Особливості мотивації навчальної діяльності школярів в різних вікових  періодах. Курсова  робота з педагогічної психології.

 

Міністерство освіти і науки України 

          Відкритий міжнародний університет  розвитку людини «Україна»

                               Кременчуцька філія 

                    Курсова робота з педагогічної  психології 

     Особливості  мотивації навчальної діяльності  школярів в різних вікових

                                    періодах 

                                                            Студента ІІ курсу

                                                                групи ПС 2103

                                                            Присяжнюка Антона

                                                            науковий керівник

                                                           асистент викладача

                                                           Федоренко Світлана

                                                                  Валерійовна 

                                Кременчук - 2005 

                                     Зміст 

   Вступ.........................................3 

    1. Погляди  на мотив різних психологічних  шкіл......5 

         1. Психоаналіз - первинний розробник  категорії

            мотиву.........................................5 

         2. Проблема мотиву в біхевіоризмі...............8 

         3. Трактування мотиву в гуманістичній

            психології.....................................9 

         4. Погляди на мотив в когнітивній

            психології....................................11 

         5. Розробка категорії мотиву в  вітчизняній

            психології....................................13 

    2. Загальна  характеристика мотивації процесу

       навчання........................................15 

         1. Характеристика процесу навчання  як активної

            діяльності....................................15 

         2. Поняття про мотиви навчальної  діяльності.....16 

         3. Класифікація та характеристики мотивів

            навчання......................................17 

    3. Динаміка  мотивів в процесі навчання  в школі.....24 

         1. Періодизація вікових етапів  школярів.........24 

         2. Мотивація навчальної діяльності  в молодшому шкільному

            віку................................25 

         3. Мотивація навчальної діяльності  в середньому шкільному

            віці................................29 

         4. Мотивація навчальної діяльності  в старшому шкільному

            віці................................32 

    4. Методичні  матеріали, спрямовані на визначення  переважаючої мотивації

       для різних вікових періодів........................................36 

         1. Дослідження мотивації навчальної  діяльності молодших

            школярів.............................36 

         2. Дослідження потреби в афіліації  підлітків...40 

         3. Дослідження професійної спрямованості  старших

            школярів......................................43 

   Висновки......................................46 

   Список  використаної літератури................48 

   Додаток  1 

   Додаток  2 

   Додаток  3 

                                     Вступ. 

   Навчальна  діяльність є провідною діяльністю  протягом періоду становлення

   та самовизначення особистості. Навчальна діяльність, як і будь-яка інша,

   активується,  спрямовується та припиняється  мотивацією, яка є її

   найважливішою  складовою. Саме від мотивації  залежить переважна частина

   успіхів  в навчанні, саме її становлення  з початком навчання обумовлює

   подальший  розвиток особистості як частки  суспільства. В навчанні

   відбувається  процес перетворення, навіть спрямоване  самоперетворення

   дитини  в суспільно-корисну істоту. Але  в процесі навчання відбувається

   формування  і зміна особистості, в тому числі й її мотивації. Тому

   предметом  цього теоретичного дослідження  є Особливості мотивації

   навчальної  діяльності школярів в різних  вікових періодах, а об\\\'єкт -

   мотивація  навчальної діяльності. 

   Завдання: 

    1. Коротко описати ті теорії мотивації, що мають найбільший вжиток, або

       представляють інтерес для подальших  цілей. 

    2. Дати  загальну характеристику процесу  навчання як активної діяльності. 

    3. Визначити  поняття мотивів навчальної діяльності. 

    4. Надати розгорнуту класифікацію мотивів навчальної діяльності. 

    5. Дослідити  зміну провідних мотивів навчальної  діяльності протягом

       навчання в школі, для цього  необхідно: 

         a. Визначити періодизацію навчання  дитини в школі. 

         b. Відповідно до періодизації дослідити провідні мотиви навчальної

            діяльності дітей молодшого, середнього  та старшого шкільного

            віку. 

    6. Зробити  опис методик, що характеризують  провідні мотиви кожного

       вікового періоду 

                 1. Погляди на мотив різних психологічних шкіл. 

            1.1 Психоаналіз - первинний розробник  категорії мотиву. 

