Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Особливості організації ігрової діяльності в початковій школі

Зміст Вступ.................................................................................................................3-6

Розділ 1. Особливості організації ігрової діяльності в початковій

школі...............................................................................................................7-26

Ігрова діяльність молодших школярів як психолого-педагогічна проблема...................................................................................................7-14
Види, класифікація, функці ігор...........................................................15-25
Принципи організації ігрової діяльності на уроці...................................26

Розділ 2. Шляхи використання ігор у початковій школі..........................27-40

2.1 Роль гри на уроках математики............................................................27-33

2.2 Значення гри на уроках читання...........................................................34-37

2.3 Використання гри на уроках української мови...................................38-40

Висновоки.....................................................................................................41-42

Додатки.........................................................................................................43-48

Література.....................................................................................................49-50

ВСТУП

Одним з основних видів діяльності дитини та найважливішим засобом її виховання є дитяча гра. Педагоги та психологи розглядають дитячу гру як особливу форму взаємовідносин дитини з оточуючою дійсностю. Гра – форма діяльності в умовних ситуаціях. Що спрямовані на створення і засвоєння людського досвіду, зафіксованого у соціально закріплених діях, у предметах науки і культури. У грі як у обивому історично започаткованому виді людської практики відтворюються норми людського життя і діяльності, підпорядкування яким забезпечує пізнання та засвоєння предметної і соціальноі дійсності, інтелектуальний, емоційний і моральний розвиток особистості.

Характерними ознаками розгортання гри є швидка зміна ситуації, в яких опиняється об’єкт після дії з ним, і таке ж швидке пристосування дій до нової ситуації. У структуру гри дітей входять: ролі, які взяли на себе гравці; ігрові дії, як засіб реалізації цих ролей; ігрове застосування предметів; реальні відносини між гравцями.

У грі формуються майже всі особливості і можливості особистості дитини. Гра – це своєрідна школа підготовки до праці. У грі виробляються спритність, допитливість, зацікавленість, кмітливість, воля, активність. Гра – це і школа спілкування для дитини, вона тільки зовнішнього вбачається безтурботною і легкою розвагою, насправді, владно потребує, щоб гравець віддав їй максимум своєї енергії, розуму, винахідливості, витримки, самостійності. Вона стає дуже напруженою працею і через зусиля веде до задоволеня. У грі дитина сама прагне навчитися того, чого вона ще не вміє.

У грі дитини вчиться не лише швидко спостерігати, але й успішно діяти, критично думати й оцінювати те, що кругом діється. Особливо сприятливим для цього середовищем є організовані ігри з правилами, в яких гравці вчаться змагатися, перемагати в ситуаціях, якими регулюються правила. Гравці вчаться також контролювати свої бажання, критично оцінювати дійсні обставини гри, додержуватися її правил, що є дуже її правил, що є дуже важливим для морального виховання.

Психологічний розвиток дитини, формування її особистості є процесом засвоєння нею суспільного досвіду, виробленого людством і зафіксованого в продуктах його матеріальної і духовної культури.

З допомогою різних видів діяльності реалізуються взаємовідносини дитини з об’єктивною дійсністю.

Давно помічено, що людина, яка в дитинстві достатньою мірою не залучалась до гри, в дорослому житті виявляє нестачу певних необхідних їй якостей і умінь.

Чим детальніше й глибше вчені-психологи й педагоги вивчають можливості такого феномену, як гра, тим далі знаходяться межі її застосування, тим вище піднімається її віковий ценз. Вона сприяє вихованню,навчанню, відпочинку, відновленню сил, емоційному заряду, корегуванню набутого досвіду, не лише у дітей, а у дорослих. Гра заповнила телеекран розважальними шоу-програми, стала необхідним атрибутом свят і обрядів, проникає у солідні установи у вигляді ділових, рольових і комунікативних ігор. Безперечно, гра стала одним із найпопулярніших видів людської діяльності. Грають діти, школярі, студенти, дипломовані спеціалісти.

Первісні (початкові) форми гри виникають вже на першому році життя малюка – це маніпулятивні ігри з предметами, під час яких у дитини на основі інформації цутєвих органів формуються образи предметів. На другому – третьому році життя з’являються предметні ігри, в процесі яких дитина оволодіває різними способами застосування предметів. Далі ігрова діяльсть малюка ускладнються і в кінці ранього дитинства, з розвитком самостійності дитини в її житті з’являються рольові або творчі ігри, під час яких гравець бере на себе роль дорослої людини: в спеціально спеціально створених ним самим ігрових умовах відтворює діяльність дорослого, його ставлення до предметів і до інших людей. Сюжети рольових ігор багатогранні і досить відмінні, вони залежать від конкретного оточення, в якому живуть діти, від суспільних і політитичних подій, в яких приймають участь дорослі.

