Особливості розвитку мислення молодшого школяра

Міністерство освіти і науки України

Кіровоградський державний педагогічний університет

імені Володимира Винниченка

Курсова робота з психології на тему:

« Особливості розвитку мислення молодшого  школяра » 

студентки  22 групи

Богданової  Аліси  Олегівни

психолого-педагогічного  факультету

спеціальності: «Початкове навчання»

спеціалізації: «Практична психологія»

( заочна  форма навчання )

Керівник  курсової роботи:

Калашнікова  Л. В. 
 
 

                                   1. Допущено до захисту

                               ____________Керівник _________ Калашнікова   Л. В.

                              2. Оцінка захисту: ________________

  ____________ Члени комісії ________   _____________ 

м. Кіровоград 2011 р. 
 

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………….3-4

Розділ  І. Теоретичний огляд  проблеми теми: особливості мислення молодшого школяра, його види, аналіз психоло-педагогічної літератури.

1.1. Феномен  мислення в психолого-педагогічній  літературі……………….5-8

1.2. Характеристика  видів мислення, розумових операцій………………....8-14

1.3. Особливості  мислення молодшого школяра…………………………..14-19

Розділ  ІІ . Експериментальна частина.

2.1. Дослідження  впливу навчання на розвиток мислення учнів молодших класів………………………………………………………………...………..19-21

2.2. Характеристика  культури мислення молодшого  школяра………..….21-29

2.3. Аналіз  методів і методик вивчення  мислення учнів молодших класів…………………………………………………………………...……..30-32

2.4. Висновок………………………………………………………………..33

Розділ  ІІІ. Формуюча частина

3.1. Завдання  на розвиток логічного мислення………………………….34-35

3.2. Завдання  для розвитку образного мислення………………………..35-36

3.3. Завдання  для розвитку наочно-дійового  мислення………………….36-37

3.4. Завдання на розвиток евристичного мислення……………………..37-38

Висновки………………………...……………………………………………39-40

Список використаної літератури……………………………………………41-42

Додатки……………………………………………………………………….43-46 
 
 
 
 

                                                            Вступ

    Великої актуальності на сучасному етапі розбудови та розвитку нашої держави набувають проблеми формування творчої , всебічно розвиненої особистості. Одним з основних завдань української школи є виховання творчої особистості учня. Підвищення інтелектуального потенціалу нації і розвиток творчої особистості є однією з найактуальніших цілей освіти. Для цього мають бути створені максимально сприятливі умови для прояву та розвитку здібностей і таланту дитини, для самовизначення і самореалізації.

    Навчально-виховний процес у сучасній школі повинен  ґрунтуватись на фундаментальних дослідженнях вітчизняних та зарубіжних педагогів  і психологів. Це роботи з психології творчості (С.Рубінштейн, Я.Понамарьов, В.Кедров, В.Моляко), загальних та спеціальних  здібностей (Н.Лейтес, Б.Теплов, Г.Костюк, К.Тарасова), з психології та психофізіології  індивідуальних розбіжностей та здібностей (В.Небіліцин, В.Мерін, В.Русалов).

    Але накопичений теоретичний матеріал у психології не був повністю використаний для постановки та вирішення проблем розвитку мислення дітей молодшого шкільного віку.

    У сучасній школі недостатньо йде  розвиток психічних якостей дитини, а особливо мислення, зокрема,  творчого мислення . Учителі не завжди вміють раціонально, цікаво та правильно організувати діяльність учнів; негативно ставляться до завдань творчого характеру, які мають на меті розвиток творчого мислення школярів.

    Особливо  актуальним для вчителів початкових класів є відповідна організація  навчальної діяльності учнів і формування їх вміння вчитися.

    Без уміння творчо мислити жодна технологія навчання не буде ефективною. Про це слід пам’ятати при створені системи  навчання в початковій ланці освіти. На це  потрібно звернути особливу увагу.

    Тож  вчителям початкових класів потрібно ретельно підбирати  методи та засоби навчання, щоб як найкраще розвивати  мислення молодших школярів. Це найрізноманітніші  ігри ( інтелектуальні, творчі, логічні та інші), вправи, проблемні ситуації, які спонукають дитину мислити , шукати шляхи розв язання цієї ситуації.

    Мета дослідження: теоретично обгрунтувати і дослідити  особливості   розвитку мислення молодшого школяра.

      Об’єкт дослідження: характеристика процесу мислення, види мислення дітей молодшого шкільного віку.

     Предмет дослідження: особливості мислення дітей молодшого шкільного віку.

   Завдання дослідження:

    1. Охарактеризувати процес мислення та його види.

