Особливості обліку витрат виробництва

Облік виробництва

курсова робота з бухгалтерського обліку

ЗМІСТ

Вступ

Для нормального функціонування будь-якої ланки ринкової економіки конче  потрібно, щоб учасники, приймаючи  рішення, мали правдиву та об'єктивну інформацію про майно, грошовий та фінансовий стан, результати роботи – прибутки, доходи чи збитки, а також про особливості їх досягнення, як на своєму підприємстві, так і партнерів. Таку інформацію надає лише система бухгалтерського обліку.

Випуск продукції, яка буде реалізована і одержання прибутку є головною метою виробничої діяльності підприємства. Виробничі процеси – це другий етап виробництва. Характерною особливістю цього етапу, як центрального у виробничій системі є формування витрат на виробництво продукції.

Стан виробництва характеризується його ефективністю, психологічними параметрами, ступенем використання досягнень науково-технічного прогресу, місцем і роллю працівника у виробничих процесах. В умовах обмеженості ресурсів і досягнення планової ефективності, виникає потреба постійного зіставлення витрат і отриманих результатів. Ця проблема посилюється під впливом інфляції. Коли дані про виробничі витрати необхідно повсякденно звіряти з даними майбутніх витрат, що великою мірою залежить від впливу зовнішнього середовища. Можливість усунення або передбачення впливу багатьох негативних внутрішніх та зовнішніх факторів з'являється завдяки раціонального організованому обліку витрат на виробництво. Все це зумовило актуальність теми і вибір випускного дослідження.

Предметом дослідження є організація  і методологія обліку витрат виробництва  і собівартості виробленої продукції  на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності  в сучасних умовах господарювання.

В процесі дослідження використовувалися законодавчі та нормативні акти, методики з питань витрат виробництва, дослідження вітчизняних і зарубіжних вчених з питань бухгалтерського обліку та аналізу.

Метою і завданням дослідження  є удосконалення організації  та методології бухгалтерського обліку витрат виробництва і умовах формування ринкових відносин.

Для реалізації цієї мети в дослідженні  розв'язуються такі завдання:

• розкривається економічна суть витрат виробництва;
• дається оцінка та проводиться класифікація витрат виробництва в сучасних умовах господарювання;
• визначаються загальні підходи до формування та обліку витрат діяльності підприємств незалежно від форм власності;
• досліджується організація обліку витрат виробництва.

1. Склад витрат виробництва

Випуск будь-якої продукції потребує здійснення певних витрат, які впливають на величину собівартості.

Витрати на виробництво відрізняються  за складом, економічним призначенням, питомою вагою у виготовленні та реалізації продукції, залежністю від  обсягу виробництва тощо. Це робить необхідним групування витрат за визначеними ознаками. В залежності від характеру виробництва витрати поділяються за видами продукції (послуг) та етапами виробничого процесу (стадіями, переділами). Різні місця виникнення витрат передбачають їх облік за структурними підрозділами (цехами, відділами, ділянками, бригадами), за центрами відповідальності. Витрати також класифікуються за рядом інших ознак: за економічними елементами та статтями калькуляції, за цільовим призначенням, ступенем однорідності, способом включення до собівартості, часом виникнення.

При калькулюванні собівартості реалізованої продукції необхідно керуватися вимогами П(С)БО 3, тобто врахувати, що з доходом від реалізації продукції, робіт, послуг необхідно співставляти тільки виробничу собівартість реалізованої продукції, до якої не включені наступні позиції: адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати, фінансові Витрати і інші витрати.

Згідно з П(С)БО 16 "Витрати" собівартість реалізованої продукції .(робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), реалізованої протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та понаднормативних виробничих витрат.

Склад витрат, що включаються до собівартості реалізованої продукції відображається в наступній таблиці (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Склад собівартості реалізованих продукції, робіт, послуг (товарів) [4, 303].

Продовження таблиці 2.1

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

• прямі матеріальні витрати;
• прямі витрати на оплату праці;
• інші прямі витрати;
• загальновиробничі витрати.

За способом включення до собівартості витрати поділяються на прямі  та непрямі. Витрати на виробництво конкретного виду продукції, які безпосередньо включаються до її собівартості на підставі первинних документів, називаються прямими.

Непрямі витрати –  це витрати на виробництво, які не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об'єкта витрат економічно доцільним шляхом і тому потребують розподілу. Прикладом таких витрат є загальновиробничі.

За ступенем залежності від обсягів  діяльності, витрати поділяються  на змінні та постійні. Змінні витрати змінюються разом зі зміною обсягу виробництва. Постійні – це витрати, абсолютна величина яких залишається постійною або змінюється при зменшенні або збільшенні обсягу виробництва продукції, яка випускається, в невеликій кількості.

Майже всі прямі витрати є  змінними. Виключення складають амортизація спеціального обладнання, орендна плата та деякі інші прямі витрати.

Загальновиробничі (непрямі) витрати  також поділяються на постійні та змінні.

До змінних загальновиробничих витрат належать витрати на обслуговування і управління виробництвом (цехів, дільниць), що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності.

