Особливості набуття та припинення громадянства в Україні

ЗМІСТ

Вступ……..…………………………………………………..……....с. 3-4

Розділ 1 Поняття громадянства України

1. Загальні поняття про громадянство……………………………с. 5-7
2. Правова основа інституту громадянства………………...…...с. 8-13
3. Принципи громадянства України ..…с. 14-18
4. Види громадянського стану особи……………………..……с. 19-20

Розділ 2 Особливості набуття та припинення громадянства в Україні

1. Порядок набуття громадянства в Україні .…с. 21-24
2. Порядок припинення громадянства ….с. 25-28
3. Державні органи, які вирішують питання громадянства

в Україні ......с. 29-31

Висновки……………………………………………………...…..с. 32-34

Список  використаних джерел…………………...……………..с. 35-36

Вступ

Громадянство України - це стійкий, необмежений в просторі правовий зв'язок особи з Українською державою, заснований на юридичному визнанні державою цієї особи громадянином України, внаслідок  чого особа і держава набувають  взаємних прав і обов'язків в обсязі, передбаченому Конституцією і законами України.

Цей зв'язок знаходить своє виявлення  в розповсюдженні на відповідну особу  суверенної влади держави незалежно  від місця її проживання - на території  держави чи за її межами.

Система конституційно-правових норм, що регулюють питання громадянства складає головний конституційно-правовий інститут - інститут громадянства. Джерелами цього інституту є:

1. Конституція України.
2. Закон України «Про громадянство України».
3. Чинні міжнародні договори України з питань громадянства.
4. Підзаконні акти.

Норми цих актів, виходячи з визнання права на громадянство як природного права людини, закріплюють принципи громадянства та регламентують порядок  набуття і припинення громадянства, повноваження органів державної  влади та інших організацій, які  беруть участь 'у вирішенні питань громадянства та порядок їх вирішення.

Актуальність обраної теми полягає в тому, що в 2001-му році відбулись значні зміні в законодавстві України з питань громадянства. Ці зміни потребують ретельного дослідження.

Предметом даної теми є громадянство України, об'єкт - суспільні відносини, що склалися в процесі реалізації громадянства України.

Тема даної курсової роботи - «Громадянство  України. Принципи і правове регулювання».

Мета написання даної роботи полягає в дослідженні питань, пов'язаних з поняттям, сутністю, принципами та підставами набуття та припинення громадянства України.

Основними завданнями при написанні роботи стали:

1. підбір та аналіз нормативних та наукових джерел, присвячених питанням громадянства України;
2. узагальнення отриманих даних;
3.      оформлення результатів дослідження у вигляді дійсної курсової роботи.

РОЗДІЛ 1. Поняття громадянства України

1.1.   Загальні поняття про громадянство

Законодавством про громадянство України визначено його як «постійний правовий зв'язок особи та Української  держави, що знаходить свій вияв у  взаємних правах та обов'язках».

Стійкість правового зв'язку —  одна з характерних рис громадянства України. У той же час, чому не можна  говорити про відсутність постійного правового зв'язку українців за походженням  і української держави, незалежно  від громадянства і постійного місця  проживання, тобто зв'язку за етнічною, а не громадянською ознакою? Те, що в Україні українці є титульним  етносом, що етнічні українці, які  постійно проживають за кордоном, є  там представниками національної меншини, говорить тільки на користь того, що й ті й інші все одно залишаються  українцями за походженням, носіями  української культури, що відбивається на їх свідомості і виявляється у  вигляді єдиного менталітету  — українського. Постає питання, який же зв'язок між особою і державою є міцнішим: юридичний чи етнічний (духовний)?

Історично склалося, так що Україна  є державою з поліетнічним складом  населення. Громадянами її є представники багатьох націй і народностей  — носії самобутніх культур. Між  ними і українською державою завжди існує стійкий правовий зв'язок, але, на жаль, не завжди такий стійкий  як духовний.