Якщо в раньому дитинстві основним моментом гри був предмет та способи дії з ним, то в шкільному віці на перший план виходить людина. Мотиви гри закладені в самому її змісті. Дитину цікавить не скільки результат, скільки сам процес. Також є прагнення до певної мети, стосунків з іншими людьми. Усе це зумовлює результивність гри, яка виражається не в матеріальних, а у пізнавальних, емоційних надбаннях, що їх розв’язують школярі для досягнення певної мети. При цьому іграшки та інші різноманітні предмети зміняють об’кти.

Отже, гра для дитини – це обставини, в яких вона почувається вільно, розкуто, емоційно піднесено. Саме в такій невимушеній ситуації, помітно для себе без напружень і втоми діти набувають соціального досвіду, вчаться думати, працювати, творити.

Над проблемою ігрової діяльності працювали такі видатні педагоги як: Я.А.Коменський, К.Д.Ушинський, С.Русова, Я.Корчак, А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський, Г.Ващенко, Д.Б.Ельконін, Л.С.Виготський.

Уміння створити ігрову ситуацію, перенести учасників в іншу, частково умовну, площину реальності, затримати плин часу і викликати захоплення – все це є виявом високого професіоналізму організатора ігрової діяльності.

Мета роботи: визначити роль ігрової діяльності у формуванні особистості молодшого школяра.

Об’єкт дослідження: навчальна діяльність.

Предметом дослідження: роль ігрової діяльності у навчальному процесі молодших школярів.

Відповідно до мети в курсовій роботі ставляться наступні завдання:

аналіз психолого – педагогічної літератури з проблеми « Реалізації ігрової діяльності в початкових класах»
вивчення досвіду роботи вчителів початкових класів з цієї проблеми;
дослідити суть, значення та структуру гри;
визначити шляхи застосування ігор на уроках в початкових класах.

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ ІГРОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В

ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

Ігрова діяльність молодших школярів як психолого -

педагогічна проблема

Досвід показує, що створюючи умови для розвитку дітей і організовуючи навчально-виховний процес з молодшими школярами, необхідно пам’ятати про підтримку всіх ліній живого спілкування дітей і дорослих, про місце дошкільних форм спілкування дитини на уроці і в позаурочній діяльності.

Приймаючи думку Г. А. Цукерман про те, що, з’явившись раз, та чи інша форма співпраці має жити, доки живий її носій, ми знови повертається до періоду дошкільного дитинства. Саме вньому народжується ігрова співпраця – нове утворення, що відповідає віковій періодизації психологічного розвитку, запропованій Д.Б.Елькольним.

Щоб усвідомити роль гри у формуванні навчальної діяльності, необхідно уточнити поняття гри. Л.С.Виготський вважав проблему дитячої гри центральною для розуміння психічного розвитку в дошкільнольному.

Досліджуючу розгорному форму ігрову діяльності дітей і джерело її виникнення, Д.Б.Ельконін писав: «Слова «гра», «грати» у російській мові надзвичайно багатозначні. Важко встановити, які види діяльності та їх ознаки входили до первинного значення цих слів». Проте в Українському енциклопедичному словнику читаємо: «Дитяча гра - вид активної діяльності дітей , у процесі якої вони опановують суспільні функції, стосунки, а також рідну мову як засіб спілкування між людьми. За своїм походженням дитяча гра – суспільне явище, свого роду дитяче моделювання соціальних відносин».

Досліджуючи психологічну природу гри, Д.Б.Ельконін виявляє своє розуміння гри «як своєрідної форми діяльності дітей, предметом якої є доросла людина – її діяльність і система її стосунків з іншими людьми».

Щоб на практиці реалізувати весь потенціал гри, необхідно уточнити, за яких умов і у зв’язку з якими потребами суспільства виникає ігрова діяльність.

