Особливості організації обліку в фінансових інвестицій

ПЛАН

 

I. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1.  Особливості організації обліку фінансових інвестицій.

1.1. Економічна сутність та класифікація фінансових інвестицій

1.2. Документи, що регулюють облік фінансових інвестицій

2. Організація обліку фінансових інвестицій

II. ПРИКЛАДНА ЧАСТИНА

1. Опис облікової політики підприємства
2. Опис організаційної структури підприємства
3. Опис організаційної структури бухгалтерії
4. Аналіз динаміки техніко-економічних показників

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

I. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1. 1. Особливості організації обліку в фінансових інвестицій.

 

Для ефективного використання тимчасово  вільних активів підприємства та організації здійснюють фінансові інвестиції.

Основні принципи оцінки та відображення в обліку фінансових інвестицій визначаються П(С)БО 12 «Фінансові інвестиції», затвердженим наказом Міністерства фінансів України  від 16 квітня 2000 р. № 91, П(С)БО 20 «Консолідована фінансова звітність», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 30 липня 1999 р. № 176 та П(С)БО 19 «Об’єднання підприємств», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 07 липня 1999 р. № 163.

Фінансові інвестиції визначаються як активи, які утримуються підприємством з метою:

     -одержання доходів у вигляді дивідендів або відсотків від їх володіння;

     -набуття вигідних відносин з іншими підприємствами або контролю над їх     діяльністю;

-майбутні вигоди від зростання вартості здійснених інвестицій.

 

 

1. Економічна сутність та класифікація фінансових інвестицій

Важливим для теорії і  практики інвестування є правильне  визначення поняття інвестицій та діяльності щодо їх реалізації. Слово "інвестиції" зовсім недавно стало широко вживаним. Для цілей оподаткування інвестиції поділяються на фінансові, капітальні та реінвестиції. В бухгалтерському  ж обліку інвестиції поділяються  лише на фінансові та капітальні. Розглянемо детальніше, що слід розуміти під фінансовою інвестицією в бухгалтерському  та податковому обліку.

В бухгалтерському обліку визначення терміну "Фінансові інвестиції" та їх класифікація наведена в П(с)БО 2. Відповідно до п.4 П(с)БО 2 фінансові  інвестиції - це: активи, які утримуються  підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигод для інвестора .

До таких активів зазвичай відносяться акції, облігації, інші цінні папери (наприклад, депозитні  сертифікати, казначейські зобов'язання, тощо), корпоративні права. В податковому  законодавстві, зокрема в Законі №283/97-ВР, наведене інше визначення терміну  „фінансові інвестиції". Згідно з  п.п. 1.28.2. даного Закону, під фінансовою інвестицією слід розуміти господарську операцію, яка передбачає придбання  корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів. Як бачимо, в бухгалтерському  та податковому обліку визначення терміну  „фінансові інвестиції" не відповідають один одному за формою, але за економічним  змістом ідентичні. І це зрозуміло, адже мета бухгалтерського обліку - подання достовірної, неупередженої  та повної інформації про фінансові  інвестиції користувачам фінансової звітності, а мета податкового обліку - визначення оподаткованого прибутку підприємства. При цьому класифікація (поділ) фінансових інвестицій в податковому обліку відрізняється від класифікації фінансових інвестицій в бухгалтерському  обліку.

Згідно чинного законодавства України, фінансова інвестиція — це господарська операція, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних папepiв, деривативів та інших фінансових інструментів. Фінансові інвестиції — це активна форма ефективного використання вільного капіталу підприємства, яка має особливості у тому, що:

- здійснюється на більш  пізніх стадіях розвитку підприємства, коли задоволені його потреби  в реальних інвестиціях;

- дає можливість здійснювати  зовнішнє інвестування в країні i за її межами;

- є незалежними видом  господарської діяльності для  підприємств реального сектора  економіки, оскільки стратегічні  завдання їх розвитку можуть  вирішуватися тільки шляхом вкладень  капралу до статутного фонду  і придбання контрольних пакетів  акцій інших підприємств;

- дозволяє підприємству  реалізувати окремі стратегічні  цілі свого розвитку більш  швидко i дешево;

- підприємство має можливість  вкладати кошти як в безризикові  інструменти, так i в спекулятивні, i, таким чином, здійснювати свою  інвестиційну політику як консервативний  або агресивний інвестор;

- потребує мінімум часу  для прийняття управлінських  рішень порівняно з реальними  інвестиціями (проектами);

- виникає необхідність  активного моніторингу i оперативності  у прийнятті рішень при здійсненні  фінансових інвестицій, оскільки  фінансовий ринок має високі  коливання кон'юнктури.