Цей зв'язок має односторонній характер: українська держава зобов'язана  піклуватися про національно-культурні  й мовні особливості українців, які проживають за кордоном [7]. Звичайно, йдеться не про громадян України  усіх національностей, а про етнічних українців. Україна вправі підтримати чи не підтримати рішення міжнародної  спільноти про накладання санкцій  на країну, в якій утискуються національно-культурні  й мовні потреби представників  національних меншин будь-якої з національностей, що є нацменшинами і в Україні. Однак ініціювати міжнародно-правову  відповідальність країн, в яких утискуються  національно-культурні й мовні  потреби українців, українська держава  зобов'язана. Отже, у цьому аспекті  українці мають, більш привілейоване становище порівняно з представниками інших націй, що мешкають на території України.

Корінні народи у кількісному показнику  також є національними меншинами, проте, на мою думку, для них територія  України, на відміну від останніх, є єдиною історичною батьківщиною (якщо так можна сказати після «великого переселення народів») і постійним місцем проживання більшості їх представників. Це стосується як кримчаків, караїмів, так і деяких інших національностей, які досить тривалий історичний час є близькими сусідами українців у їх співіснуванні у межах території теперішньої України [14, с. 8].

Українська держава ніколи не пропагувала  гасла: «Україна для українців», і  це допомагало утримувати рівновагу  міжетнічних відносин на її території. Але жодна з людських спільнот, які є носіями національної самосвідомості, у разі якщо їх рідна держава принижує вагомість їхніх інтересів, буде почувати себе, м'яко кажучи, притисненими. Це є передумовою міжнаціональних  конфліктів. Тому для того, щоб зберегти громадський мир у майбутньому, вважаємо за доцільне переглянути конституційне  законодавство і урівняти у правах етнічних українців та представників  інших корінних народів України, вклавши в обов'язок Української  держави дбати про задоволення  національно-культурних потреб усіх корінних народів України, які проживають за межами держави і об'єднані у  національно-культурні осередки. Це буде суттєвим кроком у напряму налагодження миру і злагоди в Україні, бо дозволить  більшій категорії людей почувати себе захищеними.

Окрема мова про представників  тих національностей, які також  не мають своєї державності, але  знаходяться у своїй меншості на території України, порівняно  з тими, що проживають за її межами. Це такі спільноти, як роми, чуваші та інші. Відповідно до Конституції України  на території Української держави  культурні права усіх національних меншин, як, до речі, і корінних народів, захищені [7]. Контроль за задоволенням їх національно-культурних і мовних потреб за межами держави, а також  ініціювання про притягнення (у  відповідних випадках) держав до міжнародно-правової відповідальності Українською державою, на жаль, не можливий ні фізично, ні юридичне. Фізично — тому, що в Україні не вистачить матеріальних ресурсів, щоб піклуватися про знедолених за кордоном і при цьому давити силою державного суверенітету на країн-порушників, а юридично — тому, що, по-перше, у міжнародно-звичаєвому праві допускається втручання у внутрішні справи, а саме: етнополітику держав — тільки для захисту етнокультурних та мовних інтересів представників тих національностей, які держави разом вважають корінними держави-подавача клопотання. А, по-друге, нагляд за дотриманням прав та свобод представників будь-яких національностей у країнах світу входить до функціональних обов'язків, в першу чергу ООН, а також багатьох інших регіональних міжнародних організацій.

Виходячи з вищезазначеного, можна  дійти висновку, що зв'язок між державою і українською національною спільнотою, яка мешкає за кордоном, є навіть більш міцним, ніж такий зв'язок, як громадянство, оскільки в переважній більшості він зберігається і  у разі розірвання громадянського зв'язку. Хочеться вірити, що з'явиться такий  же міцний зв'язок у української  держави з іншими її корінними  народами. Для цього необхідно  більше уваги приділяти саме етнічному  зв'язку держави і особи та вважати  його первинним, і тому пріоритетним щодо громадянства.

