Кабінет Міністрів України

Національний  університет біоресурсів  і природокористування  України 
 

Кафедра соціальної роботи та соціології

Курсова робота

на тему:

«Основні засади організації соціальної роботи з дітьми-інвалідами»

                                                                     Виконала:

                                                                     студентка 5-го курсу

                                                                     спеціальності «Соціальна педагогіка»

                                                                      Слободянюк Альона Вячеславівна 

                                                                     Перевірив:

                                                                     к. пед. наук,

                                                                     Янц Наталя Дмитрівна 
 
 
 

Київ-2010

ЗМІСТ 
 

ВСТУП 

     За  даними ООН, в світі нараховується  приблизно 450 мільйонів людей з  обмеженими фізичними можливостями і близько 200 мільйонів з них  – діти.

     Останнім  часом у нашій країні відзначається  значне збільшення числа дітей-інвалідів. В Україні за останні 20 років рівень інвалідності з дитинства збільшився приблизно у 3,6 рази. Основними причинами збільшення числа дітей-інвалідів є внутрішні (генетичні аномалії, спадкові хвороби, вроджені вади, причинами яких можуть бути погіршення умов життя, які негативно починають діяти вже в період розвитку плоду; погіршення умов праці жінок; погіршення екологічної обстановки) та зовнішні (механічні, фізичні, хімічні, біологічні, психічні, несприятливі умови життєдіяльності).

     Але, не зважаючи на причини настання інвалідності, для дітей це означає значне обмеження життєдіяльності. Вона сприяє розвитку соціальної дезадаптації, що обумовлена порушенням розвитку, утрудненнями у самозабезпеченні, спілкуванні, навчанні, оволодінням у майбутньому професійними навичками. Отримання дітьми-інвалідами соціального досвіду, включення їх в існуючу систему суспільних відносин потребує від суспільства додаткових засобів та зусиль, що сьогодні намагається бути реалізовуватись у рамках соціальної роботи.

     Сьогодні  перед дітьми-інвалідами та їх батьками постає безліч проблем фізіологічного, психологічного, економічного, соціального характеру, які полягають у соціальній, територіальній та матеріальній залежності дітей-інвалідів від батьків та опікунів, а також у тому, що при народжені дитини з обмеженими можливостями родина або розпадається, або надмірно опікає дитину, не даючи їй можливості розвиватися; проводиться слабка професійна підготовка дітей даної категорії; діти-інваліди та їх батьки відчувають труднощі при пересуванні по місту, що призводить до ізоляції; відсутнє повноцінного правового забезпечення дітей з обмеженими можливостями; сформована негативна суспільна думка по відношенню до дітей-інвалідів.

     І з огляду на всі ці проблеми перед дітьми-інвалідами, їх батьками та суспільством постає проблема організації в рамках соціальної роботи комплексних центрів соціально-психологічно-фізичної реабілітації дітей з обмеженими можливостями.

     Хоча  сьогодні організація реабілітації дітей-інвалідів займає одне з пріоритетних місць в Україні та розглядається, як проблема національного значення. В області вже створена система реабілітаційної допомоги дітям-інвалідам з ураженням нервової системи та порушенням психіки, яка базується на основних принципах діяльності, своєчасності неперервності, послідовності та доступності у наданні комплексної реабілітаційної допомоги дітям з фізичними та розумовими вадами, але цих заходів не достатньо для повноцінної організації життя дитини-інваліда.

     Проблема  організації соціальної роботи з  дітьми-інвалідами полягає в устаткованому розумінні, що діяльність центрів соціальної допомоги та реабілітації дітей з обмеженими можливостями та соціальних працівників має відбуватися на основі медичної моделі інвалідності. Але виходячи з цієї моделі інвалідність розглядається як недуг, хвороба, патологія, що є неприпустимим при роботі з дитиною, оскільки дана модель ослабляє соціальну позицію дитини, що має інвалідність, відособлює його від «нормального» дитячого суспільства.

     Тому  основні засади організації соціальної роботи з дітьми-інвалідами мають формуватися на основі організації центрів та програм реабілітації, з використанням не тільки медичної моделі, а й соціальної, політико-правової моделей, а також моделі культурного плюралізму, на яких базується теоретична та практична діяльність соціального працівника.