До постійних загальновиробничих витрат відносяться витрати на обслуговування і управління виробництвом, що залишаються  незмінними або майже незмінними при зміні обсягу діяльності.

Підприємство може самостійно встановлювати  перелік і склад змінних та постійних загальновиробничих витрат і обирати методику розподілу  змінних загальновиробничих витрат, виходячи із специфіки своєї діяльності. Обрану базу розподілу накладних витрат зазначають в примітках до фінансової звітності та в наказі про облікову політику підприємства.

Не включаються до виробничої собівартості і списуються на витрати періоду (витрати виробництва, обігу), в якому  вони були здійснені, наступні витрати:

• понаднормативні відходи;
• витрати на зберігання, крім тих, які необхідні у виробничому процесі, що передував наступній стадії виробництва;
• адміністративні накладні витрати;
• витрати на збут.

Крім того, не визнаються витратами, а отже не враховується в калькуляції собівартості вироблених, готових і реалізованих продукції, товарів, робіт і послуг:

1) попередня (авансова) оплата запасів,  робіт і послуг;

2) погашення одержаних позик;

3) платежі по договорам комісії,  агентським узгодженням і іншим  аналогічним договорам на користь комітента і принципалу;

4) витрати, які відображаються  зменшенням власного капіталу  у відповідності з Положеннями  (стандартами) бухгалтерського обліку;

5) інші зменшення активів або  збільшення зобов'язань, якщо  порушені обов'язкові умови достовірності оцінки витрат.

2. Особливості  обліку витрат виробництва

2.1. Мета та етапи обліку витрат  виробництва

Випуск продукції, яка буде реалізована, і одержання прибутку є головною метою виробничої діяльності підприємства. Виробничі процеси –це другий етап виробництва. Характерною особливістю цього етапу як центрального у виробничій системі є формування витрат на виробництво продукції.

Стан виробництва характеризується його ефективністю, психологічними параметрами, ступенем використання досягнень науково-технічного прогресу, місцем і роллю працівника у виробничих процесах. В умовах обмеженості ресурсів і досягнення планової ефективності, виникає потреба постійного зіставлення витрат і отриманих результатів. Ця проблема посилюється під впливом інфляції, коли дані про виробничі витрати необхідно повсякденно звіряти з даними майбутніх витрат, що великою мірою залежать від впливу зовнішнього середовища. Можливість усунення або передбачення впливу багатьох негативних внутрішніх та зовнішніх факторів з'являється завдяки раціонально організованому обліку витрат на виробництво.

Облік витрат на виробництво організовується  з метою розподілу витрат на кожну  окрему операцію або кожен окремий  продукт, що необхідно для оцінки запасів і визначення фінансового  результату.

Завдання обліку витрат на виробництво  полягає в накопиченні витрат, яке досягається шляхом зведення даних для обчислення собівартості одиниці продукції. Метою зведення даних в системі накопичення  витрат є встановлення величини витрат по двох головних об'єктах – продукції (для оцінки вартості запасу) і центрах відповідальності (з метою контролю за рівнем витрат). Таким чином, система обліку виробничих витрат – це сумування витрат за центрами відповідальності і розподіл цих витрат на калькуляційну одиницю.

Обліково-обчислювальну роботу з  визначення собівартості промислової  продукції можна поділити на три  етапи:

1. Поступове накопичення виробничих витрат протягом місяця:

• прямі виробничі витрати накопичуються на калькуляційних рахунках, а загальновиробничі – на збірно-розподільчих.

2. Розподіл загальновиробничих витрат по аналітичних позиціях калькуляційних рахунків:

• змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням обраної бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо), виходячи з фактичної потужності підприємства у звітному періоді;
• постійні виробничі накладні витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням обраної бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення. Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичної величини.

3. Розподіл витрат, зібраних на калькуляційних рахунках виробництва, між готовою продукцією і незавершеним виробництвом (по кожній аналітичній позиції цих рахунків).

• незавершеним виробництвом вважається продукція (роботи, послуги), яка не пройшла всіх стадій, фаз виробництва, передбачених технологічним процесом. До нього не відносяться забраковані напівфабрикати і деталі, які не підлягають виправленню, а також сировина, матеріали, напівфабрикати, які не були в обробці.

Оцінка залишків незавершеного  виробництва здійснюється згідно із галузевим порядком калькулювання  собівартості готової продукції  за винятком понесених внаслідок  технічно неминучого браку, відшкодування  зносу спеціального інструменту та витрат на освоєння виробництва нових • видів продукції. Допускається оцінка незавершеного виробництва за сумою прямих виробничих витрат. Розмір незавершеного виробництва уточнюється при проведенні інвентаризації.

Там, де поточний облік витрат ведеться не окремо по кожному об'єкту калькуляції, а в цілому, (наприклад, за групами однорідних виробів), виникає необхідність позасистемного розподілу витрат в межах кожної групи виробів між окремими видами продукції, що входять до даної групи.

2.2. Облік прямих виробничих витрат

Для узагальнення інформації про витрати  на виробництво призначений рахунок  бухгалтерського обліку 23 "Виробництво".