Таким чином, народ України —  це не тільки громадяни України усіх національностей, а й особи без  громадянства, а також іноземні громадяни, що мають національну самосвідомість і належать до категорії титульного етносу України чи до представників  інших її корінних народів. Знову  ж постає питання про доцільність  єдиного громадянства в Україні.

Громадянство — справа добровільна  і тому, вважаю, як кількісний, так  і якісний показник осіб, що отримають  додатково громадянство України, буде достатньо вагомим, тому і вона від  цього більше виграє (бо громадянство — це не тільки права, а й обов'язки) та розшириться сфера свобод зазначених осіб.

1.2. Правова  основа інституту громадянства

18 січня 2001 року Верховна Рада  України прийняла у новій редакції  Закон України "Про громадянство  України". Він гарантує одне  з невід'ємних природних прав  людини — бути громадянином  Української держави.

Інститут  громадянства має визначальне значення як для активного процесу державотворення, так і для визначення правового  статусу осіб, що проживають в Україні.

Перш  ніж висвітити, які саме зміни  було внесено в нову редакцію Закону про громадянство України, слід для  наочності зробити невеличкий екскурс  у зовсім недавню історію його законодавчого регулювання.

З прийняттям Верховною Радою УРСР 24 серпня 1991 р. "Акту проголошення незалежності України" перед Україною постало  складне завдання: у стислі строки, зумовлені припиненням існування  СРСР та його громадянства, розробити  власне законодавство, яке б на сучасному  рівні регулювало проблеми громадянства України і питання правонаступництва  у сфері громадянства в Україні.

Українська  держава обрала основоположним принципом  при вирішенні цієї проблеми так  званий "нульовий варіант".

Це означало, що громадянами України  визнавалися всі особи, які на час набрання чинності Закону України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 р.) постійно проживали  на її території [4].

Як наслідок - за цим законом громадянство України  здобули понад 50 мільйонів осіб.

Але проблеми громадянства протягом перехідного  періоду зазнавали певної еволюції, а тому об'єктивно до Закону "Про  громадянство України" не раз вносились  зміни і доповнення в 1993,1994 та 2000 роках.

Україна намагалась створювати та удосконалювати таке законодавче поле, яке б максимально  враховувало б потреби людей  у набутті її громадянства.

Проте, цей  динамізм удосконалення законодавства  з питань громадянства не дав змоги  повною мірою враховувати всі  проблеми, які народжувалися у  житті.

Істотною  вадою було те, що питання громадянства регулювалися не лише Законом "Про  громадянство України", а й іншими нормативно-правовими актами, в тому числі актами центральних органів  виконавчої влади.

Ось чому назріла нагальна потреба в удосконаленні  законодавства України з питань громадянства, враховуючи набутий вітчизняний  та зарубіжний досвід з вирішення  цих проблем.

Що ж саме трансформувалося в  нову редакцію Закону України "Про  громадянство України" від 18 січня 2001 року, який почав діяти з 1 березня 2001 р., тобто з моменту його публікування.

Найістотнішим є те, що закон про громадянство приведено у повну відповідність  з Конституцією України шляхом гарантування вимог пункту 2 статті 92, згідно з  яким громадянство має визначатися  винятково законами України [7].

У новому законі "Про громадянство України" викладено право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів  державної влади та службових  осіб з питань громадянства відповідно до вимог статті 55 Конституції України, де йдеться про те, що права і  свободи людини захищаються судом.

Переконливим свідченням демократичності  тексту редакції нового закону є визнання належності до громадянства України:

• в усіх громадян колишнього СРСР, які на час проголошення незалежності України постійно проживали на її території;
• осіб, які на час набрання чинності Законом України "Про громадянство України" від 13 листопада 1991 року проживали в Україні і не були громадянами інших держав;
• осіб, які прибули в Україну після 13.11.1991 року і яким у паспорт громадянина колишнього СРСР внесено напис "громадянин України", а також їхніх неповнолітніх дітей, що прибули в Україну разом з батьками.

