Основні компоненти уроків з мови

Міністерство освіти Автономної Республіки Крим

Республіканський «Кримський інженерно-педагогічний університет»

Факультет заочної форми навчання

Кафедра української філології

 

 

 

 

 

 

КУРСОВАЯ РАБОТА № 1

по методиці викладання української мови

вариант  № 25: Основні компоненти уроків з мови

 

 

виконала: Приходько А.О.

студентка: 4 курса группы ЗУА-03

спеціальності українська мова та літ-ра

                         англійська мова

№ залікової книжки ЗУА-25-03

Викладач: Вауліна О.С.

 

Курсова робота

Отримана_____________

Передана на рецензію_____________

Перевірена рецензентом___________

 

 

 

м. Сімферополь

2006-2007р.

 

Зміст

стор.

План

Вступ

Глава I. Урок – як основна форма організації навчання мові…………………6

1.1.Основні вимоги до уроку……………………………………………………6

1.2.Вимоги до запитань вчителя…………………………………………………7

1.3.Основні типи уроків з мови………………………………………………….7

 

Глава II. – Основні компоненти різноманітних уроків……………………….10

2.1.Урок вивчення нового матеріалу………………………………………..…10

2.2.Уроки закріплення нових знань і навичок…………………………………15

2.3.Урок перевірки і обліку якості набутих знань і навичок…………………17

2.4.Урок аналізу контрольних робіт……………………………………………19

2.5.Урок узагальнення вивченого матеріалу…………………………………..20

2.6. Урок повторення пройденого матеріалу………………………….………21

 

 

Заключення………………………………………………………………………23

Список використаної літератури……………………………………………….24

 

Додаток 1 - Розробка уроку по темі курсової роботи………………………..25

 

 

 

 

 

 

 

План

 

Вступ

Глава I. Урок – як основна форма організації навчання мові

1.1.Основні вимоги до уроку

1.2.Вимоги до запитань вчителя

1.3.Основні типи уроків з мови

 

Глава II. – Основні компоненти різноманітних уроків

2.1.Урок вивчення нового матеріалу

2.2.Уроки закріплення нових знань і навичок

2.3.Урок перевірки і обліку якості набутих знань і навичок

2.4.Урок аналізу контрольних робіт

2.5.Урок узагальнення вивченого матеріалу

2.6. Урок повторення пройденого матеріалу

 

 

Заключення

Список використаної літератури

 

Додаток 1 - Розробка уроку по темі курсової роботи

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

У час практичної реалізації конституційних засад української державності, становлення і розвитку системи національної освіти особливо актуальними є питання оновлення змісту, вдосконалення форм методів і технологій навчання української мови. Вивчення української мови розглядається в контексті відродження української культури. Цей період характеризується оновленням функцій державної мови, виявом зацікавленості здібних учнів українською мовою і літературою, народною педагогікою, символікою, тобто всім комплексом знань про українській народ.

Цілком зрозуміло що специфіка роботи шкіл потребує спеціальної методики, зумовленої, по-перше, науково-теоретичним рівнем програмового матеріалу, по-друге, освітньою метою, по-третє, здібним учнем.

У цій праці розглянуто питання особливостей уроку української мови в середній школі, технології продуктивного навчання на уроці. Особливу увагу приділено опрацюванню методики  уроку з української мови. Я вважаю це запитання найбільш актуальним, бо саме урок в школі є основною формою організації навчальної роботи. На уроці реалізується програма навчання, здійснюється безпосереднє керівництво вчителя учбовим процесом. Добре спланований, змістовний урок дає великий навчальний, виховний ефект. І, навпаки, якщо урок не підготовлений, слабкий за змістом і в методичному відношенні, важко чекати успіху в навчанні.

Методика викладання української мови – це педагогічна наука по принципи, методи та прийоми навчання учнів систематичних знань, умінь і навичок з мови.

Методика мови ставить своїм завданням допомогти вчителеві запроваджувати  в школі найбільш раціональні методи та методичні прийоми навчання учнів мові. Як навчальна дисципліна, методика мови з’ясовує  завдання викладання мови, вчить, як проводити навчання української мови в кожному класі. Завданням наукової методики є побудова теоретично обґрунтованої системи навчання, створення планів, програм, підручників і методичних посібників з мови для шкіл.