   З початком  формування наукової психології  на арену теоретичного

   дослідження  вийшов відомий австрійський  психіатр Зигмунд Фрейд, який,

   виходячи  з аналізу психічних хвороб, зумів  розробити свою, достатньо

   узгоджену  теорію особистості, в якій  суттєве місце приділялося розумінню

   причин  поведінки. Тому в сучасній  психології за психоаналізом  закріплена

   первинність  розробки і аналізу наукового трактування мотиву як

   детермінанти  поведінки. Хоч сучасні критики  можуть сказати, що З.Фрейд

   занадто  багато місця приділяв сексуальному  аспекту як в патології, так  в

   нормі життя  людини, втім неможливо просто  відмахнутися від кардинально

   нового  підходу до людини і особистості  в історії психології, який, доречи,

   ліг в  основу багатьох концепцій, які  навіть заперечували психоаналіз  як

   наукове  спрямування в психології. 

   Так, якщо  відійти від проблеми первинності  потягу, то можна побачити дуже

   чітку картину  активації поведінки. З.Фрейд  [13, 14] насамперед розглядав

   психіку  як енергетичну систему, яка  акумулює „напруження”, в якості  якого

   можуть  виступати і нереалізовані потяги, і недоступні свідомості влечіння,

   і амбівалентні  відчуття, словом, все, що під тиском  механізмів захисту

   психіки  вийшло у сферу несвідомого.  Крім того, і усвідомлені потяги

   утворюють  „напруження”, яке, сумуючись, активує  людську поведінку.

   Внаслідок  активних дій людина тим чи іншим чином зменшує напруження,

   отримуючи  задоволення. Таким чином все  підпорядковується принципу

   задоволення/незадоволення,  де незадоволення - акумуляція  напруження, а

   задоволення  - його редукція. Тому мотиви не  зводяться до простого

   задоволення потреб людини, а виступають як складний сукупний образ

   багатьох  влечінь і перепон на шляху  їх реалізації. Таким чином, активація

   поведінки  в теорії З.Фрейда не зводиться  к первинним, біологічним потягам,

   як то  кажуть критики, а виникає тільки  під впливом взаємодії природних,

   генетично  закладених прагнень з соціумом, з об\\\'єктивним середовищем. Саме

   в цій  взаємодії формується зверх-я  та інші бар\\\'єри на шляху  реалізації

   влечінь  людини, крім того Фрейд не  обходить і ситуативну варіативність

   поведінки.  Тому в теорії З.Фрейда мотив  виступає виключно як інтегрований

   фактор, який  неможливо звести до суми окремих  потягів. 

   Також неможливо  обійти і той факт, що З.Фрейд  приділяв надзвичайну увагу

   виясненню  справжніх причин поведінки - неусвідомленим та

   передусвідомленим.  Саме спираючись на визначення  цих потягів і їх

   усвідомлення  пацієнтом він і розробив концепцію  психоаналізу як

   терапевтичного  напрямку. А той факт, що ця  терапія дійсно корегує психічно

   зумовлені  патогенні процеси, при чому не прибігаючи ані до медикаментів,

   ані до  сугестивних методів лікування,  свідчить про її об\\\'єктивне

   теоретичне  обґрунтування. Тому зараз дуже  важко як сумніватися в наявності

   неусвідомлених  мотивів, так і дати об\\\'єктивне визначення мотивів в кожному

   конкретному  випадку поведінки. 

   Отже, такий  погляд на активацію поведінки  не тільки вивів психологію  на

   вище, якісно  нове, розуміння категорії мотиву, а й дав змогу пояснювати

   дійсні  причини поведінки людини, відокремлюючись від культурних,

   естетичних  і інших ненаукових обмежень  в бік об\\\'єктивного розуміння

   мотивів,  правда, за допомогою дуже лонгітюдного  аналізу вільних асоціацій.

   Не позбавлена  ця теорія і негативних сторін. Окрім лонгітюдності, вона не

   має змоги  пояснювати складні прояви людської  діяльності, і викликає безліч

   спорів  в психології. 

   Також великий  інтерес являє собою теорія  А.Адлера, учня, а в подальшому  і

   опонента  З.Фрейда. Він вважав, що в основі  активації поведінки лежить не

   потяг до  задоволення, а властиве кожній  людині від народження відчуття

   неповноцінності.  Щоб подолати це відчуття людина  і діє, прагнучі почуття

   власної  вищості, і це почуття, на  думку Адлера, і є тим, на  досягнення

   чого спрямована  будь-яка поведінка. Також серед активуючих детермінант він

   виділяє  „соціальний інтерес”, який формується  протягом життя, і в більшій

   мірі залежить  від виховання і оточення індивіда  в процесі його розвитку.

   При цьому  Адлер виходить з тих позицій,  що сила мотивів індивідуальна, і

   вводить  поняття ступеня „активності”, яким пояснює ефективність активації

   поведінки. 

                      1.2 Проблема мотиву в біхевіоризмі. 

