Особенности акцентуаций характера у подростков

Зміст 

Вступ.............................................................................................................................3 

І. Особливості підлітка 

1.1. Криза підліткового  періоду.........................................................................4 

1.2. Анатомо-фізіологічні  зміни в організмі підлітка......................................7 

1.3. Психологічні  особливості підліткового віку.............................................9 

ІІ. Характер 

2.1. Поняття характеру......................................................................................14 

2.2. Акцентуації характеру...............................................................................15 

ІІІ. Психодіагностика акцентуації характеру..........................................................20 

ІV. Дослідження типів  акцентуацій характеру 

4.1. Проведення дослідження  та його результати..........................................22 

4.2. Методичні рекомендації  по результатам тестування.............................24 

Висновок.....................................................................................................................29 

Додаток 30 

Список використаної літератури..............................................................................42 

ВСТУП 

Кожний віковий  період в житті людини по своїй  суті дуже важливий. Розвивається людина, розвивається і особистість, індивідуальність. І особливо велику роль відіграють перші етапи становлення людини-особистості, серед яких і є підлітковий  період. Підліток - це вже не дитина, але ще і не дорослий. І ця, в  дечому маргінальна позиція підлітка і є специфікою, цього періоду, але це далеко ще не розкриває суті, не пояснює його поведінки. Тому ми і повинні розглянути особливості, зміни, які відбуваються в це час - і анатомо-фізіологічні, і психічні, і соціально-психологічні, звернути увагу на характер, його роль у поведінці, спілкуванні, розумінні з оточуючими підлітка людей (однолітків, дорослих і т.д.), дати визначення акцентуації  характеру, їх типів. Підтвердити наші теоретичні твердження емпіричним дослідженням акцентуацій характеру у підлітків, або навпаки - заперечити цю думку (що в підлітковому періоді відбувається загострення рис характеру). В  разі підтвердження цієї думки надати методичні рекомендації по корекції поведінки для його подальшого нормального  розвитку, для допомоги у спілкування  з оточуючими і взагалі розумінні  самого себе. 

І. Особливості підлітка 

1.1. Криза підліткового  періоду 

Сьогодні в психологічній  літературі можна знайти різні точки  зору щодо розуміння підліткового періоду, а точніше підліткової кризи. Але в цілому їх можна представити  у вигляді двох точок зору: з  одного боку - акцент робиться на ідеї перелому, раптових змін у розвитку, які і ведуть за собою значні зміни  у поведінці, мисленні і уявленні (які є необхідними, потрібними), а з іншого - розуміння кризи  як психологічного відхилення (порушення), яке супроводжується стражданнями, пригніченістю, тривожністю. А саме, одні психологи вважають можливість без кризового проходження цього  періоду (Д.Д. Ельконін, М. Кле, Н. Роттер та ін.). Інші ж, навпаки, підкреслюють його конфліктність, кризисність. 

Опис підліткового періоду, як стресу, переживань і конфлікту  має досить довгу історію. Вперше подібну характеристику дав ще Ж.-Ж. Руссо, а за ним - німецькі романтики. Подібні уявлення, але вже у  сучасній психології, як про емоційну бурю (внутрішні конфлікти, напруга, нестабільність) було привнесено Стенлі Холлом - його формулою, яка була запозичена у тих же німецьких романтиків - “storm and stress”. 

Психоаналіз розглядав  підлітковий вік як період у тривалому  розвитку людини (пробудження лібідо - сексуальної енергії розпочинається ще до пубертату), тому, те, що відбувається в цей час, пояснюється через  особливості дитинства, яке наче відтворюється у підлітковому віці, а значить і відроджує старі  конфлікти (в тому числі і Едипів комплекс). 

Роберт Бернс у  поведінці підлітків вбачав дещо парадоксальне: очевидний негативізм часто може комбінуватись (або поєднуватись) з явною конформністю, а прагнення  до автономністю, незалежністю - з проханнями про допомогу, пораду. 

Коулмен1 намагався  пояснити трудність проблеми перехідного  періоду з двох позицій - психоаналітичної і соціально-психологічної. 