Проаналізувавши процес виникнення рольової гри, Д.Е.Ельконін формулює найважливіше для теорії рольової гри положення: «Рольова гра виникає в ході історичного розвитку суспільства у результаті зміни місця дитини в системі суспільних відносин». Він надає особливе значення винекненню рольової гри,

оскільки вона є новоутворенням дошкільного дитинства і підтверджує факт історичного походження періодів дитинства і змісту психічного розвитку в кожному з цих періодів.

На етапі переходу від дошкільного дитинства до молодшого шкільного віку мають бути створені такі педагогічні умови, які, використовуючи досвід ігрової діяльності, забезпечують виникнення навчальної діяльності.

Л.С.Виготський зазначав, що гра збирає у собі, як у фокусі, найбільш глибині течії розвитку й намагається зробити стрибок у розвинений світ вищих форм специфічно людських діяльностей, що містяться в середовищі як джерело розвитку. Вона має своє внутрішне продовження в шкільному навчанні і праці. Враховуючи те, що гра синтезує пізнавальну, трудову й творчу активність, дитині важко розділити свою діяльність на навчальну та ігрову. Тому, як зазначає Г.А.Цукерман, здатність і готовність дитини розгортати ігрові форми співпраці на уроці нерідко оцінюється негативно. Вона грається, а не працює. Таким чином, виникає необхідність педагогічного керівництва грою.

Гра, як основна освоєна дошкільниками форма моделювання відносин, повинна домомагати дитині побудувати відносини «учитель – учень», уточнити «образ школи», допомогти усвідомити своє місце в новому соціальному статусі.

Зберігати логіку розвивалного навчання і озброївшись ідеями, висловленими Д.Б.Ельконіним у книзі «Психологія гри», учителі почали розробляти ігрові ситуації, які сприяли б вибору форми, напрямів, змісту гри. Так народилася Країна активних дорослих та дітей. [2, 22]

Чеський педагог Ян Амос Коменський ( 1592-1670) у процесі використання гри застерігав вихователів «не робити нічого понад міру». Це стосується доцільного дозування усіх діяльності, зокрема, й гри. Однак при цьому, які вирізняються своєю моральністю – ось дієвий засіб забезпечення позитивного результату виховання.

Традиції світової філософськоі та педагогігної думки стосовно ролі гри у формуванні особистості дитини та позиції педагога в цьому процесі продовжили відомі вітчизняні педагоги.

К.Д.Ушинський відзначав, що в грі формуюються всі якості "душі людської , його розум, його серце і його воля, і якщо говорять, що ігри забавляють майбутній характер і майбутню долю дитини, то це треба розуміти двояко: не тільки у грі виявляються нахили дитини і відносна сила його душі, але й сама гра має вплив на розвиток дитячих здібностей і нахилів, а в наслідок цього, і на майбутню долю".[ 24, 11]

У грі дитина самостійна, вільна й самодостатня особистість, котра випробовує й розвиває свої сили. Ігрові заняття відіграють важливу роль у соціалізації особистості. Видатний український педагог і громадський діяч Софія Русова (1856-1940), яка своє життя присвятила творенню національної системи виховання і освіти, була переконана, що «для соціального виховання дитини найкращий засіб – то дитячі ігри і спільна праця . ...Гра є дійсністю дитини і аналізуючи зміст цієї діяльності, педагог може визначити головне в характері всього її майбутнього життя. Матеріал для своїх ігор дитина бере лише з того, що її оточує... Ось чому поведінка батьків і всіх, хто виховує дитину, має вирішальний вплив на склад її понять...».[24, 12]

Відомий польський письменик, педагог, лікар Януш Корчак (1878-1942) у педагогічних бесідах «Правила життя» звертає увагу на важливість ігор та розваг. Тривалий час він спостерігав за дитячими іграми. Помітивши, що найбілльше дітей сердяться, якщо їм заважають гратися, він склав правила гри, за якими ні в якому разі не можна заважати дітям у грі; не можна без дозволу брати чужі іграшки чи предмети для ігор; а якщо комусь не подобається гратися, то не слід заважати іншим. Педагог бачив, як охоче діти приймають у гру і маленьких і слабких, і невмілих, аби лиш вони не сварилися і не вимагали, щоб їм дали робити те, чого не вміють.

