Особливості розвитку малого підприємництва в Україні

ПЛАН

Вступ 

1. Малі підприємства: сутність та принципи діяльності;

2. Роль малого підприємництва в економіці України;

3. Перспективи розвитку малого підприємництва в Україні. 

Висновки

Список  використаної літератури

Додатки 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

         ВСТУП

     Малі  підприємства – це істотна складова ринкового господарства, невід’ємний  елемент конкурентного механізму. Існування економічно ефективних малих  підприємств дає ринковій економіці  гнучкість, мобілізує фінансові  і виробничі ресурси населення, несе в собі могутній антимонопольний потенціал, слугує серйозним фактором структурної перебудови, вирішує проблему зайнятості та інші соціальні проблеми ринкового господарства.

     Сучасна теорія малого бізнесу є плодом напруженої думки не одного покоління вчених. Цю проблему досліджували: Р.Кантильйон, А.Маршал, А.Сміт, Ж-Б.Сей, С.Сімсонді, Й.Шумпетер, Ф.Хайек та інші видатні дослідники.

      Розвиток  малих підприємств безпосередньо  залежить від різноманітних законодавчих норм та врегулювань. З одного боку, підприємництво потребує особливої уваги та захисту з боку держави, з іншого – держава повинна регулювати та отримувати відповідну віддачу від бізнесу в Україні.

      Якщо  на перше місце в економічній  політиці виходить наповнення бюджету, а не стимулювання підприємницької  інвестиційної активності, то збільшується кількість податків, зростає їхній рівень. І, як наслідок, відбувається падіння виробництва, зростає безробіття, скорочується база оподаткування та зменшуються відрахування до бюджету, економіка переходить у “тінь”.

      Актуальною проблемою сучасного стану розвитку економіки України є розроблення й законодавче прийняття такої системи оподаткування взагалі та оподаткування малого бізнесу зокрема, яка б одночасно забезпечувала оптимальність як податкового навантаження на результати господарювання платників, так і податкових надходжень до бюджетів всіх рівнів.

      Усі ці обставини й обумовлюють актуальність теми, необхідність більш глибокого  вивчення проблем розвитку малого підприємництва в Україні як одного з основних напрямків господарської діяльності в умовах ринкової економіки. Цим й викликаний інтерес до даної теми.

      Метою даної роботи є аналіз факторів, що впливають на розвиток та ефективність діяльності малих підприємств; дослідження  впливу розвитку малих підприємств  на наповнення доходної частини бюджету.

      Об’єктом  нашого дослідження є процеси  розвитку малих підприємств в  Україні.

      Для досягнення мети необхідно було вирішити такі завдання:

• розкрити сутність малого підприємства, його роль і місце в національній економіці;
• здійснити аналіз розвитку малих підприємств в Україні та регіоні, а також державної підтримки малого підприємництва;
• висвітлити проблеми, що гальмують розвиток малих підприємств та розробити шляхи їх вирішення.

     1.Малі підприємства: сутність та принципи діяльності

     Відповідно  до розмірів підприємств, масштабів  їх діяльності підприємництво поділяють  на мале, середнє та велике. У світі  існують фірми-гіганти з багатомільярдними  оборотами, на яких працюють десятки  й сотні тисяч працівників. Існують і розвиваються крихітні фірми, на яких зайнято дві, три особи. Розмір підприємств залежить від виробничої функції підприємства, технологічного типу виробничого процесу, здатності швидко реагувати на зміни ринкової ситуації, на рух попиту, появу нових потреб у суспільстві тощо. Світовий досвід і практика господарювання показують, що найважливішою ознакою ринкової економіки є існування і взаємодія багатьох великих, середніх і малих підприємств, їх оптимальне співвідношення. Найбільш динамічним елементом структури народного господарства, що постійно змінюється, є мале підприємництво.