Л.С. Виготський2 першим із радянських психологів ввів в періодизацію дитячого розвитку поняття про критичні, перехідні і про стабільні, усталені вікові періоди; і запропонував розділити  і розглядати окремо критичний період статевого дозрівання і стабільний період - підлітковий вік, тим самим  вважаючи, що характер “вибуху” зовсім необов’язковий для перехідного  періоду. Л.С. Виготський зазначав, що за всяким негативним симптомом кризи  приховується позитивний зміст, який полягає  в основному у переході до нової  і вищої форми розвитку. Підліток наче провокує заборони, спеціально примушуючи перевірити свої сили у подоланні  цих заборон.3 

Емпіричні дослідження, які були проведені в наш час, надали замало доказів ідеї конфліктної  кризи в нормальному розвитку підлітка. Так Доуван і Адельсон у своєму дослідженні прийшли  до висновку, що хоча підлітковий період багатьма і вважається специфічним  етапом у розвитку людини, ця криза  являється в цьому процесі  винятком. А саме для підліткового віку необов’язково характерні психологічні потрясіння і конфлікти (це підтверджують  і лонгітюдні дослідження на маленьких  дітях і дітях передпідліткового  віку, які не виявили симптомів  психологічних порушень). 

Тому-то підліткова криза і патологія - це зовсім не одне і теж саме. 

Так коли ж наступає цей час підліткової кризи? Підлітковий  вік - це період онтогенезу, який знаходиться  між дитинством і ранньою юністю (вік від 10-11 до 13-14 років, хоча це відносно); тому його іноді розділяють на підперіоди: 

- передпідлітковий,  

- молодший підлітковий  вік, 

- середній підлітковий. 

Головна особливість  підліткового періоду - різкі якісні зміни, які зачіпають всі сторони (і фізичну, і психічну, соціальну, психологічну) розвитку, при чому в  одних це відбувається скоріше, у  інших - повільніше (наприклад - дівчата  розвиваються скоріше за хлопчиків; розвиток різних сторін психіки відбувається нерівномірно). Тому асинхронність  розвитку розглядається як інтеріндивідуальна (неспівпадання у часі психологічного розвитку підлітків, які належать до одного хронологічного віку), так і  інтраіндивідуальна (а саме - відмінність  з боку розвитку одного підлітка). 

Криза підліткового віку проходить три фази:1 

1) негативну (передкритичну) - фаза ломки старих поглядів, стереотипів, структур, 

2) апогей кризи  (як правило - це тринадцять  років), 

3) посткритична фаза - період формування нових стереотипів  і побудови нових структур. 

Виділяють два головні  шляхи проходження вікових криз (подібне відмічав і Р. Берн). 

1) криза незалежності. 

Симптоми: норовистість, упертість, негативізм, примхливість, знецінювання дорослих, заперечення  їхніх вимог, протест-бунт, ревнощі  до власності тощо. 

2) криза залежності. 

Симптоми: надмірна слухняність, регрес до старих інтересів, вкусів, форм поведінки... 

В завдання психології і входить надання допомоги підлітку в розумінні того, що з ним відбувається, своєчасна діагностика крайніх  форм кризи... Але для цього потрібно і вловити специфіку цього  віку: роздивитись і усвідомити ті зміни, які і відбуваються в організмі  підлітка (як фізичні, так і психічні). 

1.2. Анатомо-фізіологічні  зміни в організмі підлітка 

Біологічно підлітковий  вік, як ми вже відмічали, відноситься  до передпубертатного і пубертатного періоду, хоча і не співпадає повністю. Передпубертатний період це від 7 до 11-13 років, пубертатний від 11-16 у дівчат і від 13 до 17-18 років у хлопців (а саме, хлопці відстають на два  роки у своєму розвитку), при чому це не межа.1 Пубертатний період - час  прискореного фізичного розвитку і  статевого дозрівання, яке характеризується важливими змінами в організмі  підлітка, в тому числі і поява  вторинних статевих ознак. 

