Особливості навчання обдарованих дітей

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Хмельницька гуманітарно-педагогічна  академія

Кафедра шкільної педагогіки, психології

МОРМОЛЮК НАТАЛЯ МИКОЛАЇВНА

Особливості навчання обдарованих дітей

Курсова робота

з навчальної дисципліни «Технологія  навчального процесу»

на здобуття ІІ освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр»

за спеціальністю 6.010102 «  Початкова освіта та філологія»

Науковий керівник:

Чайковська Альона Павлівна

викладач кафедри

Хмельницький - 2012

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………...

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ НАВЧАННЯ ОБДАРОВАНИХ ДІТЕЙ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ ЯК ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА………………………………………………………………………..

1. Поняття «обдарованість», її вили та типи………………………………….
2. Виявлення обдарованих  дітей у 1-4 класах……………………………….
3. Аналіз роботи вчителів  з обдарованими  дітьми………………………….

РОЗДІЛ 2. ВИКОРИСТАННЯ СУЧАСНИХ ТЕХНОЛОГІЙ НАВЧАННЯ В РОБОТІ З ОБДАРОВАНИМИ ДІТЬМИ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ……....................................................................................

2.1.     Технологія  індивідуалізованого навчання……………………………….

2.2.     Технологія  диференційованого навчання………………………………..

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………

ДОДАТКИ…………………………………………………………………………

Додаток А…………………………………………………………………………...

Додаток Б……………………………………………………………………………

Додаток В…………………………………………………………………………...

Додаток Д…………………………………………………………………………..

Додаток Е…………………………………………………………………………..

Додаток Ж…………………………………………………………………………..

Додаток З……………………………………………………………………………

Додаток К…………………………………………………………………………...

ВСТУП

Проблема обдарованості  в наш час стає все більш  актуальною. Це насамперед пов'язано  з потребою суспільства в неординарних творчих особистостях. Раннє виявлення, навчання і виховання обдарованих  і талановитих дітей є одним  із головних завдань удосконалення  системи освіти.

Не викликає сумніву те, що потенціал обдарованості є  найціннішим ресурсом духовного  поступу й матеріального розвитку людства. Тому, як і будь-який ресурс, його слід вчасно виявити і розумно  використати.

У зарубіжній психолого-педагогічній літературі можна знайти два основні  визначення природи обдарованості: вроджена і набута. Англійський психолог Ф. Гальтон у ХІХ столітті намагався обґрунтувати спадковість таланту, аналізуючи біографічні дані видатних людей. Його праця про спадковість таланту стала поштовхом для багатьох експериментальних досліджень.

Новітні вчення про обдарованість  з‘являються у 50-60-і роки, що було зумовлено високим рівнем розвитку науково-технічного прогресу. Зокрема, під впливом ідей Дж. Гілфорда (1967) запроваджується концепція структури  інтелекту. Модель Б. Блума (1956) під назвою: «Таксономія цілей навчання» визначається складовою щодо складання вчителями навчального плану для роботи зі здібними дітьми. Концепція Дж. Рензуллі «Елементи людського потенціалу» є універсальною схемою, прийнятою для розробки системи виховання та навчання обдарованих.

Підвалини вітчизняних теоретичних  досліджень обдарованості було закладено  Б. Тепловим, В. Ананьєвим, Н. Лейтесом, О. Ковальовим, В. Мясищевим та ін.

Г. Костюк (1989) визначив обдарованість як індивідуальну своєрідність здібностей людини, вказуючи на значущість природних даних кожної окремої особистості. О. Ковальов та В. Мясищев в обдарованості бачили складну систему здібностей людини, яка забезпечує вміння продуктивно працювати в будь-якій галузі життєдіяльності.

В. Шадриков (1983) характеризує обдарованість як цілісне виявлення здібностей у діяльності, як загальну властивість інтегрованої в діяльності сукупності здібностей.

