Особливості місцевих органів влади і самоврядування в Україні

 

ЗМІСТ

 

Вступ 3

РОЗДІЛ 1. МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВИ: ПОНЯТТЯ ТА СТРУКТУРА 5

1.1. Поняття та ознаки 5

1.2. Структура механізму держав 6

1.3. Державний апарат та його співвідношення з механізмом держави 7

1.4. Поняття та ознаки державного органу 10

РОЗДІЛ 2. ВИДИ ОРГАНІВ ДЕРЖАВИ 13

2.1. Основні підходи до класифікації державних органів 13

2.2. Голова держави 15

2.3. Законодавчі органи 20

2.4. Виконавчі органи 27

2.5. Судові органи 30

РОЗДІЛ 3. МІСЦЕВІ ОРГАНИ ВЛАДИ І САМОВРЯДУВАННЯ 34

3.1. Основні моделі місцевих органів влади і самоврядування 34

3.2. Особливості місцевих органів влади і самоврядування в Україні 35

Висновок 38

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 41

 

 

Вступ

 

Для забезпечення єдності та цілісності суспільства  виникає потреба  у створенні політичної організації, основними призначеннями якої є координація дій суспільства та забезпечення її нормальної життєдіяльності. Такою організацією є держава. Також до функцій держави входить охорона суспільних інтересів, забезпечення організованості у країні в цілому, керівництва і керування суспільством здійснюючи у правових формах державну владу. Для скоординованої роботи держави створено спеціальний механізм, який представляє собою складну систему органів, установ, колективів людей, що виконують державні функції у рамках наданих їм владних повноважень. Цей механізм визначається як «механізм держави». 

Сутністю механізму держави  є розподіл владних повноважень  між органами та установами але з  іншого боку ці елементи мають перебувати у злагодженій співпраці між  собою і представляти собою єдиний апарат, який виконує реалізацію своїх функції, задля забезпечення досягнення основної мети держави — організації суспільства.

Перед державою постає велика кількість  завдань та цілей, які вона виконує безпосередньо за допомогою державного механізму. Його  злагоджена та функціональна робота сприяє організації суспільства і є актуальною темою для дослідження.

Таким чином, мета даної курсової роботи полягає в тому, щоб проаналізувавши роботу механізму держави, з’ясувати, за яких умов ця робота буде сприяти функціональній життєдіяльності суспільства.

Для досягнення мети і розкриття  теми даної курсової роботи необхідно  виконати наступні завдання:

1. дослідити поняття, ознаки та структуру механізму держави;
2. розкрити поняття державного апарату та його співвідношення з механізмом держави;
3. визначити поняття державного органу і виявити основні його ознаки;
4. проаналізувати основні підходи до класифікацій державних органів і роботи кожного з них;
5. вивчити основні моделі організації роботи місцевих органів влади і самоврядування в цілому та  безпосередньо в Україні.

Об’єктом дослідження виступає організація і координація дій  суспільства, а також контроль суспільних відносин.

Предметом моєї курсової роботи є механізм держави, а саме ієрархічна система поділу владних повноважень  між органами державної влади,  структура механізму та організація його роботи.

Структурно робота складається  зі вступу, трьох розділів, висновку, списку використаних джерел і має загальний обсяг 41 сторінка.

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВИ: ПОНЯТТЯ ТА СТРУКТУРА

 

1. Поняття та ознаки

 

Механізм держави — це сукупність державних органів, установ, підприємств  та інших державних інституцій, за посередництвом яких практично здійснюються завдання й функції держави.

Механізм держави має розглядатися не як проста сукупність складових  його елементів (державних органів, організацій, установ), а як система  цих елементів, функціонально сумісних, узгоджених між собою і системою в цілому, котрі перебувають у  постійному відновленні з Метою  підтримання своєї основної функції  — управління. [4]

Приведено визначення дозволяє виділити наступні характерні ознаки механізму  держави:

1. Це цілісна ієрархічна система,  державних органів i установ Цілісність  її забезпечуються єдиними принципами  організації і діяльності державних  органів i Установ, єдиними задачами i цілями їх діяльності

2. Первинними структурними частинами  (елементами) механізму е державні  органи i установи, в яких працюють державні службовці (чиновники, іноді їх називають yпpaвлiнцями). Державні органи пов'язані між собою початками субординації i координації.