Для організації ефективного  обліку і з метою контролю інвестиційної  діяльності важливе значення має  класифікація інвестицій, яку необхідно  здійснювати, виходячи з різних критеріїв  – об'єктів, суб'єктів, джерел фінансування, періоду здійснення.

Такі форми, як інвестиційні операції з традиційними інструментами i придбання пoxiдниx цінних паперів. Спрямованість фінансових інвестицій багатьох підприємств за останній час  все більш орієнтується на ринок  цінних паперів. Різні інструменти  цього ринку складають сьогодні приблизно 90% загального обсягу фінансових інвестицій підприємств.

Щодо депозитних операцій, то це одна з найбільш ефективних форм використання тимчасово вільних  грошових коштів підприємства.

Депозитні операції використовуються для короткострокового вкладання  капіталу, а основною їх метою є  генерування інвестиційного прибутку.

Пайова участь у спільних підприємствах багато в чому подібна  до реального інвестування, однак  вона менш капіталоємна i більш оперативна.

Зазвичай, інвестор, використовуючи цю форму фінансового інвестування, ставить за мету не стільки одержання  високого доходу, а встановлення прямого  впливу на господарську діяльність підприємства.

Законом №283/97-ВР визначено, що фінансові інвестиції поділяються  на прямі та портфельні. Під прямою інвестицією слід розуміти господарську операцію, яка передбачає внесення підприємством коштів або майна  безпосередньо до статутного фонду  юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані нею. Господарські ж операції, які передбачають придбання підприємством цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на біржовому  ринку (за винятком операцій по купівлі  акцій як безпосередньо підприємством, так і пов'язаними з ним особами, в обсягах, що перевищують 50 відсотків  загальної суми акцій, емітованих іншою  юридичною особою, які належать до прямих інвестицій) відносяться до портфельних інвестицій.

Для цілей фінансової звітності  розрізняють:

- довгострокові фінансові  інвестиції - утримуються підприємством  на період більше одного року, а також усі інвестиції, які  не можуть бути вільно реалізовані  в будь-який момент;

- поточні фінансові інвестиції - інвестиції, які утримуються підприємством  на строк, що не перевищує  один рік, і які можуть бути  вільно реалізовані в будь-який  момент.

В свою чергу довгострокові  фінансові інвестиції поділяються  на: інвестиції пов'язаним¹ сторонам за методом участі в капіталі, інші інвестиції пов'язаним сторонам і інвестиції непов'язаним сторонам.

Поточні фінансові інвестиції включають в себе еквіваленти  грошових коштів, тобто короткострокові  високоліквідні фінансові інвестиції, які вільно конвертуються у певні  суми грошових коштів і які характеризуються незначним ризиком зміни вартості та інші поточні інвестиції.

Згідно з П(с)БО 2, пов'язані  сторони - це особи, стосунки між якими  обумовлюють можливість однієї сторони  контролювати іншу або здійснювати  суттєвий вплив на прийняття фінансових і оперативних рішень іншою стороною. Під суттєвим впливом слід розуміти повноваження підприємства брати участь у прийнятті рішень з фінансової, господарської та комерційної політики об'єкта інвестування без здійснення контролю цієї політики.