Початок пубертату2 пов’язано зі змінами в ендокринній  системі (діяльність гіпофізу активізується, особливо його передня доля, гормони  якої стимулюють ріст тканин і функціонування щитовидної, статевих, надниркових - залоз  внутрішньої секреції), а це веде за собою різкий стрибок у рості, збільшення у розмірі ваги, частин тіла, крім мозку, черепної коробки і статевих органів. Як правило, подовжуються ноги і збільшується тіло в цілому, через рік - зростає і тулуб. А саме, пропорції тіла наближуються до характерних дорослим. Хребет відстає в річній прибавці від темпу росту тіла в довжину, бо до 14 років простір між хребтом ще заповнений хрящем, що і визначає податливість хребта до скривлення при неправильному положенні тіла, тривалих двосторонніх напругах або надмірному фізичному навантаженні. У хлопців активно ростуть м’язи і збільшується чисельність червоних кров’яних тілець, які несуть кисень до м’язів; об’єм легенів стає більшим, ніж у дівчат (відбувається розвиток м’язів у хлопців за чоловічим типом, а м’яких тканин у дівчат - по жіночому типу, але цей процес ще не завершується, тому м’язи підлітка втомлюються скоріше, ніж у дорослих).3 

Нерівномірність розвитку серця і судин, а також посилена діяльність залоз внутрішньої секреції часто приводить до деяких тимчасових порушень кровообігу, підвищення артеріального  тиску, напруженості серцевої діяльності, головних болів. Нервова система  ще не завжди здатна витримувати сильні і довгодіючі подразники і під  цим впливом їх частина переходить до стану гальмування або, навпаки, сильного збудження.1 

На початку юності виробляються гормони - андрогени, які  стимулюють статевий потяг, а значить  і інтерес до іншої статі (це пов’язано  і з початком статевого дозрівання - у дівчат - менструації, у хлопців - полюції). Отже, пубертатний період - час прискореного фізичного розвитку і статевого дозрівання, яке характеризується важливими змінами і організмі  підлітка - пубертатний стрибок. Бурхливий  ріст, дозрівання організму, відбуваючи психічні зміни (далі буде розглянуто) - відбивається на функціональних становищах підлітка. Образливість, плач без якої-небудь видимої (часто навіть неусвідомленої) причини, часто різка зміна настрою  найбільш характерна для дівчат (особливо загострюється в дні менструації). У хлопців зростає рухлива  активність. В 13-14 років - часто відмічається своєрідне чередування всплесків  активності і її падіння. З підвищеною втомлюваністю пов’язано і явище  специфічних “підліткових лінощів”. Зміни, які відбуваються у моторній сфері: нове відношення росту м’язів і м’язової сили, зміни пропорцій  тіла - приводять до тимчасових порушень координації великих і малих  рухів.2 

Процес дозрівання впливає і на розвиток мови, особливо у хлопців. Вона стає більш лаконічною і стереотипною, що проявляється в  специфічній “глагольной речи”.3 

Біологічне дозрівання веде за собою і зміни у зовнішності, особливо це стосується обличчя. Самооцінка зовнішності являється важливою передумовою формування Я-концепції, ідентичності, (чоловік, жінка), загального відношення до себе. Виникаюча диспластичність, надмірна вага, функціональна слабкість  і функціональні зрушення ведуть до значних переживань, пов’язаних з подобою тіла фізичним Я. 

У підлітковому віці втрачається існуючий в дитинстві  баланс діяльності ендокринної і  нервової систем, а новий тільки-но ще встановлюється. Ця перебудова впливає  і на внутрішньому стані реакцій, настрої підлітків і являється  основою для його загальної нестабільності, роздратованості, вибуховості, збудливості, рухливої активності, періодичною апатією, в’ялістю. Найбільш важливими компонентами психофізіологічного розвитку підлітка є статеве дозрівання і статева  ідентифікація, які являються двома  лініями єдиного процесу психосексуального  розвитку. На психофізіологічному рівні  дискомфорт підлітка пояснюється різними  причинами:1 1) нестабільністю емоційної  сфери, 2) особливостями ВНД, 3) високим  рівнем ситуативної тривожності. 

1.3. Психологічні  особливості підліткового віку 

В підлітковому віці відбувається не лише анатомо-фізіологічний, а й когнітивний, психологічний  розвиток особистості. До центральних  психологічних новоутворень відносяться - поява самосвідомості, як можливості зрозуміти себе, пов’язаної з відкриттям світу власних переживань і упорядкування  котрих стає можливим тільки з появою мислення в поняттях2 (Л.С. Виготський, Е. Еріксон, М. Кле та інші). 

На думку М. Кле3 існує три головних завдання становлення  підліткової самосвідомості: 

1) самоусвідомлення  часової протяжності власного  Я, яке включає дитяче минуле  і визначає проекцію в майбутнє, 

2) усвідомлення себе  як відмінного від інтеріорізованих  батьківських думок про себе, 

3) здійснення системи  виборів, яка забезпечує цілісність  особистості (вибір професії, статева  поляризація, ідеологічні установки  тощо). 

