Особливості розвитку ринку похідних фінансових інструментів в Україні

План

Вступ

Розділ 1. Значення та роль ринку деривативів у розвитку економіки країни

1.1.  Визначення, суть та види похідних фінансових інструментів.

2.2. Інфраструктура  ринку деривативів.

3.3. Механізм  регулювання ринку деривативів.

Розділ 2. Особливості  розвитку ринку похідних фінансових інструментів в Україні.

2.1. Тенденції  розвитку ринку деривативів в  Україні.

2.2. Вплив факторів на розвиток ринку похідних фінансових інструментів в Україні.

2.3. Стан інституційного забезпечення механізму функціонування ринку деривативів в Україні.

Розділ 3. Перспективи  розвитку ринку деривативів в  Україні.

3.1. Зарубіжний  досвід розвитку ринку похідних  фінансових інструментів.

3.2. Шляхи удосконалення  ринку деривативів в Україні. 
 
Вступ. 

Пізнання ринку  як економічної категорії неможливо без глибокого аналізу його структури, тобто елементів з яких він складається і які знаходяться у постійному взаємозв’язку і взаємозалежності. Так, фінансовий ринок виражає економічні відносини між його учасниками при формуванні попиту і пропозиції з приводу реалізації фінансових активів. Економічні відносини та взаємозв’язки, які виникають на фінансовому ринку визначаються об’єктивними економічними законами, фінансовою політикою держави та реальною потребою економіки у фінансових ресурсах. На фінансовому ринку діють закони попиту і пропозиції, граничної корисності, конкуренції, що зумовлюють реальні можливості функціонування всіх економічних суб’єктів відповідно до умов ринкової економіки. У більшості розвинених країн оптимальна структура національних фінансових ринків визначається за терміном реалізації майнових прав (боргових зобов’язань) і за групою фінансових активів (видом фінансових інструментів).

В Україні, де ринок  цінних паперів і фондовий ринок, як структурні складові фінансового ринку, створюються з фрагментів, що представляють законодавство і практику різних країн, питання про сутність й визначення похідних цінних паперів постає особливо гостро. Причинами цього є формальне визначення цінних паперів, а також своєрідне становлення і розвиток цих ринків з урахуванням сучасної національної специфіки української економіки.[1]

Розділ 1. Значення та роль ринку деривативів у розвитку економіки країни

1.1. Визначення, суть та види похідних фінансових  інструментів.

Похідні фінансові інструменти, або деривативи, — це інструменти, механізм випуску й обігу яких пов'язаний з купівлею-продажем певних фінансових чи матеріальних активів. Ціни на похідні фінансові інструменти встановлюються залежно від цін активів, які покладено в їх основу і називаються базовими активами. Базовими активами можуть бути цінні папери, процентні ставки, фондові індекси, товарні ресурси, дорогоцінні метали, іноземна валюта тощо.

Основу класу похідних фінансових інструментів становлять ф'ючерсні, форвардні, опціонні угоди та свопи. Оскільки всі вони пов'язані з виконанням певних дій протягом визначеного періоду часу або у визначений момент у майбутньому, їх ще називають строковими контрактами. Строкові контракти визначаються своїми специфікаціями — юридичними документами, в яких обумовлюється обсяг базового активу в одному контракті, термін виконання, валюта розрахунку, спосіб виконання (поставка активу чи розрахунки грошовими коштами) та інші характеристики.

Ф'ючерсні, форвардні  та опціонні угоди можна розглядати як такі, що мають спільну основу. Всі вони пов'язані з купівлею-продажем певного активу у визначений момент у майбутньому за наперед обумовленою ціною. Ця ціна має назву форвардної ціни на відміну від ціни продажу активу на реальному ринку в даний момент часу, як називають поточною ринковою ціною, ціною грошового ринку або ціною спот.

