Основні засади перехідної економіки в Україні

    Зміст

    Вступ.................................................................................................................2

    Розділ  І Теоретичні засади дослідження  сутності перехідних економічних систем.................................................................................................4

1.1. Закономірності  та особливості розвитку перехідних  економічних систем.............................................................................................................4

    1.2 Головні напрями і моделі перехідних економічних процесів нового типу...........................................................................................................................8

    Розділ  IІ Основні засади перехідної економіки в Україні.........................15

    2.1. Економічна політика України в перехідній економіці........................15

    2.2. Роздержавлення та особливості  цього процесу в перехідній  економіці України.................................................................................................20

    2.3 Проблеми перехідної економіки  в Україні............................................37

    Висновок.........................................................................................................44

    Список  використаної літератури..................................................................40 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Вступ

У процесі еволюції будь-яка економічна система проходить  декілька стадій:

    - зародження і становлення;

    - зрілість і розвиток на власній  основі;

    - регрес і вмирання.

    Регрес  старої економічної системи супроводжується становленням нової. Взаємодія зазначених процесів становлення і регресу утворює перехідні (трансформаційні) економічні процеси. Вони не є процесами виключно становлення або регресу, а являють собою синергетичний результат їх взаємодії, а також мають власну сутність, зміст і основи руху.

    Метою даної курсової роботи дослідження  перехідної економіки, а також розкриття  її проблем для України

    Перехідна економіка — це не стаціонарна економіка, що якісно змінюється, в якій процеси відмирання старих і становлення прині{ипово нових відносин домінують над процесами їх функціонування. Це економіка суспільства, що здійснює перехід з однієї історичної епохи в іншу, від попереднього ступеня свого руху до наступного. Отже, перехідна економіка — це економіка, яка якісно трансформується.

    Природно-екологічне середовище характеризується багатоманітністю географічних, кліматичних ознак, станом флори і фауни, наявністю покладів корисних копалин тощо.

    Економічне  середовище представлене стаціонарними, неперехідними економічними процесами та явищами, в яких функціонування домінує над розвитком.

      Рух людського суспільства від  протистояння східного та західного типів еволюції людства з економічним домінуванням останнього до нового серединного, інтеграційного типу еволюції. Протягом декількох століть різні українські землі перебували в орбіті домінуючого впливу західного та східного типів історичного розвитку, західного та східно-православного цивілізаційних утворень, яким притаманні відмінні, а де в чому і протилежні природно-екологічні пріоритети, ментальні настанови, духовні та політичні традиції, основи і механізми економічного розвитку. Тому цілком закономірними є відчутні відмінності життєвого укладу насе лення західних та східних і південних регіонів України, різновекторність їх симпатій та переваг. Сучасне українське суспільство, як і людство в цілому, є своєрідним місцем зустрічі західного та східного векторів історичного руху. З одного боку, ці вектори є носіями відцентрових сил. що збільшують відстань між їх прихильниками, а з іншого — пошук і дотримання адекватних форм руху їх об'єктивних суперечностей можуть каталізувати суспільний прогрес. Саме таке поєднання, інтеграція найвищих досягнень зазначених типів еволюції людства є однією з провідних сучасних тенденцій, важливим чинником японського, південнокорейського та китайського «економічних див», а також важливою передумовою економічного піднесення України. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Розділ  І Теоретичні засади дослідження сутності перехідних економічних систем

1.1. Закономірності та  особливості розвитку  перехідних економічних  систем

    У процесі свого розвитку будь-яка  система проходить декілька стадій:

    —  становлення (висхідний розвиток нової системи);

    —  зрілість (найповніший прояв усіх потенційних можливостей системи та властивих їй суперечностей функціонування);

    —  занепад старої системи і зародження елементів нової (низхідний розвиток старої   системи).

    Стадія  становлення означає низхідний рух старої системи та висхідний рух нової системи.

    Трансформаційна економіка є особливим станом еволюційного процесу суспільного розвитку в період зміни його соціально-економічних форм.

    Принципи  трансформації:

    —  урівноваженість як необхідна передумова успішного розвитку та самооновлення;

    — багатовимірність системних перетворень та складний механізм їхньої взаємодії;

    —  динамічність узгодження складових  елементів системи на принципах самоорганізації;

    —   суперечливе поєднання тенденцій  світового еволюційного розвитку і національних особливостей трансформаційних перетворень.

