Особливості оподаткування окремих платників податків. Оподаткування банківських установ

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту України

Національний університет  кораблебудування

ім. адмірала Макарова

кафедра фінансів

Курсова робота

з дисципліни «Податкова система»

На тему: «Особливості оподаткування окремих платників податків.

Оподаткування банківських  установ»

Науковий керівник:

_________  Стукалова Л.О.

   (підпис)

Студентка гр. 4441 _________ Ткаченко О.П.

                                     (підпис)

Миколаїв 2011

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ І.ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ  ОПОДАТКУВАННЯ БАНКІВСЬКИХ УСТАНОВ  В УКРАЇНІ 4

1.1 Оподаткування банківської діяльності в Україні 4

1.2 Зарубіжний досвід оподаткування фінансових установ і можливості його застосування в Україні 7

1.3 Особливості формування  прибутку комерційного банку 8

РОЗДІЛ ІІ. ДОСЛІДЖЕННЯ  ПРАКТИЧНИХ АСПЕКТІВ ОПОДАТКУВАННЯ  КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ В УКРАЇНІ 12

2.1 Вплив оподаткування на фінансову діяльність банків 12

2.2 Податкова декларація як запорука правильності сплати податку на прибуток 14

2.3 Оцінка податкових ризиків  банку в умовах невизначеності 22

РОЗДІЛ ІІІ. ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ОПОДАТКУВАННЯ БАНКІВСЬКИХ УСТАНОВ  В УКРАЇНІ 33

3.1 Проблеми оподаткування діяльності комерційних банків 33

3.2 Податковий аспект капіталізації  банків як банків як засіб  удосконалення оподаткування комерційних 35

ВИСНОВКИ 40

Список використаної літератури 41

ДОДАТКИ 42

ВСТУП

Актуальність питань оподаткування  банків не викликає сумніву. Ця тема логічно вписується в загальноукраїнську дискусію про проблеми вдосконалення податкової політики, прийняття Податкового кодексу і, нарешті, формування національної податкової системи як такої. 

 Сучасна банківська  система виявилася нестійкою  системою, а цілий ряд її основних  елементів - неефективними з точки  зору управління і досягнення  фінансових результатів. Держава не змогла знайти в банківській системі гідної опори ні в питаннях збирання податків безпосередньо від банківської діяльності, ні в питаннях забезпечення банками своєчасних податкових перерахувань підприємств-клієнтів до бюджетів різних рівнів. 

 На сьогоднішній день, в літературі приділяється досить  незначне місце оподаткуванню  кредитних організацій, яке головним  чином направлено на висвітлення  існуючого законодавства, ніж  на аналіз проблем, і знаходження  шляхів виходу з них.

Практично повністю відсутня інформація, про частки податкових платежів зібраних з комерційних  банків у загальній сумі доходів  Державного бюджету, що досить-таки ускладнює  аналіз стану банківського сектора, а він в даний час знаходиться  на стадії підйому, і займає істотну  область у економіки нашої  країни.

Метою роботи є аналіз ефективності та проблемних аспектів оподаткування банківських установ України . 
Для досягнення поставленої мети розглядались нововведення, які прийшли  з Податковим кодексом та можливості вдосконалення механізму оподаткування комерційних банків в Україні.

РОЗДІЛ І.ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОПОДАТКУВАННЯ БАНКІВСЬКИХ УСТАНОВ В УКРАЇНІ

1. Оподаткування банківської діяльності в Україні

Банківська система будь-якої країни - це унікальна система, що акумулюючи значні обсяги тимчасово вільних  фінансових ресурсів держави, господарюючих  суб'єктів і населення, перерозподіляє їх між тими суб'єктами фінансових відносин, які відчувають тимчасовий дефіцит  коштів і забезпечує таким чином  процес постійного відтворення виробництва. Це свідчить про те, що банківська діяльність постійно супроводжується ризиками і має свої специфічні особливості. Зважаючи на це, певні особливості  має і механізм оподаткування  фінансово-господарської діяльності банків, хоча податкове регулювання  здійснюється відповідно до законодавства, єдиного для всіх суб'єктів господарської  діяльності, незалежно від форми  власності і сфери діяльності.   