Одні зі строкових  угод є обов'язковими до виконання, інші дають право виконати чи но виконати угоду. Одні орієнтовані па поставку активу, покладеного в основу угоди, інші практично ніколи не закінчуються реальною поставкою активу. Одні укладаються виключно па біржі, інші можуть бути як біржовими, так і позабіржовими. Причому біржові строкові контракти передбачають дострокове й односторонне припинення зобов'язань через укладання угоди, протилежної за напрямом операції відповідному строковому контракту.

Основною причиною появи  та розвитку ринку строкових угод було бажання виробників та покупців продукції зменшити вплив небажаних  цінових змін на результати проведення майбутніх операцій з купівлі-продажу цієї продукції на ринку. Ринок строкових угод став одним із механізмів страхування від ризиків цінових змін на реальному ринку.

Використання строкових  угод дає змогу учасникам ринку  зменшити ступінь ризику майбутніх  операцій з купівлі-продажу активів на ринку, зменшуючи водночас і можливі прибутки чи збитки від таких операцій. При цьому продавець певного виду продукції страхується за допомогою строкового контракту від можливого падіння ціни на дану продукцію в момент, коли йому потрібно буде її продати, а покупець продукції — від можливого зростання ціп па момент купівлі даної продукції на ринку.

Таке страхування від  можливої несприятливої зміни цін  на цей актив на реальному ринку  за допомогою проведения операцій на ринку строкових угод називають хеджуванням. Причому стратегії хеджування за допомогою різних строкових угод різні.

Розрізняють довге та коротке хеджування. Якщо учасник  ринку придбав з метою страхування  від небажаної зміни цін на ринку строковий контракт на купівлю  певного активу, то вважають, що він здійснює хеджування купівлею, або довге хеджування. Якщо учасник ринку придбав контракт на продаж певного активу, то кажуть, що він здійснює хеджування продажем, або коротке хеджування. Вважають, що покупці мають підвищувальні тенденції, а продавці понижувальні. Тих, хто грає на підвищення ціп, називають "биками", а тих, хто на пониження, — "ведмедями".

Коротке хеджування використовують власники активу для страхування  від можливого падіння цін  на цей актив, якщо такий актив  потрібно через деякий час продати на ринку. Довге хеджування використовують майбутні покупці для страхування від небажаного зростання цін на той актив, який буде згодом придбаний ними па ринку.

Під небажаними ціновими змінами на ринку можна розуміти зміни цін на широке коло фінансових, матеріальних активів, а також зміни різноманітних інструментів та індикаторів фінансового ринку. Це можуть бути зміни ціп на продукцію, акції, зміни процентних ставок, валютних курсів тощо. Тому можна стверджувати, що ринок строкових угод е ефективним механізмом страхування від ціпового, процентного, валютного та інших фінансових ризиків.

На строковому ринку  операції провадяться в основному  реальними власниками активів і  фінансовими посередниками. Власники активів займаються ходжуванням, тобто укладають строкові угоди з метою страхування від можливих ціпових змін на реальному ринку. Фінансові посередники рідко бувають зацікавлені в реальному володінні товарами чи фінансовими активами, що покладені в основу строкових контрактів, їх метою є отримання спекулятивного прибутку від різниці в цінах купівлі-продажу строкових контрактів. Тому часто одних учасників строкового ринку називають хеджерами, а інших спекулянтами.

У цілому ринок строкових  угод не тільки слугує ефективним механізмом страхування цінових ризиків, а й є високодохідним об'єктом інвестування вільних фінансових ресурсів.

Великого розвитку ринок  строкових угод набув на міжнародному та розвинених національних фінансових ринках. Причому ринки строкових  угод більшою мірою розвинулись  на ринках з більш мінливими цінами та процентними ставками. Збільшення мінливості процентних ставок не треба ототожнювати з інфляційними процесами або дефляцією. При досить рухливих процентних ставках у різних учасників ринку існують різні прогнози щодо майбутнього розвитку подій, що дає їм змогу укладати велику кількість угод протилежного характеру. Розвиток інфляційних процесів породжує однакові очікування і прогнози у різних учасників ринку, що не сприяє укладанню строкових угод.