В новому Законі "Про громадянство України" грунтовніше розв'язано питання  про набуття громадянства України за територіальним походженням.

Датою набуття  громадянства України є дата реєстрації набуття особою громадянства України.

Новий закон "Про громадянство України" конкретизував  умови прийняття до громадянства України, яким є:

• визнання дотримання Конституції та Законів України;

зобов'язання припинити іноземне громадянство або  неперебування в іноземному громадянстві (для осіб, які були громадянами, держав, міжнародні договори України, з якими дозволяють особам звертатись для набуття громадянства України  за умови, якщо доведуть, що .вони не є  громадянами іншої договірної сторони)

• безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років;
• отримання дозволу на постійне проживання в Україні;
• володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, доступному для спілкування;
• наявність законних джерел існування.

До громадянства України не приймається  особа, яка:

• вчинила злочин проти людства чи здійснювала геноцид;
• засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості)
• вчинила та території іншої держави діяння, яке визнано законодавством . України тяжким злочином.

Датою набуття  громадянства України є дата видання  відповідного Указу Президента України.

Датою припинення громадянства України є дата видання  відповідного Указу Президента України.

Закон передбачає умови, за яких громадянство України втрачається, це:

• якщо громадянин України, після досягнення ним повноліття, добровільно набув громадянство іншої держави;
• якщо іноземець набув громадянство України і не подає у порядку, визначеному цим законом, документ про припинення іноземного громадянства або декларацію про відмову від нього;
• якщо особа набула громадянство України внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів;
• якщо громадянин України без згоди державних органів України добровільно вступив на військову службу, на роботу в службу безпеки, правоохоронні органи, органи юстиції або органи державної влади чи органи місцевого самоврядування держави [5].

З метою  створення належних умов для організації  виконання Закону України "Про  громадянство України" був прийнятий  Указ Президента України "Питання  організації виконання Закону України "Про громадянство України"".

Цим указом затверджено нову редакцію "Положення про Комісію при  Президентові України з питань громадянства", яким уточнено її функції і повноваження, що випливають із реалізації закону.

Указом, відповідно до статті 22 Закону, затверджено "Порядок провадження  за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання  прийнятих рішень".

Згідно з Порядком заяви з питань громадянства оформляються;

• про прийняття до громадянства України та про вихід з громадянства - на ім'я Президента України;
• про оформлення набуття громадянства України особою, яка проживає на території України — на ім'я начальника Головного управління МВС України в Автономній Республіці Крим, м. Києві, Київській області, управління МВС України в області, місті Севастополі за місцем проживання особи;
• про оформлення набуття громадянства України особою, яка постійно проживає за кордоном - на ім'я керівника дипломатичного представництва чи консульської установи України за місцем постійного проживання особи.

Заяви та інші документи з питань громадянства подаються особою, яка  проживає в Україні - до районного, районного  у місті, міського управління або  відділу МВС України за місцем проживання особи.

Особою, якій надано статус біженця  в Україні чи притулок в Україні - до районного, районного у місті, міського управління або відділу  МВС України за місцем реєстрації особи.

Особою, що постійно проживає за кордоном — до дипломатичного представництва чи консульської установи України за місцем постійного проживання, особи.

Міністерству внутрішніх справ  України та Міністерству закордонних  справ України доручено затвердити нові зразки і виготовити бланки документів, що є необхідною умовою для початку  розгляду ще великої кількості заяв про прийняття та набуття громадянства за новою редакцією Закону "Про  громадянство України".

Прийняття і набрання чинності Закону України "Про громадянство України" забезпечує надійний захист національних інтересів у цій сфері і  водночас відповідає загальновизнаним основним принципам і нормам міжнародного права в галузі прав людини.