Метою цієї курсової роботи є описання як необхідно організувати заняття, щоб найпродуктивніше використати час – з першої і до останньої хвилини уроку, щоб вже на уроці матеріал учнями був в основному засвоєний.

Суб’єктом є вивчення методики уроку, основних компонентів уроку, розглядання та виявлення найкращого типу уроку з української мови.

Об’єктом є вплив навчального процесу на уроці на розвиток розумових здібностей учнів з української мови.

Для написання цієї курсової роботи необхідно було вирішити наступні завдання:

А) вивчити психологію дітей, які навчаються;

Б) вивчити основні типи уроків з мови;

В) розглянути запитання підготовки вчителя до уроку з мови;

Г) проаналізувати схему проведення уроку.

 

Структура роботи. Ця курсова робота складається зі вступу, Глави І – «Урок, як основна форма організації навчання мові», Глави ІІ – «Основні компоненти різноманітних уроків», Заключення, списку використаної літератури та двох додатків. Курсова робота складається з 27 сторінок та 10 джерел літератури.

 

 

 

 

 

 

 

 

Глава І – Урок , як основна форма організації навчання мови.

1.1. Основні вимоги до  уроку.

Основною формою організації навчального процесу в школах усіх типів був і залишається урок. Урок, як основна форма традиційного навчання дидактично обґрунтований Я.Коменським, Д.Песталоцці та іншими дослідниками.

Для чіткої організації навчального процесу уроки поділяються на типи залежно від поставлених педагогічних завдань. У дидактичній і методичній літературі цей поділ змінюється за різними ознаками, а тому немає єдиної, загальновизнаної типології уроків.

Навчати треба на уроці, а не перекладати на учнів весь тягар навчання, даючи їм надмірні домашні завдання. Необхідно так організувати заняття, щоб найпродуктивніше використати час. З приводу цього К.Д.Ушинський писав: «Якби наставники використовували свої п’ять годин щоденних занять як слід і справді примушували дітей працювати у класі, то дітям залишалось б-хіба тільки повторити вдома вивчене у школі».1

Активність учнів на уроці досягається шляхом добре продуманих, вдалих запитань учителя, які збуджують думку учня, сприяють розвитку його ініціативи; через застосування доцільних порівнянь мовних явищ як у межах української мови, так і при порівнювані її з російською мовою; запровадження самостійних завдань, органічно поєднаних з метою уроку; урізноманітнення видів і форм роботи та ін.

Треба уникати одноманітності в побудові і проведенні уроку. Вчитель, який творчо працює, не проведе урок на одну і ту ж тему цілком однаково. З досвіду першого уроку будують зроблені практичні висновки, над чим треба працювати, щоб другий і наступні уроки пройшли на вищому методичному рівні.

 

 

1 К.Д.Ушинський. Вибрані педагогічні твори, «Радянська школа», К.,1949, стор.378.

1.2. Вимоги до запитань  учителя.

При опитуванні учнів на уроках з української мови дуже важливо правильно ставити запитання. Запитання повинні бути насамперед змістовними, ясними і зрозумілими для учня.

У зв’язку з цим треба:

А) ставити запитання виразно, з дотриманням правил орфографії;

Б) граматично правильно будувати питальне речення. Наприклад, «Частка не з іменниками пишеться разом коли?», слід говорити «Коли частка не з іменниками пишеться разом?», акцентуючи увагу на слово коли.

В) уникати незвичних для учнів виразів, не вживаних у їхній мові слів.

Необхідно ставити такі запитання, які б примушували учнів мислити, вчили аналізувати мовні факти, зіставляли і порівнювали їх. Наприклад: 1) Для чого потрібне знання алфавіту? 2) Як визначити вид дієслова?

Треба уникати одноманітності запитань - за змістом і з стилістичного боку. Конче необхідно боротись із звичкою загромаджувати свою мову зайвими словами на зразок: «Хто мені скаже…?» «Хотів би я знати, хто відповість на таке запитання…?» та інше.

Не рекомендується давати так звані каверзні запитання, що наштовхують на неправильні відповіді. Учень, наприклад, розбирає слово «подорож», а вчитель запитує: «Яка група?». Учень не розуміє, в його свідомості виникає здогадка про те, що це ж іменник 3 відміни, а іменник 3 відміни на групи не поділяється. Але вчитель чомусь запитує, думати немає часу, і учень вже схильний назвати якусь групу.

 

1.3. Основні типи уроків  з мови.