1.2. Інфраструктура ринку деривативів

Економіка України розвивається з інноваційним та інтеграційним пріоритетами. Налагодження ефективного механізму функціонування інноваційної інфраструктури є дуже важливим для вітчизняної економіки.

Ринок деривативів, що є частиною світового фінансового ринку, дозволяє збаланссувати міжнародний рух капіталу та зменшити ступінь існуючих ризиків. В сучасних умовах глоблізаційних процесів корисним буде центральноєвропейський досвід розвитку ринку деривативів.

В регіоні Центральної  та Східної Європи функціонує централізована депозитарна система, що забезпечує консолідацію біржової торгівлі. Операції на біржовому ринку більш стандартизовані, мають розвинену міжбіржову систему електронного звязку та високу злагодженість розрахункових механізмів. На сучасному етапі здійснюється активний перехід на електронні торги, що надає можливість брати в них участь з будь-якого місьця пербування, не користуючись послугами брокерів.[3] 

Ринки країн  Центральної та Східної Європи характеризуються наступним: 

-важлива роль належить державі , яка виступає і як регулятор (для підвищення ліквідності ринку), і як учасник ринку; 

-створення умов  для активної участі не лише інституційних інвесторів, а й домогосподарств на ринку, завдяки чому підтримується попит на ресурси;  

-опорою функціонування ринку є грунтовна законодавча база, що забепечує гарантію захисту прав його учасників.

Саме завдяки  даним чинникам ринок деривативів  ЦСЄ почав жваво розвиватись.  До альянсу  фондових бірж  Центрально-Схдної Європи , що остаточно сформувався у 2008 році,   належать: Будапештська, Віденська, Празька таЛюблянська фондові біржі. Вони об’єднані брендом “СЕЕ Stock Exchange Group” (офіційно з 3 вересня 2009 року). Така політика дозволяє утвердити позиції бірж та вивести на новий рівень розвитку.[4]

В Україні функціонування ринку строкових контрактів супроводжується  деякими негативними тенденціями, зокрема:  

-наявність великої  кількості правопорушень і зловживань, зумовлний недостатнім рівнем  контролю та регулювання; 

-неналежний  рівень проінформованості учасників та відсутність їх правового захисту; 

-відсуня єдина  система државного нагляду та  контролю. 

Як наслідок - повільний розвиток торгівлі на організованих ринках та невиконання основних функцій та завдань фінансового ринку. 

Використовуючи надбання зарубіжного досвіду та враховуючи особливості функціонування вітчизняної економіки, для забезпечення ефективної діяльностістрокового ринку в Україні необхідно застосувати чимало заходів, основні з яких: 

-удосконалення  та впорядкування законодавчої бази; 

-посилення контролю(нагляду)  з боку держави; 

-забезпечення  збалансованості держвного регулювання  та механізмів саморегулювання; 

-створення умов  для належного рівня достовірного  інформування учасників ринку.[3]

Важливим фактором, яий визначає характер ринку деривативів є його інфраструктура.

Інституційна  інфраструктура включає елементи, що забезпечують можливість функціонування ринку деривативів: посередники, інформаційно-технічні технології, депозитарні, реєстраційні структури ринку цінних паперів, фінансово аудиторські та консультаційні суб’єкти.

Законодавча –  складається з виконавчих органів  державної влади, які відповідають за організацію та функціонування ринку  деривативів.

Правова – охоплює  увесь спектр взаємовідносин та норм між учасниками ринку як по горизонталі, так і по вертикалі. Система нормативних актів покликана забезпечити ефективне, швидке, усіма визнане вирішення проблемних ситуацій між учасниками ринку деривативів.

Саме існування  такої інфраструктури забезпечить такі чотири умови:

1) Дотримання  прав власності, та прав контрагентів.

2) Вільний доступ  усіх зацікавлених до інформації  про ринок цінних паперів та  гласність проведення угод з  ними.