     Малими (незалежно    від    форми    власності)  визнаються підприємства,  в яких  середньооблікова  чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує п'ятдесяти  осіб,  а  обсяг валового  доходу  від реалізації продукції (робіт,  послуг) за цей період не перевищує сімдесяти мільйонів гривень.[1, c. 37, ст. 63, п. 7]

     Під час розгляду понять «мале підприємництво», «малий бізнес», «мале підприємство», як свідчить практика, дуже часто відбувається їх ототожнення. Так, професор В. Карсекін та інші автори зазначають, що «... дійсно, практично повсюдно проходить ототожнення підприємництва з малим бізнесом, широке використання у вітчизняній науці та практиці терміна «мале підприємство».

     Малий бізнес — діяльність будь-яких малих  підприємств та окремих громадян (фізичних осіб) із метою одержання  прибутку. Практично це означає будь-яка  діяльність зазначених суб'єктів господарювання, спрямована на реалізацію власного економічного інтересу. Не обов'язково це має бути особливо ризикова й інноваційна діяльність на засадах повної економічної відповідальності. На думку професора З. Варналія, саме у цьому якісному чиннику й полягає різниця між поняттями «мале підприємництво» і «малий бізнес». На жаль, ці поняття не розмежовано ні в економічній літературі, ні на практиці.[10, c.16]

     Законодавство України надає широкі права щодо створення малих підприємств. Так, засновниками їх можуть бути орендні, колективні, спільні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства та інші підприємства й організації, а також громадяни, члени сімей, інші особи, що спільно ведуть трудове господарство. Г кодУ зв'язку з цим будь-яке створене мале підприємство, зберігаючи пріоритет свого засновника, є відповідно і державним, колективним, приватним. Діяльність кожного з них регулюється діючим законодавством.

 Види малих підприємств

     За  характером діяльності у малому бізнесі  можна виділити декілька видів підприємств. До першого виду належать індивідуальні або сімейні підприємства. Індивідуальне - це підприємство, що засноване на особистій власності окремої особи та виключно на її праці; сімейне ж підприємство засновується на власній праці членів однієї сім'ї, які проживають разом. Отже, такі підприємства передбачають індивідуальну трудову діяльність окремих осіб або сімей. Це можуть бути або сімейні ферми в сільському господарстві, або різні кустарні виробництва, а також різноманітні індивідуальні господарства в сферах торгівлі, обслуговування населення.[1, c.35-39]

     Майно індивідуального підприємства "формується з майна громадянина (сім'ї), одержаних  доходів та інших законних джерел. Індивідуальне підприємство може бути створене також у результаті придбання  громадянином (сім'єю) державного або  комунального підприємства.

     Власник індивідуального підприємства несе відповідальність щодо зобов'язань підприємства в межах, визначених його статутом. Водночас багато сторін діяльності індивідуального дрібного підприємництва законодавством недостатньо регламентується. Це з одного боку, розширює можливості розвитку вільної підприємницької діяльності, а з іншого - породжує й певні негативні явища, різні зловживання з боку як цих підприємств, так і місцевих органів влади стосовно даних підприємств.[1, c.40, cт.69]

     Інший вид малих підприємств - кооперативи або колективні підприємства, чисельність працюючих у яких не перевищує установлених обмежень. Кооператив являє собою об'єднання декількох громадян для спільної господарської діяльності на основі договору між ними. Майно кооперативу формується за рахунок вкладів учасників, одержаних доходів та інших законних джерел і належить його учасникам на правах пайової часткової власності. Наприклад, у сільському господарстві широко практикується кооперація особистих підсобних господарств у заготовках і переробці сільськогосподарської продукції. Вони організовують свою діяльність на засадах самоуправління, але за широкої підтримки керівництва господарства.[1, c.42-48]

     У розвинутих країнах краще, ніж в  інших, прижилися такі форми міні-фірм, як акціонерне товариство й товариство з обмеженою відповідальністю. В нашій країні з цих двох форм переважатиме, очевидно, остання, що пов'язано з існуючими обмеженнями на початковий капітал акціонерного товариства. Поки що в Україні малі підприємства утворюються "на порожньому місці" або на базі існуючих структурних одиниць і підрозділів різних підприємств. Безперечно, у міру демократизації вітчизняної економіки, розвитку ринкових відносин різноманітнішими стануть і форми утворення малих підприємств. У цілому, виходячи з прийнятих в Україні законодавчих актів, можна передбачити, що найближчим часом мале підприємництво розвиватиметься у вигляді індивідуального, сімейного, приватного, колективного, комунального, спільного та іноземного підприємств.