   Біхевіоризм  можна назвати самим об\\\'єктивним  напрямком в психології з тим

   лише застереженням, що багато категорій психології він взагалі не вважав

   за можливе  вивчати. Як казав засновник  цього напрямку Дж. Уотсон [12]

   „Психологии  человека не удавалось выполнить  требований, предъявляемых к

   ней как  к естественной науке…Она запуталась в спекулятивных вопросах,

   которые  хотя и являются существенными,  но не открываются

   экспериментальному  подходу”. Тому й розробці категорії  мотиву як

   внутрішнього  чинника, що активує поведінку,  не було надано достатньої

   уваги. Класична  формула біхевіористів S->R не залишала місця для

   будь-якого  визначення внутрішніх чинників  діяльності. Активація поведінки

   досліджувалася  виключно як похідна від подразників.  Але з розвитком

   конфлікту  між біхевіоризмом і паралельними  напрямками психології,

   викликаними,  з одного боку неможливістю  прийняття біхевіористами

   неемпіричних  методів вивчення психіки, а  з іншого неможливістю подальшого

   конструктивного  вкладу біхевіоризму в наукову  психологію (а, може й

   небажанням  представників інших напрямків видаляти демаркаційну лінію між

   собою і  тваринами), відбулися зміни в  основних поглядах „психології

   поведінки”. На зміну класичним поглядам  Уотсона прийшли підкріплені  новими

   експериментами  погляди необіхевіористів, яким  все-таки довелося ввести у

   класичну  формулу „чорний ящик” суто  внутрішню детермінанту поведінки.  Тому

   поведінка  стала пояснюватись як реакція,  що опосередкована як зовнішнім

   подразником,  так і внутрішніми властивостями  організму. На мою думку, це  в

   значній мірі було викликано експериментами на латентне навчання, згідно з

   результатом  яких непідкріплене проходження  лабіринту сприяло швидкому

   навчанню  в умовах необхідності. Суть цих  опитів добре викладена Е.Толменом

   [11]. Подальші  зміни в біхевіоризмі дозволили навіть ввести „основні

   інстинкти”. Так, У.Мак-Даугалл зумів навіть  знайти 18 природжених

   інстинктів, які однаково властиві і людині  і тварині, і тепер поведінка

   могла трактуватися  навіть як імпульсивна. До того  ж нове поняття „енергії

   інстинкту” давало можливість варіювати кількісні характеристики зовнішніх

   і внутрішніх  активаторів поведінки. Але подальшого  розвитку цей напрямок

   не отримав. 

   Так, біхевіоризм  в своєму розвитку так і  не дав чіткого визначення  мотиву

   і його  місця в психіці, бо не зміг знайти можливостей об\\\'єктивного

   вивчення  активації поведінки, але розробки  надзвичайно стали у пригоді

   подальшому  розвитку психології. 

              1.3 Трактування мотиву в гуманістичній   психології. 

   В контексті  „мотив і гуманістична психологія” насамперед спадає на думку

   А.Маслоу, як  найвідоміший спеціаліст з ієрархії  потреб. Гуманістична

   психологія, під впливом модного на той  час екзистенціалізму, зверталась

   насамперед  до здорових особистостей, і своєю  первинною задачею бачила не

   пояснення  психічних процесів, а розвиток  особистості. Особливу цікавість

   становить  твердження А.Маслоу [5] про „метапатологію”  - патологію людей з

   Б-цінностями, яка може походити „от постоянного  проживания среди лжецов и

   потери  доверия к людям”. Це свідчить  про науковість підходу А.Маслоу  до

   психології  взагалі і до категорії „мотив”  в частковості. 

   Ще можна  звернути увагу на Г.У.Олпорта,  який вважав, що доросла людина  є

   функціонально  автономною, незалежною від потреб організму, здебільшого

   свідомою, високоіндивідуальною. З цієї безумовно  ідеалістичної точки зору

   він вважав, що мотиви у людини тільки  свідомі, причини всіх дій їй

   зрозумілі,  поведінка ретельно спланована, наслідки всіх дій ясні. В своїй

  диспозиційній теорії особистості Олпорт відштовхувався від думки, що

   диспозиції  в своїй єдності (пропріум) активують  і спрямовують діяльність

   людини  протягом життя. Активують поведінку  індивіда в його теорії

   спрямовані  в майбутнє цілі, з яких неможливо повністю виділити якісь

   ситуативно-варіативні  мотиви, відокремлені від пропріуму,  бо особистість

   знаходиться  в постійному розвитку, який і  слугує головною детермінантою

   поведінки. 

                 1.4 Погляди на мотив в когнітивній  психології. 