 Національна асоціація  по обдарованих дітях, створена  в 1966 році, ставила за мету звернення  уваги до проблеми обдарованості,  проведення відповідних теоретичних  і експериментальних досліджень, створення програм їх навчання, а також надання матеріальної  допомоги для цієї категорії  учнів. Про увагу до прогнозування  перспектив розвитку обдарованих  дітей свідчить проведена в  жовтні 1988 року перша Європейська  конференція з проблеми обдарованості.

Індивідуальний та диференційований підхід до учнів – це важлива складова частина методики навчально-виховної роботи вчителя. Нові орієнтації й цінності сучасної освіти обумовили необхідність розуміти учня як індивідуальну дійсність і як індивідуальну можливість.

Глибоке знання індивідуальних особливостей обдарованого учня необхідне  для вирішення двох завдань, взаємопов'язаних між собою:індивідуалізації - підтримки  і розвитку одиничного, особливого, своєрідного як потенціалу особистості та соціалізації - адаптації у соціальному середовищі і самореалізації особистості в ньому.

Питання індивідуалізації навчання в усі часи привертало увагу таких  видатних педагогів: Я. Коменського, Д. Локка, Ж.-Ж. Руссо, Г. Песталоцці та ін.

При організації навчально-виховного  процесу у школі вчитель повинен  здійснювати індивідуальний підхід до обдарованих дітей з метою  створення сприятливих умов для  розвитку їхніх здібностей і творчого потенціалу.

Безперечно, що в реальному  процесі навчання знання засвоюються  індивідуально кожним учнем і  процес засвоєння знань може бути не однаковий у дітей різних груп і класів. Тому організація диференційованого  навчання дітей забезпечує можливість розуміння навчального матеріалу кожним учнем.

Технологія диференційованого  освітнього процесу як не можна краще  сприяє здійсненню особистісного розвитку обдарованих учнів і підтверджує  сутність та цілі загальної середньої  освіти.

Можна сказати, що обдарованість  є наслідком поєднання таких  якостей: спадковості, впливу середовища, інтелектуальних здібностей, властивостей темпераменту, творчого підходу, наполегливості та щасливого випадку.

Об’єкт: процес навчання обдарованих дітей.

Предмет: використання сучасних технологій навчання в роботі з обдарованими дітьми молодшого шкільного віку

Мета роботи: визначити та розкрити проблему використання сучасних технологій навчання обдарованих дітей в роботі з обдарованими дітьми молодшого шкільного віку

Завдання:

• дослідити сутність поняття «обдарованість», види та типи обдарованості;
• розкрити специфіку виявлення обдарованих дітей у 1– 4 класах;
• праналізувати роботу вчителів початкової школи з обдарованими дітьми;
• обґрунтувати використання сучасних технологій навчання в роботі з обдарованими дітьми молодшого шкільного віку.

Методи дослідження: теоретичні – порівняння, аналіз та синтез науково-методичної літератури, спостереження, бесіди.

Структура та обсяг  роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (64 найменування) і додатків. Повний обсяг роботи – 73 сторінок, з них 73 сторінки основного тексту.

РОЗДІЛ 1

ОСОБЛИВОСТІ НАВЧАННЯ ОБДАРОВАНИХ ДІТЕЙ ВПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ ЯК ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

1.1.Поняття «обдарованість»,  її види та типи

На рубежі XX-XXI ст. окреслилися принципово нові риси світової цивілізації, пов'язані з особливостями функціонування постіндустріальних суспільств, інформаційних технологій, процесів глобалізації, що дає підстави стверджувати про формування нової цивілізації. Найбільшого успіху досягатимуть держави, які мають висококваліфіковані кадри у високотехнологічних галузях виробництва. Тому проблема обдарованості, творчості, інтелекту виходить на передній план у державній політиці, визначаючи пошук, навчання і виховання обдарованих дітей та молоді, стимулювання творчої праці, захист талантів [28, с. 231].