В даному випадку слід зазначити, що чіткого розподілу між еквівалентом грошових коштів та іншими поточними  інвестиціями не існує. Як правило, підприємство в Наказі про облікову політику визначає поточні фінансові інвестиції, які  будуть віднесені в бухгалтерському  обліку до еквіваленту грошових коштів (наприклад, інвестиції, строк погашення  яких не перевищує трьох місяців  з дати їх придбання і відносно яких існує впевненість у незмінності  їх вартості) та інших поточних інвестицій (наприклад, інвестиції, строк погашення  яких більше трьох місяців з дати їх придбання, але утримуються вони підприємством на строк, що не перевищує  один рік).

Залежно від придбаних  паперів фінансові інвестиції прийнято поділяти на пайові та боргові.

Пайові фінансові інвестиції характеризуються такими ознаками:

- засвідчують право власності  підприємства на частку у статутному  капіталі емітента корпоративних  прав;

- виступають у вигляді  пайових цінних паперів (акцій)  або внесків до статутного  капіталу інших підприємств;

- мають необмежений термін  обігу;

- утримуються підприємством  з метою одержання доходу за  рахунок дивідендів або придбані  з метою перепродажу чи одержання  доходу за рахунок зростання  ринкової вартості інвестицій.

На відміну від пайових, боргові фінансові інвестиції не надають права власності. До них  відносять інвестиції, які:

- виступають як боргові  цінні папери (облігації);

- мають боргову природу;

- мають установлений термін  обігу;

- утримуються підприємством  до їх погашення з метою  одержання доходу у вигляді  відсотків або придбані з метою  перепродажу й одержання доходу  за рахунок зростання ринкової  вартості інвестицій.

 

 

2. Документи, що регулюють облік фінансових інвестицій

Основні принципи оцінки та відображення в обліку фінансових інвестицій визначаються П(С)БО 12 «Фінансові інвестиції», затвердженим наказом Міністерства фінансів України  від 16 квітня 2000 р. № 91, П(С)БО 20 «Консолідована фінансова звітність», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 30 липня 1999 р. № 176 та П(С)БО 19 «Об’єднання підприємств», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 07 липня 1999 р. № 163.

 

Згідно з П(с)БО 2 “Баланс” пов'язані сторони - це особи, стосунки між якими обумовлюють  можливість однієї сторони контролювати іншу або здійснювати суттєвий вплив  на прийняття фінансових і оперативних  рішень іншою стороною. Під суттєвим впливом слід розуміти повноваження підприємства брати участь у прийнятті  рішень з фінансової, господарської  та комерційної політики об'єкта інвестування без здійснення контролю цієї політики . 
 
В даному випадку слід зазначити, що чіткого розподілу між еквівалентом грошових коштів та іншими поточними інвестиціями не існує. Як правило, підприємство в Наказі про облікову політику визначає поточні фінансові інвестиції, які будуть віднесені в бухгалтерському обліку до еквіваленту грошових коштів (наприклад, інвестиції, строк погашення яких не перевищує трьох місяців з дати їх придбання і відносно яких існує впевненість у незмінності їх вартості) та інших поточних інвестицій (наприклад, інвестиції, строк погашення яких більше трьох місяців з дати їх придбання, але утримуються вони підприємством на строк, що не перевищує один рік).  
 
Згідно з нормами П(с)БО 2 “Баланс” та П(с)БО 12 “Фінансові інвестиції”, об'єктом бухгалтерського обліку фінансових інвестицій є актив (наприклад, цінний папір, тощо), тобто ресурс, що контролюється підприємством в результаті минулих подій, та використання якого, як очікується, приведе до надходження економічних вигод (наприклад, прибутку тощо) у майбутньому. Об'єктом же податкового обліку є безпосередньо як фінансова інвестиція в цілому (див. визначення вище), так і її окремі складові, зокрема, господарські операції (в т.ч. купівля-продаж) з безстроковими цінними паперами.

 

 

2. Облік послуг і предметів прокату у наймодавця

Задачами бухгалтерського  обліку фінансових інвестицій є:

1. Відповідно до мети  придбання фінансових інвестицій  правильно їх класифікувати для  подальшого обліку.

2. Юридично правильно сформувати  первинні документи з обліку  інвестицій, заключати вигідні договору  з придбання інвестицій, своєчасно  і відповідно до облікової  політики робити переоцінку до  справедливої вартості.