 Тема дослідження проблеми  оподаткування банківської діяльності  знаходить своє відображення  в працях таких вітчизняних  науковців: Л.А. Клюско, В.О. Орлової, Н.В. Петровської, Н.Й. Реверчук, І.В. Сало, О.Г. Сербиної [3, 245].

Крім того, недосконалість нормативно-законодавчої бази призводить до недостатнього оподаткування  одних банківських операцій та надмірного оподаткування інших. Цей фактор не дає можливості стабільного розвитку банківського бізнесу та реального  сектору економіки України.  

 Більшість робіт вітчизняних  економістів спрямована на дослідження  механізму адміністрування окремих  видів податків банківськими  установами та проблеми їх  відображення в бухгалтерському  обліку. Але при цьому залишається  невирішеним питання оптимізації  системи оподаткування окремих  видів банківських операцій.  

 Метою банківської  діяльності, як і будь-яких інших  комерційних підприємств є отримання  прибутку, тому така діяльність  підлягає оподаткуванню на загальних підставах згідно чинного законодавства. Однак існує суттєва відмінність у тому, що діяльність банківських установ постійно пов'язана зі значними ризиками, тому банківські операції оподатковуються як операції особливого виду.  

 Податковим кодексом  України визначено сімнадцять  загальнодержавних і п'ять місцевих  податків, зборів та обов'язкових  платежів до бюджетів та позабюджетних  фондів, але не всі вони трапляються  у практичній діяльності банку.[1]   

 Щодо ролі банківських  установ у податкових відносинах, необхідно зазначити, що з одного  боку банк виступає платником  податків, а з іншого - податковим  агентом [4].  

 До початку фінансово-економічної  кризи інтенсивний розвиток банківської  системи засвідчував високий  рівень прибутковості банківського  сектору, дохідність якого значно  перевищувала дохідність сектору  реальної економіки. В той же  час рівень надходжень від  оподаткування банківської діяльності  становив мізерні показники. Останні  2 роки банки відпрацювали з  від'ємним фінансовим результатом,  тобто зі збитками, через кризові  події в економіці та прорахунки  у діяльності самих банків. Отже, за ці роки, надходження коштів  від оподаткування банківських  установ до бюджету практично  відсутні.  

 Крім того за період  фінансово-економічної кризи кредитування  комерційними банками реального  сектору економіки було згорнуто, що негативно відобразилось на  вітчизняних підприємствах. В  даному випадку банківські установи  не виконують своєї однієї  з основних функцій та покладеної  на них місії - забезпечення  стабільного розвитку економіки  країни.  

 Серед податкових важелів  регулювання діяльності суб'єктів  господарювання велике значення  надають зниженню податкових  ставок, оскільки воно істотно  стимулює зростання ділової активності  та інвестиційної діяльності банків.   

 Однак з приводу  даного питання думки вчених  розділяються. Одні вчені вважають, що оподаткування банківського  сектора є недостатнім і тому  доцільно посилити податкове навантаження на нього. Але в такому випадку надмірне податкове навантаження на доходи завжди спонукає до пошуків різних методів несплати податків і неподання фінансової звітності комерційними банками до органів статистики [3, 247].  

 Протилежної думки  дотримуються інші науковці, вважаючи, що податкові ставки на прибуток  банків мають бути нижчими  ніж для підприємств виробничого  сектору, аргументуючи це тим,  що посилення податного тиску  вплине на величину процентних  ставок за кредитами, а подорожчання  кредитів негативно відобразиться  на виробничому секторі економіки.   

 На сьогодні це є  особливо актуальним питанням, адже  вітчизняні підприємства мають  надзвичайно низький рівень рентабельності  і не в змозі користуватися  дорогими кредитами та вчасно  повертати їх. Зі свого боку  банки не можуть надавати таким  підприємствам кредити, так як  існує надто високий рівень  ризику їх неповернення.  

 Вихід із ситуації  що склалася ми вбачаємо у  поєднанні двох протилежних думок  науковців щодо проблеми оподаткування  комерційних банків. А саме, вважаємо  за необхідне застосування диференційованих  ставок оподаткування: збільшення  ставок для спекулятивних операцій  та зниження для найбільш пріоритетних, таких як інвестування коштів  у інноваційні підприємства та  довгострокове інвестиційне кредитування  реального сектору економіки.  