Цей рахунок використовується для  обліку на окремих субрахунках витрат: 1) промислових і сільськогосподарських  підприємств на виробництво продукції; 2) підрядних, геологічних та проектних організацій на виконання будівельно-монтажних, геологорозвідувальних та проектно-вишукувальних робіт; 3) підприємств транспорту та зв'язку на надання послуг; 4) науково-дослідних підприємств на виконання науково-дослідних і конструкторських робіт; 5) підприємств громадського харчування на випуск власної продукції; 6) підприємств торгівлі, постачання і збуту на здійснення діяльності з продажу товарів; 7) дорожніх господарств на утримання й ремонт автомобільних шляхів; 8) інших підприємств та організацій; 9) допоміжних (підсобних) виробництв; 10) на виконання некапітальних робіт (будівництво тимчасових споруд, демонтаж припиненого будівництвом об'єкту).

Цей рахунок активний, основний, витратний, призначений для обліку господарських засобів.

По дебету рахунку 23 "Виробництво" відображаються прямі матеріальні, трудові та інші прямі витрати, а  також виробничі накладні витрати  та втрати від браку продукції (робіт, послуг), з кредиту списуються суми фактичної виробничої собівартості завершеної виробництвом продукції (у дебет рахунків 26, 27), виконаних робіт та послуг (у дебет рахунку 90). За кредитом субрахунків обліку витрат допоміжних (підсобних) виробництв, виконання некапітальних робіт у кореспонденції з дебетом рахунків 11 "Інші необоротні матеріальні активи", 22 "Малоцінні та швидкозношувані предмети" та субрахунків обліку витрат основного виробництва списується собівартість виготовлених у допоміжних (підсобних) виробництвах виробів, споруд, робіт, послуг (інструменту, енергії, пари, транспортних і ремонтних послуг тощо).

Основні бухгалтерські проводки з  обліку виробництва представлено в  таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

Основні бухгалтерські проводки з  обліку виробництва [4, 308]

Продовження таблиці 2.2

Продовження таблиці 2.2

Продовження таблиці 2.2

Синтетичний облік витрат виробництва  ведеться в журналі-ордері № 10, форму  якого подано нижче.

ЖУРНАЛ-ОРДЕР № 10

за вересень ц.р.

1. Витрати операційної  діяльності [4, 312]

2.3. Характеристика основних методів  калькулювання

Заключним етапом обліку витрат є  обчислення собівартості одиниці Продукції (робіт, послуг), тобто складання  калькуляції.

Калькуляція – це обчислення собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) за встановленою номенклатурою витрат.

Перелік і склад статей калькулювання  виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) встановлюється підприємством  самостійно.

Витрати, пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), можуть групуватись за наступними статтями калькуляції (типовими): 1) сировина і матеріали; 2) купівельні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій; 3) паливо та енергія на технологічні потреби; 4) зворотні відходи (вираховуються); 5) основна заробітна плата; 6) додаткова заробітна плата; 7) відрахування на соціальне страхування; 8) витрати, пов'язані з підготовкою та освоєнням виробництва продукції; 9) відшкодування зносу спеціальних інструментів і пристроїв цільового призначення та інші спеціальні витрати; 10) витрати на утримання та експлуатацію устаткування; 11) загальновиробничі витрати.

Організація обліку витрат залежить передусім від особливостей технології виробництва та характеру продукції, що випускається. Сукупність прийомів обліку виробничих витрат та способів обчислення собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) називається методом обліку витрат і калькулювання.

Витрати виробництва в залежності від його типу можуть обліковуватися декількома методами: позамовним, попередільним та комбінацією цих двох методів.

Позамовний метод обліку витрат на виробництво застосовують, в основному, на індивідуальних та дрібносерійних виробництвах. Об'єктом обліку при використанні цього методу с окреме індивідуальне замовлення, окремий контракт (проект) або партія продукції, яка складається з ідентичних зразків, що проходять однаковий технологічний процес виготовлення. До таких виробництв відносяться суднобудівне, авіабудівне, видавниче, будівельне, меблеве та інші, включаючи аудиторську діяльність, надання консалтингових, бухгалтерських та інших послуг, ремонт автомобілів (тобто ті виробництва, а також послуги, де можна визначити затрати за окремим замовленням або окремою партією продукції; наприклад, затрати на випуск окремого номера газети або журналу у видавництві). При використанні позамовного методу обліку витрат на виробництво кожному замовленню надається власний номер, який вказується у всіх документах про витрати за замовленням.

Використання цього методу передбачає, що всі виробничі витрати збираються в розрізі окремого замовлення, яке  є унікальним виробом (роботою, послугою), що виготовляється із додержанням конкретних вимог замовника.

При використанні позамовного методу обліку витрат і калькулювання собівартості всі прямі виробничі витрати відносять на конкретне замовлення на підставі первинних документів, в яких проставляється порядковий номер замовлення. Загальновиробничі витрати щомісяця розподіляють між замовленнями.

Собівартість одного замовлення визначається як сума всіх витрат, зібраних в картці обліку витрат по конкретному замовленню від моменту її відкриття до моменту  завершення робіт.