За своїм характером і структурними особливостями уроки з мови дуже різноманітні. Типи  уроків класифікуються залежно від того, що кладеться в основу їх характеристики – питома вага певного етапу уроку, навчальна мета, спосіб проведення занять і т.п.

С.Чадровим в основу класифікації покладено мету уроку і виділено уроки: подачі нового матеріалу, закріплення вивченого, перевірки знань учнів.

На думку Ю.Бабанського, навряд чи правильно було б жорстко регламентувати вибір того або іншого методу –слід мати на увазі обґрунтовану варіативність застосування методів, вміння добирати їх.

Одна зі спроб розробити наукову класифікацію уроків мови належить М.Позднякову. В основі цієї класифікації покладено етап засвоєння учнями нового матеріалу й виділено такі типи уроків з мови: повідомлення нового матеріалу, закріплення одержаних знань, перевірки одержаних знань, узагальнення засвоєного.

На сучасному етапі найбільш прийнятною стосовно до практики викладання української мови буде класифікація уроків, що входить з урахуванням поставленої вчителем навчальної мети. Відповідно до цього, розрізняється шість основних структур типів уроків з української мови:

1. уроки вивчення нового матеріалу;
2. уроки закріплення знань і навичок;
3. уроки перевірки й обліку якості засвоєних знань;
4. уроки аналізу контрольних робіт;
5. уроки узагальнення вивченого матеріалу;
6. уроки повторення певної теми, розділу.

Якщо урок має своїм завданням вивчення нового матеріалу, його закріплення й перевірку засвоєного з розподілом часу на всі ці елементи, такий урок називають комбінованим.

Уроки розрізняються ще й за їх змістом: а) уроки з гарам тики; б) уроки з орфографії; в) уроки з пунктуації; г) уроки з розвитку мови учнів. Керуючись метою навчання і ґрунтуючись на етапах пізнання, визначаємо склад системи і типів уроків з урахуванням ланок засвоєння. Зобразимо модель системи типів уроків графічно. (Схема 1).

 

Схема 1.

Модель системи типів уроків

Етапи пізнання інформації	Ланки засвоєння інформації
	Сприйняття, усвідомлення	Осмислення, узагальнення	Відтворення
Вивчення інформації   Закріплення інформації (в тому числі і повторення) 3) Застосування інформації	Урок вивчення інформації	Урок закріплення інформації	Урок застосування інформації

 

Слід відзначити, що наведена класифікація уроків є певною мірою умовна. Такі складові елементи уроків, як перевірка, закріплення, повторення, постійно схрещуються. Наприклад, на уроці закріплення проводиться повторення.

Уроки не слід будувати за єдиною для всіх відповідною схемою. Так, перевірку домашнього завдання і опитування учнів можна проводити не на початку уроку, як здебільшого практикується у школі, а після закріплення поданого матеріалу, тобто в кінці уроку. Це роблять у тому випадку, коли завдання попереднього уроку за своїм змістом не зв’язане органічно з новою темою. Закріплення можна проводити в процесі викладу (пояснення) матеріалу по окремих питаннях теми уроку.

Урок може починатися з організації самостійної роботи учнів над новою темою. За завданням учителя учні виконують ту або іншу вправу, порівнюють мовні факти, роблять необхідні висновки.

Звичайно, типовою структурною схемою уроку з мови вважають таку: 1) організаційний момент; 2) перевірка домашнього завдання (опитування); 3) пояснення нового матеріалу; 4) вправи на закріплення; 5) завдання додому.

Глава ІІ – Основні компоненти різноманітних уроків.

Кожний з уже названих типів уроків, на яких мають вивчатися основи науки про мову та вдосконалюватися практичні вміння, характеризуються своїми структурними частинами. Деякі компоненти, зокрема організаційний момент, підведення підсумків уроку, складовою частиною всіх уроків. Інші не є обов’язковими.

Під час побудови того чи іншого типу уроку необхідно брати до уваги такі структурні частини: організаційний момент, ознайомлення учнів з метою уроку і розумовими завданнями, перевірка домашніх завдань і опитування, ознайомлення з новою темою, закріплень знань і формуванням навичок, підготовка учнів до виконання домашнього завдання, підведення підсумків уроку.

 

2.1. Урок вивчення нового  матеріалу.