3) Захищеність від настання нещасних подій посередників та інвесторів. Держава повинна захищати інвесторів від недобросовісних емітентів та надання недостовірної інформації.

4)  Захист  від фінансового краху посередників  та ринкових інститутів, таких  як розрахункові палати. Врегулювання  відносин між посередниками забезпечує також певний ступінь стабільності ринку, сприяє зменшенню кількості затримок у виконанні посередницьких контрактів, та в перспективі звести до зменшення  кількості банкрутств.

1.3. Механізм регулювання ринку деривативів

Саме регулювання  ринку похідних фінансових інструментів проводиться через призму нормативної бази, яка в свою чергу будується на трьох рівнях:

Отже, перший рівень – це вищи нормативні акти (перший і  найвищий рівень нормативного регулювання) – Закони України.

До другого  рівня відносяться нормативні акти міністерств та відомств.

Третій рівень становлять інструкції, методики, положення, що розробляються самими учасниками ринку.

Лише за наявності  правової бази на всіх трьох рівнях існує можливість забезпечити ефективне  функціонування системи регулювання ринку. Найважливішими вимогами до нормативно–правової бази є :

• Доступність;
• Несуперечливість;
• Неможливість подвійного тлумачення одного і того ж твердження.

Державне регулювання  ринку цінних паперів містить  у собі:

• Розробку і реалізацію спеціальних нормативно – правових актів;
• Розробку стандартів (наборів обов’язкових вимог до учасників ринку, фінансових інструментів тощо);
• Регламентацію основних процедур;
• Державний контроль за дотриманням діючого законодавства з боку учасників ринку.

Розділ 2. Особливості розвитку ринку похідних фінансових інструментів в Україні.

2.1. Тенденції  розвитку ринку деривативів

Торгівля на ринку похідних фінансових інструментів (далі – ПФІ) розвивається досить динамічно, незважаючи на світову фінансову  кризу, обсяги операцій з цими інструментами за вартістю укладених контрактів постійно зростають.

Слід відзначити, що з моменту існування ринку  ПФІ науковці по-різному тлумачили  його сутність. Найбільший економічний  зміст ринку похідних фінансових інструментів надає С.М. Еш, який визначає його як «сукупність економічних відносин щодо перерозподілу ризиків, які виникають у процесі обміну фінансовими активами чи товарами» [4].

Розвиток ринку  цінних паперів і ринку ПФІ  нерозривно пов'язаний із становленням й функціонуванням бірж в Україні. 1994 року було здійснено першу спробу торгів ПФІ, а саме валютними ф’ючерсами на Придніпровській товарній біржі.

Відповідно  до Закону України «Про державне регулювання  ринку цінних паперів в Україні» державне регулювання ринку цінних паперів здійснює Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку утворена Указом Президента України №1063/2011 від 23.11.2011р. з метою комплексного правового регулювання відносин, що виникають на ринку цінних паперів, забезпечення захисту інтересів громадян України та держави, запобігання зловживанням та порушенням у цій сфері

Ринок цінних паперів  в Україні розпочав своє становлення  у 1991 році з прийняттям Закону України  «Про цінні папери і фондову біржу» (поновлено Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок»). Тоді Україна на законодавчому рівні отримала інструменти та професійних учасників ринку цінних паперів, які брали активну участь у створенні вітчизняного фінансового сектору економіки.

Розглянемо  стан ринку похідних цінних паперів України(Табл. 1)

Таблиця 1

Обсяг біржових котрактів (договорів) з похідними  цінними паперами на організаторах  торгівлі у 2007 - 2011 роках, млрд. грн.

Виходячи з  наведених даних, можна зробити  висновок, що торгівля похидними цінними  паперами в Україні напротязі  пяти досліджуваних років поступово  зрослала. Тенденція зростання стрімка за 2009 - 2011 роки, тобто 2010 та 2011 року обсяг біржових котрактів збільшився з 3,73 млрд, грн, до 11,05 млрд. грн. Також можна сказати, що Український фондовий ринок поступово адаптувався до критого становища країни і доволі стріко розвивається за допомогою страхування ризиків похідних фінансових інструментів.