3. Не втрачати контролю  за інвестиціями, які обліковуються  за методом участі в капіталі.

4. Своєчасно та достовірно  відображати в звітності операції  з придбанням, переоцінкою та  погашення фінансових інвестицій.

Порядок обліку фінансових інвестицій i розкриття інформації про фінансові  інвестиції у фінансовій звітності  повинні відповідати вимогам  Положення (стандарту) бухгалтерського  обліку 12 "Фінансові інвестиції" (П(С)БО 12).

П(С)БО 12 повинні застосовувати  ті підприємства, які володіють акціями, іншими, ніж акції, цінними паперами (наприклад, облігаціями підприємств, облігаціями державних i місцевих позик), а також є засновниками інших  підприємств, створених як на території  України, так i за кордоном тощо.

Відповідно до П(С)БО 2 «Баланс» фінансові інвестиції визнаються активом, відображаються на рахунках бухгалтерського  обліку та у відповідних статтях  балансу за умови того, що:

- очікується одержання  в майбутньому економічних вигод,  пов'язаних з їх використанням;

- їх оцінка може бути  достовірно визначена.

Придбані (або отримані в  будь-який інший спосіб) фінансові  інвестиції, які не відповідають зазначеним умовам, не можуть бути відображені  в балансі.

Формування первісної  вартості фінансових інвестицій залежить від способу їх придбання. Згідно з П(С)БО 12, існує три способи  придбання фінансових інвестицій, які, за визначенням, повинні охоплювати всі можливі варіанти компенсації  їхньої вартості:

а) за кошти;

б) в обмін на інші активи, відмінні від коштів;

в) в обмін на цінні папери власної емісії 

 

 

 

                               

                                   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                         II. ПРИКЛАДНА ЧАСТИНА

1. Опис облікової політики підприємства

ТОВ «Клімат Індустрії» - недержавне колективне підприємство. Організаційно-правову  основу підприємства визначає його юридичний  статус, як товариства з обмеженою  відповідальністю. Засновниками та акціонерами  підприємства є фізичні особи.

Підприємство  здійснює свою діяльність в наступних  сферах:

• виробництво продукції виробниче-технічного призначення;
• будівництво;
• науково-дослідні, а також проектної роботи.

Зазначені положення облікової політики були затверджені наказом від 01.01.2000р. № 525 "Про облікову політику підприємства". Отже, цим наказом визначені основні  принципи й методи бухгалтерського  обліку, які повинні бути застосовані  на підприємство для складання облікових  регістрів та  фінансової звітності.

Відповідно  до пункту 2 цього наказу тривалість операційного циклу  для виробництва, робіт та послуг встановлена 1 місяць. Крім того наказом "Про облікову політику підприємства" також визначені  наступні засади облікової політики:

Основні засоби класифікувати відповідно до класифікаційних груп, які встановленим П(С)БО 7 "Основні засоби".

Нарахування амортизації на підприємстві слід здійснювати  за прямолінійним методом з розрахунком  ліквідаційної вартості основних засобів. Ліквідаційну вартість визначати як залишкову вартість об'єкту основних засобів. Амортизаційні відрахування нараховувати пооб'єктно.

Нематеріальні активи амортизувати протягом встановленого  строку їх корисного використання за прямолінійним методом.

Малоцінними та швидкозношуваними предметами вважати  об'єкти, вартість яких не перевищує 2000 грн. Облік МШП зі строком служби менше одного року вести на рахунку 22 "Малоцінні та швидкозношувані  предмети", а зі строком служби більше року обліковувати у складі необоротних активів (на рахунку 112 "Малоцінні необоротні матеріальні  активи").

На  вартість МШП, які обліковуються  на рахунку 112, щомісячно нараховувати знос у розмірі 50% від їх первісної  вартості. Суму зносу цих МШП відображати  за кредитом рахунку 132 "Знос інших  необоротних матеріальних активів".

МШП, які обліковуються за рахунком 22, у разі передачі до експлуатації, повністю виключати зі складу активів та відображати  за дебетом відповідних рахунків обліку витрат.

