Особливості оподаткування підприємств – суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України

2

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ,  МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра міжнародної економіки та менеджменту ЗЕД

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни “ ОСНОВИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ”

на тему: “Особливості оподаткування підприємств – суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності України”

Керівник:                                                                      Виконав:

к.е.н., викладач                                                                                   Студент факультету МЕВ

                                                                                                             4 курсу 2 групи

Харків, 2011

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СИСТЕМИ ОПОДАТКУВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Міжнародні аспекти оподаткування зовнішньоекономічної діяльності

1.2 Тарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні

1.3 Оподаткування експортно-імпортних операцій, бартерних операцій та операцій з давальницькою сировиною в Україні

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ОПОДАТКУВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВАТ «РОШЕН»

2.1  Загальна характеристика діяльності ВАТ «Рошен»

2.2  Оцінка впливу непрямих податків на фінансовий стан ВАТ "Рошен"

2.3 Розрахунок ефективності зовнішньоекономічної операції

ВИСНОВКИ                                                                                                                                         

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТОК

ВСТУП

Глобалізація економічної діяльності є однією з головних тенденцій у розвитку сучасного світу, яка істотно впливає не лише на економічне життя, але й має політичні (внутрішні та міжнародні), соціальні і навіть культурно-цивілізаційні наслідки. Ці наслідки все більше відчувають на собі практично всі країни і серед них, звичайно, Україна, яка цілком усвідомлено, активно і цілеспрямовано рухається в напрямку інтеграції в міжнародну економіку.

Однією з форм глобалізації є становлення і розвиток багатонаціонального підприємництва на основі значного розширення та диверсифікації діяльності мультинаціональних і транснаціональних корпорацій.

Проблеми оподатковування зовнішньоекономічної діяльності входять у ряд ключових, що роблять вплив на процеси розвитку міжнародних торговельних відносин країни. Без удосконалювання цих відносин неможливе проведення інтеграції України у світову ринкову економіку.

Для сучасного етапу реформування економіки України характерні тенденції її зростаючої інтеграції зі світовим співтовариством, активного виходу вітчизняних підприємств на закордонні ринки, інтенсифікації розвитку нових форм міжнародного бізнесу. [17]

Проведені в Україні економічні реформи обумовили необхідність радикальних змін у механізмі регулювання державної зовнішньоторговельної діяльності, що здійснюється за допомогою застосування економічного й адміністративного методів керування зовнішньоторговельною діяльністю відповідно до діючого українського законодавства. Кожний метод припускає використання конкретних інструментів регулювання, які можуть бути об'єднані в наступні групи:

- митно-тарифні інструменти, тобто імпортний і експортний тарифи;

- квазітарифні інструменти (митні збори, акцизи й ПДВ, що стягуються митними органами, і т.д.);

- валютно-фінансове регулювання (порядок здійснення валютних операцій і т.д.);

- антидемпінгові й компенсаційні мита;

- державна монополія на зовнішню торгівлю окремими товарами;

- установлення різного роду технічних бар'єрів;

- квотування;

- ліцензування зовнішньоторговельних операцій.

Формування ефективної системи норм податкового законодавства і її позитивний вплив на економіку України - невід'ємна передумова успішного розвитку країни. Це припускає належне правове регулювання податкових відносин у загальній фінансовій діяльності держави.

Однією з найважливіших сучасних проблем в області оподатковування є досягнення оптимальної величини збирання державних податків. По оцінках ряду економістів у провідних індустріальних країнах зі сформованою системою оподатковування збирання податків досягає 92-93% від розрахункового рівня. У українській економіці цей показник набагато нижче - за оптимальними оцінками він становить 60%, по мінімальним - близько 40%.

Загальновідомо, що в країнах з ринковою економікою податки є найважливішим компонентом дохідної частини державного бюджету. Тому основне завдання органів державного керування укладається в знаходженні варіанта податкової системи, що оптимально сполучить інтереси держави й платників податків. Це завдання визначає важливість удосконалення податкової системи держави й економічного аналізу результатів її діяльності.