Загальний обсяг  торгів похідними цінними паперами за 2007 -2011 роки становив 15 млрд. грн. Розглянемо як саме розвивалась торгівля деривативами(Графік 1).

Малюнок 1. Динаміка  біржових котрактів з похідними цінними паперами у 2007 - 2011 роках, млрд. грн.

З наведеного графіку  випливає, що загальний обсяг виконаних  договорів  за п'ять років становив 15 млрд. грн. А в період з 2007 – 2009 років  обсяг торгівлі мізерний. Це все  може свідчити про тенденцію стрімкого зростання біржових контрактів з похідними цінними паперами в Україні і нейтралізацію кризових явищ на фондовому ринку. Тенденція зростання показує, що торгівля деривативами за останні два роки зросла майже в три рази.

До такого стрімкого зростання також призвело упровадження інтернет – тренінгу у 2010 році, котре стимулювало обсягу продаж, скоротило час розміщення цінних паперів на фондовому ринку та , безпосередньо, їх купівлю. Ці основні фактори доли відчутний поштовх у розвитку підписання біржових договорів на фондовому ринку України.

Далі доцільно біло б розглянути які саме біржі  займаються торгівлею деривативів (Табл. 2)

Таблиця 2

Розподіл виконаних  біржових контрактів з похідними  цінними паперами на організаторах торгівлі протягом 2008 - 2011 років, млрд.  грн.

Наведена таблиця  показує, що торгівлею похідних цінних паперів займається тільки частина  українських бірж. На первинному ринку  торгівля розподіляється між чотирма біржами (УФБ, УМВБ, Перспектива, УБ). На вторинному ринку в 2008 – 2009 раках діяли УФБ, УМВБ, а у 2010- 2011 роках ініціативу перехопила УБ, обсяг торгів якої склала 100% договорів первинних цінних паперів.

Малюнок 2. Абсолютні  показники первинного ринку похідних цінних паперів України за 2008 -2011 роки,%

На даному малюнку  відображено відсоток договорів  з продажу деривативів кожної біржі. Можна зробити висновок, що на первинному ринку найактивніше діяли  такі біржі як: УМФБ, Перспектива та УБ. УБ 2011 року заключила 99,13% від усіх контрактів на первинному ринку.

Далі доцільно було б розглянути стан вторинного ринку:

 Малюнок  3. Абсолютні показники вторинного  ринку похідних цінних паперів  України за 2008 -2011 роки,%

На представленому малюнку показано, що в 2008- 2009 роках панівне положення на ринку займали дві біржі: УМБ, УМФБ. Але як на первинному так і на вторинному, починаючи з 2010 року найбільше біржових контрактів уклала саме УБ. На протязі  2010 та 2011 року біржа уклала 100% від усієї кількості договорів з похідними цінними паперами, представлених на вторинному ринку.

Становлення та розвиток вітчизняного ринку деривативів  відбулося 2010 року, який характеризується піднесенням та якісно новими показниками. Основними причинами затримки розвитку ринку стали недосконалість і незавершеність законодавчого регулювання, інфраструктури, ціноутворення, обліку, оцінки, звітності ринку та світова фінансова криза.

Таким чином  рівень розвитку ринку ПФІ повинен  відповідати потребам економіки країни. Ринок ПФІ має створити всі необхідні умови для управління фінансовими потоками на макро- і міккрорівнях економіки.

2.2  Вплив факторів на розвиток ринку похідних фінансових інструментів в Україні.