Одиницею  бухгалтерського обліку запасів  вважати найменування або однорідна  групу запасів. Початкову вартість запасів визначати за собівартістю запасів, відповідно до принципу фактичної  історичної собівартості. Не включати до первинної вартості запасів, а  відносити до витрат того періоду, в  якому вони були здійснені:

- позанормативні  втрати та нестачі запасів;

- відсотки  за користування кредитом;

- витрати  на збут;

- загальногосподарські  та інші подібні витрати, які  безпосередньо не пов'язані з  придбанням та доставкою і  приведенням їх до стану, в  якому вони придатні для використання  в запланованих цілях.

У разі відпуску запасів у виробництво, продажу, або іншого вибуття оцінку запасів здійснювати за методом  середньозваженої собівартості, яка  повинна розраховуватися щодо кожної одиниці запасів, шляхом відношення сумарної вартості залишку таких  запасів на початок звітного місяця та вартості отриманих у звітному місяці запасів на сумарну кількість  запасів на початок звітного місяця та запасів, що отримані у звітному місяці.

Запаси, від яких підприємство не зможе отримати економічної вигоди в майбутньому, вважати неліквідними та визнавати  такими, що підлягають списанню. Під  час складання фінансової звітності  ці не відображати в балансі, а  обліковувати за позабалансовими рахунками.

  Доходи та витрати включати  до складу Звіту про фінансові  результати на підставі принципів  нарахування та відповідності  та відображати в бухгалтерському  обліку і фінансовій звітності  тих періодів, до яких вони  належать.

  До виробничої собівартості продукції  включати: матеріальні витрати, витрати  на оплату праці, відрахування  на соціальні заходи, амортизація,  інші витрати.

Облік витрат вести з використанням  тільки 9 класу рахунків.

Повна собівартість визначати як суму виробничої собівартості, адміністративні витрати  та витрат на збут.

Прийняти  за базу розподілу загальновиробничих витрат:

- між  витратами і собівартістю - обсяг  виробництва;

- між  об'єктами витрат - заробітну плату.

За  нормальну потужність прийняти обсяг  випуску продукції, що дорівнює 4000 метрів умовної продукції, при якому  загальна сума загальновиробничих витрат дорівнює 50000 грн., з яких 40000 грн. –  змінні витрати, 10000 грн. – постійні.

Дебіторську заборгованість визнавати активом, якщо існує імовірність отримання  підприємством економічної вигоди та може бути достовірно визначена  сума цієї дебіторської заборгованості. Поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги  вносити у підсумок балансу за чистою реалізаційною вартістю, яка  дорівнює сумі дебіторської заборгованості за відніманням безнадійних боргів.

Резерв  сумнівних боргів визначати виходячи з платоспроможності окремих  дебіторів.

Грошовими коштами та їхніми еквівалентами  в фінансовій звітності, вважати  грошові кошти на розрахунковому рахунку, в касі підприємства, грошові  кошти у русі.

Резерви майбутніх витрат і платежів створювати за наступними витратами: попередньо сплачена орендна плата, суми за підписки на періодичні видання, попередньо сплачені рекламні послуги та всі інші витрати, які стосуються наступного звітного періоду.

До  складу доходів наступних періодів включати суми доходів, які нараховані протягом поточного або попередніх звітних періодів, а також ті, що будуть визначені в наступних  звітних періодах.

Здійснювати облік податків та відрахувань відповідно до діючого законодавства України.

 

 

2. Опис організаційної структури підприємства

 

Організаційна структура підприємства складається  з наступних відділів та служб:

• відділ матеріального постачання;
• виробничі цехи;
• відділ технологічного контролю;
• відділ збуту продукції;
• планово-нормативний відділ;
• бухгалтерія підприємства.

Підприємство  очолює керівник (директор).

Загальна  організаційна структура підприємства ТОВ "Клімат Індустрії" представлена на наведеному нижче малюнку 1.