     Створення малого підприємства здійснюється згідно з рішенням власника майна чи уповноваженого ним органу, підприємства-засновника, організації. Якщо власників або уповноважених ними органів два й більше, таким рішенням стає установчий договір і протокол установчих зборів. При цьому найхарактернішими є два шляхи: а) розукрупнення діючих підприємств з метою усунення їхнього монопольного становища й формування конкурентного середовища на ринку; б) виділення зі складу діючих підприємств, організацій одного або кількох структурних підрозділів або ж на базі структурної одиниці діючих об'єднань за рішенням власника чи уповноваженого ним органу.[1]

     Пільги, якими користуються малі підприємства, визначаються законодавчо-нормативною  базою і протягом останніх років  досить часто змінювались. Головними серед них могли бути: так званий податковий кредит, можливості користування коштами фондів підтримки малих підприємств, прискорена амортизація основних фондів та ін.

     Серед характерних особливостей діяльності малих підприємств слід виділити найважливіші моменти: по-перше, підприємець сам вибирає, що, як і для кого виробляти. Будь-якої регламентації "зверху" він тут позбавлений; по-друге, підприємець має можливість застосовувати найману працю. Найом робочої сили здійснюється шляхом укладання трудового договору між підприємцем і громадянами.

     В договорі передбачаються зобов'язання підприємця забезпечити умови та охорону праці, її оплату не нижче  від встановленого в республіці мінімального рівня, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до існуючого законодавства. В цілому форми, системи й розмір оплати праці робітників, а також інші види їхніх доходів установлюються підприємством самостійно.[1]

     Малі  та середні підприємства є "хребтом" розвинених економік. Наприклад, в ЄС МСП становлять 99 % усіх підприємств та забезпечують 65 млн. людей робочими місцями (наприклад, в німецьких МСП працює 68,3 % всіх працівників цієї країни, які підлягають під соціальне страхування). Від них також виходить основний імпульс в ринковій економіці в зв'язку зі своїми інноваційними прагненнями. Враховуючи значення МСП, а також обмежений доступ до капіталу держава зобов'язана підтримувати цей підприємницький сектор. Захист інтересів МСП на політичному рівні здійснюються зазвичай торговою палатою, яка також проводить роз'яснювальну роботу з МСП, сприяє налагодженню міжнародних контактів між її членами.[20, c.68]

     Доцільність створення малих підприємств  зумовлена основними їхніми перевагами:

      1. Низькі витрати на управління. Малі підприємства є тією частиною економіки, де найбільш послідовно проводиться принцип господарської самостійності і самоврядування, освоюються найрадикальніші шляхи активізації трудової діяльності трудового колективу. На таких підприємствах набуває поширення поєднання професій і посад. Це зумовлюється необхідністю у ряді випадків взаємозмінювання у процесі виробництва, що у свою чергу сприяє кращому використанню робочого часу, вдосконаленню професійних навичок, загальному розвитку людини.

      2. Малий бізнес сприяє розвитку  науки, технічному прогресу. Висока  ефективність малого бізнесу  у створенні нової техніки  і технології досягається завдяки  мобільності управління такими  фірмами, швидкості прийняття  рішень, концентрації зусиль на  одному напрямі, залученню висококваліфікованих спеціалістів, фінансовій підтримці великих фірм, які сподіваються використати результати малого бізнесу.

      3. Не потребують великого стартового  капіталу, тому негайно розпочинають  виробництво, заповнюючи збіднілий  ринок, забезпечують додатковими доходами значну частину населення і розширюють кількість нових робочих місць.

      4. Висока оборотність ресурсів.

      5. Підприємця спонукає найбільш  сильний варіант мотивації до  праці. В його основі лежить  найбільша серед усіх верств економічно активного населення - матеріальна зацікавленість у результатах своєї діяльності, оскільки він несе повну відповідальність за дані результати. Причому її повнота вимірюється для нього втратою власності і всього, що з нею пов'язане. Крах, банкрутство - з одного боку, успіх і примноження статків - з іншого.