Я.Корчак подає важливе правило: «Не треба соромитися грати». Даремно дорослі говорять, а задаваки за ними повторюють: Такий великий, а ще грається, як маленький. Така велика, а грається в ляльки». Важливо не те, у що гратися, а як і що при цьому думати і відчувати – пише Я.Корчак. Можна розумно гратися в ляльки – й примітивно грати в шахи. Можна цікаво із великою фантазію гратися в пожежу чи в потяга, в полювання чи в індіанців – і безглуздо читати книжки. Тривалий час спостерігаючи за іграми дітей, Я.Корчак робить висновки: «Раніше мене дивувало, чому діти так швидко взнають нового товариша, так зразу знають нового товариша, так зразу знають, хто буде добрим товаришем, а хто – ні. Згодом я зрозумів: найлегше взнати під час гри». Він вказує на необхідність створення належних умов для організації ігрової діяльності учнів: «Якщо в людині назбиралася сила і вона не може її витратити, вона сидить, як очманіла, зголоднівши, знудьгувавшись за рухом... Саме тому хаотичні й неприємні шкільні перерви, особливо якщо немає просторої рекреаційної зали. Діти більше штовхаються і дають стусани один одному, ніж граються; кілька чоловік шкодять, решта забилася в куток: усе одно з гри нічого не вийде». Отже, Я.Корчак важливого значення надавав грі: в ній розкриваються різні якості, властивості, здібності та риси характеру дитини; «людина любить зусилля, любить, щоб вдавалося, хоче знати, чи зуміє»; саме в грі дитина може себе перевірити – «на що вона здатна»; «хоче. Не зважаючи на труднощі, закінчити, перемогти, довести собі і іншим, що вона сильна й спритна». Дуже просто це можна зробити саме в процесі гри. [24, 12]

У період навчання в школі дитина ще багато й довго грається, відзначав видатний педагог і письменик А.С.Макаренко (1888-1939). Гру він називав важливим методом роботи з дітьми, зауважуючи, що помилково вважати гру одним із дитячих заннять. Наголошуючи на тому, що в дитячому віці гра є нормою, він твердив, що дитина повинна завжди грати, навіть тоді, коли виконує серйозну роботу. У дитини є пристрасть до гри і її слід задовольняти. А.С.Макаренко писав, що потрібно створювати умови для гри, пронизати цією грою все життя дитини. Одним з перших у радянській педагогіці він зробив акцент на важливості розуміння батьками ролі гри у вихованні дитини, батьківського керівництва ігровою діяльністю на різних вікових етапах її життя. У лекції про батьків присвяченій грі, А.С.Макаренко писав: «гра приносить дитині радість творчості, перемоги та естетичної насолоди. Гра сприяє розвитку фізичних і психічних зусиль особистості, без яких житя і діяльність людини не мислемі». А.С.Макаренко ратував за таку гру, у процесі якої дитина розвивалася б, була активним діячем та мислителем, а не павсивним спостерігачем. [24, 13]

Глибоке розуміня психології гри, її значення у навчанні, розвитку та вихованні особистості дитини простежується в роботах видатного українського педагога ій психолога Григорія Ващенка (1878-1976). Г.Ващенко акцентував увагу на тому, що ігрова діяльність, особливо «організована в груповій формі», є засобом соціалізації особистості, оскільки вона формує її соціальні почуття. Спільні ігри виробляють у дітей здібності організовувати, діяти. Підкорюватись певним правилам, бути дисциплінованим, виховують наполегливість, витривалість, послідовність у дії, свідомість відповідальності тощо. Правильно організована гра, на думку педагога, сприяє формуванню дружніх взаємен, виховання культури спілкування, створенню доброго настрою.

Позитивні наслідки дає гра й у сфері психічного розвитку дитини. Адже завдяки грі у дитини розвивається й удосконалюється процес сприймання. Граючись, дитина привчається чітко відрізняти кольори, звуки, дотикові подразнення. Гра емоційно впливає на розвиток дитини. У грі діти вчаться радіти, бути веселими, життєрадісними, оптимістичними. Тому не слід заборонняти дітям гратися. Однак, дорослі, особливо батьки, часто бачать у грі лише забаву. «Найбільшою карою для дитини, - зазначає Г.Ващенко, - є заборона гратися. Батьки, а тим паче – педагоги, повинні знати і пам’ятати, що гра – цікава і змістовна – завжди вивчає, розвиває, формує і виховує особистість дитини». З погляду психолога він зауважує: «... людина ніколи в житті не переживає таких чистих, радісних хвилин, які вона переживає під час дитячих ігор...». Видатний педагог наголошує, що через ві дсутність ігор у дитячому віці формуються песимістичні погляди дитини, оскільки вона не навчилася бути оптимістом. [24, 13]

Про важливе значення гри для природного розвитку свідчить той факт, що ООН проголосила гру універсальним і невід’ємним правом дитини. Гра – єдина діяльність дитини, яка існувала в усі часи й усіх народів. Дітей не потрібно вчити грати, їх не потрібно примушувати це робити – ігрова діяльність завжди була, є і буде добровільною.