Постанова КМ N 1377 ( 1377-2003-п ) від 28.08.2003 «Про затвердження Порядку передачі дітей, які є громадянами України, на усиновлення громадянам України  та іноземцям і здійснення контролю за умовами їх проживання у сім'ях усиновителів». В ній йдеться  про те, що усиновлення здійснюється виключно в інтересах дитини та якщо єдиний або обидва батьки якої:

померли; невідомі;

позбавлені батьківських прав;

визнані в судовому порядку недієздатними, безвісно відсутніми чи оголошені померлими;

дали згоду на усиновлення в  письмовій формі;

понад шість місяців не проживають разом з дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні  та утриманні, не виявляють щодо дитини батьківської уваги і турботи.

Підкинуті (залишені) діти можуть бути передані на усиновлення у разі наявності  відповідного акта, складеного органами внутрішніх справ у   встановленому  порядку [12].

1.3. Принципи громадянства України

Принципи громадянства України - це вихідні засади, керівні засади, які одержали закріплення в законодавстві у взаємовідносинах між державою і особою.

Ці принципи знайшли втілення в  Конституції України 1996 р., у Декларації про державний суверенітет України, в Декларації прав національностей  України, в Законі «Про національні  меншини», в Законі «Про громадянство України». Вони складають цілісну  систему ідей, які є основою  законодавства про громадянство, у взаємовідносинах між Українською  державою і громадянами.

У ст. 2 Закону «Про громадянство України» встановлюється, що законодавство України  про громадянство грунтується на таких принципах:

1. єдиного громадянства;
2. запобігання виникненню випадків безгромадянства;
3. неприпустимості позбавлення громадянина України громадянства;
4. неможливості автоматичного набуття і втрати громадянства;
5. рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і часу набуття ними громадянства України;
6. збереження громадянства незалежно від місця проживання громадянина України;
7. визнання права громадянина на зміну громадянства;
8. захисту і піклування про громадян України, що перебувають за межами України;
9. невидачі громадян України іноземній державі [5].

Принцип єдиного громадянства, закріплений в ст. 4 Конституції України і у ст. 2 Закону «Про громадянство України», означає, що виключається можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць, у тому числі громадянства Автономної республіки Крим. Законодавство України не допускає існування подвійного громадянства в нашій державі. Сутність цього принципу полягає в тому, що громадянин України не може одночасно мати громадянство іншої держави. Це конституційне положення спрямоване на забезпечення єдиного правового статусу для всіх громадян України та однакового правового зв'язку кожного громадянина з державою. Не тільки безгромадянство, а й подвійне громадянство є негативним явищем. У світовій практиці в результаті колізій правових норм, що врегульовують питання громадянства, можуть виникнути ситуації, коли одна й таж особа визнається громадянином кількох держав.Для запобігання виникненню таких ситуацій держави укладають угоди, спрямовані на скорочення кількості осіб з подвійним громадянством та створення умов, які запобігали б виникненню подвійного громадянства.

Принцип запобігання виникненню випадків без громадянства, закріплений у ст. 2 Закону «Про громадянство України», означає недопустимість втрати громадянином України громадянства внаслідок колізій законодавства України із законодавством інших держав, громадянство яких бажає отримати громадянин України. Тому згідно з п. 2 ст. 9 закону особи, які є іноземцями, мають взяти зобов'язання припинити іноземне громадянство і подати документ про це, виданий уповноваженими органами відповідної держави, до органу, що прийняв документи про прийняття її до громадянства України, протягом року з моменту прийняття їх до громадянства України.

Принцип недопустимості позбавлення  громадянства України має особливе значення. Він закріплений в Конституції України, у Законі «Про громадянство України» [5] і відповідає світовим стандартам, зокрема ст. 1 Загальної декларації прав людини про те, що кожна людина має право на громадянство. У частині другій ст. 15 Декларації встановлено: «Ніхто не може бути безпідставно позбавлений громадянства або права змінити своє громадянство».

Позбавлення громадянства - розірвання громадянських зв'язків за ініціативою  держави в односторонньому порядку, що не передбачає згоди на це громадянина. Заборона конституційного законодавства  України на застосування позбавлення  громадянства випливає із права людини на громадянство, двостороннього характеру зв'язків щодо громадянства між людиною і державою, недопустимістю розірвання цих зв'язків, як однією, так і другою сторонами без взаємної згоди.