   Когнітивний  напрямок в психології може  похвалитися самими складними

   теоріями, бо всі прибічники цієї школи  спиралися на вивчення пізнавальних

   процесів  психіки, і в трактуванні будь-якої  категорії спирались на

   інтелект. 

   Без всякого  сумніву первинним розробником поняття мотиву з точки зору

   когнітивного  напрямку належить Л.Фестингеру. Саме його теорія когнітивного

   дисонансу  стала відправною точкою багатьох  досліджень активації поведінки,

   що надзвичайно  сприяло великій кількості нових відкриттів ефектів та

   закономірностей.  Під когнітивним дисонансом Фестингер  розумів розходження

   між двома  або більше когніціями, які становлять  з себе будь-які знання або

   переконання  у самому широкому розумінні  цих понять. Це можуть бути  і

  уявлення людини про себе і про зовнішній світ, незалежно від того, чи були

   вони інтеріорізовані,  чи продукувалися самою людиною.  Внутрішній світ

   людини, як  вважали всі представники когнітивного  напрямку, підпорядкован

   на сам  перед чіткім законам логіки, і при їх порушенні виникає дисонанс,

   що переживається  людиною як дискомфорт. Логічність  понять же викликає

   почуття  норми, до якої людина і прямує, при чому коли результати дій

   людини  співпадають з планами, то виникає  емоція задоволення. Тому і в

   теорії  когнітивного дисонансу можна  побачити трактування чіткого

   підпорядкування  поведінки принципу задоволення/незадоволення.  Але чіткого

   трактування  подібного принципу Фестингер  так і не висунув. На його  думку

   людина  прямує до консонансу, несперечливості свого внутрішнього світу, і

   активує  поведінку для встановлення когнітивної  гармонії. 

   В результаті  цих теоретичних розробок було  сформульовано декілька правил

   стосовно  когніцій і їх вплива на  поведінку людини. Якщо когніції

   суперечать поточній поведінці, то це викликає дисонанс, для редукції якого

   людина  повинна, при неможливості зміни  поведінки, змінити когніції. Таким

   чином пояснюється  зміна переконань, понять і уявлень  внаслідок дії

   зовнішніх  факторів або неузгодження когніцій, що дозволяє простежити зміну

   мотивів  діяльності. Також цікавий факт  підвищення внутрішнього значення

   окремих  дій людини під впливом прийняття  складних рішень з багатьма

   рівнозначними  можливостями. Після прийняття людиною  рішення, значення його

   для людини  підвищується, що впливає на вибір  подібного рішення в

   подальшому, бо це сприяє зниженню когнітивного  дисонансу, який виникає

   після вибору, якщо альтернативні рішення були  не менш привабливими. 

   Теорія  когнітивного дисонансу дозволила в значній мірі пояснювати

   утворення  та зміну мотивів складних  видів діяльності, до того ж  підвести

   під ці  пояснення експериментальну основу, що звичайно сприяло розвитку

   дійсно  наукових понять в психології. Але в подальшому представники

   когнітивної  школи почали надзвичайно ускладнювати  свої теорії введенням

   великої  кількості нових понять, що не  дає можливості їх адекватного

   трактування  і практичного застосування для  отримання емпіричного знання,

   хоч і  сприяло розвитку соціальної і педагогічної психології. 

            1.5 Розробка категорії мотиву  в вітчизняній психології. 

   Під тиском  комуністичної влади вся радянська  психологія була переважно

   зосереджена  на вивченні пізнавальних процесів, тому категорію „мотив”

   старалися розробляти тільки в контексті з концепцією Ф.Енгельса. Тому

   практичних  розробок в цій галузі майже  не було. Виділити можна лише

   О.М.Леонтьєва,  який визначає тільки механізми  загального розвитку

   мотивації  людини в її діяльності. Леонтьєв  визначає мотив як опредмечену

   потребу,  тому його утворення можливе  тільки після визначення предмету

   задоволення  потреби, яке в свою чергу  може виникнути тільки внаслідок

   діяльності. „До своего первого удовлетворения  потребность \\\"не знает\\\"

   своего предмета, он еще должен быть обнаружен.”[4]. До того ж він

   стверджує,  що з розвитком образа світу,  відображенням більшої кількості

   предметів,  пізнанням їх розвиваються і  потреби, а відповідно і мотиви. Ще

   для Леонтьєва  характерний різкий поділ мотивів на біологічні і соціально

   детерміновані,  при чому останнім він приділяє  значно більше значення і

   вважає  їх домінуючими у поведінці  людини, особливо коли критикує

   біхевіористичні  і гедоністичні погляди на  мотив. Також цікава його думка

  по поводу детермінації емоцій мотивами: „роль положительного или