Обдаровані діти – це золотий запас нації, її інтелектуальна еліта [11, с. 46]. Вивчення обдарованості має довгу історію. Традиційно початок вивчення обдарованості пов’язують з ім’ям Ф. Гальтона, який   акцентував свою увагу на дослідженнях психологічної спадковості та індивідуальних відмінностях особистості. На початку ХХ сторіччя під впливом робіт А.Біне поняття обдарованості стало вбирати в себе не лише інтелектуальні здібності, а й фактори середовища, в яких особистість зростала та які  сприяли розкриттю тих її інтелектуальних можливостей, якими вона була наділена від природи.

Протягом тривалого часу обдарованість ототожнювали лише з  високим 

рівнем розвитку інтелектуальних здібностей, які виявляли за існуючими на той час тестами їх діагностики.

Якісно новим «стрибком» у вивченні обдарованості були ідеї Дж. Гілфорда про існування самостійних  і відмінних форм інтелектуальної  активності конвергентного і дивергентного мислення. Дивергентне мислення розглядається як особлива творча здібність – креативність, що стала другим після інтелекту, фактором у визначенні обдарованості [26, с.3].

Термін «обдарований»  був вперше вжитий А. Треєм у 1839 р. у розумінні слова «геній». Cтосовно обдарованості існує дві протилежності точки зору. Перша - соціальна: більшість людей від народження однаково наділені розумом і різниця у рівні їхніх здібностей зумовлена різницею життєвих умов (Дж. Локк, К. А. Гельвецій), і обдарованість - поширене явище (В. П. Ефроїмсон). Друга - генетична: обдарованість - вроджене, досить рідкісне явище, що успадковується від батьків  навіть через покоління

(Ф. Гальтон, Р. Стернберг) [29, с. 30].

Слід згадати і теорію загальної обдарованості, засновники якої Е. Клаперед та В. Штерн розглядали обдарованість як інтелектуальну особистісну характеристику. Однак дуже скоро загальна обдарованість стала цілком ототожнюватися з інтелектуальною обдарованістю. Очевидно, таке ототожнення виникло через необґрунтоване звуження поняття «обдарованість», яке було зумовлене нагальною необхідністю її діагностувати та виявляти у потенційному стані, до чого наука була не готова.

Історично так склалося, що у вітчизняній психології поняття обдарованості переважно розглядалося у рамках проблеми здібностей. З другої половини ХХ сторіччя в психології  здібностей вирізняється психофізіологічний  підхід, у рамках якого розроблялася проблема співвідношення основних властивостей нервової системи і загальних психічних здібностей людини з метою наукової характеристики індивідуальних відмінностей. У працях В. М. Русалова та С. І. Дудіна вирішувалась проблема визначення впливу темпераменту на інші структури індивідуальності людини. Було виявлено закономірності взаємодії темпераменту із загальним інтелектом і творчими здібностями та встановлено, що темперамент, який є фізіологічною властивістю людини, органічно включений в обдарованість як фактор розвитку, що відбиває і трансформує соціальні впливи на людину та вберігає організм від надмірно великої чи надмірної малої енергії.

У 90-ті роки Рензулі запропонував означення обдарованості, виходячи з особливостей, які психологи  зауважують у дорослої людини, здатної  досягати нестандартних результатів. З огляду на це, можна сказати, що обдарованість є наслідком поєднання трьох якостей: інтелектуальних здібностей, творчого підходу та наполегливості [6, с.12].

Сьогодні психологи дають  таке визначення поняттю «обдарованість»  – це системна якість психіки, що розвивається впродовж життя й визначає можливість досягнення людиною більш високих (незвичайних, неабияких) результатів  в одному або кількох видах  діяльності порівняно з іншими людьми [25, с.21].