    2. Аналізувати особливости розвитку мислення молодшого школяра.

    3. Дослідити, як впливає навчання на розвиток мислення молодшого школяра.

    4.Охарактеризувати культуру мислення молодшого школяра та аналізувати методи і методики його дослідження.

    Практичне значення дослідження полягає у тому, що процес мислення на даний момент не досконало досліджений і потребує ретельного дослідження. А саме процес мислення в молодшому шкільному віці відіграє велику роль, оскільки закладає основи інтелектуального розвитку дитини. Тому необхідно приділяти достатню увагу розвитку мислення у дитини. 
 
 
 
 
 
 

   Розділ  І. Теоретичний огляд  теми: особливості  мислення молодшого  школяра, його види, аналіз психолого-педагогічної літератури. 

1.1. Феномен мислення  в психолого-педагогічній  літературі.

    До найважчих і найменш досліджених проблем психології належить вивчення мислення.

    Що таке мислення і яка його роль в пізнанні, праці, житті цікавило людство з давніх пір. Вже в період античності у філософії виникло розмежування органів почуття (відчуття) і діяльності мислення. З тих пір проблема мислення перебуває в полі зору вчених.

    Активно психологічні дослідження мислення ведуться вже починаючи з XVII століття. В цей час і протягом наступного досить тривалого періоду історії психології мислення фактично ототожнювалося з логікою, а як єдиний його вид, що підлягає вивченню, розглядалося понятійне теоретичне мислення.

    Сама здатність до мислення вважалася природженою, а мислення, як правило, розглядалося поза розвитком.

   Мислення в асоціативній емпіричній психології у всіх його проявах зводилося до асоціацій, зв'язків слідів минулого і вражень, отриманих від теперішнього досвіду. Один з основоположників асоціативної психології А. Бен відводив асоціаціям за схожістю основну роль у мисленні.

    Р. Еббінгауз, Р. Мюллер, Т. Циген  визначні представники експериментальної психології того часу  вважали, що універсальними законами є закони асоціації. Так, поняття, думки, висновки характеризуються як асоціації уявлень. Репродукція ідей стала наріжним каменем асоціативної теорії мислення. Саме мислення стало називатися репродуктивним.     Мислення розглядалося нерідко як похідна функція від інших психічних функцій: пам'яті, уваги.[4, с.3-6]

    В біхевіоризмі мислення розглядалося як процес формування складних зв'язків між стимулами і реакціями, становлення практичних умінь і навичок, пов'язаних з вирішенням задач. Завдяки біхевіоризму до сфери психологічних досліджень увійшло практичне мислення .

    Великий вплив на дослідження мислення зробили роботи школи гештальтпсихології. У роботах В. Келера, М. Вертгеймера, К. Дункера мислення розглядається як раптове, непідготовлене колишнім досвідом і знаннями "розуміння" ситуації. Діяльність мислення полягала, на їх думку, в тому, що окремі частини проблемної ситуації переконструюються; утворюється нове "ціле", новий "гештальт". Саме ж переконструювання відбувається завдяки раптовому охопленню "інсайту" .

   Певні заслуги у вирішенні проблем психології мислення є й у психоаналізу. Вони пов'язані із залученням уваги до несвідомих форм мислення, а також до вивчення залежності мислення від мотивів і потреб людини.

   У вітчизняній психологічній науці, заснованій на вченні про діяльнісну природу психіки людини, мислення отримало нове пояснення. Його стали розуміти як особливий вид пізнавальної діяльності. Через введення в психологію мислення категорії діяльності було подолане зіставлення теоретичного і практичного інтелекту, суб'єкта і об'єкта пізнання. Тим самим для конкретного дослідження відкрився новий, раніше не видимий психологами зв'язок, що існує між діяльністю і мисленням, а також між різними видами самого мислення. Вперше з'явилася можливість ставити і вирішувати питання про генезис мислення, про його формування і розвиток у дітей в результаті цілеспрямованого навчання. Мислення в теорії діяльності стали розуміти як здатність, що прижиттєво формується, до вирішення різноманітних задач і доцільного перетворення дійсності, направленого на те, щоб відкривати приховані від безпосереднього спостереження її сторони. [15, с. 220]

    Діяльнісна теорія мислення сприяла вирішенню багатьох практичних задач, пов'язаних з навчанням і розумовим розвитком дітей. На її базі були побудовані такі теорії навчання (їх же можна розглядати і як теорії розвитку мислення), як теорія П.Я. Гальперіна, теорія Л.В. Занкова, теорія В.В. Давидова.