     Об’єкт  дослідження – соціальна робота з дітьми-інвалідами.

     Предмет дослідження – основні засади організації соціальної роботи з  дітьми-інвалідами.

     Мета дослідження – дослідити основні засади організації соціальної роботи з дітьми-інвалідами.

     Для досягнення мети необхідно виділити наступні завдання:

• визначити стан наукової розробки основних засад організації соціальної роботи з дітьми-інвалідами;
• дати характеристику головним поняттям дослідження: «соціальна робота», «організація соціальної роботи», «діти-інваліди».
• визначити методологію основних засад організації соціальної роботи з дітьми-інвалідами;
• дослідити сутність та специфіку організації соціальної роботи з дітьми-інвалідами;
• вивчити провідні напрямки організації соціальної роботи з дітьми-інвалідами;
• проаналізувати сутність організації соціальної реабілітації дітей-інвалідів.

     Наукова розробка даної теми висвітлена в працях Л.І. Акатової [2], О.В. Безпалько [4], Л.Т. Тюплі, І.Б. Іванової [23], М.П. Лукашевича, І.Т. Миговича [16], О.І. Карякіна [11 та інших, які за основу соціальної роботи з дітьми-інвалідами беруть реабілітаційний процес. 

РОЗДІЛ І

МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ  ОСНОВНИХ ЗАСАД ОРГАНІЗАЦІЇ  СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З  ДІТЬМИ-ІНВАЛІДАМИ 

1.1 Стан наукової розробки основних засад організації соціальної роботи з дітьми-інвалідами 

     Сьогодні  в нашій країні, як і всьому світі, спостерігається тенденція зростання  числа дітей-інвалідів. Тому проблема організації соціальної роботи з дітьми з особливими потребами, внаслідок її актуальності, широко розроблялась і розробляється дослідниками різних галузей: психологами, фізіологами, соціальними педагогами, соціологами.

     Велику  роботу в цьому напрямку провела  А.Й. Капська, яка розробила ряд принципів і закономірностей соціальної роботи з дітьми-інвалідами, в основу яких покладено процес реабілітації. В своїй роботі А.Й. Капська визначила 2 головні мети організації такої роботи: забезпечити соціального, економічного, інтелектуального і фізичного розвитку дитини, яка має відхилення за допомогою організації соціальної, матеріальної та медичної підтримки, а також попередження виникнення вторинних дефектів у дітей-інвалідів [10].

     Для осмислення проблеми аналізу інвалідності у дітей як соціального феномену важливою залишається сутність соціальної норми, яку вивчали Е. Дюркгейм, М.Вебер, Р.Мертон, П.Бергер, П.Бурдьє та інші.

     Аналіз інвалідності як соціальної проблеми в цілому, а також організації соціальної роботи з дітьми-інвалідами зокрема здійснюється в площині соціологічних конвенцій. Так К. Девісом, Р.Мертоном та Т.Парсонсом були розглянуті проблеми інвалідності дітей як специфічного соціального стану індивіда, соціальної реабілітації, соціальної інтеграції, соціальної політики держави відносно дітей-інвалідів, на базі чого і формуються сучасні засади організації соціальної роботи. І саме в рамках даного підходу було розроблено поняття «діти з обмеженими можливостями» як синонім до поняття «діти-інваліди» [18, 35].

     Оскільки  більшість дослідників зазначає, що основою соціальної роботи з дітьми з обмеженими можливостями є реабілітація О.В. Безпалько було запропоновано відокремити певний ряд правил реабілітації дітей-інвалідів, а також напрямків, що покликані допомогти дитині сформувати здатність до самообслуговування, розвивати свій творчий потенціал, тобто стати повноцінним членом суспільства [4, 89].

     Доповнюючи  цю думку М.П. Лукашевич і І.І. Мигович увагу приділяють тому, що реабілітація дітей з особливими потребами є схемою розвитку здатностей дитини – соціальній адаптації, при чому ці заходи обов’язково мають охоплювати й інших членів сім'ї [16, 149].

     В свою чергу О.І. Карякіна та Т.Н. Карякіна в своїй роботі «Основи реабілітації інвалідів» зазначають, що соціальна робота з даною категорією має включати, окрім реабілітації, систему інтеграції дитини-інваліда у суспільство та систему соціального захисту, що має надаватися державою [11, 15].