РОЗДІЛ 1. НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СИСТЕМИ ОПОДАТКУВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

1.1   Міжнародні аспекти оподаткування зовнішньоекономічної діяльності

Зовнішньоекономічна діяльність представляє собою таку форму господарювання, яка виходить за межі національних кордонів і пов’язана з залученням в багатоетапний цикл економічних відносин, різнонаціональних їх суб’єктів. Даний цикл можливо розмежувати на такі традиційно відокремлені стадії відтворення: виробництво - розподіл - обмін - споживання. Причому втручання в цю послідовність на будь-якому етапі суб’єкта, який належить іншонаціональному відтворюючому комплексу як раз і породжує феномен зовнішньоекономічної діяльності. На це потрібно звернути особливу увагу оскільки саме з ним пов’язана правильна уява про сутність зовнішньоекономічної діяльності як такої. Важливо пам’ятати, що суттєвою рисою зовнішньоекономічних зв’язків являється факт перетину кордонів національних відтворюючих комплексів або товарами в матеріальній формі, або капіталами, або послугами.

Сучасна зовнішньоекономічна діяльність на практиці реалізує базисний прицип світогосподарчих відносин ринкового типу - інтенсивний міжнароний розподіл праці між угрупуваннями робітників, які виникають в відповідності з реально діючими моделями усуспільнення виробництва, організацій господарювання.

Найбільш природнім критерієм формування таких угрупувань являється підприємницький. В відповідності з ним, а інакше кажучи по стихійним, але безумовно системоутворюючим правилам ринку виникають і ліквідуються, зливаються, розпадаються і знов таки об’єднують свої виробничі зусилля господарчі структури, поповнюючи собою багаточисельний ряд суб’єктів підриємницької діяльності. Природньо, даний процес має загальногосподарче походження, але зовнішньоекономічний фактор представляє собою значне, причому все більш вагоме джерело стимулів, а також жорстокий і об’єктивний критерій оцінки обгрунтованості утворень і існування самостійних підприємств, фірм, компаній і корпорацій. Правда потрібно відмітити, що зовсім нещодавно, з історичної точки зору, реалії нашого життя свідчили, що в якості анклава міжнародного розподілу праці може виступати і сама держава, приймаючи на себе функції всезагального управлінського і перерозподільчого центру. Однак як показав час, з точки зору питання про вдалість подібного вибору соціально-економічної моделі розвитку, глибокій структурній кризі всього відтворювального комплексу в тих країнах які його таки створили , повністю відповідає і явна невдача - застій, а то і повний коллапс в зовнішньоекономічних зв’язках. Разом з тим, це ніяк не потрібно розуміти так, що держава взагалі не здатна здійснювати функції суб’єкту міжнародного економічного співробітництва. Навпаки вся історія міжнародних економічних відносин, особливо їх сучасний етап, показує неможливість максимально динамічного і ефективного розвитку даної суспільно-господарчої сфери без адекватної і обгрунтованої участі в ній самих держав.

Для адекватного розуміння сутності феномена зовнішньоекономічної діяльності господарюючої організації необхідно враховувати факт набуття ними якостей суб’єктності міжнародної економічної взаємодії. В результаті, з одного боку, вихід на закордонний ринок тої чи іншої підприємницької структури може автоматично вплинути на її фактичний нормативно-правовий статус, а саме розповсюджити на неї юрисдикцію іноземної законодавчої системи, міжнародні договірні норми, відповідним чином узгоджені правила або регламентуючі положення тої чи іншої міжнародної організації. З іншого боку, фірма - учасник економічних відносин залишається частиною національного відтворювання своєї країни, якому вона органічно і функціонально належить.

Становлення й розвиток міжнародного податкового права - основного нормативного регулятора податкових відносин на міждержавному рівні - викликало величезний інтерес у науковому світі й у той же час породило серед учених безліч дискусій про природу даного явища.

Міжнародне податкове право є "підгалуззю міжнародного економічного права". А останнє, у свою чергу, визначається як галузь міжнародного публічного права, що представляє сукупність принципів і інших норм, що регулюють відносини між суб'єктами міжнародного права у зв'язку з їхньою діяльністю в області міжнародних економічних відносин.

Інший важливий блок відносин, пов'язаних з міжнародним оподатковуванням, - це відносини за участю фізичних і юридичних осіб. До даної категорії суб'єктів у податковому праві застосовується поняття резидентства.

