Основні макроекономічні моделі для відкритої економіки

Міністерство  освіти  та науки,  молоді та спорту України

Тернопільський  національний економічний університет

Івано-Франківський інститут менеджменту 
 

Кафедра міжнародної економіки 
 
 
 
 
 
 
 
 

Курсова робота

                                                             на тему:

«Основні макроекономічні моделі для відкритої економіки»  
 
 
 
 
 
 

Виконав

Студент групи

МЕМТзі-41 

Науковий  керівник

Федірко М. М. 
 

                                       Івано-Франківськ 2011

                                    Зміст

Вступ……………………………………………………………………………….3

1. Макроекономічні моделі: суть та роль у макроекономічному аналізі й прогнозуванні……………………………………………………………………..5

2. Двосекторна модель кругообігу продуктів і доходів. Поняття потоку і запасу……………………………………………………………………………..11 2.1. Модель кругообігу для відкритої економіки……………………………...17

3. Класична і  неокласична «моделі» економічного  кругообігу………………27

Висновки  ………………………………………………………………………...30

Список  використаної літератури……………………………………………….31 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                       Вступ

    Макроекономіка як наука спирається передусім на положення та висновки економічної теорії про розвиток виробничих відносин, розширене відтворення, дію об'єктивних економічних законів та механізм їх застосування у практиці господарювання. Вона також безпосередньо пов'язана з математикою і статистикою, широко використовує методи економіко-математичного моделювання, що перетворює її у точну науку. Дає змогу перейти від кількісного до якісного аналізу економічних процесів та явищ. Макроекономіка формує наукові уявлення про функціонування економіки на національному рівні. Аналізуючи основні фактори і наслідки макроекономічного розвитку, ця наука водночас пропонує певні «рецепти», методи активного впливу на об'єкт свого дослідження, тобто на процес сування у практиці господарювання. Вона також безпосередньо зміст економічної політики держави, макроекономіка виступає її теоретичною основою.

   Макроекономічні моделі використовуються в системі макроекономічного аналізу. Цей аналіз дуже важливий для економіки будь-якої країни. Моделюючи певні процеси, ми можемо краще дізнатися про особливості певного явища, його недоліки. Ми проаналізували досить багато макроекономічних моделей, проте навіть цього обсягу виявилось мало для короткого аналізу всіх моделей. Про іх переваги і недоліки ви зможете дізнатись нижче.

     Серед головних джерел дослідження цієї теми слід згадати праці             Круг П.Р., Жилка Ф.Т., Бевзенка С. П., Жовтобрюха М. А., Кобилянського Б. та інші.

      У роботі використано такі методи дослідження. Як основний, використано описовий метод, сукупність прийомів і методик якого уможливили виділення одиниць аналізу. У дослідженні також було залучено компонентний аналіз. 

    Об’єктом  цього дослідження є модель відкритої економіки та особливості її функціонування.

  Предметом дослідження виступають основні макроекономічні моделі для відкритої економіки.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Макроекономічні моделі: суть та роль у макроекономічному аналізі й прогнозуванні.

   Для того щоб вивчити економіку, макроекономісти складають та розглядають макроекономічні моделі, які в спрощеній формі, за багатьох припущень, встановлюють основні залежності між економічними показниками.

   Для макроекономіки, як і будь-якої галузі економічної теорії, характерне застосування методів наукової абстракції, аналізу і синтезу. Проте для методу макроекономічних досліджень характерні не тільки загальні, але й специфічні засоби. Специфічними, природно, є і цілі макроекономічного аналізу. На відміну від мікроекономіки макроекономіка використовує у своєму аналізі агреговані величини, що характеризують поточний стан і розвиток економіки як єдиного цілого. Є специфіка й у макроекономічному моделюванні.

Цілі  макроекономічного аналізу:

• Побудова формалізованих моделей типової  поведінки на основі аналізу прийняття  рішень “агрегованими” економічними суб'єктами.

• Виявлення  загальних закономірностей економічного розвитку на основі аналізу існуючих змін і тенденцій.

• Аналіз механізму взаємодії економічних  суб'єктів і виявлення характеру  наслідків прийнятих ними рішень для економічної кон'юнктури.

• Проведення власне макроекономічного аналізу, тобто статистичне наповнення (підтвердження) теоретичних концепцій.

    Макроекономіка оперує агрегованими параметрами і має справу тільки з агрегованими показниками такими, як валовий національний продукт, національний доход, рівень цін, інфляції і безробіття, обсяги споживання, заощадження й інвестицій, ринкова ставка процента тощо.