1. Організація класу  на уроці (1-2 хв.)- від того, як учитель зуміє організувати учнів на початку уроку, нерідко у великій мірі залежить успіх подальшої роботи.

Насамперед треба перевірити наявність всього, що потрібно для нормального проведення занять (чиста дошка, крейда. Ганчірка, відповідна наочність – малюнки, таблиці, схеми і т.п.) та готовність учнів до роботи.

Черговий говорить, кого з учнів немає в клас, або подає вчителеві список відсутніх для відмітки в журналі. Вчитель пропонує учням приготувати зошити, щоденники, підручники і потрібне приладдя.

2. Перевірка домашнього  завдання (8-10 хв.) – Завдання, яке дається учням додому, звичайно включає в себе вивчення граматичного матеріалу певного параграфа підручника, виконання усної та письмової вправи і в переважній більшості випадків – повторення з раніше вивченого.

Цю частину уроку не можна затягувати, щоб залишилось досить  часу для пояснення виучуваного матеріалу і закріплення. Перевірку усних і письмових завдань можна проводити фронтально або в індивідуальному порядку, окремо від опитування учнів «на оцінку» і в сполученні з ним.

Одержавши відповідь на запитання, що треба було зробити у вправі, вчитель пропонує учням розкрити зошити на тій сторінці, де знаходиться виконане завдання, проходить по рядам, перевіряючи наявність виконаної вправи, і робить потрібні зауваження, наприклад такі: «Проведи поля», «Почав писати краще», «Списуєш неуважно з підручника» і т.п. Огляд письмових робіт проводиться протягом 1-2 хвилин, бо довга пауза, під час якої учні змушені сидіти без діла, поки вчитель обходить клас, негативно відіб’ється на ході уроку.

Необов’язково, звичайно, кожен урок починати з огляду робіт учнів, зокрема тоді, коли вчитель має на меті зібрати зошити для перевірки вдома.

Під час фронтальної перевірки вправи оцінок учням, як правило, не ставлять. Але вчитель нерідко викликає до дошки учнів з числа тих, що вже відповідали при перевірці вправи, і ставить їм відповідну оцінку з знання теоретичного матеріалу і вміння застосовувати одержані відомості на практиці. Перевірка вправи може поєднуватись з опитуванням. Викликаний учень читає вправу, пояснює зроблене в ній, а всі інші стежать у своїх зошитах. Далі кожен викликаний учень відповідає на завдання з граматики або правопису і одержує відповідну оцінку. Не слід захоплюватись якоюсь одною формою перевірки, а краще їх чергувати.

Іноді вчитель вимагає, щоб при перевірці учень читав текст вправи не з зошита, а з підручника. Це, по-перше, примусить учнів грунтовніше готуватись і, по-друге, відіб’є в декого бажання механічно списувати готове.

Перевіряючи вправу, корисно час від часу звертатись до класу з запитанням «В кого інакше?», «Чому так треба?». «Хто ще як написав це слово?». Подібні звертання заохочують учнів висловлюватись, виправляти чи доповнювати відповідь товариша. Треба невідступно стежити, щоб усі учні в класі виправляли помилки в своїх зошитах, розуміли їх. Більше зосереджувати увагу на слабкіших учнях («Чому треба так писати, а не інакше?», «Скажи правило», «Наведи приклади»).

При опитуванні вивченого матеріалу учневі даються два-три запитання, причому одно з них на повторення. Спочатку, як правило, дають запитання, що стосуються матеріалу попереднього уроку, а потім – з повторення. Запитання ставляться до всього класу, але першим відповідає викликаний учень.

Відповідь учня біля дошки не повинна обмежуватись переказом граматичного матеріалу уроку. В недосвідчених учителів, учні багато говорять, відповідаючи на запитання, але нічого не пишуть, не виконують вправ, що методично невірно. Під час опитування неодмінно треба давати учням, залежно від матеріалу уроку, різні усні і письмові завдання. Наприклад, розібрати слово за його складом, пояснити значення, правопис слів, записати числа словами, з простих речень утворити складносурядні речення, тощо.

Так, якщо учень відповідає, скажімо, на питання «Типи відмін іменників», йому можна продиктувати ряд слів, зокрема таких, як школа, подвір’я,  з’їзд, для визначення, до якої відміни належить кожне з них. Зупинившись на словах типу подвір’я,  з’їзд, учень на вимогу вчителя пояснює правопис їх, користуючись раніше вивченими правилами про вживання апострофа.