Кожна держава в національному законодавстві саме визначає коло своїх резидентів. Міжнародне податкове право може бути визначене як особлива галузь податкового права, що займається міжнародними аспектами оподатковування.

Особливість і в той же час виняткова важливість міжнародного податкового права обумовлюється тим, що воно дозволяє вивчити різноякісні правові явища з погляду їхніх взаємозв'язків, результативності впливу на міжнародні податкові відносини, а також можливостей їхнього кумулятивного ефекту. [20]

Наступним найважливішим положенням, на якому базується міжнародне податкове право, є принцип співробітництва, що передбачає взаємодію держав по податкових питаннях на справедливій і взаємовигідній основі. Така взаємодія включає можливість дозволу спірних проблем, що стосується подвійного оподаткування й застосування фінансових законів, а також обміну інформацією з метою боротьби з відхиленням від податків.

У зв’язку з цим можна навести перелік основних нормативно-законодавчих актів та документів регулюючих зовнішньоекономічну діяльність на міжнародному рівні.

Так, ООН до числа найважливіших цілей Організації відносить здійснення міжнародного співробітництва "у дозволі міжнародних проблем економічного, соціального, культурного й гуманітарного характеру..." У Хартії економічних прав і обов'язків держав, прийнятої ХХIХ сесією Генеральної Асамблеї ООН 9 грудня 1974 року, говориться про те, що "держави вправі за згодою зацікавлених сторін брати участь у субрегиональном, регіональному й міжрегіональному співробітництві з метою їхнього економічного розвитку. Політика угруповань, у які вони входять, повинна відповідати положенням Хартії, відповідати міжнародним зобов'язанням держав і потребам міжнародного економічного співробітництва". "Всі країни повинні співробітничати шляхом висновку відповідних міжнародних угод на раціональній основі", - говорить Заключний акт Конференції ООН по торгівлі й розвитку від 15 червня 1964 року.

Загальновизнаним є вимога податкової недискримінації. "Жодна держава не повинна піддаватися якої-небудь дискримінації..." (Хартія 1974 року), "держави зобов'язані сприяти міжнародному співробітництву, вільному від дискримінації..." (Декларація про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Уставу ООН від 24 жовтня 1970 року).

«Згода про співробітництво у галузі зовнішньоекономічної діяльності країн СНД» регламентує основні положення країн у галузі зовнішнього співробітництва, визначає їх права та обов’язки.

Принципи міжнародних економічних доворов визначають загальні засади складання міжнародних договоров, їх зміст, склад, структуру, перелік питань договору, права та обов’язки сторін тощо.

На міжнародному рівні регулювання ЗЕД здійснюється міжнародними організаціями, передусім такими як: Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Міжнародна організація праці, Міжнародна фінансова корпорація, Рада ООН з промислового розвитку (ЮНІДО), Європейський банк реконструкції та розвитку.

На міжнародному рівні регулюються умови експорту-імпорту товарів і факторів їх виробництва, здійснення спільної підприємницької діяльності, правила переведення платежів (коштів) у країну базування, порядок розв'язання суперечок господарського і фінансового характеру, норми поведінки іноземних партнерів тощо.

Регулювання ЗЕД на міжнародному рівні здійснюється головним чином для того, щоб забезпечити країні базування правовий захист її інвестицій від можливих некомерційних ризиків і сприяти зміцненню стабільності й надійності зовнішньоекономічних зв'язків між партнерами. Регулювання міжнародного бізнесу на наднаціональному рівні здійснюється в межах інтеграційних об'єднань. Країни-учасниці заключають відповідні угоди щодо здійснення спільного підприємництва і утворюють відповідні наднаціональні інститути по регулюванню спільної підприємницької діяльності.