     В Україні протягом тривалого часу сформовано державну систему соціальної підтримки дітей-інвалідів і дітей  з вадами психічного та фізичного  розвитку, яка організаційно розподілилася між Міністерством освіти України, Міністерством охорони здоров’я України, Міністерством праці та соціальної політики України, Міністерством у справах сім’ї та молоді України, Державним комітетом України з фізичної культури і спорту.

     Правові засади щодо задоволення особливих  потреб дітей з обмеженими фізичними  та психічними можливостями у соціальному  захисті, навчанні, лікуванні, соціальній опіці та громадській діяльності відображені у Законах України: «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про освіту», «Про пенсійне забезпечення», «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», «Про фізичну культуру і спорт», «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», «Про благодійництво та благодійні організації», в Основах законодавства України про охорону здоров’я, Основах законодавства України про культуру [5].

     У 1989 році ООН прийняла текст Конвенції про права дитини, яка володіє силою закону. У ній закріплено права дітей, що мають відхилення у розвитку, вести повноцінне життя в умовах, які дозволяють їм зберегти власну гідність, почуття впевненості у собі і полегшують їм активну участь у житті суспільства, а також право неповноцінної дитини на особливу турботу та допомогу, яка повинна надаватися по можливості безкоштовно з урахуванням фінансових можливостей батьків чи інших осіб, що здійснюють турботу про дитину, з метою забезпечення ефективного доступу до послуг в сфері освіти, професійної підготовки, медичного обслуговування, підготовки до трудової діяльності та доступу до засобів відпочинку, що повинно сприяти найбільш повного залучення дитини в соціальне життя і розвитку її особистості, включаючи культурний та духовний розвиток [14]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.2 Характеристика понять  дослідження: «соціальна робота», «організація соціальної роботи», «діти-інваліди» 

     Поняття «соціальна робота» увійшло в  соціально-гуманітарну літературу наприкінці ХІХ ст. у відповідь  на соціальну потребу суспільства  у змістовному відображені практичної діяльності людей, які допомагали бідним [23, 5]. У сучасній науковій літературі поняття «соціальна робота» розглядається в трьох основних значеннях, як практична діяльність, як навчальна дисципліна, як галузь наукових знань. В даній роботі нас цікавить соціальна робота як практична професійна діяльність з надання допомоги та підтримки людей, які опинились в скрутній ситуації. Метою такої діяльності є оптимізація втілення суб’єктивної ролі людей в усіх сферах життя суспільства в процесі життєзабезпечення і діяльності особистості, сім'ї, соціальних та інших груп і спільнот у суспільстві [21, 90].

     Словник-довідник соціального працівника розкриває  термін «соціальна робота» як вид  професійної діяльності, направленої  на задоволення соціально-гарантованих і особистісних інтересів і потреб різних груп населення, на створення умов, які допомагають відновленню або поліпшенню здатності людей до соціального функціонування [12, 56].

     В свою чергу поняття «організація соціальної роботи» слід розглядати як реалізацію функції управління діяльністю з надання допомоги та підтримки людей, що опинились в складних життєвих ситуаціях. Оскільки сам термін «організація» тлумачиться як функція управління, в межах якої здійснюється розподіл робіт поміж окремими робітниками та їх групами та узгодження їх діяльності. Реалізація функції організації здійснюється у процесі організаційної діяльності [17, 9]. «Організація» - це група людей, що працюють спільно для досягнення загальних цілей. Це те місце, де люди будують відношення і взаємодіють. Тобто «організація соціальної роботи» - це соціальна категорія, у якій існує складне співтовариство людей, що взаємодіє з метою допомоги соціально не захищеним верствам населення, поводження яких залежить не тільки від їхніх індивідуальних характеристик, але і від їхнього взаємного впливу [19, 6].

     Оскільки  темою нашого дослідження є організація  соціальної роботи з дітьми-інвалідами, то необхідно визначитись з такими поняттями як «інвалід» та «дитина  інвалід».

     Перше офіційне визначення «інвалід» дається в Декларації про права інвалідів (1975 р.): інвалідом є будь-яка особа, яка не може самостійно забезпечити повністю чи частково потреби нормального життя і/чи соціального життя через ваду, яка набута з народження чи ні, його чи її фізичних чи розумових здібностей [23, 340].