Принцип неможливості автоматичного  набуття і втрати громадянства закріплений у п. 5 ст. 2 Закону «Про громадянство України». У ньому встановлюється, що громадянство України ґрунтується на принципі неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства шляхом укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя в результаті припинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя. У ст. 19 вказуються підстави втрати громадянства України. Але воно втрачається не автоматично, тобто при настанні відповідного юридичного факту, що є підставою втрати громадянства, а з моменту видання Президентом України указу [5]. Це стосується й неможливості автоматичного придбання громадянства. Ст. 9 закону послідовно проводить принцип стійкого правового зв'язку громадянина з державою, що є суттєвою ознакою громадянства. При цьому вона виходить із положення Конвенції про громадянство заміжньої жінки (1957 р.), в якій визначається, що ні укладення шлюбу, ні розірвання шлюбу з іноземцем, ні зміна громадянства чоловіком в період шлюбу не веде до автоматичної зміни громадянства жінки. Але вона може набути громадянство чоловіка в порядку натуралізації.

Принцип рівності перед законом  громадян України незалежно від  підстав, порядку і часу набуття  ними громадянства України, закріплений у п.6 ст. 2 Закону «Про громадянство України», означає, що кожний громадянин України володіє однаковими правами, свободами і обов'язками незалежно від підстав набуття громадянства. Не має значення час його набуття. Ця норма випливає з частини першої ст. 24 Конституції України, яка закріплює основоположний принцип конституційного ладу України і світового конституціоналізму; громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Принцип збереження громадянства України  незалежно від місця проживання громадянина України, закріплений у п. 7 ст. 2 Закону «Про громадянство України», означає, що виїзд громадянина за межі території держави не означає втрати ним громадянства. Згідно з Законом «Про громадянство» від 16 квітня 1997 р. однією з підстав втрати громадянства було те, що особа, яка перебуває за межами України, не стала без поважних причин на консульський облік у термін 7 р. Сьогодні такої підстави до втрати громадянства немає.

Принцип визнання права громадянина  на зміну громадянства, закріплений у п. 4 ст. 2 Закону «Про громадянство України», означає, що громадянин має право вільно, без особливих перепон, змінити своє громадянство в порядку, встановленому законодавством. У частині першій ст.. 25 Конституції України закріплено: «Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство». Це один із основоположних конституційних принципів, який характеризує не тільки інститут громадянства, а й у цілому правовий статус особи, є відображенням демократизму конституційного ладу. Права громадянина на зміну громадянства ніхто не може позбавити. Стійкий характер правових зв'язків особи і Української держави не означає насильницького, примусового утримання в громадянстві. Це б обмежувало її свободу і суперечило тенденції демократизації суспільних відносин.

Принцип захисту і піклування про  громадян України, що перебувають за межами України, закріплений у частині третій ст. 25 Конституції в положенні: «Україна гарантує піклування та захист своїх громадян, які перебувають за її межами». Це зобов'язує дипломатичні представництва і консульські установи України, посадових осіб вживати необхідних заходів для забезпечення прав українських громадян, які перебувають за кордоном, користуватися у повному обсязі правами, наданими законодавством країни перебування, міжнародними договорами, учасниками яких є Україна і держави перебування громадянина.

Принцип невидачі громадян України  іноземній державі випливає із положення частини другої ст. 25 Конституції про те, що: «Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданій іншій державі». Із цього принципу є винятки, які випливають із міжнародних зобов'язань України. Обмеження щодо невидачі державою своїх громадян іншим державам містяться у нормах кримінального права. Відповідно до законодавства України громадянин України, який учинив злочин за межами України, підлягає кримінальній відповідальності за Кримінальним кодексом України. Але це не означає, що цей громадянин не може бути притягнутий до відповідальності за місцем учинення злочинів, тобто за кордоном [11, с.230].