Концепція становлення мережі закладів освіти для розвитку творчої  обдарованості визначає поняття  «обдарованість» як специфічне поєднання  здібностей високого рівня, а також  інтересів, потреб, яке дозволяє виконувати певну діяльність на якісно високому рівні, відмінного від умов середнього рівня [37].

У найновішому словнику української  мови зазначено що обдарованим (талановитим) є той, хто має великі здібності; дар (талант) – це видатні природні здібності, хист, обдарування.                                                                                               

Обдарована дитина – унікальне  явище в суспільному середовищі. Вона зразу проявляє себе в неординарному  мисленні, має свою думку, чинить опір шаблону. Дотепна, оригінальна, імпульсивна, поривчаста. У неї велике коло уподобань, інтересів. Наділена філософським мисленням, пошуком нового, цікавого. Їй притаманні завзяття й наполегливість, вона не відступає перед труднощами.

Обдаровані діти дуже різні, не схожі одне на одного. Утім, це показово для всіх дітей. Та обдаровану дитину не можна не помітити, вона завжди привертає увагу,відрізняється від інших своїми особливими нахилами і можливостями в будь-якому полі діяльності [5, с. 7].

На сьогодні психологи  визнали, що рівень, якісна своєрідність і характер розвитку обдарованої  дитини – це завжди результат складної взаємодії природних задатків і  соціального середовища, опосередкованого діяльністю дитини (ігровою, навчальною, трудовою). Водночас не можна ігнорувати й роль психологічних механізмів саморозвитку особистості, що складають основу формування й реалізації індивідуального обдарування. Зважаючи на це, В. О. Моляко виокремлює такі складові обдарованості дитини:

• задатки, схильності, що виявляються в підвищеній чутливості, певнійвибірковості, уподобаннях, а також у динамічності психічних процесів;
• інтереси, їхня спрямованість, частота і систематичність їх прояву, домінування пізнавальних процесів;
• допитливість, прагнення створити нове, схильність до розв’язання й пошуку проблем;
• швидкість у засвоєнні нової інформації, утворенні асоціативних масивів;
• схильність до постійних порівнянь, зіставлень, формування еталонів для наступного відбору;
• прояв загального інтелекту – схоплювання, розуміння, швидкість оцінювання й вибору шляху розв’язання, адекватність дій;
• емоційна забарвленість окремих процесів, емоційне ставлення,вплив почуттів на суб’єктивне оцінювання, вибір, уподобання;
• наполегливість, цілеспрямованість, рішучість, працьовитість, систематичність у роботі, сміливе прийняття рішень;
• креативність – уміння комбінувати, знаходити аналоги, реконструювати;
• інтуїція – схильність до над швидкого оцінювання, рішень, прогнозів;
• порівняно більш швидке набуття вмінь, навичок,опанування прийомів, техніки праці;
• здатності до створення особистісних стратегій і тактик під час розв’язання загальних і нових спеціальних проблем, завдань, пошук і розв’язання складних, нестандартних, екстремальних ситуацій [25,с. 21].

У роботах іноземних педагогів  та психологів визначено деякі особливості  обдарованої дитини:

• має значний обсяг знань;
• має великий словниковий запас;
• самостійно переносить засвоєне в нові умови;
• установлює причинно-наслідкові зв’язки;
• виявляє приховані залежності та зв’язки;
• уміє робити висновки;
• уміє інтегрувати та синтезувати інформацію;
• з власної ініціативи обирає для розв’язання складні завдання;
• здатна узагальнити та організувати наявну інформацію;
• чутлива до суперечностей;
• уміє міркувати;
• уміє створювати гіпотези;
• застосовує ідеї на практиці;
• має критичне мислення;
• має високу допитливість;
• здатна ризикувати;
• має розвинене дивергентне мислення;
• має високу швидкість мислення;
• має багату уяву;
• має високі естетичні смаки;
• має розвинену інтуїцію та ін [25, с.22].