 На сьогоднішній день, важливим кроком щодо зменшення  податкового тиску на банки  є прийняття Податкового кодексу  України, згідно якого податок  на прибуток знизиться за декілька  років з 25% до 17%, також знизиться  ПДВ по одному відсотку за  рік - з 20% у 2011 до 17% у 2014 році [1].  

 Рівень надходжень  у державний бюджет багато  в чому залежить від дієвої  податкової системи. Саме тому  вдосконалення податкової системи  буде сприяти підвищенню ефективності  роботи фінансово-кредитних організацій,  в тому числі і комерційних  банків.  

 Підсумовуючи вище  сказане, слід зазначити, що  розвиток банківської системи  України та вдосконалення системи  оподаткування її діяльності - це  два паралельних і взаємопов'язаних шляхи. Активізація стимулюючої функції державного регулювання оподаткування банківських установ дасть можливість досягти значних успіхів щодо зменшення фінансового дисбалансу та стабілізації економіки в цілому.

2. Зарубіжний  досвід оподаткування фінансових установ  і можливості його застосування в  Україні

Так, у Франції вартість банківських послуг обкладається ПДВ  за ставкою 18,6 %, однак існує перелік послуг, які не оподатковуються. У Великобританії нині існує три ставки ПДВ: максимальна - 27,5 %, стандартна - 8 %, пільгова - 0 % ..). Нульова ставка означає, що банківська послуга попадає під обкладення ПДВ, але податковий оклад обчислюється за ставкою 0 %. Економічний зміст пільги полягає у тому, що банк, який реалізує свої послуги, може зареєструватися як платник податку і вимагати повернення сплачених сум ПДВ із бюджету. Цей вид пільги доцільно застосовувати до таких послуг, які дають невеликі надходження через малі обіги або, коли складно визначити додану вартість. Деякі послуги комерційних банків України до таких послуг належать.     

 В Італії діє чотири  ставки ПДВ - 4 %, 9 %, 13 %, 19 %. Однак додана вартість від банківської діяльності обкладається за максимальною ставкою. В Італії від сплати ПДВ звільняються операції із золотом та іноземною валютою. У банківництві США ПДВ не використовується. В Іспанії у 1994 р. було встановлено три ставки: 4 %, 7 %, 16 %, однак банківські операції від сплати ПДВ звільняються. Якщо взяти податок на прибуток банків, то він також у різних країнах застосовується по-різному. [3, 250]    

 У США основна ставка  податку на доходи корпорацій  становить 84 %, але він вноситься ступінчасто. Банк сплачує 15 % за кожні 50 тис. доларів оподатковуваного доходу, 25 % - за наступні 25 тис. доларів і 34 % - на решту суми. Окрім того, на доходи у межах від 100 до 335 тис. доларів встановлений додатковий збір величиною 5 %.    

 У світовій практиці  застосовуються різні методи  пільгового оподаткування банків:

• зниження ставок оподаткування на тривалий час діяльності банку. Наприклад, у Франції новоствореним банкам надаються пільги щодо сплати податку з компаній протягом п'яти років. Перші два роки податок взагалі не сплачується, на третій рік - лише 25 % ставки, четвертий рік - 50 %, п'ятий рік - 75 % і тільки на шостому році ставка становить 100 %;  надання податкового кредиту, причому це стосується різних податкових платежів; визначення неоподатковуваного мінімуму доходів.

 Це стосується не  лише фізичних осіб при визначенні  та розрахунку прибуткового податку,  а й банків при сплаті усяких податкових платежів (ПДВ, на доходи тощо);повне звільнення банків від сплати податкових платежів. Найбільш відомим є звільнення від оподаткування відсотків, які виплачуються за позиками місцевих органів влади (США);   податкові пільги окремим банкам, які надаються для їх підтримки та подальшого розвитку; при проведенні банками фінансових операцій, таких як благодійні відрахування, підтримка лікарень, відрахування у різні фонди релігійних організацій. У більшості країн такі кошти не підлягають оподаткуванню;  пільги на окремі види витрат. Це стосується коштів, які сплачуються у різні соціальні фонди (пенсійний, соціального страхування, безробітних та ін.) [5, 541]

Для українських банків доцільним  було б застосування таких пільг, як:

• звільнення від оподаткування коштів банків, які інвестуються в інноваційні підприємства;
• надання пільг в оподаткуванні банків, що здійснюють довгострокове інвестиційне кредитування.