3. Для забезпечення державних  владних бажань він має безпосередні  знаряддя (установи) примушення відповідні  технічному рівню кожної епохи,— озброєні загони людей, в'язниці та ін. Без них не може обійтися жодна держава

4. За допомогою механізму практично  здійснюється влада, i виконуються  функції держави.

Між функціями держави i його механізмом зв'язок прямий i нерозривний. Внаслідок  того, що механізм якраз i створюється  для виконання функцій держави, останнім в зв’язку з цим належить визначальна роль органи держави i установи вимушені підстроюватися до його функцій, що зманюються. Якщо наприклад в суспільстві беруть верх функції, витікаючи з класових або національних суперечностей, то услід за цим неминуче вийдуть на перший, план, такі елементи механізму держави, як органи i установи насильства, примушення.

1.2. Структура механізму держав

 

Структура механізму держави складається з таких елементів:

1) державні органи — це вид державних організацій, які наділені чітко визначеними державно-владними повноваженнями та необхідними матеріально-технічними засобами для виконання конкретних завдань і функцій держави в певній сфері суспільних відносин;

2) державні підприємства — це вид державних організацій, які безпосередньо реалізують завдання і функції держави у сфері матеріального виробництва. Вони створюються на основі державної власності, мають самостійний баланс і статус юридичної особи, є суб'єктами підприємницької діяльності і несуть самостійну майнову відповідальність. До них слід віднести державні підприємства з виробництва товарів, надання послуг, торгівлі, громадського харчування тощо;

3) державні установи — це вид державних організацій, які безпосередньо реалізують завдання і функції держави у сфері нематеріального виробництва (освіта, культура, виховання, наука, охорона здоров'я, соціальне забезпечення). Вони, як правило, не є прибутковими і функціонують за рахунок коштів державного бюджету. До них слід віднести державні дошкільні дитячі установи, школи, вищі навчальні заклади, лікарні, санаторії тощо. Державні підприємства і державні установи відрізняються від державних органів низкою ознак, а саме:

- не мають державно-владних повноважень, тобто не є носіями державної влади;

- безпосередньо створюють матеріальні та духовні блага;

- мають специфічну організаційну структуру, тобто є трудовими колективами робітників та службовців на чолі з призначеним державним органом керівником, який діє на засадах єдиноначальності;

- мають чітко визначене коло повноважень, тобто адміністрація здійснює свої управлінські функції виключно у сфері своєї діяльності, у межах свого підприємства або установи і виступає від його імені, а не від імені держави;

- керуються у своїй діяльності власним статутом відповідно до чинного законодавства.

Незважаючи на те, що державні підприємства і державні установи відрізняються від державних органів, їх не слід протиставляти одне одному, оскільки всі вони належать до системи державних організацій.

 

1.3. Державний апарат та його співвідношення з механізмом держави

 

Унаслідок змін, що відбуваються в  суспільному житті, виникають нові і відмирають застарілі структури державного апарата. Однак в усі історичні епохи державний апарат виступає основним організуючим початком політичної системи суспільства.

У будь-якій країні сформований державний  апарат виступає як єдина цілісна  система. Вона розпадається на ряд приватних  систем. У якості останніх виступають однорідні за своїми функціями, внутрішній будівлі, безпосереднім цілям, видам  виконуваної діяльності різні державні органи.

Апарат держави — це система державних органів, уповноважених здійснювати державну владу та управління по виконанню завдань і функцій держави. [2]

Під структурою апарата держави  розуміється його внутрішня будова, порядок розташування складових  ланок апарата, їхнє співвідношення. Структура завжди вказує на те, з  чого складається державний апарат, яка субординація його складових  частин, які принципи його організації  і функціонування.