Е. Еріксон виділив  параметри розвитку, які характерні для кожної стадії життя людини. Так, для підлітка на його думку, параметр який виник в цей період, коливається  ніж позитивним полюсом ідентифікації  Я і негативним полюсом плутанини  ролей школяра, і сина, і друга, і т.д., котрі підліток має зібрати  в єдине ціле, зв’язавши з минулим  і направити в майбутнє.1 

Л.С. Виготський зазначав, що важливі новоутворення підліткового віку відбуваються в середині важливих для підлітка відношеннях з однолітками  обох статей, в середині ведучої  для підліткового періоду діяльності орієнтації на себе, відкриття себе.2 

Підліток неначе дивиться на себе, свої можливості начебто  ззовні, порівнює себе з іншими - дорослими  і однолітками. Відбувається перехід  орієнтації на оцінку оточуючих до орієнтації на самооцінку, формується уявлення про Я-ідеальне. Піаже3 писав, що коли дитина кооперується з собі подібним, вона вже доросла. 

Підлітки скоріше  і успішніше справляються з інтелектуальними завданнями, ніж в більш ранньому віці. Крім розвитку формального операціонального мислення, у них з’являється більша усвідомленість відмінності між  приємним явищем і зберігаємого в  пам’яті, - здатність будувати теоретичні припущення, які основані на тільки-но побаченому, переході до логічної пам’яті. Відбувається становлення спрямованості, виборності сприймання, формується абстрактне теоретичне мислення, розвиваються гіпотетико-дедуктивні процеси (на основі одних загальних  уявлень, шляхом побудови гіпотез і  їх перевірка), з’являється можливість будувати складні висновки, видвігати  гіпотези і перевіряти їх. Формування теоретичного дискурсивного (міркуючого) мислення - мислення, яке основане на оперуванні не конкретними образами, а поняттями. Тому в інтелектуальній  діяльності посилюється індивідуальні  відмінності, пов’язані з розрізненням самостійного мислення, інтелектуальної  активності, творчого індивідуального  підходу до рішення задач. 

Самі 13-літні підлітки дуже стурбовані вмінням володіти власною  поведінкою. Особливістю вольової поведінки  цього віку є відсутність або  надзвичайно слабка представленість  в ньому саме виконавчої ланки. Характерна і “установка на відмову від зусиль”.1 Підлітки бурхливо і безпосередньо  виражають свої емоції, вони часто  не можуть стримувати радість, гнів, збентеженість. Особливістю емоційного реагування 13-14-літніх школярів-підлітків є  і порівняна легкість виникнення у них переживань емоційної напруги  і стресу. 

В цей період “зворачується” дитяча форма уяви і починає складатися нова. В 13-літньому віці мрії все більше починають займати місце гри, створюючи тим самим ідеальні образи майбутнього. 

А. Гезел2, американський  психолог, описав особливості біологічного дозрівання, інтересів, і поведінки  дітей в підлітковому віці і, вважаючи, що перехід від дитинства до дорослості йде з 11 до 21 року, де особливо важливі  перші п’ять років (з 11 до 16 років, бо, якщо десять, одинадцять, дванадцять років - це ще дитина, то потім це вже  щось більше в своєму розвитку). 13 років - підліток, для якого характерна зверненість в середину (інтровертність), самокритичність, вразливість до критики, критичне ставлення до батьків, виборність у дружбі. 14 років - підліток: екстраверсія, енергійність, товариськість, упевненість  у собі, цікавість до інших, порівняння себе з героєм (своїм ідеалом). 15 років - підліток: здобуваються індивідуальні  відміни: рух незалежності, свобода  від зовнішнього контролю, початок  усвідомленого самовиховання. Вразливість, сприйнятливість до негативного  впливу. 16 років - підліток: рівновага, бунтівництво поступається місцем життєрадісності, збільшується внутрішня самостійність, емоційна урівноваженість, товариськість. 

Бюлер3 виділив дві  фази перехідного віку: 1) негативну, 2) позитивну. Негативна бере свій початок  у допубертатному періоді (занепокоєність, тривожність, дратівливість). Це період мрій, суперечливих почуттів меланхолії. У дівчат - з 11 до 13 років, у хлопців - з 14 до 16 років. Позитивна - постійна близькість з природою, по іншому сприймається мистецтво, з’являється новий світ цінностей, потреба в інтимній людській близькості. 