1.3 Особливості формування прибутку комерційного банку

  Однією з основних цілей комерційного банку є одержання прибутку, який є джерелом виплати дивідендів акціонерам (пайовикам), створення фондів банку, базою підвищення добробуту працівників банку тощо.

Прибуток банку становить собою  різницю між його валовим доходом  і витратами.    

 При визначенні об'єкта оподаткування  податком на прибуток вживають  терміни «валові доходи» та  «валові витрати», склад яких  відрізняється у ряді випадків  від складу доходів і витрат  фінансового обліку.

Валовим доходом є загальна сума доходів банку від усіх видів  діяльності, отримана (нарахована) протягом звітного періоду. [1]    

 У податковому обліку до  валових витрат відносять суми  сформованого страхового резерву  для покриття ризиків неповернення  основного боргу за нестандартними  кредитами в обсязі, що не перевищує  20 % від суми сукупної заборгованості  за кредитами, гарантіями та  поруками, фактично наданими дебіторам  на останній робочий день звітного  податкового кварталу.     

 Податковий облік ведеться  з метою нагромадження даних  про валові доходи та валові  витрати і використовується для  складання податкової звітності  (декларації про прибуток банківської  установи). [5, 432]

Валовий дохід банка залежить насамперед від обсягу його кредитних вкладень і інвестицій, розміру процентної ставки по кредитах, від величини і  структури банку.

Основним джерелом доходів більшості  комерційних банків є проценти, що стягуються з позичальників за користування позиками. Це пояснюється тим, що банки  є фінансовими посередниками, які  здійснюють перерозподіл грошових коштів між тими, у кого вони вивільнились, і тими, у кого з них з’явилась  тимчасова потреба.

Значні доходи банки отримують  від проведення операцій з іноземною  валютою. Доходи від цих операцій виступають як у вигляді комісійних за виконання операцій для клієнтів, так і у вигляді курсової різниці.

Банки отримують доходи і від  операцій з цінними паперами. Але  оскільки ринок цінних паперів в  Україні тільки починається формуватись, то і доходи банків від цих операцій поки незначні.

Банки також отримують доходи і  від надання різного роду послуг: надання гарантій і поручительств  клієнтам, розрахунково-касове обслуговування, довірчі (трастові), консультаційні, аудиторські, лізингові, факторингові послуги, операції з монетарними металами тощо. Доля цих видів у валовому доході кожного  банку неоднакова і залежить від  здійснюваних операцій та їх обсягу.

Витрати комерційних банків, як і  в будь-якій іншій сфері підприємницької  діяльності, можна поділити на відносно постійні і перемінні.

Відносно постійними є витрати  банків на заробітну плату і нарахування  на неї, бланки і канцелярські приладдя, утримання приміщень, охорони, протипожежної  сигналізації, амортизаційні відрахування та інші. Правда, в довгостроковому  плані і ці витрати перемінні.

До перемінних витрат відносяться  виплати процентів по вкладах, депозитах  і міжбанківському кредиту, за залишки  коштів на поточних рахунках. Вони залежать як від обсягу залучених банком кредитних  ресурсів, так і від їх вартості. До цих витрат відноситься також  плата за послуги регіональній розрахунковій  палаті за здійснення розрахункових  операцій, забезпечення готівкою. Перемінними  можуть бути витрати банку на рекламу, відрядження, поштово-телеграфні витрати  тощо.

У відповідності з існуючою методикою  комерційні банки визначають прибуток або збитки від своєї діяльності щоквартально (щомісячно), в останній операційний день кварталу (місяця). Протягом кварталу доходи і витрати  враховуються наростаючим підсумком. Розподіл прибутку банка здійснюється за підсумками діяльності за рік у  відповідності з рішенням загальних  зборів акціонерів (пайовиків) банку. Протягом року прибуток, як правило, розподіляється у вигляді авансу на основі встановлених зборами акціонерів (пайовиків) пропорцій.

В залежності від податкового законодавства  банки сплачують податки в  державний і місцевий бюджети  із прибутку або із доходу. Звичайно, діюча методика стягнення податків впливає як на розмір, так і на порядок розподілу прибутку.