 

 

 

Мал.1. Організаційна структура  підприємства

 

 

3. Опис організаційної структури бухгалтерії

Бухгалтерія підприємства "Клімат Індустрії" має централізовану організаційну  структуру, тобто бухгалтерія підприємства складається з декількох відділів, кожний з яких відповідає за окрему сферу обліку,  при цьому усіх відділи безпосередньо підпорядковані Головному бухгалтеру підприємства.

Загальна  організаційна структура бухгалтерії  підприємства ТОВ "Клімат Індустрії" зображена на малюнку 2.

Структура бухгалтерії підприємства складається  з наступних відділів та облікових  груп:

• група обліку основних засобів;
• група обліку виробничих запасів;
• група обліку розрахункових і касових операцій;
• група обліку матеріальних витрат і калькуляції собівартості;
• група зведеного обліку.

Мал.2. Організаційна структура  бухгалтерії

 

Групою  обліку основних засобів ведеться облік  основних засобів та нематеріальних активів підприємства. До обов'язків  обліковців цієї групи входить: синтетичний  та аналітичний облік власних  та отриманих на умовах фінансового  лізингу об'єктів основних засобів  і орендованих цілісних майнових комплексів, які віднесені до складу основних засобів; облік нематеріальних активів; нарахування та облік зносу (амортизації) основних засобів та нематеріальних активів; контроль за станом незавершеного  будівництва; аналіз ефективності використання основних фондів підприємства.

Групою  обліку виробничих запасів ведеться синтетичний та аналітичний облік  запасів сировини, основних і допоміжних матеріалів, палива, покупних напівфабрикатів  і комплектуючих виробів, запасних частин, тари, будівельних матеріалів, інших матеріалів, призначених для  споживання в ході нормального операційного циклу. Крім того, до обов'язків цієї облікової групи входить синтетичний  та аналітичний облік готової  запасів готової продукції на складі та контроль за витрачанням  матеріалів.

Група обліку розрахункових і касових  операцій призначена для ведення  обліку заробітної плати та її розподілення, безпосереднє здійснення обліку розрахунків  з покупцями і постачальниками  та обліку касових операцій підприємства. Крім того, цією обліковою групою здійснюється аналітичний та синтетичний облік  дебіторської й кредиторської заборгованості та розраховується резерв сумнівних  боргів.

Група обліку матеріальних витрат і калькуляції  собівартості здійснює обробку та групування інформації щодо витрат підприємства відповідно до економічних елементів  та калькуляційних статей та здійснює калькуляцію собівартості продукції. Цим обліковим підрозділом також  здійснюється структурний аналіз собівартості продукції та контролюються відхилення від запланованих нормативів.

Група зведеного обліку здійснює зведення усієї облікової інформації щодо діяльності підприємства, визначає фінансових результатів та складає статистичну  та фінансову звітність. Ця група  також здійснює загальний аналіз ефективності господарської діяльності підприємства та контролює виконання  виробничих планів та нормативів.

Бухгалтерія очолюється головним бухгалтером, який відповідає за стан та ведення бухгалтерського  обліку на підприємстві. До обов'язків  головного бухгалтеру підприємства "Клімат Індустрії", відповідно до закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність  в Україні", входить:

• забезпечення дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності;
• контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій;
• участь в оформленні матеріалів, пов'язаних з нестачею та відшкодуванням втрат від нестачі, крадіжки і псування активів підприємства;
• забезпечення перевірки стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

З головним бухгалтером також повинен  узгоджуватися прийом (призначення), переклад і звільнення матеріально  відповідальних працівників.

 

 

4. Аналіз динаміки техніко-економічних показників

 

Головним  змістом економічного аналізу на підприємстві є виявлення і вивчення всіх причинно-слідчих зв'язків, які  складаються в процесі формування всіх техніко-економічних показників підприємства (див. Таблицю 1 Техніко-економічні показники). При цьому складний показник повинен розглядатися як результат впливу великої кількості взаємозалежних чинників та обставин. Економічний аналіз передбачає розкладання складного показника на прості елементи, які б дозволили виявити такі причини, щодо яких можна було б визначити конкретні заходи.