Найважливішою умовою розвитку ринку  похідних фінансових інструментів, починаючи з 70-х років по наш час, є суттєві зміни, що відбуваються у фінансовій та технічній сферах. Так, нестабільність світових фінансових і товарних ринків спричинила відмову багатьох країн від політики жорсткого регулювання ринків. Першим етапом загальної політики дерегулювання була криза Бреттон-Вудської валютної системи, основні структурні принципи якої не відповідали умовам світового виробництва й міжнародної торгівлі (золото-девізний стандарт, золоті паритети валют, розмін скарбницею США доларів на золото і конвертація валют на основі фіксованих валютних паритетів). Це перший зовнішній фактор, який стимулював формування ринку похідних інструментів, що відповідають за своїми властивостями кон’юнктурі ринку. Крім того, до зовнішніх факторів, які визначають розвиток ринку похідних фінансових інструментів, належать такі:

1)вплив інфляційних чинників, які поширюють стабільність фінансових ринків;

2)глобалізація промисловості, товарних і фінансових ринків, прискорена індустріалізація багатьох країн, що розвиваються, поява нових ринків, які посилюють конкуренцію і відповідно збільшують ризики;

3)податкові асиметрії, зокрема звільнення від оподаткування окремих галузей або податкові пільги з метою заохочення розвитку, відмінності в оподаткуванні вітчизняних й іноземних суб’єктів тощо;

4)фактори, пов’язані із законодавчим регулюванням товарних і фінансових ринків, розвиток техніки, технології, фінансової теорії.

Сучасні ринки України базуються на глобальному розповсюдженні інформації про ціноутворення, можливостях миттєвого зв’язку між учасниками ринку, використанні ними потужних технічних засобів і складного програмного забезпечення. Подальше вдосконалення фінансової теорії є необхідною умовою розвитку ринку похідних фінансових інструментів.

До внутрішніх факторів, які визначають поведінку економічних суб’єктів  на фінансових і товарних ринках, належать: потреба у ліквідних і дохідних вкладеннях коштів; необхідність зниження вартості залучення коштів і обмеження  ризиків; підвищення кваліфікації персоналу; розвиток спеціальної прикладної галузі – фінансової інженерії та ризик-менеджменту.

Отже, важливою умовою існування ринку  похідних фінансових інструментів є  наявність попиту на дані інструменти  з боку учасників, який формується під впливом вищезазначених внутрішніх факторів.

Незважаючи на наявність певних обсягів торгівлі базовими фінансовими  інструментами на фондовому ринку  України, процес реєстрації деривативів  почався лише у 2000р. На даному етапі  розвитку ринку цінних паперів в Україні обсяги торгівлі деривативами незначні, що свідчить про низьку зацікавленість суб'єктів господарювання у використанні їх у власній діяльності та наявність багатьох перешкод для їх ефективного застосування.

Причини невдалої практики застосування інструментів строкового ринку в Україні можна розподілити на зовнішні та внутрішні. При цьому вплив зовнішніх факторів, на наш погляд, виявився не таким значним, як внутрішніх.

До зовнішніх причин відносять, перш за все, наслідки світових фінансових криз 1997-1998 pp. та сучасної. Так, зокрема, негативним було вилучення інвесторами-резидентами розвинутих країн грошових коштів з високо ризикових ринків, до яких належить і український, що спричинило погіршення кон'юнктури вітчизняного фінансового ринку. Що стосується кризи 1997-1998 рр., то її вплив почав відчуватися в Україні фактично після того, як вона вибухнула в Росії 17 серпня 1998 року внаслідок значного взаємозв'язку економік. Слід зазначити, що наслідки світової кризи в Україні не були такими тяжкими, як в інших країнах. До того ж, в результаті оперативного застосування антикризових заходів вдалося зберегти стабільність макроекономічних показників. Вже в першій половині 1999 року на валютному ринку повною мірою проявилися позитивні сторони вжитих антикризових заходів, в результаті чого розвиток подій вдалось втримати під контролем і кон'юнктура ринку почала відчутно поліпшуватися. Наступним проявом зовнішніх факторів можна назвати сучасну світову фінансову кризу. Через високий ступінь інтеграції української економіки до світової національний ринок похідних цінних паперів зазнав суттєвих втрат.