Після сплати податків і штрафів  з прибутку банку робляться відрахування в його резервний фонд у певному  розмірі від прибутку, що залишається у розпорядженні банка. Потім здійснюється відрахування у фонди економічного стимулювання банку, на благодійні та спонсорські заходи, на виплату винагороди керівництву банка.

Збитки банка за результатами діяльності за рік покриваються за рахунок його резервного фонду, а при його відсутності - за рахунок зменшення статутного фонду. В такому випадку відрахування у фонди банка не здійснюються, а фактично зроблені витрати за рахунок  авансових відрахувань від прибутку становлять собою іммобілізацію  власних коштів банку і підлягають відшкодуванню за рахунок прибутку банку в наступному році. При збитковій  діяльності банку акціонерами (пайовиками) або НБУ вирішується питання  про доцільність його подальшого функціонування - збереження, реорганізації  або ліквідації. [1]

РОЗДІЛ ІІ. ДОСЛІДЖЕННЯ ПРАКТИЧНИХ АСПЕКТІВ ОПОДАТКУВАННЯ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ В УКРАЇНІ

2.1 Вплив оподаткування на фінансову діяльність банків

   В умовах потреби подолання  в Україні негативних наслідків  глобальної фінансової кризи  зростає актуальність питань  адаптації механізмів оподаткування  банківської діяльності до світових  стандартів і вимог. Вплив процесів  інтеграції та фінансової глобалізації, а також специфіка соціально-економічних  умов розвитку вітчизняної економіки,  потребують теоретичного переосмислення  й обґрунтування напрямів практичного  реформування системи оподаткування  фінансової діяльності банківських  установ. Реформування механізмів  податкового регулювання підтверджується  необхідністю посилення протекціоністських  методів, які в усьому світі  практикуються як виняткова і  тимчасова міра державної політики.   

 Проблему оподаткування  фінансової діяльності банків  економісти досліджують від часу  виникнення банківської системи.  Значний внесок у розробку  теорії оподаткування доходів  банків здійснили А. Сміт, К.  Маркс, Дж. Кейнс та ін. В Україні  проблему впливу оподаткування  на фінансову діяльність банків  активно досліджують А. Крисоватий, А. Соколовська, О. Данілов, В. Унинець-Ходаківська, та ін. Однак у вітчизняній економічній науці ряд актуальних питань щодо заявленої проблеми залишаються нерозкритими: більшість авторів зосереджують свою увагу на дослідженні загальнодержавної системи оподаткування, а не її вплив зокрема на діяльність банківських установ.  

 Отже постає необхідність  визначення впливу оподаткування  на фінансову діяльність банківських  установ. Це стає можливим через  розгляд основних підходів до  визначення прибутковості банківської  діяльності та впливу податків  на неї, визначити роль оподаткування  банківських установ у формуванні  податкових надходжень та наповненні  державного бюджету.  

 Державне регулювання  зачіпає тією чи іншою мірою  економічні інтереси всіх суб'єктів  різних сегментів ринку. Одним  із важливих сегментів ринку є ринок грошових і позичкових капіталів, який формується переважно у банківській системі. Банки є дієвим інструментом держави у реалізації її економічної політики. Водночас банки, як елемент ринкової інфраструктури, забезпечують розвиток економіки на мікрорівні. Окрім цього, грошово-банківська система є не тільки об'єктом державного податкового регулювання, а й джерелом доходів державного бюджету [6].  

 Основним видом діяльності  банку як домінуючого на фінансовому  ринку посередника є його фінансова  діяльність [3, с. 246]. Податки та інші  обов'язкові платежі належать  до категорії витрат. Однак менші  податки не завжди означають  більший прибуток. Не виключено,  що зменшення обсягу сплати  одних податків призведе до  збільшення обсягу сплати інших  податків, а також до фінансових  санкцій зі сторони контролюючих  органів.  

 В Україні за останні  5 років взаємодія податкової  і банківської систем активно  висвітлюється в економічній  періодиці і публіцистиці, у виступах  офіційних державних посадових  осіб. В економічній літературі  розглядаються два основні підходи  щодо оцінки рівня оподаткування  банків. За першим підходом рівень  оподаткування банків є недостатній  і тому податкове навантаження  необхідно посилити. За другим - обґрунтовують  необхідність зниження податкового  навантаження банківського сектора  з метою більшого залучення  ресурсів банків у реальну  економіку [5, 344].  