     В роботі Л.І. Акатова визначено, що «інвалід» - особа, яка має порушення здоров’я зі стійким розладом функцій організму, що обумовлено захворюваннями, наслідками травм чи дефектами, які призводять до обмеження життєдіяльності і потребують соціального захисту [2, 31].

     У законодавстві колишнього СРСР існувало дещо інше поняття «інваліда», яке було пов’язане зі втратою працездатності. За такою постановкою питання діти до 16 років не могли бути признані інвалідами. Таким чином, виникла необхідність в появі терміну «дитина-інвалід». «Діти» - це соціально-демографічна група населення у віці до 18 років, що мають специфічні потреби і інтереси, соціально-психологічні особливості [2, 11].

     І відповідно, до вище викладених термінів, до категорії «діти-інваліди» відносяться особи до 18 років, які мають значні обмеження життєдіяльності, що призводить до соціальної дезадаптації внаслідок порушення росту та розвитку дитини, здатностей до самообслуговування, переміщення, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, у навчанні, спілкуванні, трудовій діяльності в майбутньому [3, 6].

     В Законі України «Про охорону дитинства» встановлено, що «дитина-інвалід» - дитина зі стійким розладом функцій організму, спричиненим захворюванням, травмою  або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що зумовлюють обмеження її нормальної життєдіяльності та необхідність додаткової соціальної допомоги і захисту [7, 142]. За Законом України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» визначено, що «дитина-інвалід» - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що призводить до обмеження нормальної життєдіяльності та викликає необхідність надання їй соціальної допомоги і захисту [8, 36].

     Таким чином, організація соціальної роботи з дітьми-інвалідами – це вид  професійної управлінської діяльності групи людей, що працюють спільно для задоволення соціально-гарантованих та особистісних потреб осіб до 18 років зі стійким розладом функцій організму, що зумовлюють обмеження її нормальної життєдіяльності. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.3 Методологія дослідження  основних засад  організації соціальної  роботи з дітьми-інвалідами 

     В загальному вигляді методологія  дослідження – це система принципів і засобів пізнання, організації і побудови теоретичних основ курсової роботи.

     Для того, щоб досліджувати основні засади соціальної роботи з дітьми-інвалідами, необхідно, перш за все|передусім|, зазначити |розглядати| методи, за допомогою яких проводилось дане дослідження.

     У рамках дослідження основних засад  організації соціальної роботи з  дітьми-інвалідами нами було використано  наступні принципи:

     а) принцип об'єктивності, який в даному випадку дав можливість повно  і точно, без спотворень і упереджень відображати сутність та значення засад організації соціальної роботи з дітьми-інвалідами;

     б) принцип системності, що дозволяє встановити зв'язок між усіма елементами соціальної роботи з дітьми-інвалідами та її організацією, що у подальшому дозволяє об’єднати їх у цілісний елемент дослідження;

     в) принцип єдності теорії та практики пізнання, який дозволяє виявити властиві закономірності організації соціальної роботи з дітьми-інвалідами і вивчити  предмет дослідження з огляду теорії та практики.

     Методи, що застосовуються в рамках даного дослідження: 1) метод формалізації, що полягає в процесі дослідження основних засад організації соціальної роботи з дітьми-інвалідами у викладені отриманих знань у вигляді понять, суджень, гіпотез, теорій та законів; 2) метод порівняння, який основується на визначені різниці та подібності основних засад організації соціальної роботи з дітьми-інвалідами в різноманітних наукових працях; 3) метод абстрагування, за допомогою якого виділялись основні значимі засади організації соціальної роботи з дітьми-інвалідами і відхилення несуттєвих, засад, що притаманні соціальній роботі зі всіма групами клієнтів; 4) метод аналізу дав можливість розбити предмет дослідження на складові частини, тобто виділити певні форми, принципи, функції та шляхи оптимізації основних засад організації соціальної роботи з дітьми-інвалідами; 5) метод синтезу, що на одержаній інформації про організацію соціальної роботи з дітьми з обмеженими можливостями дає можливість об’єднати раніше виділені елементи дослідження в цілісну структуру; 6) метод діалектики, за допомогою якого ми розглядаємо організацію соціальної роботи з дітьми-інвалідами як системне явище з притаманним тільки йому характеристиками та закономірностями; 7) метод індукції, який при аналізі усіх елементів предмета дослідження дозволив перейти від загальних фактів до конкретних висновків.