    Мислення - це вищий ступінь пізнання людиною об'єктивної дійсності. Відчуття сприйняття дозволяють людині правильно відображати лише окремі конкретні властивості, якості предметів. Спираючись на пам'ять, вони служать як би опорою пізнавання об'єктів, будівельним матеріалом для планування поведінки і нашої діяльності. На відміну від перерахованих пізнавальних процесів мислення, виходячи за рамки чуттєвого, лежачого на поверхні, розширює межі нашого пізнання. Воно розкриває те, що безпосередньо в сприйнятті не дано.

    "Мислення можна визначити,  на думку А.В. Брушлінського,  як нерозривно зв'язаний психічний процес самостійного шукання і відкриття суттєво нового, тобто опосередкованого узагальненого відображення діяльності в ході її аналізу і синтезу, що виникає на основі практичної діяльності з чуттєвого пізнання і далеко виходить за його межі".

    У педагогічній енциклопедії  мислення пояснюють так, що це "процес пізнавальної активності людини, який характеризується узагальненим і опосередкованим відображенням предметів і явищ дійсності в їх істотних властивостях, зв'язках і відносинах" .

    Отже, мислення  це вищий, найбільш узагальнюючий і опосередкований процес відображення в людській свідомості дійсності, що встановлює зв'язки і відносини між пізнаваними об'єктами, які розкривають їх властивості і суть. [9, с. 10-18]

   В процесі мислення при взаємодії зовнішніх і внутрішніх подразників в корі головного мозку починають збуджуватися і функціонувати тимчасові нервові зв'язки, які є фізіологічними механізмами процесу мислення.         Головною    особливістю людського мислення є те, що воно здатне виявляти не тільки випадкові, одиничні, але й суттєві, необхідні зв'язки, засновані на реальних залежностях, відокремивши їх від випадкових збігів. Будь-яке мислення людини здійснюється в узагальненнях, йдучи від одиничного до загального і від загального до одиничного.

    Найповніше мислення як процес виступає при рішенні людиною будь-якого завдання. Цей шлях рішення можна розділити на чотири фази:

    1.  виникнення труднощів, суперечності, питання, проблеми;

    2.  вироблення гіпотези, пропозиції або проекту рішення задачі;

    3.  здійснення рішення;

    4.  перевірка рішення практикою і подальша оцінка.

    Успіх завдання залежить від того, наскільки правильно здійснюються розумові операції, як використовуються різні форми і види мислення .

   Підсумовуючи все це, можна сказати, що мислення є діяльністю, яка спирається на систему понять і направлена на вирішення задач, які підлягають меті і враховує умови, в яких завдання здійснюється. Для успішного виконання завдання необхідно постійно втримувати цю мету, здійснювати програму операцій, звіряти хід виконання з очікуваним результатом. На основі цього відбувається корекція неправильних ходів. [24, с. 720] 

1.2. Характеристика видів мислення, розумових операцій.

   З аналізу робіт Л.М. Веккера,  Л.С. Виготського, С.Л. Рубінштейна, Д.Б. Ельконіна, Р.С. Нємова та ін., присвячених даній проблемі, витікає, що в сучасній психології прийнята і поширена наступна дещо умовна класифікація видів мислення за такими різними підставами, як:

    1) генезис розвитку;

    2) характер вирішуваних задач;

    3) ступінь розгорнення;

    4) ступені новизни й оригінальності;

    5) засоби мислення;

    6) функції мислення і т.д.  

   За  генезисом розвитку розрізняють такі види мислення:

   1. наочно - дійове;

   2. наочно -образне;

   3. словесно -логічне;

   4. абстрактно -логічне.

   Наочно-дійове мислення – це вид мислення, що спирається на безпосереднє сприйняття предметів в процесі дій з ними. Це мислення є найбільш елементарним видом мислення, що виникає в практичній діяльності і є основою для формування складніших видів мислення.

   Наочно-образне  мислення - вид мислення, що характеризується опорою на уявлення і образи. При наочно-образному мисленні ситуація перетворюється в плані образу або уявлення.

   Словесно - логічне мислення - вид мислення, здійснюваного за допомогою логічних операцій з поняттями. При словесно-логічному мисленні, оперуючи логічними поняттями, суб'єкт може пізнавати суттєві закономірності й неспостережувані взаємозв'язки досліджуваної реальності.

   Абстрактно - логічне (відвернене) мислення - вид мислення, заснований на виділенні суттєвих властивостей і зв'язків предмета і відверненні від інших, несуттєвих.