У макроекономіці виділяють лише чотири суб'єкти: домашні  господарства, фірми (підприємницький  сектор), держава і закордон (іноземний  сектор). Кожний із макроекономічних суб'єктів  являє собою сукупність реальних діючих суб'єктів даного типу. Одночасно кожний із них – типовий представник економічних суб'єктів даного типу. Це означає, що для цілей макроекономічного аналізу відбираються тільки ті риси поведінки суб'єкта, що властиві абсолютно кожному з них, тобто підлягає агрегуванню і характер їх поведінки. [3]

   Виділення як самостійного суб'єкта держави робить макроекономіку принципово відмінною від інших розділів економічної теорії. Якщо в загальній економічній теорії аналізуються принципи функціонування державних інститутів, то в макроекономіці досліджується роль держави в процесі формування умов макроекономічної рівноваги.

     Макроекономіка не вивчає особливості виробництва окремих товарів або приватні рішення споживчого вибору; не має справи з галузевою структурою виробництва або з формуванням цін на товари і послуги. У макроекономіці розглядаються агреговані ринки. При цьому вся множина мікроекономічних ринків групується в такі типи:

• Ринок  товарів і послуг (реальних благ). На ринку благ всі індивідуальні розбіжності мікроекономічних ринків товарів і послуг зникають, для вивчення залишаються питання встановлення розміру сукупного попиту і сукупної пропозиції, загального рівня цін і умов формування рівноваги.

• Ринок  реального капіталу, поданий ринком інвестиційних товарів.

• Ринок  праці, на якому об'єктом купівлі-продажу  виступає праця як така, без виділення  її окремих видів.

• Ринок  грошей, при цьому під грошима  мається на увазі тільки національна  валюта.

• Ринок  капіталу (цінних паперів), основне  призначення якого – забезпечити трансформацію заощаджень в інвестиції.

• Міжнародний  ринок, поданий іноземним сектором (закордоном). При аналізі відкритої  економіки міжнародний ринок  підрозділяється на ринок товарів  і послуг, ринок активів і валютний ринок.

  Ринок благ і ринок реального капіталу в сукупності утворять ринок реальних активів. Разом із ринком праці вони складають реальний сектор економіки. [4]

   Ринок грошей і ринок капіталу є складовими частинами фінансового ринку, на якому відбувається розподіл коштів між економічними суб'єктами.

   Одним із засобів макроекономічного аналізу є моделювання.

   Макроекономічні моделі являють собою формалізовані (логічно, графічно й алгебраїчно) описи різноманітних економічних явищ і процесів із метою виявлення функціональних взаємозв'язків між ними. Будь-яка модель (теорія, рівняння, графік і т.д.) є спрощеним, абстрактним відбитком реальності, тому що вся різноманітність конкретних деталей не може бути одночасно прийнята до уваги при проведенні дослідження. Тому жодна макроекономічна модель не абсолютна, не вичерпна, не всеосяжна. Вона не дає єдино правильних відповідей, адресованих конкретним країнам у конкретний період часу. Проте за допомогою таких узагальнених моделей визначається комплекс альтернативних засобів управління динамікою рівнів зайнятості, випуску, інфляції, інвестицій, споживання, процентних ставок, валютного курсу й інших внутрішніх (ендогенних) економічних змінних, ймовірнісні значення яких встановлюються в результаті рішення моделі. Як зовнішні (екзогенні) змінні, величина яких визначається поза моделлю, нерідко виступають основні інструменти фіскальної політики уряду і монетарної політики Національного банку – зміни в розмірах державних витрат, податків і грошової маси.

   Забезпечувана за допомогою моделей багатоваріантність засобів аналізу економічних проблем дозволяє домагатися необхідної альтернативності і гнучкості макроекономічної політики. Використання макроекономічних моделей дає можливість оптимізувати поєднання інструментів бюджетно-податкової, кредитно-грошової, валютної і зовнішньоторговельної політики, успішно координувати заходи уряду і Національного банку по управлінню циклічними коливаннями економіки. Найбільш перспективними з цього погляду є моделі, що враховують динаміку інфляційних очікувань економічних агентів. Їхнє використання в макроекономічному прогнозуванні дозволяє знизити ризик виникнення феномена несподіваної інфляції, що робить найбільш руйнівний вплив на економіку, а також пом'якшити одну із найскладніших проблем макроекономіки – проблему недовіри до політики уряду і Національного банку.