 Важливо зазначити,  що головною метою державного  регулювання банківської діяльності  на перспективу є подолання  кризових явищ, активізація кредитної  діяльності банків і підвищення  ефективності використання фінансових  ресурсів, які є частиною національного  багатства. Оподаткування банків  покликане забезпечити, з одного  боку, сприятливі макроекономічні  умови для формування банківської  системи, стійкої до кон'юнктурних  коливань, з другого — перетворення  її на активний інструмент  інвестиційного процесу й економічного зростання. Сукупність форм, методів і способів, із яких складається податковий механізм, має бути адекватною економічній кон'юнктурі, що сприятиме створенню оптимальних умов для мінімізації втрат від економічних криз [1].  

 Отже, за допомогою  податків можна істотно впливати на діяльність банків. По-перше, оподаткування банківського прибутку є способом державного впливу на переорієнтацію фінансових потоків із банківського сектору у виробничий, а не у спекулятивні інструменти банківської діяльності (міжбанківське кредитування, ринок цінних паперів, валютні цінності). По-друге, податкове втручання у банківську діяльність не повинно послаблювати фінансову стійкість банків і сприяти їхньому банкрутству, особливо малих банків. По-третє, податкове регулювання повинно протидіяти наростанню монополізації у банківській сфері, оскільки монополізація ринку банківських продуктів створює умови та можливості для перекладання податкового навантаження на клієнтів через зростання відсоткових ставок за користування кредитами, зниження ставок на депозити, збільшення комісійних тарифів тощо.

2.2 Податкова декларація як запорука правильності сплати податку на прибуток

З метою впровадження в  діяльність суб’єктів господарювання – банківських установ положень Податкового кодексу України на виконання   пункту  46.5 статті 46 розділу ІІ Кодексу Державною податковою адміністрацією України розроблено форму Податкової декларації з податку на прибуток банку, за погодженням з Міністерством фінансів України,  яка затверджена наказом ДПА України від 21.02.2011 № 98 ,, Про затвердження форми Податкової декларації з податку на прибуток банку».( додаток А)

Після набрання з 1 квітня 2011 року чинності цим нормативно-правовим актом визнається таким, що втратив  чинність наказ  ДПА України від 31.03.2003 № 148 ,,Про затвердження форми декларації з податку на прибуток банку та Порядку її складання” та ряд інших наказів, якими вносилися зміни та доповнення до цього наказу, який діяв згідно з Законом України ,,Про оподаткування прибутку підприємств’’. [2]

Останнім звітним (податковим) періодом для обчислення та сплати податку, яким залишається календарний  квартал, за який подається Декларація № 148,  є 1 квартал 2011 року. 

Як зазначається в п.2 підрозділу 4 розділа  ХХ ,,Перехідні положення” Кодексу, з 01.04.2011 платники податку на прибуток підприємств складають наростаючим підсумком та подають декларацію з податку на прибуток за ІІ квартал, ІІ - ІІІ квартали та ІІ - ІV квартали 2011 року. Тобто, лише у 2011 році звітними (податковими) періодами для звітності з податку на прибуток (за новою формою) не існуватимуть півріччя, три квартали та рік.

Починаючи з 1 січня 2012 року  банківські установи, які є платниками податку на прибуток підприємств, складають звітність наростаючим підсумком з початку року. Все вищевказане знайшло своє відображення у новій формі Податкової декларації з податку на прибуток банку.

Форма Податкової декларації банку має основні узагальнюючі рядки, складові яких розкриваються  у відповідних додатках. Декларація №98 має відповідний рядок для  врахування у зменшення об’єкту  оподаткування від’ємного значення, порядок врахування якого передбачено  ст. 150 розділу ІІІ Кодексу. Розділом ІІІ Кодексу збережено діючий порядок перенесення від’ємного значення об’єкту оподаткування  на майбутні періоди. При цьому, збитки переносяться на майбутні періоди без  будь яких обмежень до повного їх погашення. Як і  зараз орган державної податкової служби не може відмовити у прийнятті податкової декларації з причин наявності у такій декларації збитку.

У разі, коли збиток як результат  розрахунку об’єкта оподаткування  декларується платником податку  протягом чотирьох послідовних податкових періодів, орган державної податкової служби має право провести позапланову  перевірку правильності визначення об’єкта оподаткування.