Відповідно до теорії К. Левіна1 найважливішими процесами  перехідного віку є розширення життєвого  світу особистості, її кругозору, почуття  групової приналежності і типу людей, на яких вона орієнтується. Поведінка  підлітка визначається проміжністю (маргинальністю) його положення. Це проявляється у психіці, для якої типові внутрішня сором’язливість, невизначеність рівнів притягань, внутрішніх протиріч, агресивність, схильність крайніх  точок зору і позицій. 

Столяренко Л.Д.2 виділяє  слідуючи типи самовідношення підлітка: 

1. “самооцінка”  дитини є прямою проекцією  оцінки матері, 

2. змішана самооцінка, 

3. підліток проектує  точку зору батьків на себе, але дає їй свою оцінку, 

4. підліток веде  боротьбу проти поглядів батьків,  але при цьому залишається  в рамках тієї ж системи  цінностей, 

5. підліток відтворює  у самооцінці негативні думки  батьків про себе, але підкреслюючи, що таким він хоче бути, 

6. підліток просто  не помічає негативної оцінки  батьків. 

За Кольбергом3 підлітку (з 10 до 13 років) характерний другий рівень моральності - конвенціональний - орієнтація на принципи інших людей  і на закони, а вже з 13 років  людина судить про поведінку, виходячи з особистих міркувань, критеріїв - постконвенціональний (третій рівень). 

Отже, психологічні новоутворення відбуваються завдяки  розвитку соціальної дорослості - становлення  готовності дитини до життя у суспільстві  дорослих як його повноцінного і повноправного  члена. Але поява у підлітка відчуття особистої дорослості і потреби  в її визнанні вступає іноді (навіть у більшості випадків) у конфлікт, протиріччя, в якому значну роль відіграє характер (його риси), який формується в цей період. 

ІІ. Характер 

2.1. Поняття характеру 

В підлітковому віці активно розвиваються і закріплюються  вольові риси характеру. А характер людини впливає на його пізнавальні  процеси - сприйняття, увагу, уявлення, мислення і пам’ять. 

Характер - сукупність усталених рис особистості, які  визначають відношення людини до інших  людей, до виконуючої роботи.1 

Характер проявляється в діяльності і спілкуванні, і  включає в себе те, що надає поведінці  людини специфічний для неї відтінок. Характер людини - це те, що визначає її значимість. Існує розподіл рис особистості  на мотиваційні (які направляють  діяльність, підтримують її) та інструментальні (надають їй певний стиль). Характер - і є інструментальна риса особистості. В основі характеру (фізіологічно): 1) динамічний стереотип, 2) тип нервової системи. 

Головні риси особистості, які входять до складу характеру  людини: 

1) Властивості особистості,  які визначають певні вчинки  людини у виборі мети діяльності,  

2) Риси, які відносяться  до дій, направлених на досягнення  поставлених цілей: наполегливість, послідовність і інші, 

3) Екстраверсія - інтроверсія,  спокій - тривожність, стриманість  - імпульсивність і т.д. 

В своєму формуванні, розвитку і функціюванні характер пов’язаний з темпераментом (це його динамічна  сторона). Та все ж, ознаки характеру  більш змістовні і більш оформлені. Наприклад, в руховій сфері ознаки темпераменту: швидкий, жвавий, різкий, в’ялий... Характеру - охайний, зібраний, організований або навпаки розхлябаний  і т.д. Тому межа, яка розділяє темперамент  і характер досить умовна. Між характером і особистістю також існують  відмінності. Риси характеру відображають те, як діє людина, а риси особистості  те, за ради чого він діє. 

Перша спроба класифікації характерів належала ще Платону, якій створив типологію характерів, основаних  на етичних принципах. В першій половині ХІХ ст. виникла наука про характери. Засновник френології Галль перелічує 27 елементарних психічних особливостей, здатностей, із яких складається людський характер. Вже наприкінці ХІХ ст. Джордано Ф., по суті, описав екстраверта  і інтроверта. На початку ХХ ст. Н. Лосский запропонував свою класифікацію: чутливий, егоцентричний, зверхособистісний. 