При здійсненні регулювання ЗЕД використовуються адміністративно-правові, економічні та соціально-психологічні методи. Адміністративно-правові методи регламентують господарську діяльність, форму власності на засоби виробництва та результати діяльності, механізм розв'язування конфліктних ситуацій в судовому порядку тощо. Економічні методи проявляються в результаті реалізації підприємницької діяльності шляхом надання кредитів і дотацій, здійснення відповідної податкової та митної політики. Соціально-психологічні методи регулювання міжнародного бізнесу становлять собою формування певної ідеології, громадської думки щодо місця та ролі міжнародного бізнесу в суспільному відтворенні. [18]

Названі методи регулювання ЗЕД в тій чи іншій країні, в той чи інший період можуть використовуватися в різному співвідношенні. Проте незалежно від того, якому із них тимчасово надається перевага, всі вони покликані сприяти суб'єктам міжнародного бізнесу у піднесенні його ефективності. Тільки завдяки комплексному застосуванню адміністративно-правових, економічних та соціально-психологічних методів регулювання суб'єкти міжнародного бізнесу мають можливість реалізувати закони та нормативно-правові акти щодо міжнародного підприємництва, на належному рівні здійснювати прогнозування, планування, фінансування, ціноутворення та аудит, сповна використовувати соціально-економічні чинники активізації основної продуктивної сили суспільства - працівника.

1.2 Тарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні

Митні тарифи – це тарифи, якими оподатковуються товари при їх ввозі і вивозі. Митний тариф є свого роду податок, що стягується при перетині товаром митного кордону з того, хто цей товар ввозить або вивозить. Митні тарифи підвищують вартість товару, бо експортер (імпортер) примушений компенсувати свої видатки на сплату мита за рахунок збільшення ціни на товар. Високі імпортні мита роблять іноземні товари неконкурентноспроможними на внутрішньому ринку і використовуються для захисту національних виробників аналогічних товарів.

Мита бувають трьох видів:

- Адвалорні – що стягуються у відсотках від вартості товару;

- Специфічні – стягуються у вигляді певної грошової суми з ваги, обсягу або кількості товару;

- Змішані – припускають одночасне застосування адвалерних і специфічних мит.

Нарахування на товари робиться на базі їх митної вартості, що фактично сплачена або підлягає сплаті на час перетину митного кордону України. В митну вартість включається ціна товару, означена в рахунку-фактурі, а також фактичні витрати, не включені в рахунок-фактуру (на транспортування, вантаж, розвантаження, перевантаження і страхування товару до пункту перетину митного кордону України). Товари в тарифі розміщені у відповідності з класифікацією Гармонізованої системи опису і кодування товарів.

Тарифи за розмірами ставок розділяються на три різновиди:

- преференційні ставки - включають звільнення від сплати мита, застосовуються до товару походженням з країн, що входять разом з Україною в митні союзи або що утворюють спеціальні зони, або ті, яким надано спеціальний режим у відповідності з міжнародними договором, а також походженням із країн, що розвиваються;

- пільгові ставки - застосовуються до товару, походженням із країн, що користуються на Україні режимом найбільшого сприяння;

- повні ставки - застосовуються до інших товарів.

Правові засади митно-тарифного регулювання закріплено в МК України та конкретизовано в Законі України «Про єдиний митний тариф» та інших правових актах підзаконного характеру. Як правило, це постанови KM України, які періодично змінюються і доповнюються відповідно до змін ринкової кон'юнктури. Втім митно-тарифне регулювання у світі поступово здійснюється на основі одних і тих самих принципів і підходів, що відображено у багатосторонніх та двосторонніх міжнародних угодах.

Митно-тарифне регулювання — один із видів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, який заснований на використанні цінового фактора впливу на зовнішньоторговий обіг. Його сутність полягає у стягненні мита з імпортного товару, що прямо захищає внутрішній ринок і внутрішні ціни і дає можливість національним товаровиробникам одержувати додатковий прибуток за рахунок підвищення загального рівня цін на вітчизняні товари. [35]

З метою координації такого регулювання при KM України створено Митно-тарифну раду України, на яку покладено:

1) розроблення пропозицій щодо основних напрямів митно-тарифної політики України, включаючи пропозиції щодо встановлення, скасування або зміни ставок мита, надання тарифних пільг і преференцій, а також щодо внесення змін до номенклатури Єдиного Митного тарифу України;

2) підготовка та розгляд проектів законодавчих актів України і міжнародних договорів України з питань митно-тарифного регулювання;

3) розроблення комплексу заходів тарифного регулювання, спрямованих на захист українського ринку та вітчизняного товаровиробника під час здійснення зовнішньо-торговельних операцій.