Досвідчені вчителі при опитуванні час від часу проводять повторення і закріплення найбільш уживаних у мовній практиці учнів і важких щодо написання слів.

3. Пояснення нового матеріалу (12-15 хв.) – Здебільшого пояснення нового матеріалу починається з відтворення знань учнів, необхідних для кращого засвоєння нової теми. Ще під час перевірки домашнього завдання або після неї вчитель проводить опитування матеріалу з повторення, який органічно пов'язаний з темою даного уроку. Як показує досвід, таке повторення відомого учням сприяє кращому засвоєнню теми. Раніше вивчене служить вихідним або опорним пунктом при поясненні учням. Встановлюється зв’язок між незнайомим і тими, що вже знають учні. В результаті знання поступово вкладаються в систему, стають сталими і міцними.

Після відтворення пройденого оголошується тема і мета уроку. Учитель коротко повідомляє, що саме учні вивчають на уроці, підкреслюючи практичну важливість знання граматичної категорії, визначення чи правила. Ознайомлення учнів зі змістом теми, коли вони довідуються, про що йтиме мова, який обсяг матеріалу уроку, має велике значення для організованого ведення уроку, сприяє більшій активізацій занять.

Оголосивши тему уроку, вчитель записує її на дощці.2

Пояснення нового матеріалу вчитель проводить за певним планом, користуючись обраним методом. Найчастіше граматичний матеріал пояснює на прикладах у формі бесіди чи зв’язаної розповіді.

Подаю фрагмент цієї частини уроку на тему «Прислівники, що пишуться разом».

Після оголошення і запису теми вивішується таблиця.

Пиши прислівники разом:

Правила	Приклади
1.Утворені сполученням прийменника: А) з іменником Б) з прикметником В) з числівником Г) з займенником 2. З кількох основ 3. Сполучення часток ані-, чи-, що-, де-, аби з будь-якою частиною мови	Вранці, вгору, набік Зрідка, нашвидку Вперше, наодинці Потім, передусім Очевидно, праворуч Якраз, щодуху, чимало

 

Пояснюючи правопис прислівників, учитель спочатку закриває ліву частину таблиці з тим, щоб учні самостійно визначили спосіб створення

2 Згідно з вимогами загально шкільного мовного режиму слово «тема» при цьому не пишеться і сама назва теми в лапки не береться.

прислівників, а потім праву – щоб учні навели свої приклади.

Бесіда з учнями проходить так:

- Прочитайте, - говорить учитель, - приклади перших чотирьох рядків (показує їх на таблиці). Від  яких частин мови утворені  наведені приклади? Зверніть увагу, як написані прислівники, утворені  від відмінюваних слів та прийменників (разом). Запам’ятайте: прислівники, утворені від відмінюваних слів, пишуться разом. Аналогічно опрацьовуються і інші приклади, наведені в таблиці.

4. Закріплення поданого  матеріалу (12-15 хв.) – це дуже відповідальна частина уроку. Проводити її треба так, щоб якомога більше активізувати клас, тримаючи в колі постійної уваги слабкіших учнів. Після прослухання пояснень учителя і виконання відповідальної роботи по закріпленню матеріалу, учні повинні настільки добре засвоїти його, щоб дома залишалось тільки повторити вивчене на уроці.

Зважаючи на те, що головне завдання викладання мови в школі полягає насамперед у виробленні в учнів міцних і сталих навичок правопису і в розвитку їх мови, на закріплення теоретичних відомостей шляхом усного опитування раціонально виділяти менше часу (4-5 хв.), щоб, не затягуючи цієї частини уроку, зразу ж перейти до практичних вправ – усних і письмових.

Протягом уроку учні 5-6 класів повинні написати в своїх зошитах тексту на ½ - ¾ сторінки, учні 7-8 класів -  на сторінку, а часом і більше.

За своїм змістом вправи на закріплення можуть бути такі: а) придумування учнями прикладів і їх аналіз; б) навчальний диктант в усіх його видах – попереджувальний, вибірковий, вільний, творчий; в) граматичний розбір слів і речень, запропонованих учителем; г) виконання завдань за підручником; д) виписування прикладів на дане правило з інших джерел і т.п. Якщо на уроці вивчалася, наприклад, вищезгадана нами тема з розділу «Прислівник», то при закріпленні матеріалу доцільно поставити перед учнями такі запитання: «Як пишуться прислівники?», «Від чого залежить різне написання прислівників?», «Які прислівники пишуться разом?».