      6. Швидше реагує на потреби  споживача. Швидке перелагодження  виробництва для випуску нової  продукції (в основному товари  народного споживання і надання  послуг).[18, c.191]

Функції малого підприємництва

      Роль  і місце малого підприємництва в  національній економіці найкраще виявляються  в притаманних йому функціях.

      По-перше, мале підприємництво формує конкурентне середовище. Відомо, що в умовах вільної ринкової економіки конкуренція є відображенням відносин змагання між господарськими елементами, коли їх самостійна діяльність ефективно обмежує можливості кожного з них вплинути на загальні умови обігу товарів на даному ринку, а також стимулює виробництво тих товарів, яких потребує споживач. Тоді діяльність учасників ринкових відносин набуває динамічного характеру, вона пов'язана з економічною відповідальністю та ризиком підприємця, що перетворює його на своєрідний соціальний двигун економічного розвитку. Мале підприємництво допомагає утвердженню конкурентних відносин, бо воно є антимонопольним за своєю природою, що виявляється в різноманітних аспектах його функціонування. З одного боку, малий бізнес, внаслідок численності елементів, що його складають, та їх високого динамізму значно меншою мірою піддається монополізації, ніж великі підприємства. З іншого боку, за умов вузької спеціалізації та використання новітньої техніки він виступає як дійовий конкурент, що підриває монопольні позиції великих корпорацій. Саме ця риса малого бізнесу відіграла суттєву роль у послабленні, а іноді й у подоланні розвинутими країнами притаманної великому капіталу тенденції до монополізації та затримки технічного прогресу.

      По-друге, мале підприємництво, оперативно реагуючи на зміни кон'юнктури ринку, надає ринковій економіці необхідної гнучкості. Ця його риса набула в сучасних умовах особливого значення внаслідок швидкої індивідуалізації та диференціації споживчого попиту, прискорення науково-технічного прогресу (НТП), зростання номенклатури промислових товарів та послуг.

      По-третє, величезним є внесок малого підприємництва в здійснення прориву з ряду важливих напрямів НТП, передусім у галузі електроніки, кібернетики, інформатики. Сприяючи прискоренню реалізації новітніх технічних і комерційних ідей, випуску наукомісткої продукції, малий бізнес, тим самим, виступає провідником НТП.

      По-четверте, мале підприємництво робить вагомий внесок у вирішення проблеми зайнятості. Ця функція виявляється у здатності малого підприємництва створювати нові робочі місця й поглинати надлишкову робочу силу під час циклічних спадів та структурних зрушень економіки.

      По-п'яте, важлива функція малого підприємництва полягає в пом'якшенні соціальної напруги і демократизації ринкових відносин, бо саме воно є фундаментальною основою формування середнього класу.[14, c.50-53]

     Малі  підприємства - досить поширена й ефективна  форма господарювання. Вони мають  багато таких рис, які не можуть бути притаманні великим підприємствам. Саме мале підприємництво здатне найоперативніше  реагувати на кон'юнктуру ринку  і таким чином надавати ринковій економіці необхідної гнучкості. Ця властивість малого бізнесу набуває особливого значення в сучасних умовах, коли відбувається швидка індивідуалізація і диференціація споживацького попиту, прискорення науково-технічного прогресу, розширення номенклатури товарів і послуг.

     Істотно впливає малий бізнес на формування конкурентного середовища, що для  нашої високомонополізованої економіки  має першочергове значення. Мале підприємництво антимонопольне за своєю природою. Це проявляється в різних аспектах його функціонування. З одного боку, воно в силу численності функціонуючих господарств і їхньої високої динаміки меншою мірою піддається монополізації, ніж великі підприємства. З іншого боку, мале підприємництво виступає досить відчутним конкурентом, що підривав монопольні позиції великих корпорацій. Саме ця якість малого бізнесу, до речі, зіграла неабияку роль у послабленні, а часом і в подоланні промислово-розвинутими країнами властивої крупному капіталу тенденції до монополізації і затримки технічного прогресу.[17, c.352]