     Таким чином, даний розділ ми присвятили визначенню теоретичних основ, дослідженню  наукових праць Л.І. Акатової, О.В. Безпалько, Л.Т. Тюплі, І.Б. Іванової, М.П. Лукашевича, І.Т. Миговича, О.І. Карякіна, на яких будується сьогоднішня соціальна робота з дітьми-інвалідами. А крім того визначено провідні поняття дослідження, а саме «соціальна робота», «організація соціальної роботи», «діти-інваліди». Загалом наше подальше дослідження будується на певних принципах та за допомогою ряду методів, серед яких принцип системності, принцип єдності теорії та практики пізнання, принцип об'єктивності, метод порівняння, метод формалізації, метод абстрагування, метод аналізу, метод синтезу та інші. 

РОЗДІЛ 2

ТЕОРЕТИЧНІ  ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ  ОСНОВНИХ ЗАСАД ОРГАНІЗАЦІЇ  СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З  ДІТЬМИ-ІНВАЛІДАМИ 

2.1 Сутність та специфіка  організації соціальної  роботи з дітьми-інвалідами 

     Сьогоднішня соціальна робота з дітьми-інвалідами – результат її розвитку протягом останніх 200 років. Значною мірою вона відображає загальні умови життя, а також соціальну та економічну політику у різні періоди часу. Однак у відношенні до інвалідів склалося багато специфічних факторів, які впливають на умови їх життя. Неосвіченість, зневага оточуючих, зневіра і жах – ці соціальні фактори ізолювали дітей-інвалідів та затримали їх розвиток, про це свідчить історія.

     Протягом  багатьох років соціальна робота у відношенні до дітей-інвалідів  розвивалася від елементарного  догляду у спеціальних закладах до навчання дітей-інвалідів та до реабілітації людей, які стали інвалідами у дорослому віці [24, 169].

     Рівень  цивілізованості суспільства багато в чому визначається ставленням цього  суспільства до маргінальної групи  населення, зокрема до дітей-інвалідів, їхніх сімей тощо. В умовах економічної нестабільності, кризового стану практично всіх складових гуманітарної сфери, на початковому етапі правової стабілізації діти-інваліди виявилися найбільш незахищеною категорією населення. І відповідно соціальна робота з даною категорією потребує подальшої організації з урахуванням усіх специфічних особливостей дітей з обмеженими можливостями та співпраці з ними.

     Сьогодні  інвалідність у дітей визначається вченими як стійка соціальна дезадаптацiя, зумовлена хронічними захворюваннями чи патологічними станами, що різко обмежує можливість включення дитини в адекватні до її віку виховні i педагогiчнi процеси, у зв’язку з чим вона постійно потребує догляду та допомоги. Це значне обмеження життедiяльностi, що призводить до соціальної дезадаптацiї внаслiдок порушень розвитку росту дитини, здібностей до самообслуговування, пересування, орiєнтацiї, контролю за своєю поведінкою, навчання, спілкування, трудової дiяльностi у майбутньому.

     Розрізняють такі обмеження дитячої життєдіяльності: діти з порушеннями слуху і мови (глухі, слабочуючі, логопати); порушеннями зору (слiпi, слабозор); з порушеннями інтелектуального розвитку (розумово вiдсталi, з затримкою психічного розвитку); порушеннями опорно-рухового апарату; з комплексними порушеннями психофiзiологiчного розвитку, (слiпоглухонiмi, ДЦП з розумовою вiдсталiстю); хронічними соматичними захворюваннями; психоневрологічними захворюваннями [4, 87].

     Така  класифікація є ядром для організації  різних напрямків соціальної роботи, однак завдання, на основі яких вона організовується, є спільними.