   Наочно-дієве, наочно-образне, словесно-логічне і  абстрактно-логічне мислення є послідовними етапами розвитку мислення у філогенезі і в онтогенезі.

     За характером вирішуваних задач мислення розрізняють :

   - теоретичне;

   - практичне.

   Теоретичне  мислення - мислення на основі теоретичних міркувань і висновків, а практичне - це мислення на основі думок і висновків, яке засноване на вирішенні практичних задач.

   Теоретичне  мислення - це пізнання законів і правил. Основне завдання практичного мислення:розробка засобів практичного, перетворення дійсності, постановка мети, створення плану, проекту, схеми.

     За ступенем розгорнення мислення розрізняють :

   - аналітичне;

   - інтуїтивне.

   Аналітичне  мислення - мислення, опосередковане логікою міркувань, а не сприйняття. Це мислення розгорнене в часі, має чітко виражені етапи, представлене в свідомості самої мислячої людини. Інтуїтивне мислення  -мислення на основі безпосередніх чуттєвих сприйнять і безпосереднього відображення дій предметів і явищ об'єктивного світу. Це мислення характеризується швидкістю протікання, відсутністю чітко виражених етапів, є мінімально усвідомленим.

     За ступенем новизни й оригінальності мислення розрізняють :

   - репродуктивне;

   - продуктивне (творче).

   Репродуктивне мислення - мислення на основі образів і уявлень,

   почерпнутих з якихось певних джерел. Продуктивне мислення - мислення на основі творчої уяви.

     За засобами мислення розрізняють такі види мислення:

   - вербальне;

   - наочне.

   Наочне  мислення - мислення на основі образів і представлень предметів. Вербальне мислення - мислення, що оперує відверненими знаковими структурами.

   Встановлено, що для повноцінної розумової  роботи одним людям необхідно  бачити або уявляти предмети, інші вважають за краще оперувати відверненими знаковими структурами.

 За функціями мислення розрізняють :

   - критичне;

    - творче.

   Критичне  мислення направлене на виявлення недоліків  у думках інших людей. Творче мислення пов'язане з відкриттям принципово нового знання, з генерацією власних оригінальних ідей, а не з оцінюванням чужих думок. [8, с. 12-18]

   До  вирішення завдань мислення йде  за допомогою різноманітних операцій: порівняння, аналіз, синтез, абстракція і узагальнення.

    Порівняння - мислення зіставляє речі , явища і їх властивості, виявляючи схожість і відмінності, що приводить до класифікації.

   Аналіз  - уявне розчленовування предмету, явища або ситуації для виділення елементів, що становлять. Таким чином, ми відокремлюємо неістотні зв'язки, які дані в сприйнятті.

   Синтез  - зворотний аналізу процес, який відновлює ціле, знаходячи суттєві зв'язки і відносини.

   Аналіз  і синтез у мисленні взаємозв'язані. Аналіз без синтезу приводить  до механічного зведення цілого до суми частин, також неможливий синтез без аналізу, оскільки він повинен  відновити ціле з виділених аналізом частин. У складі мислення деяких людей спостерігається схильність у одних до аналізу, у інших до синтезу.

   Абстракція - виділення однієї якої-небудь сторони, властивості і відвернення від інших. Так, розглядаючи предмет можна виділити його колір, не помічаючи форми, або навпаки, виділити тільки форму. Починаючи з виділення окремих чуттєвих властивостей, абстракція потім переходить до виділення нечуттєвих властивостей, виражених в абстрактних поняттях.

   Узагальнення (або генералізація) - відкидання одиничних ознак при збереженні загальних, з розкриттям істотних зв'язків. Узагальнення може здійснитися шляхом порівняння, при якому виділяються загальні якості. Так, здійснюється узагальнення в елементарних формах мислення. У більш вищих формах узагальнення здійснюється через розкриття відносин, зв'язків і закономірностей. [18, с. 45-46]

   Абстракція  і узагальнення є двома взаємозв'язаними  сторонами єдиного розумового процесу, за допомогою якого думка йде  до пізнання. Пізнання здійснюється в  поняттях, думках і висновках.

   Думка є основною формою результату розумового процесу. Треба сказати, що думка  реального суб'єкта рідко є інтелектуальним актом в чистому вигляді, частіше воно насичене емоційністю. Думка є також і вольовим актом, оскільки в нім об'єкт щось затверджує або спростовує, міркування

 це  робота думки над думкою.

   Міркування  є обгрунтуванням, якщо виходячи з думки воно розкриває посилання, які зумовлюють його істинність.

   Міркування  є висновком, якщо виходячи з посилань  воно розкриває систему думок, що слідує з них.