 

Апарат держави характеризується наступними ознаками:

- створюються і функціонують на основі єдиних принципів організації та функціонування;

- наділені спеціальними державно-владними повноваженнями;

- поділені на відокремлені ланки та підрозділи відповідно до принципу розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову;

- наявність у державному апараті державних службовців, які на професійній основі здійснюють свої повноваження від імені держави;

- наділені матеріально-технічними та організаційними засобами, що забезпечують реалізацію їх повноважень;

- наявність нормативно закріпленої структури та законодавчо визначених повноважень (компетенції);

- функціонування державних органів здійснюється у межах і в порядку, встановлених чинним законодавством, тобто в певних правових формах.

Єдність системи державних органів забезпечується за допомогою системи принципів. Саме вони забезпечують основу організації та функціонування державного апарату, мають динамічний характер, створюються чи змінюються відповідно до потреб суспільного розвитку та етапу функціонування держави і, як правило, закріплюються конституційно.

До основних принципів організації  та діяльності державного апарату слід віднести:

1) демократизм. Цей принцип передбачає  широке залучення населення до  активної участі у формуванні та організації діяльності

державного апарату, створення  рівних умов участі громадян в управлінні державою з урахуванням особистих якостей кожного;

2) гуманізм (пріоритет прав і свобод людини). Цей принцип передбачає конституційне закріплення прав і свобод людини, яка є найвищою цінністю суспільства та держави. Визначення у діяльності державних структур верховенства інтересів, прав і свобод людини. Закріплення засобів відповідальності владних структур держави та їх посадових осіб за порушення конституційно закріплених прав і свобод людини і громадянина;

3) законність. Цей принцип передбачає функціонування лише тих владних державних органів, які передбачені конституцією і у межах, визначених чинним законодавством. їх діяльність спрямована на виконання конституції, законів та єдиним застосуванням нормативно-правових актів на всій території держави;

4) єдність і розподіл влади. Цей принцип зумовлює належність державної влади народу та передбачає її розподіл на законодавчу, виконавчу та судову. Поділ влади має глибокий демократичний зміст, оскільки він спрямований, згідно з концепцією Ш. Монтеск'є, на недопущення концентрації державної влади в руках однієї людини, органу або класу, пов'язаного з цим можливого свавілля, а також на забезпечення політичної свободи людини і громадянина. Тобто без розподілу влади демократії бути не може.

За парламентсько-президентської форми правління президент, за наявності  певних, передбачених Конституцією України  умов має право розпустити парламент  і, навпаки, парламент теж за відповідних  умов — усунути президента з посади у порядку імпічменту.

5) верховенство права. Цей принцип передбачає його конституційне закріплення та виражається у праві кожного громадянина оскаржити у судовому порядку будь-яке рішення державних органів, відшкодуванні шкоди, заподіяної їм незаконними діями посадових осіб;

6) професіоналізм. Цей принцип визначає необхідність реалізації владних повноважень на професійній основі, наявність комплексу спеціальних знань суб'єктів владних відносин та можливість їх оптимального застосування для досягнення поставленої мети. У державних органах створюються сприятливі умови для добору і розстановки високопрофесійних службовців. Від того, якими засобами (анкетування, співбесіда, тестування, екзаменування) і відповідні до яких критеріїв здійснюється добір претендентів на посаду, залежить ефективність діяльності державного апарату.

Під «державним апаратом» розуміється  система органів, які безпосередньо  здійснюють управлінську діяльність і  наділені для цього державно-владними повноваженнями. Поняття «механізм  держави» охоплює державні підприємства і державні установи, що під керівництвом апарату держави практично здійснюють функції держави у сфері виробничої діяльності, пов'язаної зі створенням матеріальних і нематеріальних цінностей держави.

1.4. Поняття та ознаки державного органу

 

Первинним елементом структури  державного механізму є орган  держави. Від чіткості виконання повноважень, наділених органу і рівня його розвитку залежить ефективність діяльності державного апарату.