     Інколи, у своїй роботі, вчителі припускаються хиби, ототожнюючи обдарованих дітей з відмінниками. Але це зовсім різні діти, які мають величезну кількість відмінностей та особливостей, притаманних лиш тій чи іншій категорії [13, с. 59] ( Додаток А).

Існує декілька типів обдарованості:

Інтелектуальний тип обдарованості. Саме цих учнів учителі називають «розумними», «кмітливими», «світлими головами» і «надією школи». Ці школярі, як правило мають глибокі знання, самостійно їх здобувають. Учні цього типу обдарованості точно і глибоко аналізують навчальний матеріал, нерідко схильні до його філософського осмислення. Високий інтелект, розвинутий розум дозволяє їм з легкістю засвоювати різні предмети, однак різне ставлення цих учнів до шкільних предметів і, відповідно, до вчителів призводить до того, що з одних предметів вони вчаться блискуче, а з інших – ні.

Академічний тип обдарованості. Для цього типу обдарованості теж характерний досить високий інтелект, однак на перший план виходять особливі здібності саме до навчання. Учні цього типу обдарованості насамперед уміють добре засвоювати матеріал, тобто навчатися. Особливості їхньої пізнавальної сфери та деякі особливості мотивації роблять навчання легким і приємним. Медалісти, учні, яких називають гордістю школи, найчастіше належать саме до цього типу обдарованості.

Художній тип обдарованості. Цей тип обдарованості, як правило, виявляється у високих досягненнях у художній діяльності – музиці, танцях, живописі, скульптурі, сценічній діяльності.

Креативний тип обдарованості. Головна особливість цього типу обдарованості виявляється у нестандартності мислення, в особливому, часто не схожому на інші, погляді на світ. Цей тип дуже складно виявити у шкільній практиці, оскільки шкільні програми зазвичай не дають цим дітям можливості проявити себе. До того ж, учителі часто не розуміють, а іноді й недолюблюють цих учнів. Їхня підвищена незалежність у судженнях, зневага до умовностей та авторитетів створюють у роботі з такими учнями великі проблеми. Дуже часто учні цього типу обдарованості не надто добре вчаться через занижену мотивацію до засвоєння і свій іноді дуже вигадливий пізнавальний світ, у якому не завжди є місце для шкільних уроків.

Лідерська або соціальна обдарованість. Така обдарованість характеризується здатністю розуміти інших людей, налагоджувати з ними конструктивні взаємини, керувати ними. Лідерська обдарованість передбачає досить високий рівень інтелекту, однак поряд з цим необхідна й добре розвинена інтуїція, розуміння потреб і почутті інших людей, здатність до співпереживання, а також яскраве почуття гумору, яке допомагає подобатись іншим людям.

Психомоторна чи спортивна  обдарованість. Розповсюджена думка про занижені розумові здібності у спортсменів є необґрунтованою. Численні дослідження засвідчили, що інтелектуальні можливості видатних спортсменів значно вищі від середніх. Хоча учні зі спортивною обдарованістю рідко добре вчаться, це пов’язано, насамперед, із браком часу та належного бажання. Якщо у школярів, що захоплюються спортом, створити відповідну мотивацію, настрій, вони можуть чудово навчатися [17, с. 12].

У педагогіці виділяють такі типи  обдарованості: раціонально-мислительний (необхідний вченим, політикам, економістам); образно-художній (необхіднийдизайнерам, конструкторам, художникам, письменникам); раціонально-образний (необхідний історикам, філософам, учителям); емоційно-почуттєвий (необхідний режисерам, літераторам).

Російський педагог Ю. Гільбух виділяє загальну (розумову) і спеціальну (художню, спеціальну, спортивну) обдарованість. Кожен із типів охоплює по кілька видів обдарованості, а кожен вид тлумачить як спеціальні здібності [29, с.33].