За Зигмундом Фрейдом, у грі кожна дитина схожа на письменика: вона створює свій власний світ, чи інакше кажучи, влаштовує цей світ так, як їй подобається. Неправильно стверджувати, несерйозно сприймає світ; навпаки, вона ставиться до гри дуже серйозно і щедро вкладає в неї свої емоції.

За Піаже, гра є місточком між конкретним досвідом І абстрактним мисленням, і саме символічна функція гри є особливо важливою. У грі дитина на сенсорному рівні демонструє (за допомогою конкретних предметів, які є символом чогось іншого) те, що вона колись безпосередньо чи опосередковано відчула. Іноді такий зв’язок є очевидним, а іноді – віддаленим. У будь-якому випадку. Гра є спробою організувати свій досвід, і, можливо, з грою пов’язані ті рідкісні моменти в житі дітей, коли вони відчувають себе у більшій безпеці і можуть контролювати власне життя.

Філософія, сконцентрована на дитині, розглядає гру, як необхідно складову її здорового розвитку. У грі розкривається внутрішній світ дитини. Емоційно важливий досвід осмислено виявляється в грі. Головна функція гри, за Піаже, полягає в тому, щоб перетворювати те, що не можна уявити в реальному житті, у ситуації, які можна контролювати. Це робиться шляхом символічної репрезентації, яка дє дітям можливість навчатися долати труднощі, заглиблюватися в самодослідження.Терапевт використовує гру тому, що гра дитини є символічною мовою її самовираження. [25, 14]

В.О.Сухомлинський (1918-1970) також був глибоко переконаний, що саме в дитячому віці, який дорослі вважають періодом безтурботної радості, гри, казки, знаходяться виток життєвого ідеалу. Саме в дитинстві та в підлітковому віці закладаються основи громадськості. «Від того, що відкрилосч дитині у довколишньому світі в роки дитинства, що її вразило і здивувало, обурило і змусило плакати – не від власної образи, а від хвилюванняза долі інших людей – від цього залежить, яким громадянином стане наш вихованець». Педагог закликав дорослих шукати шлях до серця дитини за допомогою казки, гри, фантазії, неповторної творчості. Оригінальним є його образне порівняння гри звеликим світлим вікном, через яке в духовний світ дитини вливається живильний потік уявлень, понять про навколишній світ. Для В.О.Сухомлинського гра була іскрою, яка запалювала вогник опитливості, цікавості. [24, 13]

В.О.Сухомлинський зазначав, що найінтенсивнішиййрозвиток особистості відбувається не на уроці, як вважає більшість вчителів, а у сфері вільного спілкування, дозвіля, праці, улюблених занять, гри. Якщо із загального соціуму вичленити лише дитячий, то його сутність можна виразити простою формулою: діти повинні жити щасливо і весело. Про це авторитетно писав англійський філософ-просвітель Дж. Локк: «Розваги такі ж необхідні, як праця і їжа. Але розваги неможливі без задоволень, які не завждизалежать від розуму, а найчастіше від уяви; тому треба задоволяти дітям не лише розважатися, але й робити це так, як їм подобається, якщо тільки ці розваги безневинніі ненашкодять здоров’ю. У цій сфері, коли вони придумують новий вид розваги, не слід обмежувати їх заборонами. Втім, я думаю, що за умови гарного виховання у дітей рідко буде виникати необхідність просити подібної свободи. Слід путурбуватися про те, що для них є корисним». Безперечно, існують й інші розважальні-виховні функції гри, пов’язані з пізнанням світу, з навчальною діяльністю в цілому, з розвитком психічним процесів, з фізичним розвитком дитини, з вихованням моральних якостей, з організацією ставлення до неігрової діяльності тощо.[25, 15]

1.2 Види, структура, класифікація і функція ігор

Гра – один з видів діяльності людини, який виник історично, що полягає у від творенні дій дорослих і відносин між ними. Це один із засобів фізичного, розумового і морального виховання.