  Будь-яка макроекономічна модель тією чи іншою мірою абстрактна, має ряд припущень і спрощень, що обмежують сферу її застосування. У той же час саме на основі макроекономічного моделювання можна одержати достатньо повне уявлення про характер подій, що відбуваються в економіці, зробити прогноз розвитку економіки, обгрунтувати рекомендації з економічної політики. [4]

   Макроекономічні моделі містять у собі ендогенні (внутрішні) змінні, розмір яких встановлюється в результаті рішення моделі, і екзогенні (зовнішні) змінні, розмір яких визначається поза даною моделлю.

   У макроекономічних моделях дія екзогенних параметрів формалізуєтся або у вигляді деякої постійної (константи), або у вигляді випадкової (ймовірної) величини, в залежності від характеру їхньої дії і прояву. Звичайно як екзогенні параметри у макроекономічних моделях виступають державні витрати G, ставка оподатковування Т і величина пропозиції грошей М, розміри яких регулюються державою.

    До числа ендогенно обумовлених параметрів відносяться обсяги зайнятості і випуску, рівні інфляції і безробіття, рівень планових витрат тощо.

У залежності від конкретних задач дослідження  застосовуються різні типи моделей. Типологія макроекономічного моделювання може бути проведена на основі різноманітних критеріїв:

• за засобом  уявлення досліджуваного процесу або  явища моделі поділяються на логічні, графічні й економіко-математичні ;

• за тривалістю аналізованих процесів – на короткострокові  і довгострокові;

• за кількістю  економічних суб'єктів, що аналізуються, – на прості моделі (у яких подані тільки домашні господарства і фірми) і повні моделі (за участю держави);

• за ступенем охоплення іноземного сектора –  на закриті (подана тільки національна економіка) і відкриті (ті, що враховують впливи іноземного сектора на національну економіку);

• за характером впливу чинника часу – на статичні, порівняльної статики (дихотомічні) і  динамічні.

     Вся система ринків, що виділяються в макроекономіці, одержує своє відображення тільки у відкритих довгострокових моделях. У закритих короткострокових моделях враховуються лише перші чотири із зазначених в попередньому параграфі ринків. Зв'язки, установлювані на міжнародному валютному ринку, розглядаються тільки у відкритих моделях економіки. Ринок реального капіталу як складова частина ринку чинників виробництва тією чи іншою мірою враховується лише в довгострокових моделях (економічного росту або економічного циклу). Такого роду абстрагування пояснюється специфічною спрямованістю кожного типу моделей на дослідження певного кола економічних проблем. [10]

    Будь-яка модель може бути подана чотирма засобами: алгебраїчно, графічно, у виді бухгалтерських записів і в таблично-матричній формі. Найбільш часто використовуються алгебраїчна і графічна форми пізнання.

Побудова  макроекономічних моделей припускає  врахування чотирьох основних типів  функціональних взаємозв'язків:

• поведінкових, що відбивають типові переваги економічних  суб'єктів. Прикладом такого роду залежностей можуть служити функції споживання або інвестиційного попиту;

• технологічних, що відбивають технологічні й організаційно-технічні залежності. Прикладом може служити  виробнича функція, що відбиває зв'язок реального випуску і чинників виробництва;

• дефініційних, що виражають поняття, сутність яких дається у визначенні. Сюди можна віднести визначення сукупного попиту, безробіття, кон'юнктурного розриву;

• інституціональних, які виражають залежності, що випливають із інституціонально встановлених в  економіці норм і правил. До їхнього числа можна віднести функцію податкових надходжень як залежність від розміру встановленої податкової ставки.

І в  мікро-, і в макроекономіці активно  використовується логічне і формально-математичне  моделювання.

    Такі узагальнені макроекономічні моделі, як модель кругових потоків, АD-АS, хрест Кейнса,криві Філліпса, Лоренца, Лаффера, модель Солоу тощо являють собою загальний інструментарій макроекономічного аналізу і не мають якоїсь національної специфіки. Специфічними можуть бути значення емпіричних коефіцієнтів і конкретні форми функціональних залежностей між економічними змінними в різних країнах. Оцінка будь-якої макроекономічної моделі повинна даватися не за критерієм її негайної “придатності” або “непридатності” для економіки конкретної країни, у тому числі й України, а за критерієм її корисності в процесі пізнання економічної динаміки і управління її показниками.

    Об'єктивна складність полягає в тому, щоб забезпечити достатність передумов побудови моделі з погляду поставленої цілі й уникнути помилкових висновків для макроекономічної політики. У той же час модель може бути достатньо реалістичною, але занадто складною, тоді як простота моделі – одна з найважливіших вимог до неї з погляду можливостей її використання в процесі дослідження. Проте і надмірна спрощеність моделі може призвести до нехтування в аналізі істотних чинників, внаслідок чого висновки виявляться недостовірними. Тому найбільш складним моментом побудови будь-якої моделі є визначення кола чинників, істотних для макроекономічного аналізу конкретної проблеми. [11] 

2. Двосекторна модель кругообігу продуктів і доходів. Поняття потоку і

запасу.

