, “Про захист від недобросовісної конкуренції”, “Про обмеження монополізму та недопущення недоб росовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”, “Про природні монополії”, Указ Президента України від 27 червня 1999 р. №741/99 “Про «регулювання деяких питань забезпечення діяльності Антимонопольного комітету України”. Діяльність територіальних відділень Антимонопольного комітету України регулює Положення № 1, затверджене наказом Голови Анти монопольного комітету України від 5 січня 1994 р.

Основні завдання Антимонопольного комітету визначені ст. З Закону України “Про Антимонопольний комітет”:

• здійснення державного контролю за додержанням  антимонопольного законодавства, запобігання, виявлення і припинення порушень антимонопольного законодавства, а саме:

- зловживання  монопольним становищем на ринку  (нав’язування таких умов договору, які ставлять контрагентів у неоднакове становище, або додаткових умов, що не належать до предмета договору,

для створення  національної нормативної документації в галузі харчової про мисловості, гармонізації з європейськими та міжнародними стандартами.

У харчовій промисловості, яка постачає продукцію на експорт, впроваджено системи якості за стандартом ISO 9000. Стандарти серії ISO впроваджено на таких відомих підприємствах: “Оболонь”, “Росинка”, Миргородський за вод мінеральних вод, Овруцький молочноконсервний завод Житомирської об ласті, Запорізький олієкомбінат та ін.

Введення  в дію від 1 липня 2003 року державного стандарту із системи аналізу  ризиків критичних точок технологічного процесу (НАССР) на підприємствах може стати концептуальною основою забезпечення якості і безпеки харчової продукції. Впроваджено міжнародну систему (НАССР) безпеки харчових продуктів. Наприклад, сертифікат на впровадження цієї системи отри мала Харківська бісквітна фабрика, Дніпропетровський олієекстракційний завод, ТОВ “Сандора” та ін.

1. Для забезпечення контролю якості продукції створені й акредитовані в міжнародній системі стандартів та УкрСЕПРО лабораторії та Центр якості продукції на базі Українського науково-дослідного інституту і біотехнології І продовольчих товарів.

Проводиться інформаційно-просвітницька робота для впровадження системи НАССР  на харчових підприємствах. Спеціалісти  підприємств харчової промисловості  беруть участь у семінарах, присвячених проблемам впровадження міжнародних систем якості продукції.

Державний департамент регулювання  виробництва та обігу  алкоголю та тютюну.

Діяльність  Державного департаменту здійснюється відповідно до “Положення про Державний  департамент регулювання виробництва та обігу алкоголю і тютюну”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1514 від 4 жовтня 2000 р.

Основні завдання Державного департаменту регулювання  виробництва та і обігу алкоголю і тютюну у сфері захисту прав такі:

• погодження стандартів, технічних умов та рецептур на виробництво спирту, виноматеріалів, алкогольних напоїв і тютюнових  виробів;

• забезпечення ліцензування діяльності суб’єктів господарювання з виробництва спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, оптової торгівлі спиртом, оптової та роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами;

• здійснення контролю за виробництвом та обігом спирту, виноматеріалів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів і сировини, додержанням норм втрат та виходу спирту, алкогольних напоїв суб’єктами господарювання, які виробляють, імпортують, експортують, зберігають, транспортують та реалізовують таку продукцію;

• реалізація контролю за додержанням технічних умов, рецептур, регламентів та технологічних інструкцій щодо виробництва спирту, виноматеріалів, алкогольних напоїв та тютюнових виробів.

Державний департамент регулювання виробництва  та обігу алкоголю і тютюну має  право:

• відповідно до законодавства забороняти або  зупиняти виробництво та обіг спирту, виноматеріалів, алкогольних напоїв і тютюнових виробів;

• одержувати в установленому порядку від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій інформацію, необхідну для виконання покладених на нього завдань;