Після відповідей учнів можна провести вибірковий диктант. Вчитель повільно читає текст, насичений прислівниками, а учні вибирають для запису лише прислівники, що пишуться разом, і пояснюють під час фронтальної перевірки, як утворений кожен з цих прислівників.

5. Підведення підсумків  уроку  (4-5 хв.) – Учитель звертається до класу, пропонуючи учням розказати все, про що вони довідалися (що вивчили) на уроці.

Один з учнів коротко переказує зміст уроку, пригадує формування вивчених визначень і правил, всі інші уважно слухають, доповнюють, коли він щось істотне пропустив, або виправляють неточності і помилки.

6. Завдання додому (3-5 хв.) – Учитель інструктує, що і як учні повинні виконати вдома. Неприпустимо проводити цей важливий етап уроку під час дзвоника, коли в учителя не залишається часу на необхідні пояснення і він змушений обмежуватися вказівкою на відповідний параграф підручника і номер вправи. Корисно записати завдання на дошці і простежити, щоб усі учні записали його в свої щоденники. Потім учитель пропонує відкрити підручники на потрібній сторінці, знайти вправу для виконання вдома. Викликаний учень читає, що треба зробити. Якщо учні не мають навичок у виконанні подібних вправ, учитель розбирає в класі два-три приклади, які учні записують у себе в зошитах як зразок.

 

2.2. Урок закріплення  знань і навичок.

На уроках вивчення нового матеріалу проводиться первинне закріплення знань і навичок шляхом повторення того, що було сказано вчителем, придумування або розбору аналогічних прикладів і т.п. Але цього, звичайно, не досить, щоб досягти міцних і сталих навичок учнів, особливо в тих випадках, коли вивчається значний за обсягом і важкий щодо засвоєння матеріал.

Постає необхідність в організації спеціальних уроків на закріплення знань і навичок – орфографічних, пунктуаційних, стилістичних. За своєю структурою уроки закріплення значно відрізняються від уроку подачі нового матеріалу. Основними на уроці закріплення є проведення різних видів усних і письмових вправ.

Урок закріплення знань проводиться так:

1. Організаційний момент (1-2 хв.)

2)Перевірка домашнього завдання (12-15 хв.)- Оптуючи учнів по матеріалу попереднього уроку, вчитель виявляє слабкі місця в їх знаннях, встановлює за відповідями, що погано засвоєно, а що і зовсім випало з пам’яті. Далі перед учнями ставиться завдання зміцнити навички, що і становить мету уроку.

3) Закріплення знань  і навичок (20-25 хв.) – Закріплення теоретичного матеріалу може проходити у формі запитань учителя з наступним виконанням вправ. Проте  в переважній більшості випадків на уроках граматики і правопису закріплення усним відтворенням вивченого не матиме, природно, такого значення, як спеціальні вправи на закріплення, мета яких – досягти гнучкості і легкості в застосуванні правил на практиці. Для цього треба відвести найбільше часу на уроці.

Після перевірки домашнього завдання спочатку проводиться фронтальне повторення правил (4-5 хв.) Проведення самостійної роботи учнів є найбільш важливим основним елементом даного типу уроку. За своїм змістом і способом виконання вправи повинні бути складнішими. Виконання цих вправ має підносити активність учнів, поглиблювати їх знання. Таким, зокрема, є: а) повний граматичний розбір в усіх його видах; б) вправи за підручником; в) переклад з російської мови на українську або навпаки; г) невеличкі твори, в яких вимагається вжити намічені конструкції і под.

Не слід, безперечно, увесь час займатися лише одною якоюсь вправою, бо це важко для учнів. Так, орфографічний чи пунктуаційний розбір можна сполучати з опитуванням учнів.

Залежно від характеру і мети письмові завдання можуть бути перевірені вчителем у класі і вдома, часто з виставленням оцінок у класний журнал.

4. Підведення підсумків  уроку (4-5 хв.)  - На основі своїх спостережень над відповідями учнів і виконанням ними вправ учитель коротко, у формі заключного слова, підводить підсумки. Він вказує, що з програмного матеріалу учні засвоїли добре, які питання ще треба повторити, відзначає тих, хто сумлінно працював, вказує на недоліки окремих учнів.