     Провідним завданням організації соціальної роботи з дітьми з обмеженими можливостями є створення рівних можливостей. Створення рівних можливостей в  умовах дискримінаційного законодавства, недоступного державного архітектурного середовища і консервативної по відношенню до дітей-інвалідів суспільної свідомості полягає в організації процесу, завдяки якому такі загальні системи суспільства, як фізичне і культурне середовище, житлові умови і транспорт, соціальні служби і служби охорони здоров’я, доступ до освіти і праці, культурного і соціального життя, робляться доступними для всіх [1, 38]. Другою, але не менш важливою групою завдань тут можна вважати навчання дітей-інвалідів та батьків вмінням і навичкам незалежного життя.

     Таким чином, із врахуванням завдань створення  рівних можливостей та навчання необхідно  виділити керівні принципи організації  соціальної роботи з дітьми з обмеженими можливостями [23, 341-342]:

     а) діти-інваліди повинні продовжувати жити у своїх общинах і вести, за необхідної підтримки, звичайний спосіб життя;

     б) діти-інваліди повинні брати активну  участь в усіх сферах життя суспільства;

     в) діти-інваліди повинні отримувати необхідну  допомогу в рамках звичайних систем освіти, охорони здоров’я, соціальних служб тощо;

     г) інваліди повинні брати участь в  загальному соціальному й економічному розвитку суспільства, а їх потреби  повинні враховуватися у національному  плані розвитку. Тобто, створення  рівних можливостей означає, що державна політика повинна використовувати всі засоби таким чином, щоб кожна дитина мала рівні можливості для особистісного розвитку, щоб вона могла у подальшому виконувати повною мірою свої обов’язки як член суспільства.

     Особливістю організації соціальної роботи дітей з обмеженими можливостями є те, що надання допомоги таким дітям є неможливою без одночасної організації соціально-педагогічного виховання. Соціально-педагогічний аспект соціальної роботи має на меті виховання, навчання та розвиток дитини для підготовки до життя в суспільстві та можливості отримання всіх законодавчо закріплених видів допомоги [11, 54].

     Також специфічна особливість та закономірність організації соціальної роботи з дітьми, що мають обмежені функціональні можливості полягає в об’єднанні зусиль сукупного потенціалу соціуму для найбільш повного задоволення потреб дитини з проблемами здоров’я та розвитку. В даному випадку йдеться про інтеграцію діяльності як державних органів, так i громадських, приватних ініціатив різного профілю з метою найбільш повного задоволення потреб даної категорії дітей та їх сімей у їх самореалiзацїї, розкритті власної корисності.

     Зазначена закономiрнiсть відображає залежність результатів соціальної роботи від міри впливу сукупного потенціалу соціуму як багатомірного явища: життєве середовище, соціальне мікросередовище, середовище проживання конкретної людини, життєвий простір, соціальний простір [10, 198].

     Проблеми  інвалідності не можуть бути зрозумілі  поза соціокультурним оточення людини - сім'ї, будинку-інтернату і т.д. Інвалідність, обмежені можливості дитини не відносяться до розряду суто медичних явищ. Набагато більше значення для розуміння цієї проблеми та подолання її наслідків мають соціально-медичні, соціальні, економічні, психологічні та інші фактори. Саме тому організація допомоги дітям-інвалідам - ґрунтується на соціально-екологічній моделі соціальної роботи. Відповідно до якої люди з обмеженими можливостями зазнають функціональні складності не тільки внаслідок захворювання, відхилення чи вад розвитку, а й непристосованості фізичного і соціального оточення до їх спеціальних проблем [22, 63].

     Тобто, організація соціальної роботи має  стосуватися не лише дитини-інваліда, а й усього його соціального оточення, оскільки особливе значення для дітей-інвалідів має норма, яка стверджує, що за наявності фізичних чи розумових обмежень людина повинна жити в своїй родині або з прийомними батьками та брати участь у житті суспільства.

     Ще  одна специфічна особливість організації  соціальної роботи з дітьми-інвалідами полягає в тому, що на практиці її здійснює соціальний працівник, який має знаходитись у постійному пошуку ефективних форм, методів, напрямків соціальної роботи з даною категорією дітей, що вимагає від нього певних особистісних та професійних якостей. Робота з дітьми та підлітками з обмеженими можливостями вимагає від кожного, хто обрав цю професію, цілковитої самовіддачі, безмежної любові, поваги і віри у можливості дитини, що здається безнадійним, глибоких професійно-теоретичних і практичних знань.