     Адміністративно-командній  економіці притаманна гігантоманія, тому що керувати з єдиного центру незначною кількістю величезних підприємств значно зручніше, ніж  величезною кількістю малих. Проте саме розвиток малих підприємств здатен забезпечити в повному обсязі розвиток ринкових відносин, стабілізацію не тільки економічного, а й політичного стану країни. Малі підприємства здатні здійснити значний внесок у забезпечення зайнятості населення. Вони є гнучкими та ефективними з точки зору керування витратами, здатні швидко враховувати зміни потреб та попиту клієнтів. Крім того, суб'єкти малого бізнесу активно формують «середній клас» населення.[16, c.2]

     Набутий власний досвід, позитивні результати розвитку малого підприємництва в країнах, які пройшли етап реформування економічних систем, показують, що воно є одним із засобів усунення диспропорцій на окремих товарних ринках, створення додаткових робочих місць і скорочення безробіття, активізації інноваційних процесів, розвитку конкуренції, швидкого насичення ринку товарами та послугами. А малі підприємства, за певних умов і за підтримки з боку держави, — потенційно інноваційні, гнучкі й витратоефективні, мають підприємницький досвід і достатній професійний рівень. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     2. Роль малого підприємництва в економіці України

     Мале  підприємництво є органічним структурним  елементом ринкової економіки. Цей  сектор економіки історично і  логічно відігравав роль необхідної передумови створення ринкового  середовища. Він був первинною вихідною формою ринкового господарювання у вигляді дрібнотоварного виробництва. Саме тому дрібнотоварне підприємництво відіграло структуроутворюючу роль в історії становлення економіки конкурентно-ринкового типу. Ця специфіка та своєрідне функціональне призначення малого підприємництва набувають особливого значення для країн, які йдуть шляхом відтворення ринкової системи господарювання.

      Мале  підприємництво — це самостійна, систематична, ініціативна господарська діяльність малих підприємств та громадян підприємців (фізичних осіб), яка проводиться на власний ризик з метою отримання прибутку. Практично, це будь-яка діяльність (виробнича, комерційна, фінансова, страхова тощо) зазначених суб'єктів господарювання, що спрямована на реалізацію власного економічного інтересу.[10, c.22]

      Мале  підприємництво залишається формуючим  фактором розвитку ринкової економіки  України та має великі потенційні можливості. Мале підприємство стало  одним із головних чинників подолання  бідності в Україні, вирішення питань зайнятості населення. Зберігається тенденція збільшення обсягів реалізованої продукції (робіт, послуг) суб’єктами господарювання малого підприємництва. Однією з передових умов зростання виробництва є збільшення обсягу капітальних інвестицій. Суттєву роль у позитивних зрушеннях останніх років відіграло поширення підприємництва, що завдяки виконанню низки економічних та соціальних функцій надає вітчизняній економіці гнучкості, мобільності, маневреності та інших конкурентних переваг.[9, c.115]

      Формування  малого підприємництва в Україні проходило шляхом самоініціативи і самоорганізації суб'єктів підприємництва в рамках нового законодавства, а також комерціалізації та приватизації державних підприємств, про що свідчить динаміка кількості суб'єктів малого підприємництва в 1992—2001 pp.[10, c.67]

      Згідно  із статистичним щорічником України  у 2009 році кількість малих підприємств  на 10 тис. наявного населення у порівнянні з 2000 роком зросла майже удвічі, що, в свою чергу, збільшило кількість найманих працівників на малих підприємствах. (див. табл. 14.1).

      Сьогодні  розвиток малого бізнесу в різних регіонах України має неоднорідну  насиченість, як за галузевими напрямками, так і за концентрацією впливу на економіку. Це пояснюється різними  умовами його існування, глибокими  деформаціями в розміщенні продуктивних сил. Гіперконцетрація продуктивних сил у високо індустріальних районах привела до того, що 6 областей України (Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Луганська, Харківська, Київська) сконцентрували понад 50% основних виробничих фондів України. Сільське господарство переважає у Вінницькій, Житомирській, Кіровоградській, Полтавській, Черкаській областях.