Виходячи з цього можна  сказати, що нема дітей не обдарованих  від природи. Кожна дитина обов’язково  може виявити себе в чомусь: танці, музика, малювання, математика, природничі науки, література. Але, на жаль, під впливом життєвих та інших обставин далеко не у всіх розкриваються їх здібності.

1.2. Виявлення обдарованих  дітей у 1-4 класах

Виявлення обдарованих дітей  – це тривалий процес. Обдарована дитина сама собі допоможе, якщо вчитель творчий, а навчальний процес цікавий, різнобічний, результативний [20,с. 5] (Додаток Б).

Інколи у житті трапляється  так, що вперше звернути увагу на ті чи інші здібності дитини допомагає шкільний вчитель. Батьки, обтяжені своїми справами та клопотами по збереженню у сім'ї повноцінного емоційного клімату, як на те, часом опиняються «позаду», коли доходить до спостереження за розвитком проявів індивідуальних здібностей своєї дитини, надто, коли дитина виховується у багатодітній родині [24, с. 55] (Додаток В).

Перш за все, для того, щоб виявити чи є дитина  обдарованою  психологу, вчителю, вихователю, батькам  потрібно знайти відповідь на важливі  питання про те, що таке обдарованість; чим вона обумовлена; які особливості  відрізняють обдаровану дитину від  звичайної; які проблеми виникають  у обдарованих дітей та як їх вирішувати; як впливає зміст шкільної освіти на розвиток дитячої обдарованості [21, с.56].

Мало знайдеться в психології проблем, які по кількості досліджень, що тим чи іншим чином її торкалися, можуть зрівнятися з проблемою інтелектуальної обдарованості. Левова частка всіх існуючих тестів присвячена визначенню рівня інтелектуального розвитку, а тому апріорі має справу з інтелектуальною обдарованістю. Водночас у сфері сутнісного визначення поняття справа є далеко неоднозначною. Багато в чому таке становище зумовлено тим, що тут зустрічаються кілька глобальних психологічних проблем, які до цього часу не мають навіть зближеного трактування в психології.

1. Який психологічний  зміст поняття "обдарованість".

2. Який психологічний  зміст поняття "інтелект".

3. Який психологічний  механізм інтелектуальної обдарованості.

4. Що таке психологічний  механізм взагалі.

Кожне із поставлених запитань потребує не просто окремого наукового  дослідження - таких досліджень сотні  й тисячі, а поєднання результатів  цих досліджень в якусь єдину  теорію, що могла б бути сприйнята  більшістю науковців, мала реальне  підґрунтя і могла бути застосована в практичній роботі, бо саме практика вимагає і вимагала від психології достатньо прогностичного інструментарію для раннього виявлення інтелектуально обдарованих особистостей. Для цього попередньо слід відповісти на кілька базових запитань:

По-перше, що взагалі означає  термін "обдарована особистість"? Який зміст у нього вкладається?

По-друге, що ми чекаємо від інтелектуально обдарованої особистості? Який психологічний зміст вкладаємо в це поняття? Які характерологічні риси притаманні саме інтелектуально обдарованій особистості? [15, с. 24]

Зараз практично маємо  гранично протилежні погляди на феномен  обдарованості.

Обдарованість виявляється  в перші 10-15 років життя - обдарованість  можна визначити лише за реальними  результатами життєдіяльності особистості. Обдарованість є результатом  внутрішнього саморозвитку особистості  і реалізується незалежно від  впливу оточення - обдарованість це лише потенційна можливість, її реалізація прямо залежить від суспільної стимуляції.