    агальні закономірності трансформаційних перетворень

    Перехідні (трансформаційні) економічні системи — це складне явище. В історії розвитку практично кожного соціуму настають періоди, коли стара економічна система функціонує за низхідною (занепадає), а в її просторі зароджуються елементи нової системи з тенденцією до самоорганізації та висхідного розвитку.

    Перехідні економіки можна класифікувати  за аспектами цивілізацшного і формаційного процесів.

    Аспект  цивілізаційного процесу:

    —  від неоліту до бронзового віку;

    —  від бронзового до залізного віку;

    —  від залізного до перєдіндустріального віку;

    —  від перєдіндустріального до індустріального  віку;

    —  від індустріального до постіндустріального (інформаційного) віку.

    Аспект  формаційного процесу:

    —  від первісного до рабовласницького ладу;

    —  від рабовласництва до феодалізму;

    —  від феодалізму до капіталізму;

    —  від капіталізму до соціалізму;

    —  від соціалізму до капіталізму (для  постсоціалістич-них країн тощо).

    У межах кожної цивілізації та кожної суспільно-економічної формації є перехідні стани від однієї стадії розвитку до іншої.

    Закономірності  трансформації в межах ринкової системи

    1. Поглиблення суспільного характеру виробництва:

    —  розвиток економічної системи визначається ступенем розвитку ринку;

    —  виникнення монополій усуває обмеженість  вільного конкурентного ринку;

    —  розподіл функцій та сфер діяльності між державою, монополіями і немонополізованим  сектором зменшує рівень неиередбачуваності в суспільстві, забезпечує певну  узгодженість між цими секторами та в них самих, формує систему економічних зв'язків як   єдине ціле.

    2. Зміни у розвитку технологічного способу виробництва вимагають нових та відповідної адапованості існуючих господарських форм. Це виявляється в тому, що, наприклад, економічна система вільної конкуренції є формою пристосування до простої кооперації, мануфактурного та машинного виробництва, монополія є формою адаптації до умов НТР (необхідність використання нових джерел енергії, нових методів виплавки чавуну, сталі, алюмінію, застосування двигунів внутрішнього згоряння, концентрації та централізації капіталу. Цю функцію виконали монополістичні союзи). Автоматизований технологічний спосіб виробництва потребує впровадження змітаної економічної системи, яка б органічно поєднувала процеси усуспільнення та індивідуалізації, існування дрібних та великих підприємств, господарств, заснованих на різних формах власності тощо.

    3. Кожна наступна форма соціально економічного розвитку породжує нові фактора економічного зростання, не підкидаючи при цьому надбань попередніх. За вільної конкуренції головним фактором економічного зростання є гонитва за надприбутком, одержаним завдяки впровадженню науково-технічному прогресу.

    Монополія породжує нові переваги великих підприємств над дрібними в застосуванні досягнень НТП, економії на управлінні та ін., а також можливість упорядковувати, узгоджувати та передбачувати результати діяльності.

    Державно-монополістичний  капіталізм створює можливості державного впливу на відтворювальний процес у масштабах суспільства.

    Змішана економіка забезпечує спеціалізацію і розподіл функцій між дрібними та крупними підприємствами, передбачає обрання форми власності й форми господарювання за економічною доцільносте).

    Формування  специфічної ієрархії суб'єктів господарювання. Головним суб'єктом системи вільної конкуренції є дрібний товаровиробник;

    —  періоду крупного машинного виробництва — власник капіталу;

    —  за монополії — об'єднання капіталістів:

    — в умовах державно-монополістичного капіталізму — держава.

    Змішана економіка докорінно змінює місце і роль найманого робітники, який дедалі частіше стає співвласником капіталу та учасником управлінського процесу в межах корпорацій (наймані менеджери) й учасником процесу регулювання економіки як цілого (наймані державні службовці).

    Зміст перехідної економіки — формування нових елементів та системоутворення їх, яке дає можливість зайняти новому панівне місце в ієрархи підсистем та системи як цілого.

    Нестійкість перехідної економіки пояснюється тим, що на відміну стабільної економічної системи в якій зміни стосуються переважно механізму функціонування системи, в перехідних системах змінюється сам механізм розвитку. Останнє порушує її стійкість, оскільки спричиняє розбалансованість попередньої системи.