   Таким чином, до операцій мислення відносять  порівняння, аналіз, синтез, абстракцію і узагальнення. Мислення здійснюється в поняттях і уявленнях, і головною формою протікання мислення є міркування, як робота над думкою.

   Мислення  продукт суспільного розвитку, але індивідуальний розвиток мислення, його особливості разом з тим залежать і від особливостей організму, стану головного мозку і його функціональних можливостей. Так, до індивідуальних особливостей мислення фахівці відносять якості розуму: широту мислення, самостійність мислення, швидкість, квапливість і критичність розуму.

   Широта  мислення - це здатність охопити все питання цілком, не упускаючи в той же час і необхідних для справи частковостей. Глибина мислення виражається в умінні проникати в суть складних питань. Якістю, протилежною глибині мислення, є поверховість думок, коли людина звертає увагу на дрібниці і не бачить головного.

   Самостійність мислення характеризується вмінням  людини висувати нові завдання і знаходити  шляхи їх рішення, не вдаючись до допомоги інших людей. Гнучкість думки  виражається в її свободі від  сковуючого впливу закріплених у  минулому прийомів і способів вирішення  задач, в уміннішвидко змінювати  дії при зміні обстановки.

   Швидкість розуму - здатність людини швидко розібратися в новій ситуації, обдумати і ухвалити правильне рішення.

   Квапливість розуму виявляється в тому, що людина, не подумавши всесторонньо питання, вихоплює якусь одну сторону, поспішає дати рішення, висловлює недостатньо  продумані відповіді і думки. [23, с. 20-26]

   Певна сповільненість розумової діяльності може бути зумовлена типом нервової системи  малою її рухливістю. За визначенням Айзенка: "Швидкість  розумових процесів є фундаментальним  базисом інтелектуальних відмінностей між людьми".

   Критичність розуму - вміння людини об'єктивно оцінювати свої і чужі думки, ретельно і всесторонньо перевіряти всі положення і висновки, що висуваються. До індивідуальних особливостей мислення відноситься перевага використання людиною наочно-дієвого, наочно-образного або абстрактно-логічного виду мислення.

   Як  уже наголошувалося, мислення здійснюється за законами, загальними для всіх людей, разом з тим у мисленні виявляються  вікові й індивідуальні особливості  людини. Так, психолог А.А. Смирнов відзначав, що мислення молодшого школяра  це "узагальнене, здійснюване за допомогою  слова і опосередковане наявними знаннями відображення дійсності, тісно  пов'язане з чуттєвим пізнанням світу".

   Узагальнюючи  все вище викладене, можна зазначити, що в сучасній психології прийнята і поширена наступна дещо умовна класифікація видів мислення за такими різними підставами, як: генезис розвитку; характер вирішуваних задач; ступінь розгорнення; ступені новизни та оригінальності; засоби мислення; функції мислення і т.д. До вирішення завдань мислення йде за допомогою різноманітних операцій, таких як порівняння, аналіз, синтез, абстракція та узагальнення. До індивідуальних особливостей мислення фахівці відносять такі якості розуму як: широта мислення, самостійність мислення, швидкість, квапливість і критичність розуму. Мислення здійснюється за законами, загальними для всіх людей, разом з тим у мисленні виявляються вікові і індивідуальні особливості людини. [3, с. 68] 

   1.3. Особливості мислення  молодшого школяра.

   Особливості мислення молодших школярів не можна  розглядати без урахування особливостей мислення дітей дошкільного віку. Наочно-образне мислення мають, як відомо, вже діти 5-6 років. Старші дошкільники  оперують у своїх міркуваннях  конкретними уявленнями, які виникають  у них впроцесі гри і в повсякденній життєвій практиці. У дошкільника  з'являються зачатки словесно-мовного  мислення (вони вже будують прості форми міркувань і виявляють  розуміння елементарних причинно-наслідкових залежностей).

   Отже, початкове навчання "підхоплює" і використовує ту форму мислення, яка виникла ще у дітей-дошкільників.

   Як  вже сказано, мислення включає ряд операцій, таких, як порівняння, аналіз, синтез, узагальнення і абстракція. З їх допомогою здійснюється проникнення вглиб тієї або іншої проблеми, що стоїть перед людиною, розглядаються властивості елементів, що є складовими цієї проблеми, знаходиться рішення задачі. Кожна з цих операцій у молодшому шкільному віці має свої особливості, розглянуті Б.С. Волковим:

   Аналіз: переважає практично дієвий і чуттєвий аналіз; розвиток аналізу походить від чуттєвого до комплексного і системного.