На всіх етапах розвитку особистості гра сприймається як цікаве, яскраве, необхідне для її життєдіяльності занняття. І чим старший школяр, тим більше він відчуває розвивальне і виховне значення гри. На ці специфічні особливості гри велику увагу в своїй практичній діяльності звертали відомі педагоги. «Гра,- писав С.Шацький,- це життєва лабораторія дитинства, яка дає той аромат, ту атмосферу молодому життю, без якого ця пора її була б марною для людства. У грі, цьому спеціальному опрацюванні життєвого матеріалу, є найцінніше ядро розумової школи дитинства».

Види ігор можна визначити також на основі різнопланової діяльності дітей: ігри дозвілля, тобто такі, в які діти граються за власним бажанням; ігри педагогічні – ті, які використовуються педагогом з метою розв’язання конкретних навчально-виховних завданнь.

Залежно від того, наскільки гнучкими, жинамічними і творчими чи чітко регламентованими є рольові дії, правила і зміст, колективні і розважальні ігри можна поділити на дві групи:

Ігри творчі: сюжетно-рольові, конструкторські, драматизації з вільним розвитком сюжету, гра-жарт, гра-розіграш.
Ігри за встановленими правилами: рухливі, хороводні, спортивно-змагальні, настільні.

У кожної гри є свій виховний і розвивальний потенціал.
Педагогічні ігри диференціюють за педагогічною спрямованістю:

- дидактичні (ці ігри організовуються в процесі навчання);

- творчі педагогічні ігри (ігрова модель розроблена самим педагогом з метою досягнення конкретних виховних завдань).

Такі ігри найчастіше вводяться в інші види діяльності, будучи їх емоційною основою. У них школярі перебувають у рольовій позиції позитивного персонажа. Ці ігри, які не регламентованоичіткими умовами і правилами, містять великі можливості для творчого самовираження школяра через роль. Роль є тим рушієм, який «запускає» весь механізм педагогічних ігор творчого змісту.

Педагогічні творчі ігри можна поділити на такі види:

Тривала гра – на тривалий час зберігається уявна ситуацію, сюжет і ролі.
Елементи гри. Маємо на увазі ситуацію, коли в організацію колективної діяльності дітей уводять один із компонентів гри, щоб надати ігрового забарвлення цій діяльності та активізувати її (роль або уявна ситуація).
Гра-творчість. У процесі моделювання таких ігор організаційна роль педагога мінімальна: він може подати тільки ідею, підвести дітей до думки або просто прочитати головний зразок гри.

Як системні компоненти методики організації і проведення педагогічних творчих ігор можна відрізнити педагогічне моделювання (передбачення моделі гри педагом у власному уявленні: сценарій, ролі, виховні завдання, варіанти охоплення всіх дітей грою), пропонування гри школярам. Реалізувати ці компоненти можна різними способами:

Педагог спочатку розповідає про гру активну. Це дає змогу не лише апробувати модель гри на сприйннятя школярами, а й залучити дітей до обговорення плану – уточнення ролі, спочобів створення уявних ситуацій, організаційних органів гри (штаб, ритуал, повірка тощо).
Про гру розповідають усім гравцям, наголошуючи на тому, як цікаво й довго інші діти грали в цю гру. Для школярів посилання на позитивний емоційний досвід однолітків звучить вельми переконливо.
Якщо у дітей вже досвід участі в подібних іграх, можна після попередньої роботи – читання оповідань, перегляду кінофільмів, зустрічі – запропонувати їм придумати план на певний сюжет.
Ігрова ситуація. Важливим компонентом організація гри є створення уявної ситуації і підготовка до розігрування ролей. Завдання полягає в тому, щоб переконати школярів перейнятися грою, викликати бажання грати в неї.

Наступний етап – розподіл ролей. Тут можуть бути різні варіанти: вибір ролі за бажаням ; колективне обговорення кандидатур; отриманні ролі у вигляді доручення.

Турбота про збереження ігрової ситуації – один з обов’язків педагога – організатора гри.

Основні умови збереження стійкого інтересу в дітей до гри:

Використання умовної ігрової термінології.
Введення романтичних ситуацій.
Використання всіх видів педагогічного впливу в ігроровій формі (вимоги, заохочення, покарання тощо).
Використання елементівколективного змагання між малими групами.

Особливості організації ігрової діяльності в початковій школі 📙 Курсовая → 🆔 168955