    Невизначеність як риса перехідної економіки пояснюється, насамперед, здатністю елементів системи до самоорганізації. Суб'єкти економіки ставлять перед собою мету — побудувати економічну систему певного типу і розробляють механізми та засоби досягнення мети, але зазвичай теоретично сформульована і практично реалізована мета не співпадає повністю. По-перше, тому що завжди в процесі становлення виникають непередбачувані заздалегідь моменти. По-друге, з причини здатності системи до самоорганізації, що сама по собі передбачає багатоваріантність розвитку.

    Багатоваріантність  самоорганізації системи, різноманітність устремлінь, цілей, бажань стосовно майбутнього суспільного устрою зумовлюють альтернативний характер розвитку перехідних економік. Устремління щодо трансформації старої системи можуть бути успішними (реалізована мета близька до поставленої) і безуспішними (система повертається в модифікованому вигляді до попереднього стану або ж гине).

    Перехід до нової економічної системи  — це співіснування і боротьба старого й нового. Становлення нової системи породжує відповідні нові економічні форми. Наприклад, грошова рента в умовах феодалізму або індикативне планування та державне регулювання в умовах капіталізму.

    Суперечності  перехідних економік є суперечностями розвитку, а не функціонування. Це суперечності між старим та новим у надрах самої економічної системи; між економікою і політикою, між економікою та ідеологією; політикою та ідеологією; між соціальними верствами, що традиційно склалися, і тими, що зароджуються, тощо.

    Загострення цих суперечностей часто супроводжується  бажаннями та закликами повернутися  до попереднього стану (фізіократи, соціалісти-утопісти, сучасні ультраліві).

    Історичність  перехідної економіки зумовлена характером умов переходу, природними, економічними, регіональними, політичними, ідеологічними та соціальними особливостями країн, які формують специфіку моделей переходу.

    1.2 Головні напрями  і моделі перехідних  економічних процесів нового типу

    Перехідна економіка нового типу є складним комплексним феноменом, що поєднує взаємопов'язані загальні риси, притаманні всім перехідним економічним процесам, особливі ознаки, характерні для всіх економік постсоціалістичних країн, та унікальні риси, властиві виключно економіці тієї чи іншої із означених країн.

    До  ключових загальних ознак перехідних економічних процесів, як правило, відносять:

    а)   визначене поєднання спадкоємності, наступності по відношенню до минулого і його формально-логічного заперечення;

    б)  ефект «сумісності, шо зникає» старих економічних відносин, що з тією чи іншою швидкістю відмирають, та нових економічних відносин, що прогресують, «змішаність» старих та нових форм;

    в)  несталість, швидкоплинність, різко  виражена нестаціонарність та динамічність;

    г)  біфуркаційний характер, варіантність розвитку. Перехідна економіка перебуває в точці біфуркації, своєрідній точці «відліку», від якої, в залежності від різноманітних обставин, можливий рух у будь-якому з багатьох альтернативних напрямів;

    д) нецілісність і фрагментарність відтворювальних процесів;

    є) конкретно-історичний характер, тобто  залежність від особливостей взаємодії  головних складових середовища перехідної економіки в даних конкретно-історичних умовах.

    Як  свідчить практика, в перехідній економіці  нового типу поєднуються прогресивні та регресивні процеси. Головними прогресивними процесами є:

    а)  суверенізація національної економіки. В стратегічному плані вона означає  вихід економіки на передові цивілізаційні  рубежі, в тактичному — оформлення її кордонів, визначення їх реального стану і складу;

    б)  роздержавлення і приватизація, формування багатоукладної економіки, в якій оптимально взаємодіють різноманітні форми власності, підприємництва та господарювання;

    в)  структурна перебудова економіки з  метою досягнення домінування виробництв п'ятого і шостого технологічних укладів, опанування постіндустріального, інноваційного типу економічного розвитку;

    г)  становлення конкурентоспроможного  національного товарного виробництва і на цій основі — цивілізованих ринкових відносин та механізмів аллокації (розподілу) ресурсів;

    д)  перехід до соціально-інтенсивного типу розширеного суспільного відтворення, досягнення та підтримання сталої та динамічної рівноваги національної економіки;