Функції робочого апарату Митно-тарифної ради України здійснює спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі митної справи. Тобто таким є ДМСУ, де створено відповідний відділ.Під час переміщення через митний кордон України товарів і транспортних засобів, а також в інших випадках та відповідно до діючих законів України справляються такі податки:

1) податок на додану вартість під час здійснення експортно-імпортних операцій;

2) акцизний збір із товарів, що ввозяться на митну територію України;3) мито;

4) єдиний збір, що справляється у пунктах пропуску через державний кордон України;

5) плата за митне оформлення товарів і транспортних засобів поза місцем розташування митних органів або поза робочим часом.

Податок на додану вартість під час здійснення експортно-імпортних операцій, яким обкладаються товари, що переміщуються через митний кордон України, — це загальнодержавний податок, який нараховується митними органами за ставками, що діють на день подання митної декларації. Акцизний збір (податок) на товари, що переміщуються через митний кордон України, є загальнодержавним податком на високорентабельні та монопольні товари, який нараховується та справляється за ставками, що діють на день подання митної декларації.

Якщо податок та акцизний збір справляється відповідно до чинного податкового законодавства, то мито на товари, що переміщуються через митний кордон України, нараховується згідно з вимогами податкового і митного законодавства України за ставками, встановленими Законом України «Про єдиний митний тариф України». Завдяки дії митно-тарифного регулювання з боку держави вирішуються такі основні завдання: регулятивне, торгово-політичне, фіскальне.

Варто підкреслити, що митно-тарифне регулювання переважно здійснюється економічними засобами, тобто за допомогою впливу на ціну товарів, які знаходяться у зовнішньоторговому обігу, та їх конкурентоспроможність. Маючи змогу встановлювати різний розмір мита, держава або підвищує ціни на товари завдяки підвищенню ставок мита, або знижує — встановлюючи низькі ставки мита. Система тарифних засобів регулювання включає застосування митних пільг та інших митних платежів, сплата яких є умовою ввезення на митну територію України товарів чи вивезення їх. Це особливо важливо, якщо товари іноземного виробництва є дешевшими, ніж вітчизняні. У цьому випадку завдання держави полягає в тому, щоб встановити перепону їм у вигляді завищеного мита. Таким чином держава оберігає свою промисловість від іноземної конкуренції. Шляхом встановлення мита на іноземні товари вирівнюються умови для конкуренції завдяки штучному підвищенню їх ціни, що створює сприятливі умови для становлення і розвитку національного товаровиробника.

Серед таких засобів встановлено і єдиний збір — це збір, який установлюється щодо транспортних засобів вітчизняних та іноземних власників, які перетинають державний кордон України і справляється за здійснення у пунктах пропускання через державний кордон України відповідно до законодавства України при транзиті вантажів і транспортних засобів, санітарного, ветеринарного, фітосанітарного, радіологічного та екологічного контролю вантажів і транспортних засобів, за проїзд транспортних засобів автомобільними шляхами України та за проїзд автомобільних транспортних засобів з перевищенням визначених розмірів загальної маси, осьових навантажень та(або) габаритних параметрів. Єдиний збір справляється одноразово залежно від режиму переміщення (ввезення, транзит) за єдиним платіжним документом в залежності від виду, місткості або загальної маси транспортних засобів. [21]

Але ключовим елементом тарифних засобів регулювання є митний тариф — звід ставок мита щодо переміщуваних через митний кордон України товарів і систематизованих відповідно до ТН ЗЕД. Основна мета митного тарифу полягає у раціоналізації товарної структури міжнародного обігу товарів та створенні сприятливих умов на території України для виробництва і споживання товарів, захисті економіки країни від несприятливого впливу іноземної конкуренції, забезпеченні умов для ефективної інтеграції у світову економіку.

У міжнародній практиці існує два механізми стягування мита, які ґрунтуються на таких принципах:

— принцип призначення — товари оподатковуються митом за місцем їх споживання, тобто при споживанні в країні — імпортері;

— принцип походження — мито стягується з товарів у місці їх виробництва, тобто обкладання митом у даному випадку відбувається при експорті товарів. Відповідно повинно бути усунено подвійне обкладення митом, що вирішується на рівні двосторонніх угод.

У системі застосування внутрішньодержавних податків Україна дотримує принципу призначення, відповідно до якого експорт товарів в основному звільняється від стягнення усіх видів податків (у т.ч. і мита), а імпорт товарів на митну територію держави оподатковується митами та іншими податками.