Орган держави — це структурний  елемент механізму держави, створений державою чи обраний безпосередньо народом колектив державних службовців (або один державний службовець), які наділені державно-владними повноваженнями та необхідними матеріально-технічними засобами для виконання завдань і функцій держави. [2]

Розкриття поняття, ознак даного органу дозволяє глибше пізнати механізм держави  загалом.

1. Хоч орган держави i володіє певною самостійністю, більш автономно, він служить частиною єдиного механізму держави, поміщається в державній машині i міцно пов'язаний з іншими її частинами.

2. Орган держави складається  з державних службовців, які знаходяться  в особливих правовідносинах  між собою i органом. Вони абстраговані  від сімейних, цивільних i інших  відносин, що не мають зв'язку  з державною службою, є офіційними.

Положення, права і обов’язки  державних службовців визначаються законом i забезпечують їх правовий статус. Об’єм i порядок користування ними владної правомочності встановлюються також законом i конкретизуються  в посадових інструкціях, штатних  розкладах i ін.

До числа державних службовців відносяться i посадові особи, які володіють  владними повноваженнями, видають правові  акти, самостійно проводять їх в  життя.

Службовця держави безпосередньо  матеріальних благ не проводять, тому зміст їх покладається на cycпільство. Вони отримують заробітну плату  в державному органі згідно з посадою, що виконується.

3. Органи держави мають внутрішню  будову (структуру). Вони складаються  з підрозділів. скріплених єдністю  цілей, ради досягнення яких  освічені, i дисципліною, яку всі  службовці. зобов'язані дотримувати.

4. Найважливішою ознакою органу  держави е наявність у нього  компетенції - владної правомочності  сукупності прав i обов'язків певного змісту i об'єму. Компетенція зумовлена предметом ведення, тобто конкретними задачами i функціями, які вирішує i виконує державний орган. Компетенція звичайно юридично закріплена (в конституції або поточному законодавстві). Реалізація органом держави своєї компетенції — це не тільки його вдачі, але i обов'язок.

5. Згідно з своєю компетенцію  орган держави володіє владними  повноваженнями, які виражаються:

а) в можливості видавати обов'язкові до виконання правові акти. Ці акти можуть бути нормативними або індивідуально-визначеними (акти застосування норм права).

б) В Забезпеченні виконання правових актів органів держави шляхом застосування різних методів, в тому числі методів примушення.

6. Для здійснення своєї компетенції  орган держави наділяться необхідною  матеріальною базою, має фінансові  кошти, свій рахунок в банку,  джерело фінансування (з бюджету).

7. Hapeштi, орган держави активно бере участь в реалізації функцій держави, використовуючи для цього відповідні форми i методи.

Розглянувши головні ознаки та структуру  механізму держави робимо висновок, що первинними елементами механізму  є органи підприємства і установи. Різні державні органи об’єднуючись утворюють державний апарат  та інші державні інститути.

Побудова і функціонування механізму  держави здійснюється на основі визначених принципів, що мають об'єктивний характер. Їхній всебічний облік як при  утворенні державних органів, так  і в процесі їхнього функціонування дозволяє забезпечити максимальну  ефективність державного керування  суспільством.

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. ВИДИ ОРГАНІВ ДЕРЖАВИ

2.1. Основні підходи до класифікації державних органів

 

Державні органи можуть бути класифіковані за різними критеріями. Залежно від способу утворення, часом функціонування тощо, розрізняють такі види органів держави:

1) за місцем у системі державного апарату:

- первинні, що формуються безпосередньо народом як джерелом влади і мають представницький характер;

- вторинні, що формуються первинними органами, походять від них і підзвітні їм;

2) за способом утворення:

- виборні, які обираються населенням чи представницькими органами;

- призначувані, що призначаються главою держави чи вищестоящими органами;

- успадковані, які передаються монархом у спадщину;

3) за часом функціонування:

- постійні, які створюються без обмеження строку дії для виконання основних завдань держави;