    є) гуманізація та соціалізація економічних процесів, яка в загальному плані пов'язана з формуванням людини-особистості, пріоритетним розвитком соціальної сфери у порівнянні з матеріальною;

    ж) інституціоналізація як процес формування необхідних для економічних перетворень інститутів (формальних і неформальних норм, традицій, настанов, правил тощо), перш за все, громадянського суспільства;

    з)  лібералізація і демократизація економічного життя з метою створення, перш за все, сприятливих умов для ефективного вільного підприємництва і праці;

    и) регіоналізація та муніципалізація, як формування системи регіональних і муніципальних економічних утворень, що самофінансують-ся і являють собою невід'ємні складові національної економіки;

    і) поступове відкриття національної економіки, її органічне включення в світові процеси глобалізації, інтеграції та диференціації, розширення ефективних зовнішньоекономічних зв'язків;

    ї) становлення сучасного типу триєдиного економічного регулювання (ринкового, державного, громадянського).

    Зазначені напрями і складові перехідної економіки нового типу тією чи іншою мірою притаманні всім її рівням: мікро- (підприємства і домашні господарства); мезо- (галузі та регіони); макро- (економіка в цілому та її сфери), що інтенсивно взаємодіють і переплітаються. їх більш докладну характеристику подано в наступних главах.

    Узагальнюючи  реальну практику перехідних процесів, виділяють дві їх базові моделі:

    1)  «шокової терапії», в межах якої домінує жорсткий і стислий за термінами монетаристський варіант неоліберальної економічної політики. Він, зокрема, передбачає:

    -    проведення впродовж 1—2 років  радикальних антиінфляційних ста-'          білізаційних заходів та приватизації;

    -    моментальна лібералізація цін;

    -    максимальне усунення держави  від втручання в економічні  процеси;

    -    ліквідація переважної більшості субсидій;

    -    запровадження    повної    фінансової    самостійності    підприємств, «жорстких» бюджетних  обмежень тощо;

    2) градуалістська або інкрементальна, яка наголошує на необхідності поступових і відносно повільних ринкових перетворень в міру створення відповідних інституціональних передумов. її прихильники виступають за:

    -    встановлення рівноваги на споживчому  ринку шляхом легалізації та  розвитку приватного сектора;

    -    поширення ринкових механізмів  спочатку на виробництво та збут споживчих товарів, а згодом і на інвестиції;

    -    лібералізацію цін зі збереженням  певного державного контролю  у споживчих галузях економіки;

        -   формування двосекторної моделі економіки.

    Перехідна економіка України, яка існує  в унікальному природно-екологічному, політичному, соціальному і духовному середовищі нової незалежної держави, вже пройшла два головних етапи розвитку:

    I (1992—1994 рр.) — етап безсистемної  та нерегульованої «шокової терапії»;

    II  (1994—1999 рр.) — етап перетворень за програмою МВФ та інших міжнародних фінансових організацій, в якій домінували заходи «шокової терапії». Певні зусилля владних структур були націлені на реалізацію градуалістських заходів.

    Поряд з деякими позитивними зрушеннями — відносна макроекономічна фінансова стабілізація, формування власної грошово-кредитної та фінансової системи, ринкової інфраструктури, активізація зовнішньоекономічних зв'язків тощо — домінували такі регресивні процеси, як депресія, деіндустріалізація, депостіндустріалізація, криміналізація, значне соціальне розшарування тощо, які значною мірою були детерміновані не тільки спадщиною минулого, але й неадекватною економічною політикою.

    Якщо  оцінювати реальне співвідношення прогресивних і регресивних тенденцій в національній економіці, то чітко позначилися два можливих варіанти її еволюції.:

    1) перетворення в економіку напівколоніального типу і поповнення складу неперспективної периферії міжнародної економіки;

       2) поетапне досягнення рівня середньо- та високорозвинутих економік.

    Зрозуміло, що для України прийнятним є тільки другий варіант.

    Економічна  історія Німеччини, Японії, Китаю, нових  індустріальних країн демонструє відсутність жорсткої детермінованості тривалої периферізації та переконує в необхідності розробки і реалізації нової інтегративної моделі економічних перетворень, головний сенс якої полягає у визначенні власного шляху реформ на основі переважно власних сил і ресурсів з огляду на складні суспільні перетворення в цілому.