       В основі макроекономічного аналізу  лежить модель кругопотоку, яка  відображає взаємопов’язаний і  безперервний рух ресурсів, виготовлених продуктів і доходів, між економічними суб’єктами. У кожній національній економіці, як уже зазначалося, є три основні економічні суб’єкти – домогосподарства, фірми та держава. Якщо економіка країни відкрита, тобто пов’язана з економіками країн інших країн через експорт-імпорт товарів, послуг, ресурсів та іншими формами зовнішньоекономічних зв’язків, то існує ще й четвертий суб’єкт економічного життя країни – решта світу (іноземці).

       Для простоти аналізу розглянемо  спочатку двосекторну модель кругопотоку, яка відображає замкнену національну економіку, що містить лише два економічних суб’єкти – домогосподарства та фірми. На верхній частині рис. Показано ринок ресурсів. Тут домогосподарства, які безпосередньо або опосередковано (через власність на ділові підприємництва) володіють усіма ресурсами (працею, землею, капіталом, підприємницьким хистом), постачають ці ресурси підприємствам. Підприємства потребують ресурсів, бо саме за їхньою допомогою виробляють товари і послуги. 

Мал. 1.1 Двосекторна макроекономічна модель.

    Платежі фірм домогосподарствам  за ресурси називають доходами. Ці доходи домогосподарства привласнюють  у вигляді заробітної плати  (оплати праці), ренти (плати за  землю), процента (плати за капітал)  і прибутку (плата за підприємницький хист). Водночас платежі фірм за придбані ресурси є їхніми витратами.

      Ця схема кругопотоку містить  два кола — внутрішнє й зовнішнє. Внутрішнє коло відображає рух  ресурсів, товарів і послуг —  потік за годинниковою стрілкою. Зовнішнє коло віддзеркалює грошовий потік доходів, витрат і споживчих видатків — проти годинникової стрілки. У нижній частині схеми показано ринок продуктів. Грошовий дохід, який домогосподарства отримують від продажу ресурсів, вони спрямовують на купівлю товарів і послуг. Через видатки свого грошового доходу домогосподарства виявляють свій попит на товари й послуги. Фірми використовують ресурси, які вони придбали, для виробництва, а отже, пропозиції товарів і послуг на тих самих ринках. З точки зору фірми, видатки на товари й послуги становлять виторг, або надходження, від продажу товарів і послуг. [9]

      З цієї схеми видно, що у  замкненій національній економіці  доходи одних економічних суб'єктів  є витратами інших. Витрати  фірм на ресурси є доходами  домогосподарств (зарплата та інші види доходів). З іншого боку, видатки домогосподарств на товари й послуги становлять виторг (надходження) фірм від реалізації продукції. Із двосекторної моделі випливає, що виторг фірм дорівнює величині доходів домогосподарств. Інакше кажучи, у замкненій економіці, в якій відсутнє державне втручання в господарські процеси, обсяг національного виробництва у грошовому виразі (виторг фірм) дорівнює величині грошових доходів (видатків) домогосподарств. Фізичний ("ресурси—продукція") та грошовий ("видатки—доходи") потоки відбуваються одночасно у протилежних напрямках і безмежно повторюються. Ці потоки здійснюються без перешкод за умови, що видатки домогосподарств дорівнюють обсягові національного виробництва.        Видатки домогосподарств стають виторгом фірм, що дає їм змогу продукувати товари й послуги та здійснювати платежі за ресурси. Ці платежі знов у вигляді доходів повертаються до власників факторів виробництва і т. д. Якщо видатки домогосподарств із певних причин зменшуються, то фірми змушені скорочувати обсяги свого виробництва, що зменшує доходи, які визначають, у свою чергу, видатки, тобто попит на товари й послуги. Тому важливим завданням макроекономічної політики є стабілізація попиту в національній економіці.

    Основним висновком із моделі є рівність між сумарною величиною продажів фірм та сумарною величиною доходів домогосподарств. Це означає, що для закритої економіки (тобто без будь-яких зв'язків із зовнішнім світом), без державного втручання в економіку величина загального обсягу виробництва у грошовому вимірюванні дорівнює сумарній величині грошових доходів домогосподарств. При цьому також справедливою е рівність доходів (У) і сукупних витрат (у даній моделі це витрати на поточне споживання —С), тобто Y=C.