      Якщо  простежити динаміку розвитку малих  підприємств, то в 2009 році у порівнянні з 2006 роком в 13 регіонах України спостерігалося збільшення кількості діючих суб'єктів, а в 8 регіонах – їхня кількість зменшилась. Це стосується таких областей, як Вінницька, Волинська, Донецька, Закарпатська, Кіровоградська, Миколаївська, Херсонська, Хмельницька.( див. табл. 14.2)

      На 2009 рік найбільший коефіцієнт зайнятості на малих підприємствах у Київській та Одеській областях. Частка зайнятих на малих підприємствах від кількості населення, зайнятого в усіх інших сферах економічної діяльності, в цих областях становить 8,3 та 8,1% відповідно. Що ж стосовно видів економічної діяльності, то найбільша кількість найманих працівників малих підприємств на 2009 рік задіяна у сфері торгівлі(531,4 тис. осіб), трохи менше осіб задіяно в операціях з нерухомим майном, орендою, інжинірингом та наданням послуг підприємцям(436,1 тис. осіб), а третє місце за кількістю найманих працівників займає промисловість - задіяно 366,2 тис. осіб (див. таб. 14.5, 14.3).

     Нажаль, у кризовому 2009 році вітчизняне мале підприємництво пережило втрату робочих місць на рівні 4% порівняно з 2008 роком. Також цей рік характеризувався різким падінням обсягу реалізованої продукції, товарів і послуг у малому бізнесі, що становило 20,2%. Соціальні відрахування для малих підприємств становили у 2009 році 1,6% операційних витрат. Для порівняння: на промислових підприємствах соціальні відрахування у 2009 році були більш ніж удвічі вищі — 3,6% операційних витрат. У кризовий 2009 рік частка зарплати і соціальних відрахувань в операційних витратах на малих підприємствах скоротилася, а на промислових — зросла. У порівнянні із 2008 роком, в якому середньомісячна номінальна зарплата на малому підприємстві становила 970 грн., а в 2009 році – 915 грн.[4]

     Реалії  існування малих підприємств  України свідчать про вкрай незадовільне становище, в якому опинилися виробники товарів та послуг. Так, за даними 2009 року, їх прибутковість була від’ємною та становила 21209,9 млн. грн. збитку. Проте це ще не найгірший показник порівняно з вкрай високими збитками 2008 року 37482,2 млн.грн., з якого розпочалася фінансово-економічна криза. Доля прибуткових малих підприємств різко зменшувалася, починаючи з 2007 року, за підсумком 2009 р. вона становила лише 60,1%. Найвищий прибуток було одержано в сфері фінансової діяльності. Найбільших збитків у 2009 понесли підприємці, які займаються операціями з нерухомим майном, орендою, інжинирінгом та наданням послуг підприємцям, причому тенденція до збитковості простежується з 2006 року. Найбільший відсоток прибуткових підприємств протягом трьох років поспіль (2007-2009) спостерігається у галузі роздрібної торгівлі, ремонту побутових виробів та предметів особистого вжитку. У 2006 році найбільша доля прибуткових підприємств була характерна для галузі освіти. Проте у 2009 доля прибуткових підприємств в освіті склала лише 66,6% та поступилась не лише роздрібній торгівлі, а й сільському господарству (доля дохідних підприємств в якому – 67,9%).[8]

     У даній таблиці поданий фінансовий результат від звичайної діяльності малих підприємств України до оподаткування за 2006-2009рр.[8]

     Більшість економістів відмічає, що метою підприємництва є максимізація прибутку. Однак в  дійсності для малого підприємства важливим є стабільний обсяг продажів, тобто задача утримання на якомога більшому часовому інтервалі певного рівня прибутку. Певний вплив на цей процес має механізм реінвестування прибутку. Сьогодні у українських підприємців – власників малого бізнесу, збентежених кризою та новим податковим законодавством, виникає почуття, що бізнес потребує все більших вкладень, не залишаючи нічого у вигляді чистого прибутку самому підприємцю. При цьому тільки чистий прибуток визначає цінність будь-якого бізнесу (з огляду на вищезазначені показники, можна констатувати, що у випадку інвестування коштів цінність матимуть лише підприємства роздрібної торгівлі, освіти та фінансової діяльності як ті, прибуткова доля яких найвища у % до загальної кількості підприємств).[6]