    Саме  цей, третій, етап еволюції перехідної економіки розпочався в 1999—2000 роках формуванням і реалізацією інтегративної моделі економічних перетворень. Важливим наслідком такої реалізації є стале економічне зростання, зростаючий авторитет України в світі.

    Інтегративна  модель передбачає опору на джерела і основи саморозвитку перехідної економіки нового типу, які представлено переважно її внутрішніми класичними (двосторонніми) і некласичними (багатосторонніми) суперечностями технологічних, соціальних та соціально-економічних укладів.

    Технологічний (техніко-економічний) уклад — це комплекс технологічних процесів, які являють собою цілісність, що відтворюється, і охоплюють різні галузі та сполучені виробництва.

    Технологічний уклад — цілісне, стале утворення, в межах якого здійснюється замкнений виробничий цикл, що включає видобування і отримання первинних ресурсів, всі стадії їх переробки і випуск кінцевої продукції, відповідної типу суспільного споживання, що склався. Розвиток будь-якого технологічного укладу починається з виробничого впровадження базисної інновації, яка згодом супроводжується доповнюючими інноваціями.

    Автор концепції технологічних укладів — російський економіст, член-кореспондент РАН СЮ. Глазьєв вважає, що історія міжнародної економіки останніх трьох століть демонструє становлення та заміщення п 'яти технологічних укладів. Головним фактором і ознакою першого технологічного укладу, з якого почалася епоха сучасного економічного зростання і утвердження його ритму, є механізація текстильної промисловості. Ключовою інновацією другого технологічного укладу став паровий двигун. Головні особливості третього технологічного укладу — широке використання електричних двигунів і розвиток електротехніки; домінування в якості енергоносія — вугілля, а в якості конструкційного матеріалу — сталі; пріоритетний розвиток універсальних технологій обробки конструкційних матеріалів, верстатного машинобудування; залізниця як базова інфраструктура.

    В структурі четвертого технологічного укладу домінують хімічна промисловість, автомобіле- та тракторобудування, виробництво моторизованих озброєнь. Для цього укладу характерні також комплексна автоматизація виробництва, автоматизація багатьох головних технологічних процесів, широке використання кваліфікованої робочої сили; нафти як базового енергоносія, автомобільного транспорту як пріоритетної інфраструктури. В розвинутих країнах до середини 70-х років XX ст. четвертий технологічний уклад досяг межі своєї експансії. З середини 80-х років XX ст. головним носієм економічного зростання стає п 'ятий технологічний уклад — уклад інформаційних і комунікаційних технологій, аерокосмічної техніки, наукомістких виробництв, нових джерел енергії. На думку деяких вчених, у розвинутих країнах наприкінці XX ст. чітко позначилися такі складові майбутнього шостого технологічного укладу, як біотехнології, генна інженерія, штучний інтелект.

    Будь-яка  економіка є технологічно багатоукладною, тобто в ній одночасно існують і взаємодіють різні технологічні уклади. В розвинутих країнах це — третій, четвертий і п'ятий технологічні уклади при безумовному домінуванні п'ятого і появі елементів шостого. В Україні домінуючим є симбіоз третього і четвертого технологічного укладів з достатньо розвинутими елементами п'ятого в аерокосмічній галузі, танкобудуванні, атомній енергетиці. Світовий досвід переконує, що головною умовою випереджаючого зростання виробництв п'ятого технологічного укладу є могутня державна підтримка, перш за все інвестиційна, пошук і реалізація адекватних форм руху техніко-економічних протиріч між:

    • технологічними укладами (третім, четвертим та п'ятим);

    •  факторами виробництва (наприклад, між природними — землею та капіталом);

    •  результатами виробництва (наприклад, між матеріальним і соціальним продуктом);

    • факторами і результатами виробництва;

    • різними складовими окремих факторів або результатів виробництва.

    Соціальний  уклад представлений історично визначеною системою відтворення людини як особистості. Ця система включає дві головні складові: а) активну — професійно-кваліфікаційний та інтелектуально-освітний потенціал суспільства (ПКЮПС); б) інерційну — сукупність національних, культурних та інших традицій, норм і принципів, що утворюють домінуючий менталітет суспільства.