   Враховуючи сказане, національний продукт можна визначити як:

1) суму  вартості вироблених товарів  і послуг;

2) сукупні  витрати;

3) сукупні  доходи.

4. Заощадження,  інвестиції та фінансові ринки  в моделі кругообігу

    В найпростішій двосекторній моделі кругообігу продуктів і доходів

щорічні витрати домогосподарств (С) дорівнюють величині доходів (У):

Y=C. Проте  насправді щорічні поточні витрати  домогосподарств у

середньому  є меншими, ніж величина їхніх  доходів, оскільки певну частку

отриманих доходів домогосподарства заощаджують.

   Та частина доходу (У), яка не використовується на поточне споживання

(С), є  заощадженнями домогосподарств . І тоді справедливим буде

рівняння: 

Y=C+S.

     Найпоширенішими формами заощаджень є нагромадження у вигляді готівки, внески в банках, придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів.

    З іншого боку, фірми в середньому витрачають більше, ніж отримують від

реалізації  своєї продукції. Це пояснюється  тим, що, окрім платежів за

ресурси, які необхідні для підтримки  обсягу виробництва на поточному

рівні, фірми повинні здійснювати інвестиції (І). [7]

     Під інвестиціями розуміють всі витрати, які безпосередньо сприяють

зростанню загальної величини нагромадженого в економіці капіталу.

Інвестиції  складаються з двох компонентів. Перший з них - це інвестиції

в основний капітал, тобто придбання новостворених  матеріальних благ,

таких, як виробниче обладнання, комп'ютери, будівлі виробничого

призначення тощо. Другий компонент - інвестиції в  товарно-матеріальні

запаси, якими є нагромадження запасів сировини для подальшого

використання  її у виробничому процесі, а також  нагромадження запасів

нереалізованої  продукції.

     Таким чином, оскільки домогосподарства, як правило, витрачають щороку

менше у порівнянні з величиною своїх  доходів, тоді як фірми витрачають

щороку  дещо більше, ніж отримують від  реалізації своєї продукції, в

моделі  кругообігу з'являються фінансові  ринки.

    Під фінансовими ринками розуміють сукупність ринкових інститутів, які

направляють потік грошових коштів від власників  до позичальників. Вони

переміщують значну частину заощаджень, перетворюючи їх в інвестиції.

   Інша частина коштів переміщується безпосередньо від домогосподарств до фірм внаслідок придбання акцій, облігацій та інших цінних паперів.

     Модель кругообігу продуктів і доходів з урахуванням таких процесів, як

заощадження, інвестиції та фінансові ринки, показана на мал. 1.1. Таким

чином, справедливим у даному випадку є  рівняння:

модель  кругообігу знову ж таки спрощена: не всі фірми насправді є

позичальниками; не всі категорії домогосподарств належать до категорії

за-ощаджувальних; джерелами заощаджень або позичальниками можуть бути й інші аґенти, в тому числі й такі, що перебувають за межами даної системи.

    Паралельно з введенням до моделі кругообігу інвестицій і заощаджень

виникає серйозна проблема. Раніше ми припускали, що домогосподарства

одразу  витрачають увесь свій доход, що забезпечувало  рівність національного продукту і сукупних витрат, а також рівновагу всієї економічної системи. Але тепер виникає дві окремі групи осіб, які виникає дві окремі групи осіб, які приймають рішення щодо інвестицій та заощаджень. Чи можна за таких умов бути впевненими, що інвестиції дорівнюватимуть заощадженням і, відповідно, сукупні витрати дорівнюватимуть національному продукту. Адже, коли така рівність порушується, економічна система стає нерівноважною. [5]

    Таким чином, подальше ускладнення моделі кругообігу, з'являється новий сектор — "держава" — і три нових стрілки-взаємозв'язки. Перша з них — "Чисті податки" — поєднує державу з домогосподарствами. Друга — "Державні закупки" — поєднує державу і ринок продуктів. І, нарешті, третя — "Державні позики" — направлена від фінансових ринків до державного сектора, оскільки дефіцит державного бюджету має покриватися за рахунок позичок на фінансових ринках. Найчастіше ці позички здійснюються шляхом продажу державних облігацій та інших цінних паперів як безпосередньо домогосподарствам, так і фінансовим посередникам.

    У тих випадках, коли утворюється надлишок державного бюджету, тобто коли чисті податки перевищують державні закупки T>G (що зустрічається не так часто). Держава сплачує борги за здійсненими в минулому позичками швидше, ніж отримує нові, створюючи тим самим чистий притік грошових коштів на фінансові ринки.