Серед клініцистів, які надали свою класифікацію характерів - найбільш відомими - К.Г. Юнг1 (виділив  два типи характеру: екстравертів і  інтровертів), Кречмер (два типи: циклоїдний, шизоїдний), Ганнуленін (сім типів), К. Леонгард і К. Лічко (на далі буде розглянуто). 

З точки зору виразності рис характеру, характер може бути трьох  видів: 

1. патологічним (психопатії),  

2. акцентуйований, 

3. нормальний. 

Та ми поведемо мову про акцентуації характеру у  підлітків. 

2.2. Акцентуації характеру 

В словнику з психології зазначено, що при акцентуації характеру  властива вразливість особистості  по відношенню не до будь-яких (як при  психопатіях), а лише до певного роду психотравмуючих впливів, які адресовані до так званого “місця найменшого супротиву” даного типу характеру, при зберіганні усталеності по відношенню до інших. Подібне визначення акцентуації характеру надав А.Е. Лічко,2 - це надмірне посилення окремих рис характеру, при яких спостерігаються не виходячи за межі норми відхилення у психології і поведінці людини, які межують з патологією. Такі акцентуації як тимчасовий стан психіки частіш за всього спостерігається саме у підлітковому і ранньому юнацькому віці. В процесі зростання дитини-підлітка особливості її характеру, які з’явились в дитинстві, втрачають свою гостроту, але з віком знову можуть загострюватися. Акцентуація з неявними проявами, на відміну від явних, потрібно вважати звичайним варіантом норми. Як вважає німецький психіатр К. Леонгард, у 20-50% людей деякі риси характеру на стільки загострені (акцентуйовані), що за певних обставин можуть привести до однотипових конфліктів і нервових вибухів. Акцентуації характеру частенько зустрічаються саме у підлітків (50-80%).1 акцентуація характеру за К. Леонгардом2 - це перебільшений розвиток окремих рис характеру в шкоду іншим, в результаті чого погіршується взаємодія з оточуючими людьми. І класифікація, яку він запропонував, має слідуючий вигляд: 

1. Гіпертимний (гіперактивний) - надмірно піднятий настрій, завжди  веселий, балакучий, енергійний, самостійний, прагне до: лідерства,  ризику, авантюр, не реагує на  зауваження, ігнорує покарання, відсутня  межа самокритичності. 

2. Дистимічний - постійно  понижений настрій, зажура (сум), замкнутість, небагатослівність,  песимістичність, його обтяжує  гучне суспільство, у конфлікти  вступає рідко, частіше в них  виступає пасивною стороною. 

3. Циклоїдний - товариськість  циклічно змінюється (висока в  період доброго настрою (підвищеного)  і низька - пригніченості). 

4. Емотивний (емоційний) - надмірна чутливість, вразливість,  глибоко переживає найменші неприємності, надмірно чутливий до критики,  частенько похмурий настрій. 

5. Демонстративний  - дуже виявлено прагнення бути  в центрі уваги і досягати  своїх планів за будь-яку ціну (сльози, хвороби, скандали тощо). 

6. Збудливий - підвищена  дратівливість, нестриманість, агресивність, похмурість, але можлива і льстивість, послужливість. Активно і часто  конфліктують. 

7. Застрягаючий - “застрягає”  на своїх почуттях, думках, не  може забути образи, “зводить  рахунки”, схильність до затяжної  непогодженості, в конфліктах - частіше  активний. 

8. Тривожно-педантичний  - виразна занудливість у вигляді  “переживань” подробиць, на роботі  може виснажувати формальними  вимогами, а вдома - завеликою  акуратністю. 

9. Тривожний (психостенічний) - понижений настрій, побоювання  за себе, близьких, невпевненість  у собі, крайня нерішучість, довго  переживає невдачу, сумнівається  у своїх діях.  

10. Екзальтований  (лабільний) - дуже змінний настрій,  емоції яскраво виражені, велика  відволікальність на зовнішні  події, словоохотливість.  

11. Інтровертований  (шизоїдний, аутистичний) - замкнутість,  обмежене спілкування, занурювання  в себе, свої переживання не  розповідає, хоча і характерна  велика вразливість. Дуже стримано, холодно відноситься до інших  людей, навіть до близьких. 

12. Екстравертований (конформний) - широкий спектр спілкування,  словоохотливість аж до балакучості,  несамостійний, прагне бути як  всі, неорганізований, полюбляє  підпорядкування.