- тимчасові, які створюються для вирішення невідкладних завдань, викликаних надзвичайними обставинами;

4) за способом прийняття рішень:

- одноособові, в яких рішення приймаються керівником особисто, який несе за нього персональну відповідальність;

- колегіальні, в яких рішення приймаються після обговорення шляхом голосування (простою чи кваліфікованою більшістю голосів);

5) за територіальними межами діяльності:

- центральні, рішення яких поширюються на всю територію та населення держави;

- федеральні (характерно для федеративної держави), рішення яких поширюються на її суб'єктів;

- місцеві, рішення яких поширюються на певну адміністративно-територіальну одиницю;

6) за змістом, напрямом діяльності:

- законодавчі органи, які мають представницький характер та правотворчі функції;

- виконавчі органи, які здійснюють виконавчо-розпорядчі функції;

- судові органи, які мають незалежний характер, підкоряються лише закону і здійснюють функції правосуддя;

- контрольно-наглядові органи, які здійснюють контрольно-наглядові функції; [4]

До системи державних органів  України належать:

1) орган законодавчої влади — Верховна Рада України;

2) глава держави — Президент України;

3) органи виконавчої влади, що поділяються на:

- вищі (Кабінет Міністрів України);

- центральні (міністерства, державні комітети, центральні — органи виконавчої влади зі спеціальним статусом);

- місцеві (обласні, районні, міст Києва і Севастополя державні адміністрації, голови місцевих державних адміністрацій, відділи і управління обласних і районних державних адміністрацій, адміністрація державних підприємств, установ);

4) органи судової влади — Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції;

5) органи місцевого самоврядування, до яких входять:

- сільська, селищна, міська рада;

- сільський, селищний, міський голова;

- виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

- районні й обласні ради;

- органи самоорганізації населення;

6) контрольно-наглядові органи, до яких належать:

- Генеральна прокуратура та її органи на місцях;

- податкові адміністрації, санітарні, контрольно-ревізійні та інші державні інспекції.

Як зазначалось вище, один із найважливіших  принципів організації і діяльності державного апарату є принципи розподілу влади. Відповідно до нього передбачається, що для чіткого функціонування держави в ній мають існувати, незалежно одна від одної, законодавча, виконавча та судова влада. У теперішній час за вказаним принципом побудовані конституції багатьох держав. [2]

2.2. Голова держави

 

Владоутворююче джерело  держави  – народ, незалежно від поділу влад та три гілки. Виникає потреба  в урегулюванні та узгодженні функціонування гілок влади на користь інтересів  народу. Таким регулятором і виступає голова держави.

Глава держави — це конституційний орган і одночасно вищий посадовець держави, що представляє державу зовні й усередині країни, символ державності народу.

Глава держави відповідно до конституцій різних країн розглядається як:

1) невід'ємна складова частина парламенту, тобто законодавчої влади, оскільки без його підпису закон є недійсним (монарх у Великій Британії, президент в Індії);

2) глава виконавчої влади і одночасно глава держави (Єгипет, СІЛА);

3) особа, яка є тільки главою держави і не входить до будь-якої гілки влади (Німеччина, Італія).

Залежно від форми правління, державного режиму глава держави може бути номінальним главою (імператор Японії, президент Індії), оскільки свої повноваження він здійснює за вказівками уряду, або реальним главою (король Марокко, президент СІЛА).

Глава держави буває одноосібним і колегіальним. У більшості сучасних держав діє одноосібний глава держави, це монарх у монархіях або президент у республіках. Колегіальний глава держави — це звичайно постійно діючий орган парламенту, ним обираний. Такою є Державна рада на Кубі, де немає президента, а главою держави є Голова Державної ради. У Швейцарії повноваження глави держави здійснює Федеральна Рада, що виконує одночасно функції уряду. Голову Федеральної Ради називають президентом, але істотних повноважень він не має. В Ірані повноваження глави держави розділені між керівником держави, обраним особливим чином із вищих духовних осіб-мусульман, і Президентом республіки («двоголова президентура »).