Експортне мито в Україні діє на окремі товарні позиції, наприклад, жива худоба і шкіряна сировина. Порядок стягування вивізного (експортного) мита при експорті живої худоби і шкіряної сировини суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності регулюється Законом України від 07.05.96 р. № 180/96-ВР «Про вивізне (експортне) мито на живу худобу і шкіряну сировину» і постановою KM України від 21.02.97 р. № 182.«Про порядок експорту живої худоби сільськогосподарськими товаровиробниками — юридичними особами без сплати вивізного (експортного) мита».

Перевагою принципу призначення є можливість дотримання і контролювання достатнього рівня кількості ввезених іноземних товарів стосовно національних товарів за допомогою встановлення різних ставок ввізного мита. Тобто імпорт товарів супроводжується стягненням мита. Ставки ввізного мита і перелік товарів, щодо яких вони застосовуються, визначені Єдиним митним тарифом України і змінами та доповненнями до нього. Ставки ввізного мита встановлюються і змінюються законами. Законодавчою базою митно-тарифного регулювання є в першу чергу норми МК України та Закону України «Про єдиний митний тариф». [11] Цей закон встановлює мету та сферу використання митно-тарифних заходів, визначає основні поняття, які вживаються в правовому механізмі як тарифного, так і нетарифного регулювання зовнішньоекономічних відносин, закріпляє загальні принципи та правила використання митно-тарифних заходів.Використання митно-тарифних заходів здійснюється митними органами при проведенні ними митного оформлення товарів і в процесі митного контролю за їх переміщенням через митний кордон України. Основним документом, дані якого є головним джерелом відомостей про товар і мету його переміщення, є вантажна митна декларація. На підставі даних до товару, що містяться в ній, застосовуються передбачені тарифом мита, вирішується питання про пропускання через митний кордон.

Основним елементом митного тарифу являється мито. В свою чергу основними елементами митного тарифу є мито, ставки мита, митна вартість товару, тарифні пільги (тарифні преференції, тарифні привілеї). Всі види платежів, які стягуються митними органами України при переміщенні через митний кордон товарів і транспортних засобів, а також в інших випадках, що встановлені митним законодавством України, називаються митними платежами.

Відповідно до чинного законодавства підставою для переміщення через митний кордон України товарів є сплата митних платежів, якщо вони стосуються даного товару відповідно до чинного законодавства України. В Україні застосовуються такі види мита:

1) ввізне (імпортне);

2) вивізне (експортне);

3) сезонне;

4) особливі види:

— спеціальне;

— антидемпінгове;

— компенсаційне.

Митні платежі являють собою систему, яку можна поділити на дві групи:

1) основні — це обов'язкові платежі, які стягуються при переміщенні через митний кордон із суб'єктів, що не характеризуються специфічними особливостями. Ці платежі стягуються у більшості випадках, тому і мають таку назву. До таких платежів належать:

— мито;

— митні збори, які нараховуються за вантажною митною декларацією (за митне оформлення товарів, за перебування товарів та інших предметів під митним контролем);

— податки: податок на додану вартість, акцизний збір.

2) додаткові — це митні платежі за додатково надані митницею послуги чи дії (за зберігання товарів, плату за участь в митних аукціонах тощо). Такі платежі є зборами, які регулюють сплату при різних митних режимах. Особливості їх нарахування регулюються Державною митною службою України.

Митні збори — це збори, які стягуються понад мито за виконання обов'язків митних органів, а також за надання послуг в галузі митної справи. Митні збори, які нараховуються за вантажною митною декларацією, справляються при кожному здійсненні митного оформлення товарів та інших предметів за вантажною декларацією за винятком окремих випадків. Відповідно до Наказу Державної митної служби України «Про затвердження Порядку справляння митних зборів, які нараховуються за вантажною митною декларацією» від 23 червня 1998 року № 363 збори за митне оформлення не справляються у випадках, коли:

ввозяться в Україну предмети, призначені для офіційного(службового) користування дипломатичних та консульських представництв іноземних держав в Україні, а також міжнародних, міжурядових організацій та інших міжнародних організацій, які користуються на території України митними пільгами відповідно до міжнародних угод;