Оскільки для підтвердження  правильності кожного із вищезазначених поглядів наводиться безліч достатньо  вагомих аргументів, слід розглянути можливість існування двох внутрішньо різних явищ – обдарованості-потенції та обдарованості-реалізації (обдарована людина пройшла своє життя, правильно використавши надані їй інтелектуальні можливості, та досягла високих результатів у тій діяльності, яка нею була обрана). Якщо з другою обдарованістю все зрозуміло, то перша обдарованість - обдарованість-потенція ставить перед дослідниками низку суттєвих запитань, і в першу чергу - як визначати обдарованих дітей, і що з ними робити. І тут на перший план виступає взагалі кардинальне для розуміння обдарованості питання, що вважати її ранніми ознаками. Назвемо ті з них, які виокремлюються більшістю дослідників.

1. Підвищена пізнавальна активність (О. М. Матюшкін, Н. С. Лейтес, Р. О. Семенова-Пономарьова, Г. Уолберг, С. Рашер, Дж. Пакерсон).

2. Здатність тривалий  час концентрувати увагу на проблемі та пошуках її розв'язання (Л. І. Туктаева, Ю. З. Гільбух, О. М. Матюшкін, Р. О. Семенова-Пономарьова).

3. Підвищений рівень розумового розвитку (Ю. З. Гільбух, Р. О. Семенова-Пономарьова).

4. Підвищена потреба в розумових навантаженнях, здатність отримувати задоволення від процесу пошуку розв’язання завдань (Л. І. Туктаева, Ю. З. Гільбух, Н. С. Лейтес).

5. Раннє усвідомлення  мети і цілей своєї діяльності  ( Ю. З. Гільбух, Г. Уолберг, С. Рашер, Дж. Пакерсон, Р. Екберт).

6. Раннє оволодіння знаннями  у вибраній спеціальності.

7. Виявлення високого  інтелекту, здатності мислити,  хороша пам'ять уже в ранньому дитинстві (Ю. З. Гільбух, Р. О. Семенова-Пономарьова, Г. Уолберг, С. Рашер, Дж. Пакерсон).

8. Яскраво виражена незалежність, надання переваги індивідуальній  роботі перед груповою, індивідуалізм  (Ю. З. Гільбух).

9. Почуття самоповаги, самоусвідомлення, творчої сили та вміння контролювати  себе (Ю. З. Гільбух).

10. Уже в ранньому дитинстві  намагання дружити та контактувати  з дорослими та дітьми значно  старшими за себе.

П. Емпатія, здатність розуміти почуття та потреби інших людей (О. М. Матюшкін, Е. Торранс, Л. Холл).

12. Висока сензетивність  до новизни стимулу (О. М.  Матюшкін).

13. Здатність до передбачення, глибинного прогнозування, розвинуті  фантазія, інтуїція, бажання побачити  проблему під незвичним кутом зору (О. М. Матюшкін, Л. І. Туктаєва).

14. Здатність до створення  ідеальних еталонів, що забезпечують  високі естетичні, моральні, інтелектуальні  оцінки (О. М. Матюшкін).

15. Здатність вийти за  рамки завдання (Д. Б. Богоявленська,  Л. І. Туктаєва).

Представлений далеко не повний список ознак обдарованості все  ж дає змогу виокремити кілька напрямків роботи з виявлення  психологічних механізмів, що визначають найефективнішу роботу обдарованих  дітей порівняно з їх менш успішними  однолітками. Найбільш визнані дослідниками ознаки явно вказують на наявність трьох груп чинників, вплив яких прослідковується в характеристиках більшості обдарованих особистостей. Це фізіологічні чинники обдарованості, психологічні та соціальні чинники. Внутрішній взаємозв'язок між ними продовжує залишатися недостатньо вивченим і потребує подальших досліджень [15, с. 25].

Побудова правильної стратегії  роботи з обдарованою дитиною  передбачає її всебічне вивчення. Однак, попри всю важливість цього завдання, головна увага дослідників звертається не на комплексне обстеження обдарованої дитини, а на виявлення самого феномена обдарованості. Не заперечуючи потребу в розробці методик, спрямованих на ранню діагностику дитячої обдарованості, слід відмітити, що така робота може бути лише першим етапом у комплексному вивченні особливої дитини.