У Боснії та Герцеговині роль глави  держави виконує Президія, до складу якої входять три члени — боснієць, хорват і серб. У Об'єднаних Арабських Еміратах існує «колективний монарх», у Малайзії — виборний монарх.

Глава держави має деякі загальні для всіх країн повноваження. Відносно парламенту це — скликання сесій, публікація законів, право розпуску, інколи — право вето.

Глава держави формує уряд, або формально його затверджує, має право звільняти міністрів і відправляти уряд у відставку (часто це формальний акт), призначати суддів, надавати громадянство і право притулку, укладати і ратифікувати певного роду міжнародні угоди, призначати дипломатичних представників, нагороджувати, помилувати засуджених тощо.

Здійснення цих повноважень на практиці залежить від форми правління і реального положення глави держави.

Крім того, при будь-якій формі правління одні повноваження глава держави може реалізовувати самостійно, а для здійснення інших потрібна згода або затвердження парламенту (для призначення послів у США потрібна згода Сенату) або навіть згода уряду (у парламентарній республіці).

У парламентарних республіці і монархії, у багатьох парламентарно-президентських республіках, для того, щоб діяли деякі акти президента або монарха, прем'єр-міністр повинен скріпляти їх своїм підписом (контрасигнатура).

Монарх має низку прав щодо парламенту: скликання сесій, розпуску (звичайно нижньої палати), призначення членів верхніх палат (там, де це прийнято), затвердження та публікації законів. Він призначає (або затверджує) главу уряду та міністрів, але з урахуванням думки парламентської більшості. Формально він вважається верховним головнокомандувачем і представляє країну в міжнародних відносинах. Але фактично ці повноваження здійснюються урядом (або відповідним міністром).

Роль монарха в різних країнах різна: так, в абсолютній монархії він має необмежену владу, а посаду прем'єр-міністра посідає, як правило, найближчий родич монарха, в дуалістичній монархії він сам підбирає та призначає міністрів, реально очолюючи уряд, в парламентарній — царює, але не править.

У більшості країн главою держави є президент, який обирається або населенням, або парламентом, або шляхом особливої виборчої процедури.

Президент приймає іноземних дипломатичних представників, призначає послів до інших держав, у ряді країн ратифікує (затверджує) міжнародні договори та угоди, є верховним головнокомандувачем збройними силами. У деяких країнах президент має право розпускати парламент, відмовити у схваленні закону, передати його на повторний розгляд парламенту.

У парламентарних і президентських республіках роль і повноваження президента далеко не однакові. У президентській республіці він здійснює повноваження самостійно, в парламентарній — за порадою уряду, в змішаних діє самостійно, але при рішенні деяких питань зв'язаний парламентом.

У парламентарних республіках президент є малоактивною фігурою у внутрішніх справах, він затулений главою уряду, в руках якого зосереджена реальна влада. Наприклад, розпуск парламенту в таких державах, хоч і оформляється указом президента, здійснюється за рішенням уряду; для призначення уряду потрібна згода парламенту.

Акти президента не мають чинності без підпису глави уряду або міністра, до ведення якого належить предмет акта.

У президентських республіках президент — центральна політична фігура. Так, президент США є одночасно главою держави й уряду, відповідального перед ним, а не перед Конгресом. Тільки на вищі федеральні посади президент призначає «за порадою і з відома» Сенату. Він видає укази з різних питань державного життя.

У відповідності зі ст. 5 Конституції  Україна є республікою. Главою держави з такою формою правління є Президент. Його повноваження регламентовані Конституцію України (ст. 102), а також законом про Президента, прийнятого 5 липня 1991 р.

Президент України виступає гарантом забезпечення i дотримання прав i свобод громадян, державного суверенітету, територіальної цілісності України, дотримання її законів i Конституції. Повноваження його різноманітні. Він представляє українську державу  в міжнародних відносинах, веде переговори, укладає міжнародні договори, угоди i так далі.